Відомості про східнополіські (лівобережнополіські) говірки

Східнополіський говір — архаїчний діалект північного наріччя, що об'єднує групу українських говірок у північних районах Київської, Чернігівської та Сумської областей України, північній частині Брянської області Росії, в окремих районах Курської, Бєлгородської, Воронізької областей Росії. [Додаток А]. Межує на півдні з середньонаддніпрянським говором по лінії Київ-Прилуки-Конотоп і далі по річці Сейм до межі з російськими говірками.

Північна межа невиразна, проходить трохи на південь від державного кордону між Україною та Білоруссю. На півночі Чернігівської області і на крайньому північному кордоні Сумської області є групи говірок з білоруською діалектною основою.

Межа між східнополіським і середньополіським говорами пролягає в основному по Дніпру. По цій лінії проходила межа між Чернігівським і Київським воєводством, з середини ХVІІ ст. і до кінця ХVІІІ ст. Дніпро був державним кордоном між Росією і Польщею. Дослідники вважають, що найважливішим чинником є те, що Дніпро був природним кордоном між давніми етнічними групами східних слов’ян, що в основі східнополіського говору лежить мова давньоруського племені сіверян, основою середньополіського говору виступає мова полян і древлян.

Східнополіський говір зберігає багато реліктових форм. Цей говір не становить однотипного утворення, а за рядом діалектних явищ членується на окремі групи говірок, які межують з говірками південно-східного наріччя і постали внаслідок міждіалектної інтерференції. Північна група говірок охоплює говірки на північ від лінії річки Дніпро — гирло р. Снов через Чернігів і далі крайні північні говірки східнополіського говору пояснюються взаємодією з білоруськими говірками. Осібно стоять крайні східні говірки східнополіського говору, специфіка яких зумовлена не лише географічним положенням, а й міграційними процесами, що відбувалися на цій території [78, с.622].

Дослідники виділяють такі основні особливості східнополіських говірок:

• 1) східнополіські говори зберігають дифтонги на місці етимологічних [о], [е] та [e]: [вуол], [діед];
• 2) для значної частини характерне акання [галавб], [вадб];
• 3) у більшості говірок диференціація фонем [е], [и] не залежна від наголосу;
• 4) наявність реліктів етимологічного [і] в північно-західній частині східнополіського говору;
• 5) втрата [???j] на стику префіксальної й кореневої морфем [виґшла];
• 6) релікти давньої м’якості губних приголосних та ч' в частині східнополіського говору;
• 7) ослаблення фонеми ф і заступлення її х чи хв [хутбол], [хвбра];
• 8) збереження дзвінкості кінцевих приголосних (зуб, кров);
• 9) наявність аферези [доднуйі];
• 10) закінчення у в давальному відмінку іменників чоловічого і середнього родів однини (д бд’к^о у, се^илу?);
• 11) паралелізм іменних форм в орудному відмінку [рукуйу] - [рукой]);
• 12) займенники ІІІ особи однини в непрямих відмінках виступає без початкового н (до її);
• 13) наявність усічених форм [дубри], [стариґ];
• 14) інфінітивний суфіксть при дієслівних основах на голосний [бит'];
• 15) складена форма майбутнього часу [буду робит'];
• 16) вживання сполучника да, дак у єднальній та протиставній функціях 78, с. 622.

Найголовніші риси північних говірок такі:

• — перехід ненаголошеного е в, а після м’яких і стверділих приголосних (о?с'е^ан', о? с'а? н', с’а?^ел^оо, с’е?^ал^оо, жа? н'і??ц:а);
• — вияв фонем и як і після м’яких приголосних або як и (и^і) після твердих приголосних; рефлекси давнього і після губних: і (в'і?лк'і), і^и (м'і?^или^е), и^і (би?^іт') — у решти східнополіських говірок и (ви?лки, ми? ли^е, би? ти^е);
• — відповідник ненаголошеного e в дієслові цілувати: а (цалу?ват');
• — м'якість приголосних перед голосними переднього ряду (с'і?н'і, т'і?х^оо, о? д'і?н, з’е^ал’е?ни^еi, м’е^ан’е?);
• — м'якість з в іменнику з’а? з’у? л' ?а, з’е зу? л' ?а;
• — протетичний й в займеннику йон (йун, йуон) — «він»;
• — збірні форми іменників типу с’е^и л' ?а?н':е^и;
• — називний відмінок однини прикметників і займенників середнього роду на -ойе ([малойе], [тойе]);
• — збереження основ на г, к у крайніх членах дієслівної парадигми: ст’е^и р’е^и гу?, п’е^и ку?;
• — І особа множини теперішнього часу дієслів І дієвідміни на -ом (н'е^и со? м);
• — прийменник са? «зі» ([са мно? йу]).

Крайні східні говірки (на схід від лінії Шостка — Кролевець) мають такі основні риси:

• — початковий голосний в іменнику Явдоха: і (Йе^и ўд^оо?ха), а (Йаўд^оо?ха);
• — рефлекс ненаголошеного к в іменнику місяць: і (м'і?с'іц') — у решті е (м'і?с'е^иц'), а (м'і?с' ?ац');
• — рефлекс ненаголошеного к: и (ри?бий, запри? жу, пами? ть);
• — рефлекс ненаголошеного к в числівникових формах на —дцять: и (двана?ц':и^е т') — у решті говірок е (двана?ц':ет'), а (двана?ц':а? т');
• — нейтралізація ненаголошених и — е: (се^и ло?, о? зе^иро);
• — фонемна структура іменника шворінь шву? ре^ин';
• — форми І особи однини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни з основою на д, с: х^оо?д'у?, во? д'у?, сид' ?у?, к^о о? с'? у?, пр^о о? с' ?у?;
• — ІІІ особа множини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни на -ут' (х^о о? д' ?у? т');
• — «селезень» — [у?так], «клуня» — [пун'а], вигуки, якими кличуть гусей: [т'ег-т'ег]. 57, с. 38.

Цікавими і цінними для нас є говірки північних районів Сумської області, які належать до північноукраїнського діалектного масиву. Незважаючи на різноманітний характер територіальних говірок Сумщини, лексичний склад їх у своїй основі спільний зі словниковим складом української загальнонародної мови. Говіркам обох масивів Сумщини однаковою мірою властиві також лексеми, які або зовсім не відомі українській літературній мові, або відрізняються своїм значенням, фонетичною будовою чи морфологічними формами.

Основну масу слів становлять територіальні діалектні лексеми, що є синонімами до відповідних слів: 1) слів літературної мови: хабара — комірка в сінях; 2) семантичні діалектизми-омоніми до відповідних літературних слів.

Досить важливим є питання рефлексації етимологічних |о| та |е|. Про складний і тривалий процес їх переходу в фонему | і | в закритому складі свідчить наявність у відповідній позиції дифтонгів іе, уо, уи та інших, що мають місце в живому мовленні носіїв східнополіських говірок (піеч, нуоч, вуоз, вуиз, звуор, куонь, куинь, друизд, привуиз і под.).

Ці говірки зберігають також і етимологічний звук і (вішня, містє, людіна, вуліца, свіння), з чого можна зробити припущення, що вони колись перебували в межах тих давньоруських говорів, у яких і артикулювався як високий і закритий передній звук.

Отже, в діалектологію як науку, яка почала розвиватися у 80-х роках ХVІІІ ст., зробили великий внесок багато відомих мовознавців (Шафонський О., Максимович М., Вагилевич І., Потебня О. та інші), які намагалися класифікувати українські говори. Також різні дослідники намагалися виділити основні особливості східнополіських говірок.