Організація науково-дослідницької діяльності старшокласників у навчальному закладі нової формації

ЗМІСТ

Вступ Розділ 1. Теоретичні основи організації науково-дослідницької діяльності старшокласників у навчальному закладі нової формації

1.1 Науково-дослідницька діяльність старшокласників як засіб розвитку їх творчого потенціалу та чинник самореалізації особистості в закладі нової формації

1.2 Організаційна структура та основні етапи науково-дослідницької діяльності старшокласників

1.3 Умови вдосконалення організації науково-дослідницької роботи учнів у навчальному закладі нової формації

1.4 Висновки до розділу 1

Розділ 2. Практика вдосконалення організації науково-дослідницької діяльності старшокласників

2.1 Аналіз стану проблеми в Харківській гімназії № 23 Харківської міської ради Харківської області

2.2 Комплексно-цільова програма щодо вдосконалення організації науково-дослідницької діяльності старшокласників: її зміст і структура

2.3 Експертна оцінка комплексно-цільової програми

2.4 Фінансово-економічне обґрунтування комплексно-цільової програми та визначення умов її реалізації

Висновки до розділу 2

Загальні висновки Список використаної літератури Додатки

ВСТУП

старшокласник дослідницький науковий творчий

Актуальність проблеми. Сучасному суспільству з його швидкими змінами потрібні освічені, моральні, зацікавлені люди, які можуть самостійно приймати рішення в ситуації вибору, здатні до співпраці, відрізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю, готові до міжкультурної взаємодії, володіють почуттям відповідальності за долю країни, за її соціально-економічне процвітання, здатні оперативно сприймати й творчо працювати з інформацією, що постійно оновлюється. Відповідати цим високим вимогам сьогодні може лише людина, яка оволоділа навичками наукового мислення. Враховуючи те, що пріоритетні способи мислення формуються в ранньому підлітковому віці, стає зрозумілим, що навички науково-дослідницької діяльності необхідно формувати ще в загальноосвітньому навчальному закладі.

У часи швидких змін соціально-економічних умов змінюються і задачі в освітній сфері. Згідно з Національною стратегією розвитку освіти України на 2012;2021 роки основним із завдань декларується створення цілісної системи роботи з обдарованою молоддю, забезпечення умов для її розвитку, соціалізації та подальшого професійного зростання. Розвиток системи освіти у напрямку підтримки наукової та інноваційної діяльності ґрунтується на вивченні потреб і забезпеченні розвитку обдарованих дітей, розробленні індивідуальних методик організації їх навчання, проектуванні особистісно розвивального середовища. Крім того, ст. 5 Закону України «Про загальну середню освіту» передбачено формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду.

Особливого значення організація наукової роботи набуває в школах нової формації - гімназіях, ліцеях, спеціалізованих школах, НВК, оскільки саме ці заклади посідають провідне місце у формуванні інтелектуального потенціалу України (за влучним висловом В. Кременя) — майбутньої еліти. Провідний напрямок їх діяльності - пошук, навчання й виховання здібних і обдарованих дітей, здатних діяти самостійно і приймати рішення у динамічних, нестандартних ситуаціях. Все це вимагає глибокого наукового осмислення філософії змісту шкіл нової формації, специфіки навчально-виховного процесу, постійного підвищення професійної майстерності педагогічних кадрів.

За радянських часів у школах певний період наукова та дослідницька робота у її сучасному розумінні існувала та розвивалася як одна зі складових навчального процесу. З появою у 80−90 роки мережі шкіл для обдарованих дітей (ліцеїв, гімназій, навчально-виховних комплексів) склався і викарбувався сучасний погляд на організацію такої роботи. У багатьох навчальних закладах з’явилася посадова позиція заступника директора, в обов’язки якої входили питання науково-дослідницької роботи як учителів, так і учнів, що, безумовно, не є одне й теж саме. Таким чином, сучасний навчальний заклад нової формації взяв на себе раніше не притаманні йому функції: допомогти учневі не тільки у здобутті базових знань для подальшого навчання, але й у його становленні як майбутнього науковця і дослідника. Наукова робота старшокласників у закладах такого типу стала розглядатися як окремий напрямок навчальної та позанавчальної діяльності.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень, робіт з питань управління навчальним закладом показав, що питання організації науково-дослідницької роботи старшокласників висвітлено в роботах В. Лозової, О. Микитюка, В. Соловйова, С. Васильєвої, В. Редіної, В. Гнєдашева, В. Голобородька, Ю. Туранова, В. Уруського та інших. Практично розробкою даного питання займалися керівники майже всіх шкіл нової формації, в тому числі й харківських — Л. Безкаравайна, Н. Клименко, В. Гнєдашев, І. Бліох, С. Шепель, В. Рибальченко, О. Головченко, І. Дядченко, І. Івлева та інші. В сучасній літературі визначено сутність поняття «наукова робота учнів», принципи науково-дослідницької діяльності, основні форми наукової роботи та методи їх реалізації. Науковці розглядають певні основні моменти історії формування науки, її роль у сучасному суспільстві. Також виокремленні головні напрями наукових досліджень старшокласників.

Дослідники А. Анцифорова, А. Ковальов, Ю. Орлов, Л. Рувинський, К. Абульканова-Славська, Е. Каган вказали окремі аспекти цієї проблеми стосовно умов сучасної школи і сучасного суспільства.

Значний вклад у теорію самореалізації взагалі і старшокласників зокрема внесли роботи Л. Рувинського, А. Ковальова, А. Кочетова, Л. Арістової, Ю. Орлова. Але й досі не існує єдиної програми чи рекомендацій щодо організації наукових пошуків у системі загальної середньої освіти.

Таким чином, виникає протиріччя:

· між необхідністю в організації діяльності наукових товариств старшокласників та відсутністю норм організації цієї діяльності;

між наявним та необхідним рівнем підготовленості керівників і педагогічних працівників до організації науково-дослідницької роботи старшокласників;

між необхідністю підвищення рівня її організації в школах нової формації й незавершеністю теоретичної розробки відповідної процедури на основі програмно-цільового підходу.

Вищезазначені протиріччя зумовили необхідність вирішення наступних проблем: розробка механізму забезпечення педагогічних працівників якісною своєчасною інформацією, необхідною для організації науково-дослідної роботи в школах нової формації; розробка відповідного інструментарію оцінювання стану організації науково-дослідницької роботи старшокласників з урахуванням принципу об'єктивності; з’ясування технології розробки комплексно-цільової програми щодо вдосконалення організації науково-дослідницької роботи учнів та вчителів у школах нової формації; удосконалення управлінської майстерності керівників та педагогічної майстерності вчителів з означеної проблеми.

Отже, актуальність дослідження й вирішення даних проблем в умовах модернізації освітньої сфери, необхідність підвищення якості організації науково-дослідницької роботи в школах нової формації й удосконалення управління цим процесом з боку керівників та педагогів обумовили вибір теми дипломної роботи — «Організація науково-дослідницької діяльності старшокласників у навчальному закладі нової формації «.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і практично дослідити умови організації науково-дослідницької діяльності старшокласників у навчальному закладі нової формації та шляхом впровадження комплексно-цільової програми забезпечити вдосконалення цього процесу.

Мета дослідження обумовила вибір наступних завдань:

1. Здійснити аналіз наукової літератури з означеної проблеми та схарактеризувати організаційні заходи впровадження науково-дослідницької роботи старшокласників у навчальному закладі нової формації.

2. Практично дослідити проблеми організації науково-дослідницької роботи старшокласників у Харківській гімназії № 23 Харківської міської ради Харківської області та розробити на діагностичній основі комплексно-цільову програму щодо вдосконалення цього процесу.

3. Розробити методичні рекомендації та здійснити фінансово-економічне обґрунтування процесу впровадження комплексно-цільової програми в практику роботи навчального закладу нової формації.

Об'єкт дослідження: науково-дослідницька діяльність старшокласників у навчальному закладі нової формації.

Предмет дослідження: організація науково-дослідницької діяльності старшокласників у навчальному закладі нової формації.

Відповідно до мети дипломної роботи, її об'єкту та предмету нами висунуто таку гіпотезу: якість організації науково-дослідницької діяльності учнів ймовірно підвищиться, якщо впровадити комплексно-цільову програму, яка розроблена на діагностичній основі, отримала позитивну експертну оцінку та належне ресурсне забезпечення.

Для досягнення мети і перевірки гіпотези нами використано такі методи дослідження:

теоретичні: аналіз психолого-педагогічної літератури, наукових робіт з проблем управління школою, порівняльний аналіз, синтез, узагальнення, кваліметричний підхід до розробки критеріїв і показників стану організації науково-дослідницької діяльності старшокласників;

емпіричні: метод експертних оцінок, спостереження, бесіда, анкетування, вивчення практичного досвіду роботи керівників і педагогів.

Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що розроблена комплексно-цільова програма та надані методичні рекомендації щодо її впровадження можуть бути використані в загальноосвітніх навчальних закладах нової формації з метою підвищення якості організації науково-дослідницької діяльності старшокласників.

Матеріали дослідження оприлюднювались на науково-практичній конференції в ІПО ХНПУ ім. Г. С. Сковороди «Науково-методичне забезпечення якості освіти та його психологічний супровід» та викладені у статті «Організація науково-дослідницької діяльності старшокласників у навчальному закладі нової формації»

База дослідження: Харківська гімназія № 23 Харківської міської ради Харківської області.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження, відповідає поставленим меті та завданням; складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаної літератури на 8 сторінках із 100 найменувань, 5 додатків.

Основний зміст роботи викладено на 92 сторінках комп’ютерного тексту. Робота містить 10 таблиць, 10 рисунків. Додатки складають 16 сторінок.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, проведено аналіз літературних джерел, визначено апарат дослідження: мету, завдання роботи, об'єкт, предмет, гіпотезу; описано методи та базу дослідження, з’ясовано його практичну значимість.

У розділі 1 «Теоретичні основи організації науково-дослідницької діяльності старшокласників у навчальному закладі нової формації» розкрито організаційні засади урочної та позаурочної науково-дослідницької роботи старшокласників; визначено організаційну структуру та основні етапи творчої самореалізації учнів, розроблено модель комплексної педагогічної підтримки їх у науково-дослідницькій практиці.

У розділі 2 «Практика вдосконалення організації науково-дослідницької діяльності старшокласників» здійснено аналіз стану досліджуваної проблеми, розроблено комплексно-цільову програму щодо вдосконалення організації науково-дослідницької діяльності старшокласників у навчальному закладі нової формації, проведено її експертизу, здійснено фінансово-економічне обґрунтування та надано методичні рекомендації щодо практичного впровадження.

Основним висновком дослідження є підтвердження гіпотези про те, що якість організації науково-дослідницької діяльності учнів ймовірно підвищиться, якщо впровадити комплексно-цільову програму, яка розроблена на діагностичній основі, отримала позитивну експертну оцінку та належне ресурсне забезпечення.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ НОВОЇ ФОРМАЦІЇ

1.1 Науково-дослідницька робота старшокласників як засіб розвитку їх творчого потенціалу та чинник самореалізації особистості в навчальному закладі нової формації

Терміни «наука», «наукова робота» вже протягом багатьох років супроводжують педагогічну діяльність у системі загальної середньої освіти. Але на різних етапах розвитку сучасної школи змістовне наповнення цих термінів щоразу змінювалося. За часів радянської школи за допомогою слова «наука», з одного боку, підкреслювали ідею про неперервність освіти, з іншого, — визначали тенденцію підвищення методичного рівня викладання, маючи на увазі, перш за все, педагогічну науку як теоретичне підґрунтя навчального процесу. Разом з цим, завдяки існуванню програм поглибленого вивчення окремих шкільних предметів, спеціалізованих класів і шкіл, підготовки учнів до участі в олімпіадах, наукова та дослідницька робота учнів у її сучасному розумінні існувала та розвивалася як одна зі складових навчального процесу. З появою у 80−90-ті роки мережі шкіл для обдарованих дітей (ліцеїв, гімназій, навчально-виховних комплексів) склався і викарбувався сучасний погляд на організацію такої роботи. У багатьох школах з’явилася посадова одиниця заступник директора, в обов’язки якої входили питання науково-дослідницької роботи як учителів, так і учнів, що, безумовно, не є одне й те же саме.

Таким чином, сучасний навчальний заклад нової формації взяв на себе раніше не притаманні йому функції: допомогти учневі не тільки у здобутті базових знань для подальшого навчання, але й у його становленні як майбутнього науковця і дослідника. Наукова робота старшокласників у закладах такого типу стала розглядатися як окремий напрямок навчальної та позанавчальної діяльності.

Сьогодні активне залучення учнів до науково-дослідницької діяльності - вимога часу. Останні тенденції розвитку науково-практичної педагогічної думки (Болонський процес) вимагають переусвідомити традиційні парадигми освіти: освіта сьогодні розглядається не як процес передання певної суми знань, процес кінцевий у просторі і часі, а як перманентний процес оволодіння основними освітніми принципами, в якому учень відіграє активну рівноправну роль. Він саме той, хто вчиться, а не той, кого навчають.

Почнемо з обговорення самого визначення поняття «науково-дослідницька робота учнів». Протягом останніх років у пресі, на конференціях і семінарах лунало чимало дорікань, що, мовляв, вживання слова «наука» стосовно школи дискредитує саме поняття про науку, адже школа за своєю суттю до наукової роботи не причетна. Але, якщо звернутися хоча б до тлумачного словника, стає очевидним, що поняття «наука» та «фундаментальна наука», яка дійсно за змістом та функціями відрізняється від загальної середньої освіти, ні в якому разі не слід ототожнювати. Взагалі, наука як система знань про закономірності розвитку природи, суспільства або мислення й є саме те, що дає учневі школа, адже шкільні предмети — це й є науки, які вивчає школяр. Можливо, більш містким та доречним терміном у нашому випадку був би термін «навчально-дослідницька робота», який можна зустріти в деяких з нечисленних джерел, присвячених нашій темі. Але, оскільки словосполучення «науково-дослідницька робота учнів» вже затвердилося в масовій практиці, надалі ми будемо дотримуватися саме цього терміна, скорочуючи його до «наукової роботи» (НР).

Таким чином, зупинимося на такому, певною мірою умовному, означенні: наукова робота учнів — це системна навчальна та позанавчальна діяльність учнів теоретичного та прикладного напрямків у галузі науки, яка за формою та змістом відповідає творчому рінню навчальних досягнень.

Зрозуміло, що таке означення (як, мабуть, і будь-яке інше) не дозволяє встановити чіткої межі для шкільного адміністратора між педагогічною підтримкою НР учнів та навчально-виховною роботою, і це цілком природно внаслідок щільного взаємозв'язку цих форм роботи. Взагалі, чимало спеціалістів-теоретиків, вважають навчально-дослідницьку діяльність лише однією з перспективних педагогічних технологій.

Науково орієнтована діяльність старшокласників сприяє ранньому виявленню й розвиткові професійних схильностей дітей і підлітків, формуванню лідерських якостей, умінню працювати в команді, умінню аргументовано доводити свою точку зору, залученню до наукової праці. Така діяльність розкриває також творчий та інтелектуальний потенціал особистості під час її розвитку, надає ранній успішний досвід творчої інтелектуальної праці. Адже дослідження свідчать, що вчитися мислити у вищому навчальному закладі, не навчившись цьому в школі, практично не можливо.

Виходячи з цього, виділимо основні форми НР і методи їх реалізації (рис. 1.1):

— науково-дослідницька діяльність як складова навчального процесу: повідомлення, доповіді, реферати, учнівські проекти;

— науково-дослідницька діяльність, що доповнює навчальний процес: факультативи, спецкурси, гуртки;

— науково-дослідницька діяльність, що здійснюється паралельно навчальному процесу: конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт Малої академії наук різного рівня, турніри та олімпіади.

При цьому науково-дослідницька діяльність розглядається нами як:

невід'ємна (а не додаткова) складова навчально-виховного процесу;

логічне продовження науково орієнтованої навчальної праці (а не принципово інший вид діяльності);

найбільш ефективний спосіб формування науково орієнтованого мислення — підґрунтя конструктивного існування особистості в системі безперервної освіти;

перманентний процес знаходить своє виявлення в різних формах залежно від віку, виду навчальної діяльності, особливостей мислення, специфіки навчального предмета, ступеня складності наукової проблеми;

особливий, специфічний вид навчальної діяльності, у процесі якої учень, використовуючи теоретичні та практичні знання, уміння й навички, знаходить розв’язання певної наукової (теоретичної або прикладної) проблеми, а також оригінально застосовує відомий науковий метод розв’язання будь-якої проблеми до аналізу схожих з нею.

Рис 1.1. Форми і методи наукової роботи учнів.

Зрозуміло, що комплексна реалізація цих форм і методів передбачає створення системи організаційно-педагогічного забезпечення та підтримки НР учнів (ОПЗП НР), яка може мати наступну структуру (Рис. 1.2.).

Рисунок створено за принципом «організаційний блок — напрями діяльності». Розподіл напрямів за блоками є певною мірою умовним (так, наприклад, напрямок «Виїзні наукові школи» можна віднести як до блоку «Додаткова освіта учнів», так і до блоку «Науково-практична робота», а напрям

Рисунок створено за принципом «організаційний блок — напрям діяльності». Розподіл напрямів за блоками є певною мірою умовним (так, наприклад, напрямок «Виїзні наукові школи» можна віднести як до блоку «Додаткова освіта учнів», так і до блоку «Науково-практична робота», а напрям «Методологічне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення» взагалі придатний до всіх оргблоків), але в основу такого розподілу напрямів за блоками покладено суто практичні спостереження автора, з якими фахівці можуть сперечатися. Зазначимо також, що, на відміну від рис. 1.1., який визначає напрямки діяльності учнів, рис. 1.2. презентує діяльність педагогів.

Велика роль в успішній науковій роботі учнів надається мотивації цієї діяльності. Ця рушійна сила на різних рівнях має різну назву — допитливість, пізнавальний інтерес, жадання знань, пристрасть тощо. Пристрасна спрямованість до галузі пізнання, настанова на творчість визначають головний напрям науково-дослідницької діяльності учня. Цілеспрямованість припускає вміння правильно організовувати й розподіляти в часі свою працю, бачити перспективу роботи, її послідовні етапи. Цілеспрямованість учнів стає особливо продуктивною, коли переростає в пристрасть. І. Павлов у своєму листі до молодих учених писав: «Великої напруги і великої пристрасті вимагає наука від людини. Будьте пристрасні у своїй роботі і у ваших шуканнях». К. Гельвецій також відзначав, що лише сильні пристрасті народжують великих людей.

Проникнення до світу невідомого, розкриття глибокої гармонії та дивовижної різноманітності явищ, захоплення красою пізнання закономірностей, що відкривається перед людиною, відчуття сили людського розуму, усвідомлення влади, яку людина завдяки науці набуває над природою і суспільством, породжує багату гамму відчуттів і сильних людських переживань, невід'ємних від творчих шукань учених: задоволення, захоплення, здивування (з якого, як вважав Аристотель, починається усяке пізнання).

В умовах науково-дослідницької діяльності у якості мотивів можуть виступати як безпосередній інтерес до завдання в процесі навчання, так і усвідомлення важливості отриманих знань у житті теперішньому і майбутньому, прагнення самоствердитися серед товаришів, випробувати й виявити свої здібності, знайти своє місце в ієрархії соціальних стосунків у колективі, дістати схвалення дорослих. Для багатьох прогресивних учених важливим стимулом науково-дослідницької діяльності є користь, яку вони можуть принести суспільству.

Окрім внутрішніх мотивів існують і зовнішні. Під зовнішніми мотивами розуміють прагнення до матеріальних вигод, до забезпечення свого пріоритетного становища в науковому суспільстві. До зовнішніх мотивів відносять також «тиск обставин», наявність проблемної ситуації, пред’явлення завдань іншою особою тощо. До зовнішніх мотивів деякі зарубіжні вчені відносять також конкуренцію, прагнення перевершити колег, суперників тощо. Як незадоволеність своїм становищем, так і прагнення до самовираження, самоактуалізації можуть служити стимулами поведінки однієї і тієї ж людини.

Між внутрішньою і зовнішньою мотивацією складаються складні відносини. Зовнішня мотивація стає двигуном наукової діяльності лише за допомогою внутрішньої мотивації, оскільки на переваги, виражені в термінах зовнішньої мотивації (пріоритет, слава, матеріальна винагорода тощо), учений має право претендувати лише після відкриття, отримання нових фактів, до яких неможливо дійти без стимулюючої та направляючої дії внутрішніх мотивів, що створюються наочно-логічною структурою завдання.

На думку А. Маслоу, справжнє задоволення людина отримує лише при реалізації потреби в творчості та самоактуалізації. Саме в цьому випадку вона стає сама собою, індивідуальністю, яка досягає власної досконалості, самовираження. Задоволення потреби до самоактуалізації, яка залежить від задоволення естетичних, когнітивних потреб і потреб у самореалізації, не пов’язане з будь-якою потребою, заповненням будь-якого недоліку. Це творча діяльність, вона не заповнює щось, а створює нове в людині, постає як експресія, зростання й розвиток людини [ 100].

Науково-дослідницька діяльність старшокласників буде ефективною, якщо вона буде правильно вмотивована, буде приносити реальну наукову та прикладну користь. Формування ж позитивної мотивації до науково-дослідницької діяльності старшокласників буде успішним, якщо:

забезпечується реалізація особистісно-діяльнісного підходу до учнів, заснованого на емоційно-позитивній спрямованості навчально-виховного процесу і конструктивного змісту освітнього простору;

здійснюється наступність у формуванні досвіду науково-орієнтованої навчальної діяльності на всіх вікових етапах навчання, вибудовується система безперервної освіти, заснована на системності цілей і вимог;

забезпечується включення кожного учня до спеціально організованої діяльності, що передбачає її гуманістичну спрямованість, вільний вибір, задоволення потреб старшокласників у самореалізації творчих здібностей;

враховується наукова, гуманітарна й культурологічна спрямованість освіти, варіативність, проблемність, особиста значущість науково-дослідницької діяльності учнів для їх самореалізації і самоствердження;

здійснюється організаційно-методична підтримка педагогічних кадрів.

Підбиваючи підсумок аналізу мотиваційної функції науково-дослідницької діяльності, необхідно відзначити, що мотивами цієї діяльності можуть виступати знання, пов’язані з проблемною, афективною, вольовою і смисловою характеристикою суб'єкта, емоційні відносини, здатні спонукати до цієї діяльності. Ми згодні з думкою О. Леонтьєва, що і сам мотив як комплексний спонукач і регулятор науково-дослідницької діяльності володіє когнітивною функцією, яка посилюється в мотиві її зв’язком з іншими елементами підструктури мотиву.

Особистість людини формується в процесі її діяльності. Основним видом діяльності старшокласників є навчання. Навчання у навчальному закладі нової формації має свої особливості, основою яких є оволодіння методикою наукового пізнання, ознайомлення з передовим науковим досвідом, формування дослідницьких вмінь.

Завданням сучасного періоду розвитку навчальних закладів нової формації є забезпечення умов для того, щоб кожен старшокласник протягом навчання у навчальному закладові тією чи іншою мірою отримав навички дослідницької роботи, засвоїв відповідні методи науково-дослідницької діяльності.

Участь у науково-дослідницькій діяльності має свої специфічні особливості, які зводяться до індивідуальної діяльності старшокласників. Таким чином, виконується умова сучасного педагогічного процесу — індивідуалізація навчання. Поширення індивідуального підходу в освіті дає можливість поступово звести нанівець думку про неможливість розвитку у кожного учня дослідницьких навичок.

Поняття індивідуальний стиль діяльності вперше застосував В.С.Мерлін, який визначив його як «доцільну систему взаємопов'язаних дій, за допомогою яких досягається визначений результат"[58]. Творчий стиль діяльності виступає в якості об'єднуючого критерію, який синтезує в собі стійкі, що мають єдність, риси творчої діяльності.

Формування досвіду творчої діяльності - один з компонентів освіти. При організації навчально-пізнавального процесу необхідно органічно поєднувати соціальногрупові методи з творчим використанням індивідуального підходу до розвитку навчально-пізнавальної активності.

За час навчання у старшокласника необхідно максимально розвинути творче мислення. В цьому напрямку суттєве значення має зміст науково-дослідницької діяльності учнів, як в межах навчального процесу, так і в позаурочний час.

Головна особливість творчої особистості - потреба в творчості. Важливо так зорієнтувати навчальний процес, щоб учні перебували в атмосфері творчості, могли і бажали творити нове, залежно від свого рівня розвитку, бажань, стійкості інтересів, могли вибирати для себе форму прояву і участі в творчій самостійній діяльності, реалізуючи свою пізнавальну активність. Чим ширше діапазон участі старшокласників у творчому процесі, тим реальніші можливості у педагога активізувати розвиток творчих потенцій учня, тим якісніша співпраця, тим ефективніший процес навчання.

Відповідно творча робота старшокласника ефективна тоді, коли доцільна з погляду її корисної цінності, суспільної значущості. Мета творчості, що здатна стимулювати активну діяльність людини, полягає в самоствердженні за допомогою створення матеріальних і духовних цінностей. Опосередкована, власне, педагогічна мета — це розвиток у вихованців сутнісних сил, здатності здобувати й використовувати знання у процесі доцільної корисної діяльності. Ці завдання досягаються, коли в організації навчально-виховного процесу широко застосовуються методи наукової творчості.

У творчості особливого значення набувають як соціальні, так і особисті чинники. Важливою умовою творчості є сприйняття нових ідей, здатності знаходити і порушувати проблеми, незалежність поведінки та суджень і водночас уміння поступатися і відмовлятися від своїх думок, критичність, сміливість, терпимість.

Розвиток творчої особистості майбутніх випускників, раціональна організація навчально-виховного процесу, керівництво формуванням загальних і індивідуальних особливостей учнів, їх підготовка до майбутньої професійної діяльності, неперервна самоосвіта і самовиховання мають стати найважливішими проблемами організації життєдіяльності сучасного навчального закладу нової формації.

У ході проведення науково-дослідницької роботи в учнів розвивається творче мислення, виховується потреба застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності. Діяльність з виконання дослідження сприяє формуванню свідомої особистої причетності до суспільно значущих справ.

Навчальний заклад повинен готувати випускника-дослідника, який намагається поширювати та досліджувати нові методи роботи, який має формувати нові ідеї і здатний реалізувати їх на практиці. Майбутній фахівець повинен розвинути навички самостійної творчої наукової роботи, сформувати коло своїх наукових інтересів, оволодіти нормами та науково-методичними принципами експериментальної та дослідної діяльності.

М. Князян пропонує використовувати поняття «самостійно-дослідницька діяльність». Дослідницька діяльність розглядається науковцем «як один з видів організації самостійної роботи».

Науково-дослідницька робота старшокласників в позаурочний час є одним із найважливіших засобів формування різнобічно розвиненої особистості. Нею передбачається:

— участь у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій тощо;

— участь у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт, проведенні досліджень у межах творчої співпраці з установами та підприємствами міста;

— написання статей, доповідей, інших публікацій.

Для формування особистості старшокласника як творчої, ініціативної людини, на нашу думку, необхідно залучити його до науково-дослідницької діяльності, яка привчає учня до самостійності, виробляє в нього вміння застосовувати отримані знання при розв’язанні конкретних завдань, вільно орієнтуватися в літературі за обраним фахом, а також виховує вибагливість до себе, зібраність, цілеспрямованість.

П. Підкасистий [72], В. Буряк зазначають, що науково-дослідницька діяльність старшокласників визначається вищою формою самостійного навчального пізнання, оскільки воно набуває форм наукового передбачення (учень сам ставить мету та шукає шляхи її вирішення).

Проблеми активності й самостійності учня в навчанні вирішують творчі роботи, що потребують дослідницького підходу до вивчення. Така робота більш відповідає поняттю — дослідницька активність. «Дослідницька активність — це інтенсивна цілеспрямована пізнавальна діяльність пошукового характеру, обумовлена найвищим рівнем самостійності і творчого ставлення до неї».

А. Яновський вважає, що пошуково-дослідницька діяльність є найбільш ефективною ланкою у переході від навчальної діяльності до науково-дослідницької, тому що містить у собі майже всі компоненти наукового пошуку та створення нового продукту з ознаками дослідницької роботи, спираючись на здобуті раніше знання, та розвиває навички й уміння для подальшої наукової діяльності [ 99].

В. Сластьонін справедливо зазначає, що «невичерпні, поки що не до кінця усвідомлені можливості для формування творчо-пошукової позиції особистості, яку має у своєму розпорядженні дослідницька діяльність старшокласників, організована в рамках навчального процесу».

Мотивами пошуково-дослідної діяльності, за І. Карноуховою, є:

— самостійний пошук нового матеріалу;

— пошук альтернативних засобів і способів розв’язання проблеми, саморозвиток;

— інтерес до дослідження;

— співпраця з педагогом, іншими старшокласниками в ході дослідження;

— підготовка до майбутньої професії;

— відповідальність за результати творчого процесу;

— практичні результати пошуково-дослідної діяльності.

Поняття «науково-дослідницька діяльність старшокласників» включає в себе два взаємопов'язаних елементи:

— навчання старшокласників елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

— наукові дослідження, що здійснюють учні під керівництвом викладачів.

Можна стверджувати, що науково-дослідницька діяльність старшокласників як одна із форм пізнавально-творчої діяльності, забезпечує формування інтелектуальної активності, яка є складовою професійної компетентності майбутнього фахівця.

Науково-дослідницька робота старшокласників витікає насамперед із навчальних завдань навчального закладу і сприяє підготовці творчої особистості ХХІ століття.

Мета організації науково-дослідної діяльності старшокласника:

— надання максимальної можливості для розвитку особистості, творчої індивідуальності майбутнього випускника;

— розвиток творчих здібностей та активізація розумової діяльності;

— формування потреби безперервного самостійного поповнення знань;

— здобуття глибокої системи знань як ознаки міцності.

Завдання можна звести до наступних двох:

— прогнозування або передбачення всього того, що створює найкращі умови для глибокого та всебічного засвоєння тієї чи іншої системи наукових знань;

— прогнозування наукової діяльності або передбачення поступового переходу старшокласників від елементарних рівнів і форм пізнання до більш складних і глобальних.

Науково-дослідницька діяльність вдосконалює не лише інтелектуальний рівень, а й формує специфічні навички та звички, відповідний склад мислення та спілкування. У зв’язку з новими вимогами до якості підготовки випускників, відповідаючи потребам прискореного науково-технічного і соціально-економічного розвитку країни, науково-дослідницька діяльність старшокласників розглядається як важливий фактор удосконалення всієї системи підготовки спеціалістів для різних галузей народного господарства. Саме науково-дослідницька діяльність дозволяє поглибити професійне спрямування освіти, виховувати спеціалістів з високим творчим потенціалом і впливає на формування соціально-професійної зрілості майбутніх випускників.

Усвідомлення тенденцій розвитку швидкозмінного світу, розуміння потреби змінюватись, на думку С. Сисоєвої, вимагає від особистості готовності до навчання протягом життя. Це є запорукою відповідності його як професіонала умовам сьогодення.

Хоча інтелектуальні здібності розвиваються протягом усього життя, проте, найбільш ефективно це відбувається в системі профорієнтаційного навчання, особливо в юнацькі роки, в період оволодіння професійними знаннями та навичками.

Науково-дослідницька діяльність старшокласників сприяє здійсненню співпраці педагога й учня в науковому обґрунтуванні окремих ідей і рішень, що мають суттєве значення для розвитку наукового мислення старшокласників, формування їх професійної компетентності. Також вона має суттєвий вплив на емоційний стан людини. Саме це сприяє поглибленню зацікавленості процесом пізнання, розвиває почуття задоволення від досягнення дослідницької мети, радість творчості. Важливим є також міжособистісне спілкування між учнем і педагогом під час здійснення науково-дослідницької діяльності. Такі стосунки дають можливість безпосередньо реагувати на дії і висловлювання, сприймати один одного як конкретну особистість. Відносини в процесі здійснення різних видів науково-дослідницької діяльності відбуваються на рівні співробітництва і співтворчості. Цілеспрямована, духовно збагачена взаємодія педагога з учнями активізує формування високого рівня комунікативних умінь і формує певний навчальний колектив як інструмент навчання й виховання. Спілкування педагога з учнями в процесі спільної науково-дослідницької роботи не тільки сприяє індивідуалізації навчання, а й забезпечує творчу співпрацю викладача й старшокласника, забезпечує вплив особистості викладача на зростання наукової компетентності учня.

Саме науково-дослідницька діяльність, як один із чинників, сприяє розвитку творчого потенціалу особистості, яка характеризується високою мотивацією до активної пізнавальної діяльності, розвитку творчих здібностей, досвіду творчої діяльності, характерологічних особливостей особистості.

В заохоченні старшокласників до науково-дослідницької роботи та її організації в навчальних закладах нової формації важливим є відбір і відтворення таких логічних конструкцій, які могли б виступати:

а) інструментом пізнавальної діяльності;

б) інструментом творчої діяльності;

в) засобом, що забезпечує перехід від фіксованих форм знань до творчих та наукових.

Таким чином, щоб успішно управляти науково-дослідницькою роботою старшокласників, динамікою її складових елементів, педагогу необхідно чітко уявляти її головні завдання: який об'єкт дослідження обрати і які методи дослідження застосовувати. Тому стратегічним завданням у цьому напрямку є передбачення таких умов, засобів, форм і змісту діяльності, які є найбільш сприятливими та оптимальними для розвитку й удосконалення науково-дослідницької роботи.

Відповідно науково-дослідницька діяльність повинна бути організована так, щоб старшокласники після закінчення навчального закладу прагнули до постійного підвищення свого професійного рівня. Людина має постійно навчатися, співвідносячи свої знання з новими вимогами, своїми потребами, потребами соціуму, ринку праці. Сама особистість і є її професійним інструментарієм.

Відзначимо, що в сучасних умовах жорсткої боротьби за «місце під сонцем» інтелектуальної та соціально-адаптовані здібності особистості набувають усе більшого значення. Досвід показує, що замислюватися про їх розвиток необхідно якомога раніше. В умовах, коли левова частка суспільного відтворення належить інтелектуальному продукту, прищеплення навичок його утворення є першочерговим завданням системи загальної середньої освіти. Основний шлях вирішення цього завдання — організація науково орієнтованої та науково-дослідницької навчальної діяльності.

Формування особистості, її розвиток та самореалізація відбувається не лише в стінах навчального закладу, а й у позашкільних установах. Дослідники проблем самореалізації особистості А. Анцифорова [7], А. Ковальов [45], Ю. Орлов [65], Л. Рувинський [78], К. Абульханова-Славська [2], на жаль, по суті не розвинули вказані вище ідеї і положення про самореалізацію особистості зростаючої людини, хоч і вказали окремі аспекти цієї проблеми стосовно умов сучасної школи і сучасного суспільства.

Так, К. Абульханова-Славська, розвиваючи у своїх дослідженнях концепції життєвого шляху С. Рубінштейна, розробила питання творчого самовираження особистості, безпосередньо пов’язані з проблематикою особистісної самореалізації. Вона висунула і обґрунтувала положення про те, що самореалізація є найважливішою складовою стратегії життєвого шляху людини. Самореалізація формується як життєва мета особистості, виражаючи найважливішу потребу людини у самовираженні, самоствердженні. Самореалізація одночасно і є засобом досягнення життєвої мети.

У дослідженнях К. Абульханової-Славської зроблено важливий висновок про роль самореалізації в суспільстві. Особистість у процесі самореалізації вступає в стосунки присвоєння — віддачі, які носять пошуковий характер. Пошуковість присвоєння обумовлена змістом самореалізації, активністю у виборі засобів самореалізації. Особистість, самореалізуючись, самоздійснюючись, не просто функціонує в суспільстві, а вкладає себе в його цінності, суспільне виробництво. Чим ширші можливості, що надаються особистості суспільством у пошуку адекватних засобів свого самоздійснення, тим вагоміша віддача, що отримує суспільство в результаті становлення ще однієї особистості. Безумовно, в цьому правилі можливі винятки, які лише підтверджують наявність цього правила.

Значний вклад у теорію самореалізації взагалі і старшокласників зокрема внесли роботи Л. Рувинського, А. Ковальова, А. Кочетова, Л. Лозової, Л. Арістової, Ю. Орлова.

Незважаючи на помітний вплив на концепції самовиховання і самореалізації підлітків Л. Рувинського і А. Ковальова ідей і принципів авторитарної педагогіки, ці автори навіть у жорстких умовах тоталітаризму та ізоляції від світового досвіду гуманістичної педагогіки і психології зуміли внести положення в ту широку картину людської самореалізації, яка створюється сьогодні педагогами всього світу.

Для сьогоднішньої ситуації характерне ослаблення інтересів старшокласників до діяльності політичних, суспільних організацій, включаючи неформальні молодіжні об'єднання. Позанавчальні інтереси, захоплення старшокласників пов’язані передусім із заняттями в гуртках, секціях, у тому числі спортивних, відзначаються високим рівнем інтересу до моди, сучасної музики, сексу, бізнесу, підприємництва. Світ цінностей старшокласників шкіл нової формації зосереджений в основному на цінностях, що мають індивідуальне значення.

Поки що нечисельні дослідження деяких аспектів самореалізації особистості старшокласників у позашкільних науково-дослідницьких і громадських об'єднаннях доводять доцільність і високу ефективність останніх, розкривають основні принципи і педагогічні умови їх діяльності.

Згідно з визначенням ЮНЕСКО, засвоєння і відтворення соціального досвіду (що й складає основу виховання особистості) відбувається трьома способами: формальним, неформальним, позаформальним. Так експерти цієї міжнародної гуманітарної організації представили нам уявлення про організоване офіційне (формальне) виховання, стихійний вплив на особистість (неформальний), що відбувається у різних підліткових і юнацьких групах, компаніях, стихійних об'єднаннях, а також ввели у виховне поле нове поняття — позаформальне (рос. — внеформальное) об'єднання. Останнє несе на собі ознаки і формального (клас), і неформального (товариська компанія, стихійні об'єднання «фанів», дворова команда), але за своєю соціальною сутністю відображає нові специфічні якості «…позаформальне засвоєння соціального досвіду — це пов’язане з певною соціальною групою, середовищем трактування виховних цілей у рамках, дозволених суспільством (наприклад, політичні, релігійні, екологічні організації…). Оскільки раніше ні соціальне середовище, ні тим більше група не мали можливостей „трактувати“ державні ідеї виховання, то ясно, чому сьогодні позаформальний напрямок виховання для нас явище, загалом, нове». По суті вперше у психолого-педагогічній теорії і практиці автор названої праці обґрунтовує:

а)сутність і специфіку позаформальних об'єднань ;

б)їх потужний виховний потенціал, спричинений новою соціальною роллю кожного учасника, культурним і науковим базисом діяльності;

в)нові психолого-педагогічні умови діяльності, що сприяють швидкій позитивній соціалізації дитини.

Продуктивними при цьому нам вбачаються такі ідеї і технологічні знахідки різновікового об'єднання (РВО):

— постійна взаємодія різного соціального досвіду, позитивних взірців неісторичного, а саме сучасного, що є поряд з дітьми;

— реальне самоврядування з повноцінними лідерами, які не поділені на формальних і неформальних і спроможні організувати спільну діяльність і спрямувати її згідно з суспільно корисними цілями і завданнями ;

-" природній вибір" найбільш прийнятних для дітей перспектив життя і діяльності. Цей вибір визначається добровільністю участі дітей у житті РВО (якщо практикувати те, що їх не приваблює, різновікове об'єднання просто розпадеться) ;

— романтизм та пов’язані з ним ігрові форми діяльності у сполученні з науковими спостереженнями і дослідами, оволодіння навичками виживання в екстремальних умовах, самообслуговування, створенням власного фольклору і літопису ;

— основна умова діяльності - творчість і в зв’язку з цим розвиток мотивації до творчої справи, творчих здібностей і вмінь, система заохочень і стимуляції творчого прогресу особистості ;

— кожному віку надається можливість використати свій потенціал, ніякого усереднення стосовно діяльності активності у РВО не відбувається.

1.2 Організаційна структура та основні етапи науково-дослідницької діяльності старшокласників

Сучасна школа завдяки спільним зусиллям учених і педагогів-новаторів піднялася до розуміння необхідності науково-дослідної, експериментальної діяльності як елемента практичної діяльності педагога. «Якщо ви хочете, — писав В. Сухомлинський, — щоб педагогічна праця давала вчителям радість, щоб повсякденне проведення уроків не перетворювалося на нудну, одноманітну повинність, введіть кожного вчителя на щасливу стежку дослідника

Ідея розвитку науки в школі не нова. Ще німецький педагог А. Дістервег наголошував на неприпустимості відриву педагогічної діяльності від науки. «Без прагнення до наукової роботи, писав він, учитель потрапляє до трьох педагогічних демонів: механістичності, рутинності, банальності; він дерев’яніє, кам’яніє, опускається, а навчання перетворюється на натаскування й дресирування».

І навпаки, участь учителя в розвитку педагогічної науки дає йому, натхнення, робить цю науку його власністю, допомагає не відставати від її розвитку, приносить радість і задоволення, отже, виступає не тільки як споживач науки, а й як її виробник.

Назвемо пріоритетні напрями експериментально-дослідної роботи в школі, які становлять її організаційну структуру:

створення та апробація нових навчальних програм з нових і традиційних навчальних курсів;

експериментальне випробовування нових концепцій освіти і виховання;

створення нових моделей педагогічної й навчальної діяльності, які сприятимуть ефективності оволодіння новим змістом освіти;

розробка варіативного компонента освіти і способів перевірки його результативності;

організація навчально-виховного процесу в гімназіях, ліцеях, колегіумах, навчально-виховних комплексах, мало комплектних школах тощо;

викладання поглиблених навчальних курсів;

організація навчально-виховного процесу в умовах п’ятиденного робочого тижня;

розробка нових методів і засобів позакласної роботи, виховання й розвитку особистості;

розробка нових принципів управління освітою, створення нових схем управлінської діяльності тощо.

Всі перелічені й неназвані теми можна згрупувати за такими напрямками:

розробка нового змісту освіти;

розробка нових методів, прийомів, засобів, методик, технологій, систем навчання, виховання й розвитку дітей ;

створення нових моделей навчальних закладів, навчально-виховних комплексів;

створення керівних структур, систем, механізмів управління (рис. 1.3.).

Для впровадження основних засад експериментально-дослідної роботи в навчальному закладі нової формації треба здійснити ряд організаційно-методичних заходів. Почати, на нашу думку, слід з навчання членів педагогічного колективу навичок аналізу своєї діяльності. Виконанню цієї роботи великого значення надавав В. Сухомлинський, який неодноразово підкреслював, що вчитель, який оволодів цими навичками, вже досяг принаймні половини успіху.

Наступний етап проведення в школі двічі-тричі на рік методичного фестивалю, мета якого залучити якомога більше педагогів до активного використання в навчально-виховному процесі елементів інноваційних технологій, інтерактивних методик, тобто залучати їх до творчої діяльності. В процесі проведення методичних фестивалів учителі, що розповідають і за можливості демонструють нові здобутки під час проведення уроків, виховних заходів, розповідають про використані нові, оригінальні методичні прийоми, тобто залучаються до творчої діяльності.

Рис. 1.3. Організаційна структура науково-дослідницької роботи з учнями в гімназії.

Значну увагу необхідно приділяти теоретичному навчанню вчителів, організувати роботу проблемних семінарів, творчих груп тощо, всіма можливими засобами стимулюючи творчу діяльність.

Будь-яке творче починання педагога має бути науково обґрунтованим. Саме наука вкладає в руки вчителя обґрунтовану, вивірену, цілісну методику творчої діяльності:

визначення проблеми, яка цікавить учителя, встановлення її актуальності, наукової новизни, практичної значущості;

вибір теми дослідження;

вибір об'єкта й предмета дослідження;

продумування провідної ідеї та задуму;

формування гіпотези дослідження;

постановка мети й робочих завдань;

вибір методів дослідження.

Ще одна деталь. Керівники кращих шкіл справедливо вважають, що сучасний директор та його заступник, незважаючи ні на які турботи, зобов’язані мати особисту тему для дослідження, показуючи тим самим приклад колективу, і домагатися того, щоб кожен учитель працював над певною проблемою саме як дослідник.

Розглянемо основні етапи й механізми організації науково-дослідницької роботи зі старшокласниками.

Етап І. Підготовка педагога і учнів до активної і науково доцільної дослідницької роботи. Цей етап вміщує два основних пов’язаних між собою види діяльності. По-перше, вибір теми дослідження у відповідності із загальною темою науково-експериментальної роботи навчального закладу нової формації і її замовленням певному дослідницькому колективу (групі, товариству); розробка мети, завдань, гіпотези, календарного плану, методів і засобів виконання, розподіл видів діяльності між творчими групами і окремими виконавцями. По-друге, освоєння теорії і технологій дослідження, що йде дещо випереджаючи перший напрямок і поруч з ним. Успішне здійснення такого етапу забезпечується певними умовами: наявністю концепції, програми, плану наукового дослідження у гімназії чи ліцеї, готовністю педагога кваліфіковано вести керівництво дослідженням, наявністю дослідницької групи, сформованої на засадах спільності професійно зорієнтованих інтересів і референтності. Організаційними і психолого-педагогічними механізмами виконання намічених завдань виступають: а) чіткий план дослідницької діяльності і періодична звітність про конкретні здобутки; б) наявність замовлення шкільною адміністрацією теми, змісту дослідження, терміну виконання, встановлення перспектив запровадження результатів роботи заохочення учасників творчого пошуку; в) забезпечення групи дослідників кваліфікованим науковим керівництвом, мінімально необхідним обладнанням, матеріалами тощо; г) виділення у рамках загального навчального плану певного для виконання роботи.

Таким чином, на першому етапі вирішувались конкретні завдання мотивації учасників дослідницьких груп і товариств до творчого пошуку, забезпечувались інноваційні заходи, уточнювався план діяльності, її науково-методичне забезпечення. На цьому етапі розв’язуються складні суперечності між завданнями інноваційного навчального закладу нової формації вести науково-експериментальне дослідження нарівні з освітнім процесом і сталими, досі ще сильними традиціями школи обмежуватись виключно навчально-виховною роботою за готовими, наданими ззовні зразками.

Етап 2. Побудова проекту дослідницького експерименту з конкретизацією обґрунтуванням його теми, проблеми, предмета, мети, завдань, з накресленням календарних строків виконання окремих констатуючих і перетворюючих станів експериментальною роботи. Ще раз підкреслимо, що ми розглядаємо згідно з темою тільки таку дослідницьку роботу учнів навчальних закладів нової формації, яка підпорядкована загальній науковій проблемі цих закладів і виконується в її рамках. Тому це перш за все? вибір і виконання певної експериментальної роботи як частини загального експерименту. У зв’язку з таким розкладом сил і завдань ми стикаємося з об'єктивною суперечністю між необхідністю для учнів і їх наукових наставників виконувати певне суспільне замовлення (у даному випадку замовлення школи чи через неї іншої установи органів освіти, МАН, вищого навчального закладу), з одного боку, і правом вільного вибору теми такої роботи, способів діяльності, з іншого. Розв’язання цієї суперечності вимагає високої професійної культури педагогів, активного діалогу з учнями, знаходження розумних компромісів. Практика реального експерименту показала, що вказана суперечність при компетентному її розв’язанні не тільки не перешкоджає процесу індивідуальної самореалізації старшокласників, але й, навпаки, сприяє активному пошуку, вибору найбільш раціональних способів і особистісного, і соціального розвитку людини. Відомо ж, справжня самореалізація, за дослідженнями А. Маслоу і К. Роджерса, та й за дослідженнями інших авторів, відбувається як потужне зростання соціально значущих якостей індивіда під час постійних занять творчістю. А технологічною сутністю творчості і є постійне розв’язання виникаючих суперечностей між вимогами суспільства і особистості. Не випадково, що видатні люди-творці відзначаються своєю спрямованістю на інтереси іншої людини, на покращення життя всього суспільства.