План заняття з Василю Шукшину
Думи" «Злилися воєдино кінь, і чоловік і летіли в чорну ніч. І ніч летіла назустріч їм, густо била межи очі важкими запахами трав, відвологлих під росою. Якийсь дике захоплення охопив хлопця; кров вдарила на думку і гуділа. Це як було політ — начебто відірвався він від землі і полетів. І нічого навколо немає: ні землі, ні неба, навіть голови кінської — лише шум в вухах, лише нічний великий світ… Читати ще >
План заняття з Василю Шукшину (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Урок 1.
Тема: «Розмова за сухої ясної луне».
Нам про душу не забыть.
В.М. Шукшин. Цілі: 1. Ознайомити має з доробком В.Шукшина.
2. Закріпити знання, отримані на попередніх уроках: тв. Солженицины,.
Астафьева.
3. Закріпити комунікативні навички в работе.
4. Форсувати нравственность.
Оборудование: 1) Портрети Шукшина, Астаф'єва, Солженицина.
2) Листи для груповий работы.
Вид роботи: групова. Тип уроку: мастерская.
Хід урока.
I. Вступне слово.
Сьогодні на уроці ми познайомимося має з доробком Василя Шукшина, виявимо спільне в нього з цими письменниками як Солженіцин, Астафьеф.
Називається урок по шукшински: «Розмова за сухої ясної місяці». І хоча такої нині день, світить сонце, але з допомогою авторів, ми можемо уявити пізній сільський вечір, світлу місяць, що її любив Василь Шукшин та її герої, подумаємо з тих вічними питаннями, пошуками відповіді куди мучилися герої Шукшина і Астаф'єва, Солженіцина і Распутина.
Головнепам’ятати жагучий заклик Шукшина «Нам про душу не забыть!».
II. Етап. Хіба таке душа? Як розумієте значення цієї слова?
Робота на I листе.
Властивості характера.
внутрішній світ людини Душа основні риси личности.
людяність совесть доброта.
(5−6 мин).
III. Шукшин розмірковує про життя земляків про своє жизнию.
Звичайно вони минули? Групи представляють домашнє завдання. I грн. Шукшин-писатель II грн. Шукшин-актер III грн. Шукшин-режиссер
(15 мин) Вы прочитали досить багато оповідань письменника. Назвіть центральний образ його творчества.
(15 мин) дом.
степ мати мати сыра-земля Земля рідна деревня.
пашня.
осіб у земле.
Пласти життя, які зачіпає це запитання. Що є людина, у яких суть її буття на земле?
исторические (——-(філософські конкретные (——-(всеобщие личные (——-(общественные.
/Ліст передається групам сусіднім, додаються, виправляють, потім обсуждаются./.
IV етап. Подивіться розповідь «Дядько Єрмолай». Що, на думку письменника, є власне смислом життя старшого поколения.
(5 мин).
человек.
працю будинок земля В ніж споконвічна таємниця тяжіння землі і дома?
V етап. Якщо Шукшина насамперед цікавить людина, треба відзначити, що характери зазвичай зображуються в напряженно-кризисных моментах. Внутрішнє стан героя оголено. Прокоментуйте шматки з рассказов.
Вывод Из оповідань Шукшина ми дізнаємося усі про людині, вгадуємо дисгармонію душі, розлад зі світом, драматуры моральних пошуків, чи напротив-высшую гармонію зі світом, людьми. Напряженно-кризисное духовне стан героя народжується в останній момент вищої гармонии-слияния з дикою природою. Письменник акцентує увагу читача на моментах, коли душу людини опромінюють добротні та потрібні світлі чувства.
VI етап. Цілком закономірно, що у центрі поетичного низки люди-земля виділено образ матері. У ньому письменник бачить опору людини у мінливості долі. Вона для письменника — втілення надії, мудрості, доброти, милосердия.
Згасання старих сімейних відносин гостріше й болючіше протікають у селі. Аналіз: I грн. «Один» II грн. «Як помирав старий» III грн. Відповісти питанням, звернений батькам і їхнім дітям. «Хто людей розумнішими? Хто людей прав?».
Висновок. Прямого відповіді. Не можна відповісти на питання конкретно і односложно.
У старих людях багато доброго, розуміння, душевної твердості, всепрощення. У молоді - преемственность.
VII етап. Напишіть після аналізу творів критерії нравственности.
— віра у жизнь.
— діяльне буття, активне, розумне творчество.
— подолання майбутні у боротьбі зі злом.
— на повагу до человеку.
Додати в таблицю душа Шукшинское розуміння людяності, совість, доброта.
VIII етап. Мелодія. «І всі і більше нічого землі не чутно. І висить на мотузці луна».
Так, життя триває. І йде новий день. «Трохи займалося світле ранок. І величезне веселе сонце викотилося через гори. І добре було сидіти і розмовлятимуть. Так славно відчувати, що таке життя за вікнами велика ти також є у ній. І прийде завтра день, а ти — й у ньому є, і щось, може, хороше візьме і буде. Якщо помножити, можна й на хороше сподіватися» «Розмови за сухої ясної луне».
IX. Твір: «Світлі душі» по Шукшину, Астафьеву і Солженицину.
Д.З: реферат худ. особенности оповідань Шукшина.
«Думи» «Злилися воєдино кінь, і чоловік і летіли в чорну ніч. І ніч летіла назустріч їм, густо била межи очі важкими запахами трав, відвологлих під росою. Якийсь дике захоплення охопив хлопця; кров вдарила на думку і гуділа. Це як було політ — начебто відірвався він від землі і полетів. І нічого навколо немає: ні землі, ні неба, навіть голови кінської - лише шум в вухах, лише нічний великий світ стронулся і понісся назустріч. Про те, що в ній братикові погано, не думав тоді. І що гадки на мав. Раділа душа, кожна жилка грала у тілі… Якоїсь такої бажаний, рідкісний мить непосильним радости.
Потім були горе".
«Горе» «Буває влітку час: полин пахне отже сдуреть можна. Особливо чомуто ночами. Місяць світить тихо… Неспокійно душі, нестерпно. І здається в такі величезні, світлі, отруйні ночі вільно, зухвало, солодко. Це навіть — не здається, щось інше: відчувається, ждется, чи що. Притомився де-небудь на задах городів, в лопухах, — серце завмирає від незрозумілою, таємницею радості. Шкода мало в нас у життя таких ночей».
«Два листи» Людині приснилася рідного села. Йде що він берегом річки… Там реки-затон. Тихо. Нікого, жодної живої душі навколо. Село поруч, й у селі теж як повымирало все. «Що таке таке — нікого нет-то?» — здивувався людина. Кинув камінь у воду. Він беззвучно пішов на дно. Людина охопив страх. Камінь без звуку потонув. Людини охопив страх. «Щось сталося», — подумав він. І прокинувся. Не міг більше заснути. Став згадувати. Село… Сірі хати, курна вулиця, кропива у тинів, кури на призьбі. А селом — степ так колки. Так палає зоря в півнеба. Трапляються ще невеликі озерця: вечорами вода у яких гладка — гладка, і вся зоря як у дзеркалі. Добре сидіти березі цих маленьких озер, думати… У душу з тишею разом вкрадываться неспокійно — ніжне почуття до всьому у світі.
Далеко-далеко проскакає табун коней у нічний, повисне над дорогий, в повітрі, смужка пилу й довго тримається. І знову тихо. Ну й тиша така на земле!
Зоря повільно гасне. Начебто залишився ти землі зовсім одні. Не страшно, не самотньо… але йому дуже неспокойно".