Створення та організація діяльності суб"єкта господарювання на роздрібному ринку паливо-мастильних матеріалів

• Зміст

ВСТУП

І. Порядок створення і оформлення документів на відкриття АЗС.

ІІ. Стисла економіко-організаційна характеристика підприємства.

ІІІ. Організація роздрібної торгівлі на АЗС.

ІV. Шляхи вдосконалення організації діяльності АЗС.

Висновки і пропозиції.

Література

ВСТУП

У процесі створення ринкової економіки в Україні все більша кількість людей отримує можливість випробувати свої здібності у сфері бізнесу. Становлення генерації українських підприємців стримується багатьма факторами. Серед них не останню роль відіграє відсутність необхідної теоретичної та практичної підготовки потенційних і діючих бізнесменів та недосконалість податкового законодавства України. Не рідко підприємці втрачають ентузіазм ще під час відкриття фірми. Корупція влади, бюрократизм державних чиновників позбавляють бажання працювати і розвивати економіку держави ще до початку роботи, проте стійкі і вольові особи все ж таки починають будувати свій бізнес і успішно долають всі перешкоди.

Business по-англійськи означає «заняття», «діло», «справа». Справа, котра дає людям те, що їм потрібно для життя. А людина котра займається бізнесом, називається бізнесменом. Завдання бізнесмена, по-перше, вивчити потреби людей; по-друге, знайти або зробити те, що їм необхідно; по-третє, передати це людям, які все це споживають і тому називаються споживачами. Це величезна праця, яка потребує постійних зусиль, певних розумових здібностей та великої витривалості.

Що ж заставляє бізнесмена так працювати? Головний його інтерес полягає в тому, щоб отримати від своєї справи прибуток. В цьому сенсі бізнес можна охарактеризувати як економічну діяльність, спрямовану на одержання прибутку. При цьому під прибутком ми розуміємо частину виручки від продажу товарів, котра залишиться після виплати та покриття всіх затрат на виробництво даних товарів і після сплати всіх податків. Як правило, частину прибутку бізнесмен використає на себе: в бізнесі обов’язково є особиста зацікавленість. Однак прибуток розуміється бізнесменами не тільки як економічний, але і моральний стимул.

Однак підприємницька діяльність — це не тільки радість перемог. В бізнесі є і гостра конкурентна боротьба, суперництво, ризик втрат та інші проблеми. Кожен день бізнесмену необхідно займатися вирішенням різноманітних проблем. Долаючи труднощі, люди бізнесу рухаються вперед і стають з кожним кроком все більш досвідченими спеціалістами, здобуваючи не тільки гроші, але й знання, свободу і відчуття самоповаги.

Успіх торговельної діяльності значною мірою залежить від ефективної організації і проведення маркетингових досліджень, які спрямовуються на досягнення довгострокових цілей розвитку підприємства, всебічне вивчення смаків та потреб споживачів, активне пристосування до ринку, виробництво продукції, яка відповідає попиту; формування попиту та стимулювання збуту.

Крім того, Господарський кодекс України визначає, що основною метою діяльності підприємства є прибуток. Це й відрізняє підприємство від інших некомерційних організацій.

Метою даної роботи є ознайомлення та засвоєння знань щодо створення та організації діяльності суб'єкта господарювання на роздрібному ринку паливо-мастильних матеріалів.

В першому розділі курсової роботи розглядається порядок створення АЗС — документи, які потрібні для цього. В другому — стисла характеристика АЗС, розглянута інформація про економічну організацію АЗС. В третьому, основному розділі, розглядаються питання щодо організації роздрібної торгівлі, всі питання, що стосуються роздрібної торгівлі паливо-мастильними матеріалами. В заключному, четвертому — вказано яким чином можна вдосконалити роботу на АЗС, покращити її діяльність.

І. Порядок створення і оформлення документів на відкриття АЗС

Порядок заснування підприємства.

Для заснування власної справи повинна бути ідея, яка буде закладена в її основу. Важливо, щоб ідея відповідала здібностям і особистим ціннісним установкам засновника.

В цілому виділяють діяльність у сфері: виробництва, послуг, ідей (інтелектуального виробництва), комерційної діяльності, створення профільних, універсальних, спеціалізованих магазинів, салонів тощо, біржова діяльність, зовнішньоекономічної діяльності.

Ідея та вид діяльності взаємопов'язані між собою: вдало обраний вид діяльності дає можливість реалізувати повною мірою ідею.

Після того, як зупинено вибір на одній із правових форм організації, яка відповідає обраній сфері підприємництва, необхідно виконати цілий ряд робіт з юридичного оформлення організації. Ці види робіт можна умовно розділити на два етапи:

1) етап затвердження організації;

2) етап реєстрації організації.

Початковий етап утворення підприємства складається із таких складових: визначення місії підприємства, формування цільових орієнтирів, обрання сфери діяльності, визначення цілей підприємства, оцінка і аналіз зовнішнього середовища, прогнозування потенціалу підприємства, побудова моделі узгодження інтересів учасників діяльності підприємства, оцінка діяльності підприємства.

Підготовчий етап утворення підприємства включає в себе такі складові: складання установчого договору, складання статуту підприємства, визначення юридичної адреси, складання пакету протоколів про наміри співробітництва, узгодження перспектив роботи з банківськими установами, затвердження пакету установчої документації.

Усі копії реєстраційної документації потрібно завірити у нотаріаті.

Установчі документи та їх підготовка.

Установчі документи юридичних осіб можна поділити на основні і додаткові. Основні документи визначаються законодавством і, звичайно, складаються із статуту та засновницького договору.

Додаткові документи встановлюються місцевими органами реєстрації - це різні довідки. Наприклад, довідка про юридичну адресу фірми, виписка банку про формування 30% статутного фонду та ін.

Статут є головним і дуже важливим документом у діяльності підприємства. Це так званий паспорт підприємства, який виконує важливу роль — регулює економічні та юридичні відносини всіх працівників підприємства.

Згідно ст. 88 ЦКУ та ст. 57 ГКУ у статуті повинні бути зазначені: найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації тощо.

Це загальні положення, що входять до статуту всіх підприємницьких структур. Разом з тим окремі положення до статуту додають при організації комерційних банків (ст. 23 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), фондової біржі (ст. 34 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»), різних товариств (ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»).

Завдання статуту — дати повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного господарського суб'єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підприємств (фірм), розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з таких розділів: «Загальні положення», «Предмет, основні цілі та напрями діяльності», «Зовнішньоекономічна діяльність», «Права фірми», «Майно фірми», «Фонди фірми», «Виробничо-господарська діяльність», «Управління фірмою та її трудовим колективом», «Організація та оплата праці», «Розподіл прибутку та відшкодування збитків», «Облік, звітність і контроль», «Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)» .

Відповідальність засновників визначається видом підприємства. Відповідальність буває обмежена та необмежена, індивідуальна та солідарна, акціонерна та пайова (дольова). Статут повинен чітко визначати вид відповідальності засновників та учасників.

Статут підприємства, який містить усі необхідні дані, приймається та затверджується загальними зборами засновників.

Другим за значенням, а для повного та командитного товариства основним документом є засновницький договір. Його головне призначення полягає у правовому регулюванні відносин засновників підприємства.

Суть засновницького договору полягає в тому, що він є одним з різновидів угоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

Для того щоб відкрити свою АЗС необхідний додатковий комплект документів.

1.Ліцензія Міністерства палива і енергетики на зберігання нафти та газу і продуктів їх переробки;

2.Дозвіл органів місцевої влади на використання земельної ділянки під АЗС;

3.Договір на оренду земельної ділянки, виданий органами місцевого самоврядування.

Варто відзначити, що земельна ділянка на якій буде розміщена АЗС повинна бути віддалена від житлової зони на 30 метрів.

Статутний фонд і його формування.

Статутний капітал організації визначається юридичною формою підприємства. Порядок його формування має специфічні особливості для індивідуальних та колективних підприємств.

Колективні підприємства — це форма об'єднання підприємницького капіталу. Об'єднання капіталів здійснюється на основі пайової або акціонерної власності. Акціонерне об'єднання капіталу характерне для акціонерних товариств. Усі інші види товариств створюють на основі пайової форми власності.

Статутний капітал для акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю мають фіксовану законодавством форму. Індивідуальні підприємства, повні та командитні товариства мають статутний фонд, який не зафіксований існуючим законодавством.

Основу майна підприємницьких структур становить статутний фонд (формується згідно 86 ст. ГКУ), за допомогою якого створюється і функціонує підприємство (фірма).

Формування акціонерного капіталу має специфічні особливості, які притаманні українському корпоративному сектору. Ці особливості відображають період переходу від державних підприємств до акціонерних товариств. В Україні такий перехід здійснюється за такими напрямками:

1. Перетворення державного підприємства на акціонерне товариство через оренду з поступовим викупом.

2. Перетворення державного підприємства шляхом корпоратизації.

3. Створення акціонерного товариства фізичними або юридичними особами з метою мобілізації інвестиційного капіталу.

Порядок створення різних юридичних форм підприємств, формування статутного фонду, прийняття рішень визначається законодавством країни.

Державна реєстрація.

Реєстраційний етап утворення підприємства має такі складові: формування пакету реєстраційної документації, внесення необхідної суми статутного фонду та обов’язкових платежів, отримання свідоцтва про реєстрацію, отримання ідентифікаційного коду та печатки, постановка на облік у статуправлінні, реєстрація у податковій адміністрації та пенсійному фонді, відкриття рахунку в установах банку.

Державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності здійснює орган державної реєстрації. На реєстрацію подають лише оригінали установчих документів, в яких не повинно бути положень, що суперечать чинному законодавству.

За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з моменту їх надходження повинен провести державну реєстрацію і видати заявникові свідоцтво.

Наявність свідоцтва про державну реєстрацію дає право на відкриття розрахункового рахунку в банку. При цьому банк зобов’язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію.

Відмова у державній реєстрації може бути оскаржена у суді.

З моменту отримання свідоцтва про реєстрацію підприємство набуває статусу юридичної особи.

Припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Припинення діяльності підприємств (фірм) здійснюється двома шляхами — реорганізації та ліквідації.

Підприємство реорганізується шляхом: злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

Ліквідація підприємства здійснюється:

* за особистою ініціативою власника, підприємця;

* після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його організації;

* за рішенням вищого органу підприємства;

* на підставі рішення суду;

* за іншими підставами, передбаченими засновницькими документами та законодавчими актами України.

Ст. 60 ГКУ встановлено, що ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом.

ІІ. Стисла економіко-організаційна характеристика підприємства

ТзОВ «А В М л т д» є господарським товариством, що має статутний фонд, поділений на частки визначені статутом і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову відповідальність у визначеному статутом однаково кратному до вкладу розмірі кожного учасника.

Засновниками товариства є Довгий Юрій Петрович та Литиченко Павло Іванович, кожен з яких має рівний вклад у статутний фонд товариства.

Місцезнаходження товариства: вулиця Коновальця 33 м. Рава-Руська Жовківського району Львівської області.

Товариство діє на підставі Статуту і відповідно до чинного законодавства України. Товариство є правонаступником МП «АВМ лтд» з часу державної перереєстрації, яка проведена 03.10.1997р .Жовківською районною адміністрацією, акт № 787.

Товариство здійснює вільний вибір видів підприємницької діяльності, самостійно формує програми діяльності, вибирає постачальників та споживачів продукції, товарів та послуг, встановлює ціни відповідно до чинного законодавства. Для здійснення підприємницької діяльності Товариство залучає і використовує матеріально-технічні, фінансові, трудові та інші види ресурсів, використання яких не заборонено чинним законодавством. ТзОВ «А В М лтд» є юридичною особою з моменту його державної реєстрації, володіє відокремленим майном, має самостійний баланс, від свого імені набуває майнові та особисті немайнові права, несе обов’язки, може бути позивачем і відповідачем в суді, арбітражному та третейському судах. Товариство має відкриті розрахункові рахунки в Львівській Філії ОУ АТ «Ощадбанк» та ЛФ АТ «Приватбанк». ТзОВ «А В М лтд» має круглу печатку та кутовий штамп із своїми реквізитами.

Мета і предмет діяльності товариства відображені у статуті Товариства. Майно Товариства становлять основні та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства.

Товариство є власником:

— майна, переданого йому засновниками у власність;

— одержаних Товариством доходів;

— майна, набутого ним на підставах, не заборонених чинним законодавством.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю Товариства, несе Товариство.

Товариство самостійно визначає напрями використання чистого прибутку, що залишається після внесення платежів, установлених чинним законодавством. Відрахування до бюджету проводяться у порядку і розмірах, передбачених чинним законодавством.

Товариство не відповідає по зобов’язаннях держави і учасників, а держава не відповідає по зобов’язаннях Товариства. У випадку, якщо належного товариству майна не вистачає для покриття боргів і немає можливості для фінансового оздоровлення, Товариство може бути визнано банкрутом за рішенням суду або арбітражного суду.

У разі ліквідації учасника як юридичної особи його майнові права переходять до правонаступників.

Товариство має право збільшувати Статутний фонд передбаченим чинним законодавством шляхом. Про збільшення або зменшення статутного фонду кожен учасник Товариства повідомляється письмово.

Прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, а також внесення податків та платежів, які передбачені законодавством України.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків залишається в повному розпорядженні Товариства.

Визначення порядку покриття збитків відноситься до компетенції загальних зборів Товариства.

Частина прибутку за рішенням учасників може використовуватись для задоволення матеріальних і особистих потреб. Розподілення цієї частини прибутку проводиться пропорційно часткам засновників у Статутному фонді Товариства. Товариство створює резервний фонд у розмірі 25 відсотків статутного фонду.

Вищим органом управління товариства є збори учасників. Вони складаються з учасників або їх представників. Представники учасників призначаються ними постійно або на певний термін. Учасник має право у будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, повідомивши про це іншого учасника зборів.

До компетенції зборів учасників товариства належать:

а)визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

б)внесення змін та доповнень до установчих документів товариства;

в)обрання і відкликання членів виконавчого органу і ревізійної комісії;

затвердження річних результатів діяльності товариства, його філій та дочірніх підприємств, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, порядку відшкодування збитків;

д) створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій і представництв, затвердження положень про них;

е) прийняття ухвал про притягнення до майнової відповідальності службових осіб товариства;

є) затвердження правил процедури і інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

ж) визначення умов оплати праці службових осіб товариства, його філій і представництв;

з) затвердження договорів, укладених на суму вищу від 500 000 гривень;

і) прийняття ухвали про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

к) визначення обсягу, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

л) виключення учасника з товариства;

м) вирішення питання про придбання товариством частки учасника.

У товаристві створюється одноосібний виконавчий орган — директор, який здійснює поточне управління діяльністю товариства.

Директор є підзвітним зборам учасників і організує виконання ухвал загальних зборів. Директор не вправі приймати рішення, обов’язкові для учасників товариства. Директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Директор не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Учасники товариства мають право:

Брати участь в управлінні справами товариства; отримувати частину прибутку від діяльності товариства;отримувати повну інформацію про діяльність товариства, ознайомлюватись з даними бухгалтерського обліку, звітності і іншої документації.

Учасники мають переважне право на отримання продукції, що виробляється товариством.

Учасники товариства зобов’язані: вносити вклади у порядку і розмірах, передбачених установчим договором; не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність товариства; робити додаткові внески у розмірі, способом і порядком, передбаченими ухвалами зборів; дотримувати положення установчих документів; виконувати взяті на себе установленим порядком зобов’язання стосовно товариства; сприяти товариству у здійсненні його діяльності.

Учасник товариства може за згодою іншого учасника відступити свою частку статутного фонду. За домовленістю учасників частка учасника може бути надана третій особі. Відступлення частки третій особі можливе лише після повного внесення вкладу учасником, що вибуває.

При переданні частки (чи її частини) третій особі настає одночасний перехід до неї відповідних прав і обов’язків, що належали учасникові, який відступає її повністю або частково.

Частка учасника після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У цьому випадку воно зобов’язане реалізувати його іншим учасникам або третім особам у термін, не більший одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у найвищому органі відбувається без врахування частки, придбаної товариством.

Учасник товариства, що систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або який перешкоджає своїми діями досягненню мети товариства, може бути виключеним з товариства на підставі одностайно прийнятої ухвали зборами учасників товариства, При цьому учасник у голосуванні участі не бере.

Учасник товариства має право звернутися до суду із заявою про визнання недійсним рішення зборів учасників, яке прийняте з порушенням закону або установчих документів, при умові, що це рішення прийняте у відсутності учасника, або він чи його представник лишився в меншості при прийнятті рішення, або його було умисно введено в оману відносно суті рішення.

Учасники товариства зобов’язані:

— виконувати прийняті у встановленому порядку зобов’язання по відношенню до Товариства згідно установчих документів;

— не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність Товариства;

— сприяти Товариству в здійсненні ним статутної діяльності.

Товариство здійснює облік результатів своєї діяльності, веде бухгалтерську та статистичну звітність у встановленому законодавством порядку та несе відповідальність за її достовірність. Фінансові результати діяльності Товариства встановлюються на основі річного бухгалтерського звіту. Фінансовий рік Товариства співпадає з календарним роком.

Діяльність товариства припиняється:

— за рішенням зборів учасників;

— за рішенням суду чи арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Припинення діяльності товариства відбувається способом реорганізації або ліквідації. Ліквідація товариства здійснюється ліквідаційною комісією, що призначається ініціатором ліквідації. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами товариства. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно товариства виявляє його дебіторів і кредиторів і розраховується з ними, вживає заходів щодо сплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс і надає його зборам учасників.

ІІІ. Організація роздрібної торгівлі на АЗС.

Торговельне підприємство як самостійний суб'єкт господарювання.

Для здійснення торговельної діяльності у сфері роздрібної торгівлі формується роздрібна торговельна мережа. Вона включає сукупність стаціонарних пунктів роздрібного продажу, так звану магазинну торгівлю та дрібнороздрібну торговельну мережу.

Дрібнороздрібна торговельна мережа складається із наметів, кіосків, інших нестаціонарних торгових одиниць, які не мають торговельної зали для покупців, та пересувної мережі — спеціально обладнаних різних пристосувань для дрібної торгівлі: автомагазини, ятки, розвозки тощо.

Для характеристики форм організації магазинної роздрібної торгівлі використовують класифікацію роздрібних магазинів, в основу якої покладено низку ознак, що характеризують різні аспекти діяльності торгового підприємства. До цих ознак належать: обсяг послуг, що надаються, асортимент пропонованих товарів, товарна спеціалізація, відносний рівень цін, форма торгівлі.

Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання, що здійснюють роздрібний продаж, досить різноманітні. До них належать:

господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства роздрібної торгівлі;

громадяни, які здійснюють господарсько-торговельну діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення торговельної діяльності без статусу юридичної особи.

Господарські організації охоплюють різні види підприємств і господарських товариств.

Торговельне підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, який систематично здійснює торговельну діяльність для задоволення суспільних та особистих потреб громадян та інших кінцевих споживачів і є юридичною особою. Торговельне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Господарськими товариствами визнаються торговельні підприємства та інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами, шляхом об'єднання їхнього майна та участі в торговельній діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Найпоширенішою організаційною формою господарювання в роздрібній торгівлі є підприємство. Залежно від форм власності, передбачених законодавством України, діють такі види підприємств роздрібної торгівлі:

приватне торговельне підприємство, що діє на засадах приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); торговельне підприємство, що діє на засадах колективної власності (підприємство колективної власності); державне торговельне підприємство, що діє на засадах державної власності; торговельне підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Якщо в статутному фонді підприємства не менше десяти відсотків становить іноземна інвестиція, воно називається підприємством із іноземними інвестиціями. Торговельне підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Структура підприємства роздрібної торгівлі

Унітарне торговельне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками на підставі спільного рішення (договору), діє на засадах об'єднання майна та/або торговельної чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, зокрема через створювані ними органи участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є корпоративні торговельні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарських товариств, а також інші підприємства, зокрема й засновані на приватній власності двох чи більше осіб.

Підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації товарів, можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств. Згідно із Господарським Кодексом України, малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятидесяти (в роздрібній торгівлі — п’ятнадцяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації товарів (послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації товарів (послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Решта підприємств визнаються середніми (ст. 63 п. 7).

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад. Існує кілька типів побудови організаційної структури підприємств роздрібної торгівлі. Разом із тим, незалежно від типу організаційної структури, підприємство роздрібної торгівлі складається із торговельних структурних підрозділів (відділів, цехів, дільниць тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (відділ бухгалтерського обліку та звітності, фінансовий, кадрів тощо).

Підприємства роздрібної торгівлі мають забезпечити:

— відповідність виробничого приміщення (місця) чи будівлі для здійснення торговельної діяльності необхідним екологічним і санітарно-гігієнічним умовам, а технічного стану приміщення, будівлі та устаткування торговельно-технологічного обладнання, які будуть використані для торговельної діяльності — вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів та охорони праці;

— постійний розвиток матеріально-технічної бази підприємства, оснащення його сучасною технікою і обладнанням;

— застосування прогресивних форм торговельного обслуговування населення;

— наявність на видному місці в торговельному приміщенні асортиментного переліку товарів, чинних санітарних і ветеринарних правил, правил продажу товарів та іншої необхідної нормативно-технічної документації й дотримання встановлених у них вимог;

— продаж товарів громадянам чистою вагою і повною мірою;

— наявність державного повірочного тавра та проведення в установленому порядку повірки засобів вимірювання, що використовуються в торговельній діяльності для розрахунків із покупцями;

— наявність правильно оформлених цінників товарів, що надійшли для продажу; на вимогу покупця надати йому повну інформацію про виготовлювача, основні споживчі якості товару і його ціну, забезпечити належний рівень обслуговування.

На фасаді торговельного приміщення підприємства роздрібної торгівлі має бути вивіска із зазначенням його назви та власника або уповноваженого ним органу. Біля входу до цього приміщення на видному місці розміщують інформацію про режим роботи.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів із використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця встановлюють табличку із зазначенням назви, місця розташування і номера телефону суб'єкта господарювання, що організував торгівлю, а також прізвища, імені та по батькові продавця. На робочому місці громадянина-підприємця встановлюється табличка із зазначенням його адреси, номера свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та назви органу, що здійснив реєстрацію.

Роздрібний торговець до початку роботи має поповнити товарні запаси у місці продажу, обновити викладку товарів (оформлення вітрин), перевірити наявність правильно оформлених і завірених цінників, а також відповідного інвентаря та пакувальних матеріалів, виконати інші роботи для забезпечення належного обслуговування покупців.

Усі товари у суб'єкта господарювання мають бути із відповідними документами, наявність яких передбачена чинним законодавством (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, прибутково-видаткові накладні, сертифікат відповідності державної системи сертифікації або копія зазначеного сертифіката, завірена суб'єктом господарювання, що відпустив товар, який підлягає обов’язковій сертифікації, тощо).

Підприємство роздрібної торгівлі реалізує товари лише за наявності документів, які засвідчують їхню якість.

У пунктах дрібнороздрібної торговельної мережі на товари, одержані для продажу, в обов’язковому порядку мають бути:

— товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові накладні, приймальні акти, заборні листи тощо із зазначенням назви, ґатунку, кількості, ціни та загальної вартості товару;

— копії сертифіката відповідності або свідоцтв про визнання іноземного сертифіката в державній системі сертифікації, завірені печаткою суб'єкта господарювання, від якого одержані товари, що підлягають обов’язковій сертифікації;

— копії гігієнічних висновків, завірені печаткою суб'єкта господарювання, від якого одержані ці товари, стосовно товарів, що не підлягають обов’язковій сертифікації відповідно до затвердженого Міністерством охорони здоров’я України переліку;

— документи, що засвідчують відповідність якості товарів вимогам нормативних документів.

Перед початком торгівлі товари, що надійшли до продажу, розпаковують і розкладають на прилавках і полицях стаціонарних пунктів дрібнороздрібної мережі, а також у розвозках і розносках.

Перевіряється справність ваговимірювальних приладів, електронних контрольно-касових апаратів та інвентаря.

Зразки товарів ярликами цін (цінниками), що є у продажу, треба виставити у видному для покупців місці.

Товари мають відпускатися покупцям повною мірою і вагою за готівку.

Покупці мають право вільно оборати товар, перевіряти його якість, міру, вагу й ціну. Працівники дрібнороздрібної торговельної мережі зобов’язані надати покупцям повну можливість відібрати товар, ознайомитися з його особливістю, якістю та правилами користування.

Сучасна організація роздрібної торгівлі вимагає ретельної підготовки торговельного персоналу, постійного вдосконалення діяльності торговельних працівників на всіх етапах обслуговування покупців.

Особливості організації торгівлі паливо-мастильними матеріалами.

Любий вид палива — це, перш за все, такий вид товару, котрий користується дуже великим попитом, не дивлячись на те, що з кожним роком стає все дорожчим. Саме в зв’язку з популярністю любого виду палива, відкриття заправки буде просто відмінним засобом доходу. Але, як і в будь-якому виді бізнесу, в паливному бізнесі є і свої «підводні каміння», і свої тонкощі, котрі обов’язково необхідно вивчити.

Як правило, рішення відкрити АЗС може виникнути як у простої людини, так і у бізнесмена — але перше, що необхідно зробити перед відкриттям такої справи, це провести аналіз ринку і вибрати такий район населеного пункту, котрий ще не занятий таким бізнесом.

Як правило, люба автозаправка надає послуги по заправці автомобілів різноманітними видами палива, самими розповсюдженими серед яких є:

1. Бензин марки АИ-98;

2. Бензин марки АИ-95;

3. Бензин марки АИ-92;

4. Бензин марки АИ-76;

5. Дизельне паливо;

6. Газ (новий, але вже розповсюджений вид палива).

Також, варто врахувати те, що АЗС повинна ще надавати безплатні послуги заправщика. Крім того, на території автозаправної станції, можна облаштувати магазин, в якому можна продавати товари широкого вжитку, а також відкрити магазин автотоварів .

Облік нафти і нафтопродуктів на АЗС ведеться в одиницях об'єму.

Для визначення маси та об'єму нафти і нафтопродуктів можуть використовуватися об'ємно-масовий статичний, об'ємно-масовий динамічний, прямий масовий (статичне зважування та зважування під час руху) і об'ємний методи вимірювань відповідно до вимог ГОСТ 26 976.

Об'ємно-масовим та масовим динамічним методами визначається маса нафти і нафтопродуктів безпосередньо у нафто-резервуарах і нафтопродуктопроводах, а також при відпуску нафтопродуктів до автоцистерн та залізничних цистерн на автоматизованих системах наливу. За цими методами об'єм або масу нафти і нафтопродуктів вимірюють із застосуванням об'ємних або масових лічильників.

Об'ємним методом вимірюється лише об'єм нафтопродукту. Для вимірювань об'єму нафтопродуктів на АЗС використовуються ПРК і ОРК, що мають відлікові пристрої для індикації ціни, об'єму та вартості виданої дози.

Під час реалізації споживачам світлих нафтопродуктів та олив споживачам на АЗС мають застосовуватись лише паливороздавальні колонки з допустимою відносною похибкою в умовах експлуатації в усьому діапазоні температур не гіршою, ніж ± 0,5% та оливороздавальні колонки з допустимою основною відносною похибкою не гіршою, ніж ± 1,0% з реєстраторами розрахункових операцій відповідно до вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» .

Об'єм нафтопродукту під час його відпуску власникам автомобільного транспорту вимірюється у режимах дистанційного і місцевого керування ПРК і ОРК.

Для дистанційного керування ПРК і ОРК мають використовуватись технічні засоби, що належать до складу спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів, унесених до Державного реєстру електронних контрольно-касових апаратів і комп’ютерних систем України для сфери застосування на АЗС. Зазначені засоби мають відповідати технічним вимогам до спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів для сфери застосування на АЗС та забезпечувати реєстрацію грошових коштів і надання розрахункових документів у єдиному технологічному циклі з відпусканням нафтопродуктів.

Місцеве керування ПРК і ОРК має передбачати можливість функціонування з РРО.

Обсяг реалізації нафтопродукту, що фіксується лічильником сумарного обліку ПРК і ОРК за певний проміжок часу, має збігатися з обсягом реалізації, відображеним у звітних документах касового апарата за всіма формами оплати за цей самий проміжок часу. При цьому розбіжність за добу між показами лічильника сумарного обліку і даними звітних документів касового апарата не повинна перевищувати 0,1% від об'єму відпущених пального або олив.

Сумарний об'єм нафтопродуктів, відпущених через ПРК та ОРК, не може використовуватись для обліку маси нафтопродуктів.

Об'єм та маса нафти і нафтопродуктів визначаються у стаціонарних резервуарах, мірах повної місткості та технологічних трубопроводах, градуйованих відповідно до вимог чинних нормативних документів Держспоживстандарту України, та/або за допомогою об'ємних та масових лічильників.

Приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог Інструкції «ПРО ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ, ТРАНСПОРТУВАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ВІДПУСКУ ТА ОБЛІКУ НАФТИ І НАФТОПРОДУКТІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ І ОРГАНІЗАЦІЯХ УКРАЇНИ»

та договорів постачання, купівлі-продажу тощо (далі - договір).

Забороняється здійснювати одночасно приймання та відпуск нафти і нафтопродукту з одного і того самого резервуара у випадках, коли за результатами вимірювань у резервуарах проводяться їх приймання та відпуск.

Границі відносної похибки вимірювань обумовлюються договором і не мають перевищувати значень, наведених у ГОСТ 26 976 для методу вимірювання маси, що застосовується вантажовідправником та вантажоодержувачем.

У разі надходження вантажу в технічно справних цистернах зі справними пломбами вантажовідправника і виявлення в них під час приймання нафти і нафтопродуктів нестач, що перевищують норми природних втрат і границі відносної похибки методу вимірювання маси згідно з договором, спір стосовно відшкодування нестач вирішується в порядку, передбаченому відповідним договором та діючим законодавством України.

У разі, якщо під час приймання нафти і нафтопродуктів виявлені надлишки, які перевищують границі відносної похибки методу вимірювання маси згідно з договором, вантажовідправнику направляється повідомлення щодо оприбуткованих надлишків, якщо інше не передбачено умовами договору.

Нестача нафти і нафтопродуктів у межах норм природних втрат, що виникла в процесі їх транспортування, покладається на вантажоодержувача, якщо інше не зазначено у відповідному договорі.

У разі, якщо в процесі приймання нафти або нафтопродуктів установлено, що вантаж надійшов з нестачею з вини транспортної організації, спір стосовно відшкодування нестачі вирішується в порядку, передбаченому законодавством України.

Перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27 352–87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования» .

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 1), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості (додаток 2) на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 °C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом.

Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

На всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів винятково резервуарами місткістю до 100 м³, ведення обліку для кожного резервуара не є обов’язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації).

Дизельне паливо різних видів (залежно від масової частки сірки) повинно зберігатися в окремих резервуарах.

Нафта та нафтопродукти мають зберігатись відповідно до вимог ДСТУ 4454.

Відпуск нафти споживачам здійснюється на підставі попередньо укладених договорів, а нафтопродуктів — на підставі договорів або за готівку.

Нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється. Міри повної місткості з нафтопродуктами під час їх відвантаження мають пломбуватись вантажовідправником (якщо інше не передбачено договором).

Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред’явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни.

На вимогу вантажоодержувача може застосовуватись вибіркове контрольне зважування розфасованих нафтопродуктів. За відсутності розбіжностей у вимірюванні маси брутто із зазначеною на тарі маса нафтопродукту визначається за трафаретом на тарі.

Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:

перший — залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

другий — використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду — залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

третій та четвертий — засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства — передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності. ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником — на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства. Заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено.

ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках. Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер.

На відпущені нафту або нафтопродукти за заданою дозою на автоматизованих системах наливання ТТН оформлюється після завершення наливання за фактичними показниками лічильних механізмів.

Облік руху нафтопродуктів на АЗС здійснюється в одиницях об'єму.

Приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності. Приймання нафтопродуктів здійснюється відповідно до вимог робочої інструкції оператора АЗС та інструкції з охорони праці, які повинні бути затверджені керівником підприємства, якому належить АЗС.

Перед зливанням нафтопродуктів з автоцистерни оператору АЗС необхідно:

— перевірити наявність і непошкодженість пломб;

— переконатись у справності резервуара і його обладнання, технологічних трубопроводів і правильності функціонування запірної арматури;

— виміряти рівень нафтопродукту в резервуарі;

— переконатись у наявності і справності засобів пожежогасіння, правильності заземлення автоцистерн і справності її зливального пристрою;

— переконатись у наявності та придатності до застосування жорсткого буксира для відбуксирування автоцистерни в разі пожежі;

— ужити заходів щодо запобігання розливанню нафтопродукту;

— переконатись, що двигун автоцистерни вимкнено (під час зливання самопливом або під тиском);

— проконтролювати рівень наповнення автоцистерни;

— визначити за свідоцтвом про повірку автоцистерни об'єм автоцистерни і перевірити одержаний результат на відповідність об'єму, зазначеному в ТТН:

відібрати пробу з автоцистерни в тару відповідно до ДСТУ 4488, виміряти густину і температуру нафтопродукту. Опечатати пробу за підписами своїм та водія автоцистерни, надати номер і зберігати її протягом 10 діб;

проконтролювати наявність в автоцистерні підтоварної води.

Одержані результати вимірювань густини і температури нафтопродукту зазначаються у ТТН та журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою N 13-НП; 9-НП (додаток 3) Сторінки журналу необхідно пронумерувати, прошнурувати і скріпити печаткою суб'єкта підприємницької діяльності.

Зливання нафтопродукту має контролюватись оператором і водієм від його початку і до завершення. Забороняється приймати нафтопродукти на АЗС у разі:

— відсутності пломб вантажовідправника, їх порушення (у випадках пломбування автоцистерни) або невідповідності відбитка, що вказані в ТТН;

— відсутності свідоцтва про повірку автоцистерни;

— несправності зливного пристрою автомобільної цистерни;

— несправності заземлювального пристрою;

— під час грози;

— неналежного оформлення або відсутності ТТН;

— наявності підтоварної води і механічних домішок в нафтопродукті;

— невідповідності якості нафтопродукту вимогам нормативного документа;

— відсутності паспорта якості на нафтопродукт або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, заповнення не за всіма показниками якості);

— відсутності копії сертифіката відповідності.

Нафтопродукти, поставлені на АЗС в автомобільних цистернах, необхідно злити повністю. Оператор, який приймає нафтопродукти, зобов’язаний особисто переконатися в цьому, оглянувши цистерну після зливання нафтопродуктів. Нафтопродукти повинні бути прийняті в резервуари за їх марками та видами (дизельне паливо за масовою часткою сірки). У процесі приймання нафтопродукту оператор зобов’язаний стежити за рівнем продукту в резервуарі, не допускаючи переповнення резервуара і розлиття нафтопродукту. У разі відсутності розходження між фактично прийнятою кількістю нафтопродукту і кількістю, зазначеною у ТТН, оператор проставляє час надходження автоцистерни на АЗС і власним підписом в накладній засвідчує її приймання. Один примірник ТТН залишається на АЗС, а два — повертаються водієві, який поставляв нафтопродукт. У разі виявлення невідповідності фактично виміряної температури, густини і кількості нафтопродукту значенням, наведеним у ТТН, дозволяється за погодженням вантажовідправника його зливання до резервуара за умови відсутності підтоварної води в автоцистерні. У такому разі приймання нафтопродуктів здійснюють за фактично виміряними результатами за різницею об'ємів нафтопродукту, виміряних в резервуарі до і після його зливання. У разі виявлення розходження кількості нафтопродукту, виміряної в резервуарі, з даними ТТН складається акт довільної форми за підписами працівників АЗС та водія в чотирьох примірниках, з яких перший додається до змінного звіту під час передавання його в бухгалтерську службу підприємства, другий — надається представнику вантажовідправника, третій — водію, а четвертий — залишається на АЗС. Про фактично прийнятий нафтопродукт робиться відповідна позначка на всіх примірниках ТТН. В акті повинні бути зазначені рівні нафтопродукту в резервуарі до і після зливання, об'єм прийнятого нафтопродукту, густини за ТТН і за вимірюваннями в резервуарі після зливання, приведені до 20 °C за ГОСТ 3900, та кількість нестачі нафтопродукту. При визначенні нестачі нафтопродуктів повинна враховуватись відтворюваність результатів вимірювання густини відповідно до ГОСТ 3900. Установлена нестача підлягає відшкодуванню вантажовідправником відповідно до чинного законодавства України.

На підставі ТТН та акта приймання (у разі його наявності) оператор АЗС має оприбуткувати прийнятий нафтопродукт за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки), тобто зробити необхідні записи в журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою N 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти заносяться до змінного звіту АЗС за формою N 17-НП (додаток 4).

Відпуск нафтопродуктів на АЗС здійснюється як за готівку так і у безготівковій формі. Розрахунки під час відпуску нафтопродукту власникам автотранспорту за готівку здійснюються на АЗС з використанням РРО, які відповідають технічним вимогам до їх застосування та внесені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій згідно з Положенням про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року N 1315.