Государство, політична нібито влада, політична система общества

Тема: Держава, політична нібито влада, політична система общества.

План. 1. Держава. 2. Політична влада. 3. Політична система общества.

· 1· Государство.

Визначаючи підходи до висвітлення питання про країну, з погляду, слід акцентувати на таких аспектах, як проблема розуміння держави, його суть і стала закономірності розвитку. Насамперед, підкреслимо, держава — цей складний і історично що розвиваються громадсько-політичний явище. Держава забезпечує цілісність і керованість суспільства. Воно є політичною організацією країни суспільства. Без держави неможливий громадський прогрес. Існування та розвитку цивілізаційного суспільства. Держава забезпечує організованість і реалізують народовладдя, економічну свободу, свободу автономну особистість — вважає С.С.Алексеев[1], з цьому важко ні. Усе, це значною мірою актуалізує проблему теми. Серед які розглядають у наукову літературу питань, привертає увагу безліч теорій походження держави. До ставляться: теологічна (Ф.Аквинский); патриахальная (Аристотель, Филлер, Михайлівський); патримониальная (Галлер); договірна (Т. Гоббс, Д. Люкк, Ж.- Ж. Руссо, П. Гольбах); теорія насильства (Дюринг, Л. Гумплович, До. Каутский), психологічна (Л.И. Петражицкий); марксистська (К.Маркс, Ф. Енгельс). В.І. Ленин, Г. В.Плеханов[2]. Є й інші, менш відомі теорії. Але всі є сходами пізнання істини. Так само суперечливою проблемою залишається визначення держави. Багато вчених характеризували держава, як організацію Правопорядку (порядку), вбачаючи у тому його сутність, і головне назначение[3]. У буржуазну епоху поширилося визначення держави як сукупності (союзу) людей, території, займаній цими людьми, і місцевої влади. Проте це розуміння держави став приводом щодо різноманітних спрощень. Так одні автори ототожнювали держава з країною, інші - з суспільством, треті - з осіб, здійснюють влада (правительством)[4]. Труднощі вироблення дефініції аналізованого явища породили невіру респондентів у можливість його формулювання вообще[5]. Визначення держави, дані класиками марксизма-ленинизма[6], які здавалося були непорушні, нині зазнають критики. Так дослідники підкреслюють, що вони застосовні лише у таких держав, у яких виникає висока класова напруженість і політичний протиборство. Виводячи першому плані насильницьку бік у визначенні держави, підкреслюють сучасні дослідники, дає можливості побачити у державі цінні феномени цивілізації, культури та соціального порядка[7]. У сучасному наукову літературу не бракує визначенні держави. Донедавна воно визначалося як политикотериторіальна суверенна організація публічної влади, має спеціальний апарат, здатна робити свої веління обов’язковими для всієї страны[8]. Однак у цьому визначенні слабко відбито зв’язок держави й суспільства. «» Держава, — підкреслюється в підручнику під редакцією В. В. Назарова, — то окрема організація публічної політичної влади панівного класу (соціальної групи, блоку класових сил, всього народу), що володіє спеціальним апаратом управління і примусу, яка представляючи суспільство, здійснює її інтеграцію «» [9]. Існують такі визначення держави, які мають абстрактний характер: «» Держава — це організація політичної влади, необхідна до виконання як суто класових завдань, і загальних справ, що випливають із піраміди будь-якого суспільства «» [10]. Нарешті, тему визначення держави завершимо визначенням, даним в підручнику під редакцією В. М. Корельського і В. Д. Перевалова: «» держава — це політична організація суспільства, забезпечує його єдність і цілісність, що здійснює у вигляді державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну влада, що надає праву загальнообов’язкове значення, гарантує права, свободи громадян, законність і правопорядок «» [11]. Наведене визначення нині віддзеркалює загальний поняття держави, але мені більше наближається до сучасної держави. Істотним компонентом під час аналізу проблеми держави є розкриття його ознак. Вони, власне, і відрізняють держава з інших організацій, які входять у політичну систему суспільства. Які вони? 1. Держава у своїх кордонів виступає як єдиного офіційного представника всього нашого суспільства та населення объединяемого громадянством. 2. Держава — це єдиним носієм суверенної влади, тобто. йому належить верховенство у своїй території Франції і незалежність міжнародних відносинах. 3. Держава видає закони та підзаконні акти, які мають юридичну чинність і містять норми права. Вони обов’язкові всім органів, об'єднань, організацій, посадових осіб і громадян. 4. Держава є механізм (апарат) управління суспільством, являє собою систему державних коштів, необхідні виконання його завдань і державних функцій. 5. Держава — єдина у політичній системі організація, яка має правоохоронні органи, покликаними стояти в обороні законності та правопорядку. 6. Держава, на відміну інших складових політичною системою, має збройних сил і органами безпеки, забезпечують оборону, суверенітет і безпека. 7. Держава тісно і органічно пов’язані з правом, що є нормативним вираженням державної волі общества[12]. Поняття держави включає у собі характеристику його сутності, тобто. головного, визначального, стійкого, закономірного у цьому явище. Серед теорій, стосовних сутністю держави, можна виділити такі Теорія еліт, сформована спочатку ХХ в. на роботах В. Парето, Г. Моски і розвинена у середині століття Х. Лассуэлом, Д. Сартори та інших. Суть їх у тому, що управляють державою еліти, оскільки, народні маси неспроможні виконуватиме цю функцию.

Технократична теорія, що виникла 20-х рр. ХХст. і распространившаяся в 60−70х рр. Прихильниками його були Т. Веблен, Д. Барнхейм, Д. Белл та інших. Суть їх у тому, що управляють суспільством — фахівці, які можуть визначати оптимальні шляхів розвитку. Теорія плюрастической демократії, що з’явилася в ХХст. Її представниками були Г. Ласки, М. Дюверже, Р. Даль та інших. Сенс їх у тому, що влада втратила класовий характер. Суспільство складається з сукупності об'єднань людей (стратов). На основі створюються різні організації, які надають тиск на органи государства. 13] Зазначені норми внесли певний внесок у визначення сутності держави. У той самий час у більшості виданих роки работ/его сутність розглядалася однозначно з класових позицій як знаряддя необмежену владу/ диктатури панівного класу. Навпаки, в західних теоріях держава показується як надкласовий освіту, інструмент примирення протиріч, що представляє інтереси всього суспільства. Нині визнана помилковою трактування держави лише з класових позиций[14]. Такий їхній підхід обеднял певною мірою, спотворював уявлення про країну, містив спрощене, одностороннє розуміння його сутності, орієнтував на пріоритет насильницької сторін у даного явища і загострення класових протиріч. Як односторонній представляється підхід, у якому базується немарксистські учения[15]. Правильно було б піде у розуміння держави, йдеться у літературі, і класовий і загальнодержавний подход[16]. Загальнолюдське призначення держави полягає у тому, щоб бути інструментом соціального компромісу, пом’якшення і подолання протиріч, пошуку злагоди і співробітництва різних верств населення і побудову громадських сил, забезпечення общесоциальной спрямованості здійснюваних ним функцій. За сучасних умов віддається пріоритет загальнолюдських цінностей. Отже, держава відповідає сучасному рівню розвитку демократії та характеризується розвитком ідеологічного плюралізму, гласності, верховенства закону, охорони права і свободи особистості, наявністю незалежного суду й т.д. 17] Важливо також підкреслити, що значення общесоциальной боку державної діяльності зростатиме. разом з розвитком даної тенденції буде стискатися частка класового содержания[18]. Крім вищевикладеного, нарешті, на сутність держави впливає конкретно-історичні умови розвитку країн, релігійний і національний факторы[19]. Важливим пунктом роботи, з погляду, є висвітлення економічної, соціальної і з наукового основи держави. Держава неспроможна не існувати, нормально функціонувати й бурхливо розвиватися без економічного фундаменту, базису, під яким зазвичай розуміється система економічних (виробничих) відносин цього товариства, що у ньому форми собственности[20]. Від базису великою мірою залежить та власне державна фінансово-економічна основа (до державного бюджету). Світова історія свідчить, що у різних етапах розвитку держава мало різну економічну основу по-різному належала до економіці. Держава від стихійної ринкової економіки трансформувалась у бік державно-правового регулювання економіки, планування і прогнозування. Поруч із економічної держава стало виконувати і соціальну функцію — пенсійне законодавство, посібники безробітним, мінімальна заробітна плата та інших. Радянське держава спиралося на планову економіку й загальнонародну власність, яка перетворилася на нічийну, що т призвело до кризи. Історичний досвід свідчить, що оптимальної економічним фундаментом можуть бути соціально орієнтована ринкової економіки, яка спирається конкуруючі між собою різноманітні форми власності. Соціальну основу держави становлять верстви, класи і групи суспільства, що у ньому зацікавлені, активно його поддерживают[21]. Таким чином, від широти соціальної бази держави, активної підтримання його суспільством залежить стійкість, сил аі міць держави, здатність вирішувати стаючи проти нього завдання. Держава, має вузьку соціальну основу хитливо. Розвинені держави, що особливо на часі Україні у сучасних умовах, має здійснюватися на суворо науковій основі, що виключає метод спроб і помилок. Тому необхідні наукові експертизи, оптимальні варіанти, узгодженість прийняття рішень та результати поступального розвитку. Однією з основних закономірностей еволюції держави щодо шляху поступального розвитку є особливим те що мері вдосконалення цивілізації і розвитку демократії воно перетворюється на політичну організацію суспільства, де активно функціонує сув’язь інститутів держави у відповідно до принципу поділу влади. Вчені акцентують увагу до зростанні роль держави у житті общества[22]. Аргументом цьому є поширення своєї організуючою діяльності попри всі царини життя суспільства через новостворювані установи і органи. Під впливом науково-технічної революції" і процесу світової інтеграції, створення світового ринку розвитку держави з’явилася нова закономірність — зближення держав, їх взаимообращение внаслідок взаємодії. Отже, проблеми розуміння держави, його суті Доповнень і закономірності розвитку дозволяють визначити її як складне й історично розвивається громадсько-політичний явище; підтвердити наявність плюралізму у сенсі й визначенні держави; Визначити його ознаки, сутність, основи та закономірності развития.

· 2· Політична Власть.

Аби розібратись у проблемі політичної влади, треба зазначити, що таке владу загалом. У зв’язку з цим М. И. Байтин пропонує розглянути влада як общесоциологическую категорию[23]. Відомо, підкреслює згаданий автор, що політична нібито влада є не єдиним виглядом громадської влади. Влада властива будь-який організованою, більш-менш стійкій і цілеспрямованої спільності людей. Вона притаманна як класового, і безкласового суспільства, як суспільству загалом, і різних складових його утворень. За всього розмаїття поглядів на влада багатьом із представників різних течій суспільной думці властива її характеристика як авторитету, який володіє можливістю змусити коритися, підпорядкувати своїй волі іншим людям. владу загалом, будучи безпосереднім породженням різнобічних зв’язків для людей, їхніх інтересів та пом’якшення у своїй протиріч, можливих компромісів, є об'єктивно необхідна умова до участі членів товариства у виробництві та відтворенні життя. За підсумками вищевикладеного, влада як категорію можна з’ясувати, як відповідне характером і рівню життя засіб функціонування всякого соціального спільності, що полягає щодо підпорядкування волі окремих осіб та його об'єднань керівної у цьому суспільстві воле[24]. Політична влада є особливу різновид громадської влади. Характерно, що у наукової та відповідної навчальної літературі терміни «» політична нібито влада «» і «» державна влада «» зазвичай отождествляются. 25] Таке ототожнення, хоча й безперечно, припустимо, читаємо в підручнику під редакцією В. М. Корельського і В.Д. Перевалова[26]. Во будь-якому разі, підкреслюється у зазначеному джерелі, державна влада завжди є політичною і має елемент класовості. Основоположники марксизму характеризували державну (політичну) влада як «» організоване насильство одного класу подолання іншого «» [27]. Для классово-антагонистичесткого суспільства така характеристика може бути прийнятна. Проте застосування цього тези до структурі державної влади, тим паче демократичної, навряд чи припустимо, оскільки неминуче призведе до негативного до неї, і до осіб, її що уособлюють, відношенню. З іншого боку, при демократичному режимі навряд чи доцільно ділити суспільство не лише панівне і лише підвладних. Адже вищі органи держави й вищі посадові особи мають з себе верховну влада народу, і він був об'єктом і суб'єктом влади. Проте повного збіги між тими категоріями немає у демократичному суспільстві. Якщо така тотожність настане, державний влада втратить політичного характеру і перетвориться на безпосередньо громадську, без державні органи управления. 28] Часто державна влада ототожнюється з органами держави, особливо вищими. З наукової погляду таке ототожнення неприпустимо, оскільки політична нібито влада спочатку належить не держави і його органам, а або еліті, або класу, або народу. Вважаємо правильним підкреслити, що пануючий суб'єкт не передає органам держави свою влада, а наділяє їх владними полномочиями[29]. Важливо звернути увагу, що у спеціальної юридичної й політологічній літературі ряд учених обстоюють позиції розрізнення категорій політичним і державним власти[30]. Такі вчені як Ф. М. Бурлацький, М.М. Кайзерів та інших. поняття «» політична нібито влада «» вживають на більш широкому значенні, ніж «» державна влада «». Це влада, підкреслюють вони, здійснювана як державою, а й іншими ланками політичною системою суспільства: партіями, масовими громадськими организациями[31]. Проте вживання терміна «» політична нібито влада «» у сенсі дуже широкому значенні дуже умовне, бо політична нібито влада і ступінь участі у ній, зокрема від різноманітних політичних партій — не те й теж. Очевидно, це обставина не враховують автори, хто вважає, що політична нібито влада і міська влада державна суть різні речі й визначають політичну влада без свідчення про її зв’язку з державою і у її осуществлении[32] Отже, політична нібито влада є, різновидом громадської влади, здійснювану або безпосередньо самим державою, або делегували санкціонована їм, тобто проводиться від імені, по його уповноваженню і їх поддержке[33]. Розглядаючи такої влади як найважливішого, визначального ознаки держави, дослідники звертають уваги їхньому публічний характер[34]. Характерні риси публічної чи політичної влади, полягають у следующем:

1. При родовому устрої громадська влада висловлювала інтереси всього безкласового суспільства. Державна ж ця влада носить класовий характер.

2. Політична публічна владу у на відміну від родової, яка знала будь-якого особливого апарату управління і зливалася з населенням, не збігається безпосередньо з насулением, здійснюється апаратом управління, що складається з людей, що керують другими.

3. На відміну від родового ладу, де думку служило чинником підпорядкування влади старійшин й дотриманню звичаїв, політична нібито влада спирається до можливості державного примусу і спеціально пристосований цієї мети аппарат.

4. Для змісту публічної влади необхідні внески громадян — податки, хто був невідомі пологовому влаштуванню общества.

5. При родової організації товариства люди підрозділялися за принципом кревного кревності; установа політичної влади, яка знаменує виникнення держави, узгоджується з поділом населення за територіальному признаку.

6. З погляду співвідношення публічної влади із «суспільством при первіснообщинному ладі можна говорити про «» влада авторитету «», тоді як політична, державна влада є «» авторитет влади. Такі це основна прикмета політичної влади, отличающей його від громадської влади родинного строя[35]. дуже важливою й дуже цікавою залишається проблема методів здійснення політичної влади. Це, з погляду, делегування представників політичних партій на представницькі й адміністративні органи виконавчої влади; розробка та реалізація політичних програм; це метод політичної дискусії; політичних компромісів; морального стимулювання і, став традиційним, метод переконання. Щодо останнього, звернемо увагу те що, що механізм переконання включає сукупність ідеологічних социально-психологческих засобів і форм на індивідуальне чи групове свідомість, результатом якого є засвоєння і прийняття індивідом, колективом певних соціальних цінностей. У літературі підкреслюється, що переконання це метод активного на волю і знепритомніла людини идейно-направленными коштів формування в нього поглядів і уявлень, заснованих на виключно глибокому розумінні сутності структурі державної влади, її цілей і функций[36]. Зазначимо, що з недостатнім розвитком процесу демократизації, роль і значення методу переконання у виконанні політичної влади закономірно зростають. У літературі виділяють дослідники іще одна метод — метод державного принуждения[37]. він обмежує свободу людини. Ставить їх у таке становище, коли його немає вибору, крім варіанта, запропонованого (нав'язаного) владою. У цьому у вигляді примусу придушуються інтереси і мотиви антисоціальної поведінки, примусово знімаються протистояння між загальної і побудова індивідуальної волею, стимулюється общественно-полезное поведінка. Державне примус буває правовим і неправовым. 38] Що рівень правової організації державного примусу, тим він у більшою мірою виконує функції позитивного чинника розвитку суспільства. Автор усе-таки думає, що стосовно до проблеми політичної (державної) влади прийнятніший метод переконання. У реалізації методу примусу політична нібито влада, з погляду, певною мірою втрачає політичного характеру. Політична влада детермінується владою економічної. Однак між цими поняттями є і зворотний. Саме політичної влади та її рішень великою мірою залежить рівень добробуту і темпи економічного розвитку. Будь-яка влада, зокрема політична, по-справжньому стійка і сильна передусім з допомогою свого соціального основи. Політична влада функціонує у суспільстві, розділеному на класи, різні соціальні групи і суперечливими, частиною непримиренними інтересами. Щоб з соціальних протиріч, для міжособистісних, міжгрупових, міжкласових, і загальнонаціональних відносин, гармонізації різних інтересів і є політична (державна) влада. Вирішити такі завдання може лише демократична влада. Політична влада прагне домовленість створювати суспільстві себе уявлення як про образцово-нравственный, навіть якщо не відповідає дійсності. Саме тому влада, яка має цілі й яка використовує методи, суперечать моральним ідеалам і цінностям, призывалась і визнається аморальний, позбавлений морального авторитету. Для політичної влади велике значення мають історичні, соціальнокультурні і національні традиції. Якщо влада спирається на традиції, то вони зміцнюють їх у суспільстві, роблять її більш міцної й стабільного. Політична влада об'єктивно потребує ідеології, тобто. системи ідей, тісно що з інтересами пануючого субъекта[39]. З допомогою ідеології, влада пояснює свою мету і завдання, методи і засоби їх досягнення. Ідеологія забезпечує влади певний авторитет, доводить тотожність її цілей народним інтересам і цілям. У той самий час необхідно враховувати, що суспільне життя України полягає в політичному, економічному ідеологічному розмаїтті. «» Жодна з ідеологій може бути визнана державою як обов’язкова «» [40]. Важливою проблемою під час аналізу політичної влади є його легітимність. У літературі розроблено типологія і джерела легітимності власти. 41] До них относятся:

— ідеологічні принципи Молдові і утвердження громадян, у політичному ладі як найбільш справедливом;

— Відданість влади, завдяки позитивну оцінку особистих якостей суб'єктів власти;

— Політична (або державна) принуждение[42]. Слід враховувати, що легітимність пануючого суб'єкта знаходить відбиток юридичну закріплення у Конституції України. Так було в ст. 5 говорить: «» Носій суверенітету і єдиним джерелом влади на Україні є народ «» [43]. Отже, політична нібито влада представляє передусім корпоративні інтереси певній його частині, соціальної групи, класу; її реалізація здійснюється особливим апаратом, що відділений від нашого суспільства та виконує управлінські функції, одержуючи при цьому грошову винагороду; забезпечення рішень політичної влади здійснюється з допомогою створеного апарату управління; політична нібито влада має у своєму арсеналі відповідні методи діяльності; вона також має економічні, соціальні й нравственно-идеологические основы.

· 3· Політична система суспільства У науковій та відповідної навчальної літературі існують різноманітні визначення політичної системы[44]. Більше зручним, з погляду, є визначення, дане К. С. Гаджиев: «» Політична система — це сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей заснованих на виключно них політичних інститутів, установ і безкомпромісність дій, що організують політичну влада, взаємозв'язок громадян, і государства[45]. Основним її призначенням є забезпечення цілісності, єдність дій людей політиці. Компонентами політичною системою є: А) сукупність політичних об'єднань (держава, політичні партії суспільно-політичні організації та руху); Б) політичні відносини складаються між структурними елементами системи; У) політичні норми і започаткував традицію, регулюючі політичного життя країни; Р) політичне свідомість, що відбиває ідеологічні і психологічні характеристики системи; Д) політична деятельность[46]. Політична система є діалектичне єдність чотирьох сторін: та інституційної, регулятивної, функціональної і идеологической[47]. У зв’язку з цим доцільно відзначити, політичні норми і виникаючі з їхньої основі відносини називаються політичними інститутами. Процес втілення ідей у норми, правила, принципи існування політичними організаціями називається институциализацией, відбувається формування елементів політичної організації товариства. У політичну систему входять в усіх установи, лише такі, які беруть він виконання її специфічних функцій у суспільстві. Особливість держави полягає у тому, що його є сукупність органів, здійснюють владні управлінські функції суспільства. Організаційні відносини у сфері політики правила наділені деякими чертами:

— загальна мета всім учасників организации;

— ієрархічність структури відносин всередині организации;

— дифференцированность норм для керівників держави і руководимых[48]. Різноманітні види дій людей, вкладених у забезпечення функціонування, перетворення та їхній захист системи здійснення політичної влади у суспільстві становить суть політичної діяльності. Політична діяльність неоднорідна, у її структурі можна назвати кілька станів — політична активність і пасивність. У цьому критерієм активної діяльності служить прагнення і можливість, впливаючи на політичну влада чи використовуючи її реалізовувати свої інтереси. Політична пасивність — це вид політичної діяльності, у межах якої суб'єкт не реалізує власних інтересів бути під впливом інший соціальної групи. Під політичним свідомістю мають на увазі розмаїття проявів духовності, що відбивають діяльність механізмів політичної влади й направляють поведінка людей сфері політичних відносин. У політичному свідомості виділяються два рівня: концептуальний і повсякденний. У характеристику політичною системою входить політична культура. Це система цінностей, політичних ідей, символів, переконань, прийнятих членами політичної спільності що використовуються регуляції роботи і отношений[49]. Бо у сфері політичних відносин люди починають працювати з вибором порядку дій, цінності грають величезну роль становленні характеру, спрямованості політичних діянь П. Лазаренка та процесів. У значною мірою вони сьогодні визначають тип політичних систем, пріоритетних державних механізмів. Відображенням їх еволюції служить зміна які панують у політичній системі цінностей. Центральним елементом політичною системою є держава. Держава виконує таку політичну функцію, як авторитарне розподіл цінностей, як яких можуть виступати матеріальні блага, соціальні переваги, культурні досягнення та інших. Наступною функції політичною системою є суспільства, забезпечення взаємозв'язку єдність дій різних компонентів його структури. Черговий функцією політичною системою є упорядкування політичних процесів. Як вид діяльності спрямована у цілей відновлення і стабілізації. У літературі виділяють та інші функції політичної системы[50]. Нездатність реалізації політичної системою своїх найважливіших функцій викликають її криза. Залежно від факторів, і панівного політичного режиму, формуються різні типології політичних систем:

— командну — орієнтовану використання примусових, силових методів управления;

— соревновательную — засновану на протистоянні, протиборстві різних політичних вимог і соціальних сил;

— социопримерительная — націлена для підтримки соціального консенсусу і подолання конфликтов[51]. Черговий проблемою, що вимагає розгляду є характеристика основних суб'єктів політичною системою. Однією з них політична партія. Вона здійснює функцію представництві інтересів різних соціальних груп; Інтегрує соціальну групу, входить у сферу політичних відносин; в зняття її внутрішніх суперечностей. Партії мають свою програму, систему цілей, більш-менш розгалужену організаційну, накладають у своїх членів певні обов’язки, і формують норми. Партії може бути класовими, національними, релігійними, проблемними, государственно-патриотическими, формувалися навколо популярної політичної постаті, звані «» —————- партії «» [52]. Іншим суб'єктом політичною системою виступає рух. Вони відсутня жорстка централізована організація, немає фіксованого членства. Програму і доктрину заміняє мета чи систему політичних цілей. Домінуюча тенденція у сучасних умовах перевагу рухам перед партіями. Черговим суб'єктом політичною системою виступають групи тиску. Для них характерні сувора конспірація, приховування цілей, жорстка ієрархічність побудови, сувора дозування про структуру та зовнішньоекономічної діяльності организации[53]. Політична система складається з протилежних сторін, що у відносинах противория. Руйнування таких протиріч та становить внутрішній джерело її саморозвитку. Важливе значення для процесу розвитку мають внутрішні суперечності об'єктивного плану. Руйнування що така протиріч означає набуття якісно нової, вищої форми руху. Прикладом може бути діяльність демократичної держави із подолання однієї з основних протиріч держави і громадянином. Суперечності суб'єктивного плану, викликані розбіжністю ідейнополітичних, психологічних і правових установок в суспільстві мораллю, законністю і правопорядком, дозволяється чи шляхом викорінення негативних проявів, чи шляхом досягнення консенсусу. Серед усіх різноманітних підстав класифікації політичних закономірностей, найбільш загальне значення мають такі критерії, як институционность, глибина і універсальність їх історичного дії, класова сущность[54]. Сукупність прийомів, методів, способів, коштів здійснення політичної влади називається політичним режимом[55]. Вирізняють такі їх типы:

— демократичні - коли забезпечується декларація про участь народу рішенні державних справ, поважають і охороняються права человека;

— авторитарні - коли функцій управління суспільством зосереджуються ніби одна особа чи вузькому соціальному слое;

— тоталітарні - коли заперечуються чи значно обмежуються правничий та свободи творчої особистості, жорстко контролюються авторитарним — державою всіх сторін життя суспільства. Політична система правової держави виходить з: по-перше, зміні тлумачення джерела права, коли він стає держава, а особистість; по-друге, зміні ставлення до співвідношенні держави і законом. Відповідно до концепції правової держави не будь-яка зведена на закон воля є право, лише така, яка суперечить і порушує прав людини, але зміцнює і захищає їх; по-третє, твердження у суспільстві та його політичній системі такого політичного якості, як на повагу до закону, з розгляду його як основного, домінуючого фактора[56]. Політичні системи, які діють основі засад правового держави мають суттєві ознаки, до яких належить віднести: легітимність (прийняттям населенням структурі державної влади, визнання її права керувати й згоди підкоряться); легальність, тобто. нормативність, що виражається у спроможності оперувати і обмежуватися законом; безпеку, найважливішими аспектами якої являются:

— військовий, тобто. здатність держави захистити общество;

— правової, тобто. наявність реальних гарантій личности;

— экологический;

— технологический;

— информационный;

— экономический[57]. За таких принципів, сутнісними рисами політичного режиму демократії являются:

— правління большинства;

— свобода критики й опозиції правительству;

— захист меньшинства;

— лояльність меншини до політичного співтовариству. Отже, у світі історичного досвіду стає дедалі ясним, що демократична політична системаце організація легальної, спирається на закони та підконтрольний суспільству влади. Вона на засадах зрозумілих і кількість прийнятих суспільством принципів, має ясні цілі й здатна сприяти реалізації загальних интересов.

Список використовуваної літератури. Алексєєв С. С. Держава право. -М., 1993. Алексєєв С. С. Загальна теорія права. — М., 1981. Вебер М. Обрані твори. — М.1990. Дмитрієв Ю.О. Співвідношення понять політичного та державного влади у умовах формування громадянського суспільства. //Держава право. -.

1994. — № 7. Ленін В. Про державу. //Повне зібрання сочинений.-Т.39. Маркс До., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Тв., -Т.3 Маркс До., Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії //Тв., -Т.4. Маркс До., Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави // Тв., -Т.21 Маркс До., Енгельс Ф. Вступ до роботі До. Маркса. Громадянська війна во.

Франції //Тв., -Т.22. Теорія держави й права6 Курс лекцій /Під ред. М. И. Марченко. -М., 1996. Теорія держави й права: Курс лекцій / Під Ред. Н.І. Матузова и.

А.В.Малько. -М., 1997. Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетов.

/Під ред. В. М. Корельського і В. Д. Перевалова. -М., 1997 Загальна теорія правничий та держави / Під Ред. В.В. Лазарєва. -М., 1996 Основи політології / під ред. А. Боднара. -Л., 1991. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Заради України 28 червня 1996р. -До.; 1996. Шабров О. В. Політична система: демократія і управління обществом.

//Держава право. 1995. № 5 ———————————- [1] Алексєєв С. С. Держава право. -М., 1993. -З. 12−13 [2] Теорія держави й права: курс лекцій/ під редакцією Н.І. Матузова і А. В. Малька. -М., 1997. -З. 30−32 [3] Теорія держави й права. Підручник для юрид. вузів і ф-тов/ Під ред. В. М. Корельського і В. Д. Перевалова. -М., 1997. -С.113 [4] Теорія держави й права. Підручник для юрид. вузів і ф-тов/ Під ред. В. М. Корельського і В. Д. Перевалова. -М., 1997. -С.114 [5] Див.: Вебер М. Обрані твори. -М., 1990. -С.645 [6] Маркс До., Енгельс Ф. Тв. -Т.3. -С.63; -Т.22. -С.200−201; Ленін В. І. Повне зібр. тв. -Т.39. -С.73 [7] Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів (Під ред. В. М. Корельського і Перевалова. -С.115 [8] Див.: там-таки. [9] Загальна теорія правничий та держави. Під ред. В. В Назарова. -С.115. [10] Теорія держави й права: курс лекцій/ під ред. Н.І. Матузова і А. В. Малька. -С.52 [11] Теорія держави й права. Підручник для юрид. вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Карельського і В. Д. Перевалова. -С.115−116. [12] Теорія держави й права: Курс лекцій/ Під ред. Н.І. Матузова і О. П. Малько. -С.52−53. [13] Загальна теорія правничий та держави/ Під ред. В. В. Лазрева. -С.274−275. [14] Теорія держави й права: Курс лекцій/ Під ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько. -С.48. [15] Теорія держави й права: Курс лекцій/ Під ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько.- С. 52. [16] Саме там. -С.49−50. [17] Саме там. -С.51. [18] Загальна теорія правничий та держави / Під ред. В. В. Лазрева. -С.281. [19] Теорія держави й права: Курс лекцій/ Під ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько. -С.52. [20] Теорія держави й права. Підручник для юрид. вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Карельського і В. Д. Перевалова. -С.121. [21] Теорія держави й права. Підручник для юрид. вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Карельського і В. Д. Перевалова. -С.122. [22] Див., наприклад: Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Корельського і В. Д. Перевалова. -С.124. [23] Байтин М. И. Сутність і типи держави / (Теорія держави й права: Курс лекцій / Під Ред. Н.І. Матузова і а.В.Малько. -С.43. [24] Саме там. -С.44. [25] Див.: Байтин М. И. Указ. тв. -С.43 [26] Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Корельского і В. Д. Перевалова. -С.128. [27] Маркс До., Енгельс Ф. Тв. -Т.4. -С.447. [28] Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Корельского і В. Д. Перевалова. -С.129−130. [29] Саме там. -С.130. [30] Див. наприклад: Основи політології/ Під ред. А.Боднара. -До., 1991. -С.12. [31] Теорія держави й права: Курс лекцій / Під Ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько. -С.45. [32] Див.: Дмитрієв Ю.О. Співвідношення понять політичним і державним влади у умовах формування громадянського суспільства/ Держава право. 1994 -№ 7. -С.34. [33] Теорія держави й права: Курс лекцій / Під Ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько. -С.46. [34] Див.: Саме там; Маркс До., Енгельс Ф. Тв. -Т.21. -С.170. [35] Теорія держави й права: Курс лекцій / Під Ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько. -С.46−47. [36] Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Корельского і В. Д. Перевалова. -С.131. [37] Саме там. -С.132. [38] Див.: Алексєєв С. С. Загальна теорія права. -М., 1981. -Т.1. -С.267−268. [39] Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Корельского і В. Д. Перевалова. -С.135 [40] Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Заради України 28 червня 1996р. -До.; с. 5. [41] Загальна теорія правничий та держави / Під ред. В. В. Лазрева. -С.338−342. [42] Саме тамС.340. [43] Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Заради України.

28 червня 1996р. -До.; 1996. с. 3. [44] Загальна теорія правничий та держави / Під ред. В. В. Лазрева. -С.74; Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Корельского і В. Д. Перевалова. -С.70. [45] Гадшиев К. С. Політична наука. -М., 1994. -С.112. [46] Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Корельского і В. Д. Перевалова. -С.70−71. [47] Див.: Теорія держави й права: Курс лекцій / Під Ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько. -З. 114. [48] Теорія держави й права: Курс лекцій / Під Ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько. -С.116. [49] Теорія держави й права: Курс лекцій / Під Ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько. -С.117. [50] См.:Шабров О. В. Політична система: демократія і управління суспільством //Держави і право. 1995. № 5. -С.123−124. [51] Теорія держави й права: Курс лекцій / Під Ред. Н.І. Матузова і А. В. Малько. -С.119. [52] Саме там. -С.122−123. [53] Саме там. -С.123−124. [54] Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетів/ Під ред. В. М. Корельского і В. Д. Перевалова. -С.76. [55] Теорія держави й права: Курс лекцій / Під ред. Н. И. Матузова і Н. В. Малько.-С.124. [56] Теорія держави й права: Курс лекцій / Під ред. Н. И. Матузова і Н. В. Малько.-С.125−126. [57] Саме там. -С.127.