Конфлікти в інформаційних жанрах

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1

1.1 Сутність та види конфліктних ситуацій

1.2 Причини виникнення та функції конфлікту

1.3. Інформаційні жанри в періодичній пресі. Їх різновиди

1.4 Засоби впливу ЗМІ на аудиторію. Технології та ефекти впливу РОЗДІЛ 2

2.1 Загальна інформація про видання «Кореспондент»

2.2 Виствітлення конфліктів на шпальтах видання «Кореспондент»

2.3 Аналіз конфліктів в інформаційних матеріалах за класифікацією З. Фройда, У. Лінкольна, М. Дойча на прикладі видання «Кореспондент»

ВИСНОВКИ БІБЛІОГРАФІЯ

ВСТУП

Суспільство та ЗМІ є невід'ємними елементами один одного, тісно пов’язаними у своєму функціонуванні. Цей зв’язок виник природньо з розвитком історії. З виникненням цивілізації людство зіткнулося з проблемою накопичення, розповсюдження та аналізу інформації про людину, суспільство, процеси у ньому та оточуючий світ. Ситуація сьогодення показує, що інтеграція ЗМІ у суспільство набула значного розвитку. Зараз важко уявити ці два інститути окремо один від одного. ЗМІ виконують функцію соціального контролю — наглядача і розпорядника суспільних процесів. Під упливом цих міркувань зароджується крамольна думка про справжню владу і «четверту владу» як двох монстрів, що породила цивілізація. Якщо твердження, що ЗМІ є «четвертою владою», сприи? няти як істину, то тоді доведеться погодитися з тим, що вони претендують на насильство. Бо влада не може існувати без насильства — фізичного, економічного, духовного [20, с. 158].

Не буде помилковим твердження, що якість інформаційних технологій та їх використання дедалі більшою мірою визначають характер життя суспільства, питання про взаємовідносини суспільства і ЗМІ, про ступінь свободи ЗМІ від суспільства, держави. Також ЗМІ володіють цілою низкою засобів впливу на суспільство, які також існують у вигляді мас або масової свідомості.

ЗМІ є найважливішим соціальним інститутом, здатним впливати на соціальні конфлікти різного рівня. За їх допомогою стає можлива своєчасна та оперативна екстеріорізація, «виведення на поверхню», доведення до загального відома назрілих або назріваючих в соціумі конфліктів. В умовах глибокої та швидкої суспільної модернізації сутнісним явищем політичної системи є конфлікт ціннісних орієнтацій, зміст якого визначається зіткненням базових інтересів основних соціальних груп суспільства. За таких умов управління конфліктом здійснюється шляхом редукції, тобто послідовного зниження рівня конфліктного протистояння. Роль ЗМІ в цьому процесі визначається їх участю в діагностиці статусу, позицій суб'єктів конфлікту, у здійсненні інформаційного протиборства опонентів, а також у реалізації політичного маневрування як способу управління конфліктом. Актуалізується принцип об'єктивності інформування. ЗМІ забезпечують інформаційну відкритість поля конфлікту, тобто «введення» у нього великих мас населення. Обговорення конфліктної ситуації нерідко є єдиним способом припинити розвиток конфлікту або навпаки — підігріти інтерес публіки, дати розвиток подіям. Такі можливості ЗМІ в регулюванні конфліктів вимагають постійного громадського контролю над відповідністю технології інформування технології управління конфліктом [15, с. 110].

Інформаційні жанри є окремою ланкою газетних ЗМІ та користуються значною популярністю серед населення. Саме через них маси дізнаються про події та формують свій інформаційний простір. Але суспільство живе за своїми цілком природніми законами. Виникають різного виду протиріччя, конфлікти, які впливають на процеси у суспільстві, а значить, що й на функціонування ЗМІ.

В першій частині цієї роботи планується розглянути основні поняття конфліктів, їх види та функції, причини виникнення. Також значна частина роботи присвячена особливостям висвітлення конфліктних ситуацій в інформаційних жанрах. Методам впливу на аудиторію, ефектам від впливу на маси. Будуть надані основні визначення жанрів, інформаційних жанрів, надана їх типологія та функції. Також присутня типологія інструментів, за допомогою яких ЗМІ впливають на суспільну думку.

ЗМІ є також майданчиком для роботи масових комунікаторів, мета яких управляти масовою думкою, змінювати соціальну свідомість. Тому багато матеріалів, у тому числі - інформаційні, містять у собі приховані інструменти впливу на аудиторію.

Друга частина цілком присвячена аналізу особливостей висвітлення конфліктів в інформаційних жанрах на прикладі видання «Кореспондент». Використовуючи теоритичні засади ми спробуємо дослідити типи конфліктів, їх основні риси, особливості подання в матеріалах, часові та кількісні показники, трансформації в рамках інформаційних жанрів та трансформації інформаційних жанрів при висвітленні конфліктів. Також предметом аналізу є низка засобів й інструментів впливу ЗМІ на аудиторію в інформаційних матеріалах, що містять конфлікт.

Робота складається з вступу, двох частин та висновків. У цьому дослідженні використано наукову й навчально-методичну літературу, а саме: посібники та підручники по журналістиці, соціології, юриспунденції та психології. Також було використано праці та лекції з психоаналітики (Фройд) й теорії комунікації (Різун).

Тема робооти є актуальною у зв’язку з тим, що суспільство все більше потрапляє під вплив масових комунікаторів або ЗМІ. Зараз, у вік інформаційних воєн ступінь серйозності та небезпечності конфліктів визначається ступенем висвітлення цього конфікту в ЗМІ: чим більше уваги ЗМІ приділяється цій проблемі, тим більш важливою вона є.

Метою роботи є аналіз та типізація конфліктів в інформаційних жанрах на прикладі видання «Кореспондент». Також важливим завданням є виявлення методів та існтрументів впливу на аудиторію через матеріали, що містять у собі конфлікти.

Методи дослідження: аналіз літератури, вивчення та аналіз відчизняної та зарубіжної практики, класифікація, індуктивні та дедуктивні методи, вивчення та аналіз періодичної літератури (видання «Кореспондент»).

РОЗДІЛ 1

1.1 Сутність та види конфліктних ситуацій

Поняття «конфлікт» характеризується винятковою широтою змісту і вживається в різноманітних значеннях. Загальним чином конфлікт можна визначити як «граничне загострення протиріч». Конфлікт означає боротьбу між несумісними силами або структурами всередині психіки; зовнішній конфлікт розгортається між індивідом та окремими аспектами зовнішнього світу.

Дж. Фон Нойман та О. Моргенштейн визначають конфлікт як взаємодію двох об'єктів, що володіють несумісними цілями й способами досягнення цих цілей. В якості таких об'єктів можуть розглядатися люди, окремі групи, армії, монополії, класи, соціальні інститути та ін, діяльність яких так чи інакше пов’язана з постановкою і вирішенням завдань організації та управління, з прогнозуванням і прийняттям рішень, а також з плануванням цілеспрямованих дій.

Існує повсякденне уявлення, що конфлікт — це завжди негативне явище, що викликає загрози, ворожість, нерозуміння, тобто це щось таке, чого по можливості слід уникати. Але сучасна психологія розглядає конфлікт не тільки в негативному, а й у позитивному ключі: як спосіб розвитку організації, групи та окремої особистості, виділяючи в суперечливості конфліктних ситуацій позитивні моменти, пов’язані з розвитком і суб'єктивним осмисленням життєвих ситуацій [4, с. 24].

Треба тільки управляти конфліктом. У цьому аспекті дуже важливим є вплив оточуючих елементів. Існують професійні комунікатори, які взмозі використовувати конфлікти для своїх цілей, створювати або посилювати їх, управляти ними. Для цього комунікаторам протрібно увійти в контакт з учасниками конфлікту, але при цьому залишитися поза зоною конфліктної ситуації. Часто для цього професійні комунікатори використовують ЗМІ або живих лідерів, які «он-лайн» звертаються до аудиторії. Завдяки новітнім технологіям: ЗМІ та інструментам впливу аудиторія, що приймає участь у конфлікті, розширюється: люди не просто дізнаються про проблему, але й приймають участь у її вирішені. Це може бути у формі опитувань, дискутувань, звернень, суперечок.

Тобто ареал конфлікту розширююються та поглиблюються завдяки втручанню ЗМІ.

Сфери прояву конфліктів украй різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, погляди і переконання людей. Виділяють політичні, соціальні, економічні, організаційні конфлікти.

Існує всього чотири основні типи конфліктів:

— політичні конфлікти;

— соціальні конфлікти;

— економічні конфлікти;

— організаційні конфлікти.

Політичні конфлікти — зіткнення з приводу розподілу владних повноважень, форми боротьби за владу.

Соціальний конфлікт являє собою суперечності в системі відносин людей (груп), які характеризуються посиленням протилежних інтересів, тенденцій соціальних спільнот та індивідів. Різновидом соціальних конфліктів вважаються конфлікти трудові та соціально-трудові, тобто у сфері трудової діяльності. Це велика група конфліктів, які виникають дуже часто у вигляді страйків, пікетів, виступів великих груп працівників.

Економічні конфлікти являють собою широкий спектр конфліктів, в основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих особистостей, груп. Це боротьба за певні ресурси, пільги, сфери економічного впливу, розподіл власності і т.д. Зазначені види конфліктів поширені на різних рівнях управління.

Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, регламентування діяльності людини, застосування розподільчих відносин в організації: використання посадових інструкцій, функціонального закріплення за працівником прав та обов’язків; впровадження формальних структур управління; наявності положень з оплати й оцінки праці, преміювання співробітників.

У структурі конфлікту виділяють:

1. об'єкт (предмет спору);

2. суб'єкти (окремі індивіди, групи, організації);

3. умови протікання конфлікту;

4. масштаб конфлікту (міжособистісний, локальний, регіональний, глобальний);

5. стратегії і тактики поведінки сторін;

6. результати конфліктної ситуації (наслідки, результати, їх усвідомлення).

Є цілий ряд учених з різних галузей, які запропонували додаткову класифікацію конфліктів за різними особливостями та якостями. Але виходячи зі специфіки курсової роботи, була обрана класифікація, що стосується властивостей інформації та інформаційного поля.

Наприклад, теоретик М. Дойч класифікує конфлікти за критерієм істинності - хибності або реальності:

1. «Справжній» конфлікт — існуючий об'єктивно і сприймається адекватно;

2. «Випадковий, або умовний» — залежний від легко змінюваних обставин що, однак, не усвідомлюється сторонами;

3. «Зміщений» — явний конфлікт, за яким ховається інший, невидимий конфлікт, лежить у підставі явного;

4. «Невірно приписаний» — конфлікт між сторонами, які помилково зрозуміли один одного, та, як результат, з приводу помилково витлумачених проблем;

5. «Латентний» — конфлікт, який мав би відбутися, але якого немає, оскільки з тих чи інших причин він не усвідомлюється сторонами;

6. «Помилковий» — конфлікт, що існує тільки в силу помилок сприйняття й розуміння при відсутності об'єктивних підстав.

Виділяють також конфлікти за їх впливом на функціонування групи, особистості або організації:

— конструктивні (функціональні) — призводять до прийняття обгрунтованих рішень і сприяють розвитку взаємин;

— кеструктивні (дисфункціональні) — є перешкодою для ефективної взаємодії і ухвалення рішень.

За змістом виділяють реалістичні та нереалістичні конфлікти:

— реалістичні конфлікти викликаються незадоволенням певних вимог учасників або несправедливим, на думку однієї або обох сторін, розподілом між ними яких-небудь переваг;

— нереалістичні конфлікти мають за мету відкритий вираз накопичених негативних емоцій, тобто гостра конфліктна взаємодія стає тут не засобом досягнення конкретного результату, а самоціллю [12, с. 28].

Психоаналітик Фройд класифікував конфлікти за характером та кількістю учасників:

— внутрішньоособистісний конфлікт має місце тоді, коли відсутня згода між різними психологічними факторами внутрішнього світу особистості. Найчастіше це рольовий конфлікт, коли різні ролі людини пред’являють до нього різні вимоги. Наприклад, будучи хорошим сім'янином (роль батька, матері, дружини, чоловіка і т.д.), людина повинна вечори проводити вдома, а становище керівника може зобов’язувати його затримуватися на роботі;

— міжособистісний конфлікт — це найпоширеніший тип конфлікту. Причина конфлікту — це не тільки відмінності в характерах, поглядах, манерах поведінки людей (тобто суб'єктивні причини), найчастіше в основі таких конфліктів лежать об'єктивні причини. Найчастіше це боротьба за обмежені ресурси. Конфлікти виникають також між керівником і підлеглим, наприклад, коли підлеглий переконаний, що керівник пред’являє до нього непомірні вимоги, а керівник вважає, що підлеглий не бажає працювати в повну силу;

— конфлікт між особистістю і групою виникає тоді, коли будь-хто з членів організації порушує норми поведінки або спілкування, що склалися в неформальних групах. До цього виду відносяться і конфлікти між групою і керівником, які протікають найбільш важко при авторитарному стилі керівництва;

— груповий конфлікт — це конфлікт між формальними і (або) неформальними групами, з яких складається організація. Наприклад, між адміністрацією і рядовими працівниками, між працівниками різних підрозділів, між адміністрацією і профспілкою [24, с. 83].

За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизонтальні конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, який знаходиться в опонентів на момент початку конфліктних взаємодій.

У вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху вниз, що і визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник — підлеглий, вища організація — підприємство, засновник — мале підприємство.

У горизонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб'єктів: керівники одного рівня, фахівці, постачальники — споживачі [4, с. 17].

1.2 Причини виникнення та функції конфліктів

Вчений, соціолог У.Ф. Лінкольн класифікує причини виникнення конфліктів за п’яти підставами: інформація, структура, цінності, відносини і поведінка. Він також виділяє п’ять основних факторів (причин) конфліктів:

1) Інформаційний фактор — це та інформація, яка прийнятна для однієї сторони і неприйнятна для іншої. Це може бути: неповна, неточна інформація однієї із сторін; небажане оприлюднення; недооцінка фактів при вирішенні спірних проблем; дезінформація, чутки і т.д.

2) Структурний факторформальні і неформальні характеристики групи (специфіка законної влади і законодавства, статусу, прав чоловіка і жінки, їх віку, ролі традицій, різних соціальних норм і т.д.)

3) Ціннісний фактор — ті принципи, які проголошуються або відкидаються; яким слідуватимуть всі члени групи. Вони вносять в групу почуття порядку і мета існування.

4) Фактор відносини — задоволення від взаємодії двох або більше сторін або його відсутність.

5) Поведінковий фактор — це стратегія поведінки в конфліктній ситуації: уникнення, пристосування, конкуренція, компроміс, співробітництво.

У найзагальнішому вигляді можна визначити три класи причин виникнення конфліктів:

1. соціально-економічні - конфлікти в сучасному суспільстві являють собою породження і прояв об'єктивно існуючих соціально — економічних протиріч;

2. соціально-психологічні - конфлікти через різних потреб, мотивів, цілей діяльності і поведінки людей;

3. соціально-демографічні - конфлікти через відмінності в установках, мотивах поведінки, цілях і прагненнях людей.

З точки зору причин, за логікою Лінкольна, виділяється три типи конфліктів:

1. конфлікт цілей. Ситуація характеризується тим, що беруть участь у ній сторони по-різному бачать бажаний стан об'єкта в майбутньому.

2. конфлікт поглядів, коли беруть участь сторони розходяться в поглядах, ідеях і думках з розв’язуваної проблеми.

3. конфлікт почуттів, коли в учасників різні почуття та емоції, що лежать в основі їх відносин один з одним як особистостей. Люди просто викликають один у одного роздратування стилем своєї поведінки, ведення справ, взаємодії [8, с. 38−39, 42].

Функції конфліктів

За У. Лінкольном, позитивні за своїм впливом функції конфлікту виявляються в наступному:

— конфлікт прискорює процес самосвідомості;

— під його впливом затверджується і підтверджується певний набір цінностей;

— сприяє усвідомленню спільності, тому що може виявитися, що у інших схожі інтереси і вони прагнуть до тих же цілям і результатам і підтримують застосування тих же засобів — до такого ступеня, що виникають офіційні та неофіційні союзи;

— призводить до об'єднання однодумців;

— сприяє розрядці і відсуває на другий план інші, несуттєві конфлікти;

— сприяє розстановці пріоритетів;

— відіграє роль запобіжного клапана для безпечного і навіть конструктивного виходу емоцій;

— завдяки йому звертається увага на невдоволення або пропозиції, які потребують обговоренні, розумінні, визнанні, підтримці, юридичному оформленні та вирішенні;

— призводить до виникнення робочих контактів з іншими людьми і групами;

— завдяки йому стимулюється розробка систем справедливого запобігання, вирішення конфліктів та управління ними.

Негативні за своїм впливм функції конфлікту часто виявляється в наступному:

— конфлікт являє собою загрозу заявленим інтересам сторін;

— він загрожує соціальній системі, що забезпечує рівноправність і стабільність;

— перешкоджає швидкому здійсненню змін;

— призводить до втрати підтримки;

— ставить людей та організації в залежність від публічних заяв, від яких неможливо легко і швидко відмовитися;

— замість ретельно зваженої відповіді він веде до швидкого дії;

— внаслідок конфлікту підривається довіра сторін один до одного;

— викликає роз'єднаність серед тих, хто потребує єдності або навіть прагне до нього;

— в результаті конфлікту підривається процес формування союзів і коаліцій;

— конфлікт має тенденцію до поглиблення і розширення;

— конфлікт такою мірою змінює пріоритети, що це загрожує іншим інтересам [8, с. 44].

1.3 Інформаційні жанри в періодичній пресі. Їх різновиди

У літературознавстві поняття жанрів має своє визначення: «види творів, що склалися в процесі розвитку художньої словесності». У публіцистиці жанрами іменують «стійкі групи публікацій, об'єднаних схожими змістовно-формальними ознаками». Жанри журналістики відрізняються від літературних достовірністю, адресністю фактів. А. А. Тертичний під журналістськими жанрами має на увазі «стійкі типи публікацій, об'єднаних схожими змістовно-формальними ознаками».

На думку М. Бахтіна, «жанр завжди і той, і не той, завжди старий і новий одночасно. Жанр відроджується і оновлюється на кожному етапі розвитку літератури і в кожному індивідуальному творі цього жанру» [22, с. 8].

Інформаційні жанри виникли в результаті прагнення зацікавити читача подією, фактом. Факт — це подія, що звершилася, основа інформаціного матеріалу. Поряд з поняттям «факт» існує поняття «фактоід». Фактоід (англ. factoid — «приймаючий вид факту») — це сконструйований факт, використовуваний як «інформаційний привід». Простіше кажучи, фактоід — це вимисел, що використовується на сторінках «жовтої преси» [6, с. 13].

Усі інформаційні жанри об'єднані такими якостями, як новизна і актуальність факту і оперативна його подача. Розрізняють два способи подачі короткої новини (факту): жорсткий і м’який. Головне для інформаційних жанрів — дати аудиторії відповіді на наступні питання: Хто?, Що?, Де?, Коли?, Чому?, Навіщо?, Яким чином? в гранично обмеженому газетному просторі.

Серед журналістів-дослідників немає єдиної думки про те, яку теорію жанрів вважати правильною, кожен творить свою власну класифікацію, часом не звертаючи уваги на усталену. Так, А. А. Тертичний уналежнює до інформаційних жанрів замітку, звіт, інтерв'ю, інформаційну кореспонденцію, бліц-опитування, питання-відповідь, репортаж і некролог.

У журналістській практиці прийнято поділяти інформаційні жанри на малі і розгорнуті. До малих інформаційних жанрів належить замітка, яка у свою чергу поділяється на види: новина, хроніка, анонс, оголошення, анотація, міні-рецензія, бліц-портрет, міні-огляд, міні-історія та міні-порада. Розгорнуті інформаційні жанри — репортаж та інформаційне інтерв'ю [11, с. 115, 118].

Інформаційні жанри

Існує дуже багато вчених та теоретиків, які представили цілу низку різноманітних класифікацій та розгалужень інформаційних жанрів. Ми обрали на наш погляд найбільш академічну типологію, що міститься у посібнику «Інформаційні жанри радянської газети»:

1. Замітка — найдавніший жанр у журналістиці. Замітка є найпростішою й найпоширенішою формою газетного повідомлення, в основі якої лежить злободенне, оперативний, суспільно значимий факт, з усіх явищ навколишньої дійсності вона відображає події та колізії. Її характеризують новизна і стислість. У замітці уникають додаткових відомостей, деталей і подробиць, відволікаючих від сенсу основної теми. Суть повідомлення сконцентрована в першому абзаці - лиде.

2. Новина — професійний журналістський жанр. Вважається варіантом розширеної замітки.

3. Хроніка — це коротке, як ділова телеграма, повідомлення без заголовку. Вірніше, вона представляє собою заголовок. З усіх літературних форм журналістського тексту хроніка найменше за все схожа на твір.

4. Анонс — текст, що оповідає про якесь культурну подію.

5. Анотація розповідає про вже відбувся інформаційному явищі (насамперед — це книги, статті).

6. Міні-рецензія. Метою цього жанру є повідомити читачам про те враження про культурне явище, яке отримав журналіст при контакті з даним культурним явищем (книга кіно, театр).

7. Бліц-портрет. Містить короткі відомості про людину. Мета бліц-портрета — дати аудиторії первинне враження, уявлення про його особистості.

8. Міні-огляд — фактологічна замітка про події, діях і явищах в їх сукупності.

9. Міні-історія. Предметом відображення виступає сімейна, любовна, професійна чи інша життєва інтрига, побудована на взаємовідносинах людей.

10. Міні-порада. Така публікація сповіщає аудиторію про можливий порядок дій, що призводять до бажаної мети.

11. Репортаж — журналістський твір, в якому автор передає аудиторії інформацію про безпосередньому сприйнятті події з позиції очевидця.

12. Інформаційне інтерв'ю — це діалог журналіста з людиною, що представляє інтерес для певної аудиторії.

До самостійних інформаційних жанрів уналежнюють інформаційну кореспонденцію та інформаційний звіт.

Основною метою новостійної журналістики, як вважають німецькі дослідники, є максимально прозоре та об'єктивне подання новин. Попри все, інформаційні жанри розвиваються відповідно до того, як держава від адміністративно-командного капіталізму переходить до вільного ринку, а відтак прискореними темпами — до панування транснаціональних корпорацій в Україні. Україна, як відомо, належить до держав другого типу. Тому саме в інформаційному просторі України мали розвиток технології впливу, про які вже згадувалося раніше. Тому ще однією функцією інормаційних жанрів є функція впливу та створювання суспільної думки [17, с. 25].

Також інформаційні матеріали виконують низку функцій:

— естетична,

— розважальна,

— повчальна,

— інформативна. [23, с. 39]

Отже, загальне морально-культурне тло сприяє інтенсивному розвитку в пресі саме інформаційних жанрів, як найпростіших та найдоступніших. Безумовно, електронні ЗМІ (насамперед телебачення) теж до певної міри сприяють цьому процесу, а саме: оперативність телебачення, яка раніше «заважала» пресі, зараз дисциплінує її. [7, с. 26]

1.4 Засоби впливу ЗМІ на аудиторію. Технології та ефекти впливу

Якщо твердження, що ЗМІ є «четвертою владою», сприи? няти як істину, то тоді доведеться погодитися з тим, що вони претендують на насильство. Бо влада не може існувати без насильства — фізичного, економічного, духовного.

Ознаки технологіи? масового впливу в рамках концепту «четверта влада»:

1. переконання стає визначальною рисою масовокомунікаціи?них технологіи?. Воно виражається або в доборі ар-гументів, або в голосі комуніканта, в манері говорити;

2. безапеляціи?ність. Напиклад, безапеляційність ведучого новин очевидна: він із таким запалом і в такому темпі говорить, що нікому і в голову не приходить суперечити и? ому;

3. преференціи?ність висловлення є яскравою технологічною ознакою у масовіи? комунікаціі?.

4. симуляція наукових підходів, стратегіи? — це ще одна ознака технологіи? масового впливу;

Для розробки масовокомунікаціи?них технологіи? виходять ще з тих міркувань, що ЗМК повинні:

1. притягувати до себе увагу через скандали, перебільшення та викривання;

2. стверджувати ідеі? рішуче, виражатися вони повинні якомога безапеляціи?но і постіи?но повторюватися;

3. знати публіку, що вона любить і що ненавидить;

4. потурати схильності публіки заздрити та ненавидіти тощо.

Ефекти впливу

Деякі з масовокомунікаціи?них ефектів сильно впливають на аудиторію або є суспільно важливими результатами спілкування, що науковці виокремлюють і?х в окремі види і вибудовують стосовно них навіть окремі теоріі?. Такі ефекти отримують спеціальні назви. Розглянемо деякі з них:

1. ефект гуртування. Виникає в періоди суспільноі? загрози. Мас-медіа послаблюють критику стосовно посадових осіб, намагаються виконувати просту роль посередника між владою і громадою з метою згуртувати людеи? навколо влади у боротьбі з суспільною загрозою.

2. Ефект довіри. ЗМІ намагаються викликати довіру до себе чи предмета опису і застосовують для цього відповідні засоби та техніки і стратегіі? впливу на людеи?.

3. Ефект ореолу. Цеи? ефект ще називають ефектом німба. Ефект ореолу виникає в результаті «розкрутки» медіазасобами того чи іншого образу, наприклад, політика.

4. Ефект самодостатності у прии? нятті рішень. Не можна виключити и? такоі? логіки роздумів: чим більш показовою є незалежність та неупередженість і об'єктивність ЗМК, тим більш залежним у прии? нятті свого усвідомленого і добровільного рішення стає комунікат, бо и? ого віра до такого ЗМК штовхає на прии? няття саме того рішення, яке пропонується або яке логічно випливає з інформаціи?ного повідомлення.

5. Ефект праи? мінгу. Про цеи? ефект стільки написано досліджень, що про нього існує теорія — теорія праи? мінгу.

6. Ефект десенсибілізаціі?. Десенсибілізація — це поступова зміна норм і цінностеи?, під час якоі? попередньо табуи? ована поведінка стає прии? нятною внаслідок постіи?ного впливу ЗМІ на індивіда.

7. Ефект культиваціі?. Цеи? ефект передбачає, що, наприклад, глядачі, які постіи?но дивляться телевізор, з часом сприи? мають світ через образ на екрані. Насправді, екраннии? образ суттєво відрізняється від об'єктивноі? реальності. У комуніката культивується певна поведінкова програма, система цінностеи?, яка може не відповідати реаліям життя.

8. Ефект бумеранга. Цеи? ефект виникає в результаті «перегодовування» комунікатів інформацією, коли замість довіри до медіа в аудиторіі? виникає недовіра або навпаки.

9. Заколисуючии? ефект. Цеи? ефект виникає в результаті діі? медіа на емоціи?ну сферу людини.

5. Ефект переконання. Пов’язується з формуванням і зміною установок аудиторіі?, а також трансформацією поведінки під упливом установок, що змінюються.

конфлікт інформаційний жанр кореспондент

РОЗДІЛ 2

2.1 Загальна інформація про видання «Кореспондент»

«Кореспондент» — український щотижневий суспільно-політичний журнал. Видається з 18 березня 2002 р. російською мовою за підтримкою «UMH group» (United Media Holding group). Тираж — 50 тис. примірників. Входить до складу Української Асоціації видавців періодичної преси (УАВПП). Головним редактором є Андрій Овчаренко.

Редакція заявляє, що видання не підтримує жодних партій і блоків, і за ним не стоїть жодний олігарх чи політик.

У листопаді власник групи компаній «ВЕТЕК» Сергій Курченко викупив 99,9% акцій «UMH group», куди входять журнал «Кореспондент» і сайт «Корреспондент.net». Засновник і колишній президент «UMH group» Борис Ложкін оголосив про дострокове закриття угоди. У зв’язку з цим Віталій Сич, який понад 10 років очолював журнал, 18 листопада 2013 року пішов у відставку. Замість нього головним редактором було призначено Андрія Овчаренко, який до цього керував редакцією газети «Аргументи і факти в Україні».

Розповсюджується на комерційній основі за передплатою або на місцях продажу. На сьогоднішній день фіксована ціна за передплатою — 229 грн. За 6 місяців.

Сайт видання «Корреспондент.net» був запущений 1 вересня 2000, за 1,5 роки до випуску журналу. Функціонує на двох мовах: російській і українській. Був частиною медіа-холдингу «KP Media, який його власник Джед Санден продав у березні 2011 року Українському Медіа Холдингу. Головним редактором сайту до жовтня 2013 була Юлія Мак-Гаффі, яка пропрацювала там більше 13 років. Звільнилася після того, як медіахолдинг «UMH group» викупила група компаній «ВЕТЕК». Середня відвідуваність сайту в 2012 році становила 220−250 тис. осіб на день.

2.2 Виствітлення конфліктів на шпальтах видання «Кореспондент»

У другій частині роботи перед нами поставлене завдання дослідити типи, структуру конфліктів, їх основні риси, особливості подання в матеріалах, часові та кількісні показники, трансформації в рамках інформаційних жанрів, аналіз конфліктів за класифікацією М. Дойча, З. Фройда та У. Лінкольна. Також предметом аналізу є низка засобів та технологій впливу ЗМІ на аудиторію в інформаційних матеріалах, що містять конфлікт.

Нами було проведено аналіз інформаційних матеріалів у періодичній пресі, а саме — видання «Кореспондент», за період від вересня 2013 року до березня 2014 року.

В ході роботи нами було використано різноманітні методи дослідження: аналіз літератури, класифікація, індуктивні та дедуктивні методи, теоретичний аналіз, вивчення та аналіз матеріалів «Кореспонденту».

Насамперед, треба зауважити, що видання «Кореспондент» є соціально та політично орієнтованим. Значна кількість матеріалів є аналітичними. Інформаційні матеріали представлені найчастіше у вигляді заміток або невеликих новин, оглядів преси. У виданні більше уваги приділяється конфліктам всередині країни, ніж за її кордонами. Учасниками конфліктів найчастіше є політики, громадські діячі.

Видання «Кореспондент» має авторитет незалежних ЗМІ. Але нами було виявлене використання технологій впливу на аудиторію. Ефекти гуртування, десенсибілізації та, навіть, ефект праймінгу все частіше використовувались в інформаційних матеріалах з розвитком політичних подій.

У більш ранніх випусках «Кореспондента» у більшості матеріалів розглядались масштабні озброєнні конфлікти, суперечки між країнами. Але з розвитком подій всередині України фокус змістився на громадські та внутрішні соціально-політичні конфлікти. На шпальтах видання з’являються матеріали, що містять у собі так звані «конфлікти інтересів». Тобто інформаційний матеріал, в якому вже зроблена оцінка, що є порушенням академічних правил цього жанру.

2.3 Аналіз конфліктів в інформаційних матеріалах за класифікацією З. Фройда, У. Лінкольна, М. Дойча

Сфери висвітлення конфліктів у виданні вкрай різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, військові озброєнні конфлікти, погляди і переконання людей. Соціолог, фахівець конфліктології В. Друзь виділяє політичні, соціальні, економічні та організаційні конфлікти. [21, с. 160]

На наш погляд така класифікація конфліктів є справедливою для видання «Кореспондент». Також є доцільним використати класифікацію за масштабністю (міжособистісний, локальний, регіональний, глобальний), за критерієм істинності - хибності або реальності М. Дойча, за класифікацями Фройда (міжособистісний, між особою та групою, всередині групи) [24, с. 83] та Лінкольна (реалістичний та нереалістичний, горизонтальний та вертикальний, конструктивний та неконструктивний). [4, с. 15]

На підставі аналізу випусків за осінь 2013 року, ми зробили висновок, що більшість висвітленних конфліктів є політичними або соціально-політичними, орієнтованими на геополітику, та політику за кордоном. Так у вересні актуальними проблемами були проблеми вступу України до ЄС (Європейського союзу) або до МС (Митний союз з Росією), військовий конфлікт у Сирії, терористична загроза в США, загроза з боку ісламських радикалів, політичні конфлікти у Грузії, гендерна дискримінація, збільшення соціальної прірви між багатими та бідними, захоплення заручників у Найробі. Також було виявлено новини, що не несуть у собі агресивної інформації та безпосередньо самого конлфікту, але є передтечіями або «підготовкою» для конфліктів у майбутньому. Наприклад, у вереснєвому випуску опубліковано результати опитування стосовно статусу Криму: «56% росіян вважають, що Крим є територією Росії, а 29% вважають територією РФ всю Украіну, з’ясували в ході опитувань про-громадської думки соціологи ВЦИОМ» [1, № 36 с.8]. Ця інформація не є резонансною на той момент. Але після референдуму та визнання Російською Федерацією відокремлення Криму, така новина містила би у собі конфлікт.

Цікаво дослідити також феномен соціальних міжособових конфліктів серед публічних осіб. Відкритість, доступність та нейтральна позиція ЗМІ зробили їх площиною вирішення міжособових конфліктів серед публічних людей. «У ході спільної фотосесії на сходинках Даунінг-стріт Туілагі поставив „ріжки“ прем'єр-міністру Девіду Камерону». [1, № 37,4] Це також приклад горизонтального конфликту, тому що сторони рівноцінні за ієрархічним рівнем.

Також в ході дослідження нами було виявлено існування соціально-спрямованих конфліктів, а саме: проблема біженців, діаспор на території України, проблема регіональних мов. Це приклад регіонального конфлікту за масштабом.

За період осені 2013 ми виявили, що більшість конфліктів є міжособистісними, конфлікти типу «особистість-група», конфлікти «група-група». Наприклад, до конфліктів міжособистого типу належать сутички між політиками: «Між Бараком Обамою та Ангелою Меркель пробігла чорна кішка. Німецькі видання огласили информацію про те, що американські спецслужби вже більше десяти років прослуховують телефонні розмови Меркель». [1, № 43,с.6]

До конфліктів типу «особистість-група» можна віднести конфлікти між політикамі та групою населення: «Жителі Швейцарії вирішили винести на референдум питання про те, щоб кожному з них був гарантований солідний прожитковий мінімум — близько $ 2,8 тис. на місяць». [1, № 40, с.6]

Конфлікт, який стався під час відбіркового матчу до чемпіонату світу є прикладом конфлікту «група-група»: «Провокаційна поведінка українських фанатів загрожує запустінням новому стадіону у Львові та іміджевими втратами всьому українському футболу». Також, це є прикладом конструктивного конфлікту за його вирішенням: «Міжнародна федерація футболу оштрафувала Федерацію футболу України майже на $ 50 тис» [1, № 33, с. 6] Також до такого типу конфліктів, можна віднести сутичкі у Єгипті між владою і населенням.

У період з грудня 2013 року до березня 2014 року можна помітити, що на зміну геополітичним конфліктам, та конфліктам, що мали місце за кордоном, прийшли внутришньо-політичні конфлікти. Ми пов’язуємо це з розвитком соцьально-політичної ситуації в Україні: «У центрі Києва пройшла акція протеста проти розгону мітингувальників бійцями Беркута на Майдані Незалежності напередодні». 1, № 48, с.4] З появою громадянських конфліктів між народом та владою, все більше уваги приділяється огляду подій в інших країнах, що пов’язані з Україною: «CБУ заборонила в'їзд в Україну екс-віце-прем'єру РФ опозиціонеру Борису Нємцову. Політика, який раніше брав участь в акції на підтримку Евромайдана в Москві, зупинили в київському аеропорту Бориспіль.» [1, № 50, с.6] або «40% німців вважають, що Україна мігла б стати членом ЄС у найближчі десять років, 24% - через 10−20 років, 20% вважають, що її взагалі не варто приймати в ЄС» [1, № 51, с.6] Це показує пріоритетність внутрішніх конфліктів навідміну від зовнішніх.

Основними темами конфліктів взимку 2013;2014 на нашу думку стали: конфлікти на Майдані Незалежності, арешти активістів, економічні конфлікти в Україні, соціально-політичні конфлікти в країнах ЄС, доля Юлії Тимошенко, конфлікти між політиками, страйки та демонстрації у підтримку України в інших країнах. Поступово на зміну мирних конфліктів, прийшли озброєнні.

На наш погляд, неоднозначним є питання реалістичності або нереалістичності конфліктів на Майдані Незалежності. Чи було це просто агресивним виразом накопичених емоцій з боку населення, тобто гостра конфліктна взаємодія стала не засобом досягнення конкретного результату, а самоціллю. Або люди, в рамках реалістичного конфлікту, конструктивно виразили незадоволення від певних вимог або несправедливості, обмеження прав населення.

Так само складно класифікувати цю низку конфліктів за типізацією М. Дойча: чи це вид латентних, помилкових, зміщених, невірно прописаних, випадкових або справжніх конфліктів. Але проаналізувавши інформаційні матеріали «Кореспондента» за період зими 2013;2014 року ми прийшли до висновків, що видання висвітлює події з боку зміщеного типу конфліктів — тобто це явний конфлікт, за яким ховається інший, невидимий, що лежить у підставі явного. [9, с. 25]

Також стає все більше конфліктів, що розгортаються в соціальних мережах. Можливість населення виразити свою думку, незадоволення якоюсь подією, не виходячи з дому створює умови для появи нового типу конфлікту: «Посол США в Росії Майкл Макфол присвячує американській політиці твіти та пости в Facebook. Торік МЗС РФ вибухнув гнівом у відповідь на заяви Макфола. Глава шведської дипломатії Карл Більдт назвав той інцидент Першої Twitter-війною. „Ось він, новий світ, — фолловіри замість ядерних ракет. Так краще“ , — написав Більдт у своєму мікроблозі» [2, № 2, с. 10]

Але використання соціальних мереж в деяких країнаї може призвести до конфлікту: «У сирійському місті Ракка шаріатський суд засудив до страти місцеву жительку Фатум аль-Джасім за використання соцмережі Facebook — дівчину забили до смерті камінням». [2, № 2, с. 11] Такі конфлікти незрозумілі та деструктивні за моделлю мислення європейця, але для реалій, наприклад, Сирії це не є конфліктом, але актом встановлення справедливості. Така різниця у сприйнятті конфліктний ситуацій є результатом різної національної спадщини та колективного досвіду. [21, с. 40]

За своїми причинами появи конфлікти поділяються на традиційні типи: резонанс цілей, ідей та почуттів. [3, с. 13] Але бувають конфлікти на підставі вірувань традицій. Яскравим, але жахливим прикладом цього є конфлікт, що стався Нігерії: «Африку накрила епідемія ритуальних вбивств. Розвиток бізнесу та бурхливі політичні події вдихнули в старі криваві обряди нове життя». [2, № 5, c. 38] Суть конфлікту в тому, що африканські чаклуни знищують альбіносів. Таку резонансну подію можна віднести до конфлікту через дисонанс ідей та поглядів. Але на наш погляд, причини появи такого конфлікту лежать глибше — в історії розвитку самої культури народу Нігерії.

Соціальні конфлікти взимку 2013;2014 році стосуються тем секс-меньшин, руху FEMEN, гендерної несправедливості та утиску прав національних меншин в Європі та Російській Федерації. «На знак протесту проти російських антігейскіх законів група православних християн східного обряду випустила календар з жартівливими малюнками, на яких зображені оголені гомосексуалісти» або «У Сочі поліція затримала итальянську актрису, члена Партії коммуніс-тичного відродження та екс-депутата парламенту, трансгендерів Володимира Луксурія за демонстрацію веселкового прапора — символу ЛГБТ-спільноти» [2, № 2, с. 12]. Більшість подібних конфліктів є деструктивними та зміщеними за своїми ознаками. Цікаво відмітити, що такі конфлікти є найбільш резонансними, та знаходяться на одній ланці з терактами та військовими діями за емоційним сприйняттям серед європейської спільноти.

У виданні «Кореспондент» також багато уваги приділяється протистоянню Путін-Обама. Спочатку були новини про Сирійський конфлікт, потім досліджувався шлях кожного з політиків окремо з розвитком геополітичних подій, відношння до України, подавалися якісь аналогічні вислови або дії. Але не було помічено за період з вересня 2013 до березня 2014 жодного матеріалу, який би відкрито містив зрівняння цих двох політиків або політичну сутичку за їх участі. Тобто, такий латентний за своїми якостями конфлікт, що розгортається поступово у кожному номері «Кореспонденту».

У період лютий-берзень 2014 велика увага приділяється озброєним конфліктам, демонстраціям у різних країнах та всередині держави. Також домінуючими темами за цей період стали: введення надзвичайного стану, озброєнні протистояння на Майдані, олімпіада у Сочі, економічна криза в Україні, знищення постаментів Леніну в різних містах України, часткова мобілізація, події на вулиці Грушевського, «Небесна сотня», захоплення держустанов, анексія Криму, правий сектор.

Після низки трагічних подій у Києві, фокус інформаційних публікацій змістився виключно на події в Україні. Новини про нові жертви перетворилися на сухі короткі замітки: «У ході зіткнень в центрі Києва загинули більше 70 людей, сотні отримали поранення. Снайпери вели прицільний вогонь по протестучим. Епіцентром трагедії стала вул. Інститутська.» [2, № 8, c. 8]

Багато уваги в цей період приділяється оглядам закордонної преси щодо подій в Україні: «Це вирішальний момент для Володимира Путіна, який, як і багато його співвітчизників, не в силах змиритися з тим, що Україна — суверенна державва. Він повинен розуміти, що Росія не зможе перешкодити наступному українському лідеру підписати документ про асоціацію з ЄС і що дії по розколу України спровокують громадянську війну (The New York Times)». [2, № 8, c.10] Такий стиль подачі конфліктів вкупі з детальними аналітичними матеріалами створює особливу атмосферу важливості події.

Конфлікти в Украіїні стали причиною появи низки конфліктів по всьому світу. Так після референдуму у Криму, політична спільнота розвинутих країн публічно виразили своє невдоволення діями Путіна. Ангела Меркель заявила, що Путін неадекватний, а Барак Обама зробив низку висловів щодо імперіалістичних домагань Москви. Такі заяви могли б стати причиною для міжособистих конфліктів, якби Путін відреагував. Також події в Україні стали причиною санкцій в інших країнаї щодо мешканців Росії та деяких громадян України: «У Британії опубліковано список українців, які потрапили під санкції. Всього в списку 18 прізвищ. Серед них Віктор Янукович, Микола Азаров, Віктор Пшонка, Андрій Клюєв, Віталій Захарченко.» [2, № 10, с. 6]

На наш погляд дуже складно проаналізувати низку конфліктів у Криму, особливо неоднозначним є результат референдуму. Матеріали «Кореспонденту», які присвячені цим подіям, існують у вигляді цитат та висловів різних політиків та експертів: «Я не очікував, що ця межа може бути перейдена. Я не розумію його (Путіна) дійсних мотивів. Як так може бути, що отці воевали в одному окопі, а зараз їх дітей хочуть зробити ворогами? (Чечетов)» або «Після важкого, тривалого, виснажливого плавання Крим, Севастополь повертаються в рідну гавань, до рідних берегів, в порт постійної приписки, в Росію (Путін)». [2, № 11, c. 6]

Можливо саме цей конфлікт є прикладом внутрішнього особистого конфлікту гострого саме для пана Путіна. Насправді майже неможливо проаналізувати справжні мотиви, причини цієї події, або якісь інші конструктивні риси.

Отже, ми знайшли єдину новину, що включає у себе статистичну інформацію безпосередньо про конфлікт: «У ХХ столітті жертвами конфліктів, які були розв’язані чоловіками і здійснювалися теж чоловіками, стали 136 — 148 млн чоловік. У США, за статистикою, 90% всіх вбивств було скоєно чоловіками. У 21% випадків чоловік вбивав жінку. Випадків, коли жінка вбивала жінку, — 2,2%. Тобто жінки не вбивають жінок, а переважно — чоловіків і часто в порядку самооборони. Що до злочинності в цілому, то в Іспанії жінки складають всього 10% ув’язнених. Схоже, конфлікти, війна і вбивства — явища майже виключно чоловічі». [2, № 10, c. 6]

На підставі аналізу видання «Кореспондент», за період від вересня 2013 року до березня 2014 року ми зрозуміли, що конлфтікти дійсно взмозі впливати на риторику видання, зовнішню або внутрішню орієнтованість, масштабність та глибину подання фактів. У більш ранніх випусках «Кореспондента» в більшості матеріалів розглядались масштабні озброєнні конфлікти, суперечки між країнами. Але з розвитком подій всередині України фокус змістився на громадські та внутрішні соціально-політичні конфлікти.

Хоча редакція «Кореспонденту» представляє видання, як незаангажоване та вільне від політичної або олігархічної цензури, нами дійсно були виявлени елементи пропаганди та маніпуляції. Ми, наприклад, мали змогу помітити використовання емоційно забарвлених слів та висловів, що може призвести до ефекту десенсибілізації серед аудиторії.

Загалом, інформаційні матеріали в «Кореспонденті», які містять конфлікти можна охарактеризувати різноманітністю, широким спектром описаних подій, масштабністю за регіональними рисами, багатогранністю тем та сфер висвітлення. Усі конфлікти, подані в матеріалах, були актуальні на час публікації та мали резонансний характер.

ВИСНОВКИ

Таким чином на основі проведеного дослідження можна зробити низку висновків: в інфомаційних матеріалах видання «Кореспондент» за період часу від вересня 2013 до березня 2014 домінуючими є конфлікти політично-соціальної тематики. Більшість матеріалів висвітлюють політичні та геополітичні проблеми сучасності, резонансні події, що колихнули світову спільноту. Загалом сфери висвітлення конфліктів у виданні вкрай різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, військові озброєнні конфлікти, погляди і переконання людей. Учасниками конфліктів найчастіше є політики, громадські діячі, великі групи населення. З розвитком подій всередині України фокус змістився на громадські та внутрішні соціально-політичні конфлікти. На шпальтах видання з’являються матеріали, що містять у собі так звані «конфлікти інтересів». Тобто інформаційний матеріал, в якому вже зроблена оцінка, що є порушенням академічних правил цього жанру.

На підставі проаналізованого матеріалу нами було зроблено висновок, що найбільш поширене вираження конфлікт знайшов у вигляді новин. З розвитком подій в світі та появою великої кількості конфліктів, новини замістилися замітками, що є більш коротшими та стислими. Також на шпальтах видання мають місце огляди закордонної преси.

Видання «Кореспондент» не можна сприймати як регулюючий інститут, якщо звернути увагу на те, що новинні факти не є ексклюзивними. Події, які були висвітлені у виданні вже були опубліковані в інших джерелах. Аналітична спрямованість видання зумовлює інші орієнтири соціальної комунікації. Але кут висвітлення подій в інформаційних матеріалах та вибіркова наявність фактів наштовхують нас на висновки щодо того, що конфлікти в інформаційних матеріалах стають підставами для подальшої аналітики.

Нами також було виявлено, що більшість конфліктів розвиваються у вертикальній площині, тобто конфлікти типу населення-влада. Такі конфлікти є типом суперечок «група-особистість». Менша кількість конфліктів горизонтального направлення за типом міжособистісних суперечок загалом стосувалися відносин між політиками або громадськими діячами.

Мирні конфлікти загалом належать до конструктивного типу вирішення, тобто призводять до прийняття обгрунтованих рішень і сприяють розвитку взаємин. Деструктивні конфлікти, як правило, включають у себе елементи озброєння, військових дій, наявність жертв, насильства. Ознакою деструктивного конфлікту є той факт, що його вирішення неможливо але є перешкодою для ефективної взаємодії й ухвалення рішень між суб'єктами.

Також це безпосередньо пов’язане з реалістичністю або нереалістичністю наявних конфліктів. Реалістичні конфлікти викликаються незадоволенням певних вимог учасників або несправедливим, на думку однієї або обох сторін, розподілом між ними яких-небудь переваг, найчастіше вони мають конструктивні типи вирішення. Колии нереалістичні конфлікти мають за мету відкритий вираз накопичених негативних емоцій, тобто гостра конфліктна взаємодія стає тут не засобом досягнення конкретного результату, а самоціллю. За такими умовами дійти до конструктивного вирішення проблеми дуже складно [8, с. 15].

На шпальтах «Кореспонденту» домінують конфлікти деструктивного типу вирішення, нереалістичні за своїми домаганнями. Причиною цьому є специфічна політична ситуація в країні та за її кордонами. Резонанс, викликаний політично-соціальною ситуацією в Україні став привідом до появи низки конфліктів в інших країнах.

Динамічний та прогресивний розвиток подій вплинув на риторику та темп загального оповідання «Кореспонденту», став причиною зміни кута висвітлення фактів в інформаційних матеріалах: з розвитком подій в країні, фокус оповідання змістився від зовнішьополітичних та соціальних подій до висвітлення внутрішньої ситуації. Можна зробити висновок, що не тільки ЗМІ впливають на соціальні інститути, але й події в соціумі здатні змінити риторику видання.

Багато висвітлених конфліктів є пріоритетними та резонансними для світової спільноти. Але деякі конфлікті штучно перебільшені за своїм первісним значенням. Так кагато тем побіжно висвітлювалися задовго до того, як вони перетворилися у привід до конфліктів: можливість відділення Криму або жертв на Майдані. Зараз, у вік інформаційних воєн ступінь серйозності та небезпечності конфліктів визначається ступенем висвітлення цього конфікту у ЗМІ: чим більше уваги ЗМІ приділяється цій проблемі, тим більш важливою вона є. Можна дослідити, що в умовах глибокої і швидкої суспільної модернізації сутнісним явищем політичної системи є конфлікт ціннісних орієнтацій, зміст якого визначається зіткненням базових інтересів основних соціальних груп суспільства. Тобто деякі публікації можуть стати причиною соціально-психологічних суперечок — конфліктів, що виникають через різні потреби, мотивіви, цілі діяльності і поведінки людей. Або призвести до ефекту когнітивного дисонансу в суспільстві.

На ґрунті аналізу можна зробити висновки, що інформаційні жанри є дуже поширеним майданчиком для сповідання конфліктів. Ці жанри є найбільш безпристрасними, стислими і інформативними, що створює ідеальні умови для поширення інформації про конфлікти, уникаючи серйозного впливу на свідомість суспільства.