Взаимосвязь психічної атмосфери у сім'ї і рівня психічного розвитку ребенка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

КУБАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ /Куб.ГУ/.

КАФЕДРА СОЦИАЛЬНОЙ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГИИ.

КУРСОВА РАБОТА.

ПО ПСИХОЛОГИИ.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ АТМОСФЕРИ У СІМ'Ї І РІВНЯ ПСИХИЧЕСКОГО.

РОЗВИТКУ РЕБЕНКА Работу виконала студентка Шкрабкова Т. Б. Група 3-I ОЗО факультет соціально-педагогічний інститут Відділення Дошкільна педагогіка та колективна психологія Спеціальність 30 900 Керівник роботи ст. преподаватель Балабанова Н. В. Нормоконтролер методист кафедри Селиванова Т.И.

Краснодар 2000.

1. Психічне здоров’я як психолого-педагогическая проблема.

1.1. Психологічні аспекти психічного здоров’я детей.

1.2. Сім'я як джерело психічного здоров’я ребенка.

1.3. Важкі ситуації та психічне здоровье.

2.Зависимость між сприйняттям дитиною психологічної атмосфери в сім'ї та рівнем психічного розвитку ребенка.

2.1. Організація і силові методи исследования.

2.2. Дослідження психологічного клімату в семье.

2.3. Дослідження рівня психічного розвитку ребенка.

2.4 Визначення коефіцієнта ранговій корреляции.

Заключение

.

Приложение.

Тема взаємозв'язку психологічної атмосфери у сім'ї і рівня психічного розвитку, розглянута у цій курсової роботі, по своєї актуальності заслуговує на увагу як фахівців у областях психології, педагогіки, а й, передусім, батьків, вихователів дитячих таких закладів. Рік у рік зростає кількість дітей, у яких проявляються будь-які ознаки психічного нездоровья.

Гіпотеза: передбачається, що є залежність між сприйняттям дитиною психологічної атмосфери у сім'ї і рівнем психічного розвитку ребенка.

Метою роботи є підставою дослідження психологічного клімату в сім'ї до рівня психічного розвитку ребенка.

Об'єктом вивчення виступає процес психоемоційного розвитку дитини на семье.

Предмет вивчення — індивідуальні показники психічного розвитку та тревожности.

Досягнення мети курсової роботи поставлені такі задачи:

— розглянути питання психічного і особистісного розвитку, як умови і способу формування психічного здоровья;

— вивчити умови забезпечення і збереження психічного здоров’я дошкольников;

— визначити рівень залежності між сприйняттям дитиною психологічного клімату у сім'ї і рівнем психічного розвитку ребенка.

Проблема психічного здоров’я привертала увагу багатьох дослідників із різних галузей науку й практики: медиків, психологів, педагогів, філософів, соціологів, але у 1979 року Всесвітньої організацією охорони здоров’я було запроваджено поняття «психічного здоровья».

Розглянута тема набрала актуальності останнім часом й викликала підвищений інтерес як в вітчизняних (Л.С.Выготского, И. В. Дубровиной, Н. И. Лисиной та інших.), і в зарубіжних (А.Маслоу, К. Флейк-Хопсон, К. Хорни і ін.) фахівців, що було причиною появи великої кількості наукових статей та літератури з вивчення критеріїв психічного здоров’я дитини і хвороби детей.

1.Психическое здоров’я як психолого — педагогічна проблема.

1.1. Психологічні аспекти психічного здоров’я детей.

Проблема психічного здоров’я приваблювала і привертає увагу багатьох дослідників із різних галузей науку й практики: медиків, психологів, педагогів, філософів, соціологів і др.

Є багато підходів до розуміння й вирішенню цієї проблеми. Сам термін «здоров'я» неоднозначний, він, передусім б пов’язує дві науку й дві області практики — медичну і психологическую.

У «Енциклопедичному словнику медичних термінів» терміна «здоров'я» немає, але є просто «здоров'я». Дуже важливо, що терміном «здоров'я» позначається «стан повного душевного, фізичного й соціального благополуччя, Не тільки відсутність хвороб Паркінсона й фізичних дефектів» [22].

У медичному літератури й медичній практиці термін «психічне здоров’я» широко вживається. У цьому стан психічного здоров’я пояснюється умовами психосоціального розвитку детей.

У «Короткому словнику по соціології» [12] дається тлумачення терміна «здоров'я населення», який означает:

1. стан, протилежне хвороби, повноту життєвих проявів человека;

2. стан повного фізичного, духовного й соціального благополуччя, Не тільки відсутність хвороб чи фізичних дефектов;

3. природне стан організму, що характеризується його врівноваженістю з довкіллям і відсутність будь-яких хворобливих изменений;

4. стан оптимальної життєдіяльності суб'єкта (особи і соціальної спільності), наявність передумов і умов його всебічної і довгострокової активності у сферах соціальної практики;

5. количественно-качественную характеристику стану життєдіяльності чоловіки й соціальної общности.

Здоров’я окремої людини характеризується повнотою прояви життєвих сил, відчуття життя, всесторонностью і долговременностью соціальної активності і гармонійністю розвитку личности. 12].

Термін «здоров'я» запроваджено Всесвітньої організацією охорони здоров’я (ВООЗ). У доповіді Комітету експертів ВООЗ «Психічне здоров’я та психосоциальное розвиток дітей» сказано, що порушення в психічного здоров’я пов’язані і з соматичними захворюваннями чи дефектами фізичного розвитку, і з різними несприятливими чинниками і стресами, які впливають на психіку і пов’язані з соціальними условиями. 5].

Основним умовою нормального психосоціального розвитку (крім здорової нервової системи) визнається спокійна і доброзичлива обстановка, створювана завдяки постійній присутності батьків або заміщуючих їх посадових осіб, які уважно ставляться до емоційним потребам дитини, розмовляють і Джульєтту грають з нею, підтримують дисципліну, здійснюють необхідне спостереження і забезпечують матеріальними засобами, необхідними сім'ї. Підкреслюється, що на той водночас слід надавати дитині більше самостійність і незалежність, давати йому можливість вільно спілкуватися з дітьми і дорослими, а поза домом забезпечуватиме відповідні умови на навчання. «Багато дітей немає таких умов», — констатується у доповіді. [5].

Експерти ВООЗ з урахуванням аналізу результатів численних досліджень у різних країнах переконливо показали, що порушення в психічного здоров’я набагато найчастіше бувають в дітей віком, котрі потерпають від недостатнього спілкування з дорослими та його ворожого ставлення, і навіть у дітей, які зростають у умовах сімейного розладу. Ці самі дослідження виявили, що порушення в психічного здоров’я у дитинстві мають дві важливі характерні черты:

. по-перше, вони є лише кількісні відхилення від нормального процесу психічного развития;

. по-друге, багато їх прояви можна як реакцію на специфічні ситуації. Так, діти часто потерпають складнощі у однієї ситуації, але успішно виходить із іншими ситуаціями. Наприклад, вони можуть спостерігатися порушення поведінки у дитсадку, а вдома вони поводяться нормально, чи наоборот. 5].

Більшість дітей у ті чи інші періоди під впливом певних ситуацій можуть з’явитися порушення емоційної сфери чи поведінки. Наприклад, виникатимуть безпричинні страхи, порушення сну, порушення, пов’язані з прийомами їжі тощо. зазвичай порушення носять тимчасових характер. В окремих самих дітей вони виявляються частина, невпинно й призводять до соціальної дезадаптації. Такі стану можуть визначити як психічні расстройства.

У психологічну літературу поняття психічного здоров’я стало входити порівняно недавно. Майже у всіх психологічний словниках термін «здоров'я» відсутня. Лише словнику під редакцією А. В. Петровского і М. Г. Ярошевского [16] зроблено спробу визначити це поняття з погляду психології. Психологічний здоров’я розглядається у Словнику як стан душевного добробуту, що характеризується відсутністю хворобливих психічний явищ і забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки й деятельности.

У багатьох психологічних робіт здоров’я співвідноситься з переживанням психологічного комфорту і психологічного дискомфорту. Психологічний дискомфорт виникає й унаслідок фрустрації потреб дитини, що призводить до депривации. 15].

Дуже перспективне використання підхід до проблеми психічного здоров’я з погляду повноти, багатства розвитку особистості. Так, переважають у всіх роботах А. Маслоу писав переважно про поїздку двох складових психічного здоров’я. Це, по-перше, прагнення людей бути «всім, що вони можуть», розвивати весь свій потенціал через самоактуализацию. Необхідна умова самоактуализацию, на його думку, — перебування людиною вірного уявлення себе. Треба лише прислухатися до «голосу імпульсу», оскільки «більшість із нас частіше прислухаються немає самим собі, а голосу тата, мами, голосу державного будівництва, вищих осіб, влади, традицій тощо.» І друга складова психічного здоров’я — прагнення гуманістичним цінностям. Маслоу вважав, що самоактуализирующейся особистості притаманні такі риси, як прийняття інших, автономія, спонтанність, чутливість прекрасного, відчуття гумору, альтруїзм, бажання поліпшити людство, схильність до творчості [15].

Психологічний аспект психічного здоров’я людини як разів, і передбачає увагу внутрішнім світом дитини: для її впевненості чи невпевненість у собі у своїх силах, розумінню їм власних здібностей, інтересів; його ставлення до людей, навколишнього світу, що відбувається громадським подій, до життю і пр. 1].

1.2. Сім'я як джерело психічного здоров’я ребенка.

Дошкільний вік як ніхто інший характеризується найсильнішої залежності від дорослого, і проходження того етапу становлення особи в що свідчить залежить від того, як складаються стосунки дитину з дорослим. Самі дорослі який завжди розуміють, яких способом особисті якості стають надбанням дітей, як своєрідно, відповідно специфіці дитинства вони інтерпретуються, яке набувають для дитини. [14].

Усвідомлена чи неусвідомлена батьківська і педагогічна авторитарність викликає в дошкільнят дефіцит неординарності, почуття власної гідності, непевність у собі і ще якості, що ускладнюють сприятливе становлення особистості [21].

Стиль відносини дорослих до дитини впливає як на становлення тенденції до якогось стилю дитячого поведінки, а й у психічне здоров’я дітей; так, невпевненість дитини на позитивному ставлення до собі дорослого чи, навпаки, впевненість саме у неактивною оцінці його як особистості провокує подавлену агресивність, якщо вона сприймає ставлення дорослого себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитину до спілкуванню цікавить нього стану зніяковілості і тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучної спілкування навіть між тим із дорослих і дитиною породжує невпевненість справи до позитивному ставлення до нього дорослих взагалі, спричиняє почуття тривоги й відчуття емоційного неблагополуччя [14].

Під упливом досвіду спілкування з дорослими в дитини як формуються критерії оцінки себе та інших, а й зароджується дуже важлива здатність — співчувати іншим, переживати чужі прикрощі та радості як власні. У спілкуванні з дорослими і однолітками він вперше усвідомлює, що потрібно враховувати як свою, а й чужу думку. Саме із налагодженою системи взаємовідносин дитину з дорослою і починається орієнтація дитини інших, тим більше він також потребує визнання оточуючих людей [14].

У дошкільному дитинстві фактично складається особистість, самосвідомість і світовідчуття дитини. Ці процеси насамперед обумовлені загальним психічним розвитком, формуванням нової виборчої системи психічних функцій, де важливе місце починають займати мислення та пам’ять дитини. Тепер може як орієнтуватися і продовжує діяти у плані конкретних сьогохвилинних стимулів, а й встановлювати зв’язок між загальними поняттями і чи уявленнями, які були отримані його безпосередньому досвіді. Отже, мислення дитини відривається від суто наочної основи, тобто. переходить від наглядно-действенного до наглядно-образному. Такий розвиток пам’яті і мислення дошкільника дозволяє можливість перейти до новим типам діяльності - ігровий, образотворчої, конструктивної. В нього, за влучним зауваженням Д. Б. Эльконина, «з'являється можливість йти від задуму для її втіленню, від думки до ситуації, а чи не від цієї ситуації до думки» [21].

З розвитком процесів мислення тісно пов’язане розвиток мови. У дошкільному віці мова починає виконувати функцію планування і регулювання діяльності" дитини, дедалі більше збагачується словниковий запас і граматичний лад промови. Тепер дитина здатний як прокоментувати конкретну подію і пропозицією висловити сьогохвилинне бажання, а й замислитися, і розмірковувати про природі, інших людей, собі та свого місці в мире.

Отже, з недостатнім розвитком пам’яті, мислення, промови тісно пов’язане поява світогляду і самосвідомості дитини-дошкільняти [21].

Ось далебі неповний список тих змін новоутворень, які відбуваються у дошкільному віці. Це опис буде ще менше повним, якщо не звернути увагу до ту роль, яку він грає дорослий протягом усього розвитку. Переоцінити значення дорослого і, спілкування з дорослим для психічного розвитку та психічного здоров’я важко. Саме з близькими дорослими (мамою, татом, бабусею та інші) дитина зустрічається на перших етапах свого життя й саме з неї і них знайомиться навколишнім світом, вперше чує людську мова, починає опановувати предметами і знаряддями своєї діяльності, кому надалі і осягати складна система людських стосунків. Відомо чимало прикладів, коли, по будь-яким причин позбавлені можливості спілкуватися з дорослими перші кілька років свого життя, потім не змогли навчитися «по-людськи» мислити, не змогли адаптуватися в соціальному середовищі [7].

Так само яскравим прикладом є феномен «госпіталізації», у якому взаємодія дитину з дорослим лише формальним відходом за дітьми і виключається можливість повноцінного емоційного спілкування між дитиною та дорослим людиною (це відбувається за приміщенні дитини раннього віку будинок дитини) [13].

Доведено, такі діти багато в чому відстають від своїх ровесників як і фізичному, інтелектуальному, і у емоційному розвитку: вони пізніше починають сидіти, ходити, говорити, їхні ігри бідні і одноманітні і найчастіше обмежуються простий маніпуляцією з предметом. Такі діти, зазвичай, пасивні, нелюбознательны, не володіють навичками спілкування коїться з іншими людьми. Безумовно, описані приклади представляють крайні, нетипові явища, але є яскравою ілюстрацією до того що факту, що спілкування дитину з дорослими є основної детермінантою психічного розвитку та психічного здоров’я дітей [13].

У нормальної повсякденного життя дитина оточений увагою та постійною турботою найближчих дорослих, і, начебто, повинно бути приводів для занепокоєння. Однак і серед дітей, які виховуються у ній, спостерігається дуже великий відсоток психічних захворювань, зокрема неврозів, появу яких зумовлено не спадковими, а соціальними чинниками, тобто. їх лежать у царині людських взаимоотношений.

Понад те, за даними В. А. Коллеговой, А. И. Захарова та інших дослідників, найбільше неврозів зокрема у старшому дошкільному віці. Тому батькам в роки життя дитини необхідно ухвалити до уваги можливість появи відхилення в нервово-психічному розвитку дітей і чути причини, викликають таке відхилення [18].

Неврози в дітей віком не виникають, якщо вчасно справляються зі своїми особистими проблемами і підтримують теплі відносини у сім'ї, люблять дітей й добрі до них, чуйні до потреб і запитам, прості та безпосередні у спілкуванні, дозволяють дітям висловлювати свої відчуття провини та вчасно стабілізують різні нервові напруги, діють узгоджено у питаннях виховання, приймаючи до уваги відповідні підлозі орієнтації й захоплення дітей [17].

Предопределяющую роль походження неврозів психічної травматизації, зумовленої порушеними сімейними відносинами і неправильним вихованням. Діти хворіють неврозами під впливом несприятливі обставини, яких неможливо адаптуватися і які неможливо перенести безболісним чином. Так само дитина неспроможна перенести розлуку з і звикнути до яслам, конфлікти у сім'ї та блокаду емоційних потреб, напруження як у результаті надмірної стимуляції, інтенсивних обмежень чи непослідовного відносини дорослих. Що Виникає цих умовах невроз як психогенне захворювання що формується особистості означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність з цим ставленням батьків, несумісність, яку не може їх подолати через особливості своєї психіки і тиску обставин, перевищують межа його психофізіологічних можливостей. Інакше кажучи, не настільки поганий, наскільки я його роблять такими відносини у сім'ї та несприятливі особливості особистості батьків [8].

Що Формується, в такий спосіб, внутрішній, нерозв’язний і невротизирующий дитини конфлікт має низку тісно пов’язаних друг з іншому уровней:

. соціально-психологічний, вмотивований невдачами спілкування, і утрудненнями у досягненні соціально значимої позиции;

. психологічний, обумовлений несумісністю з декотрими сторонами відносини батьків і загрозою втрати «я»;

. психофізіологічний як наслідок неможливості отвечать.

(відповідати) підвищеним вимогам, і очікуванням взрослых.

За наявності нерозв’язних для дітей переживань треба говорити про хронічної психотравмуючої ситуації джерелі постійного психічного напруги. У цьому тлі додатково діючі психічні травми — емоційні потрясіння посилюють патогенність життєвої ситуації, оскільки не може впоратися зі ними, пережити їх. Разом з внутрішнім конфліктом, проблемами у сфері спілкування, і несприятливим збігом життєвих обставин загалом, це дозволяє казати про появу невдалого, травмирующего життєвого досвіду, йди стану хронічного дистресса, як основному джерелі патогенного (болючого) напруги при неврозах [9].

Становище ускладнюється тим, що з неврозами що неспроможні через своє обмеженого вже психогенно деформованого життєвого досвіду, умов виховання і стосунків у ній емоційно відреагувати на накапливающееся нервно-психическое напруга. Вони змушені придушувати його, що перевищує межа адаптаційних можливостей та змінює нервовопсихічну реактивність організму. Коли довго діючий стрес перевершує пристосовані можливості дітей, це не дає їм самовиразитися, утвердитися в життєво важливих позиціях, своєчасно дозволити травматичну ситуацію, він підриває здатність адекватно сприймати себе, супроводжуючи зниженням самооцінки, невпевненість у своїх сил і можливостях, страхіттями й тривогою, почуттям безпорадності й безсилля, тобто. розвитком ідей самознищення, неповноцінності, ущербності, нездатності бути собою серед від інших ровесників [6].

При невротичний захворюванні відбувається непродуктивная витрата наявних психічних коштів, ресурсів немає і можливостей, їх подальше перенапруження й хворобливе ослаблення загалом. У цьому наростають неспокій і емоційна нестійкість, з’являються чи посилюються вегетососудистые і соматичні порушення, знижується витривалість і опірність организма.

У психологічної літературі виділено, і глибоко проаналізовані чинники, мають вплив на здоров’я дитину і, зокрема, виникнення невротичних реакцій. Більшість з цих факторів носять соціально-психологічний, соціально-культурний і соціально-економічний характер.

Соціально-культурний характер чинників, надають несприятливе впливом геть здоров’я, обумовлений прискоренням темпу сучасної життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами зі зняттям емоційної напруги та для розслаблення. Наслідком є надмірна завантаженість батьків, їх невротизація, поява безлічі особистісних негараздів у поєднані із недостатньою поінформованістю про шляхи рішення внутриличностных конфліктам та про можливості психологічної та психотерапевтичної допомоги. Така особистісна дисгармонія батьків вихлюпнеться у розвитку дітей і неабияк впливає негативний вплив на їхню психіку [10].

На емоційну атмосферу у сім'ї і на психічний стан її членів впливають також соціально-економічні чинники, серед яких можна виділити такі, как:

. незадовільні житлово-побутові условия;

. зайнятість родителей;

. ранній вихід матері роботу і приміщення дитини на ясли.

Приміщення дітей у ранньому зрости (до 3-х років) до дитячого дошкільна установа або залучення няньки їхнього виховання є сильним психотравмуючим подією, оскільки такі діти ще готові до розлуки з матір'ю: у дворічної дитини сильно розвинуте почуття симпатії до матері, спільності, єдності із нею (розглядає себе лише у єдність із матір'ю — категорія «МИ»). У ситуації нормального емоційного спілкування дитину поруч із матір'ю до 3 років в дітей віком формується почуття «Я», тобто. сприйняття себе, немов окремого індивіда, поступово зменшується почуття залежність від батьків. При частих і тривалих розлуки матері (приміщення до ясел чи санаторій) в дітей віком раннього віку наростає потреба у прив’язаності, що може спричинити до появи невротичних реакцій. У середньому тільки в 3 років в дитини хочеш «розлучитися» з і більш незалежним. З іншого боку, у віці вже виникає стійка потреба у спілкуванні з однолітками, в спільних іграх з дітьми. Тому дитини 3-х років можуть поміщати в дитсадок, не ризикуючи його психічним здоров’ям [1].

До соціально-психологічним чинникам, впливає на здоров’я дітей, психологи відносять передусім такі, як дисгармонія сімейних відносин також дисгармонія сімейного виховання чи порушення у сфері детскоїхніх стосунків [9].

Проблемі подружніх і детско-родительских відносин приділяється пильну увагу як у вітчизняній, і у зарубіжної літератури. Виділяються причини характер внутрішньосімейних конфліктів, розглядаються шляху їхнього корекції [4].

Дошкільний вік характеризується тісній емоційної прихильністю дитину до батькам (особливо до матері), причому над вигляді залежність від них, а вигляді потреби у любові, повазі, визнання. У дитина ще може добре орієнтуватися у тонкощах міжособистісного спілкування, неспроможний розуміти причини конфліктів між батьками, не володіє коштів висловлювання власних почуттів та переживань. Тому, по-перше, часто-густо сварки між батьками сприймаються дитиною як тривожне подія, ситуація небезпеки (з емоційного контакту з матір'ю), по-друге, він схильний почуватися винним в яка виникла конфлікті, цьому нещастя, оскільки може зрозуміти істинних причин того що відбувається пояснює все тим, що він поганий, не виправдовує надій батьків і негідний їхнього кохання. Отже, часті конфлікти, гучні сварки між батьками цікавить дітей-дошкільнят відчуття занепокоєння, невпевненість у собі, емоційної напруги та можуть бути джерелом їх психічного хвороби [14].

Психічне здоров’я або хворобу дитини нерозривно пов’язані також з дискурсом батьківського виховання, залежить від характеру взаємовідносин батьків та дітей [7].

Виділяються такі стилі батьківського воспитания:

1. Демократический.

2. Контролирующий.

3. Смешанный.

Демократичний характеризується високий рівень прийняття дитини, добре розвиненим вербальним спілкування з дітьми, вірою в самостійність дитини на поєднані із готовністю допомогти то разі потреби. У результаті такої виховання діти відрізняються умінням спілкуватися з однолітками, активністю, агресивністю, прагненням контролювати інших дітей (причому не піддаються контролю), хорошим фізичним развитием.

При контролирующем стилі виховання батьки беруть він функцію контролю над поведінкою дітей: обмежують їхня діяльність, але пояснюють суть заборон. І тут дітям бувають притаманні такі риси, як послушаемость, нерішучість, неагрессивность.

При змішаному стилі виховання діти найчастіше характеризуються як слухняні, емоційно чутливі, піддаються впливу, неагресивні, нецікаві, з бідної фантазією [1].

Особливо цікаві вивчення і класифікація неправильних типів виховання, що призводять до формуванню різних неврозів. Виділяється три типу неправильного воспитания.

1. Неприйняття, емоційне відкидання дитини (усвідомлюване чи неусвідомлюване), присутність жорстких регламентують та контролюючих заходів, нав’язування дитині певного типу поведінки у відповідність до батьківськими поняттями про «хороших дітях». Інший полюс відкидання характеризується повним байдужістю, потуранням і відсутність контролю із боку родителей.

2. Гиперсоциализирующее виховання — тревожно-мнительное ставлення батьків здоров’ю, успіхам щодо навчання своїх дітей, його статусу серед однолітків, і навіть надмірна занепокоєність його будущим.

3. Эгоцентрическое — увагу до дитини всіх членів сім'ї, присвоєння йому ролі «кумира сім'ї», «сенсу життя» [4].

Усі негативні чинники пов’язані з проблемою невротизації дитини, тобто. з причинами виникнення та перебігу хвороби. У зв’язку з тим, що у дошкільному віці найчастіше зустрічаються діти, страждають неврозами і іншими психічні розлади, неабияк актуальною є проблема психопрофилактики психічного стану здорових дітей-дошкільнят. Безумовно, найкращим профілактичним засобом є хороші відносини батьків із дітьми, розуміння батьками внутрішньої злагоди свого дитини, його труднощів і переживань, вміння себе цього разу місце своїх дітей [1].

1.3. Важкі ситуації та психічне здоровье.

Труднощі неминуче зустрічаються у кожної людини. Їх виникнення природно, закономірним наслідком складного процесу взаємодії суб'єкта з навколишнім миром.

Існують важкі ситуації та в дітей віком, причому є підстави думати, що у житті дітей вони зустрічаються не рідше, а можливе навіть частіше, ніж в взрослых.

Тяжка ситуація завжди характеризується невідповідністю тим часом, що людина хоче (зробити, цього й т.п.), і тих, що може, опинившись у в даних обставинах і маючи які є в нього власними можливостями. Таке неузгодженість перешкоджає досягненню спочатку поставленої мети, наслідком чого стане у себе виникнення негативних емоцій, які є важливим індикатором труднощі тієї чи тієї ситуації в людини [10].

Що Розвивається людина, пізнаючи і освоюючи світ довкола себе, але, ще володіючи достатнім досвідом, неодмінно зіштовхуватиметься з новиною, невідомим, несподіваним собі. Це вимагає від нього випробування власних можливостей та здібностей, що зовсім який завжди може виявитися успішним, і тому може бути причиною для розчарувань. Те, що з дорослого постає як звичне і природне, для дитини може важко і сложно.

Будь-яка важка ситуація призводить до порушення діяльності, сформованих відносин, породжує негативні емоції, і переживання, викликає дискомфорт. Усе це за певних умов може мати несприятливі наслідки у розвиток особистості [1].

Важкі ситуації, під впливом яких складаються способи поведінки й формується ставлення до утрудненням, мають різний характер.

Це може бути перехідні, швидкоплинні, буденні для дитини події (відмовили до гри, упав з велосипеда, забув ключ від дому потрапила тощо.); короткочасні, але надзвичайно значимі і гострі ситуації (втрата близького родича, розлука з «любим членом сім'ї, різка зміна життєвого стереотипу); чи, навпаки, ситуації тривалого, хронічного дії, пов’язані, зазвичай, з сімейної обстановкою (розлучення батьків, суперечливе і чи деспотичное виховання, алкоголізм батьків тощо.); а також ситуації, виникаючі під впливом чинників емоційної депривації (госпіталізація, цілодобове перебування на дитячих дошкільних установах і т.п.)[11].

Найбільш значний вплив на дітей надають гострі психічні травми і хронічні психотравмуючі впливу, що є ситуаціями підвищений ризик і навертають до виникненню дезадаптивных реакций.

До. Флейк — Хобсон виділяє для дітей раннього і дошкільного віку характерні наступні ситуації підвищеного риска.

1.Ситуации, пов’язані із повною відсутністю чи втратою почуття защищенности:

. ворожа, жорстока семья;

. емоційно отвергающая семья;

. не забезпечує нагляду і семья;

. негармоничная сім'я (розпадається чи распавшаяся);

. надмірно вимоглива сім'я (домінуюча гиперопека);

. поява нового члена сім'я (вітчим, мачуха, брат, сестра);

. суперечливе виховання чи зміна типа;

. далеке оточення за рамками сім'ї (мову, культура).

2. Ситуації, викликають беззахисність из-за відриву від семьи:

. приміщення в чужу семью;

. направлення у дитяче учреждение;

. госпитализация.

Такі ситуації, надаючи значний вплив все хід психічного розвитку, здатні серйозно порушити соціальну адаптацію саме дитини, глибоко деформувати її психіку. Різні психосоматичні і нервово — психічні розлади в дітей, із якими нерідко зіштовхуються медична і психологічна практика, є, зазвичай. Наслідком таких довгострокових патогенних впливів. Перелічені ситуації охоплюють найважливіші, значимі життєві відносини дитини, тому їх наявність має визначати серйозні негативні наслідки у розвиток особистості. Проте, всупереч цьому очевидному становищу, останнім часом вченими виявлено дивовижний феномен — невразливі діти. Так названі діти, «які виховуються в жахливих умовах та все ж домагаються значних б у життя. Найбільш типовою рисою невразливих дітей був частиною їхнього здатність не реагувати на стрес і справлятися з нею завдяки виключно інтенсивної мисленнєвої роботи і компетентності. …Ці діти відрізняються начитаністю і душевним здоров’ям, захоплено грають, люблять життя й вважають, що стоїть» [19].

Є й іншого типу важкі ситуації, що з більшої ймовірністю можуть зіткнутися життя практично кожної дитини. Це правда звані «ситуації стресу повсякденного життя» — повсякденні, й у повторювані події, які викликають труднощі й негативні переживання (наприклад, відвідання зубного лікаря, сварка був з товаришем, відповідь у дошки та інших.). Їх впливом геть розвиток дитячої особистості щонайменше велике. Це можна пояснити тим, що всі ці, начебто, «життєві дрібнички» потрібно долати, щоразу необхідно знаходити ту чи іншу рішення. Саме таких повсякденних ситуаціях дитина набуває вдалий чи невдалий досвід подолання перешкод, визначає власне ставлення до труднощів, пробує, «приміряє» різні способи дії, виробляє найбільш прийнятної себе тактику поведінки [10].

Проблема збереження психічного здоров’я дітей і профілактики його порушень предмет пильної уваги фахівців різних областей: медиків, педагогів, психологів. Проте чи менш важлива роль її рішенні належить і тих, хто сприймає у житті дітей безпосереднє співчуття й має із нею щоденний контакт — родителям.

З погляду обговорюваної проблеми — важкі ситуації в дітей віком — роль батьків представляється двоякою: по-перше, саме батьки нерідко створюють своїх дітей важкі життєвих ситуацій. Переважна більшість психотравмирующих ситуацій спровокована сім'єю, і батьки є дорослими, які навчають дітей долати труднощі життя [10].

Вплив батьків на становлення в дітей віком способів поведінки у важких ситуаціях вкрай велике. Можна виділити, по меншою мірою, три аспекти такого влияния:

1. Стиль сімейного виховання, який передусім формує особистість дитини. Так, психологами виділено 3 групи дітей, характер яких відповідав певним типам виховних впливів, практикованих у ній. Було встановлено такі зависимости:

А) авторитетні батьки — ініціативні, товариські, добрі дети;

Б) авторитарні батьки — дратівливі, схильні до конфліктів дети;

У) поблажливі батьки — імпульсивні, агресивні дети.

2. Власне поведінка батьків на різних важких ситуаціях, яке дитина (свідомо чи несвідомо) приймає собі в як приклад для подражания.

3. Цілеспрямоване навчання дітей конструктивним способам подолання важких ситуацій [14].

На природне бажання всіх батьків — уберегти, застерегти свого дитини від неприємностей у житті. Проте постійно контролювати і поправляти його крок, вирішувати для неї його власні проблеми — справа нереальне і немає неефективне. Відтак єдиний і найбільш розумне, що зробити батьки — це підготувати своїх дітей самостійно долати труднощі життя [19].

2. Залежність між сприйняттям дитиною психологічної атмосфери у ній і вищий рівень психічного розвитку ребенка.

2.1. Організація і силові методи исследования.

Дослідження проводилося дитячого садка № 213 м.Краснодара. Для перевірки висунутої гіпотези було обрано група піддослідних 6 — 7 років у кількості 40 людина, їх 20 дівчат і 20 хлопчиків. У процесі дослідження було використано: розмова; спостереження; проективний метод рисуночного тесту; метод статистичного аналізу та такі методики: непрямий експрес-діагностики рівня психічного розвитку дошкільнят П. А. Мясоед [6] і «Кинестетический малюнок сім'ї» [3].

2.2. Дослідження психологічного клімату в семье.

Для дослідження психологічного клімату у ній використовувалася методика «Кінетичний малюнок сім'ї», що дає багату інформацію про суб'єктивної ситуації дитини на семье.

Тест і двох частин: малювання та розмови після нього. Для виконання тесту дитині дається стандартний аркуш паперу, олівець і гумку; потім він пропонується намалювати власну сім'ю те щоб її члени сім'ї ніж — або зайняті. На все запитання давалися відповіді без яких — або указаний.

Під час малювання записувалися усі спонтанні висловлювання дитини, відзначалася її міміку, жести, а як і фіксувалася послідовність малювання. Коли малюнок закінчено, з дитиною проводилася розмова за такою схемою: 1. Хто зображений малюнку, що працюємо з кожним член сім'ї; 2. Де працюють чи навчаються члени сім'ї; 3. Як у сім'ї розподіляються домашні обов’язки; 4. Які взаємовідносини дитину поруч із рештою членів семьи.

Малюнок аналізувався за параметрами (Додаток № ___), дозволяють виявити рівень емоційного добробуту та неблагополуччя дитини на семье.

2.3. Дослідження рівня психічного розвитку ребенка.

Для дослідження рівня психічного розвитку використовувалася методика рівня психічного розвитку дошкільнят, де об'єктом тестування виступає вихователь, дорослий — носій «образу дитини». У основу методики належить уявлення про психічному переході від самих психічних новоутворень решти, логіка якого криється у взаємовідносинах дитину поруч із миром.

Розроблено шкали для 12 параметрів УПР. Це: 1. Ощущения (цветовые) 2. Сприйняття (зорове) 3. Запам’ятовування 4. Мислення 5. Уява 6. Увага 7. Гра 8. Спілкування 9. Йдеться 10. Емоції 11. Самостійність 12. Саморегуляция.

Кожна шкала включає у собі п’ять рівнів: від нижчого до вищої. Кожному рівню привласнити відповідну оцінку: першому — 1, другому — 2 і т.д. Отже, використовувалася 5-бальная система оцінок УПР дошкільника. Шляхом підсумовування оцінок за всі шкалам визначився підсумковий показник, який би рівень психічного розвитку проти іншими дітьми выборки.

2.4 Визначення коефіцієнта ранговій корреляции.

Індивідуальні дані, отримані з допомогою методик, піддавалися наступній статистичної обробці: кожному індивідуальному значенням по показниками «Психологічний дискомфорт у ній» і «Рівень психічного розвитку» присвоювалися рангові значення. Найвищим індивідуальному результату за показником психічного розвитку присвоювався ранг 1. По показнику «Психологічно дискомфорт у ній» ранг 1 присвоювався найменшій індивідуальному результату, тобто. тому значенням коефіцієнта, визначеного методикою, який говорить про відсутність чи низький рівень психологічного дискомфорта.

А, аби з’ясувати взаємозв'язок між рівнем психічного розвитку та психологічної атмосферою у ній, визначався коефіцієнт ранговій кореляції Спирмена по формуле.

Rs=1-((6*(NDi2)/(N*(N2−1))).

де Rs- - коефіцієнт ранговій кореляції Спирмена;

Di — різницю рангів порівнюваних объектов;

N — число порівнюваних объектов.

Значення коефіцієнта Спирмена, відповідно до формулі, то, можливо отримано не більше від -1 до +1 [18].

Результати засвідчили, що з хлопчиків кореляція виражена в 0,48, водночас, оскільки він менше 0,6 — вона може бути визнана достоверной.

У цілому нині, за групою піддослідних коефіцієнт кореляції між показниками шкали розвитку та емоційного клімату у ній становить 0,78, це дозволяє констатувати, що цими показниками є корреляция.

Заключение

.

У виконання роботи досягнуто поставленої мети — вивчено вплив психологічного клімату у ній до рівня психічного розвитку ребенка.

Під час проведення дослідження розглянуті питання психічного і особистісного розвитку, як умови і способу формування психічного здоров’я. Визначено умови забезпечення і збереження психічного здоров’я до-шкільників, визначено ступінь залежності між сприйняттям дитиною психологічного клімату у сім'ї і рівнем психічного розвитку ребенка.

З проведеного дослідження визначено коефіцієнт кореляції рівний 0,78, що дозволяє казати про підтвердженні гипотезы.

1. Андрєєва А.Д., Вохмянина Т. В., Воронова О. П., Чуткина Н.І. /під ред. Дубровиной М. В./. Керівництво практичного психолога.

Психічне здоров’я дітей і підлітків. М., 1995 г.

2. Беляускайте Р. Ф. Рисункові проби, як діагностики розвитку дитині. М., 1987 г.

3. Гамезо М. В., Герасимова В. С., Орлова Л. Старший дошкільник й молодший школяр: психодіагностика і корекція розвитку. М., 1998.

4. Гарбузов В. А., Захаров А.І., Ісаєв Д. Н. Неврози в дітей віком та його лікування. Л., 1977 г.

5. Доповідь Комітету експертів Всесвітньої організації здравоохранения.

(ВООЗ) 1979 року: Психічне здоров’я та психосоциальное розвиток детей.

6. Журнал. Питання психології, № 2, 1996 г.

7. Захаров А.І. Дитячі неврози. С-Пб., 1997 г.

8. Захаров А.І. Неврози в дітей віком і психотерапія. С-Пб., 1998 г.

9. Захаров А.І. Попередження відхилень поведінці дитини. С-Пб.,.

1997 г.

10. Ісаєв Д. Н. Психопрофилактика на практиці педіатра. Л., 1984 г.

11. Ковальов В. В. Семіотика і діагностика психічних захворювань в дітей віком і підлітків. М., 1985 г.

12. Короткий словник по соціології, М., 1993 г.

13. Кулагіна І.Ю., Вікова психологія, М., 1998 г.

14. Лисина М. И. Спілкування і в розвитку психіки дошкольника.

М., 1974 г.

15. Маслоу О. Г. Далекі межі людської психіки. М., 1997 г.

16. Петровський А. В., Ярошевский М. Г., Психологічний словник, 1990 г.

17. Психологічна діагностика. /під ред. Гуревича К. М., Борисовой.

О.М./, М., 1997 г.

18. Платонов К. К. психологічний практикум. М., 1980 г.

19. Флейк-Хобсон До. Розвиток дитини та її відносин із оточуючими. М.,.

1993 г.

20. Шевандрин М. М. Психологія, корекція та розвитку особистості М., 1988.

21. Эльконин Д. Б. Обрані психологічні праці /під ред. Давыдова.

В.В. та Олександр Зінченко В.П./, М., 1989 г.

22. Енциклопедичний словник медичних термінів, Т 1, Л., 1986 г.