Предмет і метод науки держави і право

Предмет і метод науки держави і права..

Право, як і багато ін. соц. явища, що є основою людської життєдіяльності, не піддається однозначного визначенню, як і піддаються визначенню й ті чинники та процеси, що призводять до появі цих феноменів. Найбільш правильне визначення права лежить на жіночих шляху пізнання такої соціальної явища, як свобода, реалізована цьому історичному відрізку часу у тих чи інших формах. Ідея права як реалізованої волі народів і дозволила зародитися таку науку як історія права. Свобода є акт пізнання людиною себе. Це пізнання відбувається після деят., направленнкю на світ довкола себе, й у залежність від результатів деят. людини, можна судити наскільки вона пізнав себя (был вільний).

Также й у праві. Виділивши себе спочатку як самостійним суб'єктом права, людина реалізує свою суб'єктивність в отнош. з ін. йому подібними. Принаймні порівняння фактів (своїх минулих дій) із сьогоднішньою своїм станом чол. з минулого вибирає те, що видається найбільш прийнятним. Поступово найбільш прийнятне отримує форму джерел права — звичаю, судового решения.

Осознав себе в цьому процесі, людина починає виступати як суб'єкт правовідносин. Реалізоване у відносинах самосвідомість людини призводить до формулювання основних принципів права, які обростаючи різними соціологічними і нормативними особливостями, становлять правову систему тій чи іншій цивілізації древности.

Это це і є предмет науки.

Под наукою про праві можна розуміти спробу дати пояснення, тлумачення цього явища, як соціального, і фізичного світу. Т.а. під наукою на право, у вузькому значенні цього терміну розуміються ті способи пізнання й універсального визначення права, які взагалі прийнятні пізнання права як такового.

Предметом юриспруденції явл. право у ставленні до ін. явл. чол. общ-ва.

Метод (грн. шлях істини) ділиться спільний і специальный.

Под загальними методами науки історії права розуміються способи вивчення найзагальніших проблем цієї галузі. До них отнсти дедуктивний і индуктивный.

Дедуктивный допомагає з допомогою логічних операцій складний комплекс нижченаведених явищ, склад. право. Індуктивнийвиведення загальних закономірностей шляхом зіставлення різного роду фактів. З допомогою цих методів можна спостерігати розвиток права.

Др. загальний метод — экзегетика. Наукова обробка права як тлумачення, тобто. його тлумачення вченими юристами. тлумачення джерел права. Також згадують герменевтику — тлумачення предметів культури однією із є право.

Общетеоретические побудови моделей і схем дають змогу пов’язати воєдино масу суперечливих фактов.

К спеціальним методам належить историко-сравнительный методнаявність загальної ідеї права, яка постійно прявляет себе у истории.

Систематический метод. У часи практикувалося розподіл науки історії права на внутрішню й зовнішню. Під внутрішньої історією розуміється історія розвитку освіти юридичних і інститутів. Під зовнішньої - історія джерел права чи які виробляють право сил, і навіть результати дії цих сил.

Также активно використовувався такий метод як періодизація, тобто. розподіл історії права по тимчасовим періодам із єдиною метою або объёмнее викласти матеріал, або підкреслити формационные особливості стану інститутів правничий та держави у той або інший час їх существования.

Задачи дослідження, у рамках даної науки Под завданнями можна розуміти шлях дослідження. Найголовніше уникнути модернізацій. Щоб уникнути потрібно вийти з фантастичних доказів до науковим, позитивним. Необхідно критично підходитимемо тлумаченню текстів пам’яток, пов’язувати текстовій матеріал з цими статистики, економіки та ін. соц проявів життя людського суспільства. Необхідно визначати загальні точок дотику різних тенденцій, чинників, вплинули в розвитку права аби встановити загальну закономірність розвитку права як незбираного, комплексного соц. явления.

Учитывая вищесказане можна приєднатися до визначення науки історії російського права, даному О.Н. Філіппов: «Історія російського права є історія самопізнання російського народу, як культурного цілого у сфері правничий та справедливості. Це право російської нації у її тисячолітньому прошлом.

Отечественная школа права..

Зарождение справжньої науки історії російського права віднесено до часу діяльності великого кодификатора російського права — графа М. М. Сперанського. Вперше зроблений інкорпорація всього корпусу російського права поставила проти нього і його співробітниками питання загальні принципи і напрямах розвитку національного права. Величезний обсяг правового матеріалу, потреба у його систематизації, обробці та що, найголовніше, оцінки й порівнянні його з аналогічним матеріалом країн, перетворило працівників II відділення Власної Його Імператорського величества Канцелярії у перших істориків російського права.

Отцом-основателем вітчизняної науки історії російського права з права вважається К.А. Неволін. Його праці «Енциклопедія законознавства», «Історія Російських цивільних законів» явл. першими справді науковими працями з історії російського права. З дореволюційних істориків права, придерживавшихся плідного методу Неволіна слід назвати К. Д. Кавелина, Б.М. Чічеріна, ін.

Вместе про те наука про правеможет вважати своїми засновниками як російських вчених, а й німців: Йоганн Філіп Густав Еверс, і донеччанин Олександр Магнус Фромгольд Рейц.

Их висновки надали значний вплив на науку. З іншого боку роботи Эверса і Рейца з’явилися блискучим підтвердженням продуктивності методу Гегеля і Савиньи, доказав, что російське право і державність розвивалися за тими самими самим законам, як і право західноєвропейських країн, народов.

Следующей великої віхою у розвитку науки історії права слід назвати школу слов’янофілів. Основною метою цієї школи явл. заповнення недоліків західницького підходи до з’ясуванню таких понять, як «народ», «особистість», «суспільство», «гос-во», явл. ключовими історія кожного народу. Найбільший внесок у розвиток слов’янофільського напрями історії російського права було зроблено такими вченими як Н. Д. Иванищев, І.Дз. Бєляєв, В. Д. Лешков та інших. Через своєї історичної обмеженості школа окремо не змогла проявити справжньої наукової гнучкості у спорі із пошуком науковим позитивізмом. Внаслідок цього стало виникнення у другої половини ХІХ століття школи юридичного позитивізму. «Положительность"(лат) сприйняли вченими як идеал, к якому має стремиться (полнота методологічної императивности). Істотною позитивної стороною даної школи можна припустити повноту досліджень, проведених даної школою. Комплексний підхід, а саме застосування досягнень ек. науки (статистики), соціології, психології, загальної антропології та інших спец. наук дозволили провідним діячам цього напряму досягти у цієї области.

Большой інтерес представляє школа М. М. Ковалевського. Вона використовувала историко-сравнительный метод. Порівняння з інститутами західного правничий та держави. Зіставляючи російське право, як частть права спільнослов'янського, цілком логічно видається і зіставлення слов’янської правової сім'ї із західного правової сім'єю.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.