Іван Франко — засновник народознавчого товариства у Львові

Іван Франко — засновник народознавчого товариства у Львові

У статті досліджено історію та основні етапи створення Народознавчого Товариства з центром у Львові (Towarzystwo Ludoznawcze) та висвітлено роль Івана Франка у заснуванні цієї наукової організації. Автором розкриваються передумови виникнення Товариства, як польсько-української інституції та роль українських вчених в перші роки її діяльності.

Засноване в кін. XIX ст. Народознавче Товариство (Towarzystwo Ludoznawcze) функціонує і донині. Після 1945 року назву було змінено на «Польське Народознавче Товариство», а центр організації мандрував від Любліна до міста Познань (1952;1953) і 1954 року нарешті зупинився у Вроцлаві. Саме тут головно й сконцентрувались переселенці зі Львова й зосередився науковий та інтелектуальний потенціал. Товариство з головним осередком у Вроцлаві діє і сьогодні. Окреслені наприкінці XIX століття завдання не змінилися. Хоча «залізна куртина» між Польщею та Україною впала понад 25 років, Львів так і не повернувся до географічного кола діяльності Товариства. Більш того, у Львові про це Товариство, його значення та здобутки знає вузьке коло науковців, а в Польщі в матеріалах з діяльності Товариства майже зникли імена українських учених — співзасновників Товариства. Як приклад, назвемо видані у Вроцлаві матеріали до 75-ї річниці заснування Товариства [6], чи до відзначення 100-ї річниці діяльності [17]. Якщо не взяти до брати розвідки поодиноких науковців-етнографів, серед яких Роман Кирчів [1] та Андрій Франко [8], то можна б ствердити, що в українській гуманітаристиці ця тема майже не розроблялася.

Мета статті - з’ясувати роль Івана Франка в підготовці та заснуванні Народознавчого Товариства (Towarzystwa Ludoznawczego), а також висвітлити діяльність Івана Франка як популяризатора Товариства.

9 лютого 1895 року о 18.00 зібралось близько 50 осіб, серед яких було й кілька жінок (дружина Ольга Франко; Антоніна Гавронська, дружина Францішка Равіти-Ґавронського, видатного польського історика і письменника; Ядвіга Коско; Стефанія Коссовська; Анна Левицька, Антоніна Махчинська — вчителька і громадська діячка на полі поширення освіти серед жінок; Марія Рамултова, дружина Стефана Рамулта, вченого-мовознавця. — І. М) [19, с.32] - так Іван Франко розпочинав опис події у «Кур'єрі Львівському» кілька днів пізніше [11, с.1]. Товариство зібралось у залі львівської ратуші і на першому зібранні були присутніми 64 особи, що засвідчено у звіті Загальних зборів, опублікованому в журналі «Lud» [20, с.29] Зі вступним словом звернувся голова підготовчого комітету Антоній КалинаАнтоній Калина (1846−1906) — польський славіст, етнолог та етнограф, професор Львівського університету ім. Яна Казимира.. Головою зборів було обрано запропонованого А. Калиною Болеслава БарановськогоБолеслав Адам Барановський (1844−1916) — інспектор системи освіти у Львові в кін. ХІХ — поч. ХХ ст. у Львові.. Проф. Калина виклав передісторію зібрання. «В часі з'їзду польських літератів і журналістів у Львові, — передавав Іван Франко у „Житє і Слово“ , — літом 1894 р. піднято думку, порушену вже давніше у Львові, щоби заложити фольклорне товариство в дусі ухвали, запавшої перед двома роками в Кракові на з'їзді польських лікарів і природописців. Вже в початку 1893 р. купка людей у Львові заходилася коло виконання сеї думки, і навіть вироблено статут товариства, головно старанням директора М. Рибовського і д-ра Немиловича. Та коли намісництво задля формальних хиб сей статут відкинуло, справа якось затяглася» [3, с.158]. Іван Франко не згадує, але ідея заснувати Товариство належала Северинові УдзєліСеверин Удзєля (1857−1937) — етнограф і дослідник етнографії в Галичині. — шкільному інспектору, який висунув її у 1891 році [16, с.10], однак не вдалось реалізувати.

Про плани створити фольклористичне товариство у Львові Іван Франко писав також ще 1894 року. У статті «Фольклорні товариства» [2], опублікованій у 1894 році у видаваному ним «Житє і Слово», він згадував, що «перед роком (тобто у 1893. — І. М.) в кружку деяких поляків і русинів, що займаються етнографією і фольклором, повстала думка зав’язати у Львові товариство для плекання тих студій. До комітету, що мав виготовити статут і підготовити заснування товариства, вибрані були: д-р Немилович, Кольбушевський, д-р Рибовський, д-р Кл. Ганке — вич, д-р Франко і ще декілька осіб. Статути товариства вже виготовлено, та справа чомусь пішла на відволоку. Є надія, що вона не застрягне, але буде доведена до діла. Товариство має намір не тільки заснувати спеціальну бібліотеку і читальню, але також збирати і в міру можності публікувати матеріали і студії етнографічні та фольклорні» [2, с.1]. Нагода про це поговорити трапилась під час Загальної вистави Краєвої у Львові у 1894 році. Іван Франко брав у цьому заході надзвичайно активну участь, позаяк репрезентував свою етнографічну бібліотеку. Франкова колекція стала окрасою етнографічного павільйону і репрезентувала польсько-український проект на цьому заході - у бібліотеці Франка зберігалися цінні екземпляри книг, присвячені як і українсько-руській та польській етнографії. Польсько-руська етнографічна частина нараховувала 20 позицій. Ось деякі з них:

Матеріали на тему українсько-руської етнографії становили 100 позицій, польської етнографії - 32 позиції. Принагідно зауважимо, що бібліотека Івана Франка містила низку видань присвячених українсько-руській етнографії авторства польських дослідників [15].

22 червня 1894 року під час Крайової вистави відбулась ще одна подія — з'їзд польських та українських літераторів і журналістів. Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що Іван Франко став тут містком між українським та польським інтелектуальним середовищем. Як аргумент, наведемо статтю авторства Івана Франка під назвою «Wzajemny stosunek literatury polskiej i ruskiej» опубліковану в «Pami^tnik Zjazdu literatow i dzennikarzy polskich» [14]. Іван Франко у статті, образно кажучи «з порога», заявив, що «у всій Слов’янщині немає двох народів, котрі б із погляду політичного і духового життя так міцно зрослися між собою, так пов’язані численними узами і, незважаючи на це, так довго цуралися один одного, як поляки та українці» [14, с.1]. На з'їзді Іван Франко статтею «Етнологія та історія літератури» також намагався звернути увагу учасників на дослідження усної літератури та традиції. Освіченіші верстви, доводив Іван Франко, творять літературу для себе і часто гордо відмежовуються від участі у ній темних і неписьменних верств. А часто вони, на думку Франка, є творцями справжньої національної літератури:

" Warstwy oswiecensze id^ naprzod, wytwarzaj^ literature dla siebie, nieraz zamykaj^c sie dumnie od uczestnictwa warstw ciemnych i niepismiennych. Ale i te ciemnie warstwy nie s^ pozbawione zycia umyslowego i one wymagaj^ pokarmu duchowego i bior^ go sk^d mog^, przetrawiaj^c po swojemu te okruchy z biesiady swej starszej braci, ktore do nich padaj^. Gdy zas ta starsza brae zanadto wielk^ przepasci^ oddzieli sie od mniejszej, popada w przesyt i bezplodnose, wowczas genialne jednostki z pomiedzy niej nawi^zuj^ na nowo przerwane nici, wracaj^ do ciemnych mas i owemi niegdys swiadomie, lub nieswiadomie porzuconemi okruchami, przestworzonemi w tradycyi ludu, zasilaj^ i odswiezaj^ umysly, tworz^ literature iscie narodow^" [7, с.80].

На з'їзді одноголосно було прийняте рішення щодо створення у Львові етнографічного товариства. Як видно з опублікованого Звіту, до підготовчого комітету увійшли іноземний член НТШ проф. Ян Бодуен де Куртене, відомий польський літературний критик проф. Генріх Біґеляйзен, талановитий етнограф і музикознавець Ян Карлович, журналіст Едмунд Кольбушовський, мовознавець Стефан Рамулт, педагог і етнограф Миколай Рибовський та Іван Франко [20, с.29].

Підготовка тривала понад півроку, центром діяльності став Львів. Про це відчить запис у протоколі «Towarzystwo ludoznawcze z siedzib^ we Lwowie, ktorego celem jest, jak giosi jego Statut, umiej^tne badanie ludu polskiego i s^siednich, oraz rozpowszechnianie zebranych o nim wiadomosci». Як бачимо, поставлені цілі аж ніяк не обмежувалися дослідженням польського народу. Окрім українських вчених, Товариство декларувало дослідження польських колоній серед русько-українського народу і русько-українські колонії на польській території:

" Oprocz tego Towarzystwo starac si§ b^dzie zakiadac na roznych miejscach Oddziaiy, ktore stanowic b§ d^ centra, i^cz^ce w sobie dziaialnosc Towarzystwa na polu ludoznawstwa w odnosnych okolicach, oraz kierowac pracami czionkow w pewnych scisle okreslonych kierunkach. Szczegolnie te miejscowosci, ktore w dotychczasowych badaniach ludoznawstwa nie byiy wcale, albo tylko pobieznie uwzgl^dnione, b§ d^ przedmiotem troskliwej uwagi Towarzystwa; nie mniej granice etnograficzne, kolonie polskie na obszarze ruskim, jako tez ruskie na polskim, terytorialne rozmieszczenie pojedynczych narzeczy — zajmowac b§ d^ w programie Towarzystwa jedno z najwazniejszych miejsc jego pracy" [18, с.1].

Для систематизації праці Товариства, а також упорядкування діяльності великої кількості вчених, Товариство було поділено на секції, що також зазначено в статутних документах:

" Zeby praca ta post^powala systematycznie i gruntownie, podzielil si§ Zarz^d Towarzystwa na nast^puj^ce sekcje:

• 1. archeologiczn^,
• 2. antropologiczn^,
• 3. geograficzn^, 4 j^zykow^,
• 5. literack^,
• 6. muzyczn^,
• 7. przemyslow^ i 8. socjologiczn^. Kazda z tych sekcji b^dzie w swym zakresie, podlug ulozonego programu, zbierala materialy i wiadomosci, dotycz^ce ludu, ktore zostan^ nast^pnie ogloszone drukiem, albo tez w inny sposob zuzytkowane" [18, с.1].

Головою Товариства обрано проф. Антонія Калину. Про роль Івана Франка та впливи в Товаристві свідчить й обрання заступником Голови Товариства Во — лодислава Федоровича, українського землевласника, публіциста та члена НТШ. Саме кандидатуру Федоровича запропонував Іван Франко, про що зазначив у статті «Towarzystwo Ludoznawcze» в «Kurjer Lwowski» [11, с.1]. Самого ж Івана Франка обрано до складу правління, яке складалось з п’яти осіб (проф. Генріх Бі - ґеляйзен, проф. Казимир Брухнальський, журналіст Едмунд Кольбушовський, др. Ян Нємєц та Іван Франко). До слова, членами Товариства стали такі провідні діячі української науки, як Михайло Грушевський, Олександр Барвінський, Олександр Колесса, Ісидор Шараневич, Михайло Павлик.

Іван Франко надрукував інформацію про заснування Товариства в першій і третій книгах редагованого і видаваного ним журналу «Житє і cлово» за 1895 р. та про заснування друкованого органу цієї наукової організації - журналу «Lud» [4].

Уже наступного дня, 10 лютого 1895 року, відбулось засідання правління, у роботі якого активну участь взяв Іван Франко. Наступні засідання правління — 23 лютого та 16 березня. На згаданому останньому засіданні було прийняте рішення створити соціологічну секцію у роботі Товариства. Організувати роботу соціологів було доручено Іванові Франку. Відтак його було обрано її головою.

Між роботою правління, 28 лютого 1895 року відбулось перше наукове засідання Товариства. Окрім стану справ у Товаристві, про що доповів Голова проф. Каліна, присутні вислухали доповідь Івана Франка про сучасні напрямки етнографії («Najnowsze pr^dy w ludoznawstwie» [9]). Зокрема, Іван Франко зазначив, що наука ця вийшла далеко за межі своєї назви:

" Wyraz «ludoznawstwo» (po niemiecku Volkskunde, po angielsku folklore) oznacza wiasciwie cos wi^cej, niz to, co stanowi zakres naszej nauki. Boc poznac lud, to znaczy poznac ludzi zamieszkuj^cych pewne terytoryum, a wi§ c poznac ich stan obecny i przesziy, ich wiasciwosci fizyczne i umysiowe, ich instytucje i stan ekonomiczny, ich stosunki handlowe i zwi^zki umysiowe z innymi narodami; a wi§ c w zakres ludoznawstwa wchodziiyby i takie nauki, jak historya polityczna i historya rozwoju instytucyi, historya nauk i historya przemysiu, wszystko, rozumie si§ w zakresie szczuplejszym, o ile dotyczy pewnego danego narodu. Bez kwestyi, ze w ostatecznych wynikach naszych badan i dochodzen ludoznawstwo opiera si§ o te nauki i ze swej strony uzupeinia je swymi rezultatami" [9, с.4]. Принагідно зазначимо, що цією статтею відкривався перший номер етнографічного й фольклористичного часопису «Люд» («Lud»), заснований Товариством. Іван Франко у газеті «Kurjer Lwowski» стисло виклав свій виступ, зазначивши, що в доповіді «охарактеризував сферу і матеріал цієї науки, підкреслив її важливість для інших наук і для практичного життя, а потім розповів про її напрями і методи. Він зауважив, що через різнорідність матеріалу, який входить у сферу цієї науки, різноманітні методи у ній є не лише можливими, а й необхідними; треба лише мати на увазі, щоб методи «природні й корисні» в одному випадку, не використовувати в іншому, де необхідною є відмінна методика.

Схарактеризувавши старші теорії (раціоналістичну, солярно-метеорологічну і символістичну), лектор докладно зупинився на новіших школах — міграційно-історичній і антропологічній, визнаючи за кожною з них великі заслуги в розвитку народознавства і права у своїй сфері, розв’язуючи суперечку, що відбувалися між ними, так: антропологічний метод застосовується у царині, яка мусила б підлягати історико-літературним дослідженням. Присутні слухали доповідь із зацікавленням і нагородили прелегента оплесками. Дискусії з приводу доповіді не було [12, с.2].

Про третє засідання Товариства Іван Франко повідомляв у часописі «Kurjer Lwowski» у статті «Z towarzystwa ludoznawczego» [13, с.1]. Доповідь на засіданні виголосив Адольф Стшелецький на тему «Z dziejow pierwotnej rodziny». У своєму виступі доповідач головно спирався на статтю Івана Франка «Сліди снохацтва в наших горах» [5], цікава дискусія розгорнулась довкола оприлюднених Франком матеріалів.

Цього року Іван Франко оприлюднив ще одну етнографічну розвідку у часописі «Люд». У № 4−5 була надруковано його дослідження під назвою «„Psia krew“ i „psia wiara“» [10]. У 1895 році Іваном Франком з допомогою Володимира Гна — тюка вдалось здійснити ще одну надзвичайну справу в українсько-польських відносинах — встановити співпрацю «Towarzystwa Ludoznawczego» з Науковим товариством ім. Шевченка у Львові і домовитись про обмін і взаємне рецензування видань товариств. Роман Кирчів, досліджуючи взаємини українських та польських науковців в контексті діяльності Товариства, зазначив, що «ці зв’язки мали істотне значення для обох сторін і для народознавчої науки в цілому. Окрім систематичного обміну науковою інформацією та виданнями, вони сприяли активнішому введенню цієї інформації в обіг польських і українських досліджень. Власне, вони мали безпосередній вплив на оце живе зацікавлення українською народознавчою тематикою, що особливо прикметне для досліджень і матеріалів польського Народознавчого товариства» [2, с.317].

Іван Франко перестав бути членом Товариства у 1897 році через негативну реакцію польського загалу на статтю «Ein Dichter der Verrathes», опубліковану у виданні «Die Zeit» (Bd. ІІ, № 136, 8 травня, с.86−89). Одначе це не применшує його ролі та значення у створенні та подальшій діяльності організації. Дослідження витоків коренів народу, закодованих у численних традиція та переданнях, на думку Івана Франка і його соратників — видатних польських та українських дослідників, є запорукою розвитку його культури, передовсім літератури та мистецтва. У першому виданні часопису «Lud» автори й засновники Товариства саме так окреслили завдання, спрямовані на відродження історичної тяглости етносів:

" Historia poucza nas, ze narod nie zginie, jak dlugo lud jego zyje, ktory zdolen jest ozywic obumarle czlonki ciala narodowego i wlac nowe zycie w dziela jego umyslowej pracy. Kiedy kosmopolityczne pr^dy bj w t§ twierdz^ narodowosci, niech b^dzie swi^tem staraniem kazdego otoczyc opiek^ t§ twierdz^ i wzmocnic j^. Kazdy, kto pracuje na niwie duchowej lub technicznej pracy, imaj^c si§ czy to piora, p^dzla, czy tez r^cznego instrumentu, niech szuka przede-wszystkim w tem zrodle rodzimem materialow, wzorow i mysli, niech je obrobi, uszlachetni, ozywi i podniesie do wysokosci artyzmu. Niech stara si§ bez uprzedzenia przest^pic prog tej kurnej chaty, wejrzec do jej wn^trza, przypatrzyc si§ jej mieszkancom, poznac ich zycie a przekona si§, ze pod t$ szat^ grub^ jest serce, ktore bije silnym zyciem, ze ta niby nieksztaltna mowa ludu stworzyla piesni, o ktorych gl^bokim znaczeniu napisal Mickiewicz owe pami^tne slowa:

O piesni gminna, ty arko przymierza Mi^dzy staremi i nowemi laty!

W tobie lud chowa bron swego rycerza,

Swych mysli przpdz i swych uczuc kwiaty" [18, 1].

народознавче товариство львів іван франко.

Література

• 1. Кирчів Р. Зв’язки українських учених з «Towarzystwem ludoznawczym» // Вісник Львів. УН-ТУ Серія філол. — 2009. — Вип.48. — С.317−325.
• 2. Франко І. «Фольклорні товариства» // Житє і слово. — 1894. — Т.1. — Кн.2. — С.315−320.
• 3. Франко І., Towarzystwo ludoznawcze // Житє і слово. — 1895. — Т.3 — Кн.2. — С.158−159.
• 4. Франко І. З Товариства Етнографічного // Житє і слово. — 1895. — Т.3 — Кн.3. — С.480.
• 5. Франко І. Сліди снохацтва в наших горах // Житє і слово. — 1895. — Т.4.
• 6. Burszta J. W 75-lecie Polskiego Towarzystwa Ludoznawczego / Jozef Burszta // Lud. — Wroclaw, Poznan, 1970. — T.54. — С.5−8; Zawistowicz-Adamska K. Polskie towarzystwo ludoznawcze. Dorobek, dzialalnosc, perspektywy rozwoju / // Lud. — Wroclaw, 1975. — T.59. — С.23−48.
• 7. Etnologia i dzieje literatury // Iwan Franko. Szkice o literaturze, pod redakj Jana Matkowskiego i Ihora Rozluckiego, Warszawa-Drohobycz, 2016. — С.70−80.
• 8. Franko А. Wspolpraca Iwana Franki z polskim ludoznawczym czasopismem «Lud» i etnologicznymi publikacjami Towarzystwa Naukowego im. Szewczenki [Співпраця Івана Франка з польським народознавчим журналом «Lud» та етнологічними виданнями Наукового товариства ім. Шевченка)] / Andrij Franko // Polska i ukrainskaetnologia dzisiaj. Kontynuacje i perspektywy (Lwow, 24−27 wrzesnia 2015). Tezy. Abstrakty [Польська й українська етнологія сьогодні. Традиції та перспективи (Львів, 24−27 вересня 2015 р.). Тези]. — Lwow, 2015. — С.48−49.
• 9. Franko I., «Najnowsze pr^dy w ludoznawstwie» // «Lud.organ towarzystwa ludoznawczego we Lwowie». — 1895. — С.4−15.
• 10. Franko I, «„Psia krew“ i „psia wiara“» // «Lud». — 1895. — № 4−5. — С.115−119.
• 11. Franko I. Towarzystwo Ludoznawcze // «Kurjer Lwowski». — 12.02.1895. — № 43. — 8 с.
• 12. Franko I., Z towarzystwa ludoznawczego // «Kurjer Lwowski». — 2.03.1895. — № 61. — 8 с.
• 13. Franko I., Z towarzystwa ludoznawczego // «Kurjer Lwowski». — 03.05.1895. — № 122. — 8 с.
• 14. Franko I., Wzajemny stosunek literatury polskiej i ruskiej // Pamiftnik Zjazdu literatow i dzennikarzy polskich. — Т.1. Referaty i wnioski. — Lwow. — 1894. — С.1−4.
• 15. Katalog dzialu etnograficznego. — Lwow. — 1894. — 111 с.
• 16. Klodnicki Z. Sto lat Polskiego Towarzystwa Ludoznawczego // «Lud». — Т.78. — 1995. — C.9−18.
• 17. Kronika Polskiego towarzystwa ludoznawczego / [pod red. Klodnickiego Z.]. — Wroclaw. — 1997. — 240 с.
• 18. Slowo wstepne // «Lud». — 1895. — № 1. — C.1−4.
• 19. Wykaz czlonkow Towarzystwa // «Lud». — Lwow, 1895. — С.268.
• 20. I. Sprawozdanie z pierwszego Walnego Zgromadzenia // «Lud». — Lwow, 1895. — С.29−32.