Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Дидактична гра як метод навчання математики у початкових класах

ДипломнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Дуже часто діти не можуть зосередитись, відволікаються, проявляють неорганізованість, невитриманість. Чи варто звинувачувати їх в цьому? Навіть, якщо всі навколо — і вчителі, і батьки будуть говорити дитині: «Ти повинен!», то рано чи пізно настане так зване гальмувнння (учень дріматиме на уроці з розплющеними очима) або збудження (буде крутитися, не слухати, відволікати себе та інших). Зайва… Читати ще >

Дидактична гра як метод навчання математики у початкових класах (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Дипломна робота

ДИДАКТИЧНА ГРА ЯК МЕТОД НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Зміст

Вступ Розділ I Предмет і теоретичні основи дослідження

1.1 Зміст поняття «дидактична гра» і види дидактичних ігор

1.2 Психолого-педагогічні передумови використання дидактичних ігор на уроках математики Розділ II Методика використання дидактичних ігор при вивченні математики у початкових класах

2.1 Методичні вимоги до застосування дидактичних ігор на уроках математики

2.2 Організація експериментального дослідження та його результати Висновки Список використаних джерел Додатки

Вступ

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування в них навичок самостійної розумової праці.

У Законі України «Про загальну середню освіту» зазначено, що освіта має бути спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості. Вчитель повинен пам’ятати, що кожна дитина — неповторна, вона має свій індивідуальний спосіб навчання [8; 42].

Тому надзвичайно важливо створити такі умови, які сприяли б навчанню відповідно до рівня розвитку, забезпечували б у процесі навчання розвиток здібностей та інтересів молодших школярів.

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, фізичний і соціальний розвиток.

Як відомо, у молодших класах закладаються основи знань, умінь і практичних навичок, які необхідні для дальшого навчання, формуються моральні риси і якості, вміння дітей самостійно оволодівати знаннями, пробуджується інтерес до навчання, до творчих пошуків.

У навчальному процесі вчитель постає, насамперед, як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів. Він створює такі умови, за яких школярі можуть найбільш раціонально і продуктивно розвивати мислення. Це необхідно робити на основі початкового курсу математики, де навчання тісно пов’язане з грою.

Сучасний курс математики має великі розвиваючі можливості. Тому для того, щоб учні початкових класів краще усвідомили важливі математичні ідеї, добираються такі методи і форми навчання, у яких матеріал подається на доступному для дітей рівні.

Гра, як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю молодших школярів. Ще К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим — ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні» [35; 3].

У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, у процесі гри дитина «добудовує» в уяві все те, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться — пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід, розвиває фантазію.

Дидактична гра належить до традиційних і визнаних методів навчання молодших школярів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості та виховує особистість.

Тому в дипломній роботі особливу увагу приділено проблемі дослідження ефективного впливу методу дидактичної гри на засвоєння учнями навчального матеріалу з математики.

У практичній роботі сучасної початкової школи ця проблема є надзвичайно актуальною, оскільки в процесі навчання відбувається також розвиток молодших школярів. Вміле використання дидактичних ігор для активізації навчальної діяльності значно збагачує навчально-виховний процес та підвищує ефективність роботи кожного вчителя.

Потреба в підвищенні рівня підготовки учнів на всіх етапах навчання робить актуальним дослідження у галузі початкової освіти.

Об'єктом дослідження є процес навчання математики у початковій школі.

Предметом дослідження — методика використання дидактичних ігор під час вивчення математики в 1 — 4-х класах.

Мета дослідження полягає в теоретичному обгрунтуванні та експериментальній перевірці впливу дидактичних ігор на ефективність та швидкість засвоєння учнями початкових класів навчального матеріалу з математики.

Гіпотеза дослідження: якість знань з математики в молодших школярів значно підвищиться, якщо використовувати дидактичні ігри у поєднанні з іншими видами навчально-пізнавальної діяльності учнів; добирати раціональні та ефективні методи і форми проведення дидактичних ігор; визначати місце для їх проведення; дотримуватись відповідних психолого-педагогічних умов та методичних вимог.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження поставлено такі завдання:

1) вивчити стан досліджуваної проблеми шляхом аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури;

2) провести аналіз можливостей використання дидактичних ігор під час вивчення математики в початкових класах та виділити доцільні дидактичні умови і форми ігрової діяльності учнів;

3) сформулювати методичні вимоги до організації і проведення дидактичних ігор на уроках математики у 1 — 4-х класах;

4) експериментально перевірити ефективність впливу дидактичних ігор на засвоєння учнями навчального матеріалу.

Структура дипломної роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел, додатки, 2 діаграми, 4 таблиці, 10 малюнків. Загальний обсяг — 81 сторінка.

Розділ І Предмет і теоретичні основи дослідження

1.1 Зміст поняття «дидактична гра» і види дидактичних ігор

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності - навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя, адже у дитячі роки гра є основним видом діяльності людини.

Гра — одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, вона забезпечує необхідні умови для всебічного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом у навчально-виховному процесі, тому що дає змогу повніше враховувати вікові особливості дітей, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Дослідник ігор школярів О. С. Газман писав: «Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя. Тому гра має генетичний зв’язок з усіма видами діяльності людини і виступає як специфічна дитяча форма пізнання, праці, спілкування, мистецтва, спорту тощо» [49; 4]. Ще один практик і теоретик гри С. А. Шмаков виокремив ряд загальних положень, які віддзеркалюють сутність гри:

«1. Гра — багатобічне поняття. Вона означає заняття, відпочинок, розвагу, забаву.

2. Гра — найприродніша форма вияву дитячої діяльності, у якій усвідомлюється, вивчається навколишній світ, відкривається широкий простір для виявлення свого «Я», особистої творчості, активності, самопізнання, самовираження.

3. Гра володіє синтетичною властивістю: вона вбирає в себе багато складових інших видів діяльності і виступає в житті дитини багатогранним явищем.

4. Гра — це потреба підростаючої дитини: її психіки, інтелекту, — це суто дитячий світ, вона є практикою розвитку.

5. Продукт гри — насолода її процесом, кінцевий результат, — розвиток здібностей, які реалізуються" [49; 4].

Чому саме у грі створюються сприятливі умови для засвоєння нових знань і умінь? Чому гра так подобається дітям? Гра — школа професійного життя. Але від звичайної школи вона відрізняється тим, що дитина навчаючись у ході гри, і не підозрює про те, що чомусь навчається. У процесі такого навчання вчаться і вчать всі учасники гри в результаті активних контактів один з одним. Ігрове навчання ненав’язливе. Гра здебільшого добровільна й бажана.

Отже, найважливіший секрет гри в тому, що вона обов’язково побудована на інтересі і задоволенні. Вона дарує радість і захоплення, адже сам процес гри сповнений несподіванок, а результат — завжди таємниця. Примусити гратися неможливо, захопити грою можна.

З давніх часів гра використовувалась як засіб навчання дітей. Також вона розглядається як потреба молодого організму, висувається у ряд педагогічних засобів, які викликають зусилля думки та стимулюють пізнавати світ. Діти пізнають світ у своїх іграх легко, вільно, без «натиску», тому існує кілька груп ігор, які розвивають інтелект дитини — це предметні, творчі та дидактичні.

Дидактичні ігри — найефективніші засоби розвитку пізнавальної активності дітей; це практичні вправи з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах.

Дидактична гра у філософсько-педагогічному тлумаченні визначається як форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених засобах здійснення предметних дій, у предметах науки і культури. У грі як в особливому різновиді суспільної практики, що склалася історично, відтворюються норми людської життєдіяльності, дотримання яких забезпечує пізнання і засвоєння предметної та соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний та духовний розвиток особистості. Феномен гри вивчається в філософії, психології, етнографії, культурології, педагогіці та інших науках.

Проблему використання дидактичних ігор у навчальному процесі досліджували такі мислителі і педагоги: Платон, Арістотель, Рабле, Я. А. Коменський, Д. Локк, Ж-Ж.Руссо, І.Кант, Ф. Шиллер, Г. Гросс, Ж. Піаже, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, А. Сікорський, П. Блонський, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Д. Ельконін та інші.

Дидактичні ігри, які використовуються в сучасній початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння. Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежить від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор, адже функція гри — це її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

Виділимо найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури.

Соціокультурне призначення гри. Гра — найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури.

Функція міжнаціональної комунікації. І.Кант вважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Вони дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, участь у розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри — це простір для самореалізації.

Комунікативна гра. Гра — діяльність комунікативна, хоча за ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство — колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв’язків.

Діагностична функція гри. Діагностика — здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніша, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі [30; 7].

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм впоратися з переживаннями.

Розважальна функція гри. Розвага — це потяг до різноманітного. Ця функція пов’язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості. Розвага в іграх — пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

Кожна дидактична гра складається із певних структурних елементів. Структурні складові дидактичної гри: дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування в учнів математичних уявлень, логічного мислення, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум — наступний структурний елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Учнів приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність.

На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об'єкти дійсності, а також інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

Ігрові дії - засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють закладений у грі навчальний зміст.

Правила дидактичної гри учні сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно і дидактичні завдання можуть залишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вчителем до її початку і мають навчальний та організовуючий характер.

Дидактична гра дає змогу яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну, які діють в органічній єдності.

Якщо вчитель використовує цікаві дидактичні ігри, то молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати», тобто зароджується інтерес до розумової праці. «Майстерність учителя полягає в умінні вчити дітей мислити, кожний педагог має виховувати розум учнів», — так вважав В. О. Сухомлинський [20; 6].

Використовувати елементи цікавості та ігрові моменти у нелегкій праці учнів необхідно для того, щоб процес пізнання був продуктивнішим, оскільки гра займає значне місце в перші роки навчання дітей у школі. На початку учнів цікавить тільки сама форма гри, а потім вже і матеріал, без якого не можна брати участь у грі.

В іграх, особливо колективних, формуються і етичні якості: діти вчаться надавати допомогу товаришам, зважати на думку та інтереси інших, стримувати свої бажання. У дітей розвивається почуття відповідальності, колективізму, виховується дисципліна, воля, характер. Дидактичні ігри та ігрові моменти роблять процес навчання цікавим, створюють у дітей бадьорий робочий настрій, полегшують подолати труднощі в засвоєнні навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв’язується те або інше розумове завдання, посилюють інтерес до предмету, до пізнання навколишнього світу. Прийоми слухової, зорової, рухової наочності, цікаві питання, завдання-жарти, моменти несподіванки сприяють активізації розумової діяльності. Дуже багато дидактичних ігор містять у собі питання, завдання та заклик до дії, наприклад: «Хто швидше?», «Не позіхати!», «Відповідай відразу!» Значна частина ігор дає можливість зробити узагальнення, усвідомити правила, які тільки що вивчили, закріпити, повторити одержані знання. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються і до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. В. Ф. Шаталов зазначає: «Придивіться, чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили й покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що діти, з яких на уроці й слова не витягти, в іграх — активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть…» [52; 19].

Кращі дидактичні ігри складені за принципом самонавчання: вони самі спрямовують учня до оволодіння знаннями та уміннями. Велика кількість ігор побудована на необхідності виявити ту чи іншу закономірність, на здатності висувати гіпотези, де діти використовують методи дослідника — методи спроб і помилок. А. С. Макаренко говорив: «Яка дитина в грі, такою багато в чому вона буде і вроботі коли виросте» [9; 2]. Тому ті навички й уміння, які одержує учень у процесі гри, будуть доцільними і необхідними у подальшому житті.

В арсеналі педагогіки початкової школи містяться різноманітні ігри, які спрямовані на розвиток числових уявлень, навчання лічбі, на збагачення і закріплення побутового словника у дітей, на розвиток спостережливості, вольових якостей та багато інших.

Дидактичні ігри поділяють на: сюжетно-рольові, ігри-вправи, ігри-драматизації, ігри-конструювання.

Деякі види дидактичних ігор можуть: бути тільки в словесній формі; поєднувати слово й практичні дії; поєднувати слово й наочність; поєднувати слово й реальні предмети.

Розглянемо перший вид дидактичних ігор — сюжетно-рольові. У них сюжет — форма інтелектуальної діяльності. Найбільш показова в цьому планіактивність уяви, яка надає велику своєрідність цій формі діяльності. Такі ігри — важлива складова частина навчального процесу.

Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особливостей дітей та рівня їхнього розвитку, сюжетно-рольову гру можна проводити з групою або всіма учнями класу. Ці ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати школярам, як правильно застосовувати знання. Дитина може виконувати роль числа, знака, арифметичної дії, тощо. Усі ці операції сприяють кращому оволодінню прийомами усних обчислень. У процесі проведення сюжетно-рольових ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчання. Такі ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, виробляють у них життєву позицію, привчають до колективних форм роботи.

Другий вид дидактичних ігор — ігри-вправи. Це своєрідні вправи творчого характеру. Вони допомагають молодшим школярам краще сприйняти і зап’ятати зміст навчального матеріалу. Їх часто використовують автори підручників. Такими можуть бути вправи на складання прикладів за даною умовою; на складання задач; відгадування загадок, метою яких є розв’язання даного прикладу, а також фізкультхвилинки.

Третій вид — ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературного твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам’ятати текст твору (послідовність розгортання дій). У цьому й полягає особливе значення ігор-драматизацій — вони допомагають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню цілісність, сприяють розвитку виразності мови і рухів.

Останній вид дидактичних ігор — ігри-конструювання. Вони копіюють професійну діяльність дорослих. У будівельних, технічних іграх школярі опановують процес творення. Ігри з будівельними матеріалами, ігри-конструктори виховують у дітей такі якості, які безпосередньо готують їх майбутньої праці: діти вчаться планувати свою роботу, підбирати необхідний матеріал, вивляти кмітливість у творчих завданнях. Будівельні ігри сприяють розвитку конструкторської думки у дітей, розвиваючи у них просторову уяву. Ігри-конструювання розвивають у дітей логічне мислення, правильну послідовність виконання дій, сприяють розвитку уваги, спостережливості, тобто розвивають математичні здібності учнів.

Деякі дидактичні ігри базуються на змаганні у знаннях. Найчастіше виграє той, хто володіє більшим обсягом інформації. Пізнавальна активність стимулюється суперництвом, пізнавальним характером гри. В іншому виді ігор на передній план виступає мотив самооцінки, інтерес до інтелектуального зусилля. Задоволення від них школярі отримують у процесі розгадування, досягаючи ігрового результату. Сюди потрібно віднести розвиваючі ігри психологічного характеру: кросворди, головоломки, ребуси. Вони також базуються на дослідницькому рефлексі «що таке», але не мають уявних умов, ролей, сюжету, точних правил.

Дидактичні ігри — різновид ігор за правилами. У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи. Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:

— спонукальний — потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;

— орієнтувальний — вибір засобів і способів ігрової діяльності;

— виконавський — дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету;

— контрольно-оцінний — корекція і стимулювання активності ігрової діяльності.

У дидактичних іграх, створених педагогікою, ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей.

Отож, ми з’ясували, що дидактичні ігри — різноманітні, але призначення їх одне — пробуджувати думку, розвивати пізнавальну активність, залучати дитину до світу знань. Кожна дидактична гра має педагогічну мету, яка виступає у прихованій від дітей формі, але є потужним поштовхом у розвитку пізнавальних інтересів.

Цінність дидактичної гри визначають не за тим, яку реакцію вона викличе з боку дітей, а за ефективністю у вирішенні того чи іншого завдання кожним учнем. Результативність дидактичних ігор залежить від систематичного їх використання та цілеспрямованості програми ігор у сполученні із звичайними дидактичними вправами. Наприклад, у вирішенні проблеми розвитку пізнавальної активності необхідно вважати головним завданням розвиток самостійності мислення учня. Це означає, що необхідні такі групи ігор та вправ: які формують уміння виділяти основні характерні ознаки предметів, порівнювати та зіставляти їх; по узагальненню предметів за певними ознаками; у процесі яких у молодших школярів розвиваються кмітливість, швидкість реакції та всі необхідні якості для успішного оволодіння навчальним матеріалом.

Складання програми таких ігор — турбота кожного вчителя початкової школи.

Отже, дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує - мотиваційна; саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами навчання.

Для вчителя важливо зрозуміти, що дидактичні ігри в початковій школі - це не ігри дошкільників, це не ігри розваги, що вводяться для цікавості та різноманітності завдань. Ігри в школі - перш за все повчальні, вони повинні прикувати нестійку увагу дитини до матеріалу уроку, давати нові знання, примусити напружено мислити.

1.2 Психолого-педагогічні передумови використання дидактичних ігор на уроках математики

Вивчення математики в початковій школі забезпечує оволодіння учнями системою математичних знань, умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті та достатніх для того, щоб успішно засвоїти інші предмети і забезпечити наступність із основною ланкою школи.

Ефективне викладання математики в початкових класах неможливе без пошуків нових шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Школярі мають не лише засвоїти визначену програмою систему знань з математики, а й навчитися спостерігати об'єкти, явища, процеси, порівнювати їх, виявляти взаємозв'язок між математичними поняттями, діями, величинами та їх відношеннями, навчитися міркувати, обґрунтовувати свої висновки, користуватися математичною мовою. Вивчення математики створює широкі можливості для розвитку розумових здібностей молодших школярів: пам’яті, логічного і критичного мислення, інтуїції, уяви, уваги, інформаційної культури. У процесі навчання математики здійснюється також виховання дітей: формуються позитивні якості особистості, риси характеру, емоційно-вольова сфера, їх самостійність, саморегуляція, чесність, наполегливість, працелюбство, акуратність.

Засвоєння основ математики в початкових класах вимагає великого розумового напруження, високого ступеня абстрагування й узагальнення, активності думки. Багатьом учням математика здається нелегкою і малозрозумілою, тому нерідко діти намагаються запам’ятати правила, не розуміючи їх, а це призводить до формалізму в знаннях, гальмує дальше розуміння нового матеріалу. К. Д. Ушинський застерігав від формального заучування готових правил, вимагав, щоб учні пояснювали всі свої дії з дидактичним матеріалом. Він писав: «Само собою зрозуміло, що діти не повинні виучувати ніяких арифметичних правил, а самі відкривати їх…» [35;5].

Ще стародавні римляни говорили, що корінь учіння гіркий. Але навіщо вчити з гіркими і даремними сльозами те, що можна вивчити з усмішкою? Якщо цікаво побудувати урок, корінь учіння може змінити свій смак і навіть викликати у дітей здоровий апетит. Чи можливі щасливі особи на уроках і, звичайно, не тільки шум, байдужість і постійні «обсмикування» вчителя? Здивування, окриленість, азарт, цікавість в очах дітей, коли руки так і тягнуться вгору і неможливо не підстрибнути від радості, від свідомості, що ти такий розумний, кмітливий, — ось що хотілося б побачити на своїх уроках.

Здобуті учнями міцні знання перетворюються в переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої самостійної роботи думки. Отже, вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень.

Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями математичних ідей, понять, формування необхідних вмінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання посильні кожному учневі, максимально розвивати дитячі здібності.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі у грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Наприклад, одноманітне розв’язування прикладів стомлює дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв’язування цих самих прикладів у процесі гри «Хто швидше?» стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети — в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, знає. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. ЇЇ цінність передусім в тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію.

Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорій дитячих ігор, з’ясуванням ролі, структури і значенням гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. С. Виготський, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін та інші. А. С. Макаренко вважав ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він: «Тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може грати у різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності» [41; 215].

Дитина — це індивідуальність — особистість. Особистість — це певна сукупність стійких психічних властивостей людини: темпераменту, характеру, здібностей, особливостей відчуття, сприймання, пам’яті, мислення, уяви, уваги, потреб, мотивів, інтересів, переконань, що складають її індивідуальність. Процес всебічного формування школяра має свої принципи і закономірності: принцип неповторності кожної дитини; визнання відсутності нездібних дітей; урахування нерівності розумових здібностей учнів; індивідуалізації навчально-виховного процесу; урахування індивідуальних особливостей дітей; визнання кожного учня особистістю; навчання через подолання труднощів.

Успіх у навчанні дає моральне задоволення й позитивні почуття. Тому вчитель повинен акцентувати увагу не на невдачах, а на успіхах учня, які школяр отримує у процесі гри. Видатний педагог В. Сухомлинський зазначав: «Виряджаючи дитину до школи, кожна мати вірить у те, що справжній учитель побачить у її дитині щось таке, чого не помічає вона, і розвиватиме помічені здібності. Досвід свідчить, що маленький учень добре вчиться лише тоді, коли він переживає успіх, хоча б невеликий. Тому слід з перших днів зустрічі з дітьми виявити їхні можливості й дати відчути радість успіху» [47; 3]. Але кожна дитина має свій індивідуальний розвиток — це розвиток діяльності, тому для того, щоб виявити його характерні особливості, вчителям дуже часто доводиться шукати до кожного учня свій індивідуальний підхід. Найкраще це робити за допомогою дидактичної гри, бо як відомо, у молодшого школяра добре розвинена ігрова діяльність, яка характеризується схильністю дитини до певного виду ігор, тривалістю перебування у грі, наданням переваги короткочасним або довготривалим іграм, залученістю до ігрового об'єднання, виявами творчості під час гри, враженнями, відчуттями.

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності - ігрової на навчальну.

Робота з молодшими школярами примушує кожного педагога глибше вивчати психофізіологічні особливості учнів, оскільки увага, запам’ятовування, мислення, воля і свідомість у них ще слабкі. В учнів молодшого шккільного віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образний характер мислення, практичне ставлення до розв’язування завдань (спрямованість уваги на результат, а не спосіб дії). Зважаючи на ці риси, доцільно в роботі на уроках математики систематично застосовувати дидактичні ігри чи елементи гри. Таким чином, будучи за змістом наочно-дійовим та наочно-образним, мислення дітей спирається на практичні дії і реалізується в них. Мислення учнів на початку навчання у школі характеризується такими особливостями:

— спрямованістю на розв’язання конкретних завдань, які виникають під час діяльності дитини, включенням її у конкретну роботу;

— наочним і конкретним характером словесних понять, уявлень, властивостей, відношень, величин;

— наявністю в мисленні причинових зв’язків, значною мірою ще обмежених предметами індивідуального досвіду дитини;

— виникненням словесних, планувальних дій, роздумів. Така конкретність дитячого мислення чітко постає і під час розв’язування математичних задач.

Дуже часто діти не можуть зосередитись, відволікаються, проявляють неорганізованість, невитриманість. Чи варто звинувачувати їх в цьому? Навіть, якщо всі навколо — і вчителі, і батьки будуть говорити дитині: «Ти повинен!», то рано чи пізно настане так зване гальмувнння (учень дріматиме на уроці з розплющеними очима) або збудження (буде крутитися, не слухати, відволікати себе та інших). Зайва вимогливість дорослих може ще більше загальмувати процес формування саморегуляції, бо пов’яже вольові зусилля дитини з переживанням негативних емоцій. Тому замість докорів ефективніше тренувати нові вміння у процесі ігор, де виграє той, хто був уважнішим, витривалішим, зібранішим, не промовив забороненого слова, не зробив забороненого руху, не розсміявся, коли дуже хотілося, помітив або запам’ятав більше предметів чи фігур. Щоб зосередити увагу дітей на тому, що необхідно запам’ятати, можна виготовити щось цікаве і в міру яскраве та виставити його на 1−2 хв під час уроку чи проведенні дидактичної гри. Проте якщо часто це робити, то діти звикають і тоді процесу запам’ятовування не буде. Але завжди потрібно пам’ятати про те, що маленький школяр не може спокійно висидіти на уроці і 10 хв — це означає, що треба здійснювати вихід дитячої енергії у фізкультхвилинках.

Недостатній розвиток зорового аналізу дитини часто спричинює проблеми в розпізнаванні й написанні цифр. Учень не вміє подумки аналізувати зразок, він сприймає зображення в цілому. Адже цифру можна не тільки розглядати, а й пощупати, понюхати, послухати, вирізати з паперу. Така діяльність сприяє обробці дитиною подібної різномодальної інформації, забезпечує розвиток наявних і формування нових міжаналізаторних зв’язків головного мозку, що в цілому удосконалює мисленнєву діяльність учня. Часто достатньо перевести завдання на цікаві для дитини проблеми-ігри, як його розв’язання стає незрівнянно швидшим, адже наявність реальної мотивації забезпечує утримання уваги на розумових діях. З тих самих причин учневі набагато легше запам’ятовується конкретний образний матеріал, пов’язаний з відчуттями й емоціями.

Шлях виховання уваги складний і довгий. Він перш за все вимагає знання психології окремих дітей. Все нове, несподіване, яскраве цікаво привертає увагу учнів саме собою без жодних зусиль з їх сторони. Мимовільна увага стає особливо концентрованою і стійкою тоді, коли навчальний матеріал відрізняється наочністю, яскравістю, викликає у школяра емоційне відношення. Тому найважливішою умовою організації уваги є наочність, конкретність навчання, що цілком відповідає інтелектуальним властивостям дітей молодшого шкільного віку.

«Дитина…- пише К. Д. Ушинський, — мислить формами, фарбами, звуками, відчуваннями взагалі… Дитяча природа ясно вимагає наочності… Що таке наочне навчання? Та це таке навчання, що надає на початковому його етапі форм, фарб, звуків…, роблячи його доступним якнайбільшому числу відчувань дитини» [2; 376]. Проте треба пам’ятати, що молодші школярі вельми вразливі. Дуже яскраві наочні враження іноді можуть створити таке сильне вогнище збудження в корі головного мозку, що в результаті цього може загальмуватися будь-яка можливість розуміти пояснення, аналізувати і узагальнювати матеріал. Але на цьому спинятися не можна. Оскільки мимовільна увага підтримується інтересом, то кожен вчитель повинен намагатися зробити свій урок цікавим, адже діти здатні досить довго утримувати увагу на тих об'єктах, які їм цікаві. Це означає, що потрібно вводити у навчальний процес ігри та ігрові ситуації, тому що вони ще допомагають привчати учнів бути уважними навіть до того, що не викликає безпосереднього інтересу. Проте не слід забувати, що при повній відсутності дидактичних ігор на уроках Левову частку часу учень, у кращому разі, слухає вчителя, а частіше — просто очікує перерви. Пасивність неминуче призводить до втрати інтересу до предмета і до навчання загалом.

Психологами доведено, що знання, засвоєні без інтересу, не забарвлені власними позитивними відношеннями, емоціями, не стають корисними для дитини в подальшому житті. Учень пише, читає, відповідає на питання, але ця робота не зачіпає його думок, не викликає інтересу, — він пасивний. Звичайно, щось він засвоює, але пасивне сприйняття і засвоєння не можуть бути опорою міцних знань. Діти запам’ятовують слабо, оскільки навчання не захоплює їх. Цікавість може бути задана несподіваною для дітей постановкою або формулюванням питання, створенням проблемної ситуації, надзвичайною формою ведення уроку. Завжди можна відшукати щось цікаве-«золоту середину» навіть там, де його важко знайти, але ще потрібно вміти його потім правильно подати дітям: не ускладнювати, бо учні не зрозуміють і не спрощувати, полегшуючи навчання, — діти повинні самостійно шукати шляхи вирішення поставленої проблеми. Одержуючи їжу для свого розуму, дитина охоче бере участь у навчальному процесі, чекає на уроки, радіє їм. На заняттях вона уважно слухає вчителя, опановує певні знання.

Також у початковій школі треба давати дітям завдання, що вимагають певного вольового напруження. Перш за все, навчання повинно бути цікавим для дитини, але в той же час привчити робити й те, що не цікавить, за обов’язком, бо в житті не всі обов’язки цікаві. Слід прагнути до того, щоб виконуючи нецікаві завдання, учні працювали не з примусу, а свідомо напружували свою увагу. Для цього потрібно поєднувати нецікаві завдання з цікавими і виконувати їх у вигляді гри, тому що в учнів повинно завжди діяти уявлення, створюватися образи та їх нові комбінації. Маленький школяр прагне все пояснити, прокоментувати, показати, любить запитувати і дізнаватись про нове.

Завжди потрібно враховувати сили дітей. Завдання, що їм пропонуються, можуть бути складними, але посильними для їх розуміння й виконання. При цьому велике значення має поступовість у переході від легкого до складного, від складного до складнішого. В таких випадках діти відчувають своє зростання, у них виникає потреба випробувати свої сили, виконуючи все складніші і складніші завдання. Проте ігрова діяльність трохи зменшується, її замінюють різні завдання дидактичного характеру. Учні, захопившись грою, не помічають, як вони переходять від гри до складних завдань, але кожне завдання — це є своєрідна гра, тому що школярі виділяють головне, шукають щось невідоме, порівнюють, аналізують…

«Школа правильно керованої гри відкриває дитині вікно в світ ширше і надійніше, ніж читання…» — слова ці належать Ж. Фабру [21; 63], далекому від проблем дитинства, але що добре розумів, як багато означає гра в житті дитини і як важливо наставнику, учителю, дорослому, такому, що узявся за дуже відповідальну місію — ростити Людину, бути поряд з дитиною і в грі також, керувати нею, але так, щоб дитина бачила в дорослому друга, партнера, а не наглядача. Проста і всім, здавалося б, зрозуміла думка, — але як це часто буває: легко сказати, проте важко зробити.

Використання ігор допомагає сформувати пізнавальну самостійність — якість особистості, що проявляється у готовності власними силами здійснити цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Вона і мета навчання, і умова, що дає змогу повніше використовувати можливості учнів. Пізнавальна самостійність формується у різних навчальних ситуаціях: сприйнятті готового матеріалу, спрямованій пізнавальній активності, дослідницькій пізнавальній діяльності.

Ігри створюють певний емоційний фон в учнівському колективі, але й потребують певного емоційного настрою.

Бажання грати, прагнення до діяльності властиві кожному учневі. У грі діти вчаться логічно висловлювати свої думки, послідовно діяти, бути спостережливими, знаходити своїм спостереженням образний вислів. Чим діяльніша поведінка гравця, тим довша гра, тим більше приносить вона радості і знань. Застосування ігор забезпечує єдність формування понять, поєднує це з інтелектуальним розвитком та вихованням учнів, сприяє підвищенню ефективності навчання.

Гра стимулює пізнавальний інтерес. Це вибіркова спрямованість особистості, звернена до сфери пізнання, процесу оволодіння знаннями, це інтерес до глибокого, усвідомленого пізнання. Оскільки пізнавальний інтерес багатогранний, він може по-різному впливати на процес засвоєння: — виступати як зовнішній стимул процесу навчання, як засіб активізації цього процесу; - як мотив пізнання, стикаючисть та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами. Якщо інтерес до предмета не сформований, засвоєння буде відбуватися нижче за природні сили учня. Враховуючи це, необхідно постійно здійснювати стимулювання пізнавальних інтересів. Основні напрями цього: за допомогою змісту матеріалу, що вивчається та внаслідок організації пізнавальної діяльності.

Дидактичні ігри на уроках математики в початковій школі дають можливість внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів.

Пізнавальна самостійність — це якість особистості, проявляється у готовності своїми силами здійснити спрямовану пізнавальну діяльність. Ця активність передбачає здатність здійснювати пізнавальну діяльність, включає необхідні знання, оволодіння методами пізнавальної діяльності та сформованість мотивів, які визначають потребу, прагнення до цієї діяльності. Пізнавальна самостійність може розглядатися, з одного боку, як метод навчання, а з іншого — як умова, що дає змогу повніше використовувати можливості учнів. Розвиток здатності виконувати пізнавальну діяльність має такі рівні: перший — засвоєння забезпечується сприйняттям, усвідомленням, запам’ятовуванням матеріалу, другий — дозволяє застосовувати знання у новій ситуації, що потребує творчого підходу до використання знань, які має учень. Пізнавальна самостійність може формуватися у різних навчальних ситуаціях, серед яких можуть бути: готова подача матеріалу, спрямована пізнавальна активність, дослідницька пізнавальна діяльність. Поєднувати навчальні ситуації різного типу можна внаслідок використання систем організації пізнавальної діяльності. Сформована пізнавальна самостійність дасть змогу педагогу організувати різні види пізнавальної діяльності учнів.

За допомогою гри добре формується в учнів також логіко-пошукова пізнавальна діяльність. Вона нерозривно пов’язана з констатуючою пізнавальною діяльністю. Цей вид потребує високого інтелектуального напруження, вміння логічно мислити та користуватися знаннями, що накопичилися, сприяє розумовому розвитку учнів. Правильно організована навчальна діяльність пізнавально-пошукового типу при використанні ігор на уроках математики, продумане керівництво нею з боку педагога, викликає в учнів інтерес до навчального процесу, розвиває активність і самостійність. Самостійно усвідомлюючи явища дійсності, молодші школярі вчаться робити власні висновки. Це формує в них міцні глибокі знання. За висловом Л. М. Толстого: «…знання тільки тоді знання, коли набуті зусиллям думки, а не пам’яті.» [27; 51 ]. Тому, необхідно зробити навчальний процес творчим, осмисленим, активізувати всю пізнавальну діяльність школярів.

Ігрові форми навчання сприяють використанню різних способів мотивації.

1. Мотиви спілкування: — учні, спільно вирішуючи завдання, беручи участь у грі, вчаться спілкуватися, враховувати думку товаришів; - при вирішенні колективних завдань використовуються різні можливості учнів; - спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних відносин.

2. Моральні мотиви: — у грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності.

3. Пізнавальні мотиви: — кожна гра має близький результат (закінчення гри), стимулює учня до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення; - у грі команди чи окремі учні завжди рівні (немає відмінників, трієчників, є гравці). Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки; - ситуація успіху створює сприятливе емоційне тло для розвитку пізнавального інтересу. Невдача сприймається не як особиста поразка, а як поразка у грі й стимулює пізнавальну діяльність; - змагальність — невід'ємна частина гри — притягання, задоволення для дітей; - у грі завжди є якесь таїнство — неотримана відповідь, що активізує розумову діяльність учня, штовхає на пошук відповіді.

В. Сухомлинський писав: «…у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Гра — це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ» [53; 22]

Чому ж гра, такий важливий засіб пізнання має залишатись за порогом школи? Навпаки, найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до праці на уроках математики. Граючись на уроці діти психологічно розкуті - це сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість. Усвідомлення «я це можу» зміцнює впевненість у собі й породжує потребу «мені це необхідно, цікаво і зовсім не страшно».

Як бачимо, гра на уроці математики забезпечує емоційний вплив на учнів, активізує їхні можливості, полегшує оволодіння та сприяє актуалізації знаннями, навичками, вміннями. Вона виховує культуру спілкування і формує вміння працювати в колективі та поза ним. ЇЇ вплив помітний і на вчителеві: сприяє розвитку педагога і як особистості, і як спеціаліста, примушує постійно працювати над собою, вдосконалювати педагогічну майстерність.

Розділ ІІ Методика використання дидактичних ігор при вивченні математики у початкових класах

2.1 Методичні вимоги до застосування дидактичних ігор на уроках математики

Мета курсу математики у початковій школі полягає в тому, щоб формувати в учнів якісно нові знання, які характеризуються вищим рівнем осмислення, динамічністю застосування в нових ситуаціях, підвищенням їх дієвості і системності.

Завдання цього курсу — розвиток у дітей математичних вмінь: усної і письмової лічби, визначення складу числа, виконання обчислень, розв’язування задач.

Дуже часто учням важко сприймати математику як науку, вивчати її терміни, величини. Найбільше діти люблять гратися. Тому слід урізноманітнювати уроки цікавими ігровими моментами. Це сприятиме кращому вивченню предмета, розвиватиме творчі здібності школярів. Адже важливо дати кожній дитині не тільки знання, а й способи їх здобуття.

Одним із найперспективніших шляхів виховання активних учнів на уроках математики, озброєння дітей необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають дидактичні ігри.

Значення дидактичних ігор на уроках математики — дуже велике. За допомогою такої гри у дітей стимулюється мислення, розвивається кмітливість, просторова уява, пам’ять, увага; учні краще запам’ятовують навчальний матеріал. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі (знання, вміння, навички), має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.

Плануючи урок, вчителеві необхідно зважати на вік учнів, добирати ігри, які були б їм цікаві й зрозумілі. Вибір гри залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які навчальні та виховні завдання вимагають свого розв’язання. Якщо гра колективна, вчитель мусить добре знати особливості цього колективу: інтелектуальний розвиток, вік, інтереси. Вибір гри залежить також і від часу її проведення.

Проте, педагогам слід пам’ятати, що найважче завдання — пропозиція гри учням. У пропозицію гри входить пояснення її правил і техніки дій. Пояснення гри є моментом дуже відповідальним. Гру варто пояснювати коротко й точно, безпосередньо перед її початком. У пояснення входять назва гри, розповідь про її зміст, пояснення основних і другорядних правил, значення ігрових аксесуарів, розподіл ролей. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. Конфуцій сказав: «Учитель та учень ростуть разом» [30; 9].

Ролі можуть бути активними та пасивними, головними та другорядними. Розподіл не повинен залежати від статі дитини, віку, фізичних особливостей. При розподілі ролей необхідно робити так, щоби роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним — виявити активність, недисциплінованим — стати організованими, новачкам і дітям, які цураються колективу, — виявити себе, здружитися з усіма — тобто, під час гри потрібно здійснювати не лише навчання, але й виховання. Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія: роль без дії не дає ефективності, дитина вийде з гри, якщо їй нема що робити.

Також необхідно звернути увагу на місце гри. Воно має відповідати сюжету гри, змісту, підходити за розміром для кількості гравців, бути безпечним, гігієнічно-нормативним, зручним для дітей; не мати відволікаючих факторів.

Застосовуючи гру як формулу (засіб, методичний прийом) навчання, учитель повинен бути впевненим у доцільності її використання, визначити мету гри у відповідності до завдань навчального процесу. Дидактичні ігри повинні утворювати систему, яка передбачає їх певну послідовність і поступове ускладнення. Будь-яка дидактична гра має вирішувати конкретне завдання, яке під силу її учасникам. Вчитель зобов’язаний визначити мету і завдання гри, її зміст і хід, а також забезпечити учасників гри методичними матеріалами: ігровими завданнями, інструкціями та навчальними матеріалами.

Під час планування, підготовки і проведення гри на уроці математики в початкових класах необхідно дотримуватись наступних принципів і правил:

1. Учитель має чітко усвідомлювати дидактичні завдання використання ігрових елементів у навчальному процесі й організовувати всю діяльність на уроці з орієнтацією на виконання цих завдань.

2. Всі учасники повинні знати і виконувати правила гри, про які їх докладно інформують до її початку.

3. На ігровому уроці не повинно бути сторонніх спостерігачів, тому важливо залучити всіх учнів до активної діяльності. Разом із тим участь у грі - справа добровільна, тому не варто змушувати грати дітей пасивних, або тих, які соромляться. Спочатку їм можна запропонувати ролі експертів чи асистентів учителя. Через деякий час вони самі попросяться у гру.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою