Россия у європейській і світова політиці напередодні війни

Россия в Європейської і світова політики у переддень войны Англо-русское угоду 1907 р. Було підписано Санкт-Петербурзі міністром закордонних справ Росії А. П. Извольским англійською послом А. Никольсоном. Предметом переговорів і самої угоди були три групи питань, що торкалися відносин обох країн із Тибетом, Афганістаном і Іраном. Що стосується Тибету обидві сторони погодилися визнати його незалежність" і недоторканність, і навіть прийняли зобов’язання мати з ним ставлення не тільки через Китай. Що ж до Афганістану, Росія визнала його поза сферою своїх інтересів і брала зобов’язання будувати відносини з ним через британське уряд. У Ірані англійцям змушений був піти про надання Росії більшої сфери впливу, ніж це припускали зробити. Країна було поділено втричі зони: російську (північну), англійську (південну) і нейтральну (центральну). Англо-російський союз фактично включив Росію у склад Антанти носив як відверто колоніальний характер, направлений замінити розділ сфер впливу у Азії, а й антигерманскую направленность.

Росту антинімецьких і антиавстрійських настроїв на Росії у великою мірою сприяли події Боснійського кризи. У 1908 р. А. П. Извольский під час переговорів із міністром закордонних справ Австро-Угорщини А. Эренталем дав згоду приєднатися до Австро-Угорщини в Боснії й Герцеговини, окупованих австрійцями після Берлінського конгресу, отримавши обмін обіцянку А. Эренталя не виступати проти відкриття Чорноморських проток росіян військових судів. Проте Англія й Франція не підтримали домагань царської дипломатії. Спроба А. П. Извольского покінчити з проблемою проток зазнала крах. Австро-Угорщина тим часом оголосила про анексії Боснії й Герцеговини, а Німеччина було направлено до березні 1909 р. Росії ультиматум, вимагаючи визнання цього акта. Царське уряд, розуміючи, що до війни неготовим, змушене було поступитися. Боснійський криза обернувся для самодержавства «дипломатичної Цусімою». Її результатом стала проведена в 1910 р. відставка з посади міністра закордонних справ А. П. Извольского, наступником якого було призначено С. Д. Сазонов.

Англо-франко-русское таємної угоди 1915 р. Він став хіба що вінцем зовнішньополітичних устремлінь Росії у Південному Причорномор’я, так як передбачало розділ Туреччини за поразку держав німецького блоку після першої світової війни та включення до складу Росії Константинополя (Стамбула) і проток Босфор і Дарданелли з прилеглими до них територіями. Завдяки цьому угоді Росія, як ніколи раніше, близько наблизилась до рішенню своєї давньої завдання, оскільки за історію Туреччина виявилася перед обличчям самої несприятливої собі коаліції — англо-франко-русской. У обмін цього зобов’язання Росія погодилася з передачею «нейтральній» зони в Ірані до сфери інтересів Англії, і навіть ведення війни до кінця проти загального ворога — Німеччині та її союзников.

Бьеркский договір 1905 р. між Росією і Німеччиною. Союзний договір, підписаний по німецької ініціативи під час зустрічі Миколи II і Вільгельма ІІ фінських шхерах (Бьерке). Німецький лідер використовував відчуження Росії від Англії, який виник у результаті російсько-японської війни. Оскільки існував франко-росіянин союз, то мова могла йти про формуванні потрійного союзу у Європі з урахуванням германо-русского договору 1905 р. з участю Франції, коли б захотіла до них приєднатися. Тоді спрямованість такого союзу було б явно антианглийской. Німеччина розраховувала на розрив складывавшейся антигерманской коаліції у Європі. Договір передбачав надання повномасштабної військової допомоги кожної зі сторін на разі агресії проти нього у Європі. Росії він був вигідний, позаяк у разі напади проти неї Англії бойові дії велися б лише Азії, а Німеччина не зобов’язана була їй у цьому випадку Допомагати. Але й для Німеччини воно ні в повною мірою вигідний, позаяк у разі ведення бойових дій в поза Європи Росія також залишалася б байдужою до проблем Німеччини, яка розраховувала на удар Росії з британської Індії. Договору було укладено без участі МЗС і відома глави уряду та міністра закордонних справ. Міністр Ламздорф, ознайомившись із вже підписаним документом, «було повірити власним очам очах та вухах». Через війну під потужним тиском із боку великого князя Миколи Миколайовича, глава уряду З. Ю. Вітте й колишнього міністра закордонних справ Ламздорфа вдалося домогтися посилки Вільгельму листи — від Миколи II, що було рівносильне розірвання їх угоди, досягнутого в Бьерке.

Гаагские мирні конференції 1899 і 1907 гг. По ініціативи Миколи II 18 травня 1899 р. у Гаазі зібралася конференція, у якій взяли участь представники 26 держав Європи, Азії, Америки. Як вона та наступна конференція 1907 р., це була названа «мирної», оскільки головною завданням її учасників була розробка заходів для обмеження над озброєннями й забезпечення тривалого миру. Ніяких конкретних успіхів у обмеження озброєнь конференція вони мали, але загнала до висновку трьох конвенцій: про мирне вирішення міжнародних суперечок; про закони і звичаї сухопутної війни; про застосуванні Женевської конвенції про поранених і хворих на морської війні. Оскільки перша конференція не дала очікуваних результатів, президент США Т. Рузвельт запропонував провести другу «мирну конференцію». Вона відкрилась у Гаазі 15 червня 1907 р. з представників 44 держав (усіх колишніх його учасників і 18 держав Центральній, і Південної Америки). Було підписано 13 гаазьких конвенцій, діючих досі: 1) Про мирне вирішення міжнародних суперечок; 2) Про обмеження випадків звернення застосування сили для стягнення за договірними борговим обязательствам;3) Про відкриття бойових дій; 4) Про законах і звичаї сухопутної війни; 5) Про права та обов’язків нейтральних і осіб, у сухопутної війні; 6) Про становище ворожих торгових суден при відкритті бойових дій; 7) Про поводження торгових суден у воєнні; 8) Про установці автоматичних контактних підводних хв; 9) Про бомбардуванню морськими силами в часи війни; 10) Про застосування до морської війні почав Женевської конвенції; 11) Про патентування деяких обмеженнях в користуванні правом захоплення морської війні; 12) Про заснування міжнародного призового суду (дана стаття не увійшла у дію); 13) Про права та обов’язків нейтральних держав у морській війні. З іншого боку, конференція прийняла декларацію про забороні метання снарядів і вибухових речовин з повітряних судів, і навіть ряд побажань, у цьому числі регулювання права морської війни" та про підготовку третьої «мирної конференції». Останньому побажанню зірвалася збутися, оскільки розпочалася перша світова война.

Портсмутский мирний договір 1905 р. з Японією. Підписано 5 вересня 1905 р. в Портсмуті (США) між Росією і Японією. Він завершив російсько-японську війну 1904—1905 рр. Спочатку Японія зажадала від Росії визнання свободи дій у Кореї, відводу російських військ з Маньчжурії, передачі їй Росією Ляодунского півострова, і Южно-Маньчжурской залізної дороги, сплати військових витрат, видачі інтернованих російських судів, приєднання до Японії Сахаліну, обмеження російських морських сил Далекому Сході, надання права риболовлі вздовж російського узбережжя. У результаті мирної конференції вдалося досягнути щадящих умов світу. Японія і Росія у результаті погодилися на визнання Кореї сферою інтересів Японії, передачу Росією орендних прав на Ляодунський півострів з Порт-Артуром і Далеким, частини ЮМЖД Японії, висновок рибальської конвенції, поступку Росією користь Японії Південного Сахаліну. Договір носив, в такий спосіб, компромісний характері і викликав хвилю обурення як, і у Японії. Проте його можна як прогрес і навіть успіх російської дипломатії, позаяк у кінцевому варіанті він ближчі один до російському проекту, ніж до японскому.

Потсдамское угоду 1911 р. між Німеччиною й Росією. У час візиту Миколи ІІ Берлін німецька дипломатія зробила другу спробу відірвати Росію від Антанти. Було запропоновано підписати угоду, по якому Німеччина визнавала інтереси Росії у Північному Ірані, а Росія мала перешкоджати будівництва Німеччиною Багдадської залізниці. Особливим пунктом німці запропонували включити зобов’язання обох сторін не йти у ворожі блоки. Міністр закордонних справ Росії З. Д. Сазонов не було на такому вигляді підписати договір і узяв його проект в «Петербург. Проте німецька сторона тоді ж оприлюднила факт укладання такої угоди, наголосивши на зобов’язання двох десятків країн не входити в ворожі блоки. Це викликало бурхливу реакцію союзників Росії з Антанті. У заключному варіанті угоди цей пункт був опущений, проте зобов’язання Росії та Німеччині зводилися тільки в визнанню російських інтересів, у Північному Ірані, а німецьких — у районі будівництва Багдадської залізної дороги.

Прологом до першої світової війни стали балканські війни 1912;1913 рр. У 1912 р. які об'єдналися у результаті активних зусиль російської дипломатії Сербія, Чорногорія, Болгарія і Греція через почали війну проти Туреччини і завдали їй поразка. Переможці невдовзі пересварилися друг з одним. Німеччина, та Австро-Угорщина, розглядаючи освіту Балканського союзу як успіх російської дипломатії, зробили кроки, створені задля його розвал, і підштовхнули Болгарію до виступу проти Сербії, і Греції. Під час другої балканської війни Болгарія, проти якої почали бойові дії також Румунія та Туреччина, зазнала поразки. Всі ці події істотно загострили русско-германские і російсько-австрійські протиріччя. Туреччина дедалі більш підпорядковувалася німецькому впливу. Німецький генерал Ліман фон Сандерс в 1913 р. призначили командиром турецького корпусу, що за районі Константинополя, що справедливо розцінювалося Петербургом як серйозна загроза російських інтересів у зоні проток. Лише з великими труднощами Росії вдалося домогтися переміщення Лиману фон Сандерса в інший посаду.

При підготовці даної роботи було використані матеріали з сайту internet.