Адміністративне право

Адміністративне право.

1. Сутність, особливості і різноманітні види актів управління. 2. Державне управління галузі навколишнього середовища проживання і використання природних ресурсів. 3. Поняття, особливості і різноманітні види адміністративно-правових отношений.

1. Акт (від латинського, -дію, документ) «видає державним органом, посадовцем у межах їхніх компетентності у встановленій законом формі (закон, указ, постанову т.д.) і має обов’язкову силу.» [1].

«Правові акти управління -важливі кошти практичної реалізації цілей і державних функцій виконавчої, основна форма їх исполнительнорозпорядницької деятельности."[2].

По-перше, акти управління приймаються під час здійснення функцій виконавчої влади і видаються органами управління і посадовими особами; видаються колегіально чи единолично.

По-друге, є підзаконними, похідними від ухвалення закону; видаються випадках, коли те передбачає закон, або з єдиною метою втілення у життя положень Закону. Акт управління неспроможна змінювати чи скасовувати закон, а норма, встановлена актом управління, то, можливо змінена чи скасовано законом. Акти управління мають відповідати, передусім, закону, і навіть рішенням вищих органів, судових рішень, рішенням місцевих радий, ув’язненим соглашениям.

По-третє, акти управління видаються органом управління, які представляють інтересів держави, тож носять офіційний характер. Ці акти тягнуть у себе юридичні последствия.

По-четверте, акти управління спираються на владні повноваження державний орган чи посадової особи. Основою багатьох актів є пропозицію, заяви, клопотання громадян, та заодно акти управління є одностороннім волеизъявлением.

«По-п'яте, акти управління мають бути належно своїх оформлені, ухвалюватимуть у встановленому законодавством порядку (процедури прийняття, вимоги діловодства, підписи, затвердження, реєстрація, опубликование.)"[3].

Юридична значення актів управління у тому, що вони, з одного боку, встановлюють, змінюють і скасовують правові норми, з другого боку тягнуть у себе виникнення, зміна, припинення правовідносин, є юридичними фактами.

Акти управління класифікуються з різних критеріям. Це дозволяє краще зрозуміти їх юридичні особливості. Універсальним є поділ актів управління у залежність від їх юридичних властивостей на види: нормальні, індивідуальні (ненормативні) і смешанные.

Нормальні акти -основний вид актів управління. Вони встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми; визначають правил поведінки, носять загальний характер, регламентують суспільні відносини в певних сферах, немає конкретного адресата, призначені для багаторазового використання. Їм властива стабільність, у тому вказівках можуть утримуватися норми адміністративного, громадянського, трудового, земельного, екологічної та інших галузей права (крім конституційного, кримінального і уголовно-процесуального). Нормативні акти, прийняті органами виконавчої, є распространёнными джерелами права.

Індивідуальні акти видаються на вирішення конкретних управлінських справ, стосуються конкретні дії, фактів, адресуються конкретних осіб, грунтуються на нормативні акти і є одноразовими, оскільки вичерпуються одноразовим применением.

Змішані акти управління -це, у яких поруч із нормативними є держава й не нормативні розпорядження. Це поділ актів управління у залежність від їх юридичних свойств.

Діє класифікація актів управління з який видав їх суб'єктам. По даному критерію розрізняють групи актів управління: 1. видані Президент і Кабінетом Міністрів України; 2. іншими органами виконавчої; 3. місцеві органи виконавчої власти;

Президент видає укази і розпорядження, Кабінет міністрів -постанови і розпорядження. Ці акти управління є обов’язковими виспівати на території України. Постанови по найбільш з принципових питань приймаються колегіально, підписуються прем'єр-міністром і публікуються у офіційних виданнях. Розпорядження з питань, які потребують колегіального обговорення, видаються одноосібно премьер-министром.

Інші центральні органи виконавчої влади: міністри, державні комітети, відомства. Міністри видають накази, інструкції, роблять розпорядження в межах своєї компетенції. Накази може бути нормальними (по організаційним, виробничо-технічним питанням). Ними затверджуються правила, інструкцією, і т.п. Інструкція нормативний акт, яким роз’яснюється порядок застосування закону, іншого нормативного акта, створюється механізм їх реалізації, вміщує багаторазове применения.

Розпорядження видаються з питань. Нормативного характеру не имеют.

Державні комітети приймають розпорядження в колегіальному порядку. Голова комітетів видає накази і розпорядження. Накази може бути нормативними і нормативними. Розпорядження нормативного характеру не имеют.

Відомства видають накази, постанови, інструкції, правила, становища (останніх затверджуються приказом).

Місцеві державні адміністрації (їх глави) видають рішення, які можуть мати як нормативний не нормативний характер.

Керівник відділів, управлінь та інших підрозділів органів виконавчої видають накази і розпорядження, є актами не нормативними, інструкції яких є нормативними предписаниями.

Є окрім оцих двох критеріїв та інші критерії, якими поділяють акти управління. Не настільки значимі у житті й мають спеціальний характер; усе своєю чергою застосування -колегіальні чи одноосібні; по адресата -зовнішні та внутрішні; формою -письмові, усні і конклюдентные (від латинського -роблю, укладаю -які виражають волю встановити правовідносини: приміром, сделку).

До актам пред’являють юридичні требования:

1. повинно бути законними, тобто. виданими на відповідність до конституцією України та іншими законодавчими актами; відповідати компетентності прийняв їх державний орган; видаватися з повним дотриманням процесуальних требований.

2. основу дії актів управління -презумпція законности.

(правильності) актів; нижчі органи (посадові особи) нічого не винні перевіряти законність акта, крім судна у разі проведення правосудия.

3. повинні відповідати організаційно-технічним вимогам (насамперед до мови, що має відповідати законодавства України про мову; мусить бути витримана форма акта, він має мати назва, номер, дату видання, підписи, штампи, друку, вказівку хто, і коли издан).

Управлінські рішення мають бути оптимальними, тобто поєднувати у собі ефективність управлінського акту й доцільність його применения.

Незначними зізнаються акти, юридична не цінність яких такою очевидною, що вони повинні виконуватися. Презумпція законності на них поширюється. Такі акти нічого не винні здійсняться. Це акти, в яких утримуватися вказівки до закону і т.д.

Акти оспоримые -це такі, які мають помилки, недоліки, їх дефектність так очевидна, що вони не виконувалися. При оскарженні є підстави визнані незначними чи законними за умови їхнього доработки.

Прийняття, припинення, зміна, призупинення і «скасування актів управління -це «різновиду адміністративного процесса"[4].

За загальним правилом акти управління можуть бути скасовані тим, хто їх приймав чи вищим органом (посадовою особою), а окремих випадках судом.

2. Державне управління галузі навколишнього середовища проживання і використання природних ресурсов.

Про навколишньому середовищі написано і пишуть дуже багато, але не уповільнює рух людства до глобальної катастрофи. На жаль, в цьому марші людства зі своєю загибелі є держава й «внесок» Украины.

На середину 20 століття швидке розвиток промисловості, зростання міст та інші чинники (вдосконалення смертоносної зброї) різко посилили шкідливе вплив на природу.

Щоб запобігти наближення лиха виникають міжнародних організацій й молодіжні проекти (МСОП, «чоловік і біосфера», «Всесвітня стратегія охорони навколишнього середовища» та інших.). Україна підтримує й інші міжнародних проектів колись всього серйозним внеском своїх найталановитіших і звісно Самих низькооплачуваних вчених, працюючих без серйозної допомоги государства.

Спостерігається своєрідна екологізація науки, тобто. екологія стала основою раціонального природокористування і охорона живих організмів, викликала до життя ряд правових норм, впливає в розвитку філософії, соціології, економіки та т.д. тощо. п.

в Україні був і продовжує мати жодну з ресурсоёмких економік і величезну кількість екологічно «брудних» підприємств. 26 червня 1991 року було прийнято Закон України «Про охорону навколишнього природного довкілля». Він має 16 розділів із регулювання різних напрямів, що з охороною довкілля, як невід'ємного умови економічного і соціального розвитку. Закон визначає правові, економічні та соціальні основи охорони навколишнього середовища. Визначаються принципи охорони навколишнього середовища: обов’язковість дотримання екологічних стандартів; гарантування екологічно безпечної середовища; экологизацию матеріального виробництва; гласність і науковість; відповідальність за нарушения.

У ухваленій у 1996 року Українській Конституції записано: «Забезпечення екологічної безпеки й підтримки екологічного рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком государства."[5].

Нині ми можемо сказати, що законодавство України з охорони природи виходить з Конституції країни, Законі про охорону навколишнього природної середовища, правових нормах, які утримуватися у кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України, у інших галузей права (земельного, водного і т.д.).

Стаття 50 Конституції України гласить: «Кожен має право безпечну не для життя і здоров’я середовище, й отримати відшкодування заподіяної порушення цього права вреда».

Я повинна підкреслити, що законодавство України демонструє самий серйозний підхід до проблеми «До повноважень Верховної Ради саме относятся:

. Твердження загальнодержавних програм економічного, науковотехнічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього среды". 6].

Охорона природи є саме Кабінету Министров[7] .

Безпосередньо державне управління галузі охорони навколишнього середовища проживання і використання природних ресурсів здійснює Міністерство охорони природи, що є головною ланкою системи органів центральної виконавчої. Міністр входить до складу Кабінету міністрів Украины.

Міністерство має власний орган управління у регіонах: Автономна Республіку Крим, області, міста Київ і Севастополь. У його безпосередньому розпорядженні перебувають крім управлінь у регіонах санітарноепідеміологічні станції, належать Міністерства охорони здоров’я, відділи і інспекції за інших міністерствах і відомствах України, контролюючі раціональне користування надрами, лісу, вод, рибних багатств тощо. Звідси видно, що виною нашого впливу, у самому негативному відношенні, на навколишню не лише безперечна бідність нашого держави, низька екологічна культура населення, а й чіткої координації державному рівні роботи різних запобіжних структур. Управлінська система природоохранительных органів може забезпечити необхідну координацію відповідних організацій. Тим паче вона може налагодити взаємодію Космосу з рухом природоохоронців. У 1990 року було організована партія «зелених» України -ПЗУ. Вона визнає пріоритет екології з економіки. Програмна мета ПЗУ -відродження і захист природною середовища проживання і людини від згубних впливів технічних та інші руйнівних чинників. Партія і її лідер -Віталій Кононов набирають окуляри, критикуючи природоохоронну політику страны.

У цій ситуації ще може зайняти своє достойне місце у правовий охороні природи Червона книга України, положення про якої затверджено -Постановою верховної Ради від 29 жовтня 1992 года.

Червона книга -основний державний документ, у якому обобщённые інформацію про сучасний стан тварин і звинувачують рослин України, що є під загрозою зникнення, про заходи з їх збереженню та научно-обеспеченному воспроизводству.

Кабінет міністрів не рідше ніж разів у 10 років забезпечує офіційне видання Червоної книжки. Веде її Міністерство охорони навколишнього природного середовища Украины.

Приклад багаторічної боротьби навколо — гори Бофорт можу дійти висновку про слабкості екологічної експертизи проведеної Міністерством, боягузтві його чиновників (копати або копати вони вирішують багато і залежно хто їх запросив: місто -вирубати цю гору тощо., отже пошкодити цілий регіон, а якщо рудоуправління -вирубати цю гору тощо., отже годувати цілий регіон за рахунок продажу флюсів заводам).

Адже екологічна експертиза -сильне зброю у руках природоохранительных организаций.

Екологічний право перебуває у Україні самому застійному стані. Екологічні прав людини не захищаються (досить поцікавитися складом води, яка подається в вдома). Екологічні фонди незначні. З усього цього екологічна злочинність навіть приваблює (за рідкісним випадком) себе увагу правоохоронних органів. А глава 7 КоАП «Адміністративні правопорушення у сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів…» у центрі уваги як у вузах йдуть зачёты по АП.

Адже глава передбачає відповідальність за такі порушення как:

1. «Причини і забруднення сільськогосподарських та інших земель» (ст.52).

2. «Порушення правил використання земель» (ст.53).

3. «Самовільне захоплення земельних ділянок» (ст.53).

4. «Приховання чи спотворення даних земельного господарства» (ст.53).

І далі у тому дусі. Як то кажуть: всьому своє время.

3. Поняття, особливості й ті види адміністративно-правових отношений.

Адміністративно-правові відносини творяться у процесі виконавчої влади і розпорядницької діяльності органів управління і регулюються адміністративним законодательством.

Отже, однієї зі сторін адміністративно правових відносин завжди є державний орган, який реалізує свої владні повноваження. Адміністративно-правові відносини може мати место:

1. між органами державного управления;

2. між органами управління і органами громадських организаций;

3. між органами управління і гражданами.

У цих питаннях від імені державні органи можуть виступати посадові особи, як і від громадських організацій -їх посадові лица.

Характерними рисами адміністративно-правових відносин є следующие:

1. вони укладаються у сфері властно-организационной діяльності; права на обов’язки сторін завжди пов’язані з задачами.

2. виникають лише у з діяльністю органів виконавчої власти.

3. обов’язково має бути суб'єкт -орган виконавчої власти.

4. спеціальний суб'єкт адміністративно-правових відносин завжди діє властно.

5. ці відносини можуть бути в кожної зі сторін, проте згоду є бажання з іншого боку перестав бути обязательным.

6. відносини між учасниками відносин розглядають, зазвичай, за судовому порядке.

7. у разі порушення однієї зі сторін вимог адміністративно-правовій норми, дана сторона несе перед державою особі її органів, якими, зазвичай, і є органи виконавчої власти.

Адміністративно-правові відносини поділяються га великі групи: відносини матеріального характеру (матеріальні) й стосунку процесуального характеру (процесуальні). Вже вказувалося, що у суб'єкту можуть з’явитися в 3-х варіантах. Але це із п’яти варіантів класифікації. Інші четыре:

1. із цільового назначению;

2. за способом защиты;

3. щодо об'єкта регулирования;

4. у конкретній содержанию.

По конкретному змісту ліпіди діляться на відносини майнового і немайнової характеру; за способом захисту -на захищені в адміністративному порядку, тобто. вищими органами (наприклад, оскарження рішень на адміністративних комісіях тощо.) й у окремих у судовому порядке.

Для вертикальних відносин властива соподчинённость, у горизонтальних подчинённости нет.

1. Конституцію України. К.1996.

2. Кодекс України про адміністративні порушення (зі змінами та доповненнями за станом 1 липня 1999 року). Харків, «Одиссей»,.

1999год.

3. «Про охорону навколишнього природного довкілля»: закон України от.

25.06.91года.

4. Битяк Ю. П., Зуй В. В. Адміністративне це право України (загальна часть).

Навчальний посібник. Х., ТОВ «Одіссей», 1999 год.

5. Якуба О. М. Адміністративна відповідальність До., 1972 год.

6. Великий юридичний словник. М., «Инорра. М», 1998 год. ———————————- [1] Великий юридичний словник, М. «Инфра-М», 1998. [2] Битяк Ю. П., Зуй.В.В Адміністративне це право України (загальна частина). Навчальний посібник. Харків. Одіссей, 1999 р, с. 95. [3] Битяк Ю. П., Зуй В. В., Адміністративне це право України. (загальна часть).Учебное посібник. Харків., ТОВ Одіссей, 1999, з 96. [4]Битяк Ю.П., Зуй.В.В Адміністративне це право України (загальна частина). Навчальний посібник. Харків. Одіссей, 1999 р, с. 103 [5] ст. 16 Конституцію України. [6] П. 6 ст.85 українській конституції. [7] П. 10 ст.106 Конституція Украины.