Операції банків по залученню активів

Капітал комерційного банку це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення активних операцій. капітал банк комерційний інноваційний Пасивні операції це операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси. Вони забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу Власний капітал комерційного банку та його формування.

Власний капітал банку це грошові кошти, внесені акціонерами банку, а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку.

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях:

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.

1. Статутний капітал формується під час організації нового банку шляхом випуску і реалізації акцій. Статутний капітал банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу. Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.

2. Резервний фонд це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.

• 3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.
• 4. Нерозподілений прибуток залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податків, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету, що розроблені у грудні 1987 р. Капітал банку поділяють на основний (капітал І рівня) та додатковий (капітал II рівня).

Капітал банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного, додаткового капіталу та відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Мінусування вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.

Капітал банку сума власних коштів банку, що становить фінансову основу його діяльності та джерело ресурсів. Капітал банку покликаний підтримувати довіру клієнтів до банку. Для вирішення питання достатності власних коштів банку для його нормального функціонування органи нагляду за банківською системою встановлюють нормативні вимоги до капіталу [12].

Основними причинами підтримання банками показників достатності капіталу вище мінімально встановлених значень є:

• 1. Конкурентоспроможність. Наявність додаткового (понад мінімально встановлений рівень) капіталу позитивно впливає на їх рейтинг, який присвоюють рейтингові агентства. У зв’язку з цим багато банків, активно працюючих на міжнародних ринках, підтримують розмір показника достатності капіталу на рівні, вищому за рівень мінімальних вимог відповідно до першого компонента Базеля II.
• 2. Гнучкість. Зміни макроекономічної ситуації, виду і масштабу діяльності можуть спричинити коливання розміру капіталу. Циклічний розвиток ринку й економічної ситуації також може вплинути на розмір показника достатності капіталу. Щоб зберегти гнучкість і протистояти таким змінам, банк повинен підтримувати капітал на рівні, вище мінімально встановленого.
• 3. Ефективність. Залучення додаткового капіталу може виявитися дуже витратним для банку, що особливо актуальне у випадках, якщо таке залучення потрібно здійснити в стислі терміни або за несприятливих ринкових умов.
• 4. Обачність. Зниження показника достатності капіталу нижче мінімально встановленого рівня означає порушення закону, у зв’язку з чим наглядові органи повинні негайно вжити коригуючих заходів. Така ситуація надзвичайно серйозна, що може мати як короткострокові, так і довгострокові фінансові наслідки, які варто завчасно унеможливлювати.
• 5. Впевненість. Існують ризики як специфічні для окремого банку, так і ризики загального характеру, пов’язані з поточним рівнем економічного розвитку, які не були своєчасно виявлені і можуть бути для банку неприємним сюрпризом. Підтримуючи капітал на рівні вище мінімально встановленого, банк може захистити себе від впливу чинників, не врахованих першим компонентом Базеля II або внутрішньобанківською стратегією управління достатністю капіталу.

Нормативні вимоги органів нагляду до капіталу банку полягають у: визначенні складу базового капіталу (капіталу першого рівня) і допоміжного капіталу (капіталу другого рівня); класифікації балансових активів за ступенем ризику; класифікації позабалансових активів за ступенем ризику; встановлення коефіцієнтів для визначення достатності капіталу [12].

Базельський комітет із банківського нагляду і регулювання опублікував проект регулятивного документа в 1987 р. Пропозиція комітету була прийнята в березні 1988 р. Остаточна редакція Базельського документа про капітал була прийнята в липні 1988 р. На підставі цього документа, регулюючі банківську діяльність, органи США прийняли свої власні положення щодо достатності капіталу з урахуванням ризику.

Уперше визначення капіталу було подано в документі «Міжнародна конвергенція оцінки капіталу і стандартів капіталу» (International Con ergence Capital Measurement and Capital Standards, Базель I) в 1988 р.

Базель І встановлює однакові вимоги для визначення структури капіталу (капіталу 1-го рівня і 2-го рівня, співвідношення між ними), шкали зважування по ризику для балансових активів, системи перерахунку позабалансових статей і стандарту мінімального відношення капіталу 1-го і 2-го рівня до активів зважених на ризик.

Прийнятий у Базелі за основу документ допускав відмінності в національних методах бухгалтерського обліку і контролю, а також мав гнучкість у підході до його реалізації, маючи за мету зміцнення міжнародної банківської системи шляхом введення мінімальних стандартів капіталу. Проте регулюючі органи прагнули не виходити за ці рамки.

Базельська угода ґрунтується певною мірою на тому припущенні, що не варто покладатися на ринкові сили і чекати, що вони доведуть коефіцієнт достатності капіталу банків до оптимального рівня, капітал необхідно регулювати. Регулятивний капітал повинен покривати збитки, особливо не прогнозовані, що пов’язані з діяльністю банку. Незаперечним є також твердження Базельської угоди щодо необхідності постійної підтримки достатнього рівня регулятивного капіталу для збереження довіри до банківської системи з боку громадськості.

Про необхідність визначення регулятивного капіталу вперше подано в Угоді 1988 р. і роз’яснено в прес-релізі від 27 жовтня 1997 р. про «Інструменти, прийнятні для включення в капітал 1-го рівня», і донині залишається незмінним, крім змін, передбачених параграфами 37−39 і 43. При цьому уразі застосування стандартизованого підходу щодо врахування кредитного ризику при розрахунку капіталу, загальні резерви, як зазначено в параграфах 381−383 Угоди, можуть бути включені до капіталу 2-го рівня, але в розмірі не більше 1,25% від активів, зважених на ризик. Капітал 3-го рівня був представлений в «Доповненні до Угоди про достатність капіталу в цілях обліку ринкових ризиків» (Amendment to Capital Accord to Incorporate Market Risk) в 1996 р.

У 2004 р. Базельським комітетом з банківського нагляду було прийнято нову Угоду про достатність капіталу, відому як Базель II.

Положення нової редакції Угоди про достатність капіталу в різних країнах вже враховані в національному законодавстві.

Слід зазначити, що Базель ІІ не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює її. Із формальної точки зору Базель ІІ є черговою поправкою до Угоди, а не новим самостійним документом. Тому в Базелі ІІ не подається ні порядок розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівки щодо мінімально необхідного значення адекватності капіталу ці вимоги лишаються незмінними з попередніх версій документа. Водночас у Базелі ІІ окреслився новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема.

Капітал, що визнається органами нагляду як джерело покриття неочікуваних збитків (регулятивний капітал), складається з акціонерного капіталу і нерозподіленого прибутку (капітал 1-го рівня, або основний капітал), і додаткового капіталу (капітал 2-го рівні, або «підлеглий» капітал).

Банки можуть залучати і так званий капітал 3-го рівня, заснований на короткострокових субординованих запозиченнях, який за певних умов може використовуватися для дотримання мінімальних вимог до достатності капіталу. На рисунку наведено структуру капіталу, встановлену Базельським комітетом з метою дотримання банками мінімальних вимог до достатності капіталу.

Капітал 1-го рівня. Компонентами банківського балансу, які відповідають характеристикам капіталу, є звичайні акції, нерозподілений прибуток та некумулятивні привілейовані акції, що не підлягають викупу. Цей капітал вважається основною частиною власних коштів банку, або первинним капіталом. Склад капіталу 1-го рівня є загальним для всіх банківських систем і завжди повністю зазначається у публічній звітності. Цей капітал відіграє найважливішу роль з точки зору розміру прибутку банку, його конкурентоздатності та здатності банку витримувати ризики. Його розглядають як резерв найвищої якості.

Капітал 2-го рівня. При оцінці рівня достатності капіталу основна частина власних коштів може бути доповнена іншими компонентами балансу, хоча вони і не відповідають зазначеним вище вимогам, а саме: капітальні зобов’язання, що мають бути погашені чи містять обов’язкові вимоги до майбутніх доходів, незалежно від їх фактичного отримання. До капіталу 2-го рівня включаються інструменти, що мають характеристики як капіталу, так і зобов’язань, наприклад: резерв переоцінки активів, загальний резерв, резерви на покриття витрат, інструменти гібридного капіталу (кумулятивні акції, що підлягають викупу), субординований строковий борг.

Обов’язкові положення, що містяться у Базельській угоді, таким чином визначають умови, за яких ті чи інші інструменти включаються до капіталу 2-го рівня.

Резерви переоцінки активів включаються до капіталу 2-го рівня за умови їх обґрунтованої оцінки та повного врахування вірогідності коливань цін та примусового продажу. Резерви переоцінки виникають такими шляхами:

• 1. У деяких країнах банкам дозволяється проводити переоцінку основних засобів (як правило, власних приміщень) відповідно до зміни їх ринкової вартості.
• 2. Резерви переоцінки можуть виникати в результаті тривалого володіння звичайними акціями, врахованими у балансі за початковою вартістю придбання. З метою обліку потенційних коливань таких резервів зазвичай застосовується 55 відсоткова знижка до різниці між їх початковою балансовою та ринковою вартістю.
• 3. Загальні резерви/резерви на можливі втрати за позиками, які створюються для відшкодування майбутніх непередбачуваних втрат, також відповідають визначенню капіталу 2-го рівня. Величина цих резервів, що включається до суми капіталу 2-го рівня, не може перевищувати 1,25% (у виняткових випадках 2%) величини активів, до яких вони відносяться.
• 4. Гібридні (боргові/дольові) інструменти можуть враховуватися як частина капіталу 2-го рівня, якщо вони не мають забезпечення, є субординованими та повністю оплачені; не підлягають викупу без попередньої згоди органів нагляду; є частиною втрат, що не тягнуть за собою припинення ринкових операцій банку. Крім того, такий капітальний інструмент повинен надавати можливість відкладати виконання зобов’язань з обслуговування у випадку, якщо прибуток банку не дозволяє здійснити відповідні платежі.
• 5. Субординований строковий борг, який може розглядатися як капітал 2-го рівня, включає звичайні незабезпечені субординовані боргові інструменти з мінімальним початковим фіксованим терміном не менше п’яти років. Протягом останніх п’яти років перед настанням терміну погашення та перед включенням до капіталу 2-го рівня вони повинні дисконтуватися у розмірі 20% на рік. Загальна сума субординованого строкового боргу, що включається до капіталу 2-го рівня, не може перевищувати 50% первинного капіталу банку.

Капітал 3-го рівня. У 1995 р. Базельський комітет представив концепцію капіталу 3-го рівня, що дозволяє банкам, за умови схвалення національними органами регулювання та нагляду, розв’язувати проблеми ринкових ризиків, у тому числі за рахунок випуску короткострокового субординованого боргу. Таким чином, капітал 3-го рівня дозволяється лише для покриття ринкових ризиків, у тому числі пов’язаних з валютними та торговельними операціями. Згідно з установленими обмеженнями капітал 3-го рівня повинен мати термін не менше двох років. Крім того, передбачається, що ані відсотки, ані основна сума боргу не можуть бути виплачені, якщо в результаті платежу загальний капітал банку стає менше обов’язкових мінімальних вимог.

Міжнародні директиви достатності капіталу, які спочатку були визначені в Базельських документах, у подальшому були включені до директив ЄС. Директиви Ради 86/635/ЄС від 8 грудня 1986 р. щодо річних звітів та консолідованих рахунків банків та інших фінансових установ і 89/299/ЄС від 17 квітня 1989 р. «Про власні кошти кредитних установ» визначають капітал в ув’язці з його достатністю. Директива 2006/49 ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2006 р. стосовно достатності капіталу інвестиційних компаній та кредитних установ регламентує порядок надання дозволів інвестиційним компаніям та здійснення ними своєї діяльності. Директива 2006/48 ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2006 р. стосовно заснування та подальшої діяльності кредитних установ регламентує порядок заснування та подальше здійснення діяльності кредитних установ з урахуванням нових вимог Базельського комітету з банківського нагляду (Базель ІІ).

Міжнародний фінансовий ринок відчутно змінився протягом останнього десятиріччя минулого століття і продовжує змінюватись і надалі. Значна диференціація і ускладнення форм фінансових інструментів покликані задовольнити потреби сучасної економіки. Різноманіття акцій, облігацій, різних «вторинних цінних паперів» досягає великих розмірів. Реальні фінансово-економічні труднощі протягом останніх десятиріч, а також необхідність мобілізації капіталу, яка не задовольняється наявними фінансовими інструментами, підштовхують учасників ринку капіталу до винаходу все нових і нових форм фінансових інструментів.

Властивості інструмента гібридного капіталу повинні передбачати не більше одного підвищення ставки протягом існування такого інструмента. Узгоджений спред між початковим і підвищеним значеннями базових індексів повинен бути зафіксований на дату оцінки і відображати різницю між початковою ціною та ціною на дату оцінки.

Інструменти гібридного капіталу 1-го рівня (Hybrid Tier 1) мають обмеження у розмірі 15% капіталу 1-го рівня, за виключенням вартості «гудвілу». Для визначення допустимої суми цих інструментів суму не-інноваційного капіталу 1-го рівня множать на 17,65%. Отримане число визначається із співвідношення 15% до 85% (тобто 15/85 =17,65).

Проте, як і раніше, Базельський комітет із банківського нагляду знову підтверджував, що загальний акціонерний капітал, тобто звичайні акції, і резерви або нерозподілений прибуток є ключовими елементами капіталу. Акціонерний капітал дозволяє банку поглинати втрати і постійно є доступним для цієї мети. Цей елемент капіталу краще всього дозволяє банкам зберегти ресурси у період труднощів. Тому акціонерний капітал є базою щодо визначення достатності основного капіталу з урахування вимог ринку.

Право голосу, яке мають звичайні акції, також є важелем ринкової дисципліни в управлінні банком. Ураховуючи зазначене, акціонерний капітал, резерви або нерозподілений прибуток, який захищає прибуток акціонерів, повинні бути домінуючою формою у капіталі 1-го рівня. Для забезпечення органів нагляду і учасників ринку достатньою інформацією щодо гарантій підтримки цілісності капіталу Базельський комітет із банківського нагляду дійшов висновку, який було визначено в доповіді «Покращання прозорості банків», що банки повинні періодично публікувати інформацію щодо компонентів капіталу 1-го рівня і його основних характеристик.

Що стосується капіталу 2-го рівня, то частка коштів залучених до капіталу з використанням інструментів капіталу верхнього 2-го рівня (Upper Tier 2), може бути не більше частки капіталу нижнього 2-го рівня (Lower Tier 2), тобто довгострокового субординованого боргу.

Наприклад, банк має 75 євро звичайних акцій, 15 євро некумулятивних привілейованих акцій, 5 євро міноритарної участі в звичайних акціях консолідованого дочірнього банку і 10 євро вартості «гудвілу». Чиста сума неінноваційного капіталу 1-го рівня складе 75 євро +15 євро + 5 євро 10 євро = 85 євро. Дозволена сума Hybrid Tier 1, яку банк може включити до капіталу 1-го рівня, складає 85 євро х 17,65% = 15 євро. Якщо банк емітує Hybrid Tier 1 до даного ліміту, загальна сума капіталу 1-го рівня складе 85 євро + 15 євро = 100 євро. Частка Hybrid Tier 1 по відношенню до всього капіталу 1-го рівня буде дорівнювати 15% [12].

Капітал верхнього 2-го рівня (Upper Tier 2) має такі характеристики. За рівнем старшинства боргу він нижче капіталу нижнього 2-го рівня (Lower Tier 2) і вище незабезпеченого боргу. Він постійний, проте може бути відізваний від інвесторів шляхом виконання опціону «колл» .

У момент настання дати виконання опціону дозволено підвищення ставки купона, проте вона не може бути вищою за рівень відсоткової ставки за казначейськими білетами США з відповідним терміном погашення (це стосується випусків інструментів гібридного капіталу деномінованих у доларах США).

Капітал верхнього 2-го рівня (Upper Tier 2) може випускатися як напряму, так і через SPV-емітента. Купони за цими інструментами виплачуються тільки за умов достатності в емітента зарезервованих коштів.

В інших випадках виплати купонів переносяться на наступний платіжний період. Купони є кумулятивними, тобто «відкладені» купони можуть бути виплачені за умов припинення збитків.

До капіталу верхнього 2-го рівня (Upper Tier 2) також зараховуються інноваційні інструменти з властивостями капіталу 1-го рівня Hybrid Tier 1, в разі перевищення їх обсягів 15% нормативу.

Збільшення капіталу 1-го і 2-го рівня покращує нормативні показники банків та дозволяє їм нарощувати активи. Також залучення додаткових коштів для збільшення капіталу 1-го рівня дозволяє банкам збільшити обсяг капіталу нижчого 2-го рівня (Lower Tier 2). Вартість залученого боргового капіталу, як правило, є нижчою ніж акціонерного, що позитивно впливає на загальну вартість капіталу, а особливо якщо він не обкладатиметься податком.

За допомогою зазначених фінансових інструментів можна максимально збільшити розмір капіталу банку без зміни структури власників банку, тобто однією з характеристик інструментів гібридного капіталу є не розмиття структури капіталу (Non-Dilutive Capital).

Якщо нормативними документами регуляторних органів дозволено збільшення капіталу за рахунок довгострокового субординованого боргу, то потенційні можливості збільшення капіталу банку за умов, що частка кожного з власників не буде змінена обмежені. Наприклад, банк із статутним капіталом $ 85 мільйонів може додати тільки $ 42,5 мільйона капіталу за рахунок довгострокового субординованого боргу, оскільки він має обмеження до 50% капіталу 1-го рівня.

Випуск інноваційних інструментів, які можна зарахувати до капіталу 1-го рівня значно розширює можливості збільшення капіталу як 1-го, так і 2-го рівня.

Наприклад, банк із статутним капіталом $ 85 мільйонів може додати $ 15 мільйонів капіталу за рахунок інструментів гібридного капіталу 1-го рівня та $ 50 мільйонів капіталу за рахунок довгострокового субординованого боргу, оскільки обмеження щодо його врахування (50%) буде розраховуватись від загальної суми капіталу 1-го рівня, який включає як статутний капітал, так і інструменти гібридного капіталу 1-го рівня.

За рахунок інших інструментів гібридного капіталу 2-го верхнього рівня можна збільшити капітал ще на $ 50 мільйонів, ураховуючи обмеження в розмірі 100% капіталу 1-го рівня.

Таким чином, загальна сума збільшення капіталу банку складатиме $ 115 мільйонів, при цьому частка кожного власника не зміниться.

До будь-яких інструментів, які кваліфіковані або випущені відповідно до вимог національного законодавства щодо капіталу 1-го рівня, емісія яких перевищує 15% обмеження, застосовується правило «grand-fathering» .

З метою мінімізації витрат випуску інноваційних інструментів, які відповідають умовам капіталу1-го рівня, вигідно випускати їх у розмірах, які перевищують 15% ліміт.

Надлишок цих інструментів розглядається як капітал 2-го верхнього рівня, і в подальшому зі збільшенням статутного капіталу може бути врахований в рамках 15% ліміту у капіталі 1-го рівня, тим самим одночасно посилюючи капітал нижнього 2-го рівня.

Наприклад, якщо емісія інноваційних інструментів, які відповідають умовам капіталу 1-го рівня, становить $ 65 млн., це дозволяє при збільшенні статутного капіталу на $ 225 млн. ($ 310 мінус $ 85) збільшити гібридний капітал 1-го рівня до встановленого ліміту за рахунок гібридних інструментів капіталу верхнього 2-го рівня на $ 39,7 млн. ($ 54,7 мінус $ 15).

При цьому довгостроковий субординований борг у рамках 50% ліміту капіталу 1-го рівня збільшується на $ 132 млн. (182−50).

Ефект збільшення регулятивного капіталу при емісії інноваційних інструментів, які мають властивості гібридного капіталу 1-го рівня у розмірі 65 млн. дол. [12].

Розмір збільшення капіталу за рахунок інструментів гібридного капіталу більш наочно показують розрахунки коефіцієнтів капіталу.

Від банків вимагається суворе дотримання нормативних значень коефіцієнтів достатності капіталу 1-го рівня і загального обсягу капіталу, що є жорсткими лімітами, які заборонено порушувати.

Проте допускається перевищення інших коефіцієнтів. У цьому випадку «надлишки» капіталу будь-якого рівня включаються до наступного рівня капіталу.

Наприклад, гібридний капітал 1-го рівня понад 15% ліміту розглядає як капітал верхнього 2-го рівня. У свою чергу, капітал нижнього 2-го рівня понад 50% ліміту як субординований борг.

Термін «гібридні інструменти» найчастіше у європейській практиці використовується для охоплення трьох широких категорій:

інноваційні інструменти, тобто інструменти з пільгами щодо погашення, як наприклад, «ступеневі» інструменти;

неінноваційні інструменти, тобто інструменти, які не мають пільг щодо погашення;

некумулятивні безстрокові привілейовані акції, які СБББ іноді розглядає як «базовий капітал 1-го рівня» .

Регулятор має повноваження і владу, щоб впливати на діяльність банків шляхом встановлення нормативу адекватності регулятивного капіталу банків. Політика регулятора щодо капіталу в частині гібридної його складової полягає у:

контролі випусків інструментів гібридного капіталу та процедури погашення гібридних інструментів;

обґрунтуванні структури гібридних інструментів, в частині їх включення до капіталу банків;

можливості обмеження включення тих чи інших гібридних інструментів до капіталу банку, а також при заміні одних інструментів на інші еквівалентні за своїми ознаками.

Рейтингові агентства розглядають інструменти гібридного капіталу фінансової установи дотримуючись позиції національних регуляторів щодо аналізу вмісту капіталу і ризику неплатежу за інструментом. На думку фахівців рейтингових агентств, усім інструментам гібридного капіталу, що емітовані фінансовими компаніями, притаманний високий рівень ризику несплати у разі невиконання емітентом мінімальних вимог до капіталу, які встановлені національним регулятором.

Рейтингові агентства повинні адекватно оцінити той чи інший інструмент, забезпечуючи інформацією всіх зацікавлених учасників ринку.

Підхід Standard & Poor’s (S&P) ґрунтується на методологічних підходах аналізу гібридних цінних паперів, які враховують позицію регулятора. Фахівці рейтингового агентства пропонують виділяти три категорії гібридних цінних паперів для фінансових компаній.

Дослідивши кожну категорію інструментів гібридного капіталу та їх роль у формуванні капіталу банку, доцільно навести методику S&P щодо визначення загального капіталу банку.

Отже, методика S&P передбачає використання як кількісних параметрів, так і якісних характеристик оцінки капіталу банку. З метою якісного аналізу капіталу досліджується:

• 1. Нереалізовані капітальні прибутки (збитки) і приховані резерви (або недоліки).
• 2. Доступність до капіталу і ліквідності з боку третіх осіб.
• 3. Природу та повноваження міноритарних акціонерів.
• 4. Дивідендну політику.
• 5. Потенційну можливість генерації прибутків та отримання необхідного рівня рентабельності.
• 6. Стратегію щодо залучення капіталу, контролю за ним і напрямами його інвестування.

Отже, відповідно до методики Fitch, цінні папери можуть бути включені для розрахунку капіталу лише в тому випадку, якщо їм притаманна хоча б одна з таких основних ознак: (1) можливість абсорбції втрат (збитків) або (2) обов’язкова конвертація до інструмента акціонерного капіталу. В іншому випадку цінні папери, що випущені з метою включення до капіталу, розглядаються Fitch виключно як борг і не зараховуються до капіталу.

Наприклад, 100-річна облігація з фіксованим прибутком (straight 100-year bond) може бути зовсім без вмісту капіталу і навіть не вважатись субординованим цінним папером, який не дозволяє затримку виплати відсотків.

До додаткових ознак інструментів гібридного капіталу, що визначають ступінь його капіталоємності, Fitch відносить такі:

постійність/термін до погашення (permanence/maturity), в тому числі можливість дострокового погашення за ініціативою емітента (call features);

якість механізмів відстрочки, включаючи можливість подовження даних періодів, їх характеристики (кумулятивність або некумулятивність) або існування будь-яких обмежень або виконання обов’язкових умов (triggers), які могли б обмежити або збільшити здатність емітента щодо такої відстрочки;

підпорядкованість/ранжування цінних паперів, ступінь результативності абсорбції втрат;

механізми захисту інвестора, як, наприклад, угоди і перехресний захист (тобто цінним паперам з істотним захистом інвестора більшою мірою притаманні характеристики боргу).