Вступ. 
Традиційна вишивка і писанка Харківської області, Слобожанського регіону та їх мотиви

Традиційне народне мистецтво українців було складовою частиною їхнього життя — воно супроводжувало людину від народження до смерті. Будь-який предмет матеріальної культури українці ретельно прикрашали, виявляючи свою фантазію і майстерність; секрети майстрів передавалися у спадщину, тим самим вироблялася традиція, характерна для різних груп етносу. До одних з найбільш відомих предметів народного мистецтва слід віднести українську вишивку й писанку, чий початок існування, поза традиційними уявленнями, сягає часів язичництва.

Слід зазначити, що Харківська область належить до етнокультурного регіону України Слобожанщина, який також охоплює центрально-південну частину Сумської області, Харківську область, північну частину Луганської області та північно-східну частину Донецької області, західну, центральну, східну, південну частини Білгородської, південні частини Воронізької, та Курської областей, тому у даному рефераті будуть згадані традиції вишивки й писанкарства, притаманні Слобожанському регіону.

Вишиванкий одяг. Вишиванки

Вишивка українського костюму багата і різноманітна. Нею прикрашали жіночі і чоловічі сорочки, верхній одяг, головні убори. Мотиви орнаментів, композиції, кольори передавалися з покоління в покоління, стаючи традиційними. Орнаментальні мотиви були геометричними (ромби, розетки, зірки), рослинними. Способів вишивання і їх різновидів було багато. Найдавнішими видами народної вишивки були заволiкання, занизування і настилування. Варіантом останньої техніки є широко розповсюджена на Україні вишивка гладдю. Відома техніка вірiзування зазвичай застосовувалася з іншими видами вишивки. Крім естетичного значення, вишивка на одязі нерідко маркована віком людей, їх сімейним і соціальним положенням.

По колірній гамі вишивки українські сорочки поділяються на одноколірні, двоколірні і поліхромні. Перші характерні для Польщі, Чернігівщини і Полтавщини, двоколірні - переважно для Київщини і більшій частині Поділля, поліхромні - для Західного Поділля і Карпат. Для вишивок північної частини України (північні райони Чернігівщини та Волині) характерний червоний колір. Вишивка цих районів аналогічна російській та білоруській. У середній смузі України (південь Чернігівщини, Полтавщина, Харківщина, Київщина, північні регіони Дніпропетровщини та Херсонщини) червоний колір зустрічається поряд з синім, рідше — з чорним. У південних районах до цих кольорів приєднується жовтий.

Особливості вишиванок Харківської області мають дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, внаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Традиційне вбрання слобожанських жінок складалося з сорочки вишиванки, запаски або дерги, керсетки і свити або кожуха. Жіночі сорочки вишиванки Слобожанщини були переважно полтавського типу. їх носили до початку XX ст. Наприкінці XIX ст. з’являються сорочкивишиванки з високим стоячим вишитим коміром, накладною нашивкою на пазусі та вишитими манжетами. А на початку XX ст. під впливом міської культури у побут входять сорочки на кокетці з великим викотом горловини та рукавами, пришитими до кокетки. Своєрідність вишивки слобожанських вишиваних сорочок полягала у поліхромній орнаментиці, виконаній півхрестиком і дрібним хрестиком та півхрестиком, іноді грубою ниткою, що надавало їм рельєфності. Характерним було шиття білими нитками, настилування (лиштва), вирізування. Переважали геометричні й рослинно-геометризовані узори. Для закріплення краю тканини служили такі види швів, як зубцювання і змережування. Поряд з набируванням і настилуванням, для яких характерна червона колористика вишивки, побутувало ажурне шиття. Чоловічі сорочки шилися і грубого лляного домотканого полотна. Регіональну своєрідність становили так звані стрілкові сорочкивишиванки, назва яких походить від «стрілки» — плечової вставки у вигляді трикутного клина, розширеного до коміра. Форма стрілки могла бути і більш складною, коли трикутна стрілка доповнювалась прямокутником, що створював ефект погона. Поверхня стрілки вишивалася або шилася з червоного кумачу, яким також обшивали комір та пазуху сорочки. Комір, манжети рукавів і поділ чоловічих сорочок вишиванок вишивалися синіми і червоними нитками. Вплив міста простежувався у використанні білого ситцю для пошиття сорочок з манишками. До цих сорочок парубки носили на шиї кольорові хусточки, так звані шари. Поясним вбранням чоловіків були штани. Старше покоління носило штани з вибійчаного смугастого або в клітинку домашнього полотна, молоді чоловіки — з купованої матерії чорного або брунатного кольору. Побутували й широкі полотняні шаровари, які заправляли у чоботи.

Давнім поясним жіночим вбранням були плахти і дерги. Крилаті плахти були святковим одягом, а по буднях носили тільки станок. Дерга виготовлялась з домотканої чорної вовняної тканини і, на відміну від плахти, вважалася буденним робочим одягом. Разом з плахтою вбиралися у фартухи (запаски, плати). їх виготовляли з домотканого полотна або вовни, згодом — з фабричної тканини. Фартухи могли бути як однотонні, так і оздоблені вишитим яскравим квітковим орнаментом досить великого розміру Традиційний асортимент вбрання у вигляді вишиваної сорочки, керсетки і плахти наприкінці XIX ст. доповнився шарафанами (спідницями) і юпками. Поєднання шарафана і юпки звалося «парочкою». Юпку шили на ваті, з підкладкою та «вусами» (складками) позаду. Керсетки виготовляли з легкої фабричної тканини на підкладці. Керсетки відзначалися територіальною різноманітністю. Їх шили з високим або з коротким станком і «вусами» або зі зборками. Застібували керсетку збоку на грудях. Попереду на грудях керсетки розшивали кольоровими шнурами і кантами, зубцями і ґудзиками. Наявність у слобожанських керсетів зубцеподібного декору або конструктивної зубчастої застібки вирізняє їх серед керсеток Середнього Подніпров'я та Полтавщини. Верхнім демісезонним вбранням як чоловіків, так і жінок були свити із білого сукна. Чоловічі свити обшивали плисом, а жіночі вишивали чорними нитками. Різновидом жіночої свити у жінок були халати, які шили з доморобного сукна білою, синього або чорного кольору. Закроєм вони були подібні до свити, але з круглим коміром-пелериною, оздоблюваною бахромою. Халат був обов’язковим елементом вбрання нареченої, його підперезували вишитим рушником. Аналогічним свиті верхнім одягом була юпка, шита з сукна і оздоблена плисом на рукавах і комірі. Чоловіки у літні святкові дні вбирали капоту — каптан, шитий з синього або чорного сукна. На сорочку надягали жилет з плису, сукна або тонкої вовняної тканини, прикрашений металевими ґудзиками і розшитий кольоровими нитками. Поверх жилета вбирали чинарку (чунарку, чумарку) — верхній одяг типу каптану з відрізною талією та брижами, який застібувався на залізні або мідні гаплики і обов’язково підперезувався червоним або зеленим поясом. Перед і комір прикрашали блискучими гудзиками, іноді вишивали різнокольоровим шовком. Буденним одягом була куцина — верхній одяг, коротший за капоту. З плечового полотняного одягу переважали кафтани і кабати прямоспинного крою з тонкого чиноватого полотна. Взимку носили кожухи: прямоспинні та з відрізною спинкою. Призбируванням в талії та двома прорізними кишенями вони були подібні до чинарки. Поли, низ і край рукавів обшивали вузькою смугою овечого хутра та шнурами різного кольору. Як правило, кожухи крили синім або чорним сукном. Кожухи зі стоячим коміром мали назву байбарак. Носили також тулуби — кожухи зі смушковими вилогами (комір з капюшоном). Кожухи, юпки, тулуби, капоти підперізували різнокольоровими вовняними поясами. На сході Слобожанщини побутували і ткані білі пояси — рушники, які на кінцях перетикали смужками з червоної та синьої заполочі. Характерною особливістю кожухів Слобожанщини було їх декорування кольоровим гарусом. Вирізнялися кожухи богодухівські, вільшанські, золочівські, вальківські, котелевські. Найбільшу славу здобули богодухівські кожухи. Вишивали їх спочатку вовняними нитками, а пізніше берлінським гарусом.

Переважаючими кольорами були: червоний різних тонів, зелений, бузковий, зрідка — синій. Назви орнаментальних мотивів були фітоморфними («сосонка», «яблучка»); орнаментальні мотиви несли на собі символічне навантаження: сосонка — аналог весільного деревця, яблучка — символ кохання, підкова — оберіг, що захищає власника. Зокрема, вишиті таким чином кожухи використовували у весільних обрядах. [1].

Святкове вбрання. Харківщина.

Весільне вбрання Слобожанщини.

Рослинні мотиви.

Зразок народного одягу. Слобожанщина.