Современные тенденції об'єднання виборчих систем як оптимальний інструмент впливу на влада
Одним з способів подолання істотного нестачі пропорційної системи — множинності дрібних партій — став принцип встановлення нижньої межі їх представництва. Наприклад, для Бундестагу Німеччині, й для Державної Думи РФ не передбачено представництво партій, набрали менше 5% голосів. У деяких країнах змішана виборча система здійснюється перейшовши від багатомандатних до маломандатным округах… Читати ще >
Современные тенденції об'єднання виборчих систем як оптимальний інструмент впливу на влада (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Современные тенденції об'єднання виборчих систем як оптимальний інструмент впливу на владу у демократичному государстве.
Штански Ніна Вікторівна, провідний фахівець Апарата Верховної Ради Придністровської Молдавської Республики В контексті побудови спільного федеративної держави, утвореного ПМР і РМ, проблема вдосконалювання і модернізації виборчої системи, як та відшуковування нових моделей виборчого процесу, є неабияк актуальною, оскільки виборче законодавство, особливо у загальнодержавному рівні, — один з системотворних чинників стосовно політичних структур суспільства. Формування міцної, злагодженої партійно-політичної системи, створення працездатного парламенту зі стабільної фракційної структурою украй важливі для легітимізації у свідомості діяльності структурі державної влади. З огляду на складні політичні процеси наш регіон має, як і розмаїття соціальних груп, і верств, мають свої особливі політичні погляди, найбільш складної для законодавців може бути проблема виборів представницьких органів влади усіх рівнів, саме: формування «народного представництва» таким чином, щоб у ній були представлені всі основні політичні сили громади. Фактичне об'єднання двох держав із своїми що склалися, а головне, різними політичними системами, зажадає зміни виборчого законодавства, що нерозривно пов’язане з зміною інших інституцій держави і, особливо, якщо йдеться про їхнє радикальному реформуванні. Створення бази щодо становлення оптимальною виборчою системи і одержувачів відповідного міжнародним демократичних стандартів виборчого законодавства вимагає глибокого і докладного аналізу виборчих процесів зарубіжних і досвіду держав, найуспішніше які використовують той чи інший модель. Визначення достоїнств і повним вад конкретних виборчих систем, які, як свідчить досвід багатьох країн, виявляються лише ході кількох виборчих циклів, дозволить мінімізувати ризик серйозних потрясінь в політично-громадського життя, імовірний у зв’язку з різкими змінами виборчої системи, особливо у політично нестабільної ситуації. Майже тривіковий шлях становлення та розвитку застосовуваних сьогодні у різних країнах виборчих систем дає можливість аналітикам виявити недоліки двох основних форм участі громадян, у формуванні органів структурі державної влади: мажоритарної та пропорційної виборчих систем, а також проаналізувати виявити природу виникнення тенденції об'єднання виборчих систем у сприйнятті сучасних демократичних державах. (1). Застосовувана сьогодні у таких країнах, як США, Канада, Австралія, Індія, мажоритарна система є історично першої виборчої системою, в в основі якої ліг принцип більшості щодо результатів голосування. Проте за такою ж системі виключають вплив нечисленних партій на парламенті, оскільки сприяють освіті системи великих взаємозалежних, порівняно стабільних партійних блоків. Відбувається витіснення багатьох політичних сил є межі активної парламентської діяльності, а транспарентність реальної розстановки цих наснаги в реалізації країні виключається. Політичним наслідком застосування такої системи є постійна чергування при владі двох великих усталених у державі політичних партій, тоді відповідальність за управління фактично несе правляча партія, а яка програла партія перетворюється на опозицію. Ще однією істотним недоліком мажоритарної системи і те, значна частина виборців країни може бути не представленої у органах влади, ніж порушуються як основні принципи виборчого права, і демократии.(2) Є думка, що мажоритарна система найзручніша для маніпулювання політичної волі виборців, і це у дійсності почасти підтверджується тим, що у значною мірою залежить від розкрою виборчих округів. При так званої «нарізці» округів з’являється можливість щодо різноманітних спотворень і прямих махінацій, як-от нерівна чисельність виборців у округах чи «виборча географія»: встановлення територіальних кордонів між двома округами те щоб в обох більшість становив електорат певної партії (кандидата).(3) Такий стан виключається при застосуванні пропорційної виборчої системи, основою якої покладено принцип пропорційного представництва в законодавчому органі різних сьогоднішніх політичних поглядів, течій і висловлюють їх партій. Пропорційна виборча система на століття молодший мажоритарної. Наприкінці 19 століття була введена у низці кантонів Швейцарії, потім прийнято Бельгії, й у 1906 року — у Фінляндії (яка входила у те час у складі Російської Імперії). Сьогодні цю систему існує ніж у 60 країн світу, переважаючи у Європі. (4) Усі пропорційні системи рознятся між собою, маючи у своєму кожної країни свої значні особливості. У класичному вигляді зміст пропорційної виборчої системи полягає у цьому, що все країна перетворюється на єдиний багатомандатний округ, від якої оберуть весь склад парламенту, а виборець у разі голосує за одне із списків, висунутих політичними партіями, спілками, об'єднаннями. У на відміну від мажоритарної таку систему дає можливість групам і верствам виборців, які підтримали кандидата, не який отримав переважно масштабі виборчого округу (країни, регіону), розташовувати своїми представниками в законодавчому органі. Проте, попри безспірне перевагу над мажоритарної системою щодо дотримання демократичних міжнародними нормами виборчого права, у пропорційної системи також є низку істотних недоліків, і спірних аспектів. Найскладніша проблема, з якої зіштовхується будь-яку державу під час проведення пропорційної системи полягає у цьому, що це метод визначення результату парламентських виборів до створення стабільної більшості вимагає все-таки наявності великих і вельми впливових партій, здатних заручитися підтримкою 50% голосів електорату і від. Це умова особливо важливо задля країн, де уряд формується відповідно до волею парламентської більшості (Німеччина, Іспанія, Швеція, Латвія й ін.) чи може бути зміщений парламентом шляхом винесення йому вотуму недовіри (Франція, Польща, Росія). А відсутність впливової партії з абсолютною більшістю в парламенті загрожує частими урядовими кризами. У цьому контексті вкрай показовий досвід Італії, у якій пропорційну систему використовується понад 40. Дуже багато дрібних партій, які можуть створити стійкі коаліції, призвело до зміни у країні більш 56 кабінетів міністрів, що було політологам підстави назвати цю ситуацію «кризою італійського пропорционализма». (5) Історія наочно демонструє, що часті урядові кризи і чисельності дострокових виборів перешкоджають формуванню в державі самостійного і дієздатної уряду та ефективному функціонуванню виконавчій гілці, ніж створюють небезпека дестабілізації обстановки у державі та суспільство загалом. Нетривкість ж вищезгаданих чинників істотніша на розподіл державам, що є на переломному етапі розвитку та відчувають економічні труднощі. У політології визначення стабільності уряду у тій чи іншій країні застосовують такий об'єктивний показник, як ступінь її виживання. Це отримують внаслідок розподілу реальної тривалості виконання урядом своїх функцій, що у днях, на період між виборами, протягом якого вона мало існувати відповідно до конституцією. Так, статистичні дані, отримані внаслідок аналізу діяльності урядів 13 країн Європи з 1945 по 1990 роки, вочевидь свідчать, що цього важливого показника Швеція займає місце, а Великобританія, у якій існує мажоритарна система голосування, знаходиться лише на четвертому, а про Франції періоду V Республіки (мажоритарна система), займаної разом із Фінляндією (пропорційну систему) «почесні «11−12 места.(6) Та все ж навіть у названих вище країнах спостерігається тенденція до об'єднання виборчих систем. Подолання недоліків мажоритарної і пропорційної виборчих систем здійснюється шляхом формування виборчих систем змішаного типу, сочетающих елементи обох систем, з максимальним використанням їх достоїнств. Отже, частина кандидатів обирається за однією системі, а частина — з іншої (наприклад, формування нижньої частини палати парламенту Германии).
По зразком Німеччині останні десятиліття змішану виборчу систему прийняли 26 країн (причому поруч з Західноєвропейськими такі, як Албанія, Вірменія, Сенегал, Японія), і сьогодні експерти помічають, що ці реформи дозволяють прискорити у країнах процес політичної структуризації нашого суспільства та парламента.(7) Деякі змішані системи носять характер механічного поєднання пропорційного і мажоритарного принципів (Росія): одна половина Державної Думи обирається мажоритарною системі, а решту — за списками виборчих об'єд-нань і блоків за принципом пропорційного розподілу. Аналогічна система застосовується у Німеччини, та заодно комбінуються різні способи підрахунку голосів. У країнах, де традиційно застосовується мажоритарна виборча система, тим щонайменше, спостерігається тенденція до її об'єднанню з пропорційної. Так було в Великобританії регіональні законопроектний влади (парламенти Шотландії та Ольстера, Національні сходи Уельсу) обираються на пропорційній основі. У Франції, де також застосовується мажоритарна виборча система, законопроектний влади департаментів і, як та Київської міської рада Парижа, обираються повністю за партійними спискам.
Одним з способів подолання істотного нестачі пропорційної системи — множинності дрібних партій — став принцип встановлення нижньої межі їх представництва. Наприклад, для Бундестагу Німеччині, й для Державної Думи РФ не передбачено представництво партій, набрали менше 5% голосів. У деяких країнах змішана виборча система здійснюється перейшовши від багатомандатних до маломандатным округах: з поданих до обрання 3−5 партій, переможцями можуть бути лише дві-три партії. Така система веде до попередньої консолідації партій на вирішення конкретних програм. Існує також систему, як у масштабі країни здійснюється принцип членування депутатських мандатів тих, які розподіляються внаслідок саме таких виборів, й ті, які діляться залежно від голосування партії (вибори у до Державної думи РФ в 1993 р.) (8) Особливої уваги заслуговує популярна сьогодні у деяких організаціях (ООН, партії «зелених» та інших.) різновид змішаної системи виборів — «консенсусна». Вона має позитивну спрямованість, тобто. орієнтована не так на критику противника, але в перебування найприйнятнішої всім кандидатів виборчої платформи. Практично висловлюється у цьому, що виборець голосує не було за одного, а й за всіх (більше двох) мови кандидатів і ранжирує їх перелік гаразд власні уподобання. Приміром, якби посаду Президента претендують 5 кандидатів, то голосує визначає місце кожного їх. За 1-е місце дається 5 балів, за 2-ге — 4, за 3-тє - 3, за 4-те — 2, за 5-те — 1 бал. Після голосування отримані бали сумуються, за їхніми кількості визначається переможець. Ця система дозволяє орієнтувати суб'єктів політики на певний порядок боротьби влади, і через це, позитивно впливає характер партійних систем й усю виборчу кампанию.(9).
Из наведених вище даних бачимо, що виборчих систем за кордоном, і особливо у Європі, визначає сформовану там демократію, як партійну, створюючи щонайсприятливіші умови у тому, щоб при владі було винесено інтереси, а то й всіх, то більшості соціальних груп, перебігу етнічних та релігійних меншин і щоб які представляють партії й об'єднання були здатні забезпечити налагоджений і більш ефективний механізм управління державою цілому, пом’якшуючи цим недоліки мажоритарної та пропорційної виборчих систем. Безперечно, вибір тій чи іншій моделі - дуже відповідальний крок, адже вибори є як форму прямої народної волевиявлення — найважливішого прояви демократії, і можливість громадян надавати пряме вплив формування органів структурі державної влади, реалізуючи цим власне декларація про управління державою. Досвід дуже багатьох держав свідчить, що змішана система проведення виборів найбільш прийнятна на розподіл державам, що є на переломному етапі розвитку, оскільки саме таку систему дозволяє максимально забезпечити формальні умови, необхідних виконання парламентом його головною функції: вироблення законів і вдосконалення законодавчої системи країни, гарантуючи цим стійкість демократичних институтов.
Список литературы
Плиско М. Н. Виборча система: пропорційна чи мажоритарна? // htpp: //internet.
Рекомендации Страсбурзькій конференції в розвитку виборчої системи у Росії //http://.
internet.
Ковлер А.І. Виборчі технології: російський і закордонний досвід. М., 1995.
Холодковский К. Г. Як вибирають парламент країнах Європи, Америки, Азії. М., 1993.
Политическое управління.
//htpp://internet.
Лысенко В.І. Вибори в представницькі органи у Європі: політичний досвід минулого і тенденції 80-х-90-х років. М., 1994.
Сибиров Г. Б. Основні засади виборчого права в розвинених демократичних країнах. Ташкент, 1994.
Сущность і функції політичних виборів. //.
htpp://internet.