Оптимізація організаційної структури малого підприємства

Оптимізація організаційної структури малого підприємства

Вступ

На сьогоднішній день у вітчизняній практиці управління бізнес-структурами склалась ситуація, яка характеризується необхідністю широкого використання інформаційних технологій для ефективного управління корпоративними структурами. Дана тенденція продиктована рядом зовнішніх і внутрішніх економічних факторів, головними з яких вважаються: великий обсяг і динамічність даних, що потребують негайної обробки і аналізу, необхідність швидкого прийняття актуальних рішень, керуючись реальними фактами, реорганізація структури підприємства з метою оптимізації всіх наявних бізнес-процесів і ефективного використання виробничих потужностей, дотримання вимог стандартів серії ISO 9000 «Управління якістю», з метою отримання сертифіката якості і таким чином підвищення авторитету компанії та конкурентоспроможності її продукції на ринку та інші фактори.

У зв’язку з цим ряд провідних компанії України розробив та прийняв на озброєння концепцію вводу в експлуатацію інформаційних систем підтримки бізнесу або систем ERP-класу. Одним із найважливіших модулів такої системи являється модуль управління структурою підприємства. Одним із основних задач цього модулю являється оптимізація кількості персоналу, в залежності від ринку і вимог компанії.

Взагалі, питання оптимізації кількості персоналу являється надзвичайно актуальним для сьогочасного стану багатьох компаній нашої країни (особливо це стосується малих підприємств, а також окремих відділів великих приватних та державних підприємств)також це питання набуває більшої ваги у зв’язку зі збільшенням конкуренції на ринку.

В досконалому ринку зостануться лише ті підприємства, які здатні швидко реагувати на потреби ринку, для цього необхідно докладно знати функціонування структури свого підприємства та мінімізувати затрати на його утримання. Кількість працівників підприємства повинна бути оптимальною. Мало покладатися на інтуїцію або особисті якості людей, необхідно мати під рукою чітку стратегію розвитку, тобто розробити або придбати ефективну інформаційну систему.

Тому необхідність застосування інформаційних систем для підтримки цього процесу значно підвищується.

Однак, з вибором необхідного програмного забезпечення виникає ще одна проблема — яку конкретно систему використовувати. На сьогоднішній день на ринку інформаційних технологій представлено безліч ERP-систем, які відрізняють за якістю, ціною, технічними характеристиками. У зв’язку з цим, виникає необхідність вибрати або розробити ту інформаційну систему, яка б мала найбільшу ефективність, оптимально підходила під структуру системи управління компанією і в найкоротший термін окупила затрати на її реалізацію.

Саме тому виникає потреба в розробці методів оцінки ефективності вводу в експлуатацію інформаційних систем для подальшого аналізу процесів компанії і прийняття рішень щодо можливих поліпшень і вдосконалень.

Оскільки в даній дипломній роботі буде створюватися аналітичний модуль, то він може бути інтегрований, як у вже існуючу інформаційну систему, так і на його базі може бути створена нова інформаційна система на основі детального аналізу організаційної структури компанії, в якій вона застосовується.

Саме розробці такого аналітичного модуля оптимізації цінової та кадрової політики, який би задовольняв як керівника певного відділу, так і керівництво підприємства буде присвячена ця робота.

1. Аналіз стану проблеми оптимізації структури підприємства

1.1 Обґрунтування теми дипломної роботи Оптимізація структури цінової та кадрової політики малого підприємства, який забезпечував би максимальну економічну ефективність його функціонування.

Тезиси

— структура підприємства базується на плануванні його функціонування

— планування роботи підприємства складається з багатьох під проблем (кадрова політика, цінова політика тощо), які сильно пов’язані між собою.

— ефективне планування роботи підприємства може бути виконане лише за умови одночасного врахування всіх аспектів його функціонування

— запорукою успішності функціонування підприємства забезпечується ефективною цінової та кадровою політикою.

В процесі вдосконалення системи управління компанією, керівництву компанії необхідно отримувати дані про ефективність вливання інвестицій в ту чи іншу сферу діяльності підприємства. Одним із типів інвестицій являються фінансові ресурси, спрямовані на введення в експлуатацію інформаційних технологій для автоматизації основних процесів підприємства. Крім того, вивчивши обстановку на прикладі однієї типової організаційної сфери, топ-менеджмент компанії може прийняти рішень про застосувань тих же методик в інших сферах.

Отже, для керівництва компанії, а також власників основних бізнес-процесів необхідна оцінка ефективності заходів, щодо застосування інформаційних технологій.

Саме тому виникає необхідність знаходження критеріїв ефективності та методик їх розрахунків з досить високою достовірністю. Дана задача розглядається в даній роботі.

Особливістю її розглядання, що підвищує її актуальність являється:

· Розробка кількісного економічного критерію, що дає наглядність для керівництва всіх рівнів має певний універсалізм;

· Процесний підхід, що дає можливість розглядати функціонування організаційної системи як цілеспрямованого процесу;

· Врахування стохастичного характеру протікання процесів.

Таким чином тема дипломної роботи має досить високу актуальність, що зв’язано з її практичною необхідністю. Розглянутий підхід може бути уніфікований не тільки для вибору кадрової та маркетингової політики відділу по роботі з клієнтами, а й для більшості організаційних структур компанії. Крім того розроблений алгоритм може лягти в основу розробки програмного забезпечення ІС для підтримки управлінських рішень у бізнесі.

1.2 Аналіз публікацій по темі дипломної роботи Розглядаючи тематики дипломної роботи всі публікації в даній області можна розділити на чотири категорії:

· Публікації, що стосуються інформаційних систем і практики їх введення в експлуатацію;

· Публікації, що стосуються методів системного аналізу і застосування їх для аналізу автоматизованих організаційних систем корпоративних структур.

· Проблеми відбору кадрів (кадрова політика)

· Проблеми планування кадрів.

Розглянемо кожен тип окремо.

1) Публікації, що стосуються інформаційних систем.

В наш час, у зв’язку з розширенням ринку інформаційних систем з’явилось досить багато як монографій так і періодичних видань, що стосуються даної проблематики. І якщо до середини 90-х основним джерелом інформації в галузі застосування інформаційних технологій для управління бізнес-структурами були зарубіжні видання, то на даний момент пальма першості на українському інформаційному просторі належить російським і українським авторам.

Виділимо із загального спектру постійних і періодичних видань ті, які завоювали найбільшу популярність і розглядають питання, близькі до тематики дипломної роботи.

Одним із найяскравіших прикладів монографії, щодо втілення концепції управління ресурсами підприємства за допомогою інформаційних технологій, в тому числі й таким ресурсом як інфраструктура, являється монографія В. С. Гаврилова «Практика внедрения корпоративных стандартов MRP в отечественном бизнес-управлении», — Питер, 2003.

В даній книзі розглядаються питання організації процесу введення в експлуатацію системи ERPкласу, розглядаються необхідні технічні характеристики. Крім того проводиться аналіз умов для введення в експлуатацію інформаційних технологій. дуже важливим являється розгляд автором питання ефективності інформаційних систем і методів її підвищення.

Крім того існують періодичні видання провідних економістів, які розглядають аспекти застосування інформаційних технологій для управління бізнес-процесами та загальний позитивний ефект від цього. Але варто сказати, що більшість розглянутих публікацій стосуються переважно оцінки якісних показників (покращення структури системи управління) або ж доволі посередніх кількісних (загальний прибуток компанії). Але бракує публікацій, пов’язаних з кількісною оцінкою безпосереднього ефекту від застосування інформаційних систем (зниження затрат на процеси, підвищення їх оперативності).

2) Публікації, що стосуються методів системного аналізу.

Хоч системний аналіз в нашій країні лише починає займати належне місце серед інших методів дослідження операцій та складних систем і об'єктів.

Серед найбільш актуальних літературних джерел, що стосуються тематики дипломної роботи слід виділити наступні.

Катренко А.В. «Системний аналіз об'єктів та процесів комп’ютеризації». Львів: «Новий світ» — 2000. Ця книга актуальна тим, що в ній застосовуються методи системного аналізу саме для дослідження інформаційних систем. Розгляд методологій, представлених в книзі дозволив знайти найбільш ефективні методи дослідження характеристик інформаційної системи.

Ще одним літературним джерелом, корисним при написанні дипломної роботи була монографія Б. А. Гладких, В. М. Люханова, Ф. И. Перегудова «Основи системного похода и їх приложение к разработке териториальных автоматизированых систем управления «— Томск, 1986.

В даній книзі розглядаються особливості моделювання інформаційних систем на основі методів системного аналізу. Підхід, викладений авторами дозволив структуризувати проблему вибору критерію оцінки ефективності ІС

Що стосується математичного апарату для оцінки економічної ефективності, то найбільш корисним літературним джерелом в цьому плані стала книги Д. Филипса та А. Гарсії-Діаса «Методы анализа сетей», — Мир, Москва, 1984. та Дж. Моудера, та С.Єлмаграби «Методологические основы и математические методы», — Мир, Москва, 1981.

В даних книгах представлено цілий набір методик для проведення системного аналізу організаційних систем. По суті дані книги являються, мабуть, найкращими джерелами в свої специфіці.

3)Публікації що стосуються проблеми відбору кадрів (кадрова політика).

Сучасні підходи для вирішення широкого кола виробничих проблем висвітлені у книзі Р. Б. Чейза, Н.Дж. Эквилайна,.Ф.Якобса «Производственный и операционный менеджмент», — Вильямс, Киев, 2003.

4) Публікації що стосуються проблеми планування кадрів.

Так як оптимізація нашого підприємства буде направлена на створенні аналітичного модуля оптимізації цінової та кадрової політики управління підприємством, ми звертаємо увагу на літературу присвячену математичним методам прогнозування та оптимізації економічних систем, зокрема дисципліні дослідження операцій. Даній тематиці, починаючи з 60-х років було присвячена значна кількість публікацій, серед яких можна виділити такі як «Займемся исследованем операций», де на характерних прикладах ілюструється застосування апарату дослідження операцій для вирішення типових проблем прийняття рішень у різних умовах. Більш докладне висвітлення теорії дослідження операцій наведено у книгах Дж. Моудера, та С.Єлмаграби «Введение в исследование операций» и «Исследование операций. Методологические основі и математические методі» та «Исследование операций. Модели и применения», — Мир, Москва, 1981.

Таким чином, підсумовуючи аналіз літературних джерел, можна говорити, що існує безліч методик висвітлених у великій кількості публікацій. Тому при виборі методів аналізу слід чітко представляти проблематику і вибрати той метод, який би максимально ефективно допоміг би вирішити поставлену задачу.

1.3 Огляд інформаційних систем, що містять модулі управління об'єктами інфраструктури Як уже відмічалось, на вітчизняному ринку інформаційних технологій існує велика кількість інформаційних систем, в які входять модулі управління інфраструктурою.

Проведемо короткий поверхневий аналіз інформаційних систем.

Взагалі існує два типи корпоративних систем по західній класифікації. Перший тип — Business Management System (BMS) — системи управління бізнесом. Другий тип — Enterprise Resource Planning (ERP).

В свою чергу BMS поділяються на три групи. В першу входять прості системи для автоматизації малих підприємств. Системи цього типу призначені для дуже обмеженого числа стандартних бізнес-процесів. Як правило, вони працюють на одному робочому місці. Наприклад кількість персоналу та ціни, в них реалізується ручним вводом даних в табличні модулі. Вітчизняним прикладом такої системи являється «1С Бухгалтерія».

До другого типу відносяться системи з більшим спектром і глибиною охвату функцій. Вони потребують настройки, яку в більшості випадків проводять спеціалісти фірми-розробника. В такій системі можуть бути описані десятки процесів.

Наступна група систем розрахована на роботу великого числа користувачів. Такі системи застосовуються на середніх підприємствах, не пред’являючи серйозних вимог до функціональності і адаптивності системи управління. В системах даного типу існують окремі інтегровані модулі для управління бізнес-процесами. Прикладом таких системи може бути ADV, що успішно працює в компанії Аснова Холдінг.

Найвищий рівень ієрархії займають системи, які забезпечують планування і управління всіма ресурсами підприємства, будуються на основі MRP/ERP моделей. Системи даного типу не просто проводять обробку інформації, а й також реалізовують концепцію підтримки управлінських рішень за рахунок вбудованих алгоритмів. Крім того існує безліч окремих програмних додатків, які можуть як входити в інтегровану систему управління підприємством, так і представляти собою окрему інформаційну систему. Особливо часто системи такого типу використовуються в тому випадку, коли підприємство за рахунок власних ресурсів веде розробку інформаційної системи.

Даючи загальну характеристику всіх наявних типів інформаційних систем, що містять модулі управління інфраструктурою можна говорити, що їх застосування дає можливість значно підвищити характеристики процесів, для автоматизації яких вони застосовуються.

Розглядаючи основні проблеми застосування інформаційних систем слід відмітити такі труднощі як: висока вартість ERPсистем, підвищений рівень кваліфікації персоналу, перебудова і реорганізація деяких етапів бізнес процесу.

Саме тому при виборі тієї чи іншої інформаційної системи аналітики в першу чергу проводять аналіз того середовища, в якому буде застосована ERP-система. Тому для характерним явищем на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій являється попередній аналіз організаційної системи з послідуючим вибором типу інформаційної системи.

Що стосується розглядуваного в дипломній роботі аналітичного модуля оптимізації цінової та кадрової політики, варто сказати, що він може бути інтегрований, як у вже існуючу інформаційну систему, так і на його базі може бути створена нова інформаційна система на основі детального аналізу організаційної структури компанії, в якій вона застосовується, що зумовлює її застосування і подальше вдосконалення.

2. Проблематика вибору стратегії підприємства

2.1 Сукупне планування виробництва Сукупне планування виробництва передбачає встановлення темпу виробництва групи або іншої широкої категорії товарів на середньостроковий період (від 6 до 18 місяців). Відповідно до рис. 2.1 сукупний план надає вихідні дані для складання основного плану виробництва.

Рис. 2.1 Види планування Головна мета сукупного плану складається у встановленні оптимального сполучення темпу виробництва, чисельності робочої чинності й обсягу наявних матеріальних запасів. Під темпом виробництва розуміють кількість одиниць продукції, що виготовляють в одиницю часу (у годину, у день). Чисельність робочої чинності - це кількість робітників, необхідне для випуску певного обсягу продукції. Наявні матеріальні запаси являють собою залишок невикористаної в попередньому періоді продукції.

Формалізоване подання завдання сукупного планування: прогнозований попит F, на кожен період / тимчасового обрію планування, рівного Т періодів, визначає обсяг випуску продукції Pt, рівень матеріальних запасів /, і чисельність робітників Wt таким чином, щоб відповідні витрати для періодів t = 1, 2 тут плин усього обрію планування були мінімальними.

Форма сукупного плану в різних компаніях різна. У деяких фірмах він являє собою формалізований звіт, що містить плановані завдання й передумови, на яких вони базуються. В інші, в основному в невеликих фірмах, власник може виконати прості розрахунки необхідної чисельності робітників, які будуть відбиті в штатному розкладі, що замінить йому сукупний план.

Способи складання планів також різні для різних фірм. Загальний підхід укладається в тім, що план становлять, виходячи з корпоративного щорічного плану, як показано на мал. 2.1. Типовий корпоративний план містить розділ, присвячений виробництву, що конкретизує для кожної виробничої лінії такий обсяг випуску продукції на 12-місячний період, який зможе задовольнити прогнозовані продажі. Плановик бере цю інформацію й намагається визначити, що найкраще вирішити це завдання з наявними ресурсами.

Рис 2.2 Фактори виробничого планування Деякі організації поєднують потреби у випуску широкої номенклатури продукції в еквівалентні одиниці й використають їх як основу сукупного планування. Наприклад, підрозділи компанії General Motors можуть попросити випустити певне кількість у машин всіх типів на особливому встаткуванні. У цьому випадку плановик виробництва візьме середнє по всім модулям число робочих годин, необхідних для зробить одного умовного автомобіля, як основу розрахунку всього сукупного плану. Тоді подробиці плану, до типів моделей, що випускають, будуть відбиті короткострокових виробничих планах.

Інший підхід полягає в тому, щоб розробити сукупний план, моделюючи різні варіанти основного плану виробництва й розраховуючи відповідні потреби у виробничих потужностях. Це дозволяє визначить чи вистачить наявних трудових ресурсів й устаткування кожному робочому центрі. Якщо ресурси неадекватні необхідній потужності, то для кожної виробничої Л1 що визначають потреби в понаднормових роботах, субпідрядах, додатковій робочій силі й т.д.; все це вводиться в попередній варіант плану. Цей план модифікують, використовуючи інтуїтивний метод (спроб та помилок) або математичні методи, і одержують кінцевий варіант плану, у якому мінімізовані (i це завжди сподіваються) всі витрати.

Середовище виробничого планування На рис. 2.2 показані зовнішні й внутрішні фактори, що утворять середовище виробничого планування Зовнішні фактори перебувають поза безпосередньої впливом плановика.

Якщо у фірмі маркетинг і виробництво тісно зв’язані, для підвищення попиту в періоди низького попиту можна активізувати рекламу й знижувати ціни. Навпроти, у періоди високого попиту можна зменшити рекламну діяльність і підняти ціни до рівня, що забезпечує максимальне одержання прибутку від реалізації виробів або послуг продукція, що доповнює, допомагає перебороти фірмам циклічні коливання попиту. Наприклад, на газонокосарки високий попит навесні й улітку, а низький — восени й узимку. І навпаки, підвищеним попитом восени й узимку й зниженим попитом навесні й улітку користуються, наприклад, снігоходи й снігоочисники. Міняючи по сезонах види продукції, що доповнює, можна згладити коливання попиту. Що стосується сервісу, те тут коливання попиту часто виражаються в годинниках, а не місяцях. Ресторани з високим попитом у періоди ленчу й обіду, часто знижують ціни на сніданки, щоб підвищити попит у ранкові годинники.

Але навіть при такому впливі на попит існують межі, до яких можливе керування попитом. В остаточному підсумку, при складанні виробничого плану плановик на виробництві повинен ураховувати продажі й замовлення, заплановані маркетингом, залишивши собі для маніпулювання в якості змінних внутрішні фактори.

Що стосується керування внутрішніми факторами, то зараз використають новий підхід, що одержав назву адекватної реакції. При цьому підході визначення початку виробництва конкретного виробу засновано на точному аналізі попереднього попиту й виробництва в сполученні з експертною оцінкою майбутнього попиту. Ключовим елементом цього підходу є чіткий поділ виробів на ті, для яких попит досить передбачуваний, і ті, для яких попит практично непередбачений.

Внутрішні фактори розрізняються по своїй керованості. Існуюча виробнича потужність заводу й устаткування в серійному виробництві практично майже незмінна — угоди із профспілками обмежують можливість зміни чисельності робочої чинності. Крім того, виробничу потужність не завжди можна збільшити, якщо вищі керівники встановлюють ліміти на суму коштів, виділюваних на створення матеріальних запасів. Разом з тим, завжди існує деяка гнучкість у керуванні цими факторами й плановики виробництва можуть скористатися наступної однієї з або комбінацією стратегій виробничого планування.

Стратегії виробничого планування. По суті, є три стратегії виробничого планування, у яких використаються три змінні величини: робоча чинність, робочий час, обсяг матеріальних запасів і резервів.

1. Стратегія відстеження попиту. Передбачає узгодження темпу виробництва з обсягом замовлень шляхом найму або звільнення робочої сили залежно від зміни обсягу замовлень. Успіх цієї стратегії залежить від наявності групи добре навчених претендентів, яких можна в будь-який час використати при збільшенні замовлення. Недолік цієї стратегії - робітники можуть знижувати темп роботи з побоювання, що їх звільнять, як тільки будуть виконані замовлення, що підвищили попит.

2. Стратегія гнучкого використання робочого часу. При цій стратегії змінною величиною, що компенсує коливання попиту, є робочий час при незмінній чисельності працюючих. Темп виробництва варіюється за допомогою гнучкого робочого графіка, що передбачає як простої при малому попиті, так і понаднормові роботи — при підвищеному. Ця стратегія дозволяє уникнути емоційних витрат і напруженості через наймання й звільнення, характерних для стратегії відстеження.

3. Стратегія постійного рівня виробництва. Ґрунтується на збереженні постійної чисельності робочої чинності при незмінному рівні виробництва. Недостачі й надлишки продукції згладжуються зміною рівня матеріальних запасів, резервуванням замовлень і втратою обсягів продажів. Персоналу вигідне стійке завантаження робочого часу, незважаючи на те, що вона досягається ціною зниження рівня обслуговування клієнтів і збільшення витрат на матеріальні запаси. При виборі цієї стратегії потрібно також ураховувати, що запаси, що зберігаються, можуть застарівати.

Якщо для згладжування коливань попиту використають одну з вищенаведених змінних, то відповідну стратегію називають чистою, якщо використають більше, те — змішаної. Найчастіше на практиці використають змішану стратегію.

Субпідряд. На додаток до цих стратегій менеджери часто йдуть на передачу частини виробничих завдань субпідрядникам на договірній основі. Ця стратегія аналогічна стратегії відстеження, але найм і звільнення робітників переводиться в русло висновку субпідрядних контрактів. Певний рівень субпідряду бажаний, щоб вирівняти коливання попиту. Однак, якщо зв’язок з постачальником не дуже сильна, виробник частково втрачає контроль над строками виконання замовлень й якістю. Із цієї причини екстенсивне застосування субпідряду можна розглядати як стратегію підвищеного ризику.

2.2 Керування трудовими ресурсами Наука про керівництво й методи дослідження операцій для рішення завдань керування трудовими ресурсами дотепер не одержали належного розвитку й застосування. Це порозумівається головним чином тим, що при рішенні завдань подібного роду доводиться враховувати безліч різних по ступені важливості факторів, існування яких обумовлене взаємними вимогами, пропонованими колективом, окремими індивідуумами й організацією друг до друга. Із всіх можливих вимог при аналізі й виробітку відповідних рекомендацій у першу чергу необхідно враховувати наступні:

— організація повинна мати ефективну структуру посад і число співробітників, які змогли б забезпечувати своєчасне виробництво необхідного обсягу продукції необхідної якості, і впливати на членів колективу;

— організація повинна ефективно використати трудові ресурси, якими вона розпоряджається;

— організація повинна задовольняти основні потреби окремих індивідуумів і створювати умови для максимального прояву їхніх особистих якостей і здібностей;

виробництво товарів і рівень відповідної заробітної плати повинні впливати на якість роботи співробітників організації й діяльність керівних органів.

Перша вимога, безпосереднє відношення, що має, до вибору структури організації й рівня керівництва, пов’язане із плануванням і виконанням робіт.

Друга вимога, що стосуються організації виробництва й керування його циклами, передбачає вивчення тривалості й ходу їхнього виконання, визначення ступеня завантаження й розподіл трудових ресурсів, а також вибір засобів стимулювання, що підвищують продуктивність праці.

Третя вимога, пов’язана з розробкою способів задоволення особистих потреб з вивченням індивідуальних і групових взаємин з урахуванням психологічних факторів.

Четверта вимога, власне кажучи, зводиться до необхідності враховувати соціальні й правові фактори, що істотно впливають на ефективність використання організацією трудових ресурсів, якими вона розташовує.

Поліпшення якості функціонування деякої соціальної системи можливо тільки при ретельному аналізі перерахованих вище вимог. тому що саме вони визначають вид цільових функцій й обмежень, що накладають, а також метод дослідження, і в остаточному підсумку від них залежить реалізація розроблених рекомендацій. Таким чином, керування трудовими ресурсами можливо тільки на науковій основі, і саме цієї мети й покликані служити наука про керівництво й методи дослідження операцій. Для організації поліпшення якості функціонування означає збільшення ефективності виконання роботи її виконавцями як у даний момент часу, так у майбутньому. Для виконавця поліпшення якості функціонування означає збільшення заробітної плати з метою підвищення рівня своїх потреб, а також забезпечення певного суспільного становища й можливості розвитку й реалізації індивідуальних здатностей. Досить часто ці дві точки зору суперечать одна інший, однак іноді вони виявляються взаємопогоджуваними, тобто рішення, що веде до поліпшення функціонування однієї з «конфліктуючих» сторін, приводить також до поліпшення функціонування й іншої. Знаходження таких рішень є однієї з головних завдань науки про керівництво й основну мету більшості досліджень в області соціально-технічних систем, систем планування й керування трудовими ресурсами. Реальне поліпшення функціонування організації можливо на основі теорії прийняття рішень, причому найбільш доступним способом оцінки ефективності застосування методів дослідження операцій в області керування трудовими ресурсами є визначення простору рішень по керуванню такими ресурсами. Цей підхід дозволяє класифікувати методи дослідження операцій, які були використані раніше або можуть бути використані в кожному з підпросторів рішень. Простір рішень у першу чергу визначається наступними функціями, які є основою керування.

Комплектування штату організації, тобто набір кандидатів і відбір з їхнього числа осіб, що задовольняють вимогам, які керівництво фірми пред’являє до майбутніх співробітників.

Підвищення кваліфікації персоналу, тобто загальна й професійна підготовка й удосконалення.

Розподіл трудових ресурсів, тобто розміщення кадрів і призначення на посаду (передбачаються, що задано розклад робіт і список посад, здійснюється більше раціональне закріплення робочих місць і посад).

Використання трудових ресурсів, тобто розробка організаційної структури, інформаційних потоків і схем взаємин між співробітниками, стилю керівництва, інструкцій з виконання робіт (припускає ся, що штат співробітників заданий або може бути з прогнозовано й виконано більше раціональний розподіл робіт і посад).

Оцінка ефективності персоналу, тобто вимір внеску кожного співробітника в успішну діяльність організації.

Оплата й стимулювання персоналу, тобто використання різних (економічних і неекономічних) форм винагороди й заохочення для стимулювання кожного співробітника. Ця функція має безпосереднє відношення до заробітної плати, доходам, просуванню по службі, умовам праці, професійному й суспільному визнанню й соціальним стимулам.

2.3 Комплектування штату організації

Набір кандидатів Як ми вже відзначали, комплектування — це набір кандидатів і відбір з їхнього числа осіб, найбільш задовольняючим вимогам, які пред’являються до майбутніх співробітників. При виконанні першого із зазначених процесів, які, по суті являє собою формування безлічі кандидатів на одержання роботи, потрібно вирішити відразу кілька завдань, таких, як визначення джерел формування безлічі кандидатів, визначення необхідного числа кандидатів, визначення необхідної кваліфікації й складання розкладу набору кандидатів. У цьому випадку відбір буде складатися в ухваленні рішення, кого з кандидатів варто зарахувати на роботу.

Звичайно ті методи дослідження операцій, за допомогою яких можуть бути вирішені завдання набору, припускають існування щодо великої кількості кандидатів, кожний з яких повинен виконувати порівняно невелике число ідентичних операцій або завдань. Тому вивчення завдання набору варто почати з визначення реакції організації на чисельність персоналу. Ця реакція відбиває взаємозв'язок початкових і кінцевих показників організації по персоналі й може бути використана для мінімізації або витрат на зміст персоналу, або його чисельності. Завдання вибору числа співробітників може бути сформульована в такий спосіб: мінімізація величини N або C (N) за умови, що R (N)?G, де N — рівень вхідного потоку, що виражає кількістю людей, прийнятих на роботу, обсягом робочих годин, числом угод, укладених з метою реалізації продукції, і т.д., C (N) — витрати на зміст персоналу залежно від величини N (лінійна функція витрат має вигляд C1+C2N);G — цільовий показник, або необхідний рівень вихідного потоку, R (N) — функція, що характеризує вихідні показники функціонування організації залежно від вхідного потоку. У тих випадках, коли функція R (N) є лінійної, рішення завдання тривіально. Однак у більшості випадків ця функція апроксимується s-образній кривій (Рис. 2.3). Початкова ділянка цієї кривої відповідає вихідному значенню вихідного показника функціонування організації. ділянка, Що Примикає, може бути апроксимовано лінійною функцією й відповідає позитивній реакції організації на зростання рівня вхідного потоку (тобто будь-яке збільшення вхідного потоку приводить до зростання вихідного потоку). Система зберігає позитивну реакцію доти, поки не буде досягнутий стан насичення. Після цього подальше збільшення рівня вхідного потоку практично не приводить до зростання вихідного потоку. При досягненні стану перенасичення при будь-якому збільшенні рівня вхідного потоку вихідний потік скорочується. Остання обставина має місце в тих випадках, коли з ростом числа співробітників швидко збільшуються щільність їхнього розміщення, інформаційне перевантаження, виникають додаткові проблеми взаємин між співробітниками й ін., що в остаточному підсумку приведуть до обмеження продуктивності праці. Наприклад, у торгівлі і інших сферах обслуговування подібна ситуація може виникнути внаслідок надмірних зусиль, спрямованих на реалізацію продукції (ріст реклами, організація нових форм торгівлі й т.д.), що у свою чергу може несприятливо вплинути на думку покупців і відіпхнути потенційних клієнтів.

Науковий підхід до визначення числа людей, прийнятих на роботу, рівня ресурсів робочої сили й робочого часу, а також значень вхідних змінних припускає знаходження найкращого наближення для реакції організації. Таке наближення може бути отримано або шляхом підбора емпіричної кривої, або за допомогою проведення експерименту.

Перший метод виявляється ефективним, якщо ми розташовуємо рядом даних, які показують, які значення вихідних змінних можна одержати при різних рівнях вхідного потоку, використовуваних у деякому завданні або класі подібних завдань. Для оцінки функції реакції організації за допомогою графічних методів або нелінійної регресії можна використати як модель криву Перла-Рида або криву Гомпертца.

Рис. 2.3 Реакція організації на чисельність персоналу Однак, як правило, дані, якими ми розташовуємо, ставляться до досить вузького класу робіт, і повне визначення функції реакції організації можливо здійснити тільки за допомогою додаткових експериментів. У кожному разі необхідно, щоб протягом розглянутого інтервалу часу в організації не мали місця істотні технологічні або організаційні зміни.

Якщо вихідні показники організації (цільова функція) відомі, то визначити, яке число людей варто прийняти на роботу, у загальному випадку можна або за допомогою прямих розрахунків, або за допомогою методів математичного моделювання або графічних методів. Так, Акофф й ін. використали розглянутий підхід для визначення перспективного планування числа продавців, яких варто було б прийняти на роботу в даній сфері обслуговування, і середнього числа угод, яке необхідно було закріпити за кожним продавцем. У результаті проведеного аналізу було встановлено, що область функціонування однієї з організацій залежно від чисельності персоналу відповідала ділянці кривій (Рис. 2.3), розташованому за крапкою насичення. У зв’язку із цим було ухвалене рішення скорочувати, а не збільшувати штат. Річна економія в результаті відмови від передбачуваного додаткового набору продавців приблизно в 25 разів перевищила витрати на вивчення цього питання.

Незважаючи на те що знаходження функції реакції організації є основним етапом рішення завдань по керуванню трудовими ресурсами, досить часто цю функцію вважають лінійної в припущенні однорідності безлічі співробітників. Із всіх існуючих методів дослідження операцій при моделюванні завдань керування трудовими ресурсами найбільше часто використають багатоперіодичну потокову модель, вхідний змінної якої є люди, прийняті на роботу, при цьому існуючий і потенційний персонал представляють у вигляді дискретного набору груп.

Для кожного даного моменту часу розбивка на групи здійснюється по таких важливих показниках, як кваліфікація, вік, утворення, оклад і посада. У результаті одержують сукупність груп, що описує стан системи в момент часу t. Перехід системи з одного стану в іншому, відповідному моменту часу t + T, визначається структурою системи трудових ресурсів я прийнятими до цього моменту часу рішеннями. Протягом будь-якого періоду часу люди роблять в організацію й залишають її, підвищують свою кваліфікацію, старіють; крім того, змінюються посадові оклади, відбувається переміщення по посадах і т.д. Все це приводить до зміни складу груп, тобто до зміни стану системи. Залежно від характеру регулярного або випадкового переходу системи з одного стану в інше потокові моделі, що описують такі системи, можуть бути детермінованими або стохастичними.

2.4 Методи дослідження ринку збуту Збір даних Одержання вторинних даних З методичної точки зору дослідження ринку збуту може бути підрозділене на первинне (польове дослідження, field research) і вторинне (кабінетне дослідження desk research). Первинне дослідження має своїм предметом залучення й нових, дотепер невідомих даних. У ньому використаються спеціальні методи їх, у тому числі обстеження шляхом опитування й облік попиту. У порівнянні з ним вторинне дослідження орієнтується на одержання й аналіз уже наявних даних, які) тимчасових і витратних міркувань здобувають підвищене практичне значення.

Джерела вторинних матеріалів можуть диференціюватися на внутрішні й зовнішні. Внутрішні джерела включають дані відповідного підприємства. Порівняти їх можна назвати статистику обсягу обороту й збуту, відрядні звіти й т.п.

До зовнішніх джерел ставляться:

* офіційна статистика (федерального статистичного відомства, земельних комунальних статистичних відомств);

* статистичні відомства інтернаціональні й наднаціональні інституції]

відомча статистика ;

* економічні організації й союзи (наприклад, спеціалізовані галузеві j

об'єднання, промислові й торговельні палати);

* науково-дослідні економічні інститути.

Для вторинного дослідження важливим є зростаюче поширення; даних зовнішніх банків, які можуть прийматися через телекомунікаційні канали в будь-який час й у зручній для користувача формі. Як приклад on-line1 зовнішніх систем даних можуть бути названі:

* система банку даних IFO;

* економічні банки даних GENIOS.

Одержання первинних дані Методи збору Для одержання первинних даних використаються насамперед класичні методи обліку з області емпіричних соціальних досліджень, у тому числі:

* обстеження шляхом опитування;

Опитування — найпоширеніший метод збору даних. Характерним для нього є систематичний облік словесно переданої інформації. Це може бути опитування.

Обстеження шляхом опитування можна підрозділити на усне опитування, до якого зараховуються пряме й телефонне інтерв'ю, письмовий опитування й комп’ютерні, тобто проведені з використанням комп’ютерів, форми опитування.

* спостереження.

Крім того, вага частіше використаються, особливо для дослідження поводження споживачів, методи виміру й обліку, засновані на залученні технічних коштів.

Спостереження Наукове спостереження, будучи протилежністю наївного спостереження, являє собою метод збору даних для дослідження ринку; воно ставиться до невербальних методів одержання даних, значення яких в останні роки сильно зросло. У цілому наукове спостереження складається із тривалих інтервалів спостережень по тим самим досліджуваних ознаках одним або декількома спостерігачами в різні моменти або періоди часу.

Форми спостереження розрізняють у відповідності з наступними характеристиками.

* Причетне й непричетне спостереження.

При причетному спостереженні спостерігач бере участь безпосередньо у взаємодіях усередині досліджуваних груп. Якщо ж мова йде про непричетне спостереження, то дослідник перебуває поза групою. Він не приймає участі в її взаємодіях.

* Відкрите й закрите спостереження.

Відкрите спостереження характеризується тим, що особі, що перебуває під спостереженням, відомо про тестування. При закритому спостереженні ця умова відсутнє.

* Структуроване й неструктуроване спостереження.

При структурованому спостереженні в розпорядженні спостерігача є диференційована система встановлених із самого початку категорій спостереження, які повинні записуватися під час його роботи. Неструктуровані формами спостереження лише грубо задаються головні категорії. Тільки усередині цих рамок дослідник має свободу дій для фіксації своїх спостережень.

У дослідженні ринку спостереження застосовуються при аналізі взаємодії. Зокрема, можна обстежити й відповідно врахувати взаємодії між особами, що беруть участь у процесах колективних рішень про покупку, наприклад, у сімейних рішеннях про покупку.

2.5 Політика ціни й умов

Інструменти політики ціни й умов.

Предметом політики ціни є встановлення продажної ціни — однієї з найважливіших умов угод з покупцями. У політику ціни входять, насамперед, політика структури ціни й політика процесу розвитку ціни (поточна політика ціни).

Політика структури ціни характеризується встановленням будови ціни підприємства. Рівні цін фіксують «ширину смуги пропущення», у рамках якої рухається підприємство в його поточних рішеннях за цінами. До них зараховується також політика пропозиції товарів по значно знижених цінах. Пропозиції по значно знижених цінах являють собою пропозиції товарів і послуг з обмеженим за часом зниженням цін. Ці пропозиції є вираженням активної цінової політики. Товари, пропоновані по значно знижених цінах, найчастіше не забезпечують не тільки якої-небудь позитивної різниці між намічуваним виторгом і змінними витратами, але продаються навіть збитково (продаж нижче повної ціни)1. Реалізація у формі продажу товарів по значно знижених цінах припускає обов’язкове документальне обґрунтування потенціалу оферента відносно ціни й пов’язаної з ним потреби в її зниженні. Пропозиція товарів по значно знижених цінах націлює одночасно на побічну позитивну дію як слідство підвищеного напливу покупців. До цінової політики ставиться також установлення напрямних цінових ліній стосовно перепродувачів у рамках рекомендації із цін, формованим вертикальними структурами, фіксація цін кінцевих споживачів по різних торгівельних щаблях (установлення єдиних картельних цін), а також диференціація цін.

Рекомендація із цін вертикального характеру має місце, якщо оферент дає клієнтам, які одержують товар для перепродажу, вказівки по встановленню цін. Вони виражаються в «ні до чого не зобов’язуючих рекомендаціях із цін». Установка такого роду по товарах, що має товарний знак, є припустимої відповідно до закону проти обмежень конкуренції. Клієнти можуть як підвищувати, так і знижувати необов’язкові попередні ціни, хоча рекомендація із цін фактично являє собою найчастіше їхній верхній поріг.

Установлення єдиних картельних цін по вертикалі, або «єдиних картельних цін другою рукою», має місце, якщо оферент товару пропонує обов’язкову продажну ціну клієнтам, які одержують цей товар для продажу. Такі контракти між самостійними комерсантами по товарах, що має товарний знак, і видавничої продукції, допускалися до кінця 1973 р. З 01.01.1974 р. юридично дозволене встановлення єдиних картельних цін тільки по видавничій продукції. Правовою основою для цього є також закон проти обмежень конкуренції.

Під диференціацією розуміється встановлення різних цін на однакові продукти або однакові послуги. Як критерії диференціації цін прийняті наступні:

* територіальні;

* тимчасові;

* ділові;

* орієнтовані на покупців.

При територіальній диференціації цін продукти й послуги реалізуються на географічно різних ринках за різними цінами. Тимчасова диференціація цін має місце за умови пропозиції благ у різний термін за різними цінами. Ділова диференціація цін орієнтується на мету, відповідно до якої блага будуть використатися, а диференціація цін, орієнтована на покупців, — на функцію покупця, наприклад, на ланку в торговельній мережі.

Заходи й дієвість підприємницької політики цін перебувають у тісному зв’язку з політикою якості. Політика умов, поряд з гарантійними обіцянками, правами на обмін або повернення роботи, охоплює й знижки, і boni (бонуси, безкоштовні збільшення до великих покупок), а також умови платежу. Знижки варто вказувати як бонифікацію в прейскурантній або довідковій цінах.

Серед них виділяються знижки:

* за партнерство;

* функціональна, у тому числі знижка за прийняття на себе певних функцій постачальника по рекламі, сервісу й т.п.;

* знижка за кількість (знижка із ціни для великого покупця, знижка із ціни за кількість);

* за час;

* за асортимент;

* за валовий оборот;

* постійному клієнтові;

* спеціальна (особлива).

Знижка за партнерство являє собою винагороду за включення постачальника в коло постачальницьких організацій. Функціональна знижка ставиться до ланок торговельної мережі, скажемо, оптової або роздрібної торгівлі. На противагу цьому знижка за кількість орієнтується винятково на обсяг закупівлі. Знижка за час ставиться до строків замовлення або покупки товару, наприклад, до замовлень або покупки товарів до початку сезону (перед диспозиційна знижка). Знижка за асортименти є знижкою за керування всіма асортиментами, або — загальною продуктовою лінією виготовлювача. Якщо товарообіг, що зложився в споживача з підприємством протягом певного періоду, є основою надання знижки, мова йде про знижку за валовий оборот; він відповідає бонусу. Знижка постійному клієнтові надається як винагорода за тривалі ділові відносини. Спеціальні знижки — це обмежені за часом поступки в ціні. Важливою спеціальною знижкою є знижка на нововведення, що покликана сприяти введенню на ринок нового продукту.

Сконто являє собою знижку за умови негайної оплати або оплату протягом заздалегідь обговореного короткого строку й за готівку. Він ставиться, таким чином, до фінансового аспекту здійснення процесу покупки. Крім сконто як умови оплати варто згадати види кредитування. При цьому необхідно розрізняти кредитування споживачів і кредит комерсантам.

Кредитування споживачів представлене в угодах на умовах платежу в розстрочку. У якості сучасного «варіанта» у сфері товарів особистого споживання зростаючого значення набуває leasing, хоча в правовому відношенні мова йдучи тут про фінансування з іншою назвою. Функція кредитування підходить також для кредитних карток і карт клієнтів.

З урахуванням значимості для комерсантів виділяються кредит, надаваний постачальником своєму клієнтові, і валютування. При кредитуванні постачальником клієнта останньому встановлюється строк платежу; при валютуванні зарахування за поставлений товар провадиться пізніше. Поряд із цими класичними умовами платежу важливе значення в промисловій сфері має фінансування збуту. Це ставиться насамперед до промисловості, що провадить устаткування, скажемо, машинобудуванню або приладобудуванню.

2.6 Закон попиту Попит відображає бажання й можливість придбати товар за певною ціною. У його основі лежить гранична корисність товару (приріст корисності, пов’язаної зі споживанням кожної наступної одиниці товару), скоректована на купівельну спроможність споживача.

Крива попиту (D) показує, яке кількість товарів (Q) можуть придбати споживачі при різних рівнях ціни. Крива D демонструє чинність закону попиту: чим вище ціна (P) на товар за інших рівних умов, тим менше обсяг попиту (Q) і навпаки.

Властивості кривій D:

1) убутна;

2) 2) тангенс кута нахилу негативний;

3) відображає зворотну залежність між P й Q.

Попит зазнає впливу від цінових і нецінових факторів. Ця функція може бути представлена у вигляді формули де P_a — ціна даного товару; P_n — ціна товарів-замінників; P_m — ціна на товари, що доповнюють; I I — доход покупця; M — смаки й переваги покупця.

Зміна ціни даного товару (P), за інших рівних умов (нецінові фактори незмінні), впливає на величину попиту (та кількість товару, що споживач готовий придбати в цей момент часу, за даних умов), що графічно виражається в русі уздовж кривої попиту. У результаті зниження ціни від P₁ до P₂ відбувається збільшення Q_D від Q₁ до Q₂ (від т. 1 до т. 2 по кривій D) (Рис. 2.4).

Рис. 2.4. Зміна обсягу попиту й функції попиту Зміна нецінових факторів (P_n, P_m, I, M), при незмінності ціни даного товару, впливає на зміну попиту (функції попиту), що графічно виражається зсувом кривій D (рис. 2.4). Тобто при тій же ціні P₁, але зі зрослими доходами, покупці можуть придбати більшу кількість товару Q₂ > Q₁ (крива D₁) або менше — при зниженні ціни товару-замінника Q₁ < Q₂ (крива D₂).

Попит на товари по-різному реагує на зміну факторів, його визначальних. Ступінь чутливості попиту до зміни різних факторів (ціна товару, доход споживача, ціни товарів-замінників і товарів, що доповнюють) називається еластичністю попиту.

I. Коефіцієнт еластичності попиту за ціною (пряма еластичність попиту) показує, на скільки зміниться обсяг попиту (DQ_D) при зміні ціни (DP) на 1%

.

Коефіцієнт E_P(D) завжди негативний, тому що за законом попиту P й Q змінюються в протилежному напрямку.

Еластичність попиту за ціною залежить:

а) від ступеня необхідності (чим вона більше, тим нижче еластичність);

б) кількості товарів-замінників (чим їх більше, тим більше можливість знайти заміну товару, що подорожчав, тобто вище еластичність);

в) факторів часу (чим його більше, тим легше споживачеві відреагувати на зміну ціни, тобто вище еластичність).

В залежності від цих показників розрізняють:

1. Нееластичний попит (E_P(D) < 1) — ринкова ситуація, при якій зміна ціни на 1% викликає незначну зміну обсягу (Q_D) (Рис. 2.5,а).

2. Еластичний попит (E_P(D) > 1) — ринкова ситуація, при якій зміна P на 1% (DP=1%) викликає значну зміну Q_D (Рис. 2.5,б).

Рис. 2.5. Графіки попиту з різною еластичністю за ціною

3. Попит одиничної еластичності (E_P(D) = 1) — це ринкова ситуація, при якій зміна ціни на 1% викликає 1-процентну зміну Q_D (мал. 2.5,в).

4. Абсолютно нееластичний попит, що означає абсолютну нечутливість обсягу попиту до зміни ціни E_P(D) = 0): зміна P на 1% і більше не впливає на зміну Q_D (крива D₀ на мал. 2.5, в).

5. Абсолютно еластичний попит, що означає абсолютну чутливість Q_D до найменшої зміни P (E_P(D) =): незначний ріст P приводить до падіння Q_D до нуля, а незначне зниження P — до збільшення Q_D нескінченно (крива D_? на мал. 2.5,в).

II. Коефіцієнт еластичності попиту по доходу показує, на скільки зміниться обсяг попиту (DQ_D) при зміні доходів споживачів (DI) на 1%.

.

Залежно від зв’язку між Q_D й I (прямий і зворотна) коефіцієнт E_I(D) може бути позитивним і негативним:

1) E_I(D) > 0 означає, що ріст I викликає ріст Q_D (якісний товар: м’ясо, молоко) (крива D₁ на мал. 2.6).

2) E_I(D) < 0 означає, що ріст I викликає скорочення Q_D (товари нижчої категорії, наприклад замінники масла), (крива D₂ на Рис. 2.6).

3) E_I(D) > 1 означає, що ріст Q_D перевищує ріст I на 1% (товари розкоші, попит на які формується при певному рівні доходу) — крива D₃.

Рис. 2.6. Варіанти залежності попиту від доходу

III. Коефіцієнт перехресної еластичності попиту показує, на скільки зміниться обсяг попиту на товар, А (Q_DA) при зміні ціни іншого товару (P_B):

.

Знак коефіцієнта E_PB (D_A) залежить від зв’язку між товарами:

— якщо товари взаємозамінні (масло/маргарин), те E_PB (D_A) (+) показує, що з ростом P на товар В обсяг попиту на товар, А збільшиться (крива D₁ на Рис. 2.7);

— якщо товари взаємодоповнюючі (фотоапарат/ф.плівка), те E_PB (D_A) (-) показує, що з ростом P на товар В обсяг попиту на товар, А скоротиться (крива D₂ на Рис. 2.7).

Рис. 2.7. Криві попиту на взаємозамінні й взаємодоповнюючі товари

3. Методика визначення цінової та кадрової політики підприємства

3.1. Вибір критерію на базі якого ґрунтується вибір кадрової стратегія Кошти отримані підприємством за рахунок продажу своєї продукції, виконання робіт чи надання послуг називаються виторгом підприємства, або виручкою від реалізації товарів, робіт та послуг. Різниця між виторгом фірми та и витратами називається прибутком.

Прибуток е основним стимулом створення й діяльності підприємства, адже саме за рахунок нього окуповуються витрати на виробництво та збут товару, оплачується робота працівників. Від його розмірів залежать можливості підприємця в забезпеченні власної господарської діяльності в умовах конкуренції. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, підприємця в ринкових умовах визначають за основним орієнтиром — прибутком.