Застосування застави як запобіжного заходженню в кримінальному процесі

ЗМІСТ: ВСТУП Розділ І Запобіжний захід. Мета й підстави його застосування. Розділ ІІ Природа та сутність застави, як запобіжного заходженню. Проблеми застосування в юридичній практиці. Висновок Список використаної літератури.

ВСТУП Метою дослідження курсової роботи є висвітлення, систематизація та вивчення проблем застосування застави, як міри запобіжного заходженню в судово-слідчій практиці. Показати її природу та сутність й основні ключові моменти її застосування на прикладі аналізу практики. Застава не означає «куплений» суд! Внесення застави помиляюся розмовляти зі слідчим нерозважливо й давити на нього, докоряючи цією самою заставою. Скривджений таким хамським відношенням слідчий доможеться зміни запобіжного заходженню. Застава завжди вноситися в депозит суду, якому за Законом підсудна ця кримінальна справа поза залежністю від того, хто застосували цей запобіжний захід — наслідок, чи прокуратура суд. Гроші вносяться наявними чи безготівковими («безготівково» зручніше, щоб уникнути у випадку реально великої застави випадкової крадіжки з суду, — коштів на зміст судів не вистачає, й багато будинків не обладнані сигналізацією), іноді суди приймають як заставу ціності на встановлену суму. Якщо обвинувачують у розкраданні, приміром, партії ювелірних виробів, простежите за тим, щоб не представити як заставу ті, що відразу може перейти в розряд «речовинних доказів».

Розділ І.

Запобіжний захід. Мета й підстави його застосування У будь-якому випадку запобіжний захід є істотне обмеження Ваших прав й воль, а без достатніх тих основ — порушення Конституції України. За Законом й по внутрішніх інструкціях Правоохоронної Системи цого ж правила діють й у відношенні підозрюваного, однак до нього застосовується запобіжний захід лише у виняткових випадках, обумовлених «достатніми підставами». 1] На практиці працівники ОВС не роблять розходжень між обвинувачуваним й підозрюваної, тому й ми не будемо проводити чітких розходжень. Серед заходів процесуального примусу, котрі застосовуються при провадженні у кримінальних справах, запобіжні заходь законодавець виділяє як окрему главу, бо смердоті істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.

Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду, чи перешкодить встановленні істини у кримінальній справі, займатиметься злочинною діяльністю, а забезпечення виконання вироку, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя й суд вправі застосувати щодо обвинуваченного один з запобіжних заходів (ч.1 ст. 148, ч.2 ст. 274, 343 КПК України).

Підставою для застосування запобіжнного заходженню є наявні в кримінальній справі докази, котрі вказують тих, що обвинуваченний може ухилитися від слідства і суду чи виконання вироку, перешкодити встановленню істини чи займатиметься злочинною діяльністю. Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходженню в кожному конкретному випадку вирішується особою, котра проводити дізнання, слідчим, прокурором й судом із урахуванням даних про ті, що обвинувачений не має постійного місця проживання чи постійних зайняти, що він будь-яким чином схиляє свідків чи потерпілих до відмови від показань чи дачі неправдивих показань, намагається знищити документи, предмети, котрі можуть бути речовими доказами, замислив чи готує новий злочин. Закон передбачає, що вирішуючи запитання про застосування запобіжного заходженню, належить врахувати також тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров‘я, сімейний стан (ст. 150 КПК України). 2].

Метою застосування запобіжного заходженню є перешкодити обвинуваченому скритися від слідства і суду, заважати встановленню істини у справі, займатися злочинною діяльністю чи ухилятися від виконання вироку, тобто забезпечити обвинуваченого за органами розслідування і суду, та його належну поведінку. Запобіжного заходженню можуть застосовуватися судом, прокурором, слідчим, дознавачем лише до того випадку, коли зібрані по кримінальній справі матеріали дають достатні підстави думати, що підозрюваний чи обвинувачуваний можуть: сховатися від органу, що Веде карний процес; перешкодити чи розслідуванню розгляду справ судом, у тому числі, шляхом: надання незаконного впливу на осіб, що беруть доля в карному судочинстві; чи приховання фальсифікації матеріалів, що мають значення для справ; неявки по викликах органу, що Веде карний процес, без поважних причин; зробити заборонене карним законом діяння; ухилитися від покладання кримінальної відповідальності й несення призначеного покарання; протидіяти виконанню вироку суду. 2. Арешт й альтернативні йому запобіжного заходженню можуть застосовуватися лише до обвинувачуваного: у здійсненні злочину, за здійснення якого може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на термін понад один рік; у здійсненні злочину, за здійснення якого може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на менший термін — у випадках, коли судом установлені факти здійснення обвинувачуваним зазначених у частині першої дійсної з статтею дій, для запобігання які можуть застосовуватися запобіжного заходженню. 3. Передача под нагляд поліції може застосовуватися лише до підозрюваного чи обвинувачуваний, котрим приписується здійснення злочину, за здійснення якого може бути призначене покарання у виді позбавлення волі. 4. При дозволі запитання про необхідність застосування запобіжних заходів й виборі із них підметів застосуванню до конкретного підозрюваного чи обвинувачуваного, суд, прокурор, слідчий, дознавач враховують: ваги й характер приписуваного діяння; особистість підозрюваного чи обвинувачуваного; їхній вік й стан здоровий «я; рід їхніх зайняти; їхній родиний стан й наявність утриманців; їхнє майнове положення; наявність вони постійного місця проживання; інші істотні обставини. 5. При відсутності необхідності в обранні запобіжного заходженню в підозрюваного і обвинувачуваних відбирається письмове вол «язання бути по викликах дознавач, слідчого, прокурора, суду й повідомляти їм про зміну місця проживання.

Таким чином слід розрізняти підстави й мітку застосування запобіжного заходженню, а також обставини, котрі враховуються при цьому.

Застосувати запобіжний захід при наявності для цого достатніх підстав — це право, а чи не обов‘язок слідчого органу дізнання, прокурора чи суду й судье. Якщо немаж підстав для застосування запобіжного заходженню, від обвинуваченого відбирається письмове зобов‘язання про ті, що він повідомить про зміну свого місця перебування, інші ж, що він з‘явиться до слідчого чи суду, за їхнього викликом (ч.3 ст. 148 КПК України). Це зобов’язання не є запобіжним заходом, й його не слід плутати із підпискою про невиїзд (ст. 151 КПК України). При порушенні цого зобов‘язання до обвинуваченого можуть бути застосований привід чи запобіжний захід.

як правило запобіжний захід застосовується до обвинуваченого. Проте у виняткових випадках він може бути застосований щодо підозрюваного. У цьому разі обвинувачення винне бути пред’явлено йому не пізніше десяти діб із моменту застосування запобіжного заходженню. Якщо в цей рядків обвинувачення не якщо пред’явлене, запобіжний захід скасовується (ч.4 ст. 148 КПК України). Можливості відібрання від підозрюваного зобов’язання про явку КПК не передбачає. Запобіжного заходженню застосовуються відповідно до постанови прокурора, слідчого, дознавача чи по постанові суду. Рішення органу, що Веде карний процес, про застосування запобіжного заходженню повинне бути мотивованим, містити вказівка на злочин, приписуваний підозрюваному чи обвинувачуваний, й обґрунтування необхідності обрання відповідної запобіжного заходженню із посиланнями на відповідні докази. 2. Арешт, домашній арешт, застава, звільнення із посади можуть застосовуватися лише за рішенням суду, прийнятому як по представленню прокурора, то й, при розгляді кримінальної чи справ матеріалу судом, по його власній ініціативі. Домашній арешт й заставу можуть також застосовуватися судом замість арешту по представленню чи слідчого клопотанню сторони захисту. 3. Орган, що Веде карний процес, повідомляє своє рішення про застосування запобіжного заходженню підозрюваному і обвинувачуваний й вручає їм його копію негайно по його оголошенні Таким чином можна зробити висновок, що под запобіжними заходами в кримінальному процесі розуміють сукупність заходів процесуального примусу, котра застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами й судами до обвинувачених, а й у виняткових випадках до підозрюваних із метою перешкодити їм скритися від суду чи слідств, заважати встановленні істини в кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку.

Розділ ІІ Природа та сутність застави, як запобіжного заходженню. Проблеми застосування в юридичній практиці. Застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування чи суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими, фізичними чи юридичними особами грошей, чи передачі їм інших матеріальних цінностей із метою забезпечення належної поведінки, виконання забов‘язаня не відлучатися із місця постійного проживання чи тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування й суду особини, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1 ст. 1541 КПК України). Цей запобіжний захід застосовується лише з санкції прокурора.

Щодо особини, котра знаходиться под вартою, до направлення справ до суду застава може бути обрана лише із дозволу прокурора, який давши санкцію на арешт, а после надходження справ до суду — судом.

Розмір застави встановлюється із урахуванням обставин справ органом, який застосував цей захід, але й він не може бути меншим: 1) щодо особини, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на рядків понад 10 років.

— 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (тобто 17 000 гривень); 2) Щодо особини, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої - 500 таких мінімумів (тобто 8500 гривень). У всіх випадках розмір застави не може бути менший від розміру цивільного покличу, обґрунтованого достатніми доказами, бо застава, внесено підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень (ч.2,7 ст. 1541 КПК України).

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз‘яснюється його обов‘язки та наслідки їхні невиконання, а заставодавцю — у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовано запобіжний захід застава, й що в разі невиконання нею своїх обов‘язків застава якщо звернена у дохід держави. Заставодавець може відмовитися від узятих у собі зобов’язань до виникнення підстав для такого звернення. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходженню на інший. Застава повертається лише после обрання нового запобіжного заходу.

Питання про звернення застави у дохід держави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті у собі зобов‘язання, вирішується судом в судновому засіданні. У судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але й його неявка без поважних причин, не якщо перешкоджати розгляду цого питання.

Питання про Повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справ (ч.7 ст. 1541 КПК України).

Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, Яка в деяких випадках може бути не ефективною, й взяттям под варту, коли без нього можна обійтися. Звичайно, тут з‘являється можливість для заможних людей «відкупитися» від арешту, внісши заставу, а також до появи лихварів, котрі будуть робити бізнес, позичаючи под великі відсотки гроші незаможним для внесення застави чи сам вносячи її, як заставодавці й ставлячи таким чином цих незаможних у залежність від собі, із наступним «вибиванням «із них грошей із відсотками, чи втягнення їхнього у злочинну діяльність для «відробітку» позиченого, чи інші незаконні дії. Сума застави визначається органом, що обрав даний запобіжний захід, із урахуванням характеру зробленого злочину, особистості обвинувачуваного, матеріального стану заставника й т.д.

У основі розглянутій мері припинення лежить як й єкономічна зацікавленість у збереженні золотовій маси, то й моральна обов’язковість обвинувачуваного (підозрюваного) перед особами і організаціями внісшими заставу.

Розглядаючи історичний аспект даної проблеми застосування мір запобіжних заходів в кримінальному процесі на практиці, ті важливо відзначити, що даний запобіжний захід мав досить широке поширення в період непа, коли заставниками були представники різних соціальних прошарків суспільства, що малі можливість й коштів для внесення застави.

Деякі вважають, що застосування запобіжного заходженню застави — це недоцільно, тобто укладає в собі занадто слабку основу, — в основному єкономічну, що ставали некоректними, скажемо у випадку, якщо людина заможня й може «відкупитися» від правосуддя. Негативне ставлення до можливості законодавчого існуванню застави вважається неправильним. Її застосування можливо в тихий випадках, коли по обставинах справ немає необхідності у висновку обвинувачуваного (підозрюваного) под варту, а залишати його под підпискою про невиїзд, чи інною запобіжним заходом бути усеже недостатнім для забезпечення його належного поводження, у тому числі й для невідхилення від слідчих, прокурорських й судових органів. Доти ж необхідно врахувати, що в особі заставника можуть виступати як будь-яка фізична особа, то й організації, установи і ін.

Аналіз практики показує, що застава, як запобіжний захід, обирається часто при здійсненні злочинів проти особистої власності (крадіжках, грабежі, знищеннях й ушкодження майна), зловживанням чи владою службовим становищем й до деякої міри при здійсненні злочинів проти особистості. У деяких випадках навіть неупереджений суддя схильний облишити ув «язненого под стражою, не довіряючи його словами (а чи не застосовуючи підписки про невиїзд) й не зважуючись замінити арешт заставою із побоювання, що він не якщо внесення по звільненні обвинувачуваного (підозрюваного) з-під варти. На практиці випробуваний наступний варіант дій: а) обвинувачуваний (підозрюваний) виражає готовність внести застава й вказує його приблизні розміри, виходячи із ваги обвинувачення, свого майнового положення й можливостей своїх «спонсорів «-заставників; б) суддя виносить попереднє рішення про принципову можливість звільнити обвинувачуваного (підозрюваного) з-під варти за умови, що їм чи за нього у визначений термін якщо внесено застава у установленої суддею сумі, й відкладає засідання на 2−3 дня; в) заставник (фірма, де працює арештований, його родичі, що діє від його імені адвокат) вносити обумовлену суму в депозит суду; р) у відновленому судновому засіданні суддя приймає документи, що підтверджують внесення застави, прилучає їхні до матеріалів суднового виробництва, виносить постанову про звільнення обвинувачуваного (підозрюваного) з-під варти й видає заставнику копію протоколу про прийняття застави. Одночасно зі звільненням особини з-під варти суддя вправі зверни у відношенні обвинувачуваного (підозрюваного) будь-який інший запобіжний захід, що, як правило, й робиться. Звичайно обирається підписка про невиїзд чи, у три рази рідше, застава.

Навіть внісши заставу, підсудний (підозрюваний) не можете бути упевненим, що запобіжний захід йому не змінять на арешт. Застава переважно застосовувати до того випадку, коли підсудний знає, як саме на волі він доможетеся припинення справ по підставах, що реабілітують.

Хоча якщо у підсудного є гроші для внесення застави, то він знайде кошти, щоб проконсультуватися із грамотним юристом.

Практика свідчить, що переважно й застава, й поручництво застосовуються рідко. І закінчується це найчастіше тім, що ми потім не можемо знайти підслідного. Гроші, внесені як заставу, йдуть у дохід держави. Однак це ніяк не може компенсувати збиток, нанесень злочином. Розслідування по кримінальній справі провадитися не може, правосуддя не відбувається, злочинець залишається безкарним. Може бути із погляду матеріальної економії це й було б б виправдано: не треба витрачатися на зміст арештованого в ІТТ. Алі із погляду законності й правосуддя сума застави й збиток від злочину не порівнянні.

У цієї проблеми є і інша сторона. У нашій стране ще дуже не багато багатих у які реально є коштів у тому, щоб внести застава в такій сумі, що якось істотно стримувала б підслідного від бажання сховатися від наслідку й суду. Суми застави, що реально може внести велика частина громадян настільки незначні, що не припадати всерйоз говорити про міряю припинення. У практиці найбільша сума застави складала.

4 млн. гривень.

Злочинні угруповання, тих, кого прийняте називати бандитами, можуть внести великі суми як заставу. Алі їм це скоріше щось начебто відступного, а зовсім не гарантія участі обвинувачуваного у виробництві по кримінальній справі.

Тут слід також зазначити й ті, що наші громадяни, що ніколи не малі скільки-небудь значної власності, не звикли цінувати неї, не боятися утратити своє майно, якого у яких фактично й немає. А щось схоже за грати російські громадяни малі. Її смердоті боятися втратити. Тому винне пройти ще багато години, поки російські громадяни будуть цінувати свою власність настільки, що погроза втрати навіть її частини якщо деякою гарантією їхнього правослухняного поводження. Тільки при цьому умові застава якщо ефективною заміною утриманню под вартою. Поки перспектива утратити волю утримує обвинувачуваних від утеч від наслідку надійніше.

Для застосування застави в даний годину є і організаційні труднощі. Заставні суми повинні десь зберігатися. Сьогодні банки помиляюся пускати ці гроші в господарський оборот, тому смердоті не зацікавлені зберігати їхнього у собі на рахунках.

Якщо зберігати ці гроші в банківських осередках, то «за них потрібно платити. Ні в органів наслідку, ані в прокуратури грошей на це немає.

Згодом, можливо, усі ці запитання будуть урегульовані. 3] Про прийняття застави складається протокол, копія якого вручається заставнику. Сума застави визначається органом, що обрав даний запобіжний захід, відповідно до обставин справ. При внесенні застави заставник повинний бути поставлений у популярність про сутність справ, по якому обрана даний запобіжний захід. У випадку відхилення обвинувачуваного, підозрюваного від явки по викликах особини, що робить дізнання, слідчого, прокурора, судна, внесення заставу звертається у дохід держави визначенням суду, винесеним у порядку, передбаченим ст. 154 КПК.

Розглянемо, як практично застосовується застава як запобіжний захід. Для цого наведемо приклад заяви про заставу:

Заява про заставу.

У ____________ районний (міський).

суд _______________________ області.

(краю, республіки).

від ________________________________.

(ф., й., про., найменування.

___________________________________.

організації, адреса).

ЗАЯВА.

про заставу.

У виробництві ________________ суду знаходиться кримінальна справа.

____________ за обвинуваченням _________________________ по ст. ____ КК РФ.

(ф., й., о.).

На підставі ст. 154 КПК України прошу суд обговорити мою (нашу) прохання.

й винести визначення про обрання у відношенні ________________________.

(ф., й., про. підсудного).

запобіжного заходженню у виді застави _______________________________________.

(указати суму чи грошей цінності).

Мені (нам) відомі сутність справ, по якому якщо обраний.

даний запобіжний захід, інші ж, що у випадку відхилення.

_____________________________ від явки по викликах суду, внесення застава.

(ф., й., про. підсудного).

звертається у дохід держави.

Керівник організації.

(чи особа, що вносити заставу) _________________________.

(підпис).

" __ «_________ 19__ м.

(Печатка).

По чинному законодавству застава як запобіжний захід, застосовувана при виробництві по кримінальній справі, складається в грошах чи цінностях, внесених на депозит суду обвинувачуваною, підозрюваною чи іншою особою чи організацією для забезпечення явки обвинувачуваного, підозрюваного по викликах особини, що робить дізнання, слідчого, прокурора, судна (ст. 154−1 КПК України). У відношенні предмета застави сказано ще лише ті, що сума застави визначається органом, що обрав даний запобіжний захід, відповідно до обставин справ. Інші властивості предмета застави ані в діючому, ані в передбачуваному законодавстві не урегульовані. Окремі сторони, що характеризують предмет застави, знайшли відображення в дослідженнях, присвячених теорії й практиці застосування даного запобіжного заходженню. В частности, докладно вивчене запитання про ті, чи можуть складати предмет застави лише гроші й недобірні види іншого коштовного рухомого майна чи ж й різна нерухомість, (у т.ч. приміщення), а також іноземна валюта. Висловлено обґрунтовані судження про нормативні підстави й методику визначення розміру коштів, внесених як заставу. Випливає, однак, відзначити, що практично без уваги залишилося запитання про походження чи грошей інших цінностей, внесених як заставу. На це запитання відсутня відповідь в чинному законодавстві, немає й досить переконливих суджень по ньому і у юридичній літературі. Тім годиною він представляється дуже важливим. Його довільне рішення може не лише створити умови для використання як заставу «грязных «грошей, але й послужити своєрідною формою їхнього відмивання. Таке явище не може бути терпимим, оскільки створює сприятливий ґрунт для легалізації (відмивання) коштів й іншого майна, придбаних незаконним шляхом, що уже саме є злочином, за яку в статтях КК України передбачена відповідальність. Це тім понад важливо, оскільки порушення відбуваються в сфері карного судочинства, спеціально призначеного для боротьби із такого роду явищами. З обліком сказаного можна зробити висновок про необхідність удосконалювання нормативного регулювання застави як запобіжного заходженню по кримінальних справах. У законодавчій процедурі застосування застави необхідно передбачити ряд таких норм, послідовне виконання які виключило б можливість внесення як заставу «грязных «чи грошей інших цінностей. У числі цих норм пропонуються що передбачають[4]: 1. Обов «язок посадової особини, що застосовує заставу, перевірити законність походження внесених торб чи грошей інших цінностей. 2. Можливість у випадку, якщо сума застави не перевищує розміру валового сукупного річного прибутку фізичної особини, оподатковуваного прибутковим податком по мінімальній ставці, обмежитися усними поясненнями про походження й джерела одержання внесених на депозит суду торб. 3. Якщо сума застави перевищує розмір валового сукупного річного прибутку фізичної особини, оподатковуваного прибутковим податком по мінімальній ставці, необхідність документального підтвердження її легальності обвинувачуваним, підозрюваним, іншим чи особою організацією. 4. Прийняття в якості достатнього документального підтвердження легальності походження коштів, внесених як заставу, копії декларації, із якої випливає, що внесено сума не перевищує суми всіх видів нарахованих доходів за попередній календарний рік, чи іншого фінансового документа, що свідчить про сплату із представленої суми всіх передбачених законом податків й інших платежів. 5. У випадку вказівки як на джерело коштів на третіх осіб чи організації чи безпосереднє внесення останніми грошових торб поширення ними приведеної вище норми про документальне підтвердження легальності походження коштів, внесених як заставу. 6. Можливість при наявності сумніву перевірки посадовою особою, що приймає заставу, дійсності представлених документів чи зведень, відбитих у їхніх копіях. 7. Звертання внесеної застави у випадку відсутності належного підтвердження легальності походження коштів у дохід держави в порядку, встановленому в ст. 154−1 КПК України. 8. Рішення в останньому випадку запитання про застосування запобіжного заходженню в звичайному порядку як у ситуації, коли обвинувачуваний, підозрювана чи інша чи особа організація не внесли застави.

Висновок Сукупність приведених норм робить інститут застави более адекватним сучасним реаліям. Їхнє законодавче закріплення виключило б використання застави як своєрідної форми відмивання коштів, придбаних незаконним шляхом.

Актуальність тими полягає до того, що застосування застави, поступово обертає все более практичну обгрунтованість, й дослідження данної тими важливе, оскільки багато питань практичного застосування застави залишились не вирішеними. Тому можна підсумувати, що застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування чи суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими, фізичними чи юридичними особами грошей, чи передачі їм інших матеріальних цінностей із метою забезпечення належної поведінки, виконання забов‘язаня не відлучатися із місця постійного проживання чи тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування й суду особини, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1 ст. 1541 КПК України).

Список використаної літератури 1) Кримінально-процесуальний кодекс України. — До.: Атіка, 2001. — 208 з. 2) З. З. Зинатуллин Кримінально-процесуальне примус та її эфективность.

— Казань, 1981. — 134 з. 3) М.М. Михеєнко В. Т. Нор В.П. Шибіко Кримінальний процес України 2-ге видання, перероблене й доповнене. — До.: Ли-бідь, 1999. — 520 з. 4) М.М. Михеєнко В. Т. Нор В.П. Шибіко Кримінальний процес України — К.:

Ли-бідь, 1992. — 420 з. 5) В.М. Григор'єв Удосконалення нормативного регулювання застави як припинення з кримінальних справ як один із напрямів боротьби з відмиванням коштів, придбаних незаконним шляхом -.

М.: Магистр-S, 1995.

6) Товстоліс М. Розуміння застави в звичаєвому праві України. — До., 1928.

7) Бублик У. Заставне право: практика застосування. // Господарство право. ;

1994. — №№ 3, 4.

———————————- [1] Кримінально-процесуальний кодекс України. — До.: Атіка, 2001. — 208 з. [2] М.М. Михеєнко В. Т. Нор В.П. Шибіко Кримінальний процес України 2-ге видання, перероблене й доповнене. — До.: Ли-бідь, 1999. — 520 с.

[3] В.М. Григор'єв Удосконалення нормативного регулювання застави в ролі запобіжні заходи з кримінальних справ як один напрям в боротьби з відмиванням коштів, придбаних незаконним шляхом — М.: Магистр-S, 1995. [4] З. З. Зинатуллин Кримінально-процесуальне примус та її эфективность. — Казань, 1981. — 134 с.