Технологія комерційної діяльності туристичних підприємств

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Основний технологічний цикл допоміжного технологічного процесу
• 1.1 Технологія планування, обліку й аналізу прибутків і витрат від туру
• Розділ 2. Обслуговуючий технологічний цикл допоміжного технологічного
• 2.1 Технологія розрахунку вартості туру
• 2.2 Технологія розрахунку з партнерами
• 2.3 Технологія підготовки фінансового звіту реалізації турів
• 2.4 Технологія розрахунку порівняння або компенсації клієнтам
• Розділ 3. Допоміжний технологічний цикл допоміжного технологічного процесу
• 3.1 Технологія діловодства
• 3.2 Технологія контролю комп’ютерних програм на прикладі програмних комплексів Само-тур, САМО-ТурАгент, МАСТЕР-Тур
• 3.3 Технологія роботи з прайс-каталогом
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Мистецтво ведення комерційного господарства ґрунтується на пізнанні того, що робити і як робити найкращим і найдешевшим способом, а це потребує розробки економічних методів та інструментів управління процесами господарської діяльності на основі досвіду та наукових підходів. Тому поняття «комерція» вживається і в значенні науки, що вивчає суспільні відносини з приводу створення нематеріальних благ, призначених для задоволення невпинно зростаючих потреб конкретного споживача і суспільства в цілому.

Актуальність теми даної роботи обумовлена тим, що потреби споживачів на відпочинок, оздоровлення, та естетичне і духовне задоволення вимагають від туристичної галузі гнучкої комерційної діяльності.

Функціонування туристичного підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Метою даної роботи є дослідження допоміжного технологічного процесу технології комерційної діяльності.

Для досягнення мети в роботі були поставлені та вирішені наступні завдання:

— вивчення допоміжного технологічного процесу комерційної діяльності.

— дослідження технологій комерційних відносин.

— обґрунтування оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання.

— здійснення аналізу балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів.

— набуття навичок підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Об'єктом дослідження є допоміжний технологічний процес комерційної діяльності.

Предмет дослідження — технологія основного, обслуговуючого і допоміжного технологічного циклу даного процесу.

Під час дослідження теми даної курсової роботи використовуються загально-наукові методи: аналізу, статистичні методи збору та обробки інформації.

Структура роботи — курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи __ стор., в тому числі 5 табл. і 2 док., додатки на 8 стор.

Розділ 1. Основний технологічний цикл допоміжного технологічного процесу

1.1 Технологія планування, обліку й аналізу прибутків і витрат від туру

Головний зміст фінансової діяльності туристичного підприємства полягає в належному забезпеченні фінансування.

Закон України «Про туризм» передбачає наступні джерела фінансування туризму.

Туристична діяльність здійснюється за рахунок:

власних фінансових ресурсів суб'єктів туристичної діяльності, грошових внесків громадян і юридичних осіб;

позичкових фінансових коштів (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань підприємств, установ, організацій і громадян;

позабюджетних фондів;

коштів фонду розвитку України, що формується за рахунок відрахувань суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

іноземних інвестицій;

надходжень від туристичних лотерей;

інших джерел, не заборонених законодавством України" .

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здачі в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов’язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний фонд, кредит, зобов’язання боржників, державні субсидії тощо.

комерційна діяльність туристичний тур Також розрізняють фінансування за рахунок власних і залучених коштів.

Важливою формою фінансування є кредит — платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов’язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Товарний кредит — це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку платежу за поставлену продукцію. Товарний кредит застосовується переважно як засіб розширення сфери ринку та збільшення обсягу продажу послуг чи продукції.

Оренда — спеціальна форма довгострокового кредиту, яка передбачає передачу майна в договірне строкове володіння і користування за прийнятну для обох сторін орендну плату.

Поширеним у світовій практиці різновидом оренди с лізинг, коли орендодавець — лізингова компанія — купує об'єкти оренди у підприємств-виробників і передає їх в оренду на певних умовах.

Фінансова діяльність туристичного підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов’язаннями. Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства є першою і найбільш необхідною інформацією як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.

Отже, найприйнятнішим і найважливішим джерелом фінансування туристичної діяльності підприємства є прибуток.

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток — позитивний фінансовий результат основної діяльності туристичного підприємства. Це — різниця між грошовими надходженнями та повною собівартістю реалізованих послуг. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету комерційної (підприємницької) діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Залежно від формування та розподілу розрізняють декілька видів прибутку.

Насамперед — загальний прибуток і прибуток після оподаткування.

Загальний прибуток — це прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим.

Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально надходить у розпорядження підприємства, має поширену назву — чистий прибуток.

Останнім часом все частіше використовують такі поняття, як валовий, операційний та маржинальний прибуток.

Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і невиробничі витрати (адміністративні, комерційні).

Операційний прибуток дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат (тобто чистий прибуток).

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Таким чином, такий прибуток за величиною збігається з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюється лише за змінними витратами.

Основними джерелами формування прибутку туристичного підприємства є:

прибуток від надання туристичних послуг або від продажу туристичного продукту. (Це основна складова загального прибутку);

прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду, дивіденди на цінні папери, надходження з депозитних вкладів, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій тощо.

прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та залишковою вартістю.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для його аналізу та прийняття господарських рішень.

Важливо пам’ятати, що прибуток є об'єктом оподаткування і згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Основною складовою валового доходу є виручка від надання туристичних послуг та продажу туристичного продукту. У нього включають також прибуток від продажу майна і від позареалізаційних операцій. Валові витрати — це витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна. Амортизаційні відрахування виокремлено із загальної суми витрат, оскільки їх нарахування контролюється фіскальними органами в особливому порядку.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбачуваними законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування, — чистий прибуток, надходить у повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників. Цей прибуток можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства (виплата дивідендів, заохочувальні премії персоналу, соціальні виплати тощо).

2) прибуток, що залишається на підприємстві (спрямовується на створення або поповнення резервного та інвестиційних фондів).

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат.

Виокремлюють рентабельність капіталу (інвестованих ресурсів) і рентабельність продукції.

Рентабельність капіталу обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства.

Процес аналізу має дві основні цілі:

отримання уяви про обсяги, структуру і склад майна підприємства, величину і стан його зобов’язань;

виявлення тенденцій щодо зміни ефективності, платоспроможності, фінансової стабільності і т.п.

Для аналізу використовується пакет документів фінансової звітності за декілька останніх років та за поточний квартал.

На першому етапі фінансово-економічного аналізу діяльності туристичного підприємства в динаміці проводиться аналіз основних абсолютних показників господарської діяльності: обсягів реалізації, собівартості, прибутку (збитку) та ін.

На другому етапі економічного аналізу проводиться аналіз фінансового стану туристичної фірми, який є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин фірми і тому охоплює всю її господарську діяльність. Цей аналіз передбачає використання ряду абсолютних і відносних показників, об'єднаних у декілька груп та ілюструючих:

динаміку складу і структури майна;

динаміку структури і складу фінансових ресурсів фірми;

фінансову стійкість.

Аналіз динаміки складу структури майна (основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вклади, довгострокові та короткострокові фінансові вклади та ін.) дає можливість встановлювати розмір абсолютного і відносного приростів майна і окремих його видів. Приріст або зменшення активів свідчить про розширення або звуження діяльності конкретної фірми. Аналіз складу і структури майна уможливлює встановлення розміру абсолютного і відносного приросту майна. Основними показниками оцінки динаміки складу і структури фінансових ресурсів є:

джерела власних коштів (статутний фонд, нерозподілений прибуток, резервний капітал).

джерела позичкових коштів (довгострокові кредити і позички, короткострокові кредити і позички, кредиторська заборгованість).

Аналіз структури фінансових ресурсів може показати, чи має підприємство нестачу власних ресурсів і за рахунок яких коштів (власних чи позичкових) відбувся приріст майна. [6, ст.26] (Додаток А) Планування витрат туристичних підприємств.

Управління витратами повинне ґрунтуватися на оптимізації. Одним з основних методів оптимізації витрат є визначення граничного рівня витрат для конкретного суб'єкта підприємницької діяльності в конкретній ситуації. Для розв’язання завдання оптимізації витрат необхідно визначити оптимальні розміри постійних і змінних витрат на одиницю приросту або скорочення обсягів реалізації турпродукту.

Розробка плану витрат може здійснюватися різними методами. Найбільш прийнятними для сучасної економіки туристичного бізнесу є такі:

досвідно-статистичний, тобто факторно-аналітичний;

каузальний — метод побудови економіко-математичних моделей;

метод прямих техніко-економічних розрахунків.

Метод прямих техніко-економічних розрахунків є найбільш точним. Його легко застосовувати в туристичному бізнесі. Розрахунки ведуться по кожній статті витрат.

Не важчим є досвідно-статистичний метод, але його застосування вимагає стабільних темпів розвитку економіки не тільки сфери діяльності, що планується, а й всієї країни.

При застосуванні факторно-аналітичного методу із сукупних витрат підприємства виділяються умовно-постійні та умовно-змінні витрати, пов’язані з основною операційною діяльністю за минулий період.

До змінних витрат у туризмі відносяться всі прямі витрати, пов’язані з закупівлею послуг транспортування, розміщення, харчування, культурного та рекреаційно-оздоровчого обслуговування туристів, витрати, пов’язані з візовим обслуговуванням одного туриста або групи туристів (залежно від того, що прийнято за одиницю розрахунків), оплата послуг груповодів і гідів-перекладачів, витрати на оплату формування і реалізацію туристичних пакетів (турів). [3, ст.77]

Постійні витрати — це витрати, що залишаються незмінними при зміні обсягів реалізації турпродукту. До них відноситься частина загальновиробничих і загальногосподарських витрат, а саме, витрати на рекламу, адміністративно-управлінські витрати, амортизація необоротних активів, витрати на використання інформаційних баз даних тощо.

Після встановлення кожної з цих груп витрат визначається динаміка змінних витрат за ряд попередніх років (3−5). Найчастіше при цьому методі використовується ковзна середня двох доданків. Отримані індекси (коефіцієнти) зміни витрат екстраполюються на плановий період. Постійні витрати при плануванні тільки коригуються на перспективні зміни цін і тарифів на рекламні послуги та інші види постійних витрат. (Додаток Б)

Розділ 2. Обслуговуючий технологічний цикл допоміжного технологічного

2.1 Технологія розрахунку вартості туру

Розрахунок вартості туру є складною багатофакторною процедурою.

На ціноутворення впливає характер попиту, розвиненість ринку туристичних послуг, місце туристичної фірми на ньому та оцінка конкурентного середовища, обрана маркетингова стратегія тощо. Ціна туру відтворює економічний бік діяльності суб'єкта господарювання і відбиває його комерційну політику на ринку туристичних послуг. Ціна туру коливається в межах від собівартості до продажної ринкової ціни. Ці коливання відбивають попит на даний турпродукт. Коливання попиту мають часовий (літній, зимовий періоди, міжсезоння), видовий (на окремі види туризму) та територіальний (на певні регіони) зрізи. Диференціація цін на турпродукт є результатом диференціації тарифів на окремі види послуг, що входять до складу тура, відбиваючи зміни витрат праці на певні види послуг в різний період часу. Коливання тарифів є результатом ринкової політики продуцентів послуг і ґрунтуються на тому, що пропозиція орієнтована на задоволення потреб туристів в період максимального попиту, тому потрібно мати резервні потужності і можливість їх розгортання відповідно до зростаючих потреб. Ціноутворення ускладнюється також введенням до складу турпродукта туристичних ресурсів, тобто різноманітних пам’яток, що за економічною сутністю є результатами вкладеної колись праці, або туристичних благ, що взагалі не є продуктами праці (клімат, мальовничі ландшафти тощо).

Ціна туру залежить від класу обслуговування, терміну та сезону подорожі, її виду та форми. На неї впливає кон’юнктура ринку та характер обраної маркетингової стратегії (реклама, канали реалізації тощо). Зокрема, на ціну тура впливає характер угод туроператора з турагенціями, оскільки ці угоди визначають умови реалізації і визначають комісійні винагороди турагента, що реалізуються через систему націнок та знижок. При цьому туроператор може виступати оптовим продавцем, який в подальшому не контролює цінову політику турагента з реалізації своїх турів (тобто турагент сплачує вартість турів, визначену туроператором, і встановлює свою власну ринкову ціну при їх реалізації), або залишити за собою право контроля цінової політики і надати турагенту відповідні знижки як оптовому покупцеві певного турпакета (тоді турагент повинен дотримуватись тієї роздрібної ціни, яка визначена туроператором, а його прибуток є різницею між оптовою та роздрібною ціною турів).

Нижньою межею вартості тура є його собівартість, яка включає зафіксовану в угодах ціну основних послуг за обумовленими параметрами туру та поточні витрати на їх реалізацію та організацію споживання. Останній параметр залежить від обраної фірмою маркетингової стратегії: характеру реклами і рекламної кампанії, розгалуженості мережі та її географії, різноманітності каналів збуту турпродукта.

Собівартість тура є сумарною ціною складових (проживання, харчування, транспортування, екскурсійне обслуговування та ряд додаткових послуг, які, на думку туроператора, якісно підвищують конкурентоздатність пакета, медичне страхування та візова підтримка для зарубіжних турів) відповідно до сезону та регіону (сезонні націнки практично на всі види послуг, націнки на послуги в популярних туристсько-рекреаційних центрах), терміну (чим довший тур, тим він дорожчий), обраного виду подорожування (авіа-, автобусний тощо), його форми (індивідуальні тури дорожчі за групові в розрахунку на одного туриста і чим численніша група, тим менша ця вартість), складу учасників групи (багато послуг надається певним категоріям споживачів на пільгових умовах, наприклад, дітям дошкільного віку та школярам, пенсіонерам, військовим). [13, ст.117]

До складу групи входять також особи, що організують споживання послуг (супроводжувач, гід-перекладач), отримуючи за це заробітну плату.

Основні статті витрат по туру можна поділити на фіксовані (податки, наприклад, на додану вартість, на землю, транспортний збір, готельний збір; сплати в бюджет, наприклад, за кредит; оренда приміщень, техніки, транспортних засобів тощо; комунальні послуги та інше) та довільні, які залежать від діяльності фірми (заробітна плата, видатки на організацію тура, його рекламу, реалізацію, маркетинг турпродукту тощо). В залежності від способу визначення статті витрат поділяються на прямі, що відносяться на одиницю послуг, та опосередковані, що розподіляються по видах за певною ознакою, наприклад, пропорційно нормам витрат. Таким чином, основні витрати по туру складаються з собівартості (сумарної вартості основних та додаткових послуг турпакету) та розрахунків з державою. Додатковими витратами по туру є вартість додаткових послуг, які пропонуються туристам на вибір і за їх бажанням можуть бути включені до остаточної ціни турпакету чи сплачуватись в місці споживання. До собівартості тура часто не включають вартість перевезення до початку подорожі, особливо коли є варіанти такого транспортування. Ціна на турпродукт обраховується методом нормативної калькуляції. При визначенні калькуляції собівартості одиниці послуг слід виходити з їх споживчої вартості, але мати на увазі мінливість послуг (залежно від рівня кваліфікації персонала, технічного забезпечення та інших складових обслуговування).

Ціна туру повинна покривати видатки на його організацію і реалізацію та приносити суб'єкту ринкової діяльності певний прибуток, який би давав можливість для розвитку. В той же час ціна повинна бути гнучкою, щоб забезпечувати діяльність в умовах ринкової конкуренції (як цінової так і якісної) і відповідати попиту.

В ціну турпакета обов’язково закладається прибуток туроператора, який встановлюється в процентах до собівартості і залежить від рентабельності туру, що планується.

Тобто відповідно до маркетингу даного турпродукту, туроператор встановлює норму рентабельності (%) і чим вона вища, тим більша сума прибутку. Норма рентабельності коливається в широких межах (від 5% до 100 і більше) і залежить від кон’юнктури попиту та конкурентного сердовища на ринку даного цільового сегменту. Ціна, таким чином, визначається в обрахунку на одного туриста як добуток витрат по туру і норми прибутку.

Визначення вартості туру є основою проведення певної цінової політики на ринку туристичних послуг. Цінова політика — інструмент маркетингу, залежний від обраної стратегії, що ґрунтується на певній концепції управління маркетингом. Розглянутий метод ціноутворення на основі визначення собівартості за схемою «собівартість + надбавка» придатний при всіх практично концепціях маркетингу. За концепції соціально-етичного маркетингу все більшого значення набувають методи ціноутворення на основі визначення цінності товару та урахування поведінки конкурентів. Схема ціноутворення на основі визначення цінності турпродукту обернена до схеми ціноутворення на основі визначення собівартості: якщо ціноутворення на основі визначення собівартості турпродукта ґрунтується на визначенні видатків виробника, то ціноутворення на основі визначення цінності турпродукта спирається на оцінки споживачем цінності пропонованого товару, отримані в результаті аналізу споживацьких потреб і кінцева ринкова ціна відбиває саме уявлення споживачів про цінність даного турпродукту. Ціноутворення, основане на ціновій поведінці конкурентів, також не відбиває реальних видатків турфірми на певний турпродукт, оскільки при формуванні власних цін орієнтується на ціни конкурентів на аналогічну продукцію в більшій мірі, ніж на реальний попит.

Таким чином, залежно від обраної маркетингової стратегії, ціноутворення може ґрунтуватися на різних ціноутворюючих факторах.

Ціноутворення є результатом цінової політики, що спирається на маркетингові дослідження і певну обрану підприємством стратегію маркетингу по просуванню турпродукта на ринок турпослуг.

Подана узагальнена методика розробки турпродукту відповідно до специфіки має свої характерні особливості, які перш за все пов’язані з характером функціонування турпродукту на певному ринку. Міжнародний туризм є складовою ринку послуг певного рівня і міжнародний тур має всі ознаки продукту зовнішньої торгівлі послугами. При розробці турпродукту, призначеного для споживання на внутрішньому ринку іноземним споживачем (іноземний тур) і подальшому його просуванню на ринку, слід насамперед визначитись із критеріями атрактивності для даної категорії туристів і при максимальній інформативності програмного забезпечення звернути увагу на форму його подання, обравши найприйнятнішу для засвоєння, наприклад, аналогії, порівняння, співставлення тощо. Тур, призначений для зовнішнього ринку (зарубіжний тур), є продуктом зовнішньоекономічної торгівлі в даній галузі сфери послуг. При його розробці основні акценти спрямовуються на ретельний добір партнерів, оцінку їх пропозиції, тобто на організаційні заходи. Особливості міжнародної торгівлі враховуються й при обрахунку вартості міжнародного тура, який, крім зазначених складових, містить елементи, обумовлені міждержавними угодами. До обов’язкових складових міжнародного тура входить страхування (медичне, від нещасних випадків та інші залежно від виду туризму) та візова підтримка.

Розрахунки між партнерами по туристичній діяльності здійснюються в порядку, визначеному чинним законодавством та на підставі діючих угод.

Для здійснення міжнародної туристичної діяльності туристичне підприємство повинно мати: угоди з іноземними партнерами та угоди на перевезення туристів; розроблені тури, що діють згідно цих угод; інформацію про країни-партнери (географічні, історичні, економічні дані, дос'є про підприємства в галузі туристичного бізнесу, правила перебування в країні-партнері) та довідку про правила перетину державного кордону та митні правила; довідку про українські дипломатичні представництва в країнах-партнерах; страховий договір.

Суб'єкти туристичної діяльності, що діють в сфері іноземного туризму, повинні мати референс. Референс — це підтвердження Міністерства закордонних справ, видане туристичній фірмі України на підтвердження того, що її зарубіжні партнери (за угодами) матимуть візову підтримку консульських установ України за кордоном при їх зверненні для оформлення туристичних віз в нашу країну. При оформленні туристичних подорожей іноземцям в Україну на документах має бути зазначений номер референсу.

При роботі з потенційним споживачем в офісі туристичної фірми, йому повинна надаватися повна інформація щодо туру, а також прав та обов’язків на час перебування в подорожі. (Додаток В)

2.2 Технологія розрахунку з партнерами

Організація туристичної діяльності, як і господарювання у всіх сферах підприємництва, базується виключно на договірних взаємовідносинах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взаємин.

Договір (угода, контракт) — це форма документального закріплення партнерських зв’язків (предмета договору, взаємних прав та обов’язків, наслідків порушення домовленостей), яка опосередковує взаємини в процесі виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовують два види договорів: установчий та підприємницький. Про установчий скажемо тільки те, що він засвідчує бажання фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін стосовно безпосереднього здійснення певної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі. Підприємницьких договорів є багато, вони виокремлюються за сферами діяльності, документально оформлюють взаємовідносини щодо внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності. Оскільки сутність переважної більшості договорів зрозуміла, буде доцільним розглянути лише договори, які обов’язкові для функціонування туристичної галузі і вимагаються Законом про туризм. [14, ст.56]

Для здійснення своєї діяльності туристичне підприємство укладає угоди (договори), з однієї сторони, з іншими організаціями, підприємствами, приватними підприємцями, які беруть участь в формуванні і просуванні туристичного продукту, з другої сторони, з споживачами туристичного продукту (туристами).

При організації туристичної діяльності і відсутності при цьому власної матеріальної бази суб'єкт туристичної діяльності повинен укласти письмову угоду з постачальниками і підрядниками — вітчизняними і зарубіжними партнерами, які забезпечать туристів необхідними умовами розміщення і харчування, засобами транспорту, організацією екскурсій і відпочинку. Угода (контракт) про співпрацю між суб'єктом туристичної діяльності та іншими організаціями, які беруть участь в обслуговуванні туристів, резидентами і нерезидентами, повинна відповідати вимогам Громадянського кодексу України і обов’язково вміщувати повну інформацію про надання послуг, вимогам щодо забезпечення захисту і безпеки туристів, їх майна в Україні та за кордоном, визначати відповідальність сторін за якість надання туристичних послуг. Під час укладання договорів по реалізації турів визначаються обов’язки сторін в оформленні туристичних документів (ваучер, угода з туристом, угода про страхування). У відповідності з укладеними угодами суб'єкта туристичної діяльності, розробляються програми турів і складаються калькуляції на кожну туристичну поїздку. До угод (контрактів) партнери додають зразки своїх туристичних ваучерів.

Туристичний ваучер (путівка) — документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг.

Ваучер є фінансовим документом, необхідним для здійснення розрахунків між направляючими та приймаючими туристичними підприємствами. Бланк ваучера єдиний по формі як для туриста, який здійснює подорож індивідуально, так і для групи туристів. До ваучера на групу туристів додається список туристів, завірений печаткою направляючого туристичного підприємства. (Додаток Г)

2.3 Технологія підготовки фінансового звіту реалізації турів

Інструкція щодо заповнення форми державної статистичної звітності № 1-ТУР (к).

Інструкція визначає порядок заповнення суб'єктами туристичної діяльності державної статистичної звітності про діяльність в галузі туризму.

Звіт заповнюють відповідальні особи підприємств, установ, організацій, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і здійснюють діяльність, пов’язану з наданням туристичних послуг (надалі - суб'єкти туристичної діяльності), незалежно від відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання.

Адресна частина бланка заповнюється чітко і без скорочень. Назва суб'єкта туристичної діяльності має відповідати назві, яка вказана в установчих документах. Поштовий індекс організації та адреса, за якою вона розташована, вказуються фактичні. Загальна площа території вказується та, що закріплена за суб'єктом туристичної діяльності відповідними документами.

Звіт за формою 1-ТУР (к) підписується керівником та головним бухгалтером суб'єкта туристичної діяльності. Вони несуть відповідальність за достовірність та своєчасне подання цих звітів згідно з діючим законодавством.

Звіт завіряється печаткою суб'єкта туристичної діяльності. Звітні дані відображаються в тих одиницях, які вказані в формі.

В розділах 1, 1а в рядках з індексом «о» вказують дані про туристів, обслугованих за прямими договорами. Дані про туристів, обслугованих за співдоговорами з українськими партнерами, вказують в рядках з індексом «а». Копія форми державної статистичної звітності зберігається у суб'єкта туристичної діяльності.

До звіту додається пояснювальна записка, в якій обов’язково вказується кількість реалізованих ваучерів та напрямки пересування туристів згідно з ними.

Розділ 1 «Розподіл туристів за цілями відвідування та віком»

Службові, ділові, бізнес та навчання включають в себе: установку обладнання, інспектування, закупки, збут іноземним підприємствам; участь в роботі засідань, конференцій і конгресів, торговельних ярмарок і виставок, виступи з лекціями і концертами; підготовка програм турпоїздок, робота гідом і на інших посадах в галузі туризму; участь в професійних спортивних заходах; відрядження урядовців, включаючи дипломатів, військових і співробітників міжнародних організацій, за виключенням осіб, які мають постійну роботу у відвідуваній країні; платне навчання, освіта і дослідницька діяльність, наприклад: наукові відпустки, мовні, професійні та інші спеціальні курси, пов’язані з роботою або професією відвідувача, які мають відповідне забезпечення. Дозвілля, відпочинок: огляд пам’яток історії, культури, природи, відвідування магазинів, спортивних заходів, участь в рекреаційних і культурних заходах, проведення медового місяця.

Лікування: санаторії, перебування на курортах, інші види лікування. Спортивно-оздоровчий туризм: заняття непрофесійним спортом, піші походи і альпінізм, літні спортивні табори.

Спеціалізований туризм: релігійні поїздки; мисливство, рибальство. До інших цілей відносяться відвідування знайомих і родичів, поїздка на батьківщину, присутність на похоронах та інші.

Дані про кількість іноземних туристів вказують в рядку 02 графи 1. Дані про кількість іноземних туристів, обслугованих без поселення в підприємствах розміщення, вказують в рядку 03 графи 1. До їх числа відносяться пасажири круїзів, які повертаються щоночі на круїзне судно для ночівлі, навіть якщо судно знаходиться в порту декілька днів; власники або пасажири яхт; пасажири — учасники групових поїздок, що ночують у поїзді; одноденні відвідувачі, що подорожують пішки або на автобусах; транзитні відвідувачі тощо. Дані про кількість туристів, які виїжджали за кордон, вказують в рядку 04 графи 1. Дані про кількість туристів, які виїжджали за кордон, обслугованих без поселення в підприємствах розміщення, вказують в рядку 05 графи 1. До їх числа відносяться пасажири круїзів, які повертаються щоночі на круїзне судно для ночівлі, навіть якщо судно знаходиться в порту декілька днів; власники або пасажири яхт, пасажири — учасники групових поїздок, що ночують у поїзді; одноденні відвідувачі, що подорожують пішки або на автобусах; транзитні відвідувачі тощо.

Дані про кількість туристів, охоплених внутрішнім туризмом, вказують у рядку 06 графи 1.

В рядку 07 наводяться дані про екскурсантів, тобто осіб, яким надавалися послуги з організації подорожей на території України, що не перевищують 24 години, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, мзеями, з визначними місцями тощо.

В графі 8 вказуються дані про туристів-дітей віком до 14 років включно. В графі 9 вказуються дані про туристів-підлітків 15−17 років включно. В графі 10 вказуються дані про туристів-молодь 18−28 років включно.

В графі 11 вказується кількість наданих туроднів. Вона розраховується шляхом множення кількості осіб, обслугованих за конкретним маршрутом, на тривалість обслуговування. Дані про кількість туроднів, наданих іноземним туристам, вказують в рядку 02 графи 11.

Дані про кількість туроднів, наданих іноземним Туристам, обслугованим без поселення в підприємствах розміщення, вказують в рядку 03 графи 11.

Дані про кількість туроднів, наданих туристам, які виїжджали за кордон, вказують в рядку 04 графи 11.

Дані про кількість туроднів, наданих туристам, які виїжджали за кордон, обслугованим без поселення вказують в рядку 05 графи 11.

Дані про кількість туроднів, наданих внутрішнім туристам, вказують в рядку 06 графи 11.

Розділ 1а «Розподіл дітей і підлітків за віком та цілями відвідування»

В розділі вказують дані про дітей та підлітків, які отримали послуги суб'єкта туристичної діяльності. Сума даних, вказаних у графах 1 — 5 та 6 — 10 по всіх рядках розділу 1а, має збігатися з даними, вказаними, відповідно, у графах 8 і 9 по всіх рядках розділу 1.

Розділ 2 «Основні фінансово-економічні показники»

Для заповнення рядків 01 — 12 використовуються дані аналітичного обліку. По рядках 01 — 03 «Обсяг наданих туристичних послуг» вказується виручка (валовий дохід) від реалізації туристичних послуг, яким вважається продажна вартість наданих послуг, що вказана в оформлених як підстава для розрахунків з покупцями (замовниками) документах, або у вигляді платежу, зарахованого на рахунок суб'єкта туристичної діяльності в установах банку. До туристичних послуг включається вартість путівок на туристські маршрути і екскурсійне обслуговування, а саме (проживання і харчування в туристських готельних комплексах, туристських центрах, готелях, турбазах, пансіонатах і кемпінгах), (проживання в орендованих приміщеннях інших відомств та індивідуальних оселях громадян, екскурсійне, туристсько-оздоровче, культурно-масове обслуговування тощо, послуги пасажирського транспорту).

У загальну виручку від реалізації послуг враховується сума податку на додану вартість, акцизного збору та інших витрат. При цьому не враховується вартість послуг, яка передана суб'єктом туристичної діяльності (турагентом) для подальшої реалізації іншому суб'єкту туристичної діяльності (туроператору). Послуги, оплачені туристами іноземною валютою, включаються в обсяг туристичних послуг в перерахунку у національну валюту України за курсом Національного банку України, що діє на момент виконання послуг. По рядку 04 — 06 «Витрати, пов’язані з наданням туристичних послуг» вказують витрати обігу, які припадають на реалізовані послуги.

По рядку 07 «Платежі до бюджету» вказують фактичні суми податку на прибуток, на землю, на додану вартість та інші платежі, внесені в бюджети різних рівнів від туристичної діяльності.

У рядку 08 «Заборгованість перед бюджетом» вказують заборгованість, наявну на дату заповнення звіту.

У рядку 09 «Балансовий прибуток» вказують прибуток, одержаний за звітний період.

У рядку 10 «Прибуток, що спрямований на розвиток матеріально-технічної бази» вказують

відрахування у фонд коштів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва і матеріально-технічної бази.

Рядок 11 «Надходження валюти від надання туристичних послуг нерезидентам України» заповнюють відповідно до діючого законодавства в перерахунку на тисячі доларів США. Вказується сума, що надійшла на валютний рахунок згідно з укладеними договорами.

У рядку 12 «Витрати резидентів України, що виїжджали за кордон» вказується сума, яка булла перерахована за кордон за обслуговування туристів.

Для заповнення рядка 13 «Середньооблікова кількість працівників» використовують дані рядка 10 графи 2 державної статистичної звітності за формою № 1-ПВ (термінова) місячна «Звіт з праці» .

Суб'єкти туристичної діяльності, що займаються декількома видами діяльності, вказують середньооблікову кількість працівників, які займаються туристичною діяльністю. [7, ст.51]

2.4 Технологія розрахунку порівняння або компенсації клієнтам

Умови компенсації за ненадані послуги

1. У випадку невиконання умов даного Договору з боку ТУРОПЕРАТОРА (ТУРАГЕНТА), ТУРИСТ має право вимагати повернення оплачених коштів за ненадані послуги, за умови відшкодування фактично понесених збитків у документально підтвердженому розмірі відповідно до законодавства.

2. У випадку відмови ТУРОПЕРАТОРА (ТУРАГЕНТА) від виконання даного Договору, ТУРИСТ має право на відшкодування підтверджених документально збитків, заподіяних внаслідок розірвання даного Договору, крім випадку, коли це відбулося з вини ТУРИСТА (Замовника).

3. У випадку невиїзду ТУРИСТА внаслідок неправильного оформлення (відмови державних органів в оформленні) паспорта або інших необхідних документів Договір розривається, а сплачені кошти повертаються ТУРИСТУ (Замовнику) після відшкодування ТУРОПЕРАТОРУ фактично понесених ним витрат.

4. У випадку настання страхового випадку, ТУРИСТУ необхідно звернутись безпосередньо до страхової компанії за телефонами, вказаними у страховому полісі-договорі, та діяти в порядку передбаченому умовами страхового полісу.

5. У випадку дострокового припинення ТУРИСТОМ терміну перебування в турі, та (або) невикористання замовлених послуг, з будь-яких причин, ТУРОПЕРАТОР не несе відповідальності за такі дії ТУРИСТА та не повертає сплачені ТУРИСТОМ грошові кошти за туристичний продукт. В зв’язку з ануляцією подорожі після її початку кошти утримуються партнерами ТУРОПЕРАТОРА по організації туру.

6. У випадку розірвання Договору з ТУРИСТОМ (Замовником) в зв’язку з виникненням на території країни тимчасового перебування ситуацій, пов’язаних з загрозою безпеки туристів, як то: эпідемії, терористичні акти, стихійні лиха, та інші подібні обставини, не визнані офіційно форс-мажорними, ТУРИСТ (Замовник) компенсує ТУРАГЕНТУ збитки у складі вартості послуг по обробці Заявки, а також витрати з оплати штрафних санкцій компаніям-партнерам, якщо вони були виставлені ТУРАГЕНТУ.

У випадках, коли в суді вдається довести, що туроператор вжив усі можливі способи вирішення конфлікту, позови туристів найчастіше відхиляються. Якщо ж туроператор самоусунувся, не інформував туриста вчасно, не запропонував заходів до врегулювання збитків, то суди можуть задовольнити вимоги споживачів, ухваливши повернути частину вартості туру пропорційно втраченому часу відпочинку. Найчастіше туроператори самі провокують подібні позови, не відповідаючи на обгрунтовані питання туристів і турагентів, не надаючи оперативну інформацію і не пропонуючи навіть мінімальних заходів для вирішення конфлікту.

Правова комісія Російського союзу туріндустрії рекомендує учасникам туристичного ринку своєчасно інформувати споживачів і проявляти належну увагу до туристів і пасажирам у ситуації, що створилася, незважаючи на відсутність прямої юридичної відповідальності за події, що.

У разі необхідності ви можете звертатися за правовою допомогою в юридичне агентство. (Додаток Д).

Розділ 3. Допоміжний технологічний цикл допоміжного технологічного процесу

3.1 Технологія діловодства

Документообігом є рухом документів в організації з моменту їх отримання чи утворення до завершення виконання чи відправки. Вірна організація документообігу сприяє оперативному проходженню документів в апараті управління, пропорційному завантаженню підрозділів та посадових осіб, що показує позитивний вплив на процес управління в цілому.

Документообіг на підприємстві здійснюється у вигляді потоків документів, що циркулюють між пунктами обробки (керівники установи та підрозділів, спеціалісти, службовці) та пунктами технічної обробки самих документів (експедиція, друкарське бюро та ін.). Вимоги до потоків документів:

1) рух документів повинен бути прямоточним, тобто виключати непрямі маршрути;

2) принцип однократного перебування документа в одному структурному підрозділі чи в одного виконувача. Різні операції по обробці документів слід виконувати паралельно, щоб скоротити час перебування у сфері діловодства та підвищити оперативність виконання. При проектуванні раціональних документопотоків на підприємстві складають схеми руху основних груп та видів документів. Це дозволяє встановити раціональні маршрути руху та етапи обробки документів, уніфікувати шляхи руху, порядок обробки різних їх категорій. Схеми розробляються для різних категорій документів (вхідних, вихідних, внутрішніх, наказів по основній діяльності, особовому складу).

Обсяг документообігу — кількість вхідних, вихідних та внутрішніх документів підприємства за певний період часу.

Документообіг включає в себе декілька етапів приймання, обробка, розподіл, реєстрація, передача, доставка, контроль виконання.

Вся кореспонденція, що надходить до установи, приймається канцелярією. Прийманню підлягає також і доплатна кореспонденція, оплата якої здійснюється на підставі конвертів, де зазначена її сума. В канцелярії

розкриваються всі конверти за винятком тих, що мають напис «особисто» чи адресовані громадським організаціям установи (профкому, жіночій раді тощо). При розкритті конвертів перевіряється їх цілісність, а також відповідність номерів на документах і конвертах. У разі відсутності документа або додатків до нього, невідповідності номера на конверті номеру документа, складається акт у двох примірниках, один з яких надсилається відправнику, а другий залишається в канцелярії. Якщо виявлено пошкодження конверта необхідно зробити відповідну позначку в поштовому реєстрі. Зберігати конверти і додавати їх до документів необхідно у випадках, коли лише за конвертами можна встановити адреси відправників, час відправлення і одержання документів, коли у конверті відсутні окремі документи чи номери документів не відповідають номерам на конвертах. Конверти додаються також до судових, арбітражних справ, позовних заяв і касаційних скарг та листів, заяв та скарг громадян. Неправильно оформлені (не підписані, незасвідчені), пошкоджені або надіслані не за адресою документи повертаються відправнику чи пересилаються за належністю.

Попередній розгляд документів здійснює керівник канцелярії, установи або інша, призначена для цього особа відповідно до розподілу функціональних обов’язків. Метою попереднього розгляду документів є розподіл їх на ті, що потребують обов’язкового розгляду керівництвом (власником) установи або безпосередньо виконавцями відповідаю до їх функціональних обов’язків, визначення необхідності їх реєстрації, а також встановлення терміну виконання. Здійснюється він у день одержання документів або у перший робочий день у разі їх надходження у неробочий час. Доручення вищих органів правління, телеграми і телефонограми необхідно розглядати негайно. У ході попереднього розгляду документів варто керуватися положенням про установу та її структурні підрозділи, посадовими інструкціями, класифікаторами ділянок та питань діяльності установи, номенклатурами справ, схемами руху документів. Керівництву або власнику установи насамперед передаються документи урядових або інших вищих органів, а також найважливіші документи, що містять інформацію з принципових питань діяльності установи та потребують їх вирішення. Інші документи передаються структурним підрозділам і виконавцям за призначенням. Наслідки розгляду документів фіксуються в резолюції. З метою забезпечення ритмічності роботи канцелярія за погодженням з керівництвом установи чи її власником розробляє графіки доставки кореспонденції підрозділам.

Реєстрація документів полягає у фіксації факту створення або надходження документа шляхом проставлення на ньому умовних позначень — реєстраційних індексів з подальшим записом у реєстраційних формах необхідних відомостей про документ. Реєструються документи з метою забезпечення їх обліку, контролю виконання і оперативного використання наявної в них інформації. Як правило, реєстрація документів здійснюється централізовано. Децентралізована реєстрація припускається в установах з обсягом документообігу понад 10 тис. документів на рік, з територіально роз'єднаними структурними підрозділами та у випадках, викликаних специфікою діяльності установи. Місце реєстрації документ із закріплюється в інструкції з діловодства установи, до якої додається затверджений керівником (власником) установи перелік документів, що не підлягають реєстрації. Реєстрації підлягають всі документи, що потребують обліку, виконання і використання з довідковою метою (розпорядчі, планові, звітні, обліково-статистичні, бухгалтерські, фінансові тощо) як ті, що створюються і використовуються в установі, так і ті, що надходять від інших установ та приватних осіб. Кожний документ реєструється у даній установі лише один раз: вхідні - у день надходження або не пізніше наступного дня, якщо документ надійшов у неробочий час, створювані - у день підписання або затвердження. В разі передачі зареєстрованого документа з одного структурного підрозділу в інший повторно він не реєструється. Реєстрація документів проводиться в межах груп залежно від найменування, виду, автора і змісту. Окремо, наприклад, реєструються урядові документи, накази керівника з основної діяльності, накази щодо особового складу та про відрядження, рішення колегії, акти ревізій фінансово-господарської діяльності, бухгалтерські зведення, заявки на матеріально-технічне постачання. У процесі реєстрації документам надаються умовні позначення — реєстраційні індекси, які складаються з порядкових номерів у межах тих документів, що реєструються і доповнюються індексами за номенклатурою справ, питань діяльності, кореспондентів тощо.

Для реєстрації всіх категорій вхідних і створюваних документів у державних установах застосовується реєстраційно-контрольна картка, придатна для обробки засобами обчислювальної техніки.

У невеликих установах з обсягом документообороту до 500−600 документів на рік допускається застосовувати журнальну форму реєстрації.

За карткової форми реєстрації вид і визначення кількості картотек залежить від конкретних потреб роботи установи. В установах, де довідкові картотеки ведуться у структурних підрозділах, реєстраційні картки складаються у двох примірниках: для канцелярії та структурного підрозділу, якому картка передасться разом із документом. У разі взяття документа на контроль виготовляються три примірника картки. Для зручності реєстраційні картки групуються в обліково-ділові картотеки, які заводяться окремо на кожний календарний рік. Такі картотеки, як правило, складаються з двох частин: виконаних і невиконаних документів.

Перша частина використовується для пошуку виконаних документів з певного питання, друга — для пошуку документів у процесі їх виконання за виконавцями, кореспондентами або строками виконання. Якщо реєстраційних карток багато, їх розкладають по розділах за напрямками діяльності установи, покладеними в основу назв її структурних підрозділів. У міру виконання документів картки з розділів першої частини з проставленими на них необхідними позначками переставляються у відповідний розділ і рубрику другої частини картотеки.

За журнальної форми реєстрації документів рекомендується вести такі журнали реєстрації: а) урядових документів; б) наказів керівника установи з основного складу; в) наказів щодо особового складу; г) відряджень; д) рішень колегії установи; е) актів ревізій фінансово-господарської діяльності тощо.

Автоматизована реєстрація документів проводиться централізовано в місцях реєстрації документів, обладнаних засобами обчислювальної техніки. Запис здійснюється з реєстраційно-контрольної картки, складеної на базі обов’язкових реквізитів реєстрації, що забезпечують сумісність програмно — технічних засобів або шляхом прямого вводу з документа реквізитів реєстрації. Обов’язкові реквізити реєстрації: назва документа; автор (кореспондент); дата документа; індекс документа; заголовок документа або його короткий зміст; резолюція (виконавець, зміст доручення, автор, дата) відповідальний виконавець; термін виконання; позначка про виконання (короткий запис вирішення питання, дата виконання, індекс документа — відповіді).