Ф. М. Достоєвський і Україна

Міністерство освіти та науки України Дубенський коледж РДГУ Реферат На тему

«Ф.М. Достоєвський і Україна»

Підготувала студентка І курсу групи Д Арсентьєва Анастасія Дубно — 2010р.

Федір Михайлович Достоєвський Дата народження: 30 жовтня (11 листопада) 1821

Місце народження: Москва Дата смерті: 28 січня (9 лютого) 1881 (59 років) Місце смерті: Санкт-Петербург Громадянство: Російська імперія Рід діяльності: прозаїк, публіцист Роки активності: 1846−1880

Напрямок: реалізм Федір Михайлович Достоєвський народився 30 жовтня (11 листопада) 1821 — помер 28 січня (9 лютого 1881). Був другим сином Михайла Андрійовича Достоєвського.

Хоча Достоєвські походили з колись дворянського роду, спосіб життя родини був типово різночинський. Михайло Андрійович Достоєвський був людиною дуже скупою, але не шкодував грошей на виховання своїх дітей (навчалися у приватних пансіонах). Сам письменник двояко ставився до батька — співчував йому і відчував близькість із ним.

У 1831 році батько Достоєвського придбав дві невеликі садиби в Тульській губернії із сотнею кріпосних селян. Риси деспотизму й неконтрольованої влади посилювалися в ньому. Він жорстоко відносився до кріпосних, що призвело до трагедії: М. Достоєвського вбили 1839 року його ж кріпаки. Ф. Достоєвський дуже складно пережив втрату батька. Це викликало у нього перший приступ епілепсії - хвороби, що супроводжувала письменника протягом всього життя. З раннього дитинства Достоєвський став носієм важких протиріч: син батька, вбитого кріпаками, він назавжди залишився їх захисником.

Мати письменника — Марія Федорівна, була веселою та світлою жінкою. Любила поезію. Її життя обірвалося у 1837 році від сухот. Складні взаємини батьків письменника знайшли своє відбиття в сюжеті твору «Нєточка Нєзванова» .

Федір Достоєвський активно займався самовихованням — читав Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, дуже полюбляв Шиллера. Звістка про загибель Пушкіна дійшла до нього одразу після смерті матері. І тоді Достоєвський сказав, що, якби не родинний траур, він попросив би батька носити траур за Пушкіним. Навесні 1837 року батько привіз Федора та його старшого брата Михайла до Петербурга для вступу в Інженерне училище. Проте зарахованим був лише Федір (Михайло не пройшов через стан здоров’я). На навчанні Достоєвський був замкненим, проте завжди захищав інших — особливо новачків. Від усіх інших одноліток Достоєвського відрізняла пристрасть до літератури. Захоплювався театром, балетом, музикою.

1843 року закінчив Інженерне училище, працював у креслярському Інженерному департаменті. Але вже наступного року виходить у відставку. 1843 — перекладав «Євгенію Гранде» Бальзака. На початку 1845 з’явився перший власний твір Достоєвського — «Бідні люди», написаний у формі роману в листах. Це історія пробудження, піднесення й падіння, нарешті повного знищення людської душі через соціальні причини. Уже в першому своєму творі Достоєвський звертається до теми «маленької» людини. Роман був схвально прийнятий у літературному середовищі, Некрасов так відгукнувся на дебют Достоєвського: «Новий Гоголь явився!»

У наступній повісті «Двійник» (1846) Достоєвський знову ставить питання про роль соціального середовища, конкретних життєвих обставин у долі людини.

З 1847 року Достоєвський зближується із Михайлом Буташевичем Петрашевським. Письменник почав відвідувати його відомі «п'ятниці», де знайшов коло нових друзів. Радикальні погляди «петрашевців» підігрівалися подіями революції 1848 року. Федір Михайлович виступив за негайне скасування кріпацтва в Росії - навіть шляхом повстання. 15 квітня 1849 року в гуртку зачитували заборонений тоді «Лист Белінського до Гоголя». 23 квітня 1849 року 37 учасників гуртка «петрашевцев» заарештували. Федір Михайлович стійко пережив 7-місячне слідство і був засуджений до смертної кари, яку, проте, невдовзі замінили на каторгу. Від зими 1850 року Достоєвський перебував в Омському острозі. Йому було заборонено писати, проте він спостерігав життя каторжан.

З 1854 року Достоєвський перебував у Семипалатинську. Він одружився з Марією Дмитрівною Ісаєвою. Проте їх шлюб не був щасливим. Лише 1859 року Достоєвський отримав дозвіл жити у столиці. Тоді ж вийшли друком його твори «Дядюшкін сон» та «Село Стєпанчіково і його мешканці». 1860 року вийшла перша двотомна збірка творів письменника.

Із 1861 року Федір Михайлович та його брат видають журнал «Врємя», після його заборони — «Епоха». У напруженому діалозі із сучасниками Достоєвський виробив свій особистий погляд на задачі письменника та суспільного діяча. У першому ж номері журналу «Врємя» Достоєвський почав друкувати свій новий роман «Принижені та зневажені» («Униженные и оскорбленные»). Він писав про нерівність, про людей, що забуті усіма та страждають, про несправедливість, що лежить у підґрунті існуючих людських відносин. Влітку 1862 року Достоєвський вперше виїхав за кордон. Відвідав Париж, Лондон, мандрував Німеччиною, Швейцарією та Північною Італією.

1864 — померли брат Достоєвського, Михайло, та його дружина Марія Дмитрівна. Федір Михайлович взяв на себе всі борги брата.

У жовтні 1866 року Достоєвський був змушений укласти кабальний договір із книговидавцем Стелловським (повинен був забезпечити новий роман до листопада 1866 року). Для того, щоб його виконати, звернувся до стенографістки Анни Григорівни Сніткіної. Так за 26 днів було написано роман «Гравець» («Игрок»). 15 лютого 1867 року Анна Григорівна стала другою дружиною Достоєвського.

У цей час творчість Достоєвського піднялася на новий філософський рівень. Він розкрив трагедію сучасної людини силою аналізу та геніальною мистецькою інтуїцією. З’явилися твори «Записки із Підпілля», «Злочин і кара» («Преступление и наказание») (1866).

Закордонний період 1867−1871 років був змістовним і плідним для Достоєвського. Значно вплинули на письменника твори Рафаеля, Карраччі, Лоррена, Гольбейна. 1875 — з’являється роман «Підліток» («Подросток»), у якому письменник змалював розпад родини, втрату традиційних святинь та пошук нових.

1877 — Достоєвського обрали почесним членом Академії наук. Він уже завоював загальну славу та визнання. Але здоров’я письменника значно погіршилося. 1878 року від нападу епілепсії помер син Федора Михайловича, Олексій. Письменник тяжко переживав втрату сина. Відбулася бесіда Достоєвського із старцем Амвросієм в Оптинській пустині. 1879 року з’явився роман «Брати Карамазови» .

У січні 1881 року хвороба Достоєвського ускладнюється. 27 січня Федір Михайлович попрощався із дружиною та дітьми, попросив передати синові Євангеліє, що той отримав від дружин декабристів у Тобольську. Ввечері того ж дня Достоєвського не стало. 1 лютого 1881 року Достоєвського поховали в Олександро-Невській лаврі.

Ф.М. Достоєвський справив значний вплив на розвиток літературного і культурного процесу не тільки в Росії. Загалом функціонують сім музеїв Ф.М. Достоєвського у світі — по одному в Білорусі і Казахстані, решта — в Росії. Наприкінці квітня 2009 року відкрився перший в Україні музей письменника у Війтівцях на Вінниччині, який в першу чергу висвітлює мало відоме українське коріння Ф.М. Достоєвського.

Родовід Федора Михайловича Достоєвського притягує до себе не тільки як ще не розкрита таємниця, але і як можливість доторкнутись до глибинних джерел його таланту, своєрідності творчої особистості генія. Але ця таємниця занурена в минуле, яке часто залишається грубою і спрощеною історичною схемою, позбавленою індивідуального людського буття. І щоб відтворити живу плоть життя минулих часів, крім вирішальних фактів і подій неабияке значення мають супутні їм так звані історичні подробиці.

Велика заслуга, як у формуванні та відкритті музею, так і пошуку матеріалів та їхньому дослідженні належить начальнику Липовецького районного архіву Олександру Роговому, який прибув на роботу у Війтівці 1980 року.

Тоді він записав від старожилів легенду про Достоєвських — про те, що нібито батько письменника служив у Війтівцях священиком. Десь через рік роботи в архівах Роговий дізнався, що Достоєвський справді правив у сільській церкві. «Але то був не батько письменника, — уточнює він, — а дід на ім'я Андрій». Батько справді народився у Війтівцях (історик має документальне підтвердження цього). Звідси поїхав вчитися до Москви, став лікарем, серед його дітей був і майбутній письменник зі світовим ім'ям. Священиками у цьому селі знали ще двох Достоєвських: батькового брата Лева та його родича Георгія. Роговий знайшов ім'я бабусі Федора Михайловича, Анастасії. Пізніше академік Волгін назвав цю знахідку дуже важливою. Бо літературознавці багато згадують про цю жінку, яка була тоді відомою людиною. Та встановити її ім'я московським дослідникам не вдалося.

Наших літературознавців знайдені матеріали цікавили мало. Тому й припадали пилюкою в домашніх архівах Рогового. Аж поки він не познайомився з московськими науковцями.

У Пінському повіті Великого князівства Литовського 6 жовтня 1506 року Данило Іванович Ртищев за заслуги одержав від князя Федора Івановича Ярославовича у володіння частину села Достоєво. Ртищев і його спадкоємці почали іменуватися Достоєвськими. Достоєво (нині це Білорусь) — перше родове гніздо Достоєвських. Потім будуть Клечківці, Янушпіль, Війтівці (це все сучасна Україна); у Війтівцях народиться батько письменника Михайло Андрійович, звідти він і вирушить на навчання до Москви.

У доступних розколинах часу дослідники знайшли й коріння роду — походження Ртищева. У 1389 році, через дев’ять років після Куликовської битви, із Золотої Орди «з 30 татарами свого стяга» виїхав на Русь якийсь Аслан-Челебі-мурза. Великий князь московський Дмитро Донськой охрестив його під ім'ям Прокопій, одружив із донькою свого стольника Зотика Житова Марією й подарував йому місто Кременецьк. Левко, син Прокопія, мав прізвисько Широкий Рот. Нащадків його почали називати Ртищевими…

Особливого інтересу до свого родоводу письменник, здається, не виявляв, сказавши про себе, що Христос зробив для нього більше, ніж його батьки.

У Волинському воєводстві Достоєвські з’явилися наприкінці XVI століття. Але досі не було зрозуміло, де саме розміщувалося їхнє родове гніздо. Тепер, у результаті досліджень, можна стверджувати: у XVI-XVIII століттях родовим гніздом предків письменника було с. Клечківці, розміщене на захід від Ковеля (тепер с. Кличковичі Турійського району Волинської області). У Клечківцях жило кілька поколінь Достоєвських. Один із роду мав ім'я вочевидь не православне — Карл. Сина свого він назвав Гомером, що свідчить про якісь світоглядні метання Карла.

Точно відомо, коли Клечківці перестали бути родовим гніздом. 8 травня 1775 року Григорій Гомерович продав свою вотчинну частину. Тривалий час залишалося незрозуміло, куди він виїхав із Клечківців. Лише 2006 року вдалося встановити, що Григорій Гомерович влаштувався в Янушполі — містечку на кордоні житомирської Волині і вінницької Брацлавщини. У Янушполі він став священиком місцевої церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Його сини також стали священиками — на Поділлі: Ян — у с. Скала, середній син — Андрій (дід письменника) згодом також став священиком і отримав парафію у с. Війтівці. Андрій Достоєвський, дід письменника, був священиком у 1782−1820 рр., своє ім'я підписував по-українськи — «Андрій».

Вдалося розшукати два документи, на яких написи зроблено родичами письменника. Один з них залишив Іоанн Достоєвський, старший брат згаданого Андрія Достоєвського, діда письменника. Іоанн служив священиком у селі Скала нинішнього Оратівського району. Його автограф зберігається на метричній книзі. Ще один особистий підпис належить Льву Достоєвському, дядькові письменника. Роговий каже, що він був останній із церковнослужителів Достоєвських на Вінниччині. Після нього в архівах їхні прізвища уже не згадуються.

Про обрання місцевою громадою священиком села Війтівці Андрія Достоєвського є надрукований документ у 4-му випуску «Трудов комитета историко-статистического описання Подольской епархии». В «Подольских епархиальных ведомостях» згадано про Іоана Достоєвського, який в 1780 1786 роках був уніатським священиком у селі Скала Животовської протопопії.

Андрій Достоєвський був освіченою людиною, поетом. Один з його віршів надруковано в «Богогласнику», цікавій друкованій збірці української релігійної поезії, яка вийшла в світ у Почаєві в 1790—1791 роках в двох томах. В ньому з’явився друком акростих Андрія Достоєвського «Песнь покаянная». Акростих — це поетичний твір, в якому початкові літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або фразу. В цьому вірші читаємо «А. Достоевски» .

Довгі роки залишалося невідомим ім'я дружини Андрія Григоровича, бабусі Федора Михайловича. Проте знали, що Андрій одружився з жінкою «не лише розумною, а й впливовою у своєму краї через свій рід». Тепер достеменно відомо, що її ім'я Анастасія. Це пощастило встановити за виявленим метричним записом.

У Андрія Достоєвського було восьмеро дітей. Дочки Ганна, Фотина, Констанція, Текля, Марія, Ликера. Сини Михайло і Лев. У 1805 році Михайло і Лев навчалися в Кам’янці-Подільському в Подільській православній духовній семінарії. Всі дочки Андрія Достоєвського вийшли заміж, три з них стали попадями.

«В часи Достоєвських» у губернії, крім чотирьох сіл і хуторів із назвою Війтівці, були ще й дві Війтівки. Три з цих шести однокореневих топонімів належали Брацлавському повітові… Поєднання на початку XXI століття «великої науки» і місцевого краєзнавства викликало буквально прорив у знаннях про родовід письменника.

Іллінці, Липовець, Немирів, Оратів і Погребище — райони, де жили предки Достоєвських на Вінниччині. Переважно вони служили у храмах. Наприклад, у Кальнику Іллінецького району священиком був двоюрідний брат письменника — Антоній Черняк. А в Животові Оратівського району правив у церкві тезка письменника — Федір Достоєвський. Роговий припускає, що саме він є засновником династії Достоєвських на Вінниччині. Бере вона свій початок у ХVІІ столітті. Архівні документи свідчать, що Федора вигнали з церкви уніати. Але згодом у храмі знову правили службу Достоєвські - спершу Андрій, а згодом — Іоанн.

З Війтівцями пов’язані долі принаймні дванадцяти Достоєвських, найближчих родичів письменника. Молодший син Андрія Григоровича Лев (дядька письменника) служив священиком у Війтівцях після батька майже десять років (1820−1829).

На жаль, церква, в якій півстоліття служили Достоєвські, у 30-ті роки минулого століття була розібрана. В селі збереглася частина старого цвинтаря, зокрема й чотири могили Достоєвських: діда письменника — Андрія (близько 1756- 1820 рр.), його дружини Анастасії (близько 1763−1805 рр.), їхнього сина Левка (1792−1829) і брата Андрія — Георгія (близько 1763−1812 рр.).

Оскільки Михайло, батько Достоєвського, працював у державному госпіталі, він вважався державним службовцем — чиновником. В 1828 році він дослужився до чину колезького асесора, що відповідав військовому званню майора. І згідно закону став дворянином за вислугу. Його сину Федору було тоді сім років. Зв’язків із своїми рідними Михайло не підтримував. Коли йому з рідного села відповіли, що брат Лев помер, то він звернувся через газету до родичів з проханням відгукнутися. Та хто тоді на Поділлі читав московські газети?

Народжений у Москві, Федір Достоєвський, навчався і майже все життя прожив у Петербурзі (крім років каторги, яку відбував в Омському острозі, та служби солдатом у Семипалатинську). Він зажив слави «самого петербузького» з російських письменників. В історичних книгах Федір Михайлович зустрічав прізвище Достоєвських. Всіх своїх православних однофамільців вважав своїми предками, хоча добре знав, що сам є дворянином лише з 1828 року. Його психологічні романи виходили за межі проблематики інших письменників. Сучасники його називали «хворою совістю нашою», хоча й підкреслювали, що головне в них — поставлені питання, а не відповіді на них. Майже все життя Федір Михайлович не знав про своїх українських родичів.

Лише в 1879 році Федір Михайлович одержав листа від дочки своєї тітки Ликери, двоюрідної сестри Надії, вдови сільського диякона Глембоцького. Звичайно, вона просила в свого родича, вже знаменитого письменника, матеріальної допомоги. Але саме вона описала склад родини діда письменника — священика Андрія Достоєвського. Так за півтора року до смерті Федір Достоєвський довідався про всіх своїх українських родичів.

Наймолодша дочка Андрія Текля вийшла заміж за священика Івана Черняка, який служив у селі Шаулиха Київської губернії. Іван і Текля мали десятеро дітей.

Не знаючи своїх родичів, він знав, звідки його батько. Про це ще сто літ тому писав відомий російський історик С. В. Любимов. Він вважав, що «південноруське походження Достоєвського і не зовсім втрачені, а радше заглушені, його племінні властивості і співчуття», здається, можуть «пояснити деякі сторони багатогранної і глибокої діяльності великого письменника» .

У Києві Достоєвський також бував. Про це свідчать його щоденники. Дуже любив Володимирський собор і Києво-Печерську лавру. Щоправда, сам письменник чомусь ніде і ніколи не згадував про те, що має якесь відношення до України. Можливо, соромився свого коріння. Але багато його родичів залишилося на Вінниччині. Тітоньки і дядечки, брати і сестри. На жаль, ні листування з ними, ні інших даних, які б свідчили про підтримку родинних зв’язків, поки що не знайдено.

І наостанок треба сказати, що з позиції генезису родоводу генія світової літератури Федір Михайлович Достоєвський належить не тільки російському, але й українському і білоруському народам — всім східним слов’янам. Так склалось історично, і цю об'єктивну реальність треба не тільки визнавати, але й пишатись нею, увічнювати її в духовному світі слов’янства.

достоєвський письменник

Список використаної літератури

1. Богданов Н. Родословие Достоевских. В поисках утерянных звеньев. — М.: Наука, 2008. — 154 с.

2. Мельник В. Дорога до Достоєва// Україна Молода. — 2009. — № 067.

3. Назаренко Є. Подільські родичі Достоєвського// Подольские Вісті. — 2004. № 143.

4. Скрипник В. Українське коріння Достоєвського// Голос України. — 2006. — № 6.

5. Слєпинін О. Пролітаючи над гніздом Достоєвського// Дзеркало тижня. - 2007. - № 3.

6. Шайнюк Л. Волинські корені родоводу Федора Михайловича Достоєвського День. — 2007. — № 3.