Звернення стягнення на майно організацій

Исполнительное виробництво є важливим і досить водночас слабким складовим ланкою захисту цивільних прав. На підвищення його ефективності необхідно: значно оновити законодавство ще й викликати в нього відповідність до реаліями життя; істотно підвищити якість правовим регулюванням відносин, що виникають у виконавче провадження; усунути накопичені тут протиріччя; зміцнити гарантії захисту прав громадських організацій і громадян.

Усе, це повною мірою належить до інституту, регулюючому порядок звернення на майно организаций-должников. Існуючі тут протиріччя, та прогалини у законодавстві значно знижують, а часом зводять нанівець ефективність судових актів і актів тих органів. У зв’язку з тим, що прийняття федерального закону «Про виконавче провадження «затягується, знадобилося здійснити необхідні заходи, які докорінно змінили нинішнє становище. 14 лютого 1996 року Президентом Російської Федерації прийнято Указ № 199 «Про деякі заходи щодо реалізації рішень стосовно зверненні стягнення на майно організацій «[1].

Як передбачено п. 5 указу, він діє до прийняття федеральних законів, що регламентують порядок виконання рішень стосовно зверненні стягнення на майно організацій, та внесення змін в Цивільний процесуальний кодекс РСФСР.

Указом затверджено Тимчасовий Положення про порядок звернення на майно організацій [2], встановлено першочерговою порядок платежів з розрахункових (поточних) рахунків організацій виходячи з виконавчих аркушів судів і участі арбітражних судів, запропоновано і рекомендовано переліченим у ньому органам в певний час здійснити ряд організаційних заходів, що з реалізацією цього указу.

Тимчасовий становище докладно регламентує порядок звернення на майно организаций-должников, крім фінансованих власником установ, здійснюваного судовому виконавцеві чи іншим обличчям чи органом, уповноваженим те що відповідно до законодавством Російської Федерації, задоволення вимог взыскателя, зокрема забезпечення организацией-должником її обов’язків зі сплати обов’язкових платежів до бюджету всіх рівнів і державні позабюджетні фонди.

У плані, встановленому Тимчасовим становищем, виробляється як звернення на майно организаций-должников по виконавчим документам, виданими виходячи з судових актів, а й стягнення з боржника боргу податковим й іншим обов’язкових платежах у бюджети й державні позабюджетні фонди, і навіть пенею за затримку сплати штрафів та інших санкцій порушення законодавства Російської Федерації про податкових та інших обов’язкових платежах у бюджети й державні позабюджетні фонди (п. 1). Тому з введенням у дія Указу нічого не винні застосовуватися суперечать йому норми, закріплені в Положенні про порядок звернення недоїмок із податків та інших обов’язкових платежах, уплачиваемым юридичних осіб до бюджету й державні позабюджетні фонди, з їхньої майно у разі відсутності коштів на рахунках банках, затверджене 25 травня 1994 року керівником Державної податкової адміністрації Російської Федерації, директором Департаменту податкової поліції Російської Федерації й першим заступник міністра фінансів Російської Федерації.

Встановлений Тимчасовим становищем порядок звернення на майно организаций-должников застосовується у випадках, якщо: 1) виконавчого листа чи оформлене у порядку вимога особи, здійснює стягнення, про стягнення грошових сум направлялися до цього часу банк, здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунки боржника; 2) кошти рахунках боржника відсутні чи їх замало задоволення вимог взыскателя; 3) факт відсутності чи недостатності коштів на рахунках боржника засвідчено банком, що забезпечує обслуговування своєчасно розрахункового рахунки.

Виходячи з цього, в п. 2 Тимчасового положення зазначено, що у загальному правилу звернення на майно боржника виробляється після отримання взыскателем або обличчям, що забезпечує стягнення, позначки банку, здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунки боржника, про недостатності коштів боржника задоволення вимог взыскателя.

Позначка банку, здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунки боржника, є доказом дотримання взыскателем або обличчям, що забезпечує стягнення, встановленого законом порядку звернення на майно громадських організацій і відсутності чи недостатності коштів з його рахунках банку.

За відсутності такого докази обличчя, яке здійснює стягнення, немає права звернути його за майно организации-должника.

З огляду на значимість зазначеної позначки для порушення процедури звернення на майно організацій, законодавство пред’являє банку, здійснюючому обслуговування розрахункового (поточного) рахунки боржника, досить жорсткі вимоги. Зокрема, в п. 3 Тимчасового положення записано, що банк, здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунки боржника, після одержання виконавчого аркуша або оформленого у порядку вимоги особи, здійснює стягнення, про стягнення коштів зобов’язаний 3-дневный термін здійснити стягнення або зробити оцінку про повну чи частковому його невиконанні у зв’язку з відсутністю на розрахунковому (поточному) рахунку боржника коштів. Невиконання зазначеного вимоги є необхідною підставою для накладення судом на банк, здійснює обслуговування розрахункового рахунки боржника, штрафу гаразд і можна розмірі, передбаченому год. 1 ст. 206 АПК РФ.

Невиконання банком вимог, встановлених Тимчасовим становищем, служить основою застосування щодо нього заходів, передбачених законів і іншими правовими актами Російської Федерації.

З іншого боку, Указом Центральному банку Російської Федерації рекомендовано встановити в місячний строк порядок, який передбачає обов’язок комерційного банку, здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунки організації, в 3-дневный термін від дня отримання виконавчого аркуша чи іншого виконавчого документа на стягнення коштів із організації ставити оцінку про повну чи частковому його невиконанні у зв’язку з відсутністю на розрахунковому (поточному) рахунку організації коштів, достатніх задоволення вимог взыскателя.

Відповідно до ст. 207 АПК РФ за відсутності у боржника грошових сум, достатніх виспівати судового акта арбітражного суду, стягнення то, можливо звернуто на те що боржникові майно гаразд, встановленому федеральним законом.

Отже, до подання про обертання стягнення на майно боржника, поданої з ім'ям судового виконавця, стягувач зобов’язаний докласти виконавчого листа з позначкою банку про повну чи частковому його невиконанні у зв’язку з відсутністю на розрахунковому (поточному) рахунку коштів, достатніх задоволення вимоги взыскателя.

За відсутності позначки банку судовий виконавець зобов’язаний повернути виконавчого листа стягувачеві невиконаними.

Тимчасовий становище докладно регламентує дії судового виконавця чи іншої особи, здійснює стягнення, після отримання ним виконавчого документа.

Отримавши від взыскателя виконавчого листа або оформлене у порядку вимога про стягнення коштів із оцінкою банку про повну чи частковому невиконанні стягнення, обличчя, яке здійснює стягнення, зобов’язане в добовий термін направити боржникові письмову вимогу про погашення заборгованості і повідомлення про майбутньому зверненні стягнення з його майно у разі невиконання даного вимоги.

У п. 4 Тимчасового положення встановлено, емоційне обличчя, яке здійснює стягнення, мало б пізніше 5-дневного терміну від часу вручення боржникові вимоги про погашення заборгованості прийняти рішення про зверненні стягнення на майно боржника.

Беручи таке рішення, судовий виконавець зобов’язаний переконатися, що боржник добровільно заборгованість не погасив. Якщо ж заборгованість погашена і це факт підтверджено документами встановленої форми, судовий виконавець має зробити звідси відповідну позначку виконавчому аркуші, вказавши реквізити платіжного документа, і з виконанні повернути виконавчий документ до суду, який виніс рішення, для прилучення до справи.

Рішення судового виконавця про обертання стягнення на майно организации-должника може бути оскаржене боржником. Скарга подається до суду, у якому полягає судовий виконавець (ст. 428 ЦПК), але в рішення податкового органу — до суду з місцеві його перебування. Подача скарги не призупиняє виконання вищезазначеного рішення.

Звернення стягнення на майно боржника здійснюється шляхом накладення арешту та організації продажу майна (ст. 358 ЦПК).

Арешт на майно боржника накладається судовому виконавцеві чи органом, уповноваженим цього законом, пізніше місячного терміну від часу вручення боржникові вимоги про погашення заборгованості (а випадках необхідності разом з його врученням), якщо заборгованість нічого очікувати погашена боржником до накладення арешту.

Відповідно до п. 7 Тимчасового положення арешт може бути накладений лише з майно боржника, своє на праві власності, чи господарського ведення, і навіть оперативно керувати (крім майна установ та, вилучених у обороту чи ограничиваемых в обороті), незалежно від цього, й у чийому фактичному користуванні вона перебуває.

Щоб виконувати цього правила, обличчя, яке здійснює стягнення, зобов’язане перед накладенням арешту перевірити у документах, чи належить конкретного майна боржникові.

Арешт майна боржника полягає у виробництві опису майна, і оголошенні заборони розпорядження їм (ст. 370 ЦПК).

Опис майна боржника виробляється у відповідність до правилами ст. 371 ЦПК, за якою судовий виконавець виробляє описування майна боржника на кількості, необхідному на погашення присудженої стягувачеві суми і витрат за виконання.

Опис майна организации-должника виробляється у присутності боржника і понятих.

При опису майна боржник вправі заявити судовому виконавцеві, яким предмети стягнення має бути звернуто насамперед. Судовий виконавець зобов’язаний задовольнити таку заяву, якщо це перешкоджає виконання рішення.

Про арешт майна судовий виконавець зобов’язаний скласти акт, зміст якого регламентовано ст. 372 ЦПК. Акт про арешт майна підписується судовому виконавцеві, взыскателем, боржником, хранителем майна України та іншими особами, присутніми за його складанні, копія акта вручається боржникові.

На яке ж майно підприємства-боржника судовий виконавець вправі стягнення у якому порядку він повинен здійснюватися?

До прийняття указу це запитання викликав великі труднощі практично. Річ у тім, що до ст. 411−413 ЦПК стягнення може бути звернуто підприємств, будинку, споруди, устаткування та інше майно, стосується основним і оборотних коштів, насіннєві і фуражні фонди, і навіть на його оборотні кошти не більше, необхідні нормальної роботи і організацій.

З огляду на ж ст. 56 ДК РФ юридичних осіб, крім фінансованих власником установ, відповідають за своїми зобов’язаннями всім що належить їм майном. Ніяких обмежень при зверненні стягнення на майно підприємства-боржника встановлено й у ст.

207 АПК РФ.

І той і інший підхід вирішення проблеми страждають однобічністю і гарантують в належним чином захист прав взыскателя і боржника на виконавче провадження.

Перше правило, закріплене в ЦПК, значно застаріло, стало гальмувати реалізацію багатьох і інститутів Цивільного кодексу РФ і бути скасовано.

Друге, сформульоване у ЦК РФ і АПК РФ, теж потребує коригування.

Як відомо, те що підприємству різноманітне майно грає різну роль реалізації завдань, сформульованих у його установчих документах. Відсутність у законодавстві правових норм, що регламентують черговість звернення на майно, й не дуже високий часом рівень кваліфікації судових виконавців нерідко вони призводять до того що, що найчастіше стягнення насамперед звертається на кошти підприємства міста і високоліквідні активи. Продаж такого майна тягне прогрес зростання кредитної заборгованості і призводить до фактичному припинення основний діяльності підприємства його наступному банкрутства. Звернення стягнення нерухомість та іншого майна, що становить помітну частина активів боржника, за позовом окремого кредитора можуть призвести до недостатності що залишився майна виспівати його зобов’язань над іншими кредиторами і, отже, спричиняє порушення їх майнові права. Тимчасовий становище встановило черговість включення різних видів майна у складі маси активів, які підлягають реалізації на виконання рішень арбітражних судів і участі тих органів, і тим самим дозволило багато які виникли у практиці труднощі. Відповідно до п. 8 при зверненні стягнення на майно боржника реалізація цього майна ввозяться наступній черговості:

насамперед реалізується майно боржника, безпосередньо не використовується у виробництві: цінних паперів, кошти депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий транспорт, предмети дизайну офісів та інших.;

у другу чергу — готову продукцію (товари), і навіть інші матеріальних цінностей, безпосередньо які беруть і призначені для особистої участі у виробництві;

у третій чергу — об'єкти нерухомого майна, і навіть сировину й матеріали, верстати, устаткування, інші кошти, призначені для особистої участі у виробництві;

в четверту чергу — майно, передане іншим особам за договором оренди, позики, прокату або іншим суб'єктам договорами після ухвалення заходів для їх розірвання.

Впровадження зазначеної черговості звернення на майно значно зміцнило як правове становище підприємства-боржника в виконавче провадження, а й гарантії захисту прав взыскателей і кредиторів.

Разом про те привертає увагу те, що встановленої черговістю звернення на майно организации-должника обличчя, яке здійснює стягнення, зобов’язане керуватися переважно під час арешту майна, а чи не за його реалізації. Зі змісту п. 8 Тимчасового положення слід, емоційне обличчя, яке здійснює стягнення, має заарештувати все те що боржникові майно, яке реалізацію провадити у порядку встановленої тут черговості. Такий підхід до рішенню завдання суперечить ст. 371 ЦПК і можуть призвести спричиняє порушення прав боржника і самої взыскателя.

ремінним становище у певною мірою дозволено також кілька складних питань, що з зверненням стягнення на майно организации-должника. Зокрема, внесено визначеність на питання про взаємодії виконавчого провадження у зверненню стягнення на майно боржника і провадження у справі про його неспроможності (банкрутство).

Річ у тім, що саме звернення стягнення на майно підприємства-боржника на виконання судових актів чи актів тих органів нерідко зачіпає правничий та інтересів інших кредиторів. Проте до прийняття Тимчасового положення у законодавстві зовсім не було механізмів захисту прав цих осіб. За цих умов для судового виконавця визначальним опинявся приватний інтерес лише того особи, на чию користь здійснювалося стягнення за рішенням арбітражного суду, інтереси інших кредиторів, зазвичай, несуттєві.

Вийти зі такого становища можна була лише шляхом регламентації взаємодії виконавчого провадження у зверненню стягнення на майно боржника і провадження у справі про його неспроможності (банкрутство).

Насамперед слід було визначити запитання про пріоритет однієї з названих виробництв.

З його змісту норм, закріплених в п. 9 Тимчасового положення, видно, у разі конкуренції двох виробництв перевагу надають виробництву у справі неспроможності (банкрутство). І це так, оскільки він надійно гарантує захист прав всіх кредиторів боржника. Виходячи з цього, характер дій судового виконавця, який отримав виконавчого листа або інший виконавчий документ, визначено Тимчасовим становище у залежність від того, було на момент прийняття ним рішення про реалізацію майна, яким звернено стягнення, арбітражний суд порушено провадження у справі неспроможність (банкрутство) боржника. Про порушення в арбітражний суд такого виробництва судовий виконавець може мати простий інформацію з взыскателя, боржника, Федерального управління в справах неспроможність (банкрутство). Останнє відповідність до п. 12 Тимчасового положення при порушенні в арбітражний суд провадження у справі неспроможність (банкрутство) за власною ініціативою зобов’язане у разі повідомити про це особу, яке здійснює стягнення, взыскателя, боржника, і навіть суд чи арбітражного суду, який видав виконавчого листа.

Якщо така виробництво було порушено, судовий виконавець виходячи з ст. 205 АПК РФ повинен звернутися у арбітражний суд заявою про відстрочку виконання судового акта.

Питання відстрочку виконання судового акта розглядається арбітражний суд із повідомленням судового виконавця, взыскателя і боржника замовним листом з повідомленням вручення.

За результатами розгляду заяви виноситься визначення, яке іде стягувачеві і боржникові.

Відстрочка виконання рішення судового акту на цьому випадку надається до розгляду арбітражний суд питання неспроможність (банкрутство) боржника сутнісно.

Якщо позов кредиторів про визнання боржника неспроможним (банкрутом) задоволений, судовий виконавець повинен знову звернутися у арбітражний суд заявою про відстрочку виконання судового акта. Арбітражний суд приймає ухвалу, яким надає відстрочку виконання судового акта до ліквідації підприємства-боржника гаразд, встановленому законодавством Російської Федерації неспроможність (банкрутство). Після ліквідації підприємства-боржника виконавче провадження має бути припинено стосовно п. 3 ст. 364 ЦПК.

Дещо по-іншому має діяти судовий виконавець, якщо буде встановлено, що у момент накладення арешту на майно підприємства-боржника провадження у справі неспроможність (банкрутство) боржника на арбітражний суд не порушувалася.

Тут характер дій судового виконавця залежить від виду майна, яким звертається стягнення. Якщо стягнення звернуто на майно першої та другої черги реалізації (п. 8), протягом встановленого п. 15 Тимчасового положення терміну судовий виконавець зобов’язаний продати його, а зароблені гроші перерахувати стягувачеві. При накладення ж арешту на те що боржникові майно третьої або четвертої черги реалізації обличчя, яке здійснює стягнення, зобов’язане в 3-дневный строк після здійснення арешту майна боржника спрямувати у Федеральне управління у справах неспроможність (банкрутство) при Державний комітет Російської Федерації із управління державним майном повідомлення про зробленому арешт майна боржника із фотографією даних про складі - й вартості майна, яким накладено арешт, і навіть суму вимог взыскателя.

Копія такого повідомлення потрібно в податковий орган, контролюючий здійснення боржником платежів до бюджету і державні позабюджетні фонди, в 3-дневный строк після арешту майна (п. 10 Тимчасового положення).

Отримавши копію зазначеного повідомлення, податковий орган, контролюючий здійснення боржником платежів до бюджету і державні позабюджетні фонди, зобов’язаний тижневий термін від дня одержання повідомлення підготувати і направити Федеральному управлінню у справах неспроможності (банкрутство) при Державний комітет Російської Федерації із управління державним майном такі документи, необхідних вирішення питання щодо порушенні в арбітражний суд справи неспроможність (банкрутство) боржника: довідку суму заборгованості боржника до бюджету та державними позабюджетними фондами і сумі нарахованих штрафних санкцій, встановлених на останній звітний період, попередній арешту майна боржника; копію бухгалтерського звіту боржника в останній звітний період із оцінкою податкового органу; інші матеріали, необхідних порушення справи неспроможність (банкрутство), формою, встановленої Федеральним управлінням зі справ неспроможність (банкрутство) при Державний комітет Російської Федерації із управління державним майном що з Державній податковій службою Російської Федерації.

Відповідно до п. 14 Тимчасового положення Федеральне управління у справах неспроможність (банкрутство) протягом всього два тижні із отримання від імені, здійснює стягнення, і податкового органу названих документів оцінює можливі наслідки звернення на майно боржника і розглядає питання порушенні в арбітражний суд провадження у справі про його неспроможності (банкрутство).

За результатами розгляду питання приймають рішення про порушення або відмову порушенні в арбітражний суд провадження у справі неспроможність (банкрутство) боржника.

Рішення про порушення в арбітражний суд провадження у справі неспроможність (банкрутство) Федеральне управління у справах неспроможність (банкрутство) повідомляє відомості особи, здійснює стягнення, взыскателя і боржника, і навіть суду України або арбітражного суду, який виказав виконавчого листа.

Отримавши відповідне повідомлення, обличчя, яке здійснює стягнення, стягувач або боржник відповідно до ст. 205 АПК РФ і ст. 355 ЦПК повинні звернутися до суду із заявою про відстрочку виконання рішення до розгляду питання неспроможність (банкрутство) боржника сутнісно.

Обличчя, яке здійснює стягнення боргу платежах у бюджети і державні позабюджетні фонди, і навіть штрафних санкцій, після одержання зазначеного повідомлення зобов’язане припинити реалізацію майна боржника до розгляду питання неспроможність (банкрутство) сутнісно, якщо інше не в законі передбачено.

Якщо Федеральне управління у справах неспроможність (банкрутство) виходячи з представлених йому документів не знаходить підстав щодо порушення в арбітражний суд справи неспроможність (банкрутство), про прийняте рішення повідомляється обличчя, яке здійснює стягнення.

Отримавши таке повідомлення, судовий виконавець розпочинає реалізацію майна боржника на відповідність до пп. 15, 16 Тимчасового положення.

Продаж майна боржника здійснюється організацією, уповноваженою обличчям, що забезпечує стягнення. Такий організацією то, можливо комісійний магазин, інша торгова організація, комерційна фірма, специализирующая з продажу майна з торгів.

Залежно від виду реалізованого майна торгівля ними може здійснюватися на комісійних засадах або з торгів.

З його змісту п. 16 Тимчасового положення слід, що рухоме майно боржника реалізується на комісійних засадах, якщо інше не передбачено федеральним законом, а нерухоме — тільки з торгів. Але тут записано, що продаж нерухомого майна боржника, реалізованого за правилами, встановленим Тимчасовим становищем, ввозяться відповідності зі ст. 447−449 ДК РФ організацією, уповноваженою обличчям, що забезпечує стягнення.

З допомогою даної отсылочной норми проведення торгів з реалізації заарештованого майна боржника поставлено на правову основу (що саме собою гідна схвалення), але з тим, у ній враховано, що організація й проведення торгів з продажу заарештованого судовому виконавцеві майна мають особливості.

Зокрема, в Тимчасовому становищі щось говориться у тому, які конкретно організації має займатися проведенням торгів, як мають оформлятися відносини судового виконавця з цими організаціями, ні зрозуміло і їхній правовий становище — чи має право вони відмовитися від проведення торгів, а то й вправі, то які правові наслідки наступають у разі невиконання цими організаціями своїх зобов’язань.

Правила, закріплені в ст. 447−449 ДК РФ, доцільно конкретизувати й доповнити з огляду на специфіку реалізації з торгів майна, яким звернено стягнення. У федеральному законі «Про виконавче провадження «було б визначити складу осіб, котрі мають подачі заявки щодо участі в торгах, терміни її, документи, які потрібно прикласти до ній, правові наслідки порушення встановлених правил подачі заявки. Важливий тут і питання початковій ціні об'єкта продажу. хто має вирішувати його? Навряд правильно, щоб робила сама організація, що займається проведенням прилюдних торгів. Мінімальна ціна об'єкта продажу має визначатися судом чи судовому виконавцеві з врахуванням думки боржника і взыскателя.

Торги щодо реалізації майна организации-должника, зазвичай, мали бути зацікавленими відкритими. Тому організація, яка займається їхнім проведенням, зобов’язана завчасно опублікувати інформаційне повідомлення об'єкт продажу. У ньому числі інших відомостей необхідно вказати стартову ціну об'єкта продажу, останній термін прийому заявок, суму застави від початкову ціну та інших. У законі слід особливо обумовити право зацікавлених осіб ознайомитися з документацією щодо об'єкта продажу. Оскільки йдеться про придбання з торгів нерухомого майна, яким звернено стягнення по виконавчого листа чи іншому виконавчому документа, чимале значення має і питання обличчях, які можуть бути допущені до брати участь у торгах, документи, експонованих особами, допущеними до брати участь у них.

Докладно і чітко до закону може бути врегульоване порядок проведення торгів (хто проводить, як починаються, проводяться, завершуються та інших.).

Не можна залишити осторонь і такі питання: про права та обов’язки переможця та інших учасників прилюдних торгів, про визнання торгів такими, що і недійсними, момент переходу права власності на майно покупцю, про порядок розподілу коштів від продажу та інших.

Детальний регулювання організації та проведення торгів нерухомого майна, яким звернено стягнення, значно зміцнить гарантії захисту прав боржника і взыскателя в виконавче провадження.

Норми, які регламентують специфіку організації та порядку проведення прилюдних торгів нерухомого майна, яким звернено стягнення, би мало бути закріплені в федеральному законі «Про виконавче провадження «чи додатку щодо нього.

Відповідно до Указом порядок обчислення витрат за зверненню стягнення на майно організацій має визначити Уряд Російської Федерації в в місячний строк. Проте до нашого часу такі правила не опубліковані, а без них практично неможливо реалізувати ідеї, закладені у Указі і Тимчасовому становищі.

Так само актуальним нині став питання про звернення стягнення по виконавчим документам на кошти підприємств, установ і организаций-должников.

Труднощі, з якими подібні ситуації зіштовхується практика, також спроектував під що свідчить обумовлені значними прогалинами у законодавстві. Воно зовсім позбавлений відповіді багато поставлених життям питання, зокрема врегульовано порядок звернення на валютні рахунки підприємства-боржника за відсутності коштів з його розрахункових рахунках і Порядок виконання рішень арбітражних судів і участі тих органів про стягнення коштів із кореспондентських рахунків комерційних банків-боржників, відсутня регламент, який передбачає право банків встановлювати явний порядок стягнення сум заборгованості з кореспондентського рахунки банку-боржника та інших.

Фактично, усі вельми важливі питання, що стосуються звернення на кошти боржника, врегульовані нині лише окремими нормами АПК РФ і ЦПК РСФРР та УСРР більшою мірою — різними положеннями, листами і телеграмами за Центральний банк Російської Федерації, тобто підзаконних актів.

З іншого боку, мушу врахувати, що «Центральний банк Російської Федерації немає ні, ні фахівців, котрі займаються примусовим виконанням судових актів. Про це свідчать, зокрема, небезызвестное лист ЦБ РФ від 1 вересня 1995 року № 187, справедливо критикуемое і практиками, і теоретиками (втратило дію з 1 березня 1996 року). Запровадженим на дію із 1996 року Положенням про порядок проведення операцій із списанню коштів із кореспондентських рахунків (субрахунків) кредитних організацій встановлено досконаліший порядок списання коштів із кореспондентських рахунків кредитних організацій виходячи з рішень судів. Проте значно просунутися вперед не вдалося. І зрозуміло, оскільки йдеться регулювання непросто розрахункових відносин, а відносин, які виникають за примусового виконання рішень арбітражних судів і участі тих органів про стягнення коштів із підприємств боржників. Як мовилося раніше, ці дуже «гострі «у соціальному плані взаємини мають регулюватися переважно законом, а чи не підзаконних актів. Ця обставина був в належним чином враховано при підготовці нових нормативних актів. Ні на проекті ЦПК РФ, ні з проекті федерального закону «Про виконавче провадження «немає спеціальної глави, присвяченій регулювання відносин, які виникають за зверненні стягнення на кошти підприємств-боржників. Але практика показує, що примусове виконання рішень арбітражних судів і участі тих органів про стягнення коштів із підприємств, установ, організацій, зокрема і з банків, має свої особливості, що їх враховані у законі. Правові норми, регулюючі відносини, які під час виконанні таких рішень, становлять самостійний інститут виконавчого виробництва. Цей Інститут мав би бути відокремлений в самостійної главі федерального закону «Про виконавче провадження », що дозволить однаково і повно врегулювати вузлові питання, пов’язані з примусовим виконанням судових актів і актів інших органів про стягнення коштів.

Насамперед слід чітко визначити, хто є суб'єктом примусового виконання рішень арбітражного суду й тих органів про стягнення коштів та її правове становище.

З його змісту ст. 409, 410 ЦПК і ст. 198, 206, 207 АПК РФ можна зрозуміти, що суб'єктом виконання таких рішень є банки чи інші кредитні установи, яким пред’явлено виконавчий документ. Це випливає зі проекту федерального закону «Про виконавче провадження » .

Таке підходу законодавця до вирішення цієї проблеми виникає багато інших питань, не врегульованих законодавством, але прямо які зачіпають як правової статус самих банків та кредитних установ, а й правами й інтереси взыскателя і боржника.

Зокрема, необхідно вирішити, чи в усіх випадках банки й інші кредитні установи можуть виступати суб'єктами виконання рішення про стягнення грошових сум з підприємства, организации-должника.

Здається, що ні переважають у всіх. Якщо йдеться про обертання стягнення на готівка, які зберігалися в сейфах країни, інших спеціальних сховищах підприємства, організації, установи, суб'єктом примусового виконання може бути судовий виконавець, а чи не банк. Тільки тепер він у разі може ефективно виконати поставлені завдання. Порядок звернення на готівкові кошти підприємства боржника, які були в нього у спеціальних сховищах, аналогічний порядку, встановленому для звернення на майно. А банки й інші кредитні установи може бути суб'єктами примусового виконання актів суду й тих органів лише за зверненні стягнення на що перебували на цих кредитних установах кошти підприємства-боржника.

Відповідно до ст. 410 ЦПК, ст. 198 АПК Російської Федерації при зверненні стягнення на що перебували на кредитних установах кошти боржників суб'єктом виконання виконавчого документа може бути виключно банки й інші кредитні установи.

Це повною мірою втягує й випадки стягнення з юридичної особи коштів виходячи з виконавчого напису нотаріуса.

Отже, судовий виконавець немає права приймати до свого провадження виконавчу напис нотаріуса на стягнення з юридичної особи коштів, що були з його розрахункових рахунках і інших кредитних установах.

У законі важливо визначити як суб'єкт виконання актів суду й тих органів про стягнення коштів із боржника, але його правове становище.

У цьому слід пам’ятати, йдеться регулювання непросто розрахункових операцій, скоєних банком, йдеться про примусового виконання рішень, що у різних виконавчих документах арбітражного суду й тих органів. Тому банки та інші кредитні установи повинні наділятися певними владними повноваженнями, що дають змогу примусово виконувати рішення суворо у відповідність до порядком, встановленим законом, зокрема правом скоєння дії з виявлення всіх розрахункових рахунків підприємства-боржника, застосовувати вказаних у законі заходи примусового виконання рішень арбітражних судів і участі тих органів про стягнення коштів, клопотатися перед арбітражний суд про призупинення, припинення виконавчого виробництва, поверненні виконавчого аркуша у разі, передбачених у законі, запропонувати боржникові добровільно виконати рішення арбітражного суду, і навіть правом отримання певних грошових сум за примусове виконання рішення та інших.

Зміцнення правового становища кредитних установ має супроводжуватись і підвищення прав боржника і взыскателя у виконанні рішень арбітражних судів про стягнення грошових сум і зміцненням гарантій його захисту.

І тому в федеральному законі необхідно, передусім, встановити: 1) чіткий порядок звернення на кошти підприємства-боржника в кредитних закладах державної і правові наслідки його виконання кредитним установою; 2) порядок звернення на кошти боржника, котрі перебувають при третіх осіб; 3) порядок визначення частки коштів, що належать підприємству-боржнику як засновнику комерційних банків, кредитних установ; 4) порядок звернення на цінних паперів, належать підприємству боржникові; 5) порядок звернення на валютні рахунки підприємства-боржника та інших.

У законі особливо слід визначити, й у якому обов’язковому порядку повинен виконувати рішення Арбітражного суду про стягнення коштів із за Центральний банк Російської Федерації. Зробити це потрібно, оскільки ЦБ РФ в виконавче провадження триватиме і становище боржника. І навряд в такому цьому разі буде правильним покладати обов’язок виконання цього рішення нею самого. У ситуації примусове виконання має здійснюватися судовому виконавцеві.

Примітки.

1 Далі - Указ.

2 Далі - Тимчасовий становище.