Про курйозні ситуації навколо музеїв

Як відомо, кожен музей має свої давні традиції, яких дотримуються кожні наступні «покоління» його керівників, хранителів та працівників.

Але зі сторінок газет ми дізнаємось про випадок втручання влади у традиції музейного життя. У 1916 році щоденна газета «Маленькія одесскія новости» повідомляє про існуючу вже 17 років на момент публікації традицію в Міському музеї витончених мистецтв (нині - Одеській художній музей, вул. Софіївська, буд. 5-А) обирати хранителем особу лише за погодженням із Товариством витончених мистецтв, хоча приміщення музею і належить місцевій громаді, видатки по утриманню музею покладені на вищезгадане Товариство. Але після смерті хранителя В. П. Куровського, міська управа без погодження із Товариством витончених мистецтв назначає на цю посаду викладача Рішельєвського ліцею та багатьох інших одеських гімназій Володимира Семеновича Курочкіна, в той час як Товариством було обрано хранителем художника Киріака Костянтиновича Костанді. Дума погодила кандидатуру В. С. Курочкіна, не дивлячись на незгоду деяких гласних міської думиНовости Юга. — Керчъ, 1913. — воскресенье, 14 апреля. — С. 3. Маленьюя одессюя новости. — Одесса, 1916. — № 972. — вторникъ, 19 апреля. — С. 4.

Далеко не рідкість, що і сучасні музеї стають жертвами недобросовісного піару та втрачають аудиторію через публікацію у ЗМІ неправдивих та оманливих свідчень. Такі випадки знаходимо на сторінках газет і в досліджуваний період. Яскравий приклад цьому публікує київська «Вечерняя Газета» від 7 березня 1916 року. На сторінках газети з’являються наповнене сарказмом та іронією повідомлення про те, що ніби директор київського Музею старожитностей та мистецтв Микола Федотович Біляшівський надавав окрему кімнату у своїй квартирі навпроти музею військовому міністру Володимиру Олександровичу Сухомлінову для його таємних зустрічей Катериною Вікторівною Бутович під час свого перебування в Києві: «. .директоръ музея Н. Ф. Беляшевскій считалъ «романъ» Сухомлинова съ госпожей Бутовичъ настолько безспорной исторической ртдкостью и драгоцтнностью, что счелъ возможным предоставить для амурныхъ рандеву этой пары отдтльную комнату въ своей квартирт при музет"Вечерняя Газета. — Юевь, 1916. — № 999. — понед^льникь, 7 марта. — С. 3. Певна річ, подібні свідчення, безумовно, є прямим наклепом та інструментом «чорного піару», засобом недобросовісної конкуренції проти діяльності відомого вченого та громадського діяча М. Ф. Біляшівського. Газетна періодика протягом всього 1916 року публікує деталі щодо політичної та військової діяльності, а також обвинувачень, арешту, суду і винесеного вироку В. А. Сухомлінову. Імовірно, редакція вище цитованої газети вирішила опублікувати неправдиві свідчення проти директора музею на користь інших осіб, конкурентів чи заздрісників, скориставшись популярністю новин, пов’язаних зі справою міністра В. А. Сухомлінова.

Публікація пліток в газетній періодиці відома і навколо найбільшого музею Російської імперії - Імператорського Ермітажу. У 1907 році «Кіевлянинъ» повідомляє про поширення в багатьох газетах чутки про викрадення з Ермітажу навершя від скіпетру імператора Петра І, а також підміни діамантів недорогоцінними каменями і рідкісних золотих монет на копії зі срібла та міді. Але адміністрація Ермітажу в особі директора обер-гофмейстера Івана Олександровича Всеволожського миттєво відреагувала на звинувачення в свою адресу офіційними коментарями і роз’ясненнями, що також подані в газеті для розвіювання чуток: «Превращеніе ртдчайшей коллекціи золотыхъ монетъ в мтдную коллекцію сводится к тому, что въ виду тревожнаго времени дирекція Эрмитажа распорядилась вынуть большое количество русскихъ золотыхъ медалей из витринъ, доступныхъ публикт, и замтнить ихъ серебряными и бронзовими екземплярами, золотыя же медали держать въ несгораемыхъ шкафахъ. Не говоря уже о томъ, что для любителей художественной чеканки матер^ъ медали вполнт безразличенъ, такая мтра предосторожности не представляетъ ничего необычнаго и примтняется сплошь да рядомъ; такъ, напримтръ, въ Лондонт, ртдчайшія и наиболте цтнныя монеты всегда храняться въ кладовыхъ музея, для обозртнія же публики выставляются точныя ихъ копіи»⁴⁸.

Не оминули столичні музеї Російської імперії і явні викрадення експонатів, про що 10 грудня 1913 року повідомляє кременчуцька газета «Южанинъ»: «Произведенной провтркой Императорскаго с.-х. музея обнаружено похищеніе цтлаго ряда дорогихъ экспонатовъ, чертежей и плановъ«⁴⁹.