Мистецтво розпису в Україні

МИСТЕЦТВО РОЗПИСУ В УКРАЇНІ.

ЗМІСТ.

Вступ …

І. Основна частина

1.1. Історія розпису …

1.2. Людина і середовище …

1.3. Монументальний живопис в Україні …

ІІ. Практична частина

2.1. Робота над розписом …

2.2. Композиційне рішення …

2.3. Підготовка поверхні …

2.4. Робота фарбами.

Кольорові співвідношення…

Висновок …

Мірою того, як високо піднявся український народ у своєму культурному розвитку, які добув собі права до повного самостійного національного життя та творчої співпраці в гурті культурних народів світу, є його мова і література. Вони є першим мірилом культури народу. Коли вживаємо слова «мова і література», то розуміємо під ним не тільки збір усіх писемних пам’яток нашого народу, в яких він виявив свої духовні змагання, пориви до висот, свої радощі, смутки, терпіння, надії, почування, своє прагнення до краси, але також усі неписані вислови його уяви, почування і думки, що їх розсипав у казках, переказах, піснях, приповідках наш народ, зберіг у пам’яті та передав живим словом із покоління в покоління.

Мова — це своєрідний і невід'ємний символ буття народу, нації, її культури і утвердження серед культур інших народів. Література нації складається із двох окремих галузей творчості: письменства і усної народної творчості. Обидві вони розвиваються поруч себе рівнобічно. Стежки їхнього розвитку часом наближаються, часом сходяться, сплітаються, то знову розходяться — в міру того як сходяться чи розбігаються життєві змагання верхів громадянства та його найширших кіл.

Краса мови може проявлятися в різних видах та відтінках. Її красу і велич ми відчуваємо в музиці, народній творчості, образотворчому мистецтві. Саме образотворче мистецтво багатогранно і неодноразово відтворювало значення величі мови, показуючи одухотвореність поета чи письменника, сільського трударя, генетичну минувшину кобзаря чи запорізького козака.

Працюючи над ескізами розпису кабінету української мови, вважав за потрібне розмістити в центрі композицї книгу життя, книгу усіх книг Біблію. Свята книга християн стала і основним наріжним каменем у розвитку мови нашого народу. На розгорнутих сторінках Святої книги закомпоновано вислів «Спочатку було слово! Слово було Бог». Над книгою у верхній частині розпису дерево життя, як символ вічності, незнищенності людського роду. Дерево життя своїм корінням, своїми життєдайними соками живить покоління нації, дає ріст новим пагонам, які піднімаються до ще вищих висот загальнокультурного розвитку. З лівої сторони настінного розпису зображено фрагменти прадавніх печерних розписів, якими наші предки хотіли передавати наступним поколінням мовою графічних символів сцени полювання та тварин.

Тут також закомпоновано атрибутику і символіку давніх цивілізацій єгипетської, вавілонської, давньогрецької культур.

Що може бути більш важливим і потрібним, ніж професія вчителя, який покликаний розкрити здібності і обдарування кожної дитини, нести радість пізнання навколишнього світу, формувати перші вміння і прагнення робити маленькі відкриття, виховувати в наймолодших громадян любов до найдорожчого — України, рідної землі, свого роду.

Кожен вчитель повинен пам’ятати, що він є сівач доброго, розумного, вічного. Сучасна школа не може обійтися без учителя-художника, який би творчо ставився до навчально-виховної роботи. Який допоміг би учням прилучитися до живодайних народних джерел, відкрити молодим людям красу у звичному й буденному, виховати в них естетичне ставлення до навколишньої дійсності.

Скільки б років не працював учитель, труднощі в його роботі не зникають, лише змінюється їх характер. Адже педагогічна професія має безліч граней і ситуацій, які важко, а то й неможливо передбачити. Тому природньо, що нам випускникам у перші дні вчительського життя треба зберегти оптимістичний настрій і тоді не страшно буде лишатися віч-на-віч з класом.

Але треба пам’ятати: чим організованіший сам учитель, тим організованіші його вихованці.

Адже навчання — це особливий вид праці, яка привчає дітей до порядку, зосередженості.

Нам слід намагатися перетворити клас у справжню творчу майстерню.

Важливою умовою успішного навчання на уроках образотворчого мистецтва є достатня різноманітність наочності для фронтального та індивідуального використання. Попереду у нас тисячі різних уроків. Якими б вони не були: менш чи більш змістовними, цікавими чи не дуже, найважливіше, щоб не було таких, які б не давали дитині знань та умінь, не збудили її думку та уяву. А тому вчителю необхідно слід виділити головну мету уроку.

Нам, вчителям, треба бути гуманними, терплячими до дітей, поважати їхню гідність. Уроки проводити так, щоб дитина тягнулася до нас, як соняшник до сонця, щоб не перервати цей ланцюжок довір, утверджувати у своїх стосунках з учнями людську гідність кожної дитини, незалежно від того, подобається вона нам чи ні, а головне — не опустити той момент, коли дитина особливо потребує нашої допомоги, підтримки.

Нам, молодим вчителям, треба вчитися говорити з дітьми вдумливо, тактовно, щоб зміст і форма наших висловлювань по-справжньому впливали на дитяче світорозуміння. Вчитель має максимально настроювати себе на чутливі струни дитячих душ.

Важливими рисами професійного обличчя вчителя мають бути ідейна і моральна чистота, вимоглива доброта, душевна щедрість, велика любов до дітей.

Програма молодої нашої держави у галузі мистецтва, і передусім план монументальної пропаганди, довели, що мистецтво може бути певним чином організованим і керованим.

План монументальної пропаганди став великим стимулом для розвитку ініціативи художників і архітекторів на багато років наперед.

Практика нашого художнього життя доводить, що для нас місто — це, передусім, місто для людей. Міське середовище завжди постає перед нами в єдності духовних і матеріальних функцій. Тому і завдання монументального мистецтва ми розглядаємо в діалектичній єдності двох начал: ідейного, морального виховання людини і перетворення середовища її життєдіяльності.

Сучасний період у розвитку архітектури характеризується масовим будівництвом міст і селищ. Нові можливості відкрилися перед архітекторами та художниками.

Відпрацьовані у процесі діяльності багатьох поколінь народних майстрів певні форми, технологічні прийоми з роками досягли досконалості, ставали зразком для наслідування, основою розвитку майбутніх форм, пропорцій.

Також вироблялися стандарти — досконаліші і обов’язкові елементи, форми, що ставали мірилом художньої довершеності, відповідали технічним, науковим, естетичним вимогам свого часу.

Популярною формою декоративного оформлення сучасних інтер'єрів стала композиційна схема плахтового орнаменту, де також бачимо вміле використання стандартних елементів з урахуванням традицій народного мистецтва.

І не дивно, що наші монументалісти прагнуть випробувати все найкраще, найпрогресивніше, нові прийоми, матеріали, техніки.

Скарбниця світової культури, взаємовпливи сучасних культур різних народів — усе це діє на розвиток і окремих видів мистецтва і особливостей художників.

Поширилось захоплення старовинною технікою плетіння з конопель — «макраме». Таким чином народилося монументально-декоративне панно, плетене з конопель, в інтер'єрі київського кафе «Хрещатик» (автор Д. Захарченко).

Архітектурно-художня практика свідчить про те, що монументально-декоративний живопис стає все більш змістовним.

Науково-технічна революція відкриває перед художником монументально-декоративного мистецтва захоплюючі перспективи експерименту.

Сміливим експериментом (із застосуванням автогенних апаратів) стала робота А. Рибачук і В. Мельниченка по створенню меморіальної композиції у Києві.

Мистецтво активно впливає на всі сфери життя суспільства, виховує нову людину, стимулює в ній творче начало, творче ставлення до своєї справи як до справи загальнонародної, загальнодержавної.

У мистецтві реалізму образ людини — це образ нашого сучасника, особистості діяльної, активної, здатної на подвиг, носія гуманістичного ідеалу, творця нових форм життя впевненого у своїй долі і долі України.

Можна беззаперечно стверджувати, що інтерес до особи сучасника, виявлення характерних рис його інтелекту, фізичних, моральних, духовних якостей знаходяться в центрі уваги наших майстрів образотворчого мистецтва.

Свідченням цього є значні твори живопису, графіки, скульптури, монументально-декоративного мистецтва, що експонувалися на головних художніх виставках. Такі роботи несуть світу правду про життя нашої країни.

Художня практика українського образотворчого мистецтва обумовлена тим, що сама дійсність породжує людину.

Живопис, декоративне мистецтво наповнюють навколишній світ високим змістом.

Монументальне мистецтво покликано приймати участь у формуванні навколишнього середовища.

Мистецтво в шкільних і позашкільних закладах стає для дітей джерелом пізнання життя, знайомить їх з оточуючою дійсністю, стимулює і формує їх інтереси, сприяє самовизначенню особистості.

Воно покликане відкривати прекрасне в житті, пробуджувати відчуття краси, викликати яскраві естетичні переживання.

Монументально-декоративне мистецтво несе в собі величезний інформаційний потенціал. В архітектурі шкільних і позашкільних закладів воно відіграє роль перетворюючого начала, включаючись, з одного боку, в процес організації архітектурно-художнього середовища, а з другого, — в процес реалізації ідейного, розумового, естетичного і морального виховання дітей.

Досвід роботи монументалістів в типовій архітектурі шкіл можна відраховувати від початку 60-х років.

Особливий інтерес становлять роботи монументалістів в інтер'єрах шкіл. Тут художник має широкі можливості у виборі тематики, композиційних і колірних прийомів.

Інтер'єрний живопис стає більш різноманітнішим за сюжетами, більш багатоплановим і відіграє особливо важливу роль в плані художнього впливу на дітей, які знаходяться в близькому, безпосередньому контакті з ним.

Мовою мистецтва розкривається неповторна краса рідного краю, змушує дітей бачити естетичну значимість і виразність явищ, предметів, що їх оточують.

Сучасний стан українського монументально-декоративного мистецтва свідчить про прагнення художників до вирішення значущих громадських тем, символіко філософських узагальнень, до розширення образної палітри.

Почесне місце в творчості художників-монументалістів займають образи сучасників — героїв нашого часу, людей праці.

Художники прагнуть підходити до теми праці диференційовано, з глибоким знанням справи, особливо з глибокою повагою до працівників сільського господарства, сцени з життя, вшанування переможця жнив.

Праця, наука, техніка подаються в нерозривній єдності, характерній для нашого сьогодення.

Сучаснику неможливо уявити собі нашу дійсність без грандіозних досягнень науково-технічної революції. Вона справляє надзвичайно глибокий вплив на образотворче мистецтво в цілому і зокрема на монументальне мистецтво.

Найкращим приводом для роздумів про монументальне мистецтво, його величну перетворюючу силу стає робота художника над оформленням науково-дослідних або вищих учбових закладів.

" Усе найкраще дітям" - не просто заклик, а спосіб життя нашого суспільства, визначальний напрям усієї виховної роботи з підростаючим поколінням. Її сенс у тому, що загальнонародна культура майбутнього формується вже сьогодні в стінах шкіл і дитячих закладів. А це багато в чому залежить від ідейно-художнього рівня їх монументально-декоративного оформлення.

Митці з належною повагою і відповідальністю ставляться до таких замовлень. Переважають твори, які можна об'єднати під узагальненою назвою «Щасливе дитинство» .

Українське монументально-декоративне мистецтво має великі здобутки, ще більше звершень у нього попереду.

І слід зробити все можливе, щоб ці звершення були гідними грандіозної відбудови нашої молодої України.

Всі діти в нашій країні мають широкі можливості для навчання, дозвілля і відпочинку.

Отже, перед архітекторами постають завдання: здійснити для дітей художньо-осмислене, образно насичене середовище, яке викликало б їх зацікавленість, створювало емоціонально-надихану атмосферу.

На сучасному етапі лише архітектурними засобами не можна вирішити це питання. Треба включати всі засоби художньої виразності і колір, і озеленення.

Сама структура нових типових учбово-виховних споруд — структура відкрита — передбачає умови для застосування тих чи інших елементів монументально-декоративного мистецтва і різноманітних варіантів включення його в архітектурно-просторове середовище. Воно має бути цілеспрямованим, строго співвіднесеним з багаточисленними функціями даних закладів. Але в даній ситуації мистецтво не можна розуміти як якийсь «момент», що доповнює учбовий процес, як ілюстрацію до учбового матеріалу. Його важливо розглядати з точки зору його вкладу в загальноосвітній і виховний процес, участі в спрямованості розвитку дітей, опосередкованого його впливу на них, що здійснюється через художній образ.

Мистецтво в шкільних і позашкільних закладах повинно стати для дітей джерелом пізнання життя, знайомити їх з оточуючою дійсністю, стимулювати формування їх інтересів, сприяти самовизначенню особистості. Воно покликане розкривати прекрасне в житті, пробуджувати відчуття краси, викликати яскраві естетичні переживання.

Повсякденне спілкування з мистецтвом сприяє розвитку уявлень і фантазії, збагаченню і поглибленню почуттів. Воно необхідне і як засіб виховання емоціональної чутливості і психологічної активності дітей. Монументально-декоративне мистецтво несе в собі величезний інформативний потенціал, здатність високого художнього узагальнення і багатопланового розкриття теми.

Архітектурно-художня практика кінця 70-х років свідчить про те, що монументально-декоративний живопис стає все більш змістовним, до деякої міри психологічним у порівнянні з гранично узагальненими образами попереднього десятиліття, прихильники яких доводили, що саме розвиток науково-технічної революції впливає безпосередньо на форму монументально-декоративних творів.

Спільна робота архітекторів і художників уже дала чимало хороших результатів. Сам ритм нашого життя буде підказувати все нові й нові форми взаємодії монументально-декоративного мистецтва і архітектури.

Завдання українського монументально-декоративного мистецтва — не втрачати зв’язків з реальною людиною. Адже його розвиток — це якоюсь мірою соціальне людинознавство. І якими б, навіть фантастичними, не були досягнення науково-технічної революції, органічно притаманний мистецтву гуманістичний пафос не буде втрачений, бо у нашій Україні все підкорено єдиній меті - для людини, в ім'я людини, в ім'я людяності.

Також ще потрібно відзначити те, що монументально-декоративне мистецтво являється носієм в місті таких функцій: ідейно-змістової, знако-інформаційної, орієнтаційної, декоративної.

Приблизно біля VІ віку нашої ери, коли праукраїнські племена зайняли і почали господарювати на територіях свого постійного осідку, починається історія української культури і образотворчості. Зумовлена вродженою талановитістю українського племеного союзу і позитивним факторам сторонніх впливів, свої підйоми, зупинки і упадки вона завдячує значною мірою географічному розташуванню українських земель. Упродовж століть тут утворюються центри й шляхи, захисти і резервуари-заповідники для культурних цінностей. Провідну роль в поширенні культурних цінностей довелося відіграти західним і центральним українським землям — Галичині, Волині, Київщині, Чергінівщині. Український народ ще з часів княжої доби показав себе творчим і самобутнім, а рівночасно незвичайно чутливий на сторонні культурні впливи. Спочатку наша образотворчість розвивалася під впливом Сходу, причому арабський вплив на особливу увагу. Рівночасно з арабським чинила на нас вплив Візантія, яка прислуговувалась посередництвом Херсонеса. Вплив германської Скандинавії, очевидний з приходом «варягів» в Україну, оживив традиції готської спадщини.

Особливо хочеться зупинитись на початках українського церковного будівництва, яке своїми праформами і конструктивними ідеями сягає в глибину нашої історії, де поряд із зведенням храмів, соборів, монастирів активно почало розвиватися монументальне мистецтво розпису.

У зустрічі з західноєвропейським мистецтвом на протязі багатьох століть було створено власне синтетичне «українське бароко», цим досягненням не може похвалитися жоден із слов’янських народів.

Український іконопис — це також окремий розділ в історії всесвітнього мистецтва, так само як і безпосередня участь українських митців у культурному будівництві Польщі (ХV-ХVІ вв.) та Московщини (ХVІІ - ХVІІІвв.) — це особлива заслуга України для культурного підйому й наближення Сходу Європи до Заходу.

Офіційне прийняття християнства Україною за князя Володимира було зворотною точкою в політичному й культурному житті нашої Батьківщини. Запал, з яким новоохрещені українці взялися будувати і розмальовувати свої церкви, зродився з одного непереможного бажання — якомога дорівнятися красі грецьких церков і рівневі візантійської образотворчості взагалі. В самому Києві в княжих часах зросло більш як 80 мурованих церков. Мерзебурзький єпископ Титмар нарахував їх у 1018 році аж 400.

З патріархів української образотворчості, відомих дослідникам, знаємо Петра Мелоніга, Мойсея, Григорія, Авраама Смоленського. Ці митці в своїх роботах зберігали сувору монументальність фрескових і мозаїчних зображень, вносячи певні фрагменти реалістичного побутово-світського сюжету — композиції.

Монументальний стінопис ХІV-ХVІ вв. заповнює одну з найпочесніших ніш в історії нашого образотворчого малярства.

До щасливо збережених пам’яток українського стінопису ХІV в. належить поліхромія Кирилівської церкви у Києві, стінопис вірменської церкви у м. Львові.

Весь час, пише в своїх працях Д. Антонович, українським малярством кермує велика вдумливість, ступеневий процес перетворення і переосмислений німецьких, голландських, італійських малярських течій, зведення його докупи з кращими декоративними принципами свого мистецтва.

У ХV-ХVІІ вв. Львів стає своєрідною столицею українського монументального іконопису. В 1596 році Дмитро Соліковський організовує малярсько-монументальний цех, скликавши сюди кращих художників Галичини. Українські малярі С. Корунка??, М. Петрохнович внесли значний внесок в загальноукраїнське малярське мистецтво. Дійшли до нас імена львівських митців ХVІІ віку — Амброзія, Якова, Федора, Романа Лавника, Яреми Фацика.

Першим на українському грунті твором чистого рококо, — парижському легкому і безтурботному стилю, — була церква св. Андрія в Києві побудована Бартоломео Растреллі в 1744 році. Її розмалював московитян Антронов??, українці Григорій і Дмитро Левицькі.

Ровесником Андріївської церкви був Святогорський собор у Львові. Його будова велася від 1744 по 1746 р. Проектом і головним будівничим був німець Бернард Мердер.

Після химерного стилю рококо прийшов класичний стиль, який утримався на Україні до середини ХІХ віку.

Серед відомих монументалістів ХІХ віку слід згадати Луку Доминського, уродженця Білої Церкви. Був він стипендіатом Львівського митрополита Лева Шептицього. Він вдало розмалював іконостас Святогорського собору, зробив окремі настінні розписи в церквах Львова.

Остап Білявський, родом з Бережащини також славився як один із восьми найвідоміших малярів Львівського цеху. Він залишив нащадкам безцінні розписи церков у Крехові, Добрянах, Львові, Римі. Свій своєрідний стиль в монументальному живописі залишили Василь Береза, Микола Теренський, Юлій Коссак, Рафаїл Яхимович, Рафаїл Гадзевич.

Славним і авторитетним в царині настінного розпису був Василь Кричевський.

В 1918 році в Києві було скликано мистецький з'їзд Українських художників і ретроспективну виставку. Домінували твори на цій виставці П. Холодного, В. Кричевського, О. Судомора, К. Трохименка, Ю.Михайлова.

В листопаді 1919 р. в залах Національного музею м. Львова було відкрито «Виставку сучасного малярства Галичини». Брали в ній участь і художники-монументалісти Корнило Устиянович, Теофіл Копистенський, Василь Крижанівський, Сергій Тимошенко. Чимало попрацювали вони у створенні настінних розписів у будівлях і церквах Галичини. В величних храмах, залах, вестибюлях, фоє народних домів, палацах культури, театрах та інших громадських спорудах часто можна побачити написані безпосередньо на стіні різноманітні сюжетні монументальні картини. Саме такі розписи є важливою частиною монументального мистецтва.

Всесвітню славу здобули розписи Успенського собору у м. Володимирі Андрія Рубльова, Сикстинська капела в Римі Мікеланджело, розписи храмів художником Рафаелем. А скільки таланту вкладено в настінний розпис громадських споруд художниками-монументалістами ХХ віку: мексіканцями Х. Ороско, Д. Рівери, Д. Сікейросом, швейцарцем Х. Ерні, американцем А. Рефрежьє, радянськими художниками А. Дейнекою, П. Коріним, Е. Лансере, В.Фаворським.

Українські художники сьогодення також внесли свій посильний вклад у розвиток монументального живопису, зокрема Е. Богач, С. Одайник, А. Мельник, Л. Муравєв, Н. Стороженко, В.Пасивенко.

Висновок

У своїй щоденній роботі я буду використовувати методи досвідчених викладачів нашого коледжу — членів Спілки художників України Василя Андрушка, Мирослава Ясінського, М. Білоуса, М.Ходака. Їхні уроки були дуже цікавими, змістовними. Вони навчали нас і виховували. Ці уроки я буду пам’ятати, як такі, що давали поштовх до життя, до творення, будили думку, пошук. Я вдячний їм буду довічно.

Література.

1. Образотворче мистецтво. — 1985.

2. Українські монументалісти: від кількості до якості. — «Декоративне мистецтво», 1985.

3. Лебедева В.Є. Радянське монументальне мистецтво ;

1985.

4. Художники-монументалісти сучасного Харкова // Журнал «Образотворче мистецтво». — № 5, 1981.

5. Монументально-декоративне мистецтво в епоху НТР // Журнал «Образотворче мистецтво». — № 3, 1981.