Психологічні особливості спілкування в інтернеті

Дослідники говорять про такі психологічні особливості спілкування через Інтернет, як анонімність, відсутність невербальної інформації, добровільність і бажаність контактів, утрудненість емоційного компоненту спілкування, схильність до нетипової та ненормативної поведінки.

Анонімність. Не дивлячись на те, що інколи є можливість отримати деякі відомості анкетного характеру і навіть фотографію співрозмовника, для реального й адекватного сприйняття особистості цього недостатньо. Крім того, спостерігається приховування інформації або презентація помилкових відомостей. Унаслідок подібної анонімності та відчуття безкарності в мережі виявляється й інша особливість поведінки, що зумовлена зниженням психологічного і соціального ризику в процесі спілкування — афективне розкріпачення, ненормативність і деяка безвідповідальність учасників спілкування: людина в мережі може проявляти і проявляє велику свободу висловлювання (аж до образ, нецензурних виразів, сексуальних домагань), оскільки ризик викриття й особистої негативної оцінки оточуючих є мінімальним.

В умовах відсутності невербальної інформації протікання процесів міжособистісного сприйняття також є своєрідним. Як правило, значний вплив на уявлення про співбесідника мають механізми стереотипізації й ідентифікації, а також настановлення на чекання бажаних якостей у партнера.

Добровільність і бажаність контактів. Користувачі Інтернету можуть добровільно зав’язувати контакти і переривати їх у будь-який момент. Можна передбачити, що ця особливість мережевої комунікації, разом з анонімністю, спричинюватиме підвищення комунікативної компетентності у таких фахівців, як психологи і педагоги, котрі працюватимуть у мережі, бо вимагатиме взаємодії з клієнтами виключно за типом суб'єкт — суб'єкт, оскільки суб'єкт — об'єктні відношення у віртуальній реальності стають маловірогідними.

Утрудненість емоційного компоненту спілкування, і в той же час стійке прагнення до емоційного наповнення тексту, яке виявляється за допомогою спеціальних значків (смайликів) для позначення емоцій або в описі емоцій словами (у дужках після основного тексту послання).

Прагнення до нетипової, ненормативної поведінки. Часто користувачі презентують себе з іншого боку, чим в умовах реальної соціальної норми, програють сценарії ненормативної поведінки або ролі, які для них неприпустимі поза мережею.

Анонімність в Інтернеті має цілу низку наслідків. По-перше, в комунікації в Інтернеті наразі втрачають своє значення невербальні засоби спілкування. Не дивлячись на те, що в текстовій комунікації існує можливість виявляти свої почуття за допомогою «смайликів», віртуальна присутність учасників комунікації в акті комунікації призводить до того, що почуття можна не лише виявляти, але й приховувати, так само як і виявляти ті емоції, яких людина в цю мить не переживає. З цього приводу користувачі мережі говорять: «В Інтернеті рідко хто ображається, там це безглуздо — все одно не видно, як ти ображаєшся». Тобто в Інтернеті внаслідок відсутності фізичної презентації комунікантів втрачає своє значення ціла низка бар'єрів спілкування, обумовлених такими характеристиками партнерів по комунікації, як стать, вік, соціальний статус, зовнішня привабливість або її відсутність. Іншими словами, невербальна частина комунікативної компетентності в мережі не грає такої ролі, як в реальній дійсності.

Інший важливий наслідок фізичної невидимості, непрезентованості людини в текстовій комунікації - можливість створювати про себе будь-яке враження на власний вибір. Таким чином, анонімність спілкування в Інтернеті збагачує можливості самопрезентації людини, розвиваючи її здатність бути тим, ким вона хоче. Тобто особливості комунікації в Інтернеті дозволяють людині конструювати свою ідентичність на власний вибір.

У текстовій комунікації в Інтернеті люди часто створюють собі так звані «віртуальні особистості», описуючи себе певним чином і назвавшись псевдонімом. Це надає психологам додаткові можливості для вивчення ідентичності. Питання про те, як співвідноситься реальне «Я» з віртуальною особистістю, і де межі між самопрезентацією, симуляцією і самоактуализацією — основне питання, що виникає при розгляді ігор з ідентичністю.

Значною проблемою, що вимагає вивчення, є інтернет — залежність. Явище інтернет — залежності почали вивчати в зарубіжній психології з 1994 року. Інтернет — залежність визначається як «нав'язливе (компульсивне) бажання бути в Інтернеті, перебуваючи offline, і нездатність вийти з Інтернету, будучи online».

Відомий дослідник комп’ютерної залежності Кімберлі Янг, досліджуючи інтернет — залежних, з’ясувала, що вони найчастіше використовують чати (37%), MUDs (28%), телеконференції (15%), e-mail (13%), WWW (7%), інформаційні протоколи (2%). Наведені сервіси Інтернету можна розділити на ті, що пов’язані зі спілкуванням, і ті, що використовуються для здобуття інформації. До першої групи відносяться чати, MUDs, телеконференції, e-mail, до другої - інформаційні протоколи. Янг встановила, що інтернет — незалежні користуються переважно тими аспектами Інтернету, які дозволяють їм збирати інформацію і підтримувати раніше встановлені знайомства. Інтернет — залежні переважно користуються тими можливостями Інтернету, які дозволяють їм зустрічатися, соціалізуватися й обмінюватися ідеями з новими людьми у високоінтерактивному середовищі. Тобто велика частка інтернет — залежних користується сервісами Інтернету, пов’язаними зі спілкуванням. К. Янг виокремила дві цілком різні групи користувачів: тих, що спілкуються заради самого спілкування (91%), і тих, для кого спілкування є способом одержання інформації (9%).