Екологічне право. 
Екологічне право

Екологічне право

Одним із найбільш важливих і дійових механізмів організації здійснення екологічної діяльності суб'єктів природокористування в сучасних державах з ринковою економікою є система екологічного законодавства, що покликана забезпечити регулюючу функцію держави як головного суб'єкта соціально-екологічної політики. Як наголошує І.А. Дмитренко, за допомогою екологічного права забезпечується екологізація технології в промисловості, сільському господарстві, енергетиці, будівництві, па транспорті, а також здійснення глибокої реформи існуючої практики природокористування, оскільки право — один з найактивніших засобів управління суспільством, стабілізуючий фактор в його житті.

Одночасно екологічне право є одним із засобів соціально-екологічного виховання, що ставить на меті формування соціально-екологічної свідомості, соціально-екологічної культури та соціально-екологічної відповідальності як суспільства в цілому, так і всіх його громадян.

Відповідальність — філософсько-соціологічна категорія, що відображає об'єктивний, історично-конкретний характер взаємовідносин між особистістю, колективом, суспільством з точки зору свідомого здійснення пред’явлених до них взаємних вимог. У індивіда відповідальність формується як наслідок тих зовнішніх вимог, що до нього пред’являє суспільство, соціальна група, колектив. Сприйняті індивідом, вони стають основою внутрішньої мотивації його відповідальної поведінки, регулятором якої є совість.

За тривалу історію розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних форм відповідальності людини. Серед них вирізняють відповідальність юридичну, політичну, моральну та інші види відповідальності. Залежно від суб'єкта відповідальності прийнято також вділяти індивідуальну, групову та колективну.

Правова відповідальність в галузі екології, як правило, визначається як особливий стан (вид) суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов’язкових вимог законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу.

Аналізуючи структуру еколого-правової відповідальності, можна, як вважає один з провідних українських фахівців в галузі екологічного права В.І. Андрейцев, виділити її наступні форми:

• 1. Позитивна (активна) специфічна форма стану суспільних екологічних правовідносин, в яких активно реалізується спеціальна правосуб'єктність зобов’язаних осіб, що спрямована на виконання належних позитивно юридично значимих дій в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.
• 2. Негативна (ретроспективна) особлива форма суспільних відносин, в яких за допомогою правових норм та інших юридичних засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, ефективне використання природних ресурсів, охорона природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища або покладається обов’язкове виконання інших обов’язків за допущене екологічне правопорушення.

Правова відповідальність в екологічній сфері виконує цілий ряд важливих соціальних функцій. Щодо позитивної, найважливішими є стимулятивна, аксіологічна, превентивна, а щодо негативної - превентивна, компенсаційна, каральна.

Можна також розглянути структуру еколого-правової відповідальності через виділення її основних видів.

У самому загальному вигляді серед видів еколого-правової відповідальності необхідно виділити: цивільну, адміністративну та карну.

Згідно, а українським законодавством, цивільна еколого-правова відповідальність настає за заподіяння суб'єктами природокористування майнової або моральної шкоди громадянам чи організаціям внаслідок порушення екологічного законодавства. При цьому важливим моментом, на який варто звернути особливу увагу, є той, що шкода, заподіяна внаслідок порушення, законодавства про охорону природи підлягає компенсації в обов’язковому порядку і, як правило, в повному обсязі, без застосування норм зниження розміру зиску та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким заподіяна шкода, мають право на відшкодування доходів за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання згідно з цільовим призначенням.

Враховуючи обов’язковість компенсації завданих збитків природі та громадянам, цей вид еколого-правової відповідальності іноді визначають як компенсаційну.

Адміністративна відповідальність, яка настає за адміністративні екологічні правопорушення, тобто винні й протиправні дії або бездіяльність, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки та екологічні права громадянин, шляхом застосування до винних адміністративних стягнень, однак принцип повноти компенсації застосовується в даному випадку далеко не завжди, оскільки адміністративна відповідальність за порушення природного законодавства має на меті найчастіше профілактичні цілі і настає при загрозі скоєння правопорушення, а не після нього.

Особливим різновидом цивільної еколого-правової відповідальності є дисциплінарна відповідальність. Як підкреслюють М. Т. Бакка та О. А. Пирський, дисциплінарна еколого-правова відповідальність настає за порушення трудових обов’язків, які пов’язані з охороною і раціональним використанням природних ресурсів, тобто тими особами, до переліку обов’язків яких входять завдання охорони природного середовища.

Кримінальна відповідальність настає за діяльність (або бездіяльність) винних осіб, що характеризується підвищеним ступенем екологічного ризику і екологічної небезпеки для життя і здоров’я людей, навколишнього середовища і природних ресурсів.

Загострення глобальної екологічної кризи та загрози глобальної екологічної катастрофи вимагає від суспільства консолідованих зусиль по вирішенню даних проблем. Головним репрезентантом консолідованого суспільного інтересу виступає в сучасних умовах держава. Вона бере на себе обов’язок забезпечити громадянам придатне для життя та здоров’я оточуюче природне середовище і в зв’язку з цим отримує право регулювати соціоприродні відносини. Як зазначає Л. П. Царик, таке розширення екологічних функцій держави вимагає відповідної екологічної політики, реалізація якої неможлива без дійового механізму її правового забезпечення. Так виникає і розвивається екологічне право, покликане визначати і забезпечувати функції, форми та зміст діяльності держави в галузі природокористування, охорони природи та екологічної безпеки.

Діяльність держави в галузі соціоприродних відносин та потреба їх унормування формують цілий комплекс екологічного законодавства. На думку В.О. Дьомкіна, під екологічним законодавством слід розуміти сукупність еколого-правових норм законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, які передбачають захист екологічних прав громадян і реалізацію екологічної політики держави. Екологічне законодавство базується на екологічному праві.

Система екологічного права, в самому загальному вигляді, складається з п’яти основних частин:

• * до першої частини відносять предмет, джерела та об'єкти екологічного права, включаючи загальну концепцію взаємодії суспільства і природи, форми прояву екологічного права, а також право власності і природокористування;
• * другу складають механізм здійснення екологічного права, що включає концепцію механізму охорони природи, екологічне управління, нормування якості природного середовища і природокористування, екологічну експертизу і контроль;
• * третю складає правова охорона оточуючого природного середовища та екологічних прав громадян в сфері економіки;
• * четвертою є підстави і види екологічної відповідальності, включаючи форми відшкодування шкоди і методи попередження правопорушень;
• * п’яту частину складають механізми міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища, включаючи договори, конвенції, міжнародні організації, інтернаціональні об'єкти природи.

Розглядаючи першу, найбільш важливу для розуміння всієї системи, складову, необхідно зазначити, що предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, що виникають між людьми в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище. Предмет сучасного екологічного права утворять відносини з приводу власності на природні ресурси, природокористування, охорони навколишнього середовища від різних форм деградації, захисту екологічних прав і законних інтересів фізичних і в фізичних і юридичних осіб.

Об'єкти екологічного права — це, як зазначає В.І. Андрейцев, сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства, а також взаємовідносини між людьми, що виникають у процесі освоєння природного простору.

Їх прийнято поділяти на:

• * інтеграційні: навколишнє природне середовище (довкілля); життя і здоров’я громадян в залежності від безпеки екологічної обстановки.
• * диференційні: земля, надра, води, тваринний світ, рослинний світ, атмосферне повітря.
• * комплексні: природні комплекси та ландшафти — об'єкти і території заповідного фонду; природно-соціальні умови і процеси — курортні, лікувальні, рекреаційно-оздоровчі зони; екосистеми — виключна (морська) зона, континентальний шельф; природно-антропогенні комплекси — території, що зазнали екологічної катастрофи.

Джерела екологічного права — форми вираження еколого-правових норм — нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин. Джерела екологічного права у матеріальному вигляді - це воля народу, висловлена на всенародних референдумах, плебісцитах чи в інших передбачених законодавством формах, а у формальному — закони, укази, постанови та підзаконні акти органів державної влади.

Говорячи про формальні джерела екологічного права України, їх, за В.І. Андрейцевим, можна поділити на дві групи.

До першої відносяться закони України, що в свою чергу поділяються на такі групи:

• 1. Інтеграційні: Конституція України, закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про екологічну експертизу», Основи законодавства України «Про охорону здоров’я».
• 2. Диференційне Земельний кодекс, Кодекс України «Про надра», Водний кодекс, Лісовий кодекс, закони України «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря» та ін.
• 3. Комплексні: закони України «Про природно-заповідний фонд», «Про виключну (морську) економічну зону», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ін.

Другу групу складають підзаконні акти: Постанови Верховної Ради України, Укази і розпорядження Президента України, урядові нормативні акти, галузеві нормативно-правові акти, локальні нормативно-правові акти.

Розглядаючи далі структуру екологічного законодавства України, необхідно також вичленити галузі екологічного права. На думку групи українських вчених (О.С. Баб’як, П.Д. Біленчук, Ю.О. Чирва), у структурі екологічного права України можна виділити такі галузі:

Природоресурсне право. Це система правових норм, які регулюють природноресурсні відносини на основі державної власності на ресурси природи з метою раціонального використання, охорони та відновлення земельних, лісових тощо ресурсів, охорони прав природокористувачів і держави, зміцнення законності в даній галузі відношень.

Природоохоронне право. Це система правових норм, які регулюють не право. Це система правових норм, які регулюють природоохоронні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів тощо.

Екологічне право — система правових норм, які специфічним способом регулюють екологічні суспільні відношення з метою досягнення гармонійних відносин між суспільством і природою.

У цілому ж можна відзначити, що екологічне право — це інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють відносини між людьми з приводу використання природного простору з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості оточуючого середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації, захисту екологічних прав та інтересів громадян.

Методи здійснення екологічного права — передбачені еколого-правовими нормами способи і прийоми, що спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов’язків суб'єктами цих відносин в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екобезнеки громадян.

В.І. Андрейцев виділяє такі види екологічного права:

• * авторитарні: дозволяючі, санкціонуючі, погоджувальні, імперативні, обмежувальні, упереджувальні, заборонні, виключності.
• * заохочувальні: альтернативні, автономні, диспозитивні, рекомендаційні, стимуляційні, ініціативні, еколого-експертних оцінок.

Принципи екологічного права — вихідні засади та загальнообов’язкові правила, зафіксовані в регулятивних та природоохоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України.

• 1. Загальноюридичні принципи: гуманізму; невідворотності покарання за екологічні правопорушення; пріоритетність захисту життя та здоров’я громадян; гласність і демократизм прийняття екологічно значимих рішень; компенсаційність шкоди, завданої порушеннями; поєднання стимулюючих та репресивних засобів; міждержавне співробітництво, пріоритетність норм міжнародного екологічного права.
• 2. Спеціальні принципи поділяються на:
  • * міжгалузеві - пріоритет вимог екологічної безпеки; гарантія безпечного для життя і здоров’я стану природного середовища; превентивність екоправових заходів; орієнтація на формування екологічної свідомості, культури та відповідальності, узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів; міждисциплінарний характер.
  • * внутрішньогалузеві - обов’язковість дотримання встановлених лімітів природокористування; збереження біорізноманітності природних об'єктів, різноманітність форм власності; безоплатність користування загальними і платність використання спеціальних природних ресурсів, комплексність і ефективність використання ресурсів, множинність правових форм використання природних ресурсів.

Функції екологічного права:

• * загальні - регулятивна, виховна, превентивна, охоронна;
• * спеціальні - екологічна, природоохоронна, антропозахисна.

Система екологічного законодавства України включає:

• 1. Конституційне регулювання екологічних відносин, яке закріплює найбільш важливі форми та принципи використання природних ресурсів, декларує основні екологічні права громадян, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно-правових структур розподілу влади.
• 2. Еколого-правове регулювання, що базується на нормах Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», своєрідної «екологічної конституції», що передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки в Україні. Забезпечення екологічних прав громадян, їх об'єднань та законних інтересів держави, юридичних осіб передбачається низкою інших законів та підзаконних актів, найбільш важливими з яких є: Закон України «Про екологічну експертизу» (1995), Земельний кодекс (2001), Водний кодекс (1995), Лісовий кодекс (1994), Кодекс України про надра (1994), закон України «Про тваринний світ» (1993), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про природно-заповідний фонд» (1992) тощо.
• 3. Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства у сфері здійснення широкого кола діяльності - законотворчої, виконавчо-розпорядчої, науково-технічної, підприємницької, зовнішньоекономічної тощо, спрямованої на впровадження системи еколого-правових вимог у процесі їх здійснення щодо використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки, і дозволяє збалансувати правову систему України під кутом зору екологізації її галузей та окремих правових інститутів.
• 4. Підзаконні акти міністерств і відомств, які конкретизують положення державних законів у діяльності конкретних природокористувачів, регулюють їх діяльність, пов’язану з впливом на стан оточуючого навколишнього середовища.
• 5. Локальні підзаконні акти органів місцевого самоуправління, що встановлюють норми природокористування на відповідних територіях, виходячи з існуючих загальнодержавних нормативів та законодавчої бази у межах власної компетенції.
• 6. Міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих ВРУ міжнародних конвенцій на рівні ООН, ЄС, двота багатосторонніх угод України з іншими державами світу з наданням пріоритету міжнародним еколого-правовим нормам у процесі реалізації (застосування), сприяння гармонізації екологічного законодавства із принципами права світового співтовариства, трансформування засад еколого-правового регулювання на рівень міжнародного публічного та приватного права.
• 7. Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства, які визначають підстави та особливості притягнення винних осіб до дисциплінарної, майнової та кримінальної відповідальності.

Головною метою всієї системи екологічного законодавства України, як і метою всієї системи екологічного законодавства України, як і екологічного права в цілому, є забезпечення реалізації екологічних прав громадян та виконання ними передбачених законодавством обов’язків.

Екологічні права громадян України — це сукупність юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян в галузі використання природних ресурсів, охорони оточуючого середовища і забезпечення екологічної безпеки, реалізації екологічних інтересів громадян.

Екологічні інтереси громадян — природні і соціально обумовлені потреби осіб у галузі використання природних ресурсів, які витікають із змісту екологічного законодавства і не забезпечені в сучасний період системою юридичних норм захисту. Задовольняються в процесі реалізації сукупності екологічних заходів: організаційних, технічних, економічних, превентивних і в процесі забезпечення екологічного правопорядку.

Види екологічних прав громадян України:

• 1) Галузеві:
  • * право на безпечне життя і здорове навколишнє середовище;
  • * право на отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я людей;
  • * право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;
  • * на здійснення загального та спеціального природокористування.
• 2) Міжгалузеві:
  • * право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та пропозицій до державних та громадських органів, установ, організацій з цих питань;
  • * право на отримання екологічної освіти;
  • * право на об'єднання в громадські природоохоронні формування;
  • * право громадян на подання до суду на державні органи, підприємства, установи, організації та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Право громадян на екологічну безпеку забезпечується загальнообов’язковістю законодавчих, управлінських, господарських та інших владних і неурядових структур дотримуватись норм екологічної безпеки.

Основними аспектами гарантій прав громадян на екологічну безпеку є: політичний, економічний, організаційний, науково-технічний, технологічний, освітньо-виховний, державно-правовий тощо.

Обов’язки громадян України в галузі охорони природи та природокористування, забезпечення екологічної безпеки та прийнятного для життя і здоров’я людей стану оточуючого природного середовища:

Загальні - передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»:

• * берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;
• * здійснювати діяльність з дотриманням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природокористування;
• * не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;
• * вносити плату за спеціальне природокористування;
• * сплачувати штрафи за екологічні правопорушення.

Спеціальні - передбачені системою екологічного законодавства, що випливають з умов права власності на природні ресурси, природокористування і реалізації громадянами еконебезпечної діяльності

• * своєчасно вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища та понадлімітне використання природних ресурсів;
• * ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів по їх відновленню;
• * здійснювати заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан навколишнього середовища (забруднення, засмічення, виснаження);
• * запроваджувати новітні технології, устаткування та методи діяльності, які неспроможні негативно впливати на стан природного середовища і здоров’я людей;
• * компенсувати витрати на проведення екологічних експертиз;
• * отримувати дозволи на здійснення діяльності, що може негативно впливати на стан природного середовища і здоров’я людей;
• * передавати небезпечні в екологічному відношенні господарські та інші об'єкти на екологічну експертизу;
• * дотримуватись висновків та рекомендацій державної екологічної експертизи;
• * надавати органам екологічного контролю відомості про характер небезпечної для довкілля та життя і здоров’я людей діяльності;
• * здійснювати первинний облік використання природних ресурсів, викидів і скидів;
• * узгоджувати діяльність, що може завдати шкоди здоров’ю людей та природному середовищу, з іншими суб'єктами;
• * оволодівати знаннями в області охорони природи, раціонального природокористування, взаємодії суспільства та природи та практичними навичками їх реалізації;
• * дотримуватись правил і вимог правових режимів територій і об'єктів;
• * сприяти діяльності органів екологічного контролю;
• * виконувати розпорядження органів державного екологічного контролю.

Як наголошують О.С. Баб’як, П.Д. Біленчук та Ю. О. Чирва, в здійсненні правом екологічних функцій можна виділити чотири етани, які характеризують процес формування і матеріалізації в суспільних відносинах в галузі взаємодії суспільства і природи:

• * формування державної волі на основі пізнаних законів суспільного та природного розвитку;
• * реалізація державної волі в конкретних правових нормах, визначених на базі виявлених соціально-екологічних закономірностей, співвідношення економічних і екологічних інтересів у процесі регулювання господарської діяльності суспільства;
• * спрямованість на організацію застосування та використання принципів права;
• * спрямованість на досягнення відповідних еколого-правових результатів правового регулювання.

Екологічна функція права — складова його загальної соціальної функції, яка спрямована на регулювання суспільних відношень у сфері взаємодії суспільства та природи з метою забезпечення якості навколишнього природного середовища.

Успішне та ефективне функціонування системи екологічного права України є однією з головних обов’язкових умов забезпечення законних і невід'ємних ємних прав та інтересів громадян держави та сталого розвитку українського суспільства.

екологічний відповідальність правовідносини катастрофа.