Понятие звільнення з кримінальної відповідальності несовершеннолетних

ПОНЯТТЯ ОСВОБОЖДЕНИЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ОТВЕТСТВЕННОСТИ.

Поняття «звільнення з кримінальної відповідальності» з’явилося радянському кримінальному праві нещодавно, в 1958 року, коли Основи кримінального законодавства Союзу і союзних республік вживали їх у заголовку і тексті КК РРФСР 1960 року. Тоді інститут звільнення з кримінальної відповідальності почав активно розвиватися, основною тенденцією було використання у боротьби зі злочинністю не кримінально-правових коштів, а заходів впливу суспільства. Інший передумовою становлення і розвитку цієї фінансової інституції у російському кримінальному законодавстві стало те, що значної частини злочинів, передбачених Кодексом РРФСР 1960 року, ставилася до категорій злочинів, не які мають великий суспільної небезпечності, межуючих із адміністративними й іншими правонарушениями.

Правова природа звільнення з кримінальної відповідальності тісно пов’язані з самою кримінальної ответственностью.

Утруднює процес виявлення правової природи звільнення з кримінальної відповідальності відсутність єдиної погляду питанням про кримінальної відповідальності та її сущности.

Деякі автори розглядають кримінальної відповідальності з одного боку, як певну обов’язок, з іншого — як осуд і порицание[1]. Так, М. А. Шнейдер вважає, що кримінальної відповідальності «…означає яка з кримінального закону обов’язок особи звітувати перед радянським судом у суспільно небезпечних діях та понести заслужене осуд покарання у разі винного заподіяння вреда"[2]. Пов’язуючи кримінальної відповідальності з обов’язком піддатися осуду і відбути покарання, дані автори мають через відбути покарання, оскільки про кримінальної відповідальності, на думку, можна говорити буде лише тоді, коли обвинувальний вирок винесено з призначенням наказания.

Такі думки помилкові (*). Правильніше ототожнення кримінальної відповідальності держави і покарання, бо трактування кримінальної відповідальності як обов’язки особи зазнати покарання неправомірно переносить основний аспект ретроспективної відповідальності, не регульованої нормами кримінального права1.

Тому, хоча кримінальної відповідальності і є у межах кримінальних правовідносин, вона може ототожнюватись із елементом кримінальних правовідносин, яким є обов’язок злочинця понести позбавлення. Кримінальна відповідальність — це обов’язок особи відповідати за скоєний злочин, змішують юридичний аспект проблеми ретроспективної відповідальності, з этическим2. Обличчя то, можливо зобов’язаним, але не зазнати згодом відповідальності. Наприклад, обличчя, скоїла злочин, за певних умов після закінчення термінів давності не то, можливо притягнуто до відповідальності, коли всі цей час мусить був її претерпеть.

Не можна ототожнювати кримінальної відповідальності і з кримінальними правоотношениями3. Кримінальні правовідносини значно ширше за обсягом правовідносини, що становить кримінальної відповідальності (правовідносини відповідальності). Якщо обличчя, скоїла злочин, перебуває в державою кримінально-правових стосунки з часу здійснення злочини і до погашення чи зняття судимості, то правоотношение відповідальності має місце лише за здійсненні кримінальної ответственности.

Ототожнення кримінальної відповідальності, з однією з елементів кримінального правовідносини (обов'язком особи), кримінально-правовими відносинами у цілому або сукупністю кримінально-правових, кримінальнопроцесуальних і кримінально-виконавчих відносин як суперечить чинному карному законодавству, а й призводить до неправильного висновку межі кримінальної відповідальності, що, своєю чергою, спотворює її суть і содержание.

Так, визначаючи кримінальної відповідальності як особи зазнати ті чи інші поневіряння та страждання за скоєний злочин, М. З. Лейкина вважає, що вона виникає з скоєння злочини минулого і завершується від'їздом покарання. Проте її реалізація починається з процесуального притягнення до кримінальної відповідальності, проходить стадію призначення покарання й завершується його исполнением1.

На думку Я. М. Брайнина, кримінальної відповідальності як особи зазнати поневіряння та страждання за скоєний злочин виникає з моменту притягнення його як обвинувачуваний й надалі остаточно реалізується у формі судового приговора2. Трохи іншої думки дотримується М. А. Огурцов. Вважаючи, що кримінальної відповідальності — це тягар принудительно-воспитательных заходів (заходів процесуального припинення, покарання, публічного викриття і засудження, іншого право обмеження), фактично покладене в наявності, скоїла злочин, переконаний, що ця відповідальність починається з застосування до обвинувачуваному заходів процесуального припинення, яке у обмеження його особистою свободи та інтересів. Якщо ж запобіжний захід щодо обвинувачуваного не застосовується, то кримінальної відповідальності виявляється у призначенні винному покарання й його исполнении1. Ця думка поділяють та інші ученые2.

Звісно ж обгрунтованим, емоційне обличчя ні з жодному разі неспроможна перетерплювати кримінальної відповідальності з скоєння злочину. Такий стан суперечило б конституційному принципу здійснення правосуддя лише судом (ст. 118 Конституції РФ), відповідно до яким не може визнаватися винним у скоєнні злочину, і навіть піддана кримінальному покаранню інакше як у вироку суду й в відповідно до закону (ст. 49 Конституції РФ).

Виходячи з цього, обличчя неспроможна перетерплювати кримінальної відповідальності під час дізнання чи попереднього слідства ні за обранні заходи припинення, ні за залученні обличчя на якості звинуваченого. Як слушно зазначено у літературі, у випадках обличчя, скоїла злочин, не зазнає ніяких змін у своєму материально-правовом становищі, бо до нього застосовуються норми кримінального права. Кваліфікація ж злочину попередня і юридичною сили немає. Вона має лише процесуальне значення, оскільки визначає межі пред’явленого обвинения3.

У зв’язку з цим не можна можна з думкою тих учених, які виділяють етапи (стадії) реалізації кримінальної відповідальності, визнаючи такими притягнення до відповідальності (коли це оформляється процесуальним актом пред’явлення обвинувачення), призначення та виконання наказания4.

Правоотношение відповідальності виникає не у разі обрання заходи припинення, не використовувати з залученням обличчя на якості звинуваченого, а при застосуванні кримінально-правової норми (одній або кількох) судом, що він від імені держави негативно оцінює конкретне злочин і трагічне обличчя, яка скоїла, в обвинувальному вироку. Тому кримінальна відповідальність не що інше, як осуд і осуд винного в скоєнні злочину судом від імені держави, тобто. публічне державне осуд (осуд, негативна оцінка) певного громадського небезпечного діяння й обличчя, його совершившего1.

Проте за визначенні поняття кримінальної відповідальності годі було обмежуватися лише державно-правової і морально-політичної оцінкою, адресованій особі, винному у скоєнні злочину. Крім цього, у визначенні слід відзначити й такі важливі аспекти цієї інституту, як він примусовий характер, ступінь здійснення правий і обов’язків учасниками кримінальних правовідносин (правовідносини відповідальності), призначення інституту відповідальності у кримінальному праве.

З урахуванням викладеного кримінальної відповідальності є такий захід державного примусу, коли час реалізації правий і обов’язків учасників охоронних кримінальних правовідносин (держави загалом й обличчя, справді вчинила злочин) застосування норм кримінального права конкретне діяння і трагічне обличчя. яка скоїла, піддаються судом негативною державно-правової і морально-політичної оцінці, вираженої у вступив у чинність закону обвинувальному вироку суду, в цілях забезпечення охорони найцінніших громадських відносин від злочинних зазіхань, виправлення правопорушника, попередження скоєння преступлений2.

У літературі немає єдиної думки і питання про сутності та змісті кримінальної відповідальності. Звісно ж неправильним думка, що сутністю кримінальної відповідальності є осуд і осуд винного в скоєнні злочину з боку держави, тобто. морально-політична негативна оцінка, адресована виновному3.

Кримінальна відповідальність — це передусім громадське ставлення, що виник щодо злочину (сутність кримінальної відповідальності). Будучи урегульованим нормами кримінального права, це фактичне громадське ставлення знаходить юридичне вміст у вигляді кримінального правовідносини (правовідносини відповідальності). Реалізація прав і управлінських обов’язків учасників цього правовідносини у суді, коли злочин і обличчя, винна у його скоєнні, негативно оцінюється від імені Держави в обвинувальному вироку, з метою відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого й попередження злочину, означає в водночас, реалізацію кримінальної ответственности.

Визначаючи поняття визволення з кримінальної відповідальності через саму кримінальної відповідальності, вона є відмовою суду від винесення обвинувального вироку стосовно особи, винного у вчиненні злочину, і що з цим застосування щодо нього кримінально — правових санкцій (покарання). Реально таку відмову залежить від винесенні і правоохоронні органи рішення про яке припинення кримінальної справи, що тягне у себе припинення кримінально — правових отношений.

Розкриваючи визначення визволення з кримінальної відповідальності, можна упевнено сказати, що правоохоронні органи, і навіть суд, виносячи рішення про звільнення особи винного у скоєнні злочину від кримінальної відповідальності всебічно розглядають тяжкість досконалого злочину, характеризують особистість винного, і роблячи висновок, емоційне обличчя не має великий суспільної небезпечності, її поведінка нічого очікувати негативно впливати на оточуючих, не караю його тобто. не застосовують санкцій в позбавленні свободи, і навіть інших заходів кримінально правового характеру. Їм представляється, що таке виправлення принесе позитивного результату, як якщо буде застосована інша міра наказания.

Правоохоронні органи, і навіть суд, хіба що дають шанс особі, яке здійснило кримінальна діяння, виправити самому свої і змінити своє ставлення до суспільства, тобто вести правильний спосіб життя, не переступити через закон.

Ось, що пишуть А. Бойків і У. Пройченко про інституті звільнення з кримінальної відповідальності. «Насамперед після звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема у суді, кримінальну справу відповідно до ст. ст. 6−9 КПК РРФСР припиняється виробництвом без винесення обвинувального вироку. Тому суд, як і інші органи, не вирішує питання про винності лица.

З іншого боку, закон не встановлює будь-яких відмінностей у умовах звільнення з кримінальної відповідальності у залежність від органу, вирішального цей вопрос."1.

Більшість сходяться на думці, що визволення з кримінальної відповідальності можливе після пред’явлення обвинувачення. Проте А. Р. Палтсер, розмежує ця була щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності, з передачею па поруки, вважає, що звільнення з передачею в товариський суд можливо без залучення до ролі обвинувачуваної та навіть порушення кримінальної дела.2.

Наявність такої діапазону у думках пов’язана з відсутністю в законодавстві чітких вказуванні у цій вопросу.

Але така позиція уразлива. Объективность—обязательное вимога під час виробництва будь-якого кримінальної справи й тут може бути різних вимог щодо залежність від основи, а виду звільнення з кримінальної відповідальності. Кваліфікованість розгляду справи в самісінький суді теж повинна соизмеряться з кваліфікацією слідчого. Рівень професійної компетенції прокурора, судді і незалежність слідчого може бути високим однаковою мірою мері. Гласність і змагальність процесу — ось переваги, які зумовлюють прерогатива суду на винесення вироку від імені держави. При припиненні зовнішнього кримінальної справи, особливо у стадії передання суду, суд для дослідження доказів не має перевагами перед органами попереднього розслідування. Слід погодитися і на позицію авторів, думають, що зроблено передачу суду виняткового права на припинення справ привела б до переобтяження судових установ і формальному розгляду таких дел1.

Тому правомірно таке рішення цього питання: у випадках, коли підстави для звільнення з кримінальної відповідальності виявлено в стадії попереднього розслідування, кримінальну справу має бути припинено без передачі у суд. Це має поширюватися на все правові норми, які стосуються інституту звільнення з кримінальної ответственности.2.

Відповідно до цієї позицією визволення з кримінальної відповідальності можливе лише до винесення обвинувального суду. Необхідно, проте, уточнити, що, будучи вірним для абсолютного більшості випадків, ці визначення може бути визнано універсальним в силу наступних причин: в п. 1 ст. 349 КПК РРФСР передбачено право касаційної судової інстанції скасування обвинувального вироку з припиненням справи за наявності, вказаних у ст. ст. 5—9 і 402 КПК. Про право на припинення справи виробництвом судом, що розглядає протест, говориться п. п. 2 ст. 378 КПК РСФСР.1.

Оскільки кваліфікація діяння вироку як злочинного вищестоящої інстанцією не заперечується, основою скасування вироку і припинення справи на підставах у разі є невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочини минулого і особистості засудженого, тобто зрадлива оцінка судом суспільної небезпечності діяння і особи, його совершившего.2.

Можлива й інша ситуація, коли вирок першої інстанції повністю правомірний, проте на час розгляду справи в самісінький порядку касації чи нагляду постали нові обставини, дозволяють вирішувати питання припинення кримінальної справи. Зокрема, на думку У. Р. Степанова, висловлену у зв’язку з аналізом ст. ст. 378 і 379 КПК РРФСР, наглядова інстанція наділена правом передачі правопорушників па поруки, передумовою чого служить клопотання громадської організації, або колективу, прийняте після вступу вироку в законну силу.3.

Ми вважаємо, що визволення з кримінальної відповідальності - це припинення чи призупинення кримінальних правовідносин держави особою, які заподіяли діяння, що містить ознаки злочину, факультативно, відповідно до кримінальним законом, що застосовується правозастосувальними органами.

Особливості кримінальної відповідальності несовершеннолетних.

Чинне законодавство вперше передбачає спеціальний розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх. Такі розділи були відомі Укладенню про покарання кримінальних та виправних 1845 р., і навіть Кримінального Укладенню 1903 г.

Заснована на принципі гуманізму, подібну практику відповідає сучасному закордонному карному законодавству, схваленому ООН (Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя в відношенні неповнолітніх, 1985 г.).

Запровадження спеціального розділу наводить, нарешті, у відповідність норми карного і кримінально-процесуального права. КПК Росії із 1951 р. містить главу «Провадження у справам неповнолітніх», у якій зосереджено всі етичні норми, які стосуються особливостям таких процесуальних дій. Позитивним є і те, що у КК РФ 1996 р. вперше законодавчо визначено саме поняття «неповнолітній»: обличчя, якому виповнилися чотирнадцять років, але з виповнилося вісімнадцять. Особи молодший чотирнадцяти років — малолітні, старше вісімнадцяти — совершеннолетние.

Запровадження спеціального розділу виключає можливість застосування до неповнолітнім деяких статей КК, які регламентують питання кримінальної відповідальності держави і покарання дорослих. Наприклад, правила покарання по сукупності злочинів і вироків, мінімальні терміни позбавлення волі і т.д. Головною особливістю, раніше невідомої нашого законодавства, є надання права суду та слідчих органам не залучати до кримінальної відповідальності тих неповнолітніх, досягли віку кримінальної відповідальності, які вследствии відставання в психічному розвитку, не що з психічний розлад, було неможливо повною мірою усвідомлювати фактичний характері і суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) або керувати ними (год. 3 ст. 20 УК).

Запровадженням до закону цього дуже важливого становища завершено багаторічні теоретичні дискусії з проблемі зменшеній осудності і її вплив відповідальність осіб підліткового віку. Ухвалений закон хіба що перекидає місток до перших законодавчих актів Росії від Жовтневої революції, відтворює важливе стратегічний напрям у роботі з превенции злочинності неповнолітніх — виховання, лікування, соціальне забезпечення і потім — заходи кримінальної репрессии.

Виділення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх в самостійну главу означає, що стосовно цих осіб норми про кримінальної відповідальності застосовуються з урахуванням особливих положень, передбачених у справжньої главі. Введення ЄІАС у КК таких особливих положень зумовлено соціальнопсихологічними особливостями осіб, цієї вікової категорії. Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, з одного боку, досягаються вже високого рівня соціалізації (вони з’являється самостійність, наполегливість, вміння контролювати своє поведінка, володіти собою), з іншого — відбувається подальша соціалізація особистості (триває чи завершується навчання у школі, чи в технікумі, відбувається з’ясування свого місця у суспільстві, накопичується досвід міжособистісних відносин). «Для такого віку дуже характерні надмірна категоричність суджень, запальність, неврівноваженість, нездатність оцінити ситуацію з урахуванням всіх і т.д. Ці вікові особливості зумовили встановлення щодо відповідальності неповнолітніх низки винятків і доповнень проти загальними правилами кримінальної ответственности"1.

«Небезпечний вік» — так кажуть часом про підлітків, не що виховали у собі характеру. Подорослішають, мовляв, отямляться. Важко повірити у набирає сили тільки часу. Зрілість приходить який завжди з роками. Вона настає з розумінням відповідальності людей, суспільством, законом.

Зустрічаючись з неповнолітніми правопорушниками, доходиш висновку, що більшість їх немає заходи, боргу, уявлення про дозволене, порядному і непорядочном. Юнак стає рабом своїх бажань, потягу. Життєві потреби в таких підлітків найчастіше примітивні, матеріальні переважають над духовними. Ці хлопці звикли домагатися задоволення якихось своїх бажань за будь-яку ціну, навіть шляхом правопорушень. До того ж половина опитаних осуждённых підлітків, які вчинили крадіжки, хуліганські дії, грабежі, вважали, що вирок занадто суворий, оскільки вони «нічого особливого не зробили». Кожен третій з опитаних зазначав свою «слабохарактерність, відсутність сили воли».

Відома істина: за злочин слід покарання винного. Кожному злочинному діянню відповідає цілком певний вплив, передбачене кримінальний кодекс. Іноді закон переступають підлітки, спосіб мислення яких такий: ризик, звісно, є, але може не впіймають. Але хоч би як намагався злочинець приловчитися, хоч би як намагався «замести сліди», кажуть деякі, «сховати кінці» — злочин усе одно розкриють. Вимога нашого суспільства таке — жоден випадок порушення правопорядку ні залишитися непоміченим, жоден правопорушник ні уникнути ответственности.

Невідворотність покарання має значення як для боротьби з правопорушниками, але й виховання шанування закону, зміцнення законності загалом, виховання в всіх людей звички дотримуватися правові предписания.

За совершённое правопорушення у відповідь сам порушник, з нього першого запитують за содеянное.

У ст. 20 КК розглянуті межі України та умови наступу кримінальної відповідальності особам від чотирнадцяти до вісімнадцяти лет.

САМІ Як і КК РРФСР 1960 р., новий КК встановив два вікових рівня наступу кримінальної відповідальності. За загальним правилом за вчинення основної маси злочинів кримінальної відповідальності настає з шістнадцяти років. Лише у деякі злочину, громадська небезпеку, і протиправність яких, як свідчить багаторічний досвід, й для підлітків, досягли чотирнадцяти років, кримінальна відповідальність настає після досягнення цього возраста.

Що Міститься в год. 2 статті 20 КК перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з чотирнадцяти років, вичерпний і обов’язковим виспівати органами розслідування й заставними суднами під час вирішення питань кримінальної відповідальності неповнолітніх. Разом про те необхідно враховувати, деякі злочину, кримінальна відповідальність які настає тільки з шістнадцяти років, містять елементи інших злочинів, відповідальність за які настає з чотирнадцяти років. Так, за бандитизм (ст. 209 КК) кримінальна відповідальність настає тільки з шістнадцяти років. Але бандитизм, будучи складним злочином, може охоплювати крадіжки, грабіж, розбій, вбивства тощо. Підлітки, досягли чотирнадцяти років, що брали що у бандитській нападі, підлягають відповідно кримінальної відповідальності за інші названі злочину, але не бандитизм. Аналогічна ситуація може б виникнути й під час вирішення питань про кримінальної відповідальності таких підлітків за деяких інших злочину, наприклад, з участю в масові заворушення (ст. 212 КК), які можуть опинитися включати грабежі (ст. 161 КК), хуліганство (ст. 213 КК) і вандалізм (ст. 214 КК). Їх дії будуть кваліфіковані відповідно лише з ст. ст. 161, 213, 214, а чи не по ст. 212 УК.

При скоєнні суспільно небезпечних діянь, які встановлено кримінальної відповідальності з шістнадцяти років і який не містять елементів інших злочинів у складі згаданих у год. 2 коментованій статті, кримінальної відповідальності підлітків до 16 років виключається. До них, як і підліткам, які заподіяли суспільно небезпечні дії віці до 14 років, вживаються заходи виховного характеру без притягнення до кримінальної ответственности.

Неповнолітні, на жаль, часто вже не знають, від якого віку і її які злочину можуть залучатися до кримінальної відповідальності. За даними досліджень щонайменше 30: неповнолітніх гадало, що кримінальна відповідальність настає лише із 18-ї років. Навіть 16- 17-річні підлітки вважали, що з крадіжки, хуліганство, тілесні ушкодження у тому віці кримінальної відповідальності не наступает1. Дані іншого дослідження свідчать, що половині учнів старших класів загальноосвітньої школи була переконана, щодо 16 років взагалі кримінальної відповідальності виключається, а кожний шостий із них допускав її не лише із 18-ї лет.

Чому неповнолітні притягнуто до кримінальної відповідальності на злочини Боротьба з 16-річного, а й за серед них тільки з 14-річного віку ?

Визначаючи кордону віку кримінальної відповідальності неповнолітніх, законодавець приймає до уваги багато обставини, та все ж вирішальне значення саме й надає психологічним особливостям, властивою неповнолітнім відповідного віку, ступеня можливості або здібності усвідомлення ними суспільної небезпечності діянь, їхнім виокремленням злочину певного виду. До того ж до уваги приймаються типові більшість неповнолітніх, досягли даного віку, особливості розвитку з їх інтелекту і воли.

«У повсякденних вчинках чи поведінці неповнолітніх тій чи іншій вікової групи нерідко проявляється з психічна незрілість. Проте остання не усуває кримінальної відповідальності у тих випадках, коли ті ж неповнолітні роблять не звичайні вчинки, а з низки он виходять, особливі дії, якими є преступления"1 .

Неповнолітні може свідомо вибирати варіант належного поведінки, тобто відповідно до вимогами норм правничий та правил людського гуртожитки. Цим першу чергу, й пояснюється, що виникає кримінальна відповідальність, наприклад, ні з 10-річного, саме з 14-річного віку за окремі злочину, а й за інші, зазвичай, — з 16-річного возраста.

Неповнолітні, досягли 14 і 16 років, в достатній мірі можуть осмислювати свої дії, визнані законом злочинами, усвідомлювати їх суспільну небезпечність. І особливо якщо, попри це, неповнолітні усе ж таки скоюють злочини відповідного виду, маючи можливість вступити інакше, вони цілком обгрунтовано можуть бути повинні залучатися до кримінальної ответственности.

Оскільки досягнення передбаченого законом віку — одне з обов’язкових умов кримінальної відповідальності неповнолітніх, необхідна за кожній оказії точно встановити їх вік в останній момент скоєння преступления.

При розслідуванні злочинів і за розгляді кримінальних справ на органах розслідування, Генеральній прокуратурі і судах лежить обов’язок встановлення віку неповнолітнього, залучуваного чи привлечённого до кримінальної відповідальності. Найчастіше вік встановлюється по документам: виписки з книжки реєстрації актів громадського стану, паспорту тощо. Обличчя вважається коли вони певного віку нуль годин наступних у день народження діб. Верховний Суд РРФСР у справі П. зазначив, що засуджений, який учинив злочин близько 24 годин 30 вересня 1964 р., щодня свого вісімнадцятиліття неспроможна нести відповідальність як совершеннолетний1 .

Там, коли документи про віці неповнолітнього відсутні, органи розслідування чи суд зобов’язані призначити для визначення віку судово-медичну експертизу. Як роз’яснив Пленум Верховного Судна СРСР, у своїй обличчя вважається коли вони певного віку над дня народження, а починаючи з наступних діб. У нещасних випадках встановлення віку судово-медична експертиза заборонила днем народження підсудного (обвинувачуваного) можна вважати останній день минулого того року, який названо експертами, а щодо віку мінімальним і максимальним кількостям років виходити із мінімального віку такого лица2 .

Тут слід вкотре відзначити, що особливістю відповідальності неповнолітніх і те, що вони можуть бути суб'єктами деяких злочинів. До до їх числа передусім належать дві категорії преступлений:

1. злочину, де неповнолітні виявляються потерпілими, наприклад, залучення неповнолітнього до скоєння злочину (ст. 150 КК), залучення неповнолітнього до скоєння антигромадських дій (ст. 151 КК), невиконання обов’язків виховання неповнолітнього (ст. 156 УК);

1. злочину, де суб'єктами може бути особи, старші вісімнадцяти років (депутати Державної Думи — 21 рік, судді та — 25 років і т.д.).

Звідси, наприклад, виключається кримінальної відповідальності неповнолітнього: за зловживання службовим становищем деяких категорій посадових осіб (ст. 285 КК), за притягнення явно невинного до кримінальної відповідальності (ст. 299 КК), за винесення явно неправосудного вироку, рішення чи іншого судового постанови (ст. 305 КК). Тут виключається також кримінальної відповідальності осіб, більш старшого віку, але з досягли вказаної у законі віку 21 року й 25 років. Що стосується неповнолітніх відповідальність за посадові злочину виключається, на погляд, й за деякими іншим соображениям.

Є й інші категорій злочинів, скоєння яких неповнолітні також фактично неможливо знайти притягнуто до кримінальної відповідальності. Хоча у законі немає прямих вказівок зв цей рахунок, обставини скоєння певних злочинів дозволяють зробити такий висновок. Таке, наприклад, незаконне приміщення в психіатричний стаціонар (ст. 128 УК).

З сказаного слід, що слідчі, прокурори і судді зобов’язані при вирішенні питання про кримінальної відповідальності осіб у віці 14−18 років всебічно аналізувати як норми КК, що стосуються безпосередньо до неповнолітнього, інші норми цього Кодексу, а й норми інших актів Російського законодавства, що визначають їх статус і в обществе.

Крім віку кримінальної відповідальності держави і осудності важливим умовою, якого кримінальної відповідальності не настає, є винні у скоєнні злочину. Провина то, можливо навмисної або неосторожной.

Наприклад, 15-річний М. Санін, щоб своєму «недругу» М. Пылину, нанёс йому удар металевої платівкою до області очі. У результаті удару у М. Пылина перестав бачити один глаз1. Санін, завдаючи удар, усвідомлював суспільно небезпечний характер свого дії, передбачав, що внаслідок може настати суспільно небезпечне наслідок як тяжкого тілесного ушкодження, і хотів його початку. Тому зробив злочин з прямим умыслом.

Чотирнадцятирічний У. Костін одному з багатолюдних пляжів Підмосков'я посварився з незнайомими хлопцями. У Костина було мисливське рушниця. З метою застрашити хлопців, от воно відкрило безладну стрілянину в місці скупчення відпочиваючих громадян, у результаті них був убит2. Костін, звісно, усвідомлював суспільно небезпечний характер свого дії, передбачав, від цього може настати тяжке наслідок, але з хотів подібного результату, лише свідомо допускав (непрямий умысел).

Наведемо приклад скоєння злочин з необережності. Група хлопців направилася купатися у річці. Під час спуску по стежині з крутого берега до річки Ю. Павловський, що йшов останнім, несподівано штовхнув попереду йде, а той, не стримавшись, штовхнув, своєю чергою, інших дітей. Одне з них упав камені та зламав ногу1. Здійснюючи свої дії, Павловський не передбачав, що настане що така наслідок. Але він був і міг передбачити можливість його початку. Отже, Павловський зробив злочин, квалифицируемое по год. 1 ст. 114 КК, як тяжке тілесного ушкодження необережно у вигляді небрежности.

Особи віком від 14 до 16 років не відповідають за організацію злочинних співтовариств та що у них (ст. 208, 209, 210 КК і ін.). У таких випадках залежно від характеру совершённых дій їм призначається покарання або приготування до якогось злочину, протягом якого відповідальність настає з 14-річного віку, наприклад вбивства, розбійному нападу (ст. 105, 162 КК), із посиланням год. 1 і 2 ст. 30 і год. 2 ст. 66 КК, або за скінчені злочину (ст. 111, 112, 162 УК).

Неповнолітні, як дорослі, добровільно які від доведення злочину остаточно, звільняються й від кримінальної ответственности.

Вивчення судової практики показує, що половина злочинів скоєно неповнолітніми в співучасті, групою. Нерідко як організаторів, підбурювачів і соисполнителей виявляються дорослі особи, які мають злочинний досвід. Тут у зв’язки й з відмінностями в віці неповнолітніх можливі різні варіанти кваліфікації злочинів. Там, коли неповнолітній досяг віку кримінальної відповідальності, доросле обличчя відпо-відає совершённое злочин як співучасник і з ст. 150 КК. У ситуаціях, коли неповнолітній не досяг віку кримінальної відповідальності, доросле обличчя відповідає як по ст. 150 КК, але й злочин, яке зробив неповнолітній (посереднє заподіяння), за 57-ю статтею КК, яка передбачає цей злочин. Це знаходить підтвердження й у дещо інших ситуаціях. Так, дії дорослого особи, вчинила розбійний напад чи грабіж спільно в неповнолітніми, не досягли віку кримінальної відповідальності, кваліфікуються відповідно по п. «а» год. 2 ст. 162 чи п. «а» год. 2 ст. 161 КК незалежно від цього, що не притягнуті за вказаною підставі до кримінальної відповідальності. При згвалтування у складі злочинної групи, коли неповнолітні не притягнуто до кримінальної відповідальності, для дорослих учасників злочин визнається совершённым групою — і підлягає класифікації по п. «б» год. 2 ст. 131 КК. Роз’яснення Пленуму Верховним судом РФ у питанні підлягає застосуванню й у справжнє время1 .

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Судна РРФСР від 25 грудня 1990 р. № 5 «Про судової практиці у справах злочинах неповнолітніх і залученні в злочинну і іншу антигромадську діяльність», під час розгляду справ про злочини неповнолітніх, совершённых з участю дорослих, необхідно старанно з’ясовувати характер відносин між дорослою і підлітком, оскільки ті дані можуть мати вирішальне значення задля встановлення ролі дорослого в залученні неповнолітнього в злочинну або ту антигромадську деятельность.

Якщо скоєння злочину неповнолітнім передувало неправомірне провокує поведінка дорослих осіб, зокрема визнаних потерпілими у справі, суд вправі визнати цю обставину пом’якшувальною відповідальність виновного.

Виокремлюючи особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, КК виходить із тог, що у частині КК деякі положення або спеціально регламентують відповідальність неповнолітніх, або поширюються на неповнолітніх, саме: при визнання рецидиву не враховуються судимості за злочину, скоєні до вісімнадцяти років (ст. 18 КК), встановлюються межі віку наступу віку кримінальної відповідальності у цілому і поза деякі злочину (ст. 20 КК), неповноліття винного сприймається як що пом’якшує обставина (ст. 61 КК). З цього випливає, що з вирішенні питань кримінальної відповідальності неповнолітніх слідчі, прокурори і судді зобов’язані керуватися як положеннями глави 14 нового КК, а й положеннями частині УК.

Там, коли норми загальної частини КК, наприклад, про звільнення від кримінальної відповідальності (ст. ст. 75−78 КК) чи про звільнення від покарання (ст. ст. 79−83 КК), на уроках кримінальноправовим регулюванням збігаються до нових норм глави 14, що належить до неповнолітнім (ст. 92, 93 КК), застосуванню підлягають останні як спеціальні норми, що ці питання вирішують для неповнолітніх більш сприятливо, ніж норми, які стосуються особам старше вісімнадцяти лет.

Звільнення неповнолітніх від кримінальної ответственности.

Від кримінальної відповідальності неповнолітній то, можливо освобождён як у загальним підставах, і спеціальними, у яких лише до цієї категорію осіб. Заодно слід пам’ятати, що при застосуванні загальних видів звільнення з кримінальної відповідальності враховуються особливості притягнення до кримінальної відповідальності осіб, не досягли вісімнадцятирічного возраста.

Неповнолітній то, можливо освобождён від кримінальної відповідальності у зв’язки й з діяльним каяттям (ст. 75 КК), у зв’язку з примиренням з потерпілим (ст. 76 КК), у зв’язку з зміною обстановки (ст. 77 УК).Например, согласно статистичних даних избербашского міського суду за 2000 год у зв’язку з діяльним каяттям звільнили 12 несовершеннолетних, в зв’язки й з примерением з потерпілим 5 человек, а всвязи зі зміною обстановки 0 человек.1 Вказані вище підстави у відношенні їх передбачають будь-яких вилучень із правил. При звільнення від кримінальної відповідальності особи, який досяг вісімнадцятирічного віку, у зв’язку з спливанням термінів давності (ст. 78 КК) необхідно враховувати особливості термінів давності стосовно неповнолітнім. Відповідно до ст. 94 КК, проти них вони скорочені наполовину. Отже, підліток звільняється з кримінальної відповідальності, якщо з дня скоєння злочину минули такі терміни: а) рік після виконання злочину невеликої тяжкості; б) роки після скоєння злочину середньої важкості; на п’ять років після виконання тяжкого злочину; р) сім із половиною рочків після виконання особливо тяжкого преступления.

До особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, як і до дорослого злочинцям, можна застосовувати амністія і помилование.

Поруч із загальними видами звільнення з кримінальної відповідальності у законодавстві містяться і спеціальні види, застосовувані лише у особам, які досягли вісімнадцяти років. У год. 1 ст. 90 КК йдеться: «Неповнолітній, вперше який учинив злочин невеличкий чи середньої важкості, то, можливо освобождён від кримінальної відповідальності, якщо визнають, що його виправлення то, можливо досягнуто шляхом застосування примусових заходів виховного впливу.» Отже, звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності закон пов’язує із низкою обстоятельств:

1. злочин має скоєний впервые;

2. діяння має ставитися до злочинів невеличкий чи середньої тяжести;

3. позитивна характеристика особистості підлітка, що дозволяє переконатися, що мета його виправлення можна досягти примусовими заходами виховного впливу. Така убеждённость повинна складатися з урахуванням характеру суспільної небезпечності діяння (оцінка важливості об'єкта зазіхання, роль неповнолітнього в злочинному зазіхання, ступінь завершеності діяння, розмір шкоди причинённого саме неповнолітнім, тощо.), даних стосовно особи злочинця (вперше робить злочин невеличкий чи середньої важкості, загалом позитивно характеризується педагогами, злочин скоєно внаслідок збігу несприятливих для млостей обставин, не вийшов з-під контролю батьків або осіб, їх які заміняють, не страждає алкогольної чи наркотичної зависимостью).

За наявності даних обставин, ні з урахуванням мотивів совершённого злочини і поведінки винного після виконання злочину, так само як при з’ясуванні питань у тому, застосовувалися до нього раніше примусових заходів виховного впливу і які саме, питання про застосування неповнолітнього примусових заходів виховного впливу можуть бути поставлений як у стадії попереднього слідства, і на стадії судового разбирательства.

На стадії попереднього розслідування прокурор чи слідчий з дозволу прокурора виносить постанову ж про припинення кримінальної справи і передачу його матеріалів спеціалізований державний орган, що призначає несовершеннолетнему примусових заходів виховного впливу на відповідність до положеннями статті 90 КК. На стадії судового розгляду суд сам виносить постанову про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності держави і призначає йому одну чи кілька примусових заходів виховного впливу. Усі спеціальні види звільнення осіб, не досягли вісімнадцяти років, від кримінальної відповідальності пов’язані з застосуванням заходів виховного впливу, тобто. встановлених законом заходів державного примусу до неповнолітнього, які скоїли злочини невеличкий чи середньої важкості, з метою їхнього виправлення педагогічним засобами без притягнення до кримінальної відповідальності. Примусовими є оскільки вони призначаються, й наводяться у виконанні незалежно від волі неповнолітнього або його законного представника, обов’язкові як осіб, що скоїли злочини, так інших. Їх реалізація забезпечується силою державні органи, наділених спеціальними повноваженнями. Невиконання призначеної заходи тягне негативні правові наслідки, прямо зафіксовані законе.

За вмістом заходи, передбачені год. 2 ст. 90 КК, носить виховний характер. За умов їх застосуванні вплив на неповнолітнього виявляється насамперед за допомогою переконання, доведення до свідомості негативною оцінки його вчинку, неприпустимість суспільно небезпечного поведінки. Мета виправлення досягається без залучення підлітка до кримінальної відповідальності чи ні застосування кримінального покарання, при економії заходів кримінальної репрессии.

Отже, вищезгадані заходи для своїм змістом є виховними, а, по характеру виконання — примусовими. З кримінальним покаранням вони теж мають лише зовнішня подібність. Між ними існують якісні відмінності, що визначають їх різну правову природу. У примусових заходи відсутні елементи кари. Не тягнуть у себе судимості, не діляться на основні додаткові види. Орган, призначає цього заходу несовершеннолетнему, сам визначає тривалість їх терміну, виходячи з даних стосовно особи винного і розвитком усіх обставин справи. Наслідком невиконання неповнолітнім примусових заходів виховного впливу є можливість притягнення до кримінальної відповідальності за поданням спеціалізованого державного органу та напрями їм матеріалів суд. Примусові заходи виховного впливу застосовуються до осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку на даний момент їх призначення, досягнення особою повноліття виключає їхнє застосування. Стаття 90 КК передбачає такі примусових заходів виховного впливу: а) попередження; б) передача під нагляд батьків або осіб, їх які заміняють, або спеціалізованого державний орган; в) покладання обов’язки загладити причинённый шкода; р) обмеження дозвілля встановлення особливі вимоги щодо поведінки несовершеннолетнего.

Застосування примусових заходів виховного впливу, які обмежують прав людини і громадянина (названі на п. «в» і «р» ч.2 ст. 90 КК), з ст. 46 і 118 Конституції РФ припустиме лише судом.

Зміст примусових заходів виховного впливу розкривається у ст. 91 УК.

Попередження, відповідно до Закону, полягає у роз’ясненні недосконалелітньому шкоди, причинённого його діянням, і наслідків повторного скоєння злочинів, передбачених КК РФ. Це впливу має як виховне, і правове значение.

Передача під нагляд полягає у покладання батьків або осіб зазмінюють, або на спеціалізований державний орган обов’язки по виховного впливу на неповнолітнього і контролю над його поведінкою. Законом передбачена двох суб'єктів, яким можливо доручення надзора:

1. батьки (особи, їх заменяющие);

2. спеціалізовані державні органы.

Обов’язки батьків або осіб, їх які заміняють, творяться з сімейного права. Батьки відповідають за виховання та розвитку своїх дітей, зобов’язані турбуватися про здоров’я, фізичному, психічному, духовному і моральному розвитку своїх дітей (ст. 63 СК РФ). Передача неповнолітнього під нагляд не наділяє батьків певними іншими правами і обов’язками стосовно дитині, що передбачено СК РФ, вона лише повинна спонукати їх до більш активному виховного впливу на підлітка, усунення чи нейтралізації криміногенних умов, служить попередженням про необхідність посилення контролю над вільний час підлітка. Цей захід доцільна лише тих випадках, коли батьки або особи, їх які замінять, ще мають впливом геть підлітка, правильно оцінюють скоєне їм, можуть забезпечити у майбутньому належне поведінка неповнолітнього, здійснювати його повсякденний контроль. Закон не вимагає згоди батьків (осіб, їх які заміняють) передати їм під нагляд неповнолітнього, але він необхідний, бо інакше втрачається зміст цієї заходи. Якщо зазначені обличчя на з низки причин, не мають можливість здійснювати контролю над поведінкою підлітка, неспроможні забезпечувати належне виховання, неповнолітнього доцільно передавати під нагляд державному органу. Їм нині є комісія у справах неповнолітніх за відповідного місцевий орган самоуправления.

Обов’язок загладити причинённый шкода покладається з урахуванням майнового становища неповнолітнього і наявність в нього відповідних трудових навичок. Законодавець піднімає мети взагалі усунення шкоди; загладити — отже применшити, пом’якшити шкода, причинённый потерпілому совершённым злочином. Законом не визначено та її вид; у злочинах може бути як матеріальним, і моральним. Але потрібно звернути увагу до що міститься в год. 3 ст. 91 КК вказівку на майновий стан неповнолітнього та її відповідні трудові навички, свідчить у тому, що законодавець має на увазі насамперед майновий збитки. Його відшкодування можливо при таких умовах: підліток має самостійний дохід (заробітна плата, стипендія, пенсія, інші законні джерела) або відповідне майно; має трудовими навичками, що дозволяє власноручно усунути причинённый шкода (відремонтувати повреждённые речі, привести до належного вигляду приміщення тощо.). Спосіб, яким заглажен причинённый шкода, значення немає. Збитки то, можливо возмещён грошима, замість зіпсованого предмета передається якісна річ, виробляється установка демонтованого устаткування й т. буд. Відшкодування шкоди як грошової компенсації треба використовувати вкрай обережно, щоб не спровокувати нового майнового злочину, викликаного матеріальними утрудненнями неповнолітнього. Відшкодування шкоди виробляється добровільно через судового исполнителя.

Що стосується, коли в неповнолітнього віком від 14 до 18 років, немає доходів чи іншого майна, достатнього для відшкодування шкоди, шкода має бути возмещён в цілому або в якої бракує частини, його батьками чи особами, їх які заміняють, якщо де вони доведуть, що «збитки виник з їхньої вини. Так, Ставропольським крайовим судом 12 травня 1996 р. Федоренко А. П. засуджений по год. 4 ст. 117 КК РРФСР до позбавлення волі. Ухвалено стягнути з його матері має значення матері потерпілої Яцуковой А. У. враховувати компенсування моральної шкоди 5 мільйонів рублей1 .

Обмеження дозвілля встановлення особливі вимоги щодо поведінки неповнолітнього можуть передбачати заборона відвідин певних місць, використання певних форм дозвілля, зокрема що з управлінням механічним транспортним засобом, обмеження перебування, а поза домом після певного часу діб, виїзду до інших місцевостях без дозволу спеціалізованого державний орган. Неповнолітньому то, можливо пред’явлено також вимога повернутися в освітнє установа, або працевлаштуватися з допомогою спеціалізованого державний орган. Проте, всі ці обмеження переслідують позитивну мета — захистити підлітка шкідливих впливів микросреды, ні з допомогою контролю нормалізувати його поведение.

Закон містить приблизний, а чи не вичерпний перелік можливих обмежень, застосовуваних неповнолітнього. Він може істотно розширено з урахуванням конкретних обставин скоєння злочину, оточення підлітка, його в неформальних об'єднаннях антигромадською спрямованості, умов, характеру навчання чи трудовий діяльності, службової, матеріальної чи іншого залежності, відносин із потерпілим, співучасниками злочини минулого і т. д.

Застосування примусових заходів виховного впливу на відношенні неповнолітнього було відомо, і КК РРФСР. Проте, новий КК, крім деякого термінологічного розбіжності у найменуваннях цих заходів, містить й вагоміші відмінності. Насамперед, примусових заходів виховного впливу можна застосовувати тепер тільки при скоєння злочинів невеликої тяжкості (раніше — злочинів, не які мають великий суспільної небезпечності), а й злочинів середньої тяжкості. З іншого боку, з нового КК не вказується, ким (яким органом) неповнолітній то, можливо освобождён від кримінальної відповідальності у в зв’язку зі застосуванням примусових заходів виховного впливу і ким (яким органом) може бути призначені цього заходу. Отже, не виключається визволення з кримінальної відповідальності органом дізнання, слідчим із згоди прокурора чи прокурором, і навіть судом, але призначення цих заходів із урахуванням їх примусового характеру виконання можна тільки судом.

Застосування примусових заходів щодо неповнолітнього є альтернативою кримінальної відповідальності, яка виключає застосування до нього покарання. Суд може призначити одночасно декілька тисяч видів примусових заходів виховного впливу. Це дуже обгрунтовано, оскільки з своїм змістом й направленості впливу вони різняться у реальному дійсності можуть поєднуватися. Приміром, може бути одночасно призначені попередження і передачі під нагляд батьків, покладання обов’язки загладити причинённый шкода і її дозвілля. Відповідно до год. 4 ст. 90 КК у разі систематичного невиконання обличчям, не коли вони вісімнадцятирічного віку, примусової заходи виховного впливу цей захід за поданням спеціалізованого державний орган скасовується і матеріалів направляються щодо залучення неповнолітнього до кримінальної відповідальності. Цим підкреслюється фактично умовний характер застосування примусових заходів виховного впливу на відношенні несовершеннолетних.

Попередження злочинів серед неповнолітніх. Кримінальна статистика протягом багато часу фіксує тенденцію постійного дедалі більше інтенсивного зростання злочинності неповнолітніх як у території колишнього Радянського Союзу РСР, і біля Російської Федерации.

Кількість неповнолітніх, що скоїли злочини, збільшилася 1992 р. проти 1966 р. в 2,4 разу, з 1985 р. — на 52,5%, зокрема лише порівняно з 1991 р. на 18%.1.

У Російській Федерації в 1992 р. неповнолітніми скоєно стільки злочинів, як у 1988 р. з усього колишньому СРСР, і якщо це порівняння провести за показниками 1961 р. (рік, від якого ведуть постійне статистичне спостереження по стабільним показниками), то 4,7 разу больше.

У 1993 р. число виявлених неповнолітніх, що скоїли злочини, збільшилося проти 1992 р. поки що не 8,4% та й склав 203,8 тис. чоловік, або 16,1% від загальної кількості злочинців всіх вікових груп. Російської Федерації |Тимчасові періоди |Середньорічне число неповнолітніх, | | |що скоїли злочини (тис. чол.) | |1966;1970 рр. |81,1 | |1971;1975 рр. |90,1 | |1976;1980 рр. |104,7 | |1981;1985 рр. |110,8 | |1986;1990 рр. |134,3 | |1991;1993 рр. |183,8 |.

Нині неповнолітні є однією з найбільш кримінально уражених тих категорій населення. З кожних 10 тис. підлітків в віці 14—17 років, протягом 1992 р. виявлено 227 человек. 3].

Злочинність неповнолітніх у Росії останнє десятиліття росла усемеро швидше, ніж змінювалося загальна кількість населення цієї вікової группы.

У багатьох регіонів неповнолітні злочинці значною мірою визначають стан злочинності загалом. У Архангельської, Камчатської, Кемеровської, Сахалінської, Мурманської областях частку неповнолітніх доводиться кожен третій злочин, а, по окремих видів значно больше.

У 1992 р. зростання злочинності неповнолітніх був відзначений на територіях усіх суб'єктів, входять до складу Російської Федерації, за винятком республіки Татарстан, Хабаровського краю і Читинської области.

Ретельніший аналіз динаміки злочинності неповнолітніх дає змоги виявити низку дуже важливих в криминологическом відношенні обстоятельств.

Перше Російської Федерації всі роки, протягом яких регулярно ведеться статистичне спостереження, належала до держав колишнього Союзу РСР, мали найвищий рівень злочинності неповнолітніх і вирізнялися найінтенсивнішими темпами його зростання — загалом на 14−17% щоп’ять лет.

Друге Зростання злочинності неповнолітніх, починаючи з 1975 р., відбувався і натомість скорочення чи крайнім незначного в окремі роки збільшення від кількості цієї вікової групи у населення России.

Третє. Походив він разом із загальним зростанням злочинності країни, що охоплюють й інші вікові групи населення, але він був більш интенсивным.

Четверте Злочинність неповнолітніх росла, як і раніше, що у окремі періоди каральна практика щодо цієї категорії населення була досить суворої. У період 1973;1984 рр. темпи зростання судимості неповнолітніх випереджали зростання виявленої злочинності цього контингенту злочинців, а загальна кількість підлітків, засуджених у період до заходам, що з позбавленням волі, була дуже великою. У 1981;1985 рр. середньорічне число засуджених неповнолітніх була великим не лише за післявоєнний період, але й все пожовтневі роки Радянської власти.

П’яте Дуже істотну поправку в статистичну картину гніву й динаміки злочинності неповнолітніх може зробити є повнішим облік такого явища, як латентність, коли за поганого виявлення, дефектів реєстрації скоєних підлітками злочинів, фактичний рівень цієї злочинності, якщо судити з оцінкам фахівців-експертів, в 3−4 разу вище, ніж офіційно відбиваного статистикой.

Практика боротьби з злочинністю неповнолітніх постійно наводить як до відомим спотворень загальної картини цього явища з допомогою неповноти реєстрації уго-ловно караних діянь, до неточною і навіть неправильної кримінально-правової політики щодо збудженою і розслідуваним кримінальних справ, визначенням виконання наказания.

Розслідування з справам неповнолітніх рухається шляхом фрагментирования дійсності через небажання слідчих виявляти всіх учасників злочину, всі системи зв’язку, все епізоди тощо. буд. У результаті виявляється, що крадіжка нібито відбувається без навідників і збувальників краденого, спекуляція без організаторів придбання предметів спекуляції, наркомани функціонують власними силами без у виробників і розповсюджувачів наркотиків тощо. буд. Дані обставини ведуть до спотворення всієї статистичної картини злочинності: штучно знижується загальна кількість осіб, які вчинили злочин, число різновікових груп, що у злочинних діяннях, і др.

Взаимосвязь злочинності неповнолітніх з злочинністю молодежи.

Молодими людьми у віці 14−29 років відбувається 57% злочинів у Росії. Показники кримінальної вражена населення віком 14−17 і 18- 29 років демонструють певну стабільність і подібність тенденцій їх змін, що з існуванням загальних причин злочинності загалом і з структурним елементам. Дослідження підтверджують взаємозв'язок злочинності цих вікових груп, особливо вплив злочинності старших вікових груп на злочинність несовершеннолетних.

Зв’язок злочинності неповнолітніх й молоді двостороння. Злочинність неповнолітніх це хіба що відбиток чи тінь злочинності молоді, оскільки молодші намагаються повторювати поведінкові стереотипи старших, а злочинність старших поповнюється з допомогою припливу вчорашніх неповнолітніх. Злочинність неповнолітніх хіба що містить у собі і минуле (допреступное соціально отклоняющееся) поведінка підлітків та його майбутнє злочинну поведінка під час переходу в старші вікові групи. Вплив дорослої злочинності на злочинність неповнолітніх найчастіше здійснюється опосередковано — через злочинність молоді. Тому характеризувати злочинність неповнолітніх лише його справжнім станом неправильно.

Злочинність неповнолітніх — це лише початкова частина загальної злочинності. Саме зв’язку з злочинністю інших вікових груп утворює особливо небезпечне кримінальне обличчя злочинності неповнолітніх. Сила зв’язку злочинності неповнолітніх з злочинністю інших вікових груп змінюється залежно від видів злочинних зазіхань. Общеуголовная корислива злочинність неповнолітніх тісніше пов’язані з корисливої злочинністю молоді та дорослих, ніж насильницька преступность.

Більше слабка зв’язок насильницької злочинності неповнолітніх з злочинністю дорослих обумовлена, зокрема, тим, що це вид злочинності проявляється у різних галузях життєдіяльності: у неповнолітніх це загалом досуговая злочинність, і дорослі - побутова або профессиональная.

Виникають і проглядаються особливо наростаючі останніми роками тенденції до автономізації злочинності неповнолітніх від злочинності дорослих як наслідок розширення прагнень і можливостей (особливо у матеріальному сенсі) до незалежному від дорослих способу життя. Це явище, своєю чергою, породжує дедалі більше різноманітні антиі асоціальні об'єднання неповнолітніх. Дедалі частіше виникають зіткнення інтересів злочинних груп неповнолітніх, молоді та дорослих у зв’язку з з контролювати виробництвом і які збутом наркотиків, заняттям проституцією і т. п.

Особливу небезпеку обману взаємопроникнення злочинності неповнолітніх й молоді, для взаємозв'язку цій основі даних контингентів представляють звані групи ризику. З огляду на тенденції до омолодженню злочинності у яких дедалі більше виявляються особливості підліткового та юнацької вікових груп, дедалі більше виражений общегрупповой характер набуває споживання спиртних напоїв і наркотиків, секс, проституцію. У діях груп ризику наростає агресивність. Активно іде процес підпорядкування молодіжних груп ризику організованою злочинності. Розширюється соціальна база поповнення груп ризику за рахунок безробітних, підлітків, які займаються малим бізнесом, неповнолітніх, що з місць позбавлення волі, юнаків, демобілізованих з армії й не знайшли собі місця у життя, підлітків із малозабезпечених, зубожілих сімей і др.

Останніми роками спостерігається процес — усі більш масового залучення неповнолітніх й молоді до структур тіньової економіки та організовану злочинність як низових виконавців. Навички організованості дозволяють підліткам легко встановлювати монополію на уподобаний ними вид протиправної діяльності. Організована злочинство й дорослі рекетири охоче виводять до зони видимості підлітків, опікуються їх професійним злочинним формуванням і зростанням, рекрутируя в своїх рядах у разі виникає необхідності. У кожну третю групу здирників, викритих в 1987;1991 рр., входили неповнолітні. У найгіршому разі 1991 р. обліку органів міліції налічувалося більш 55 тис. неповнолітніх, які входили у складі 15 тис. молодіжних угруповань антигромадської спрямованості. Їх очолювали 198 злодіїв у законі, 78 з яких знаходилися в заключении.

Сьогодні лідери організовану злочинність — це це з дорослих, але намітилося поява їх і з молодіжних груп злочинців, які у кримінальному середовищі, починаючи з неповнолітнього віку. Це вселяє організовану злочинність нова якість — тісніше і скоординованої стає злочинну діяльність неповнолітніх і дорослих, істотно розширюються її сфери, і возможности.

Особливості поширення злочинності несовершеннолених в регионах.

Аналіз розподілу злочинності неповнолітніх у регіонах виявляє довгострокову стійкість низки важливих питань у криминологическом відношенні тенденций.

У межах як Російської Федерації, а й колишнього Союзу РСР, всі роки, охоплені статистичним наглядом, існують сталі й дуже серйозні кількісним вираженні відмінності рівнів злочинності між окремими групами територій (республіками, краями, областями тощо. буд.). Причому різницю між ними за цим показником настільки великі, що зміни, чи це річні коливання або стійка тенденція до зростання чи зниження, спостережувані уже багато років, як правило, не дозволяють будь-якої території переміститися по досягнутому рівню злочинності з однієї групи в другую.

Найвищі показники злочинної активності неповнолітніх по коэффициентному показнику — кількість злочинців на 10 тис. населення віці 14—17 роківмають сьогодні: Республіка Тува — 453, Хабаровський край — 378, Республіка Бурятія — 364, Приморський край — 360, Сахалінська область — 348. Найнижчі показники: Республіка Дагестан -76, Кабардинобалкарская Республіка — 77, Республіка Північна Осетія — 94.

Різниця рівнів злочинності неповнолітніх між тими групами територій сягає 6−7 раз (порівнювати між колишніми республіками Союзу РСР — 15−17 раз).

Утойчивая тенденція інтенсивного зростання злочинності неповнолітніх, насамперед у регіонах з найвищої злочинної активністю даного контингенту, дає підстави припустити, що саме цій території досягнуть той критичний рівень насичення злочинністю (з їхньої масштабам, формам, методам застосування тощо. буд.), коли зупинити зростання його виробництва звичайними засобами невозможно.

Багатьма дослідниками (А.І. Долгова, Г.І. Забрянский, Г. М. Миньковский та інших.) виявлено стійка залежність між рівнем злочинності і такими показниками, котрі характеризують регіон, як питомий вага і загальна кількість дітей і підлітків у населення; частка неповнолітніх, що у гуртожитках: переважання у структурі дорослого населення самотніх жінок, неблагополучних, і навіть неповних сімей, як і батьків, професія яких вимагає і частих чи тривалих отлучек, сімей, що прибули з інших пунктів; висока концентрація засуджених осіб, побутових правопорушників (п'яниць, хуліганів тощо. буд.), осіб, які перебувають в різних медичних обліках (алкоголіків, психічно хворих та ін.). Проте особливо тісний залежність встановлено між особливостями злочинності і кількістю распавшихся родин у регіонах (Д. У. Єрмаков). При порівнянні регіонів за цим показником встановлено майже повне збіг мінімального і максимального рівнів злочинності неповнолітніх і відповідними показниками распавшихся семей.

Це дає підстави розглядати сімейне неблагополуччя як основного показника до пояснень відмінностей злочинності неповнолітніх у регіонах, прогнозування її тенденцій, і навіть для вибору пріоритетних напрямів профілактичної работы.

Кримінологами встановлено і стійка залежність між місцем, яке даний населений пункт, район за ознакою його привабливості для молодіжного дозвілля, та вищим рівнем злочинності неповнолітніх. До 20−25% всіх злочинів, скоєних у центральному, найбільш великому місті кожного регіону країни, як й у центральних районах цього інших міст, посідає підлітків, які живуть за межами відповідної території. Велика частка злочинності тимчасово які прибули до приміські зони, курортні місцевості, території із високим концентрацією туристов.

Порівнюючи злочинність неповнолітніх у районах і містах, можна буде усвідомити, як і так і інша з кожним роком залучає дедалі більше характеризуються подібними параметрами. Впровадження міського життя в села, створення промисловості, у сільськогосподарських районах, висока інтенсивність переростання він у міські поселення, в селища змішаного типу істотно зблизили злочинність неповнолітніх у місті та селе.

Структурные, мотиваційні й інші основні криминологические характеристики злочинів несовершеннолетних.

Найпоширенішим кримінологія є структурний аналіз злочинності неповнолітніх, проведений стосовно восьми видам злочинів: навмисним вбивствам, навмисним важким тілесним ушкодженням, згвалтуваннями, розбоям, здирництву, крадіжкам особистого майна, хуліганству, крадіжкам державного та громадського имущества.

Починаючи з 1991 р., то цим видам злочинів знову намітилося стійке зростання. У 1992 р. проти 1991 р. збільшилася кількість неповнолітніх, які вчинили: 11 навмисних убивств — на 15,8%, навмисні тяжких тілесних ушкодження — на 12,3%, крадіжки державного або громадського майна — на 31,1%, крадіжки особистого майна — 31-ий%, здирства метою заволодіти державним чи громадським майном — на 59,5%, здирства метою заволодіти особистим майном громадян — на 40,4%.1.

Множаться факти заволодіти вогнепальною зброєю застосування її опору працівникам міліції та злісного непокори їх законним вимогам. Зростає залучення неповнолітніх до сфери міжнаціональних конфліктів, що стимулюється діяльністю екстремістських національно-патріотичних і шовіністично налаштованих організацій корисною і движений.

Серед неповнолітніх дедалі більше поширюються нові види злочинів, які раніше були властиві лише дорослим: торгівля зброєю і наркотиками; притоносо-держательство, сутенерство; розбійні напади проти підприємців та іноземців; викрадення заручників; різноманітні форми вимагання; зазіхання життя і душевному здоров'ї жертви з допомогою катувань, інших жорстоких способів звернення; шахрайські дії з валютою і цінними паперами: комп’ютерні злочину; торгівля краденим; рекет в середовищі; що у перерозподілі дефіциту, видобуток якого можлива легальним шляхом (залізничні, авіа і театральні квитки, ювелірні вироби) і др.

Усе це вкупі взяте дозволяє зробити висновок у тому, що відбувається зростання злочинності неповнолітніх Російській Федерації. Понад те, є дані, дозволяють стверджувати, що дані офіційною статистикою дедалі менше відбивають картину дійсного зростання. Це відбувається колись всього через все меншою інформованості правоохоронних органів про скоєних злочинах, порушеннях, пов’язані з їх регистрацией.

З погляду кримінологічної оцінки, важливо з відповіддю: як насправді складалося у роки й не так видове, скільки мотиваційний співвідношення насильницької і корисливої злочинності неповнолітніх, які реально відбувалися зміни? Щоб точніше визначити дане співвідношення, кримінологи часто групують все статистичні й інші кількісні показники злочинності у трьох групи: стосовно насильницьким, корисливим і корыстно-насильственным злочинів. Є численні спроби структурувати злочинність неповнолітніх залежно від мотивів скоєних протиправних діянь й на інших показниками. Виділяються, наприклад, злочину, скоєних з мотивом користі, жорстокості, агресивності, сексуальним, егоїзму, наслідування, самоствердження та інших. Однак враховуючи, що статистика майже фіксує мотиви злочинів, можливості такого структурування злочинності практично реалізувати завжди важко. Тому мотиваційний стуктурирование злочинності можна є або менш точно за результатами вибіркових досліджень. Встановлено, наприклад, що з скоєнні підлітками крадіжок корисливі мотиви превалюють лише кожному третьому-четвертому разі. У більшості інших — це мотиви солідарності, самоствердження разом із груповий залежністю чи гіпертрофованим віковим легкодумством. Є дані, що свідчать про зростання поширеності корисливих мотивів під час проведення убивств, заподіянні тілесних ушкоджень (з 15−20% у роки до 25¹⁰% в 1990;1992 рр.). Узагальнивши матеріали таких досліджень, можна зробити висновки: а) корислива мотивація злочинів, скоєних неповнолітніми, останніми роками присутній практично по більшості складів; б) її реальний питому вагу серед мотивації іншого порядку в час найвищим, він досягає приблизно 35¹⁰%; в) основними предметами задоволення корисливих мотивів всі у більшою мірою стають різноманітних імпортна і вітчизняна техніка (автомашини, відеомагнітофони, радіоі фототовари — до 60%), дефіцитна модний одяг (до 20%), валюта, цінних паперів, гроші, золото, срібло, коштовності (більш 20%).

Реальність зростання корисливої спрямованості в злочинності підтверджується, безумовно, і динамікою конкретних видів корисливих злочинів, їх значним збільшенням внаслідок економічних труднощів, зниження життєвий рівень основної маси населення, втрати перспектив зберегти звичні побутові умови і навіть выжить.

Злочинність неповнолітніх завжди носила переважно груповий характер. Через вікових, психологічних та інших особистих якостей групове поведінка як позитивного, і негативного характеру — це у більшою мірою норма для неповнолітніх, ніж відхилення від нее.

Стійка одноосібне вчинення повної свободи дій із боку підлітка, якщо вони мають протиправний, асоціальний характер, представляє велику підвищену небезпеку обману суспільства (по зухвалості, витонченості, підготовленості тощо. буд.). Якщо оцінити таку поведінку з позицій боротьби з злочинністю, то до певних меж групове вчинення злочинів легше, ніж не групове, одноосібне, піддається і виявлення, і фіксації, що дозволяє реально побачити й знати, з хто, і як бороться.

Проте якщо виходити з кримінологічної оцінки негативних соціальних наслідків, які реально переживає суспільство, у результаті протиправних дій, скоєних групою неповнолітніх, то ці наслідки значніша, ніж наслідків від дій преступника-одиночки.

Підвищена імпульсивність, жорстокість, інтенсивність і ситуативність групових злочинів, скоєних підлітками, досить часто істотно обтяжує наслідки таких злочинів. Легкість швидкого неформального об'єднання, звички до спілкуванню, підвищений інтерес до конфліктним ситуацій, потреба у самореалізації, прагнення оригінальності та унікальність, нестійкість ідейних, моральних та правових переконань за певних, особливо критичних обставин, за стислий період часу здатні багаторазово збільшити небезпека вміло спровокованих антигромадських дій неповнолітніх. Усі це може запровадити їх негативні наслідки рівня вищого в порівнянні про те, що спостерігається внаслідок протиправних дій дорослого населения.

Частка групових злочинів приблизно 1,5−5 разів більше аналогічного показника дорослої злочинності і як 20−80% (залежно від видів злочинів, їх територіального і розподілу і т. буд.) у структурі всієї злочинності неповнолітніх. Питома вага груповий злочинності неповнолітніх найвищий у 14-летних, найнижчий у 17-річних. Він вище при крадіжках, грабежі, розбоях, зґвалтуваннях, нижче — при навмисних вбивства та тяжких тілесних пошкодженнях; вище у сільській місцевості (по порівнянню з колишніми що склалися містами) й у республіках, областях, мають показники найбільшої злочинної активності, зокрема які включають численні молоді, що розвиваються міста, курортні, портові населені пункты.

Здебільшого при груповому протиправне поведінці неповнолітніх переважають несталі, короткочасні освіти. Проте, за підрахунками дослідників, майже половині з на них можна оцінити як зорієнтовані тривалу діяльність, перервану у результаті заходів, прийнятих правоохоронні органи у зв’язку з першими злочинами, досконалими членами даних групп.

Останніми роками намітився процес зміцнення груп неповнолітніх з протиправним поведінкою. Приблизно три п’ятих такі групи мають разновозрастный змішаний склад учасників, що посилює орієнтацію їх у тривалу діяльність що така, сприяє її інтенсифікації: отягощению мотивації, підвищенню зухвалості і упорства.

До половини і більше злочинів скоєно неповнолітніми, які самі мали вже досвід злочинну діяльність. Більше половини злочинів даного контингенту становить спеціальний рецидив, особливо високий його питому вагу по майновим преступлениям.

До середини1980;х років найхарактерніших (в 50−60% випадків) місцем скоєння злочинів підлітками був район їх проживання, навчання, роботи. Становище змінилося. Нині кожна третє-четверте злочин відбувається підлітками у місцях їх звичного досугового спілкування, частіше що у Інших районах чи сусідніх населених пунктах.

Широко поширений погляд на злочинність неповнолітніх в основному як у вуличну. Насправді дослідження свідчать, що досить великий і невпинно зростає частка злочинів, скоєних ними у квартирах і престижних будинках, чужих житлах, в гуртожитках та інших приміщеннях по місцеві навчання чи роботи, у сфері транспорту. По вибірковим даним, наприклад, в квартирах і нежилих приміщеннях відбувається кожен третій згвалтування, в якому беруть участь підлітки, кожна десята хуліганство. На території у приміщеннях на роботі, навчання відбувається кожне восьмое-десятое злочин (крадіжка, хуліганство). На вулицях, площах, стадіонах, скверах відбувається приблизно кожне четверте-п'яте преступление.

Близько половини злочинів скоєно неповнолітніми після 22 годин, від чверті до третини — у навчальний і робочий час, у процесі неконтрольованих виходів із навчальних установ і підприємств чи безпосередньо на роботі чи навчання. Розподіл злочинів по робочим, вихідним, святкові дні відповідає питомій вазі відповідних днів на рік. У деяких місцевостях відзначаються сезонні коливання злочинності неповнолітніх під час канікул, сільськогосподарських робіт. Значно частіше проти особами старших вікових груп вони скоюють злочини із травня до листопада місяць. Два останніх- 3 роки у зв’язку з погіршенням організації виробництва їхньої літній відпочинок (особливо у великих містах) рівень злочинних проявів у період серед неповнолітніх і ще більше як серед молоді помітно возрос.

Рік у рік ростуть негативні соціальних наслідків, заподіювані злочинами неповнолітніх, моральні риси і матеріальні втрати. У наш час злочинність неповнолітніх стала значно більше суспільно небезпечної, ніж в усі попередні годы.

Половозрастные характеристики неповнолітніх, які вчинили преступления.

У узагальненому вигляді характеристика неповнолітніх злочинців по статевою складу зводиться до следующему:

. частка осіб чоловічої статі серед злочинців (90−95%) завжди значно вищий їх частки у населенні даної вікової групи, населення відповідних регіонах країни (48−52%);

. частка дівчат, які роблять злочину (4−10%), навпаки, значно менше їх частки у населення. За умов, зростання числа злочинів серед цього контингенту осіб придбав стійку тенденцію, співвідношення осіб чоловічого й основою жіночого статі серед неповнолітніх злочинців протягом тривалого мало изменяется;

. частка осіб жіночої статі в злочинності неповнолітніх в 3−4 рази менше проти аналогічними показниками дорослої злочинності. Щоправда, слід пам’ятати, що протиправна активність у вчиненні суспільно небезпечних діянь від дівчат, зазвичай, також висока, але переважно до ними віку кримінальної відповідальності. По статистичних даних, питому вагу осіб жіночої статі серед які перебувають на профілактичному обліку в інспекціях у справах неповнолітніх майже всі останні роки приблизно 2−2,5 разу вищим частки їх серед неповнолітніх, що скоїли злочини. Ще вище серед дівчат, які роблять правопорушення і поставлених на внутришкольные, внутриучилищные обліки (25−30%). Кожна вторая-третья повія є неповнолітньої. Нерідко вони у ролі наводчиц, соучастниц в крадіжках, грабежі, вимаганнях, шахрайстві і навіть убийствах.

Багатьма дослідниками відзначається вищий, проти юнаками, відсоток злочинів, скоєних дівчатами в тверезому стані, в одиночній тюремній камері, в житлових приміщеннях, а чи не надворі. Їх злочину мають більш прихований характер, менш зухвалі небезпечні. У дівчат трохи інакша, ніж в юнаків, видова структура злочинів. Найчастіше вони роблять крадіжки грошей, цінностей, вещей.

Вибіркові дослідження свідчать, що половину всіх суспільно небезпечних та інших асоціальних діянь як загалом, і практично за всі окремо враховуються складам, неповнолітні роблять до 16 років. Кожне четверте правопорушення роблять особи, які досягли 14- років. Тільки частини вживання спиртних напоїв 16−17- літні займають домінують серед усіх підлітків, виявлених по цьому основанию.

Серед злочинців найбільша питома вага (36⁰%) всієї сукупності скоєних злочинів становлять особи віком 16 років. Максимальний питому вагу цієї вікової групи відзначений майже з усіх складам злочинів. Винятки зафіксовано щодо крадіжок державного устрою і громадського майна, розкраданням вогнепальної зброї та боєприпасів боєприпасів, де домінують 14-річні, і навіть по угонам автомо-тосредств, де явно переважають 17-летние.

Протягом кількох років відбувається зростання частки серед неповнолітніх 14−15-річних злочинців з 19% під час 66−70 рр. до 29% під час 91−93 рр. За такими видам злочинів, як згвалтування, грабежі, крадіжки особистого майна, неповнолітніми відбувається кожне третье-чет-вертое преступление.

У структурі злочинів та інших суспільно небезпечних діянь, скоєних неповнолітніми всіх без винятку вікових груп, найбільший питому вагу становлять різноманітних розкрадання. Особливо це належить до 11−13-летним, але характерне й для підлітків старшого віку У віці 14−16 років усе більшої ваги набуває вживання спиртних напоїв. У 17-річних у структурі творення злочинів істотно виділяється по питомій вазі хулиганство.

Характеристика злочинності різних за роду занять соціальних груп несовершеннолетних.

Кримінологами зафіксовано істотні розбіжності злочинної активності контингентів неповнолітніх, виділених залежно від своїх роду занять. За рівнем цієї активності усі вони рік у рік ранжируются (якщо йти убутній) у суворо певному порядку: непрацюючі і неучащиеся — працюючі - учні професійно-технічних училищ — учні загальноосвітніх шкіл — учні технікумів і студенти вузів. Судячи з розрахунках, така констатація сповідує й нині. Але є ряд обставин, дозволяють відзначити нові тенденции.

Протягом кількох років іде процес помітного зближення майже всіх (за винятком непрацюючих і неучащихся) категорій неповнолітніх по рівню що проявляється ними активності у скоєння злочинів. Причому, з кримінологічної погляду, особливо важливий те що, що зближення різних контингентів правопорушників відбувався за основному через зростання числа злочинних проявів, зафіксованих статистикою стосовно таким раніше благополучним групам, як учні технікумів, студенти вузів, школярі. Учні ПТУ і що разом на протязі тривалого становлять 50−59% у структурі неповнолітніх злочинців і забезпечує приблизно 23−25% - у відповідній групи населення країни. За даними за 1991 р. серед неповнолітніх, що скоїли злочини, 21% склали школярі, 22% -учні профтехучилищ, 24% - працюючі, 23% - непрацюючі і неучащиеся.1.

Некоторые особистісні особливості неповнолітніх преступников.

Всім або «майже всіх неповнолітніх, що стали на шлях скоєння злочинів, вибір такий варіант поведінки безпосередньо чи кінцевому підсумку пов’язані з особистісними деформациями.

Особливості інтересів, потреб, взаємин у сфері провідною діяльності, характерні для неповнолітніх злочинців, включають стійку втрату зв’язку з навчальним чи трудовим колективом, повне ігнорування їх правових і соціальних моральних оцінок. Попри те що, що у рівнем освіти, визначеного за формальними показниками проходження шкільного навчання, відстають одноліткам лише 8−10% неповнолітніх злочинців, у тому числі у п’ять-шість разів більша частка осіб, не успішних зза відсутності старанності. Будучи вираженням і відповідних ціннісних орієнтації, негативного відносини, складывающегося у цьому виді діяльності, таке ставлення до істотно утруднює як соціалізацію, так і ресоциализацию підлітків у процесі їх виправлення і перевоспитания.

У виробничій сфері цих підлітків характеризують відсутність інтересу до виконуваної праці, утилітарне ставлення до професії (як до можливості отримати від неї лише матеріальну і іншу споживчу вигоди), відсутність пов’язаних із нею планів, відчуженість від завдань виробничого колективу, його потреб. Такі підлітки не відчувають страху звільнення, оскільки вважають, і безпідставно, що завжди зможуть легко влаштуватися до іншого навчальний заклад, інше підприємство й нам навіть, більше, забезпечити високий грошовий і той споживчий доходи, використовуючи умови ринкового свавілля, сформовані останніми роками в стране. 4].

Прагнення досягненню б у навчальної та виробничої діяльності, громадської роботи у правопорушників замінено, зазвичай, досуговыми потребами і якими інтересами. Сама система оцінок і переваг у таких людей дедалі більше орієнтується з цього сферу. Саме фіксуються і гіпертрофовані потреби й інтереси, пов’язані з гонитвою за модної одягом, інформацією, значимої для даної микросреды, тощо. д.

На відміну від особистості з позитивними, схвалюються суспільством інтересами і потребами, розвиток їх в правопорушників часто йде, як в зворотному напрямі, фактичне, переважно безцільне, проведення часу формує відповідний негативний інтерес. Він закріплюється в звички, які, своєю чергою, ведуть до формування социально-негативных потреб. Відповідно перекрученому розвитку потреб на поведінковому рівні виробляються звички до суспільно небезпечним, протиправним способам їх удовлетворения.

Наявність явно виражених негативних зі своєї соціальної сутності потреб та інтересів до використання алкоголю, безцільному перебування на вулиці, в під'їздах тощо. п. зафіксовано щонайменше ніж в 2/3 осіб, що скоїли злочини й інші правопорушення. У відповідній мікросередовищі високої оцінкою користуються азартні ігри, випивки, демонстрація зневаги до норм суспільну поведінку, культивована ворожнеча до певним групам підлітків тощо. п.

Інтереси у сфері техніки, художньої самодіяльності, занять спортом виявляється у три-чотири рази рідше, ніж в підлітків з позитивним поведінкою. І тут непросто в обмеженості їхніх інтересів, саме на досить ранньому, віком, заміщення інтересами і потребами явно асоціальними. До характерних особистих якостей неповнолітніх, які роблять злочину, належить і суттєві деформації їхніх моральних і правових ціннісних ориентации.

Поняття товариства, боргу, совісті, сміливості тощо. п. переосмысливаются цими підлітками, з групових інтересів. Життєві мети зміщуються в них у бік психологічного комфорту компанейско-группового характеру, сьогохвилинних задоволень, споживання, наживи. Здійснюючи аморальні і протиправні вчинки, вони прагнуть усіляко «облагороджувати» їх мотиви, спотворене негативно оцінювати поведінки потерпілих. Але вони чітко фіксується позиція схвалення чи «розуміння» більшості злочинів, заперечення і сповненого ігнорування власної відповідальності за протиправне поведение. 5].

Серед неповнолітніх правопорушників визнається допустимим порушення кримінально-правового чи іншого правового заборони, якщо конче потрібно, зокрема якщо постійно цього вимагають інтереси групи. Необхідність дотримання вимог закону співвідноситься переважно з ступенем ймовірності покарань допущені нарушения.

У емоційно-вольовий сфері підлітків, що скоїли злочини, частіше всього фіксуються ослаблення відчуття сорому, байдуже ставлення до переживань інших, нестриманість, грубість, брехливість, несамокритичность. Виражене ослаблення вольових якостей констатується лише 15−25% случаев.

Емоційна неврівноваженість, марнославство, упертість, нечутливість страждань інших, агресивність також можна віднести до найпоширенішим характерологическим рис неповнолітніх злочинців. І йдеться знову іде про вікових особливостях, які б притаманні основному підлітків взагалі, саме про криміногенних зрушеннях, деформації в морально-эмоциональной, моральної сферах, характерних саме з осіб, які роблять преступления.

Останнім часом дослідниками багато уваги приділено виявлення навантаженість неповнолітніх злочинців різними нервовопсихічними аномаліями. Встановлено, що цих аномалій на правонарушающее поведінка батьків у основному носить непрямий чи опосередкований характер. Вони, зазвичай, стимулюють соціальну неадаптированность, неадекватність реакції підлітків, але з визначають основний зміст конкретні дії, їх нравственно-правовую спрямованість. Щоразу, коли йдеться про осудних суб'єктів, наявність нервово-психічних аномалій не створює фатальною схильності їх до злочинів. Аномалії психіки впливають на механізм формування протиправного поведінки, виступають умови, ускоряющего процес деградації особистості, і навіть чинника, сказывающегося на виборі форми реакцію конфліктну ситуацію, формування специфічної злочинної мотивации.

За багатьма регіонам країни у останні роки констатується більш інтенсивний ріст злочинності серед неповнолітніх з аномаліями психіки, опережавшей за темпами майже у чотири разу зростання злочинності серед неповнолітніх загалом. Нині приблизно кожен сьомийдесятий підліток, що здійснює злочин, має можливість досить виражені відхилення в нервово-психічному стані. Проте переважну частину серед них становлять особи ні з важкими і стійкими захворюваннями, і з психопатичними рисами особи і залишковими явищами після перенесених пологових та інших травм. Важливіше те, що психопатичні риси злочинців в переважній більшості своїй пов’язані з обтяженої спадковістю. Вони 80−85% випадків придбано ними внаслідок несприятливих умов життя та виховання уже. що у значною мірою більш котрі об'єктивно й послідовно пояснює підвищену їх поширеність у злочинців проти підлітками, правопорушень не совершающих.

Основною причиною інтенсивнішої виникнення та розвитку психогенно обумовлених аномалій у неповнолітніх правопорушників є неблагополучні умови їхнього сімейного виховання, що виражаються в тому однині і у наявності різних нервово-психічних захворювань від батьків, у тому алкоголізмі і пияцтво, протиправне і аморальній спосіб життя, жорстокості в семьях.

Як соціально обтяжених дефектів психофізичного і інтелектуального розвитку та стан, мають вищий рівень поширеності серед неповнолітніх злочинців проти підлітками, правопорушень не що чинили, дослідниками зафиксированы:

— різні порушення як психофізичного розвитку, що відбулися період внутрішньоутробного розвитку, пологів, в дитячому і ранньому дитячому возрастах (зокрема від черепно-мозкових травм, общесоматических і інфекційних заболеваний);

— - яскраво виражені, починаючи з дитинства, невропатологические риси і патохарактерологические реакції (надмірна крикливість і плаксивість, підвищена вразливість, легка ранимість, вередливість, аффективность, дратівливість, постійне занепокоєння, крайніх форм рухової активності, порушення сну, мови і др.);

— - захворювання алкоголизмом:

— - явища фізичного інфантилізму (млявість, швидка втомлюваність, знижена працездатність тощо. буд.) або виражене відставання у фізичному розвитку, включаючи дефекти зовнішнього вида;

— - знижений рівень інтелектуального розвитку, створює складнощі у спілкуванні з однолітками, вихователями, у навчанні й праці, що ускладнює придбання необхідної інформації та соціального опыта.

У абсолютній більшості неповнолітній злочинець — та людина, що має звичками, схильностями, стійкими стереотипами антигромадського поведінки. Випадково скоюють злочини їх одиниці. Для інших характерны:

— стала демонстрація зневаги до норм узвичаєного поведінки (лихослів'я, появу у стадії сп’яніння, приставання на громадян, псування громадського майна, і т. д.);

— - проходження негативним питним звичаям і політичним традиціям, пристрасть до спиртним напоям, до наркотиків, що у азартних играх;

— - бродяжництво, систематичні пагони з дому, учебновиховних та інших учреждений;

— - ранні статеві зв’язку, статева распущенность;

— - систематичне прояв, зокрема й у безконфліктних ситуаціях, злобності, мстивості, грубості, актів насильницького поведения:

— - винна створення конфліктним ситуаціям, постійні сварки у ній, тероризування батьків та інших членів семьи;

— - культивування ворожнечі до інших групам неповнолітніх, відмінних успіхами у навчанні, дисциплінованим поведением;

— - звичка до присвоєння всього, що лежить, які можна безкарно відібрати в слабого.

Попередження злочині несовершеннолетних.

У зв’язку з негативними тенденціями злочинності неповнолітніх на рівні неодноразово були спроби знайти шляхи комплексного вирішення питань її попередження. У 1964 і 1977 рр. приймалися великомасштабні заходи для вдосконаленню боротьби з злочинністю неповнолітніх, з ліквідації про причини і умов, сприяють даному явлению.

Криминологические оцінки минулих років до об'єктивних умов, впливають до зростання злочинності неповнолітніх, віднесли збільшення дитячого населення: зростання населення міст; слабкі темпи виконання заходів у області підйому матеріального добробуту людей: недостатній материально-бытовой рівень життя, насамперед самотніх і малозабезпечених багатодітних матерів: надмірну зайнятість жінок-матерів, працівників виробництві й змушених одночасно нести тяготи побутового устрою сім'ї та дітей, при крайньої недостатності дитячих установ, організацій побутового обслуговування; недостатність установ позашкільного і дошкільного воспитания.

До причин зростання злочинності неповнолітніх своєю чергою були віднесено: незадовільні умови виховання дітей у багатьох сім'ях; слабка допомогу батькам у справі педагогічного виховання і підлітків; незадовільні умови для їхньої виховання в багатьох школах і інших дитячих установах, слабка підготовка кадрів, провідних виховні роботи у цих закладах; незадовільні умови виховання в позашкільних установах; незадовільна робота комісій у справах неповнолітніх; формалізм у діяльності багатьох громадських організацій, покликаних сприяти сім'ї, школі, дитячим установам, культурним та інших установам у дітей і підлітків, і навіть міліції, прокуратурі та в суду у питаннях попередження правопорушень неповнолітніх; вади на роботі правоохоронних органів у цій сфері їх деятельности.

Справитися з названими причинами та умовами злочинності неповнолітніх зірвалася ні з роки, ні сьогодні, Певною мірою це пов’язана з тим, численні правові акти, добре опрацьовані в нормативному відношенні рішення з боротьби з безнадзорностью і правопорушеннями дітей і підлітків і залишилися на папері. Виконання їх належним чином не контролювалося, передбачені профілактичних заходів не забезпечувалися необхідними кадрами, матеріальними й іншими ресурсами.

За чинним законодавством координація профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, захист їх прав покладено на комісії у справах неповнолітніх. Вони безпосередньо покликані забезпечувати в организационно-управленческом відношенні взаємодія на регіональному рівнях різних ланок функціонуючої профілактичної системы.

Насправді ці комісії всі роки своєї діяльності, зі великими труднощами справлялися із обов’язками з розгляду конкретних матеріалів про правопорушення дітей і підлітків, здійснюючи і цю частину своєї роботи вкрай неквалифицированно.

Такий стан має об'єктивні причини. Обсяг діяльності комісій з розгляду матеріалів про правопорушення у кілька разів перевищує навантаження судових установ. Підготовче й старанне виробництво за цими матеріалам, включаючи канцелярско-техническое забезпечення даної роботи, здійснює один, часто вже не звільнений від інших обов’язків, то відповідальний секретар даної комісії. За цих умов створити, очолити і функціонально забезпечити комплексну систему охорони правий і інтересів неповнолітніх, профілактику правопорушень дітей і підлітків, систему надання соціальної допомоги сім'ї, де вони могли.

Усе це призвела до того, у процесі виховної, профілактичної і правоохоронної діяльності заходи рівня часто використовувалися вирішення завдань іншого рівня, одне і також установа покладалися завдання, які стосуються різним рівням розв’язання, до найрізноманітніших напрямам роботи з кількома сім'ями і підлітками, і навіть комплексні завдання, потребують узгоджених зусиль кількох органов.

У организационно-управленческом відношенні причетність до виховної і профілактичну роботу із родиною та неповнолітніми, організацій різної відомчої підпорядкованості призводить до того, що рішення комплексного характеру вимагає нескінченних узгодженні, визирований, тверджень в 10−18 відомствах одночасно. Через війну будь-які заходи, за всієї очевидності, значимості, але котрі виступають поза рамки інтересів хоча самого з відомчих установ, не включалися в відповідні нормативні документи без наполегливого втручання вищих органів державної влади чи управління і навіть включені у результаті, зазвичай, не реализуются.

Отже, попри загальну розуміння великий важливості справи профілактики правопорушень, все ланки виховної і профілактичної систем практикою організації і оцінки результатів своєї діяльності (штати, матеріально-технічне оснащення, показники роботи і т. буд.) об'єктивно поставлено у умови, змушують їх передавати свій педагогічний шлюб іншому відомству, шукати і визначити можливості позбуватися дітей і підлітків, потребують особливої уваги, великий витрати зусиль і коштів. У результаті замість наступності роботи з неповнолітніми правопорушниками, підвищення її, постійно йде загальний пошук тієї звалища, куди можна безперешкодно зібрати всіх правопорушників, не відповідаючи право їх подальшу долю. Усе це призводить до відсіванню важких підлітків із навчальних закладів, підприємств, до надмірної концентрації у державних установах, які мають умов виховання і виправлення даного контингенту, зростання кількості фактично бездоглядних дітей, які роблять правопорушення несовершеннолетних. 6].

Склалося явно ненормальне становище, у якому основний тягар профілактичної і виховної роботи, відповідальність ми за неї несуть органи МВС, прокуратури, суду, за своєю природою наділені функціями і методами професії у основному карального характеру, розрахованими насамперед доросле населення страны, ведущее протиправний образ жизни.

Багато років спостерігається процес інтенсивного відійти від профілактичної і правозахисної роботи у сфері сім'ї та дитинства органів освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, втрати ними чільну роль в цієї деятельности.

На законодавчому рівні боротьби з злочинністю неповнолітніх суспільство має ситуацію, у яких колишні нормативні розпорядження явно застаріли, а нові, враховують характер соціальних і нових економічних перетворень, які у країні, ще вироблені. Фактично панує правове свавілля. Союзне законодавство не діє або застосовується, нове республіканське законотворчість за багатьма, зокрема і з основним напрямам профілактичної діяльність у сфері боротьби з злочинністю неповнолітніх, здійснюється стихійно і бессистемно.

Кожне зацікавлена відомство поспішає «себе показати» й уряд пропонує законопроекти сирі, котрі переслідують галузеві інтереси, багато в чому відбивають суб'єктивне сприйняття процесів життя їх упорядниками, далекий від реалій повсякденної соціальної практики, психології мас і окремих осіб. У результаті працівники органів народної освіти, охорони здоров’я, культури позбавлені необхідної нормативної бази щодо здійснення ефективної виховної і профілактичної роботи з несовершеннолетними.

Сьогодні фактично не діє законодавство про інспекціях і комісіях у справах неповнолітніх, громадських вихователях, приемниках-распределителях.

Щоб поліпшити сформовану становище, Президент Російської Федерації Указом від 6 вересня 1993 р. № 1338 «Про профілактиці бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, в захисті їхніх прав» визначив ряд додаткових заходів, вкладених у комплексне розв’язання проблем вдосконалення системи профілактики правопорушень, її істотного реформирования.

Цим документом Уряду Російської Федерації що з територіальними органами виконавчої влади регіонах, запропоновано утворити в 1993;1994 рр. спеціалізовані установи (служби) для неповнолітніх, які потребують соціального реабілітації (у структурі органів соціального захисту населення), спеціальні навчально-виховні установи відкритого типу для неповнолітніх, які вчинили правопорушення, і спеціальні (корекційні) навчально-виховні установи для неповнолітніх, мають відхилення у розвитку й які вчинили суспільно небезпечні діяння (у структурі органів освіти); реорганізувати приймальники-розподільники для неповнолітніх (у структурі органів внутрішніх справ), створивши з їхньої основі центри тимчасової ізоляції для приміщення неповнолітніх. які вчинили суспільно небезпечні діяння. Відповідним відомствам доручено забезпечити необхідне фінансування діяльності цих закладів, розробити проекти законодавчих актів, що регламентують їх правової статус, функції і полномочия.

Для координації дій міністерств та Російської Федерації по профілактиці бездоглядності і правопорушень неповнолітніх на підставі даного указу освічена міжвідомча Комісія зі справам неповнолітніх при Уряді Російської Федерации.

Важливі напрями вдосконалення профілактичної діяльності визначено також Указами президента Російської Федерації від 1 липня 1992 р. № 543 «Про першочергових заходи з реалізації Всесвітньої декларації про забезпеченні виживання, захисту та розвитку дітей у 90-ті роки» і південь від 16 вересня 1992 р. № 1075 «Про першочергових заходи у сфері державної молодіжної политики».

Базуючись цих документах, нині розроблено й реалізується комплекс додаткових заходів, вкладених у: — істотне поліпшення здоров’я дітей і підлітків, їх фізичного, розумового, психічного стану; - законодавче й інша нормативне виділення діяльності сім'ї, й держави виховання підростаючого покоління як особливої сфери, що вимагає найбільших переваг і тоді як іншими сферами виробничу краще й соціальної інфраструктури суспільства, на першочергове і всемірне зміцнення сім'ї батьків як найважливішого та довершеного соціального інституту: — повну і вчасну компенсацію дітям і підліткам через державні та суспільні інститути соціалізації втрат, викликаних втратою сім'ї батьків чи його неблагополуччям; - подолання безвідповідальності за долі неповнолітніх, покалічених особами, здійснюють їх виховання; - створення умов збереження, сталого розвитку та повної реалізації природних потреб людини творчості, труду.

Конкретні заходи, прийняті у цих напрямах лінією держави, передбачають: 1. Рішення основних цілей, що з подоланням спадкових захворювань, необхідністю реального і нічого істотного скорочення народжуваності від осіб, які на алкоголізм і з наркоманією, з аномаліями психічного чи фізичного розвитку. Маю на увазі заходи, створені задля усунення негативних впливів на дітей і батьків екологічних процесів, різних хімічних, зокрема медичних, препаратів, істотне поліпшення родовспомогательной служби й багато іншого. 2. Першочергове безумовна виділення грошових та інших матеріальних коштів, допомогу кожної батьківської сім'ї за можливості (залишковим принципом), а розмірах, справді необхідних, які враховують зокрема і інфляційні, і навіть інші негативні економічні та соціальні процеси у розвитку суспільств. 3. Створення та розвитку країни служби допомоги неповнолітнім та сім'ї, яка, маючи кадрами висококваліфікованих фахівців, значними грошовими й іншими матеріальними засобами, зокрема притулками, притулками, транспортом, міг би забезпечити рішення найскладнішої проблеми підлітків. Створення цієї служби милосердя, допомоги, охорони правий і інтересів неповнолітніх і батьків має супроводжуватись скороченням різноманітних служб, особливо у системі МВС, покликаних інспектувати і контролювати сім'ю та дітей. 4. Створення матеріальних, технічних та інших умов систематичного участі кожного неповнолітнього в посильному, добре оплачуваному праці. Необхідно виключити будь-які форми покарання дітей і підлітків працею, а також залучення до тих його видам, які формують раннього віку нехіть до труду.

У зв’язку з ратифікацією Конвенції ООН про права дитини на Російської Федерації проводяться законодавчі роботи, мають мета: усунути протиріччя правовому регулюванні Конвенцією і законодавством Російської Федерації низки важливих юридичних інститутів, визначальних статус неповнолітніх; заповнити суттєві прогалини, що у даному правовий статус, збагативши його регламентацію з допомогою встановлених даної Конвенцією і невідомих нашого законодавства юридичного права, використання є істотно розширить можливості позитивного формування особистості неповнолітнього (декларація про виживання і здорове розвиток, на достатній рівень життя і др.).

У зв’язку з практичної реалізацією країни концепції реформи на законодавчому рівні у час проробляється питання створенні спеціалізованих судів з справам неповнолітніх. Основоположним принципом своєї діяльності має стати становище Конвенції про права дитини, відповідно до яким переважають у всіх діях у відношенні дітей слід приділяти особливу увагу найкращому забезпечення їхніх інтересів. Передбачається, що це суди візьмуть він як розгляд цивільних справ, що з вихованням і змістом дітей (про розірвання шлюбу, аліментів, позбавлення батьківських правий і т. буд.), і судове розгляд справ про злочини і адміністративні правопорушення неповнолітніх, і навіть справ про злочини дорослих осіб, внаслідок яких порушується нормальний розвиток і дітей і підлітків (залучення в злочинну діяльність, доведення до сп’яніння і др.).

Робляться міри і з суттєвого зміни роботи з неповнолітніми злочинцями за умов виховно-трудових колоній, де їх відбувають наказание.

Загалом у Російської Федерації функціонують 59 виховно-трудових колоній, розміщених у 47 регіонах країни. У 1992 р. у яких утримувалося 20,5 тис. засуджених неповнолітніх, зокрема 1020 девушек.

Відсутність таких установ у 9 республіках і 16 областях Російської Федерації тягне у себе значне за чисельністю этапирование неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі (13 тисяч підлітків щорічно). Вони витрачають можливість чи з родичами, навчатися рідною, дотримуватися сформований спосіб життя, національні і традиції. Нині вишукуються змогу розукрупнення колоній, зміни місць розміщення про те, щоб негайно усунути ці негативні обставини, які б рецидиву злочинів. Розроблена та впроваджується нова схема функціонування колоній для неповнолітніх, що включає у собі: — ділянку розміщувати неповнолітніх тимчасово проведення дізнання і попереднього слідства (слідчому ізоляторі для неповнолітніх) в обласних, крайових і республіканських центрах; - власне виховну колонію з регламентованим порядком змін умов утримання засуджених залежно від поведінки й результатів виправлення: — ділянку ресоціалізації і адаптації до умов життя волі, який передбачає напіввільний режим; - навчально-виробничий комплекс, який би загальноосвітній навчання, професійно-технічну підготовку й трудове виховання; - психологічну службу, що включає кабінети социально-педагогической діагностики, професійної орієнтації, психологічної розвантаження. Створення таких виховних колоній має сприяти більш повного впровадження у практику основних принципів. мьи закріплених міжнародною рівні у мінімальних стандартних правилах роботи з ув’язненими, покликаних забезпечити необхідні умови для виправлення преступников.

———————————- [1] Філімонов В. Д. Громадська небезпека особистості преступника.г.М, 1979. З. 249, 253.

2Шнейдер М.А. підручник за радянським карному праву. М.1950. З. 37 1 Осипов П. П. Теоритические основи побудови застосування кримінально — правових санкцій. Л., 1976. З. 50 — 51.

2 Демидів Ю. А. Соціальна цінність і - оцінка кримінальне право. М., 1975. З. 162.

3 Загородников М. І. Про змісті кримінально-правових відносин // держава й право. 1963. N11. З. 86. 1 Лейкина М. З. Проблеми радянського кримінального права під час розгорнутого будівництва комунізму. Л., 1963. З. 18.

2 Брайнен Я. М. Кримінальна відповідальність і його підставу у радянському кримінальному праві. М., 1963. З. 25. 1 Огурцов М. А. Правоотношение і у радянському кримінальному праві. Рязань. 1975. З. 162.

2 Наташев А. Є., Стручків М. А. Основи теорії виправно-трудового права. М., 1967. З. 9.

3 Філімонов У. Д. Громадська небезпека особистості злочинця. Томськ. 1979. З. 249.

4 Лейкина М. З. Особистість злочинця і кримінальної відповідальності. Л., 1968. З. 31. 1 Тихонов До. Ф. Суб'єктивна сторона злочину. Саратов. 1967.С. 43.

2 Ретюнских І. З. Кримінальна відповідальність і її реалізація. Воронеж. 1983. С. 15.

3 Тихонов До. Ф. Суб'єктивна сторона злочину. Саратов. 1967.-С. 43. 1 Бойків А., Пройченко У. Застосування законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності. Радянська юстиція 1986 № 7 З. 89.

2 Палтсер Г. Р. Відкидання кримінальної відповідальності за радянським карному праву: Автореф. канд. діс. Тарту, 1966. З. 14.

1 Саме там С. 140.

2 Дубинскии А. Я. Припинення кримінальної справи попередньому слідстві. Київ, 1975. З. 87; Ділянок У. У. Громадське поручництво: Кримінальноправовос і кримінально-процесуальне дослідження: Автореф. канд. діс. М., 1962. З. 18. 1 Келина С. Г. Теоретичні проблеми звільнення з кримінальної відповідальності: Докт. діс. М., 1975. З. 125.

2 Бойків А., Пройченко У. Застосування законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності. Радянська юстиція 1986 № 7 З. 89.

3 Степанов У. Р. Передача на поруки у радянському кримінальному прцессе: Авто. реф. канд. діс. Л., 1966. З. 15 1 Див.: Астемиров З. А. «Кримінальна відповідальність покарання неповнолітніх». М., 1970. с. 20 1 «Злочинність і правопорушення», Статистичний збірник, Махачкала., 1995, З. 49 1 Орлов В. С. «Адміністративна і кримінальної відповідальності неповнолітніх». М., 1980. З. 29 1 Бюлетень Верховного Судна РРФСР, 1974, № 12 2 Збірник постанов Пленумів Верховних Судів СРСР і ВЦВК РСФРР. М., 1995. З. 148 1 Бюлетень Верховного Судна РД, 1997, № 2 2 Саме там 1 Бюлетень Верховного Судна РД, 1997, № 2 1 Див.: Збірник постанов Пленумів Верховних Судів СРСР і ВЦВК РСФРР (Російської Федерації) з кримінальних справ. — М.: Спарк, 1995. З. 392, 540 1 Практика застосування покарання. Архів Избербашского міського суда2000 1 Бюлетень Верховного Судна РФ, 1997, № 6. З. 8 1 Інформаційний довідник МВВС г. Избербаша1992г. с9.

1 Злочинність і правонарушение: Стат. Сбор. Прокуратуры г. Избербаша 1992 г. c27 1 Інформаційний довідник прокуратури р. Избербаш 1995 г. c13.

[2] Кримінологія: Підручник /Під ред. Акад. В. М. Кудрявцева, проф. В.Е.

Эминова. — М.: Юрист, 1997.

[3] Курс радянської кримінології: — М., 1985.

[4] Гуров А.І. Професійна злочинність. — М., 1990.