Думка сімейна у романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна»

Зміст Вступ

1. Особливості розкриття теми сім'ї у романі Л. Толстого «Анна Кареніна»

1.1 Погляди Л. Толстого на сім'ю і родинні відносини

1.2 Історія створення та жанрова специфіка роману «Анна Кареніна»

1.3 «Родинні гнізда» в контексті роману «Анна Кареніна»

2. Методичні рекомендації щодо вивчення твору «Анна Кареніна»

2.1 Тестові завдання по твору

2.2 Узагальнюючі таблиці «Типи сімей у романі «Анна Кареніна Л. М. Толстого»

2.3 Логічна схема «Причини трагедії «Анни Кареніної»

Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність теми. Велич Толстого-художника визнана в усьому світі й зумовлена не лише його талантом, а й винятковою вимогливістю, яку він виявляв до своєї творчості, високим розумінням завдань мистецтва. Толстой — представник реалістичного напряму в літературі XIX ст., але його реалізм особливий, який не просто відображує певні моменти дійсності, а дає їм філософське тлумачення, показує глибинний зв’язок минулого, сучасного і майбутнього. Невипадково письменника називають філософом, тому що він порушує у творах одвічні проблеми добра і зла, життя і смерті, кохання і ненависті.

Особливу увагу у своїх творах письменник приділяв сім'ї і порушував проблеми родини у своїй літературній спадщині. «Сім'я (або родина) — соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей» [14, с. 9]. У сім'ї людина народжується і вмирає, в ній проходить все її життя. Тут вона вперше стикається з вимогами «спільного», проходить першу школу відносин із людьми і дізнається, що її щастя невіддільне від щастя інших і що інші і є вона сама.

Л. Толстой — сімейний письменник у тому сенсі, що він майже не подає своїх героїв одинаками. У постійному розвитку можна спостерігати не лише героїв романів, але і самі сім'ї, відносини всередині них. Характеристика головних героїв через взаємостосунки у їхніх родинах — один з основних прийомів характеристики у Толстого.

Тема сім'ї завжди була і залишається однією з провідних у творчості багатьох письменників. Серед них — попередники Л. Толстого, а саме: Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко, П. Куліш, Н. Соловйов, Н. Карамзін, І. Тургенєв, О. Пушкін, А. Чехов, М. Салтиков-Щедрін, Н. Костомаров, О. Бальзак, В. Бєлінський, Е. Золя, Ф. Енгельс та багато інших.

Характерною ознакою творчого методу Толстого є заглибленість у світ людської душі. Майстерність психологічного аналізу письменника надзвичайна. Він помічає найменші порухи людського серця, фіксує «діалектику душі» , — розкриває внутрішній світ героїв, приховані конфлікти особистості, психологічну обумовленість учинків персонажів. «Люди — як ріки» , — говорив Толстой, намагаючись збагнути плин людської свідомості й ті можливості духовного розвитку, які в ній закладені. Письменник прагнув пробудити добро, яке, на його думку, є в кожному від Бога. Служіння добру — так визначив митець своє творче покликання [5, с. 46].

Значна частина російської і західноєвропейської інтелігенції кінця XIX — початку XX ст. сприймала Льва Толстого як учителя, пророка, який проголошував вічні істини, важливі для всього людства. Письменник і критик В. Розанов зазначав: «Творчість Льва Толстого, котрий багато блукав у сутінках власних сумнівів, кличе до світла й радості духовних пошуків» [17, с. 32].

Будучи не просто письменником, а ще й філософом, Толстой зумів точно описати проблему сімейних відносин у своєму романі «Анна Кареніна». Цей твір — художнє втілення багатьох філософських проблем, ось чому він привертає увагу багатьох дослідників. Серед літературознавців, які присвятили розвідки відомому роману Л. Толстого варто згадати М. Громеку, В. Версаєва, Я. Білінкіса, С. Бичкова, В. Єрмілова. Однак, незважаючи на ці дослідження, «думка сімейна» як вічне питання потребує детальніших розглядів.

Моральні уроки письменника і зараз є актуальними. Нині, коли людство захопилося технологічними й соціально-економічними експериментами, надзвичайно важливими є думки Толстого про надання світові духовної мети, про відновлення людської єдності, про цінність життя особистості, сімейних стосунків, які потребують детальнішого дослідження. Тому, цим і обумовлюється вибір теми «Думка сімейна» у романі «Анна Кареніна» Л. Толстого.

Об'єктом дослідження є роман «Анна Кареніна» .

Предмет дослідження — особливості відтворення сімейних відносин у романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна» .

Мета курсової роботи: осмислити поняття «дух сім'ї», виявити причини і специфіку протиставлення у творі двох сюжетних ліній, особливості розкриття теми родини у романі.

Реалізація поставленої мети визначила низку наступних завдань:

— опрацювати філософську, психологічну, критичну літературу з теми дослідження;

— прослідкувати історію створення роману «Анна Кареніна» ;

— розкрити проблему сім'ї та шлюбу у романі;

— охарактеризувати головних героїв роману, їх вчинки;

— проаналізувати сімейні відносини героїв у родинах представлених у романі;

— розробити методичні рекомендації щодо вивчення твору Л. М. Толстого «Анна Кареніна» .

Для досягнення мети і розв’язання завдань у курсовій робот використовувались такі методи:

— аналізу та синтезу наукових джерел з проблеми дослідження;

— порівняння і узагальнення;

— культурно-історичний;

— біографічний;

— психоаналітичний.

Наукова новизна роботи. У дослідженні пропонується нове сучасне розуміння ідейного змісту роману і своєрідності співвідношення його сюжетних ліній.

Практичне значення курсової роботи обумовлене можливістю застосування матеріалів і висновків роботи під час вивчення роману «Анна Кареніна» у курсі світової літератури XIX століття, при організації семінарських занять та спецкурсів по творчості Л. Толстого.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

1. Особливості розкриття теми сім'ї у романі Л. Толстого «Анна Кареніна»

1.1 Погляди Л. М. Толстого на сім'ю і родинні відносини

" Від родини йде життя людини", «Не потрібен і клад, коли в сім'ї лад» — твердять українські народні прислів'я і приказки. Такі самі твердження виражають афоризми й інших народів [12, с. 77].

Народна мудрість про сім'ю немов перекликається з високою оцінкою сім'ї, яка мала місце у прозі багатьох митців. Позитивний приклад міркувань про сім'ю та її відтворення ми можемо знайти у повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся». У ній відображені народні подання про закони моралі й честі як щодо любові, так і щодо сім'ї. На думку автора, родинне щастя неможливе без відповідальності шлюбу за майбутнє, поваги й любові.

Т. Шевченко у поемах «Катерина», «Причинна», «Наймичка» подає історію морального падіння дівчини-покритки з погляду звичайного сімейного права. Він показує різні долі жінок, які однаково порушили моральний закон, і його симпатії скоріше на стороні Ганни з поеми «Наймичка», що всім життям заслуговує прощення, провівши роки на краєчку чужого сімейного життя, що дала дах її синові, тому що материнство, на думку поета, — це нагорода від Бога, це щастя, навіть коли воно з гіркотою.

Тема сім'ї є однією з наскрізних тем не тільки української літератури, а й у творах зарубіжних письменників (Н. Соловйов, Н. Карамзін, І. Тургенєв, О. Пушкін, А. Чехов, М. Салтиков-Щедрін, Н. Костомаров, О. Бальзак, В. Бєлінський, Е. Золя, Ф. Енгельс та ін.). Серед цих відомих літераторів вирізняється творчість російського письменника і громадського діяча Льва Миколайовича Толстого.

Проблема сім'ї та родинних відносин була дуже важливою для письменника. Дуже рано, в півторарічному віці, він втратив матір Марію Миколаївну, жінку емоційну і рішучу. Толстой знав багато сімейних розповідей про матір. Образ її був овіяний для нього найсвітлішими відчуттями. Батько, Микола Ілліч, відставний полковник, дружив з декабристами Ісленьєвим і Колошиним. Він відрізнявся гордістю і незалежністю у відносинах з представниками влади. Для Толстого-дитини батько був втіленням краси, сили, пристрасної, азартної любові до радощів життя. Теплі і зворушливі спогади про дитинство були пов’язані у Толстого також зі старшим братом Ніколенькою. Ніколенька навчив маленького Льовушку незвичайним іграм, розповідав йому і іншим братам історії про загальне людське щастя.

Сім'я завжди була і буде «онтологічним» центром будь-яких суспільних і особистих потрясінь і катаклізмів: воєн, революцій, зрад, сварок, ворожнечі так само, як і миру, любові, блага, радості і т.п. Сам Толстой називав свій сімейний досвід «суб'єктивно-загальнолюдським». Сімейну модель людських відносин він розглядав як універсальну, загальнозначущу основу братерства, любові, прощення і т.д., так як саме рідним людям ми схильні насамперед прощати, терпіти від них образи, забувати заподіяне ними зло і жаліти їх за це зло, бо сама спорідненість, саме спільне життя перетворює їх «зло» в їх «слабкість», невміння бути добрими, робить нас як би «співучасниками» цього «зла», оскільки нормальна в моральному відношенні людина просто не може не відчувати своєї провини в тому, що близька, рідна йому людина «погана» .

І разом із тим лише в рамках сімейного життя, родинних зв’язків можуть виникати явні відхилення від «закону любові», грубі порушення принципів людяності та моральності, які в інших ситуаціях не виглядають настільки шокуючими, коли з повною підставою можна сказати, що «вороги людині домашні його» .

З початку 1880-х у відносинах між Л. Толстим і його дружиною та синами наростає взаємовідчуження. Він відчував муки і сором через своє багатство. Розлад між ученням, що закликає до відмови від багатства, і власною поведінкою був для нього нестерпно тяжкий. Л. Толстой надав дружині повну довіреність на ведення всіх майнових справ, за два роки розділив усе своє майно між дружиною та дітьми. Усе майно він хотів роздати нужденним, але його зупинила загроза дружини оголосити його божевільним і взяти над ним опіку.

Л. Толстой глибоко переживав всі ці ситуації, пізнавши і агресивність, і лукавість, і різноманіття такого зла. Залишаючись в сім'ї до останніх днів свого життя, письменник діяв послідовно і принципово. Його життя в умовах контрасту розкоші й убогості, рабства і свободи, «ненависті» і «любові» протікало в самому напруженому, центральному просторі морального буття людини. Ні війна, ні вигнання, ні соціальні лиха не могли дати йому стільки досвіду зіткнення з вадами життя, скільки дали «сімейна війна», «сімейне вигнання» і «сімейна біда» .

Л. Толстой вважав, що громадянський шлюб сам по собі не може вирішити проблему у відносинах між чоловіком і жінкою. Що ж стосується суспільних прав жінок, то їх домашні права письменник вважав більш значними.

Церковний шлюб не врятував сім`ю Кареніна, героя «Анни Кареніної». Що стосується Вронського, то його, на думку автора, не врятував би і громадянський шлюб. Ось в чому заключається його думка. Форми шлюбу в обох випадках визначені і указують на відносини чоловіка і жінки до «закону» в релігійному чи соціальному сенсі.

А відносини їх один до одного, відносини людини до людини і суспільні відносини до людини — це область складних почуттів, пристрастей, надій та розчарувань, де нічого не можна продумати, а часто нічого не можна і виправити. Ось чому: «Всі щасливі сім'ї схожі одна на одну», але «кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму» [20, с. 273].

Головна героїня роману Анна Кареніна, — натура тонка і совісна, її пов’язує з коханцем графом Вронським сьогодення, сильне почуття. Чоловік же Анни, високопоставлений чиновник Каренін — наче б бездушний і черствий, хоча в окремі моменти і здатний до високих, істинно християнських, добрих почуттів.

Толстой створює, здавалось би, такі обставини, які виправдовують Анну. Письменник розповідає в романі про зв’язки іншого світської дами, Бетсі Тверської. Ці зв’язки вона не афішує, не виставляє напоказ і користується в суспільстві високою репутацією і повагою. Анна ж відкрита і чесна, вона не приховує своїх відносин з Вронський і прагне домогтися розлучення у чоловіка. І тим не менше Толстой судить Анну від імені самого Бога. Розплатою за зраду чоловікові виявляється самогубство героїні. Епіграф роману «Мне отмщение и аз воздам» має символічний зміст, він не стільки говорить про провину Анни і покарання за неї, скільки є своєрідним попередженням лицемірам з вищого світу, які вважали, що мали право судити і карати жінку, яка є такою щирою у своїх почуттях. «Не вам судити її!» — наче говорить цією системою образів сам автор роману.

Толстой був переконаний, що «рід людський розвивається тільки в сім'ї». Отже, її руйнування в його очах було багате самими страшними наслідками для всього людства. Сім'я — це підстава, витік і роду, і особистості. Вона необхідна для існування як «спільного», так і «особистого». Якщо «загальне» — людський рід, народ, суспільство, держава — не може обійтися без сім'ї, то і окрема людина, згідно Толстому, тільки в сім'ї живе повноцінним, серйозним життям. Загальна потреба у формі глибокої особистої потреби. А у сучасників письменника зникло належне розуміння сім'ї, її глибокого значення в житті окремої людини і суспільства.

Толстой не хотів бути руйнівником сімейного укладу. Він хотів знайти джерело відродження сімейної гармонії в житті патріархального селянства.

У романі «Анна Кареніна» авторська позиція розкривається в системі образних відносин. Голос Толстого непримітно зливається з голосами діючих персонажів, то зникаючи в самітних монологах, то виділяючись в сентенціях та афоризмах.

Отже, на думку Л. Толстого, сімейні відносини мають бути побудовані на основі братерства, любові та прощення, адже саме рідним людям ми схильні прощати будь-які образи. Співаючи гімн щасливій родині, Толстой у той же час не засуджував свою героїню. Великий гуманіст, письменник показав приклад винятку з правил.

1.2 Історія створення та жанрова специфіка роману «Анна Кареніна»

Після завершення твору «Війна і мир» Толстой продовжує цікавитися історією декабристського руху, а згодом, захопившись подіями XVIII ст., розпочинає історичний роман про епоху Петра І. Але на початку 70-х років він раптово знову повертається до сучасності. Пізніше письменник згадував:

" Это было как сейчас: после обеда я лежал на диване и курил. Или задремал, или только боролся со сном, не знаю, но вдруг, неожиданно передо мною промелькнула обнаженная женская кисть утонченной аристократической руки. Я невольно начал присматриваться к этому видению. Появились плечи, шея, и, наконец, весь образ красивой женщины в бальном платье, которая как бы взывала о помощи, глядя на меня печальными глазами. Видение исчезло, но я уже не мог освободиться от этого впечатления, оно преследовало меня и днем, и ночью, и чтобы избавиться от него, я должен был его воплотить" [19, с. 270]. Так уперше в задумах митця з’явився образ майбутньої героїні - Анни Кареніної.

Толстому хотілося написати роман про жінку з вищого суспільства, яка «втратила себе», навколо якої легко згрупувалося багато чоловічих типів, що будили творчу уяву письменника. Багато в чому до реалізації цього задуму Толстого підштовхнули мотиви пушкінської творчості, зокрема незакінчені прозаїчні уривки «На розі маленької площі» і «Гості з'їжджалися на дачу». Героїня останнього Зінаїда Вольська може бути частково співвіднесена з Анною Кареніною. Ця обставина дозволяє літературознавцям вважати твір «пушкінським романом» Толстого, а до прототипів Анни Кареніної відносити Тетяну Ларіну, подумки продовжуючи історію її життя у світлі. Достовірно відомо, що зовнішній вигляд героїні склався у письменника під враженням зустрічі зі старшою дочкою Пушкіна М. Гартунг. Однак у Анни Кареніної були й інші прототипи, в тому числі сестра близького друга Толстого М. Дякова-Сухотина, що пережила шлюборозлучний процес і мала другу сім'ю. Сучасники знаходили і багато інших прототипів, окремі обставини життя і смерті яких співвідносилися із сюжетною лінією героїні роману.

С. Толстая написала у своєму щоденнику: «Він казав, що його завдання — зробити цю жінку тільки жалюгідною, але не винною…» У цей період письменник все частіше замислювався над проблемами шлюбу й сім'ї. Навколишня дійсність давала чимало матеріалів для роздумів. У січні 1872 р. кинулася під поїзд на станції Ясенки Анна Степанівна Пирогова, неофіційна дружина поміщика Бібикова. Сім'я Толстих дуже добре знала загиблу жінку, саме її трагічну долю було відображено у романі «Анна Кареніна» .

Із листів відомо, що сам Толстой свій новий твір уявляв повністю завершеним уже весною 1872 р. На ділі, однак, робота над романом виявилася куди більш тривалою. Вводилися нові герої, нові епізоди, події, теми і мотиви. Піддався переробці та переосмисленню образ головної героїні, були поглиблені індивідуальні характеристики інших дійових осіб і зміщені акценти в авторській їх оцінці. Це значно ускладнило сюжет і композицію, призвело до видозміни жанрової природи роману. У результаті робота розтягнулася на ціле чотириріччя — до середини 1877 р. За цей час утворилося дванадцять редакцій роману. З січня 1875 р. було розпочато друкування «Анни Кареніної» у журналі «Російський вісник», а в 1878 р. роман вийшов окремим виданням.

Спочатку жанр твору повинен був охарактеризуватись як сімейно-побутовий роман. У листі М. Страхову Л. Толстой пише, що це — перший його роман такого роду [4, с. 105]. Але це твердження не точне: першим досвідом Толстого в жанрі сімейного роману, як відомо, було «Сімейне щастя». Основною думкою, яку Толстой любив і прагнув художньо втілити у своєму новому романі, була «думка сімейна». Вона виникла і склалася на ранній стадії створення «Анни Кареніної». Цією думкою визначалися тема і зміст роману, взаємини між героями і суть романного конфлікту, драматична напруженість дії, основна лінія сюжету і жанрова форма твору. Гранично вузьким виглядав соціальний простір роману.

Л. Толстой скоро відчув, що в рамках сімейного сюжету йому тісно. І, продовжуючи розробку тієї ж сюжетної ситуації - про «жінку, яка втратила себе», автор надав оповіданню про інтимні переживання героїв глибокий соціально-філософський зміст, важливе злободенно-громадське звучання.

На вимоги сучасності Толстой завжди відгукувався з надзвичайною чуйністю. У попередньому романі-епопеї була лише «таємна присутність сучасності»; роман «Анна Кареніна» надсучасний за матеріалом, проблематикою і всією художньою концепцією. У міру того як із зростаючою напруженістю розгортається романний сюжет, Толстой «захоплює» і вводить в оповідання безліч питань, які турбували і самого автора, і його сучасників. Це вже не тільки сімейні відносини, але і соціальні, і економічні, і цивільні, і взагалі людські. Усі найважливіші сторони і явища сучасності в їх реальній складності, заплутаності і взаємопов'язаності повно і живо відбилися у творі «Анна Кареніна». Кожна з тих сімей, що зображені в романі, природно і органічно включена в життя суспільства, в рух епохи: приватне життя людей виступає в тісному зв’язку з історичною дійсністю і в причинній обумовленості нею.

В остаточному вигляді «Анна Кареніна» стала соціально-психологічним романом, що зберігає, проте, всі якості і жанрові ознаки сімейного роману. Будучи твором багатопроблемним, роман «Анна Кареніна» набув рис сучасної епопеї - всеосяжної оповіді про долю народу в цілому, про стан російського суспільства у важкий для нього, переломний період існування, про майбутність країни, нації, Росії.

Час дії в «Анні Кареніній» відповідає часу створення роману. Це — пореформенна епоха, ще точніше: 70-ті роки XIX століття з екскурсом в попереднє десятиліття. Це період сильно «перевернутої» російської соціальної дійсності, коли настав кінець патріархальної нерухомості Росії.

Сутність корінних змін, які відбулися і відбувалися, Толстой виразно і влучно визначив словами Костянтина Левіна: «…у нас тепер, коли все це перевернулося і тільки вкладається, питання про те, як вкладуться ці умови, є тільки одним важливим питанням в Росії…» [18 с. 279].

Герої Толстого живуть і діють на самому початку того періоду, коли життя висунуло перед ними «всі найскладніші та нерозв’язні питання». Яку відповідь буде дано на них, не було ніякого виразного уявлення ні у самого письменника, ні у його двійника Левіна, ні в інших героїв «Анни Кареніної». Тут було багато неясного, незрозумілого і тому тривожного. Зрозуміло було одне: всі зрушила з місця, і все знаходиться в русі, в дорозі. І не раз з’являється у романі образ поїзда ніби символізуючи історичний рух епохи. У бігу і гуркоті поїзда — шум, гуркіт і стрімкий біг часу, епохи. І ніхто не знав, чи правильно визначено напрям цього руху, чи вірно обрана станція призначення.

Кризова, переломна пореформенна епоха постає в романі Толстого не тільки як історичний і соціальний фон, на якому виступають графічно чітко «накреслені» і багаті реалістичними фарбами дійові особи, біжать кадри драматичного оповідання і відбувається трагічна розв’язка основного конфлікту, але це — та жива, об'єктивно дана реальність, в яку постійно занурені герої і яка всюди і скрізь оточує їх. І оскільки всі вони дихають повітрям своєї епохи і відчувають її «підземні поштовхи», на кожному помітний характерний відбиток часу, що похитнувся — тривога і неспокій, невпевненість у собі і недовіра до людей, передчуття можливої катастрофи.

Епоха відбилася більше в емоціях героїв роману, ніж в їхній свідомості. Толстой у всій складності, повноті і художній правді відтворив насичену грозовими зарядами суспільну, моральну і сімейно-побутову атмосферу, яка, то явно і прямо, то найчастіше опосередковано і приховано, позначається на душевному стані його героїв, їх суб'єктивному світі, психіці і складі думок, на загальному моральному обличчі людей. Звідси інтенсивність переживань і напруженість людських пристрастей, якими живуть найбільш значущі герої «Анни Кареніної», їх гостра реакція — позитивна чи негативна — на події в житті, заплутаність їхніх стосунків.

Роман «Анна Кареніна», за оцінкою Достоєвського, є «досконалість як художній твір, з яким ніщо подібне з європейської літератури у теперішню епоху не може зрівнятися» [6, с. 42]. У творці цього роману Достоєвський побачив «незвичайної висоти художника» рівного якому неможливо знайти в сучасній літературі. Винятково важливе значення в духовному збагаченні і розвитку самосвідомості російського суспільства і всього людства мають ті соціальні, філософські та морально-етичні ідеї, які з такою пристрастю і художньою переконливістю проводить у своєму романі Толстой: «Такі люди, як автор» Анни Кареніної «, — суть вчителя суспільства, наші вчителі, а ми лише учні їх … «, — писав Достоєвський [6, с. 43].

" Анна Кареніна" є найбільший соціальний і разом з тим сімейно-психологічний роман XIX століття. Їм зачитувалися сучасники письменника, що стежили за журнальними публікаціями за все зростаючою напругою людської драми, до якої залучені герої. Час не стер дивовижною свіжості картин минулого життя, геніально намальованих Толстим.

1.3 «Родинні гнізда» в контексті роману «Анна Кареніна»

Проблема сім'ї — одна з визначальних у духовних пошуках Л. Толстого і, зокрема, у романі «Анна Кареніна». Зауважимо, що «думка сімейна» хвилювала письменника ще в романі-епопеї «Війна і мир», але там вона була складовою «думки народної». Натомість в «Анні Кареніній» саме тема сім'ї є тим стрижнем, що з'єднує всю сюжетну конструкцію твору від центру до периферії.

" Думка сімейна" - це не тільки тема «Анни Кареніної», але й повчання. Повчання про те, якою має бути сім'я, а так як сім'я пов’язана з будинком, то це і повчання про дім. Прочитаємо знамените початок роману:

" Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему.

Всё смешалось в доме Облонских. Жена узнала, что муж был в связи с бывшею в их доме Француженкою-гувернанткой, и объявила мужу, что не может жить с ним в одном доме…" [18, с. 7].

У першій же фразі зустрінеться слово «сім'я». Наступне іменник — «дім». Далі йдуть «дружина» і «чоловік». І над цими головними дійовими особами панує помста епіграфу.

У романі «Анна Кареніна» Толстой дає цілий ряд поглядів на сім'ю. Яшвін і Катавасов — герої епізодичні, але зі своїми певними і характерними поглядами на шлюб. Обидва дивляться на сім'ю як на перешкоду чогось більш важливого: один — грі в карти, інший — науці. Для Серпуховського, молодого, процвітаючого генерала, «одруження — єдиний засіб зі зручностями без перешкоди любити і займатися своєю справою». І нарешті, найбільш повно розгорнуте ставлення до сімейного життя світської молоді, до якої належить Вронський. Він і його друзі бачать в ній щось нице, прозаїчно-нудне, доля сірих і звичайних людей. Толстой показав у романі безліч дуже різних людей: Облонський, Яшвін, Катавасов, Серпуховський, Вронський, Петрицький, які відносяться до сім'ї як до справи другорядної. Причому їхні погляди на сім'ю носять не теоретичний, а суто практичний характер. Герої керуються ними в житті, тому їх переконання справжні, хоча й невірні, з точки зору автора. Вони створюють духовну атмосферу, яка вказує на глибоке неблагополуччя сучасного суспільства, яке трагічно виразилося найяскравіше у долі Анни Кареніної.

Толстовська «думка сімейна» розкривається в складному поєднанні всіх епізодів, подій, описів героїв, але все ж стержень її утворюють три сюжетні лінії: Анна — Вронський, Кіті - Левін, Доллі - Стіва Облонські. Не треба забувати, що, хоча роман названий ім'ям однієї героїні, її історія займає лише близько третини всього обсягу твору. Левіну, який не має прямого відношення до долі Анни, приділено не менше уваги, ніж їй.

Особливістю композиції є те, що історії героїв, очевидно, розвиваються паралельно і різноспрямовано: Кіті і Левін від розчарування, важких переживань приходять до міцного і спокійного сімейного щастя. Анна і Вронський неухильно і невідворотно рухаються назустріч трагедії. Зв’язок Кіті і Левіна — це життя, відносини Анни і Вронського розвиваються під знаком смерті. «Як добре вийшло тоді для Кіті, що приїхала Анна, — сказала Доллі, — і як нещасливо для неї, Ось саме навпаки, — додала вона, вражена своєю думкою. — Тоді Анна так була щаслива, а Кіті себе вважає нещасливою. Як зовсім навпаки! «. Навпаки чому? Навпаки уявленням про щастя і благо, які панують у суспільстві. Причина протилежності доль героїв — у різному ставленні їх до сім'ї та шлюбу. Ці погляди не стикаються на публічній арені суперечок і диспутів, тому й неможлива, принципово неможливий подієвий, сюжетний зв’язок двох ліній. Але суть поглядів героїв цілком розкривається їх життям, їх долею. Тут Толстой слідує філософським традиціям російського реалістичного роману: Пушкіна, Лермонтова, Гончарова, Тургенєва. Так само як його попередники і сучасники, автор «Анни Кареніної» показує вплив середовища на людину, використовуючи ті ж прийоми розстановки позитивних і негативних начал: досліджуючи, як хороші, чесні, справедливі люди переступають моральний закон.

Шлюб Анни і Кареніна був майже випадковим для неї і мимовільним для її чоловіка, та й для них обох, один з тих шлюбів, які рідко бувають міцними і не дають людям щастя, тому що вчиняються без живої участі серця, без взаємної любові. Про такі шлюби сама Анна пізніше почує часті розмови у салоні Бетсі Тверської. Дружина посланника висловила поширений у світському суспільстві погляд: для щасливого шлюбу не потрібні почуття, пристрасті, не потрібна любов. «Я знаю щасливі шлюби тільки по розуму» , — сказала дружина посланника. Вронський, який брав участь у суперечці, заперечив на це: «Так, але зате, як часто щастя шлюбів по розуму розлітається як пил саме від того, що з’являється та сама пристрасть, яку не визнавали …» [18, с. 120]. Саме це і відбулося в сім'ї Кареніних.

Анна та Олексій Кареніни прожили разом вісім років, але про їх шлюбне життя в романі сказано зовсім мало, а перші роки їх подружжя і зовсім не згадані. Невідомо, наприклад, як довго Анна була «губернаторшею» в провінції і коли вона з чоловіком переїхала до Петербурга. Поселившись в столиці, Анна вільно і легко ввійшла до вищого аристократичного суспільства. Їй був відкритий доступ в три різних гуртка обраних осіб петербурзького світу, де, за словами автора, вона «мала друзів і тісні зв’язки». Один складався з високопоставлених урядових чиновників, тісно пов’язаних по службі з Кареніним і тому часто бувалих в його будинку, але це «службове, офіційне коло її чоловіка» було досить нудне, і Анна по можливості уникала його. З набагато більшою радістю Анна з’являлася в тому гуртку, центром якого була графиня Лідія Іванівна; туди Анна зазвичай приїжджала в супроводі свого чоловіка, який високо цінував графиню. Особливо ж тісно Анна була пов’язана з людьми «партії крокету» — з гуртком княгині Бетсі Тверській. У цей салон, що об'єднував вершки петербурзького світу, Анну ввела його господиня княгиня Бетсі, яка була далекою родичкою Анни — дружиною її двоюрідного брата — і була двоюрідною сестрою Вронського. Анна охоче і часто відвідувала цей салон, який згодом був місцем її зустрічей з Вронський.

Очевидно, що будучи заміжньою, Анна вдавалась до звичайних світських розваг і задоволень, для яких у неї було багато вільного часу. Але вона не походила на панночок і дам петербурзького світла тим, що відрізнялася скромністю своєї поведінки і безумовною подружньою вірністю. Хоча й було помітно щось «фальшиве у всьому складі їх сімейного побуту», однак зовні життя Анни з Кареніним виглядало цілком благополучним, одноманітно-спокійним, що називається, без бурь і потрясінь. У Анни з’явилася дитина, і вона щиро зайнялася вихованням свого Сергія, якого дуже любила. До обов’язків дружини вона ставилася строго, і у Кареніна не було ні приводу, ні причин для недовіри до неї, для ревнощів і сімейних сцен. У тій частині роману, де йдеться про Анну до її зради чоловікові, немає навіть згадки про зіткнення між ними, про сварки, взаємні докори і образи, а тим більше — про ненависть один до одного. Не видно, щоб і Каренін не був їй вірний в роки їх шлюбу. Одним словом, до пори до часу Анна рішуче нічим і ніяк не висловлювала незадоволення своїм сімейним життям з Кареніним, своєю долею і своїм становищем у світському суспільстві.

Каренін далеко не ідеальний чоловік, і він був їй не пара. Але все-таки не слід забувати, що жорсткі, принизливі і знищуючі судження прийшли Анні на розум вже після її зради Кареніну і що її слова продиктовані ненавистю до нього, яка народжена пробудженою пристрастю до Вронського. Звинувачуючи чоловіка в тому, що він не знає, що таке любов, взагалі не знає, чи буває вона на світі, Анна замовчує про те, що і вона сама, чесно і сумлінно виконуючи подружні обов’язки, теж довго не мала ніякого поняття про любов, поки це відчуття не пробудив у ній Вронський.

І якраз в цей час — у момент різких потрясінь її душі і послідуючого потім крутого перелому в її поведінці, поглядах і способі життя — Анна постає перед читачем у всій її гордій красі і жіночій привабливості.

Нерідко в критичній літературі можна зустріти думку про Вронського як про людину, негідну високої любові Анни, в чому і бачать головну причину загибелі героїні. Але Толстой, анітрохи не ідеалізуючи Вронського, все-таки пише, що він був людиною «з дуже добрим серцем». Чарівність, краса, справедливість, духовна та інтелектуальна непересічність Анни поза всяким сумнівом. Звідси думка найчастіше йде по стійкій колії: все краще гине і повинно гинути в цьому проклятому світі буржуазного лицемірства і брехні. Дійсно, скільки ми знаємо романів, що оповідають про перепони на шляху закоханих, які страждають через розбиті надії. В «Анні Кареніній» трагічна ситуація складається після і в результаті здійснення бажань героїв. Центр ваги перенесений з залицяння, суперництва, очікування любові на зображення життя коханців.

Якщо, наприклад, в тургенєвских романах герой випробовується любов’ю, здатністю зробити один рішучий крок до пояснення з коханою, то у Толстого суть героя розкривається в сімейному житті, у процесі, а не в моменті. У творах, що розповідають про прагнення героя до любові, щастя представляється здійсненням бажання, а вся решта життя як би позбавляється цінності і значення. На переконання автора «Анни Кареніної», життєва пора людини, настільки улюблена романістами, є ще не життя, а тільки переддень її. Для письменника найбільш відповідальний і серйозний період починається тоді, коли закохані, з'єднавшись, ведуть спільне життя, саме тоді і розкривається людина і з’ясовується справжня ціна його ідеалів і переконань.

Безсумнівно, суспільство винне в трагедії героїні, але не в лицемірному засудженні зв’язку Анни з Вронським, а у фактичному заохоченні її. Як і в романах російських письменників, в «Анні Кареніній» дається аналіз впливу суспільних ідеалів на людину та її долю. Особистість у Толстого має кілька рівнів, і справжня суть, її ядро, що визначають дії і вчинки, не усвідомлюється героєм в повній мірі. Ідеали героїв не стають предметом рефлексії, обговорення, суперечок. Вони носять не теоретичний, а органічний характер і сприймаються героями як щось безперечне, істинне і поетичне, що визнається всіма передовими, справжніми людьми.

" Вронський ніколи не знав сімейного життя" - так починається глава, яка розповідає про його ставлення до Кіті. Фраза ключова до образу героя, визначальна і пояснює історію кохання Вронського і Анни. Саме тут треба шукати витоки трагедії цих героїв.

Вронський не отримав істинної і хоча елементарної, але самої необхідної, згідно Толстому, освіти в сім'ї. Тієї освіти, яку залучає людину до духовних основ життя, не за допомогою книг, навчальних закладів, а через безпосереднє спілкування з матір'ю, батьком, братами. Він не пройшов початкову школу виховання людства, де закладається фундамент особистості.

Толстой, слідуючи заповітам російського реалістичного роману, розповів про виховання героя, яке сформувало ядро його особистості, що складають симпатії, антипатії і головне — те, що він любить. Тільки про виховання двох героїв — Левіна та Вронського — повідомляється в романі, що говорить про особливе значення їх для розкриття і розуміння трагедії головної героїні. Контрастність начал, в яких виховувалися Левін і Вронський, визначає і різноспрямованість їх життєвих шляхів.

Толстой не розповідає докладно, як вони виховувалися, які читали книги, хто були їхні вчителі і гувернери. Він повідомляє тільки про одне, найважливіше і істотне — про сімейну атмосферу і про ставлення Левіна та Вронського до батьків, і насамперед до матерів. Вронський в душі своїй не поважав матері і, не даючи собі звіту в тому, не любив її. Для Левіна поняття про матір було священним спогадом, і майбутня дружина його повинна була бути в його уяві повторенням того чарівного, святого ідеалу жінки, яким була для нього мати. Лінія, що пов’язує образ матері з дружиною, проведена Толстим чітко і виразно. Материнська любов, що випала на долю дитини, формує справжнє, глибоке і серйозне ставлення до жінки. Любов до жінки він (Левін) не тільки не міг собі уявити без шлюбу, але він перш уявляв собі сім'ю, а потім вже ту жінку, яка дасть йому сім'ю. А якщо загальні, теоретичні погляди героїв роману змінюються легко і деколи навіть непомітно для них самих, то почуття, винесені з дитинства, складають міцну основу особистості. За своєю природою теоретичні погляди і повинні змінюватися, розвиватися, і Толстой жив якраз в епоху, коли виникнення і розвиток ідей в Росії зробило якісний стрибок, коли велика кількість, суперечливість і швидка їх зміна стали новим явищем у російському житті. А в розумінні сім'ї як незмінно необхідного для людства інституту людина повинна була керуватися надійним, в очах письменника, засобом — почуттям, придбаним в життєвому досвіді. Адже Толстой був переконаний: «Людина пізнає що-небудь цілком тільки своїм життям … Це вище або, скоріше, глибоке знання» .

Вронський був позбавлений того позитивного досвіду щасливого життя в сім'ї, яким володів Левін. Мати Вронського звинувачувала в нещастях сина Кареніну, але насправді вина більшою мірою лежала на ній самій. «Мати його (Вронського) була в молодості світською жінкою, що мала під час заміжжя, і особливо після, багато романів, відомих усьому світові». Образ матері, почуття сім'ї, отримане Левіним в дитинстві, направляло його в життя. Чому він був так впевнений, що щастя досяжне? Тому що воно вже було у нього. Якою має бути сім'я, як будувати відносини між чоловіком, дружиною, дітьми? Левін знав вичерпні відповіді на ці питання — так, як будували їх його мати і батько. Тяжко хворий, бездомний, мандрівний по готелях Микола заклинає брата: «Так дивись же, нічого не перемінюй в будинку, але швидше одружуйся і знову заведи те ж, що було» [18, с. 81].

" Найглибше знання", здобуте героями в дитинстві, багато в чому визначило їхні долі, породило у кожного особливий лад почуттів. Толстой показує, як те, що було закладено в почуттях героїв, розгортається в долю.

Левін і Вронський — кожен по-своєму переживає, відчуває свою любов. Це як би два різних, взаємовиключних роду любові, не розуміючих і абсолютно закритих один для одного.

Любов Вронського замикає його на самому собі, відокремлюючи від людей і зовнішнього світу, і, по суті, збіднює його. Якщо і раніше він «вражав і хвилював незнайомих йому людей своїм виглядом непохитного спокою, то тепер… ще більш здавався гордим і самодостатнім. Він дивився на людей, як на речі. «Вронський нічого і нікого не бачив. Він відчував себе царем, не тому, щоб вірив, що справив враження на Анну, — він ще не вірив цьому, — але тому, що враження, яке справила вона на нього, давало йому щастя і гордість» [18, с. 93].

Толстой, навіть говорячи про почуття героя, не просто передає їх, але ретельно аналізує. Він показує силу, привабливість почуттів Вронського і в той же час оголює їх егоїстичну суть, хоча і не має в собі в цій формі нічого ні відразливого, ні зловісного. Головний предмет зображення і дослідження у Толстого — людські взаємини, що висуває в центр його художнього світу етичну оцінку. І вона присутня навіть в описі любовних почуттів героїв, в неявному, потаємному вигляді. Відзначимо ударні, що несуть у собі етичний сенс слова з наведеного уривка: «гордий, самодостатній», «дивився на людей, як на речі», «нічого і нікого не бачив», «відчував себе царем». У світі Толстого людина, залишаючись наодинці з собою, переживаючи саме особисте, глибоко інтимне почуття, розкривається у відношенні до всіх людей.

Етична установка автора «Анни Кареніної» в аналізі любовних переживань Вронського прояснюється в повній мірі при порівнянні їх з почуттями Левіна, який перебував в особливому стані духу після зізнання у коханні Кіті. «Чудово було для Левіна те, що вони (оточуючі його люди) всі для нього нині були видні наскрізь, і по маленьким, перш непомітним ознакам він дізнавався про душу кожного, і ясно бачив, що вони всі були добрі». Справжня любов робить людину мудрішою. Левін перебуває не в змозі захопленості, сп’яніння, коли виникає ілюзія прекрасного світу, а в стані прозріння, відкриваючи те, що було приховано від нього раніше. У Вронського, що полюбив Анну, інтерес до людей і навколишнього світу зменшується, світ як би зникає для нього, і він цілком поглинається почуттям достатку і гордості собою.

Паралельно до трагічної долі Анни з її нещасливим сімейним життям Толстой малює щасливе сімейне життя Левіна і Кіті. Тут і зведені воєдино різні сюжетні лінії роману.

Образ Кіті належить до кращих жіночих образів російської літератури. Лагідні правдиві очі, в яких виражалися дитяча ясність і доброта її душі, надавали їй особливу привабливість. Кіті жадала любові як нагороди за свою красу і привабливість, вона вся охоплена юним дівочим мріянням, надією на щастя. Але зрада Вронського підірвала її віру в людей, вона тепер схильна була бачити у всіх їхніх вчинках тільки одне погане.

На водах Кіті зустрічається з Варєнькою і сприймає її спочатку як втілення моральної досконалості, як ідеал дівчини, що живе якимось іншим, незнайомим їй досі життям. Від Варєньки вона дізнається, що, крім «життя інстинктивного», існує «життя духовне», засноване на релігії, але релігії не офіційній, пов’язаній з обрядами, а релігії піднесених почуттів, релігії жертвування собою в ім'я любові до інших; і Кіті всією душею прив’язалася до своєї нової подруги, вона, так само як і Варєнька, допомагала нещасним, доглядала за хворими, читала їм Євангеліє.

Тут Толстой прагнув поетизувати релігію «загальної» любові і морального самовдосконалення. Він намагається показати, що тільки на шляху звернення до Євангелія можна врятувати себе, позбутися влади «інстинктів» тіла і перейти до вищого життя, «духовного». Таким життям живе Варєнька. Але це «істота без молодості», позбавлена «стриманого вогню життя», була схожа «на прекрасну … але вже відцвілу, без запаху квітку». І рівне ставлення до людей, і зовнішній спокій, і її «втомлена посмішка» свідчили про те, що Варєнька була позбавлена сильних життєвих пристрастей: вона навіть сміятися не вміла, а тільки «розкисати» від сміху. «Вона вся духовна» , — говорить Кіті про Варєньку. Розсудливість придушила в ній всі нормальні людські почуття. Левін презирливо називає Варєньку «святошею». І дійсно, вся її «любов» до ближніх була штучною і приховувала відсутність у ній покликання до справжньої, земної людської любові.

Кіті, зрозуміло, не стала і не могла стати другою Варєнькою, вона була занадто віддана життю і швидко відчула «удавання» всіх цих «доброчесних» Варєньок і мадам Шталь з їх «вигаданою» любов’ю до ближніх: «Все це не те, не те!.. „Вона каже Варєньці:“ Я не можу інакше жити як по серцю, а ви живете за правилами. Я вас полюбила просто, а ви, вірно, тільки потім, щоб урятувати мене, навчити мене!». Так Кіті засудила мертвоту і ненатуральність Варєньки, яка здалася їй спочатку ідеальною. Вона вилікувалася від своєї моральної хвороби і відчула знову всю красу справжнього життя, що не загнана ні в які штучні «правила» .

У наступних епізодах роману (несподівана зустріч карети, в якій їхала Кіті, зустріч Кіті з Левіним у Стіви, пояснення, нова пропозиція, вінчання) письменник розкриває всю силу душевного чарівності своєї героїні. Глава, присвячена вінчанню, пройнята глибоким співчуттям Толстого до дівочої долі та дівочим мріям про щастя, які життя нерідко так безжально розбивало. Присутні в церкві жінки згадували свої весілля, сумували про те, що надії на щастя у багатьох з них не виправдалися. Доллі подумала про себе, згадала Анну, яка так само дев’ять років тому «чиста стояла в помаранчевих кольорах і вазі. А тепер що?» У репліці простої жінки: «А як не кажіть, шкода нашу сестру» , — виражені скорботні думи мільйонів жінок, які в умовах приватновласницького суспільства не могли знайти справжнього щастя.

У перші ж дні свого сімейного життя Кіті зайнялася господарством, «весело звиваючи своє майбутнє гніздо». Левін подумки дорікав їй, що «у неї немає серйозних інтересів. Ні інтересу до моєї справи, до господарства, до мужиків, ні до музики, в якій вона досить сильна, ні до читання. Вона нічого не робить і абсолютно задоволена». Толстой, однак захищає свою героїню від цих закидів і «засуджує» Левіна, який ще не розумів, що вона готувалася до важливого і відповідального періоду свого життя, коли «вона буде в один і той же час дружиною чоловіка, господинею дому, буде носити, годувати і виховувати дітей» [18, с. 410]. І зважаючи на цю майбутню їй «страшну працю» вона мала право на хвилини безтурботності і щастя любові.

Після пологів Кіті - «найбільшої події в житті жінки» — Левін, ледь стримуючи ридання, стояв па колінах і цілував руку дружини, він був безмірно щасливий. «Весь світ жіночий, що отримав для нього нове, невідоме йому значення після того, як він одружився, тепер в його поняттях піднявся так високо, що він не міг уявою обійняти його» [18, с. 600].

Культ жінки-матері лежить в основі і образі Дар'ї Олександрівни Облонської. Доллі в молодості була настільки ж привабливою і красивою, як і її сестра Кіті. Але роки заміжжя змінили її до невпізнання. Всі свої фізичні і душевні сили вона принесла в жертву любові до чоловіка і дітям. Зрада Стіви вразила її до глибини душі, вона вже не могла любити його як раніше, всі інтереси її життя тепер зосередилися на дітях. Доллі була «щаслива» своїми дітьми і «пишалася ними», тут вона бачила джерело своєї «слави» і своєї «величі». Ніжність і гордість матері за своїх дітей, її зворушливі турботи про їхнє здоров’я, її щирі засмучення, коли вони здійснювали погані вчинки, — ось що визначало душевне життя Доллі.

Але одного разу тиха, скромна і любляча Доллі, змучена багатьма дітьми, домашніми турботами, невірністю чоловіка, задумалась над своїм життям, над майбуттям своїх дітей і на хвилину позаздрила Анні та іншим жінкам, які, як їй здавалося, не знали ніяких мук, а насолоджувалися життям. Вона думала, що могла б жити так само, як ці вільні від дітей жінки, не знаючи гіркоти життя; але вже визнання молодиці на заїжджому дворі, яка сказала, що вона рада смерті своєї дитини — «розв'язав бог» , — здалося їй «огидним». А коли Анна заявила, що не бажає мати дітей, Доллі «з виразом огиди на обличчі» відповіла їй: «Це не добре». Вона жахнулася аморальності її суджень і відчула свою глибоку відчуженість від Анни. Доллі зрозуміла, що жила правильно, і все минуле її життя виступала перед нею «в новому сяйві». Так ця «дуже прозаїчна», за поняттями Вронського, жінка виявила свою моральну перевагу над «поетичним» світом Вронського — Анни.

Такі толстовські героїні, як Наташа Ростова, Мар’я Болконська, Доллі, Кіті, несуть в собі багато чарівності, вони полонять своєю справжньою жіночністю, вірністю подружньому боргу, вони хороші матері - і в цьому позитивний зміст кращих жіночих образів Толстого.

Суспільство, зображене в романі, вороже духовно-моральному началу людини. Ніхто в душі не засуджував ні Анну, ні Вронського і не співчував Кареніну. Адвокат, до якого звернувся за порадою про розлучення Каренін, не міг приховати радості. «Сірі очі адвоката намагалися не сміятися, але вони стрибали від нестримної радості, і Олексій Олександрович бачив, що тут була не одна радість людини, що одержує вигідне замовлення, — тут було торжество і захват, був блиск, схожий на той зловісний блиск, який він бачив в очах дружини» [18, с. 312]. Почуття адвоката, котрий дізнався про нещастя клієнта, мимовільне, воно виходить із самих глибин його істоти, воно справжнє. І ця радість всезагальна. Каренін помічав «у всіх цих знайомих з ледве приховану радість чогось». Всі радіють нещастю Кареніна і ненавидять його за те, що він нещасливий.

Охорона сім'ї, яка була впродовж тисячоліть витоком життя і школою людства, не може бути ввірена приходящим державним інститутам або громадській думці. Сім'я зберігається силою більш могутньою і абсолютно невідворотною — внутрішньою природою людини, абсолютизованою формою якої і є бог.

У романі «Анна Кареніна» є три сюжетні лінії, які складають канву роману мають схожі та відмінні риси. Стосунки в сім'ї Кареніних. Олексій Олександрович Каренін — поваж ний царський чиновник, уже літній чоловік, взяв собі за дружину молоденьку чарівну дівчину, не відчуваючи до неї ніяких особливих почуттів. Анна щиро намагалася покохати чоловіка. З народженням сина вона відчула себе щасливою матір'ю. Та все змінилося після того, як Анна закохалася. Вона не хотіла ховатися від чоловіка і зізналась у своїй зраді. Кареніну байдужі почуття Анни, його турбує лише розголос про її поведінку у вишуканому товаристві. Анна обирає кохання. Але це не дає щастя ні їй, ні Вронському, ні Кареніну, ні синові Серьожі, ні доньці Ані.

Вибір Доллі відбувся на користь обов’язку. У родині брата Анни — Стіви Облонського — між подружжям теж немає злагоди. Стіва постійно зраджує дружину, яка навіть збиралася покинути його, та почуття обов’язку перед дітьми і страх залишитися самій змусили Доллі змінити своє рішення. Але і після примирення у родині Облонських залишилося відчуття нещирості. А де нещирість — там щастя немає.

Родинне життя Левіних. Єдина міцна родина в романі — Левіни. Костянтин і Кіті побралися, кохаючи одне одного. З часом на зміну ніжним почуттям прийшли взаємоповага, підтримка, розуміння потреб іншого. Костянтин і Кіті не уявляють життя одне без одного.

В автобіографічному образі Левіна Толстой розкриває свій власний шлях шукача сенсу життя, затверджуючи ряд таких поглядів, до яких він прийшов тяжким шляхом. Толстой закликає дворянство кинути аморальне, порожнє і нездорове міське життя, що загрожує розоренню і збіднінню, і звернутися до своєї основної, одвічної справи — організації сільського господарства на умовах, що примиряють інтереси селянина і поміщика.

Таким чином, ідея твору — ствердження необхідності єднання між людьми, засудження деградації родинних відносин і негативного впливу на сім'ю суспільства.

Простежуючи життя кількох родин, письменник порушив низку проблем, пов’язаних із «думкою сімейною», серед яких найважливішими є питання ролі родини в житті людини, жіночого щастя, батьків і дітей, пошуків шляхів міцних сімейних відносин.

Проаналізувавши «думку сімейну» у творі, робимо висновок, що Л. Толстой вбачає родинне щастя можливим лише там, де члени сім'ї, пов’язані духовно та складають єдине ціле, де панують любов та взаємоповага.

2. Методичні рекомендації щодо вивчення твору «Анна Кареніна»

2.1 Тестові завдання за змістом роману

1. Дайте визначення поняття роман:

а) невеликий прозовий твір епічного роду, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного або кількох персонажів, обмеженому у просторі і часі;

б) подія чи коло подій, змальованих у епічних драматичних, ліро-епічних творах, на відміну від самого розгортання подій-сюжету твору;

в) великий епічний твір, у якому зображується всебічна картина життя великої кількості людей у певний період часу або цілого людського життя, одна з великих форм епічного роду літератури.

2. У якому році Лев Толстой написав роман «Анна Кареніна» ?

а) 1901;

б)1891;

в) 1877.

3. Як звали сина Анни Кареніної?

а) Олег;

б) Сергій;

в) Дмитро.

4. Який титул мав Вронський?

а) граф;

б) герцог;

в) князь.

5. В кого була закохана Анна Кареніна?

а) Степана Аркадійовича;

б) Олексія Вронського;

в) П'єра Безухова. роман родинний сім'я кареніна

6. Як звали доньку Кареніної?

а) Віка;

б) Таня;

в) Анна.

7. Про кого написав Лев Толстой: «клаповухі віха, кволий, мутні, безколірні очі, вихляла ходьба» ?