Тероризм

БОРОТЬБА З ТЕРОРИЗМОМ: КРИМІНАЛЬНО — ПРАВОВОЇ І КРИМИНОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТЫ.

Введение

…3.

Глава 1: Тероризм — глобальну проблему современности.

— Поняття та ознаки тероризму як явища сучасної действительности…5.

— Причини й умови які б здійсненню актів терроризма…19.

— Особливості тероризму России…39.

Глава 2: Боротьба тероризмом. Криминологический і міжнародно — правової аспекты.

— основні напрями попередження актів терроризма…43.

— Боротьба тероризмом як загальнодержавна задача…50.

— Міжнародне співробітництво у боротьби з терроризмом…58.

Глава 3: Проблема кримінально — правовим регулюванням боротьби з терроризмом.

— Тероризм і кримінальна ответственность…70.

— Прогалини й недоліки кримінального законодавства регулюючого боротьбу з терроризмом…83.

Заключение

…91.

Список литературы

…93.

Тероризм належить до найнебезпечніших і важкопрогнозованих явищ сучасності, яке купує дедалі більше розмаїття різноманітних форм і загрозливих масштабів. Терористичні акти найчастіше приносять масові кількість людських жертв, тягнуть руйнація матеріальних й духовні цінності, які чинять спротив часом відновленню, сіють ворожнечу між державами, провокують війни, недовіру й ненависть між соціальними і національними групами, що інколи неможливо зламати у плин життя цілого поколения.

Масштаби тероризму, й його міждержавний характер зробили обов’язковою умовою налагодження міжнародної системи протидії йому, координацію зусиль різних держав на довгостроковій основі і найвищому рівні, створення відділу міжнародних організацій боротьби з ним.

Виключне поширення отримав кримінальний тероризм, тобто. вчинення терористичних актів організованими й іншими злочинними групами на пострах і знищення конкурентів, для на державної влади про те, аби домогтися найкращих умов своєї злочинну діяльність. Общеуголовный тероризм можна натрапити у повсякденної, кримінальної практиці дуже багатьох країн, коли хочуть поквитатися чи лякають одне одного різні злочинні группировки.

Тероризм, давно вийшовши за національні рамки, придбав міжнародного характеру. Він був ефективним та вже, звісно, ефектним знаряддям залякування і знищення у віковічному і непримиренному суперечці різних світів, кардинально які різняться один від друга своїм розумінням, усвідомленням і відчуттям життя, своїми моральними нормами, своєї культурой.

Тероризм вмонтований в насильницьку злочинність. Його рівень цін та конкретні форми прояви є показник, з одного боку, суспільної моральності, з другого — ефективності зусиль нашого суспільства та держави з вирішення найгостріших проблем, зокрема у профілактиці і припинення самого тероризму. Це злочин належить до тих видам злочинного насильства, жертвою якої може бути кожен — від жебрака до короля, кожен, навіть тому, котрі мають нічого спільного конфлікт, котрий породив терористичний акт. Звідси крайня вразливість людини, приймаюча катастрофічних розмірів при тоталітарних режимах.

У цьому роботі будуть, наскільки можна, освітлені такі питання, як: Сучасне стан тероризму у світі і зокрема, у Росії. Причини і умови які породжують це зло, основних напрямів боротьби з цим злочином. Також зачіпатимуться питання міжнародного співробітництва боротьби з міжнародним тероризмом, дана кримінально-правова характеристика тероризму, освітлені прогалини й недоліки кримінального законодавства регулюючого боротьбу з терроризмом.

Під час написання даного дипломного проекту, мною було використано роботи таких авторів як Антонян Ю. М. та його робота «Тероризм. Криминологическое і кримінально-правове дослідження», Салимов К. Н. «Сучасні проблеми тероризму», Чуфаровский Ю. В. «Тероризм — глобальна проблема сучасності», також було використано матеріали науково — практичної конференції журналу «Держава право» під назвою «Тероризм: психологічні корені і правових оцінок», у якій приймали участь багато визначні вітчизняні вчені які безпосередньо займаються вивченням проблем тероризму, й інших работ.

Глава I. Тероризм — глобальну проблему сучасності. § 1. Поняття та ознаки тероризму як явища сучасної действительности.

Специфіка і культурний рівень сучасної цивілізації характеризується існуванням гострих глобальних проблем, які зачіпають долі як окремих осіб, соціальних груп, націй, класів, регіонів і континентів, але передусім людства загалом. Досить безвідрадний фон сучасного періоду обтяжений наявністю дуже гостру проблему, несучою у собі все інгредієнти і небезпеки — проблеми терроризма.

Виявлення історичних витоків тероризму, його сутнісних характеристик, соціально — деструктивного початку, тенденцій розвитку та розробки для недопущення для країн світу які вже не є ніж те новим. Проте задля нашого й держави опікується цими питаннями повною мірою стали лише останні роки, коли докорінні зміни припадають на політичних, економічних та соціальних отношениях.

Аналіз статистичних даних показує в усьому світі тенденції до зростання кількості проявів різних видів тварин і форм терору. Вже 60-ті 80-ті роки тероризм починає брати участь у різних країн світу широкого розмаху. По даними журналу «Інтернаціонал секюрити ревью », під час 1970;1978 рр. зареєстровано 5534 терористичні акти". 1981;го р., за даними американського журналу «Джорнел оф енд дипломэси », була скоєно 2700 терористичних актів 125 терористичними групами, що діють у різних районах світу, але переважно в 50 країнах. Дані за 1985 р. показують збільшення таких актів проти 1981 р. на 15%. Журнал відносить до розряду терористичних акти насильства, вимагання, шантажу і т.п. діяння з іноземним елементом, спрямованих проти власності і громадян. Якщо початку 80-х голів кількість терористичних актів у рік була у середньому 500, то даним того ж часопису, в 1984 р. їх кількість зросла до 700, в 1985 р. — до 800 (зростання на 80%).

У американському щорічному огляді з тероризму відзначається, що тенденція ця з невеликими коливаннями продовжувала розвиватися. У 1987 р. було виконано 832 теракту, 1989 р. — 856 тощо. Кількість випадків тероризму особливо збільшується після розпаду СРСР і соціалістичного табору. У 1995;1997 рр. терористичні акти стають жорстокішими, частіше іде проти мирного населення. Посилилися організованість, озброєність, згуртованість злочинних угруповань часто, взаємозв'язок терористичних организаций.

Кількість жертв міжнародного тероризму 1996;1998 рр. збільшилося, хоча кількість терактів зменшилося, але терористи використовують його всі більш смертоносну зброю проти мирного населення. Так 1996 р. кількість міжнародних терактів, хоч і скоротилося, проте число загиблих збільшилося до 311 людина з 177 в 1995 р. У 1996 року помер від рук терористів було поранено 2652 людини. Через війну єдиного вибуху Шрі-Ланці загинуло 90 і поранено більш 1400 человек.1.

Зазначимо, що складність проблеми політичного насильства обумовила і наявність найрізноманітніших термінів, що використовуються її аналізу, зокрема, як-от «екстремізм», «терор», «тероризм», які нерідко трактуються досить довільно. Вихідним, фундаментальним у цій групі взаємозалежних і взаємообумовлених понять є «екстремізм», з допомогою якого позначається відданість крайнім поглядам і способам дії політиці. «Екстремізм» зовсім на нове поняття з політичної словнику людства, бо суспільство протягом більшу частину своєї історії постійно виливало політичне насильство, приобретавшее самі різні формы.

Фактично ровесником і крайнім вираженням екстремізму, є тероризм. Тероризм — це громадський феномен, що полягає в протиправне використання крайніх форм насильства чи загрози насильством для залякування противників з досягнення конкретних політичних цілей. Поняттям «тероризм» у науковій літературі нині стали позначати дії опозиційних організацій, практикуючих політичні вбивства, а поняття «терор» закріпилося за репресивними діями держави за відношення до своїм гражданам.

Безумовно, різницю між державним терором і опозиційним тероризмом у принципі достатньо очевидно. Проте й специфічне проміжне ланка, з'єднуюче ці дві форми: тероризм, потай підтримуваний і спрямовуваний державними органами. Інколи справа ж, коли акції державного тероризму направляються зовні, чітко ставлять за мету заподіяння шкоди інших держав, втручання у їх внутрішнє життя, зміни міжнародних відносин, вони набувають тим самим характер міжнародного терроризма.1.

Що ж до поняття «міжнародний тероризм », «терористичний акт міжнародного характеру », «державний тероризм », поки що ні існує їх загальновизнаною трактовки.

Перу західних авторів належить дуже багато визначень поняття «міжнародний тероризм ». Так було в «Трактаті з міжнародного карному праву «говориться, що тероризм є міжнародним злочином, що загрожує людському спокою та безпеки, ображає загальну совість, і шкодить людської гідності. Тим більше що тероризм також розхитує державні та політичні підвалини країни, причина смерті Леніна і каліцтва людей, завдає суттєвий матеріальним збиткам, загрожує територіальної цілісності. На думку Дж. Дугарда (ПАР), міжнародний тероризм — це насильницькі акти, мають метою викликати політичні зміни, які підривають міжнародні стосунки держави й які міжнародну спільноту розглядає як несумісні із бажаними нормами поведінки. Дж. Дугард говорить про терористичні акти, спрямованих на підрив міжнародної політичною системою зв’язків і суперечать нормам міжнародної основі моралі й права. Гадаємо, що Дж. Дугард не врахував та обставина, що з різновидів міжнародного тероризму є міжнародним кримінальний тероризм у діях міжнародної організованою злочинності. Її учасники може бути далекі від якихось політичних цілей, а акції терору можуть бути проти конкуруючих злочинних організацій інший стране.

Ю. Динстейн (Ізраїль) стверджує, що сутність тероризму загалом і міжнародного тероризму частковості проявляється у безладному насильство, зазвичай направленому проти людей підряд (безневинні жертви терористичного акту) з метою створення масах ідеї, що мета виправдовує засоби: ніж жахливіше злочин, краще з погляду терористів. Фактично, він намагається провести розмежування між поняттями «внутрішньодержавний тероризм» (політичний, кримінальний і інший) і «міжнародний тероризм ». З. Агравала (Індія) вважав, що вдалим є змішане визначення поняття «міжнародний тероризм », у тому числі загальну дефініцію й освоєно основні елементи цього злочину, За його думці, необхідні елементи міжнародного тероризму — це насильством чи застосування насильства, створюють умови небезпеки дли безневинних осіб або населення цілому, і кораблям міжнародний характер злочину. Отже, З. Агравала свідчить про терористичні акти, які у відомої мері зачіпають міжнародні відносини, але загрожують не власне їх суб'єктам і міжнародному правопорядку, а людям, цивільного населення, які мають ставлення до цілям терористичного акта.

Л. Кабрал (Аргентина) пропонував розглядати як міжнародного злочину такі дії, як: I) замах головою іноземної держави чи супроводжуючих його офіційних осіб про, представників відділу міжнародних організацій; 2) захоплення повітряного судна у час міжнародного рейсу й інші дії; 3) злочину проти коштів чи шляхів міжнародних зв’язків; 4) замаху, які скоювалися в місцях проведення зустрічей міжнародного характеру, штаб-квартирах відділу міжнародних організацій, конгресів, олімпійських селах тощо. Цей перелік, проте, не враховує такого істотного моменту, а саме, що об'єктом зазіхань іноземних терористів, навіть за політичних мотиви, може бути мирні граждане.1.

Проте, якщо різні зарубіжні акції терористичних груп здійснюються самостійно й більше не націлені зміну міжнародних відносин, їх, на думку ряду дослідників, можна кваліфікувати як транснаціональний терроризм.

Слід розрізняти і тероризм, що можна назвати внутригосударственным; вона вмикає у собі дії спеціально організованих груп чи одинаків, вкладених у досягнення тих чи інших політичних цілей у рамках самого государства.

Підставою виділення названих форм тероризму є відмінності як і суб'єктів терористичну діяльність, і у її спрямованості для досягнення тих чи інших результатів. У тісного зв’язку з ним розглядати й особливо тероризму як форми підривної діяльності. Проте треба сказати, що бытовавший раніше погляд на тероризм майже як у ворожу діяльність спецслужб інших держав ні точно відбиває дійсність: значної частини актів тероризму відбувається групами й окремими терористами зовсім не від за завданням спецслужб, більше, їх у час прагнуть об'єднати і координувати свої зусилля у боротьбі з терроризмом.

За всього розмаїття висунутих терористичними організаціями та одинаками — терористами гасел, ідей, а де й конкретних вимог, їх соціальна спрямованість служить основою виділення наступних різновидів тероризму: тероризм — соціальний, виданий мети корінного чи часткового зміни економічного або політичного устрою своєї країни; національно — етнічний тероризм, до складу якого організації этно — сепаратистського штибу й організації, поставлених зі за мету боротьбу проти економічного і політичного диктату інонаціональних держав та його представників; релігійний тероризм, пов’язаний або з боротьбою прихильників однієї релігію у рамках загального держав з прибічниками інший, або зі спробою підірвати і скинути світську влада й утвердити влада релігійну, або водночас і іншим одночасно; кримінальний (кримінальний) терроризм.

Перераховані вище різновиду сучасного тероризму на практиці рідко виступають на чистому вигляді. Такі факти дають окремі групи й особистості, які мають соціальний тероризм. Останній, проте, часто буває забарвлений в націоналістичні чи релігійні тона.1.

Як у правової літературі, поняття «тероризм» немає точної чи широко прийнятої дефініції. У «Трактаті з міжнародного карному праву », яка вийшла США під редакцією М. Бассиони і В. Нанди, обгрунтовується об'єктивні труднощі вироблення узвичаєного юридичного визначення тероризму, що пов’язана з тим фактом, що це слово може означати терор і варварство, залякування, і навіть цілу низку різних актів насильства. Учасники V Конгресу ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками (1975 р.) дійшли висновку, що важко дати більш-менш точне визначення тероризму. Відсутність такої дефініції має неабиякі наслідки під час розгляду цього поняття на контексті процесів кримінального правосудия.

Слово «терор «прийшов з латинської (terror — страх, жах). Аналогічне значення мають слова: terror (анг.), terreur (фр.) — жах, страх. Існує й вираз «терористичний акт «(acte de terreur). У. Маллисон і З. Маллисон дають таке визначення: «Терор є систематичне використання крайнього насильства, й загрози насильством для досягнення публічних чи політичних цілей ». Вони відзначають використання терору під час вирішення політичних завдань. У вашій книзі «Міжнародний тероризм і всесвітня безпеку «тероризм трактується ширше й невизначено: загроза насильством, індивідуальні акти насильства чи компанії насильства, ставлять метою першу чергу поступово навіяти страх — тероризувати. Терор також уособлює собою акції масового фізичного, психологічного чи ідеологічного насильства, здійснюваного суспільно-політичними структурами, які мають необмежену владу над які у їх у сфері діяльності соціальним контингентом, з метою схиляння мас до певному поведению.

Слід підкреслити різницю між поняттями «терор» і «тероризм». Від терору тероризм відрізняється следующим.

По-перше, тероризм — це одноразово який чинять акт або серія подібних актів, мають не тотальний, масовий, а, навпаки, локальний характер.

По-друге, суб'єкти тероризму навіть не безмежної, чи взагалі ніякої офіційно встановленої владою над контингентом тій місцевості, де розгортаються їхні діяння, не располагают.

По-третє, якщо терор — соціально-політичний чинник дійсності, то тероризм — явище угловно-правового властивості, та її насильство із єдиною метою спонукання якихабо діям і натомість створеного стану страху має загальне, а місцеве значение.

Терор і тероризм — це різнорівневі явища в ієрархії громадських подій зі своєї суті Доповнень і за значимістю тих наслідків суспільства, які можуть причинить.1.

У результаті обговорення проблеми, у шостому Комітеті Генеральної асамблеї ООН в 1976 р. були спроби дати визначення поняття «тероризм ». На думку Р. Арона, акт насильства сприймається як терористичний у цьому разі, що його психологічний ефект обернено пропорційна його істинним фізичним результатам. Еге. Арегача визначав тероризм як акти, власними силами є традиційними формами загальнокримінальних злочинів, але скоєних навмисно, із єдиною метою викликати паніку і безладдя в організованому суспільстві, зруйнувати суспільний лад, паралізувати протидія терору із боку громадських цих і інтенсифікувати біди й страждання общества.

У Тлумачному словнику В.І. Даля підкреслюється основний сенс, націленість тероризму — лякати смертю, стратою, насилием.2 Трактування В.І. Далем слова «тероризм «ближчі один до сучасному поняттю «тероризувати »: 1) лякати, залякувати, тримати в покорі погрозами насильства, й фізичного знищення; 2) творити розправу жорстокими каральними заходами і катуваннями, розстрілами тощо. С.І. Ожегов уточнює таку деталь: терор — це фізичне насильство, до фізичного знищення, стосовно політичним противникам.3 Таке уточнення невиправдано звужує поняття тероризму, якщо його відносити лише у політичних супротивників. Отже, що й винний здійснив насильство з політичних мотивів стосовно політичних опонентів, а, наприклад, «простих «громадян, то такі дії не можна зарахувати до терроризму.

М. Тамкоч (США), відкидаючи думка, що кожен вид тероризму має політичну мету, пише: «Тероризм є щось більше, ніж анархізм, націлений на руйнація людського життя й існуючого стану заради руйнації… Немає нічого політичного у польському тероризмі: це жахлива форма варварства ». Але він робить обмовку: «Тероризм має політичне значення у разі, якщо у контексті більшовицької революційної боротьби за світове панування ». Звісно ж, що таке вузьке розуміння політичного тероризму дає можливості врахувати таку різновид політичного тероризму, як, наприклад, національний тероризм. Яскравим проявом міжнародного національного тероризму може такий приклад: у Парижі 20-х рік був убитий своїй машині турецький дипломат, за 48 годин по тому, як було убитий його колега, у Відні. Ці вбивства, здійснені вірменськими терористами, стали початком довгою серії терористичних актів національного штибу. З того часу було вбито 21 турецький дипломат.1.

У існування СРСР, особливо у період сталінізму, терор здійснювався свого народу, були акти і журналіста міжнародного тероризму. СРСР та інші соціалістичні країни завжди виправдовували будь-які акції терору, якщо вони відбувалися у процесі «революційних «чи «визвольних «рухів. Саме у вигляді національно-визвольних рухів СРСР намагався встановити прокомуністичні режими у різних регіонах світу, фінансуючи і озброюючи терористичні організації. Західні країни приймали проти заходи, намагалися створити єдиний фронт боротьби з тероризмом. І тому треба створити і єдину концепцію розуміння цього явища і з нею. ЦРУ США запропонувало таке визначення: «Тероризм — це застосування чи застосування насильства у політичних цілях окремими особами чи групами осіб, діючими або проти існуючого у цій країні уряду, коли ці дії спрямовані те що, щоб ударити чи залякати більш численну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої застосовується насильство ». Таке визначення давало США підстави вважати насильство, здійснюване «національно-визвольними рухами », террористическим.

Міжнародний тероризм ЦРУ цей бачили таким за його підтримки іноземним урядом чи організацією спрямований проти іноземних громадян, організацій або урядів. Терористичну діяльність проводять групи, ставлять завдання повалити певний державний лад, виправити національну чи групову несправедливість чи підірвати міжнародний порядок як кінцевої мети своєї деятельности.

Як бачимо, міжнародний тероризм розуміється більшістю авторів як вид насильства (політичного, кримінального), затрагивающего у тому чи іншою мірою міжнародні відносини. Разом із цим у визначеннях відсутні ясні свідчення про об'єкт і суб'єкт цього злочину, до міжнародному тероризму не відносять терор, позбавлений політичних мотивацій, наприклад масових убивств з допомогою вибухових пристроїв, які роблять наркоділки усунення конкурентов.

Міжнародний тероризм досліджувався радянськими правознавцями. Проте через об'єктивних чинників визначення такого тероризму носили однобокий характер. А. Н. Трайнин, перший радянський дослідник міжнародних злочинів, серед інших міжнародних правопорушень не конкретизував цього поняття, а посилався на Конвенцію про попередженні і припиненні тероризму 1937 року. П. С. Ромашкин також відсилає до неї. Д.Б. Левін визначав міжнародний тероризм як вбивство дипломатичних представників, і взагалі політичних діячів інших держав з метою посилення міжнародної напруги та роздування політичних вимог і воєнним конфліктам. Дане визначення неповно, він враховує, що терор може відбуватися стосовно як до дипломатам інших держав, до іншим громадянам. Приклад цього може бути захоплення терористами у Туреччині порома «Євразія ». Терористи висунули умова звільнення заручників і під час Росією політичних, вимог в Чечне.

І.П. Блищенко і Н. В. Жданов писали, що міжнародний тероризм охоплює як насильство проти представників іноземної держави чи іноземної території особами, мають громадянство, не на громадянства країни місця скоєння терористичного акту, а й підривної діяльності однієї держави одного або заохочення такий діяльності біля однієї держави із території другого.

І.І. Карпец розглядав тероризм як злочин міжнародного характеру особливого виду: це є міжнародна або внутрішньодержавна, але має міжнародний (що охоплює чи більш держав) характер організаційна зв інша діяльність, спрямовану створення спеціальних організацій корисною і груп з метою вбивств та замахів на вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, застосування насильства, й захоплення людей ролі заручників для одержання викупу, насильницького позбавлення людини свободи, сполученого з знущанням з особистості, застосуванням катувань, шантажу тощо.; тероризм може супроводжуватися руйнацією і пограбуванням будинків, житлових приміщень та інших об'єктів. На думку автора, мета тероризму — заподіяння збитків демократичним і прогресивним соціальним перетворенням, власності організацій, установ, приватних осіб; залякування людей, насильство з них та фізичне знищення угоду реакційним поглядам і ідеології фашистського, расистського, анархістського, шовіністичного або военно-бюрократического штибу, і навіть отримання злочинними елементами чи покровительствующими їм організаціями, групами, особами матеріальної чи іншого вигоди. Метою тероризму є також дезорганізація та нанесення шкоди нормальних відносин між державами. Охарактеризувавши настільки широко тероризм, І.І. Карпец вважає, що це діяння може й як міжнародне преступление.

Л.А. Моджорян вважає, що «від тероризму як державної злочину слід відрізняти тероризм як злочин міжнародного характеру, що торкається інтересів двох і держав чи порушує міжнародний правопорядок. Терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру, коли: 1) терорист й обличчя, які від терористичного акту, є громадянами одного до тієї самої держави або різних держав, але злочин скоєно поза цих країн; 2) терористичний акт спрямований проти осіб, які мають міжнародної захистом; 3) підготовка до терористичного акту ведеться в державі, а ввозяться іншому; 4) зробивши терористичний акт щодо одного державі, терорист переховується й інші, і йдеться про його видачі». Отже, у радянській правової доктрині спостерігаються істотні розбіжності щодо характеру та змісту міжнародного терроризма.1.

У «Словнику міжнародного права «1986 р. міжнародний тероризм оцінювався як сукупність суспільно небезпечних в міжнародному масштабі діянь, манливих безглузду загибель людей, що порушують нормальну дипломатичну діяльність держав та його представників, і утрудняють здійснення міжнародних контактів, і зустрічей, і навіть транспортних зв’язків між государствами.

Неважко переконатися, що наявні визначення міжнародного тероризму не дають повного та чіткого ставлення до ньому як і справу міжнародному правопорушення. Безсумнівний цікаві формулювання, які вважають міжнародний тероризм до категорії міжнародних злочину, що визначають його суб'єкт, об'єкт і пояснюються деякі ознаки (держава, міжнародні стосунки держави й міжнародний правопорядок, суверенітет держав, політичні та державних діячів, дипломати й т.д.). Більшість дослідників вважає політичного характеру акцій міжнародного тероризму, їх серйозну небезпеку обману світу і міждержавних відносин. Лише деякі автори, розширюючи поняття міжнародного тероризму, належать до ньому і акції общеуголовного характера.1.

Аналіз наукової літератури, міжнародних документів і майже кримінального законодавства ряду розвинених країн показує, що тероризму як діянню властиві такі чотири відмітних признака.

Передусім відмінністю тероризму і те, що він породжує загальну небезпека, виникає внаслідок скоєння общеопасных дій або загрози такими. Небезпека у своїй мусить бути реальної законодавчої і загрожувати невизначеному колу лиц.

Наступна характерна риса тероризму — це публічний характер її виконання. Інші злочину зазвичай відбуваються без претензій на розголосу, а при інформуванні тільки для тих осіб, у яких є зацікавленість у винних. Тероризм ж без широкого розголосу, без відкритого пред’явлення вимог немає. Тероризм сьогодні - це безперечно форма насильства, розрахована масову сприйняття. Тому лише коли ми практично маємо працювати з общеопасными діяннями неясною етимології, то що більше неясностей, тим менше ймовірності, що це акти терроризма.

Поруч із породженням спільної небезпеки і публічним характером дій наступним відмітним з найпершим ознакою тероризму є навмисне створення обстановки страху, пригніченості, напруженості. «Зовсім різні мети, — пише Ю. М. Антонян, — можуть переслідуватися під час нападу на державних підприємств і політичних діячів, працівників правоохоронних органів прокуратури та „рядових“ громадян, при знищенні або пошкодження заводів, фабрик, підприємств зв’язку, транспорту, й інших аналогічні зусилля, та про тероризмі можна говорити буде лише тоді, коли змістом вчинку є залякування, наведення жаху. Це основне риса тероризму, його специфіка, що дозволяє відокремити його від суміжних і дуже подібних до нього преступлений». 1 Причому створюється ця обстановка страху, напруженості не так на індивідуальному чи узкогрупповом рівні, але в рівні соціальному і становить об'єктивно сформований соціально — психологічний чинник, яка впливає інших осіб і що змушує їх до жодних дій у інтересах терористів чи прийняттю їх умов. Ігнорування зазначених обставин призводить до того, що тероризму часом відносять будь-які дії, породили власний страх і занепокоєння у соціальній середовищі. Проте тероризм тим і відрізняється з інших що породжують страх злочинів, що саме страх виникає не сам собою внаслідок отримали суспільного резонансу діянь і складається винним не заради самого страху, а заради іншого, і є своєрідним об'єктивним важелем впливу, причому впливу цілеспрямованого, у якому створення обстановки страху виступає над ролі мети, а ролі засобів досягнення цієї мети. Завдяки створеної обстановці страху терористи прагнуть до досягнення своєї мети, причому не було за рахунок власних дій, а завдяки діям інших осіб, ким покликане впливати залякування, у на відміну від інших злочинів тут є страх іншого, це страх не «паралізуючий», а, як кажуть, «мобілізуючий» вплинув на вибір варіанти поводження, а остання влаштовує виновных.

І із ще однією відмінністю тероризму і те, що з його скоєнні общеопасное насильство застосовується у відношенні одних осіб, або майна, а психологічне вплив з метою схиляння до якогось поведінці виявляється інших осіб, тобто насильство тут впливає ухвалення рішення потерпілим не безпосередньо, а опосередковано — через вироблення (хоч і змушене) вольового рішення самим потерпілим обличчям внаслідок створеної обстановки страху і виражених цьому тлі прагнень терористів. Саме для досягнення результату, який терористи прагнуть отримати з допомогою дій цих осіб, і направляється їх діяльність створення обстановки страху шляхом скоєння чи загрози скоєння общеопасных дій, що можуть призвести до безневинними жертвами й іншим тяжких наслідків. У цьому вплив до осіб, яких терористи бажають отримати очікуваного результату, може бути як прямим, і косвенным.

Отже, резюмуючи існуючі наукові стану та міжнародного досвіду боротьби з міжнародним тероризмом, можна зупиниться ось на чому узагальнюючому визначенні тероризму як явища, вираженого в діянні: Тероризм — це привселюдно скоєних общеопасные дії чи загрози такими, створені задля залякування населення чи соціальних груп, з метою прямого чи опосередкованого на прийняття якого — або рішення чи відмову від неї у сфері террористов.1.

§ 2. Причини й умови, які б здійсненню актів терроризма.

Тероризм має тенденцію до зростання саме у перехідні періоди і етапи життя суспільства, як у ньому створюється певна емоційна атмосфера, а нестійкість є основним характеристикою базових взаємин держави і соціальних зв’язків. Це є благодатним грунтом для вирощування насильства, й агресивності у суспільстві, які нерідко стають самодостатніми цінностями. Усе це призводить до того, що така чи інша економічна, етнічна, соціальна, релігійна чи інша група намагається нав’язати своєї волі суспільству, використовуючи причому у ролі інструмента реалізації своїх устремлінь насилие.1.

Слід зазначити, що знижує успіх боротьби з тим або іншим суспільно — небезпечним явищем значною мірою залежить від розуміння його сутності, причин виникнення і стійкості существования.

Чому ж тероризм сьогодні переріс рамки національної проблеми окремих держав і придбала світові масштаби? Причин досить, назвемо лише найбільш существенные.

Хоч би причинах, що породжують політичний екстремізм і тероризм, ми говорили, які б групи чинників ми виділяли, колись всього, слід наголосити, що Росія має перехідний час, в основі якої лежить переділ власності, прямо затронувший долі й інтереси усіх громадян країни. У рух прийшли трильйони рублів, за якими лежать як «живі «гроші, а й гігантські матеріальні цінності. І все це процес визначає поведінка окремих осіб, всіх значних соціальних, перебігу етнічних та професійних груп населення. У такий перехідний пе-ріод, тим паче обтяжений важким економічним кризою, у суспільстві об'єктивно створюються умови соціального протистояння, формується особливе стан масової свідомості, для якого характерна неадекватна оцінка реальної буденної дійсності, широке поширюються настрої невпевненості, несправджених очікувань, соціального страху, озлобленості і агресивності. У цих умовах легко сприймаються екстремістські заклики до акцій соціального протесту. Коли це ще доповнюється слабкістю структурі державної влади, її нездатністю забезпечити фізичну безпеку особистості та її майна, культ насильства починає стрімко прокладати собі шлях, і екстремізм цих умовах стає невід'ємною частиною менталітету російського суспільства. Згадайте, як реагувало нашого суспільства на події у Сумгаите, Фергані, Тбілісі й як щодо спокійно сприймає воно сьогоднішню дійсність, коли дня не проходить, аби ми були свідками тієї чи іншого терористичної акції різного масштаба.

Усе це вкупі взяте початок формувати у свідомості розуміння неможливості реалізації інтересів та потреб численних верств російського общества.

Дійсність останніх, конкретні терористичні акти біля Росії і близько особливо недавні трагічні події дозволяють стверджувати, що у основі зародження та розвитку екстремізму загалом і тероризму частковості лежить комплекс протиріч, у яких слід знати бодай коротко зупинитися. У цьому хотілося б ще раз підкреслити, що тероризм не можна розглядати поза екстремізму. Якщо ж намагатися піти цим шляхом, ми неминуче можемо запасти у серйозну, принципову помилку: ілюзію можливості придушення тероризму, не чіпаючи у своїй причин, його що породжують. Саме тому ми бачимо змушені розглядати передусім причини появи політичного та кримінального екстремізму загалом і тероризм як він конкретну форму.1.

Серед обставин, здатних за певних умов перетворитися на причини активізації тероризму Росії та країнах — членах СНД, може бути передусім руйнація адміністративно — командної системи. Парадокс у тому, що культивований досить тривалий час теза про існування тероризму міжнародних стосунках у капіталістичних країнах, і тільки окремих терористичних акцій у соціалістичних країнах, за всієї идеологизированности в значною мірою відповідав реаліям, оскільки світовий досвід у суспільному розвиткові свідчить у тому, що російське суспільство відкритого демократичного типу створює сприятливіші умови для терористичну діяльність, ніж адміністративно — командна система з її тотальним, жорстким контролем за поведінкою окремої особистості, і безумовно, за функціонуванням всіх суспільно — політичних інститутів. З сказаного напрошується висновок, що руйнація адміністративно — командної системи та демократизація суспільства як не призводять до «автоматичному» викоріненню політичного екстремізму і тероризму, а, навпаки, можуть призвести до посилення впливу цих факторів на соціально — політичного життя суспільства. Зазвичай, особливо уразливим з цим точки зору є перехідний час, пережитий нині Росією і країнами — членами СНД і що супроводжується ламкою давніх і формуванням нових державними структурами, посиленням елемента нестабільності, різким загострення внутрішніх суперечностей, заснованих на виключно невирішених соціально — економічних, національних, релігійних та інших проблемах, появою різного роду негативних явищ. Слід зазначити, що перехідний період небезпечний з цікавій для нас погляду втратою певної частини російського суспільства деяких моральних та соціальних орієнтирів, що нерідко тримають у історії зумовлювало прагненню вирішити ті чи інші проблеми з допомогою насилия.

Особливим обставиною, визначальним актуальність питання про тероризмі, є почалося в пострадянський період глобальна перегрупування політичних сил є у світі, супроводжується перерозподілом сфер впливу. У цій ситуації Росія перетворилася на об'єкт пильної більшості країнах світу, розглядають її як можливу сферу власних інтересів, з метою реалізації яких, враховуючи специфіку є розуміння режимів, цілком може бути застосовані і протиправні, насильницькі кошти. До джерел небезпеку суспільно — політичної ситуації у російській державі слід вважати і активні діяльні з його території організовані злочинні спільноти і різні екстремістські групи і организации.

Останнім часом наростає инспирирующее вплив тих чи інших екстремістських структур из-за рубежу на звані «гарячих точок», на окремі групи населення Росії - на біженців чи емігрантів з деяких інших країн. Деякі общественно-политические, національні, релігійнополітичні об'єднання допускають використання насильницьких методів боротьби задля досягнення своїх конкретних політичних цілей. Вони вже утворюють незаконні збройні формування або за ініціативи зазначених вище об'єднань, або незалежно від нього. У урахуванням політичної практики таких організацій окремих реґіонах і безпосереднє застосування методів насильства — для залякування залякування політичних опонентів, для надання певного тиску органи структурі державної влади, дестабілізації політичний обстановки, зриву зроблених владою зусиль з врегулюванню конфліктам та т.д.

Різко зростає масштаб незаконному обігові у Росії різних видів зброї. На руках населення величезних обсяг незареєстрованої зброї, що саме собою вже сьогодні є грубе порушення суспільного ладу. Водночас це й найважливіша передумова збільшення кількості терористичних проявів, посилення їх суспільної опасности.

Підсилює потенціал тероризму, й загалом політичного екстремізму і розширення насильства як засобу вирішення і економічних проблем. Дедалі частіше від окремих екстремістів чи груп лунають загрози знищити чи шпигат об'єкти життєзабезпечення, житло, промислові підприємства. Навіть без висування вимог політичного характеру такі здатні при відомих умовах різко дестабілізувати політичну обстановку, стати детонатором організованих чи стихійних протиправних масових выступлений.

Загострення кримінального тероризму Росії, особливо структур організовану злочинність, набуває широкий і систематичний характер, використовують як засіб боротьби з конкурентами чи втягування представників приватного бізнесу у різні кримінальні зв’язку. Викликаючи вкрай негативний суспільного резонансу, підриваючи правопорядок і авторитет влади, ця злочинна практика змикається з тероризмом у власному буквальному розумінні і під загрозу важливі національні країни, її соціально — політичну й економічну безопасность.1.

Отже, визначимо основні протиріччя, та відповідні їм чинники, які впливають на характері і тенденції розвитку екстремізму у Росії цілому і тероризму частности.

Насамперед, це протиріччя економічного характеру, основними з яких час є: різке невідповідність результатів економічної реформи очікуванням суспільства; непропорційно висока ціна реформи (падіння вдвічі виробництва, зубожіння більшості населения).

Усе це породило дію таких довгострокових чинників, як некомпенсируемый зростання цін, зросла безробіття, звуження внутрішнього ринку і витіснення від нього вітчизняного виробника, труднощі становлення російського підприємництва, зросла криміналізація економіки та т.д. У разі обмежених фінансових, матеріальнотехнічних, ресурсних та інших можливостей вони ведуть до важким соціальним наслідків, створюючи основу напруженості у суспільстві, і тим самим формують соціальної бази політичного экстремизма.

У цьому хотілося б звернути увагу до такий чинник, як роздержавлення і масова приватизація власності, у дії якого з’явилися нові елементи соціальної структури, зайняті в невиробничих сферах, і навіть почалося насичення область відносин власності кримінальних структур, що не вніс у боротьбу власність жорстку, насильницьку составляющую.

Особливого значення придбали у сучасній російської дійсності соціальні противоречия.

По-перше, це протиріччя, зумовлені розколом суспільства до групи з різними економічним становищем. І на цій основі виникла продовжує розвиватися поляризація у суспільстві. Розрив в рівень прибутків між найбагатшими і найбіднішими перевищує у Росії норму, допустиму у цивілізованих країн і що забезпечує відносну соціальну стабильность.

Це викликало у себе уповільнення процесу формування середнього шару, значимість що його соціальній структурі створює основу соціальної стабільності. Результатом стало розширення маргінальних верств з допомогою колишнього середнього шару — військовослужбовців, «афганців », тепер і було «чеченців », наукової і викладацької інтелігенції, студентства тощо., та був бурхливе зростання числа люмпенів, які мають небезпеку обману соціальної стабільності і поповнюють кримінальні групи різного толка.

Потім були соціальна деформація суспільства, відтік активної частини населення з пріоритетних сфер життєдіяльності (виробництва, науки, освіти та інших.), зростання соціальної ворожнечі і агресивності, обвальне зростання злочинності, передусім видів злочинів, які пов’язані з насильством проти личности.

По-друге, це протиріччя, зумовлені поглибленням національних, релігійних, регіональних еліт і інших конфліктів, що спричинило за собою дію трьох чинників, как:

— формування довгострокових осередків соціальної напруженості та протиборства, здатних легко перейти до стадії відкритого конфлікту з активним застосуванням форм насильства, зокрема і тероризму (особливо — осетино-інгушський конфлікт, Чечня);

— широкомасштабне поширення криміногенних процессов;

— зниження ефективності діяльності правоохоронних органів та зростання загрози національній безпеці особи і имущества;

— посилення впливу лідерів організовану злочинність на розвиток виробництва і загострення процесів протиборства. Хто уважно стежив за усіма процесами, що відбуваються у Чечні протягом років, було не звернути увагу до надзвичайно тісне і глибоке взаємопроникнення суто карного і політичного екстремізму. Сьогодні вже важко, де закінчується кримінальний екстремізм і розпочинається політичний. По крайньої мері, стала очевидною, що організована злочинність вже провела і проводить своїх представників ув органи виконавчої і законодавчої влади у різних регіонах країни, і якщо говорити відверто, те й провідні політичні партії мають у своєму своїх лавах людей кримінальним минулим. Це спричинило з того що зараз, зокрема, маємо собі у Чечні класичний, відкритий приклад кримінального режиму. Саме кримінальні групи, зокрема організовану злочинність, було використано тут для захоплення власності і власти;

— поглиблення впливу этноклановых та інших корпоративних груп на розвиток конфлікту, й його використання у своїх корисливих інтересах для розділу власності і захоплення власти;

— загострення етноцентристських і релігійних ортодоксальних течении;

— посилення міграції населення, наростання хвилі біженців, наслідком чого стане за собою тяжкі економічні та соціальних наслідків і це створює нові осередки напруженості решті регіонів, місцях поселення біженців. Позбавлені соціальної й матеріальної основи життя, вони стають однією з найбільш небезпечних соціальних груп поповнення кримінальних угруповань, входить у найбільш організовані жорстокі групи організовану злочинність, побудовані на етичній основі і т.д.

По-третє, це протиріччя, зумовлені руйнацією сформованій і відсутність нової ефективну систему соціальних гарантій життя населення. У межах цих протиріч негайно позначилося продовжує позначатися дію трьох чинників, как:

— зростання соціальної незадоволеності, формування у зв’язку з цим настроїв соціальної відчуженості, посилення егоїзму, апатії і утриманства значної частини общества;

— поступове втягування певній його частині населення кримінальні отношения;

— у зв’язку з матеріальну годі й фінансової необлаштованістю, побутовими труднощами для військових і їхнім родинам, масовими звільненнями з Збройних Сил органів внутрішніх справ, розвідки та контррозвідки без жодної формується негативний соціальний потенціал на середовищі військовослужбовців. Як наслідок — втрата престижності армії й служби до армій, органів внутрішніх справ України та спецслужбах, зростання злочинності серед военнослужащих.1.

Крім названих економічних та соціальних протиріч, які служать сприятливим грунтом у розвиток тероризму в країни й до її межами, необхідно назвати також інші соціально-економічні чинники, які б появі та розвитку тероризму взагалі, і політичного тероризму частности.

Це першу чергу, економічні кризи, які у більшому ступеня обмежують інтереси середніх верств населення, додатково вливаються в масове безробіття серед потенційно активних у сенсі і організованих на професійній основі верств населення, які за цьому створюють своєю амбіційною поведінкою політичну нестабільність як страйків, пікетів, перекриттів транспортних магістралей. Безробіття молоді, через неї низьку кваліфікацію, комплексно інших чинників, об'єднує їх у групи, а наявність великої кількості вільного часу призводить до того, що з них що у справах групи стає основний формою діяльності. На залежність від особистих якостей людини (відсутність працьовитості, бажання швидко розбагатіти, привернути увагу хоч і кілька днів, стати у своєму середовищі) може спонукати його, а також інших члени групи до активної терористичну діяльність. Саме економічних чинників, на думку більшості вітчизняних учених, детермінують тероризм у всіх його проявлениях.1.

Пряме вплив утримання політичного екстремізму надають протиріччя політичних відносинах, серед яких принципове значення мають: по-перше, протистояння між демократичними конституційними принципами та реальною політичної практикою; по-друге, протиріччя, які з триваючого процесу політичного розмежування суспільства, формування соціальних груп, і верств з протилежними політичними інтересами; по-третє, протиріччя, породжені відчуженістю між владою та населенням; й учетвертих, протиріччя, викликані ослабленням соціально-економічних і міждержавних культурних зв’язків між центром та регіонами, і навіть між окремими регионами.

Саме цю групу протиріч надає через найрізноманітніші чинники вплив чи політичного екстремізму і ослаблення волі і потрібна можливостей структурі державної влади ефективно протистояти ему.

Уся сума економічних, соціальних, політичних лідеріва і інших протиріч накладається на протиріччя в духовній сфері, манливі за собою деградацію духовного життя суспільства, руйнація історичних, культурних, моральних традицій Росії і близько гуманістичних цінностей, твердження культу індивідуалізму, егоїзму і насильства, невіру респондентів у здатність держави захистити своїх громадян, формування у суспільстві настроїв національного приниження, і девальвація таких понять, як борг, гідність, честь, вірність Батьківщині і присяги й т.д., тобто. втрата ідеології державності, без якої відродження країни буде дуже затруднено.

Саме за посиленні таких явищ стає можливим «героїзація «кримінальних авторитетів, бандитів і терористів, що й, до жалю, у російському обществе.

Отже, корінні причини тероризму лежать у углубляющемся соціальному та політичному кризу, в ослабленні правопорядку, як і породжує нові протиріччя, до розв’язання яких окремі обличчя і організації дедалі більше вдаються до насилию.

Отже, якщо на тероризм через призму тих протиріч, які породжують політичний екстремізм і аж впливають розширення його сфери, стає можливим виділити й сформулювати особливості, властиві тероризму в росії на сучасному этапе.

Перша й головна особливість залежить від явною залежності застосування терору як засобу досягнення мети прямим насильством від усіх процесів, які у країні, та умовами затяжного перехідного періоду, коли втрачено старі цінності й не сформувалися нові, коли зруйнована колишня державна система, зокрема система зашиті суспільної відповідальності і державної безпеки, і її місце поки існують якесь аморфне державне образование.

Стає цілком очевидно, що, не вирішуючи радикальним чином соціальні, економічні, національні, управлінські проблеми, вдасться ліквідувати соціальної бази злочинності загалом і тероризму особенности.

Приміром, правовими підвалинами для боротьби з, злочинністю є система адміністративних заходів: режим охорони кордону, митний режим, режим въезда-выезда, паспортний режим, режим реєстрації населення і побудову т.д. і т.п.

Інший особливістю є тісний взаємозв'язок між кримінальним і політичним тероризмом. Саме кримінальної середовищі черпаються кадри і виконавці політичного тероризму. Про це свідчить всі великі акції політичного терору. Натхненники подібного терору надають виконавцям із кримінальних елементів своєрідну «ідеологічну нішу », яка їм представляти свою бандитську сутнісно діяльність як служіння «вищим », найчастіше націоналістичним цілям. У цьому плані кримінальна діяльність, передусім групи організовану злочинність, побудовані на етнографічних засадах, як, наприклад, чеченська угруповання, пов’язують акції з добуванням фінансових, матеріально-технічних коштів, зокрема озброєння, як на свої безпосередньо кримінальних потреб, але й потреб політичного экстремизма.

Тим самим було, в такому тісному взаимопереплетении, відбувається відтворення злочинну діяльність. Тому, розгортаючи і посилюючи боротьбу проти політичного тероризму, необхідно проводити ще більше активні заходи для придушення організовану злочинність, будь-яких злочинних дій проти особи і майна граждан.

Розвиток коштів транспорту, й міжнародних повідомлень підвищило мобільність учасників терористичну діяльність. Заклавши бомбу з годинниковим механізмом у Києві однієї держави, терорист за годину, ще до спрацьовування вибухового пристрою, може почуватися безпечно в салоні лайнера міжнародної авіалінії, уносящего його з межі зони досяжності правоохоронних органів країни, щодо якої совершена терористична акция.

Удосконалення інформаційних технологій у останні роки розширює можливості пропаганди ідей тероризму, поширення сучасних технологічних прийомів організації та проведення акцій тероризму, пошуку меценатів цієї бурхливої діяльності. Так, терористичні структури широко використовують можливості глобальної інформаційної комп’ютерну мережу INTERNET. Свої сторінки у цій мережі мають перуанські терористи з організацій «Сендеро Луміносо» і «Тупак Амару», бойовики афганського руху «Талібан», грузинські націоналісти із групи «За вільну Грузію», «Тамильское руху опору» і ще терористичні структури, функціонуючі на різної організаційної і ідеологічної основі. Парадокс ситуації у цьому, що й спецслужби і правоохоронні органи різних країн обмежені у можливості використання міжнародної комп’ютерну мережу по режимною міркувань, то терористи займаються пропагандою свої волелюбні ідеї і обміном технологій без яких би не пішли ограничений.

Останні десятиріччя відзначаються розвитком зв’язок між терористичними організаціями різних країн разі, коли декларовані ними політичну мету і ідеологічні платформи близькі. Це дозволяє йому координувати свої дії, проводити узгоджені по часу акции.

Трансформація тероризму з проблеми окремих держав в міжнародну є і з допомогою значного підйому який уражує впливу коштів, використовуваних сучасними терористами як знарядь своєї «злочинної діяльності. Наочною демонстрацією жахливих наслідків можливих акцій тероризму із застосуванням зброї масового знищення, компоненти до створення якого щодо доступні, з’явилися березневі події 1995 року у токійському метро, коли члени релігійної секти «Аум Сенріке» застосували для отруєння людей вироблена в лабораторних умовах высокотаксичное речовина зарин. Постраждало понад 5500 громадян Японії, інших держав. За оцінками фахівців, але оперативні заходи, що їх співробітниками токійських спецслужб, наслідки можуть бути і більше тяжкими — до 40 тисяч пострадавших.

Тероризм стає дедалі глобальним явищем й у з активної, найчастіше гіпертрофованої реакцією з його прояви коштів масової інформації. Якщо, наприклад, до одного і того самого дня відбудуться два трагічних події - повінь, снесшее сотні житлових будинків, і вибух одного будинку, але досконалий терористичної угрупованням, то, на перших сторінках газет з’явиться повідомлення щодо природному катаклізмі, а про черговий вилазці терористів. Такі вже оціночні критерії відбору новин засобами масової інформації, які у першу чергу цікавляться подіями, здатними налякати, зробити сенсацію. У цьому плані акції тероризму для електронних і більшістю друкованих засобів найбільш предпочтительны і ценны.1.

Характер тероризму цілому, як сенс окремих терористичних актів визначаються як сьогоднішніми соціально — політичними, національними та іншими реаліями і протиріччями: він іде своїм корінням в глиб перелому людської історії, в древні, навіть первісні часи, в дорелигиозные і здійснювати релігійні уявлення, визначається світовідчуттям людини, його ставленням суспільства та себе, його вічним і безплідним пошуком захисту та справедливості. Поруч із соціальними чинниками, детерминирующими терористичні прояви, особливої уваги заслуговують психологічні аспекти цієї проблеми. Це необхідне пояснення як конкретного терористичного акту та її причин, а й усього явища тероризму цілому. Знання психології тероризму дозволяє також зрозуміти, від когаяможна очікувати відповідних дій, чим є терорист особистість, як попереджати і розслідувати злочину, пов’язані з терором, як карати виновных.

Основу психологічного пізнання тероризму становить аналіз мотивів цього злочину. Є у вигляді, ясна річ, не зовнішні видимі причини поведінки окремих осіб, які роблять терористичні акти, а власне мотиви — як сенс, суб'єктивне значення такої поведінки. Головне питання, що виникає тут, у наступному: у яких виграш, в першу чергу психологічний, від скоєння відповідних дій для самого винного, зокрема й у випадках, що він діє за матеріальну винагороду. Остання обставина виділено коштів у зв’язки України із тим, що корисливі стимули лише зовні виглядають природними мотивами, а під ними глибині, на несвідомому рівні, функціонують й інші, щонайменше потужні спонукання, що досить часто є головними мотивами. Отже, мотив — не те, що де лежить лежить на поверхні, не що може пояснити сам злочинець, і то, зрозуміло, що указанно в приговоре.

Тероризм є породження деструктивних наснаги в реалізації суспільстві й у людині, відбиває культ насильства, й всіляко сприяє його посиленню та поширенню, знецінюючи людське життя. Тероризм різко знижує значимість законів і можливість компромісів, що є неодмінним атрибутом цивілізації, до того ж час, зводячи нахабну і жорстоку силу до рангу майже головного регулятора життя, зокрема міжнародної. У цьому останньої сфері він породжує серйозні складнощі у справі співробітництва та взаєморозуміння різних країн, іноді навіть ставлячи під сумнів можливість їх существования.1.

Хотів би зупиниться на питанні мотиваціях чи, точніше, про безпосередніх причинах звернення до терористичної деятельности.

Таких причин по меншою мірою чотири. У — перших, це причини психопатологічного характеру. Серед іноземних фахівців ведуться дискусії относилельно того, хто переважає серед терористів — нормальні люди чи котрі мають психічними відхиленнями. Більшість дослідників схиляються все-таки до першого. У — других, це мотиви самоствердження, самоідентифікації, молодіжної романтики і героїки, надання своєї діяльності особливу значущість, подолання відчуження, конформізму, знеосібки, стандартизації, маргінальності, пересыщения тощо. У — третіх, можливі й корисливі мотиви, які можуть опинитися витісняти ідейні чи переплітатися із нею. З іншого боку, кого — то просто наймають з метою терористичних актов.

І, насамкінець, четверте, найголовніше. Тероризм найчастіше є результатом «ідейного абсолютизму», «залізного» переконання у володінні природною, вищої, остаточної істиною, унікальним рецептом «порятунку» над народом, групи або навіть усього людства. Така ментальність властива, зрозуміло, як терористам, але нерідко політичним і релігійних лідерів, проповідникам, полководцям і др.

Наведена типологія далекою від досконалості. Деякі її пункти переплітаються. Так, «ідейний абсолютизм», як говорилося, може сполучатися з корисливої зацікавленістю або бути властивим особам з психічними відхиленнями. Проте уявлення мотиви терористичної діяльності, навіть логічно дуже суворе, необхідно як у дослідницьких, а й у практичних целях.1.

Слід також звернути більше уваги таких об'єктивні причини тероризму як — політичні, економічні, соціальні, релігійні, национальные.

Підійшовши до проблеми в такий спосіб, ми виявимо, що «коріння тероризму лежать й не так в психології, як у політичних, економічних пріоритетів і інших соціальних відносинах. І тероризмом займаються люди (групи) над силу психологічних аномалій, хоча вони, як вже зазначалося, можуть відбуватися та його наявність дає можливість глибше зрозуміти особистість терористів, особливо безпосередніх виконавців, скільки аномалій політичних, економічних, територіальних, ідеологічних, релігійних тощо. Руйнуючи і вбиваючи, терористи переслідують віддалені мети, не бажаючи вбивства і вибухи розглядаються ними лише як засобу досягнення целей.

Тероризм у широкому значенні багатоликий. Він вбирає у собі самі різні форми терористичну діяльність — від політичної, ідеологічної, релігійної і навіть так званої партизанської боротьби до разових кривавих акцій; від справедливою вимушеної боротьби за своє виживання, існування чи звільнення до звірячого знищення нічого не винних людей вузько корисливих і розширення політичних интересах.

Генеральна Асамблея ООН прийняла близько 20 резолюцій про національному, регіональному та міжнародному тероризмі, але не змогла дати його більш-менш прийнятного визначення. У першій аналізі тероризму 1972 р. Секретаріат ООН констатував існування у світі переважно такі форми тероризму, які є наслідком злиднів, безвиході, негараздів і розпачу, які спонукають деяких людей жертвувати до людських жертв, життями, включаючи свої власні, із метою домогтися радикальних перемен.1.

Відомо, що проблему тероризму набуває особливої гостроти в період соціальних конфліктів, стан конфліктів у суспільстві є в що свідчить провокуючим чинником терористичного поведения.

Гострі соціальні конфлікти, передусім затяжного перехідного періоду, супроводжуються підвищенням числа кримінальних проявів. Як засвідчили дослідження, під час гострого соціального конфлікту (збройні зіткнення на міжнаціональному грунті, конфлікт різних політичних сил є у зв’язку з боротьбою влади то її утримання та інших.) відзначається збільшення числа насильницьких злочинів у 1,5 — 2 разу. У цьому значно зростає рівень латентності таких злочинів, знижується рівень залучення до відповідальності право їх вчинення винних лиц.

Статистична реєстрація цього факту зумовлює необхідність теоретичного осмислення і вивчення даного соціального феномена.

Під соціальним конфліктом в соціології розуміється крайнє загострення соціальних протиріч між різними спільностями і групами населення, обумовлене відмінностями їх політичних, економічних, ідеологічних інтересів, цілей діяльності, методами досягнення бажаних результатів своєї діяльності тощо. Перехідний період, пережитий зараз Росією, корінну зміну соціально — політичного і економічного укладів життя об'єктивно створюють конфліктні ситуації, переростають в конфлікти. Соціальний конфлікт складається, протікає і дозволяється у певній соціальної, правової, психологічної ситуації у в зв’язку зі виникненням що вимагає свого рішення соціальну проблему. Конфлікти різняться тривалістю мірою гостроти протиріч, методами дозволу, мають досить різноманітний спектр своїх носіїв. У цьому, важливого значення набуває дослідження поняття і класифікації конфліктів, вивчення механізму їх зародження та розвитку, зв’язку соціальних конфліктам та кримінального поведінки його, про причини і умов як макросоціального, і микросоциального характера.

Відрізняються соціальні конфлікти, мають політичні, економічні, національні, релігійні коріння. Терорист використає будь-яку форму конфлікту, оскільки він створює сприятливі умови задля досягнення їм своєї мети шляхом скоєння преступлений.1.

У разі економічної кризи, політичної нестабільності й поляризації суспільства набирає сили політичне, і національний терроризм.

Серед типових причин появи та розвитку тероризму слід назвати такі, пов’язані з унікальними геополітичними характеристиками СНД, особливо Росії. Неосяжність території, багатонаціональний характер населення, неподібність традицій і звичаїв націй і народностей, нерівномірність регіонального соціально — економічного розвитку — усе це б'є по громадської стабільності, сприяє порушень безпеки громадян. Нині загроза безпеки особистості нависає над російськомовним населенням колишніх радянських республіках. У разі ускладнення міжнаціональних взаємин саме він може передусім стати об'єктом нападок, зокрема із боку террористов.

Сьогодні і є підстави прогнозувати перенесення терористичними організаціями розвинених країн свою активність в Російську Федерацію. Вибух у посольстві Арабських Еміратів у Москві - один із проявів такого рода.

Національний тероризм — нова реальність. Він, очевидно, ще довго однією з головних видів злочинності у державах колишнього Союзу. Невирішені територіальні проблеми є благодатну грунт національного терроризма.

80% анкетованих (опитано понад 1500 експертів) вважають, що вони тепер потрібно прийняття конкретних методів боротьби з цим новим проявом тероризму. І це зрозуміло, з урахуванням відомі події на національному ґрунті на Закавказзі, Молдові, Середню Азію. грунті на Закавказзі, Молдові, Середньої Азии.

Кілька років тому американська газета «Вашингтон Посаду» спільно з компанією Ей-Бі-Сі провели опитування суспільної думки, під час якого намагалися з’ясувати, що ще небезпечніше для США: військова могутність Росії чи тероризм, підтримуваний Лівією, Іраком, Іраном. Показово, що найсерйознішою загрозою 82% опитаних назвали терроризм.

Аналіз поширення тероризму — порівняно нового нам, але добре вивченого у країнах явища — показує, що його ріст припадає на перехідні етапи у суспільства, які характеризуються нестійкістю ситуации.

Помилково вважати, що терористами рухають ідеали, тож вони нібито гуманніше і інтелігентніше звичайних злочинців. На жаль, про більшу частину терористичних рухів останніх цього аж ніяк не скажеш. У минулому екстремісти уникали безглуздою жорстокості. Зараз тероризм — і повітряний, і наземний — настільки змінився, що гуманність перестав бути нормою. Звичайний злочинець, зазвичай, уникає вбивства, може катувати жертву, але це скоріше, виняток. Злочинець частіше керується жагою наживи, а чи не фанатизмом. Політичний терорист нових типів охоче проповідує братство покупців, безліч нерідко поводиться відповідно. Набагато частіше, проте, він відкидає тягар моральних принципів, і переконує себе, що він дозволено все. Мета терориста — не просто вбити противника, а викликати загальну розгубу, тотальний страх. Філософія таких дій відома: велика мета виправдовує кошти, хоч би жорстокими не були. Хоча відомо й інше: багато із кошмарних злочинів у історії всього людства відбувалися саме тими, чий ідеалізм бракує сомнений.1.

Проблема політичного та кримінального тероризму, захлинув Росію безкультурну й уносящего щорічно сотні життів, на мою думку, може бути розглянута поза межами політичного екстремізму, що у протягом протягом ряду років набував значення гострого дестабілізуючого чинника для російського суспільства. Політичний екстремізм надає різко негативне вплив перебіг економічних і полі-тичних реформ у Росії, він сформував реальні загрози національній безпеці особистості, нашого суспільства та государства.

Тому, говорячи про тероризмі як про одну з крайніх форм політичного екстремізму, ми повинні постійно пам’ятати цю родову зв’язок і розуміти, що особливості тероризму Росії визначаються глибинними причинами, лежать основу політичного екстремізму колись всього, і тих чинниками, які впливають з його развитие.

Терористичні акції, які були в 1995;1996 рр. в Будьоннівську, Кизляре, Первомайському люди, отримавши широкого резонансу у світі, відбили у собі в концентрованому вигляді усе те, який визначає розвиток політичного тероризму цілому, всю суму чинників, прямо які впливають цього развитие.

Певне, не потрібно сьогодні зупинятися на деталях цих подій, як і перераховувати десятки терористичних актів проти депутатів законодавчих органів різного рівня, представників влади й журналістів. Звісно ж важливішим осмислити ці акти загалом, визначити, що причиною їхньої виникнення і развития.

§ 3. Особливості тероризму России.

Особливістю російського тероризму є його жорстокість, зневага життям чоловіків і жінок, старих і дітей. Ця жорстокість — прямий наслідок пропаганди культу насильства, зневаги долею людей життєво важливих питаннях. «Виживає сильний «- цього закону джунглів став російської реальністю. Звідси випливає, як зазначалось, і героїзація терористів. У цьому, в плані, вони видаються у власних очах суспільства як «борці «за національну чи якусь соціальну ідею. Це пов’язано з інший особливістю — культивуванням політичного радикалізму як засобу досягнення політичних цілей — передусім захоплення власти.

Традиції політичного радикалізму у Росії мають багатовікову історію. На жаль, і сьогодні одна політичну силу, жоден інститут держави не сформулювали ідеологію, яка, відкинула б політичний радикалізм, і діяла в цілях його усунення як традиції політичної історії России.

Особливістю тероризму Росії сьогодні є та її капітальна озброєність, до новітніх видів зброї. Розпад армії, системи правоохоронних органів прокуратури та спецслужб, складні соціальні процеси до армій сутнісно відкрили військові арсенали як кримінальних елементів, і особливо представників політичного екстремізму. Понад те, великі фінансові ресурси, що у руках політичних радикалів, прибічників крайніх форм і методів політичних змагань, дозволяють оснащувати терористівбойовиків, і якщо хочете, і бандитів, передовим технічним устаткуванням, екіпіруванням, як не поступається, а й нерідко більш досконалої, ніж те, яку має тих, хто має боротися з терроризмом.

Наявність територій, які перебувають під контролем сил політичного екстремізму, нездатність органів правопорядку і спецслужб контролювати ситуацію скрізь призвели до того, що реальна підготовка бойовиків, які у терористичних акціях, проводиться на спеціальних базах, з участю досвідчених інструкторів, зокрема і иностранных.

Слід зазначити, що російський як кримінальний, і політичний тероризм в дедалі більшому мері приймає інтернаціональний характер, що виражається у координації дій зі зарубіжними терористичними групами чи організаціями політичного екстремізму, а й у особистої участі іноземних громадян, у терористичну діяльність біля Росії. Про це недвозначно свідчать події у Чечні й навколо Чечни.

Діяльність Калнишевського як найбільш жорстоких організацій політичного екстремізму, особливо етнічного характеру, простежується прагнення винести терор межі своєї місцевості, зробити його нормою, по крайньої мері у регіоні, аби створити єдиний фронт боротьби з державної владою. Саме через такі дії були характерними для групи Радуєва в Кизляре. Явно проглядалася завдання зробити Дагестан та інші республіки до цьому регіоні ще й одним осередком тероризму, розв’язати бандитську діяльність на північному Кавказі в целом.1.

Те, що на даний час відбувається у Росії, під час спостереження зі боку, викликає певне подив. Як можна говорити про ефективної боротьби з тероризмом нашій країні, навіть підрозділи призначені з цією боротьби дають населенню привід сумніватися у їх правильних і найефективніших діях. Наведемо такий приклад. Ввечері 22 вересня 1999 року у 21.05 житель вдома № 14/16 вулицею Новоселов в Рязані, бачив въезжающую у вікно його будинку автомашину «Жигулі», з якої вийшли троє пасажирів і вони перетягувати до підвалу які то мішки, після чого поїхали. Свідомий громадянин зателефонував до міліції. Котрі Приїхали цього разу місце співробітники обстежили підвал і виявили під одній з опор будинку мішки, наповнені речовиною білого кольору, одного з яких був вставлено детонатор з таймером, встановленим на 5.30 ранку. Жильцов вдома негайно евакуювали. Прибулі цього разу місце події сапери провели попередній експрес — аналіз стану і встановили, що у мішках присутній домішок вибухової речовини — гексогена.

Паралельно розгорталися оперативні заходи щодо розшуку подозреваемых.

Наступного дня, 23 вересня, ЗМІ повідомили про підготовку теракту. Країна вкотре здригнулася. До того ж із заявою виступив директор ФСБ Микола Патрушев та повідомив, що жоден спроби теракту був. Просто ФСБ проводила планові учения.

Як з’ясувалося пізніше, вміст знайдених мішків було відправлено на аналіз у Москві. Експерти заявили, що у мішках знаходиться звичайний цукор. Питання. Якщо дирекція ФСБ впевнено заявила, що що це вчення, навіщо відправляти мішки зі звичайним цукром на експертизу в Москву? Далі - більше. Ці горезвісні мішки в полігон і намагалися підірвати. Навіщо? Адже достеменно відомо кожному, що цукор не вибухає. Чи у мішках цей був цукор? Або ФСБ заплуталося у власній вранье?

І іще одна факт без коментарів. Наступного дня після всіх подій в злощасний будинок приблизно в десять разів приїжджала «неотложка».

Висновок такий: Перш в рязанської міліції лунали телефонні дзвінки про безгоспних пакетах, сумках і підозрілих предметах. Тепер — немає. Жителі Рязані втратили пильність. Такий результат «навчань». Знову виникає запитання. Хто у цьому винний? Хто це останнім часом що з екранів телевізорів і з газетних смуг закликає всіх без винятку громадян бути бдительными.1.

Залишаючись реалістами, ми можемо очікувати найближчим часом не лише ліквідації причин тероризму, а й скільки-небудь істотного їх ослаблення. У умовах держава повинен мати цілісну програму боротьби з міжнародним тероризмом, що об'єднує зусилля законодавчої, виконавчої та судової влади, різних відомств, засобів масової інформації та населения.2.

Глава 2. Боротьба тероризмом. Криминологический і міжнародно-правової аспекти. § 1. основні напрями попередження актів терроризма.

З наведеної вище, далеко ще не повної характеристики проблематики тероризму, можна спробувати сформулювати соціально — правову проблему на терроризм.

Вона містить у собі такі компоненти: а) аналіз насильницького поводження з метою виділення терористичних і квазитеррористических його різновидів, причому при цьому обов’язково мали бути зацікавленими виявлено ознаки, індикатори, піддаються верифікації, тобто. перевірці на деякою загальноприйнятої у професіоналів основі; б) розробку правового розуміння тероризму як поведінки суб'єктів права. Тут у принципі і вивчення поведінки суб'єктів конституційного права, юридичних, але у будь-якому разі право має виходити з політичних визначень сил, рухів, спонукальних чинників, але з чітких характеристик суб'єктів, поведінка яких є підставою правову відповідальність; в) конкретизацію правового поняття тероризму стосовно цілям використання (науковим, соціально — правовим, догматичним), що у своє чергу то, можливо державно — правовим, угловно — правовим і, можливо, співвідноситися з іншими галузями права; р) аналіз можливостей та меж засвоєння поняття тероризму діючими нормативними актами. При цьому йдеться саме про засвоєння, позаяк сформовані нормативні акти, кодекси, окремі закони з змісту своїх розпоряджень і структурі зовсім на нейтральні до нових розпорядженням; можуть взагалі усувати їх необхідність або, по меншою мірою, визначати утримання і форму цих розпоряджень; буд) з’ясування наслідків застосування чи від використання тих чи інших правових розпоряджень: крім зайвої політизації поведінки можливі не викликані необхідністю обмеження свобод і перевантаження правоохоронної системи; е) визначення допустимих і найефективніших методів правового на терористичні поведінка, що передбачає створення набору коштів правового впливу, що відбивають весь позитивний потенціал чинного права (заохочувальні норми, особливі умови амністії, запровадження особливого процесуального порядку роботи з свідками та інші заходи, що потребують спеціальному аналізі); ж) досягнення правового і соціального згоди щодо характеру правової боротьби з міжнародним тероризмом, оскільки це злочин, мабуть, як жоден інший провокує застосування зайве жорстоких державних заходів, або відступ від законності, здатне підірвати довіру до держави, тобто. викликати ефект противоположенный очікуваному. У цьому надзвичайно важливо оберігати авторитет держави, зовсім на зводиться до авторитету окремих відомств або посадових лиц.

Нарешті правова боротьби з тероризмом передбачає постійну використання наявну інформацію, її поповнення, розгортання наукових досліджень міжгалузевого характеру, і навіть, і дуже важливо, здійснення необхідного нагляду (парламентського, прокурорського, судового, громадського) за антитерористичної діяльністю. Остання, як свідчить досвід багатьох країн, має схильність до виходу межі необходимого.

З цих позицій можна висловити деякі міркування суто практичного властивості. Насамперед слід виробити правові норми й організаційні гарантії захисту прав громадян зловживання можливостями боротьби з міжнародним тероризмом, від виходу посадових осіб межі Конституції, чим би де вони намагалися виправдатися. Однією з цих гарантій є жорстка індивідуальна відповідальність за прийняті рішення і здійснювані дії. Та загалом розпорядження, пов’язані з правовим впливом на тероризм (виявлення, профілактика, притягнення до кримінальної й інший відповідальності, регулювання і її правових можливостей громадян, і ін.) би мало бути внутрішньо согласованны і єдиної основі проведено системою які діють нормативних актів. Це стосується й законам, який регламентує діяльність правоохоронних органів, в особливості про силові структури, устанавливающим статуси суб'єктів права, включаючи громадян, визначальним їхніх прав й обов’язки, наприклад, у сфері отримання, діяльності ЗМІ, до законів про надзвичайне становищі, карному, кримінально — процесуальному і іншому законодавству. Сумна практика свідчить про необхідність запровадження жорстких правил прийняття рішень на сфері боротьби з міжнародним тероризмом, і навіть іншим протиправним насильницьким у цілому антиконституційним поведінкою. Понад те, необхідно встановити заборони бути прийнятим певного роду рішень без дотримання необхідного процедурного порядка.

Дуже важливе визначити компетенцію різних органів у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Структури, виконують ці завдання, повинен мати підтримку держави і. Але повинно бути легітимні, їхньої роботи мусить бути шанована суспільством, і вестися дозволеними методами. Не слід допускати використання неконституційних структур для боротьби з міжнародним тероризмом. Такий їхній підхід є прояв монополії держави щодо насильство і для підвищення авторитету держави. Надмірне застосування, наприклад, масок, камуфляжу, автоматичної зброї структурами, які виконують, по суті, повсякденні завдання, підриває спокій у суспільстві, знижує авторитет правоохоронних органів прокуратури та переводить конфліктність більш високий уровень.1.

Що ж до інформаційного забезпечення антитерористичної системи, опрацюванні підлягають проблеми моніторингу тероризму, й антитерористичної діяльності; уніфікація відомчих і міждержавних підходів до статистичним обліками, розширення кола статистичних даних учасників і пособниках тероризму, про потерпілих; створення єдиного банку інформації (зокрема й дані про результати судового розгляду) та режиму інформаційного обміну, узгодження статистичної звітності про терористичних злочинах і кримінальних діяннях, розробки й упровадження методики оцінки наслідків терористичних преступлений.

Що стосується правовому забезпечення істотних доповнень вимагають закони зброю, про оперативно — розшуковий діяльності, про міліції, прокуратурі, охороні здоров’я і психіатричну допомогу, про забезпечення безпеки ядерних, хімічних, бактеріологічних й інші подібних об'єктів, про інформаційну безпеку, про політичну рекламу та зовнішньоекономічної діяльності ЗМІ, місцеве самоврядування тощо. У означеному аспекті необхідна конкретизація договорів розмежування і взаємній делегуванні повноважень РФ і його суб'єктів. Доповнення доцільно внести й у законодавчі акти про стандарти навчання (загального, професійного тощо.), в нормативні акти про координацію правоохоронної діяльності, державних інспекціях, пожежної безпеки і пояснюються деякі другие.

На концептуальному рівні потрібно здійснити розробку карного і кримінально — процесуального законодательства.1.

Підлягає з розробки й нормативному закріплення перелік учасників антитерористичної діяльності, зі диференціацією на группы:

Учасників загальної профілактики (далекі підступи — протидія розвитку конфліктності у суспільстві, жорстокості людей, прищеплювання ціннісних орієнтацій й створення життєвої перспективи, з огляду на те, що ця глобальна соціальна політика має і антитерористичний аспект);

Учасників спеціальної профілактики (включаючи антитерористичну пропаганду, протидія процесам, безпосередньо що створює грунт підготовки й скоєння терористичних діянь, включаючи контролю над інформацією, що надає інтерес для терористів, зброєю і матеріалами підвищеної небезпеки, охорону режимних об'єктів особливої ваги, психологічну підготовку населення його інструктаж, контролю над націоналістичної, фундаменталістської, екстремістської середовищем і т.д.);

Учасників припинення терористичних діянь усім можливих уровнях;

Учасників справедливої покари терористів та її виконання. У частковості, до цього списку мають стояти, зрозуміло, з визначенням завдань, правий і обов’язків, ресурсного забезпечення, ліній взаємодії Збройні сили та інші формування, прирівняні до них, МНС, органи місцевого самоврядування, інспекції, структури відомчої безпеки і охорони, засоби інформації. У цьому ж зв’язку потребує рішення і питання підвищеної відпо-відальності учасників антитерористичної діяльність у військової час й у бойової обстановці. Слід обговорити і питання про можливість прирівнювання деяких випадках співробітників спеціальних формувань міліції до военнослужащим.

На внутреведомственном рівні учасників антитерористичної діяльності превалюють проблемні ситуації нормативного закріплення відповідних функцій, спеціалізація їх носіїв, ресурсного забезпечення, професійної підготовки і перепідготовки, включаючи правові й дуже — психологічні аспекти. Потрібна і організаційне рішення, нормативне і ресурсне забезпечення внутреведомственной координації з виділенням керівника з управлінськими функціями у цій сфере.

На міжвідомчому рівні, крім наскрізних питань інформаційного забезпечення, про які йшлося вище, потрібно розробка типових планів міжвідомчих дій, федерального, міжрегіонального, регіонального рівня життя та рівня співробітництва коїться з іншими державами. До кожного варіанта мають визначити єдиний керівник, його правової статусу і коло помічників, включаючи аналітиків, експертів — юристів, психологів і т.д.

Розробці підлягають такі проблемні ситуації стратегічного характеру: компетенція гілок нашої влади, межі обмеження права і свободи в умовах надзвичайної обстановки, режим діяльності представників ЗМІ при висвітленні антитерористичних операцій (обмеження, пов’язані з таємністю, з безпекою самих журналістів тощо.); забезпечення безпеки населення; принципи переговорів; принципи застосування сили та здійснення психологічного тиску; нагляд контроль над законністю, зокрема основи, а режим допуску міжнародних спостерігачів; статус співробітників, впроваджених до терористів. Підлягає градації з урахуванням интегративных критеріїв оцінка розумних меж застосування сили, зброї та боєприпасів спецсредств.

Детальної розробки вимагає процедура і змістом взаємодії введених у дію федеральних сил з владою регіону та органами місцевого самоврядування. Зокрема, йдеться на право регіональної влади на переговори, про статус використання місцевих ресурсів немає і сил висновку населення, оточення, контролю транспорту, розміщення евакуйованих, розміщення акцій і постачання учасників операції, інформаційної взаємозв'язок харчування та т.д.

Важливе значення необхідно зраджувати цільової характеристиці завдань, форм та змісту: а) роботи з населенням по спростуванню перебільшених поглядів на поширенні й небезпеки тероризму (тут потрібні і спільні з ЗМІ дії з урахуванням партнерській позиції) й те водночас по формуванню повсякденної пильності стосовно осіб і предметів, які можуть становити небезпека; б) на часі і достатньої інформації про конкретні дії терористів, узгодженої між відомствами, точної і не допускає надлишкових деталей, які заповідають страх; обов’язкове повідомлення про втрату терористів і судовому вироку; цілеспрямованої правової та морально — психологічної підготовки учасників антитерористичної діяльності, про те, щоб зробити позицію готовності до неї (й у ситуаціях ризику) з урахуванням точного знання прав, обов’язків, відповідальності. У цьому числі усвідомлення законності необхідної оборони та протиправності будь-яких наказів з її обмеження (досвід Первомайського). У той самий час морально — психологічна і правова підготовка повинна орієнтувати як на своєчасність і достатність активної протидії терористам, а й на запобігання надмірності та запобігання проявам жорстокості; необхідно передбачити й психолого — психіатричну допомогу учасникам операцій із виведенню їх із екстремального особистісного состояния.1.

Активна боротьби з проявами тероризму ведеться на рівні законодавства. Серед нормативних актів, регулюючих боротьбу з тероризмом необхідно виділити такі як указ президента РФ від 07.03.1996 р. № 338 «Про заходи з посиленню боротьби з міжнародним тероризмом». У цьому нормативному акті визначаються основних напрямів підвищення ефективності діяльності федеральних органів виконавчої влади боротьби з терроризмом.2 Становище «про Міжвідомчої антитерористичної комісії Російської Федерації», утв. Постановою Уряди РФ від 16.01.1997, № 45. У даному становищі визначаються основні завдання й права міжвідомчої антитерористичної комісії створені задля боротьбу з різними проявами терроризма.1 Важливим нормативним актом є Концепція національної стратегії безпеки затверджена указом Президента РФ від 10.01.2000 № 24. У Концепції сформульовані найважливіші напряму, і принципи державної політики. Концепція є підвалинами розробки конкретних програм, тож організаційних документів мають у галузі забезпечення національної стратегії безпеки РФ.2.

§ 2. Боротьба тероризмом як загальнодержавна задача.

Не підлягає сумніву теза у тому, що тероризм перетворився сьогодні на серйозну проблему всієї світової співтовариства. І за організації дієвої протидії їй необхідні спільні зусилля різних держав, їх спеціальних служб правоохоронних органів. Проте слід чітко усвідомлювати, що таке взаємодія може відбутися лише ситуації, коли інтересів різних держав у сфері боротьби з тероризмом збігаються. Прикладами таких ситуацій може бути: зазіхання терористів сформовану систему міжнародних взаємин держави і правопорядку; замах на об'єкти спільної захисту (дипломатичні представництва, офіційні державні делегації, спільні підприємства, транспортні кошти міжнародного повідомлення й ін.); наявність перетинів поміж національними терористичними структурами і проведення ними операцій, виходять далеко за межі юрисдикції однієї держави, тощо. Отже, йдеться про взаємодії в протиборстві міжнародною терроризмом.

Разом про те існує широкий, спектр проявів терористичного плану, які ущемляють міжнародного правопорядку і тому ставляться до внутрішнього тероризму (вчинення політично мотивованих убивств державних або громадських діячів цієї країни, зазіхання їхньому конституційні основи, створення умов та функціонування незаконних збройних формуванні, захоплення заручників без переміщення їх закордон та інших.). Зрозуміло, що й такого роду кримінальним проявам нічого очікувати надала, адекватного й ефективного протидії, їх масштаби зростатимуть і здатні вийти далеко за межі національної проблеми. І все-таки боротьби з ними — завдання внутрішня, оскільки й освоєно основні детермінанти, які породжують внутрішній тероризм, найчастіше носять також внутрішній характер.

На підтвердження висунутого тези хочу звернутися до думки фахівців. Ні кому як відомо, що ще десять у ролі основні джерела виникнення політично мотивованого протиправного насильства у СРСР називалися спецслужби держав і іноземні антирадянські організації. І це під час проведення експертного опитування серед керівників підрозділів боротьби з міжнародним тероризмом територіальних органів безпеки Росії у 1993 р. респонденти на прохання перерахувати основні чинники, які породжують тероризм й інші насильницькі антиконституційні зазіхання країни, поставили діяльність зарубіжних спецслужб тільки що п’яте місце. Ця обставина симптоматично і, з одного боку, відбиває процес «потепління «в міжнародних відносинах, з другого — свідчить про пріоритет внутрішніх чинників серед детермінант тероризму сучасної Росії. Що таке за чинники? У результаті названого дослідження фахівці вказали такі причини тероризму, й політично мотивованого насильства у складі Федерації: падіння життєвий рівень переважної більшості населення, загострення політичної боротьби у країні, підвищення соціальної і з правової незахищеності людей, наявність невирішених проблем міжнаціонального характеру, посилення сепаратистських тенденцій. Підкреслю, що це — відкриті дані, вони були було опубліковано у «Білої російських спецслужб » .1 Результати експертного опитування підтверджують важливе положення про те, що основою виникнення тероризму завжди є загострення соціальнополітичних протиріч, які, у разі неприйняття своєчасних заходів, породжують конфлікт тієї чи іншої масштаба.2.

Наведена довідка з соціологічного дослідження наштовхує і ще на висновок. Звісно ж, що можна переглянути широко поширена думка, відповідно до яким пріоритет у створенні боротьби з міжнародним тероризмом має належати спецслужбам і правоохоронним органам. Якщо ми звернімося згадуваного опитування керівників контртерористичних підрозділів, то побачимо, що на посаді чинників, що породжують сьогодні тероризм у Росії, виступають соціальні, економічні і політичні причини, важелі прямого на що є поза компетенції органів безпеки і правоохраны. Слід зазначити, як і переважна більшість обставин, благоприятствующих успішної реалізації терористичних та інших насильницьких антиконституційних зазіхань, також мають соціальну, економічне й політичне природу (загострення міжнаціональних проблем; посилення екстремістських тенденцій у боротьбі; політизація організовану злочинність, прагне проникнути до важелів влади; збільшення кількості людей, набули досвід ведення військових дій локальних збройних конфліктах; падіння виробництва, у в промисловості й сільське господарство; проблема зайнятість населення і т.д.).

Отже, головними суб'єктами боротьби з міжнародним тероризмом повинні прагнути бути сама держава, законодавча і виконавча влади. Спецслужби і правоохоронні органи у своїй практиці протидії тероризму зіштовхуються, сутнісно, з наслідками занедбаності серйозних соціальних, національних, економічних пріоритетів і інших проблем на вищому політичному. Понад те, окремі непродумані і непросчитанные політичні рішення самі продукують тероризм країни. Яскравий приклад цього — події у Чечне.

Тероризм — один із проявів екстремізму. Проте з інших форм екстремізму він особливий тим, що, зазвичай, усі його прояви є протиправним. Тому, за пошуках шляхів адекватного й ефективного протидії злочинів терористичного штибу доречно буде застосувати криминологический алгоритм попередження будь-яких протиправних діянь, скоєних із явним наміром. Такі злочину від більшості загальнокримінальних тим, що ні може бути скоєно може афекту чи з необережності і, отже, вимагають певного часу на «дозрівання », у тому числі виникнення «зловмисності «і всі етапи підготовки до замаху скоєння злочину. Природа такого «дозрівання «протиправних дій залежить від процесі динамічного діалектичного взаємодії комплексу негативних об'єктивних і піддається. До перших належать зовнішні для суб'єкта потенційного злочину обставини життя, які включають побутову, економічну, соціальну й інші компоненти його існування. До других слід віднести психологічні, національні, вікові, професійні, світоглядні інші особливості особистості, які може мати як, і негативний характер. Підкреслимо, що скоєння злочину можливе лише разі активного діалектичного взаємодії криміногенних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Попередити протиправне діяння у разі можна трьома шляхами: 1) усунувши негативні об'єктивні чинники дійсності; 2) надавши стримуюче, позитивне, коригувальне впливом геть суб'єктивний криміногенний чинник; 3) внісши дисфункцію у взаємодія об'єктивного і суб'єктивного чинників, має протиправну перспективу.

Компетенція спеціальних правоохоронних органів у сфері попередження й припинення тероризму, як було зазначено показано вище, дуже обмежена з погляду впливу на об'єктивний чинник назрівання злочину. І це диктує необхідність формування комплексного, підходу до вирішення загальнодержавної зі своєї суті завдання, якою і є боротьби з тероризмом у сприйнятті сучасних російських умовах. Що це на практике?

З одного боку, необхідно утворення єдиної, відсутньої сьогодні у Росії, цілісної, комплексної, стратегічно орієнтованої державної концепції боротьби з міжнародним тероризмом, яка повинна стати міцним фундаментом організації контртерористичної діяльність у країні. Зрозуміло, цю концепцію має узгоджуватися з міжнародними підходами до боротьби з і враховувати специфічні російські особливості цього явища. Потрібна та серйозна модернізація законодавства Російської Федерації у сфері боротьби з терроризмом.

Друга підходу до розв’язання загальнодержавної проблеми боротьби з міжнародним тероризмом залежить від необхідності об'єднати зусилля в протидії цьому соціальнополітичному явища всіх відповідальних за майбутнє країни сил держави й суспільства. Тут мають знайти місце і верхні ешелони представницької влади Росії, і законодавець, і спецслужби, і правоохоронні органи, і бюджетні установи культури, і засобу масової інформації, і партійні, релігійні й інші громадські об'єднання. Кожен із учасників загальної боротьби з міжнародним тероризмом повинен відповідати на власний ділянку цієї бурхливої діяльності у межах її відання, а координація зусиль мусить бути підпорядкована єдиної концепції боротьби з терроризмом.

Зауважимо, що й уся контртеррористическая програма, і діяльність кожного із суб'єктів його реалізації повинні бути адекватними терористичної небезпеки за своїми масштабами, формам, методам реалізації, активності тощо. Тож якщо йдеться про попередженні і припиненні ретельно й конспіративно підготовлених акцій тероризму, основну роль цьому має грати спецслужби, які мають необхідними оперативними силами і коштами для дієвої протидії їм. Якщо тероризм обертається форму відкритих, демонстративних актів по терроризированию населення, з використанням, великої кількості добре збройних бойовиків, як і було, наприклад, у Будьоновську і Кизляре, відповідна реакція мусить бути адекватно активна, і належати до швидко реалізованої каральної операції з залученням можливостей спецпідрозділів й снаги Міністерства оборони. У ситуації, коли у країні, здійснюються спроби поширення ідеології екстремізму, фашизму, націоналізму, релігійну нетерпимість тощо., чреватих терористичними й іншими протиправними проявами, слід мобілізувати зусилля всіх пропагандистських і просвітницьких державними структурами, виховних й освітянських закладів і ідеологічних інститутів, всіх прогресивних громадських об'єднань є, і самодіяльних організацій напрямі роз’яснення: для широкого загалу населення небезпеки політичного, національного, клерикального екстремізму, сепаратизму та інших явищ, що породжують тероризм, і навіть сприяти прищеплювання громадянам імунітету до спроб втягти в такого роду деятельность.

У цьому хотілося б вирізнити особливу роль засобів масової інформацією протидії терористичній загрозі. На жаль, доводиться констатувати, що й величезний потенціал використовують у цьому плані дуже неефективно. Понад те, можна було б назвати низку прикладів, коли автори деяких передач чи публікацій або намагаються виправдати окремі терористичні акції, або так грунтовно описують все етапи їх підготовки й відповідні дії протиборчих їм співробітників контртерористичних підрозділів, що така матеріали можна давати під рубрикою «Роби на нас, делай, как ми, роби краще нас », присвячуючи їх початківцям терористам і кілерам. Однак можна акцентувати увагу глядача, і читача за тими чинниках, які продукують тероризм і який ми повинні прагнути усувати з нашого життя спільними зусиллями, чи наслідки протиправній акції для оточуючих, терориста та її близьких, нарешті, на людиноненависницької сутності саму ідеологію тероризму. І з якого разі неприпустимо розкривати тактику підготовки й реалізації контртерористичних заходів спецподразделений.1.

Певна відповідальність за неефективне участь друкованих ЗМІ та електронних засобів у сфері боротьби з міжнародним тероризмом лежить і російських спецслужбах державних і правоохоронних органах, що найчастіше що неспроможні налагодити цивілізованих відносин із представниками преси, радіо, телебачення та, спираючись на досвід невдалого, а де й шкідливого для справи висвітлення журналістами аспектів й питання контртерористичної діяльності, тримають їх у «голодному інформаційному пайку ». Слід, проте, визнати, що останнім часом відзначаються позитивні зрушення в цьому напрямі. Представники спеціальних підрозділів, спецслужб правоохоронних органів самі виступають висвітлити цієї делікатній теми; у тих структурах виділяються підготовлені працівники, відповідальні за контакти з пресою. Проте вони, і журналістів, розповідаючи людям про в настільки делікатній у сфері діяльності спеціальних державних і правоохоронних органів, якою є боротьби з тероризмом, мають керуватися мудрої заповіддю — «не нашкодь » .

Тероризму як складного, комплексному, многоаспектному соціально — політичному явища сучасності слід також протиставити комплексну систему контртерористичних заходів. На завершення хотілося б ще раз підкреслити — успіх у боротьбі тероризмом можливий лише у тому випадку, тоді як вирішенні цього завдання консолідують свої зусилля світове співтовариство й все здорові, прогресивні елементи держави і всередині страны.1.

Як очевидно з сказаного, боротьби з тероризмом, передусім політичним, вимагає комплексного підходу, у якому мають може бути міри і економічного, і політичного, та високого соціального, і, природно, спеціального характеру. Звісно, це довготривалу програму, і його реалізація залежить багатьох параметрів. А ситуація така, що рішучі й ефективні заходи необхідні вже нині. Звісно ж, що розв’язання це завдання потрібно програма, які мають передбачати вужче коло діянь П. Лазаренка та включати у себя:

— термінове відновлення основних адміністративно-правових заходів (режимні заходи), по крайнього заходу тих, які дозволять поставити під контроль міграційні потоки;

— наведення порядку зі збереженням, володінням і поширенням оружия;

— розробку концепції антитерористичної боротьби у сприйнятті сучасних условиях;

— тісну взаємозв'язок боротьби з злочинністю, кримінальним і політичним терроризмом;

— взаємодія всіх сил правопорядку і спецслужб в антитерористичної боротьби з виділенням головного органу, який володіє необхідними повноваженнями і правами у створенні, координації й здійсненні всієї боротьби з міжнародним тероризмом, і покладанням нею відповідальності до її результативность;

— утворення єдиної інформаційної системи як, і у рамках СНД щодо питанням боротьби з міжнародним тероризмом (розподілені банки даних із центральним інформаційним ланкою з урахуванням головного органу) і здійснення аналітичної роботи із забезпечення боротьби з терроризмом;

— відпрацювання ефективних методів взаємодії (інформаційних, спільних операцій) із зарубіжними органами, здійснюють боротьбу з кримінальним і політичною экстремизмом;

— жорсткість правових наслідків (покарань, санкцій особам пов’язаних у тому чи іншого формі з терористичною діяльністю, саме: володіння зброєю та її поширення, передача фінансових, потребує матеріальних та технічних засобів, забезпечення сполучення, неінформування про факти підготовки й проведення терористичних актів, вчинення подібних актів і т.д.1.

§ 3. Міжнародне співробітництво у боротьби з терроризмом.

Боротьба злочинністю здійснюється переважно шляхом застосування внутрішньодержавних заходів превентивного, репресивного і виховного характеру. Однак цих заходів задля досягнення позитивних результатів може досить, дедалі більшу роль починає грати співробітництво держав. Така співпраця, розвиваючись, відбиває еволюцію міждержавних відносин взагалі, процес розвитку міжнародної права. Таке співробітництво не можна розглядати ізольовано, адже він, як губка, усмоктувало риси міжнародного права попередніх історичних періодів, у його нормах та принципи фіксувалися результати співробітництва держав з іншим проблемам.2.

Регіональне і глобальне співробітництво так можна трактувати в ролі перехресних стратегій, що доповнюють одне одного. Такий підхід надає синтетичне вплив, особливо у випадках, коли результати спільних операцій відчуваються на національному рівні, і заохочують держави до розробки внутрішнього права відповідно до їх зобов’язаннями, прийнятими міжнародною рівні. Але існують відмінності у вихідних передумови, що у основі двосторонніх контактів, з одного боку, і багатосторонньої співпраці, з іншого боку, особливо тоді, коли робляться зусилля щодо багатостороннього співробітництва у глобальних формах. Двосторонній підхід полягає в так званої еволюційної моделі співробітництва, на яку характерно поступове зміцнення системи двосторонніх зв’язків. Такий процес носить планомірний характері і передбачає ретельне зміцнення і поступове розширення норм, механізмів і інструментів співробітництва. Зміцнення двостороннього співробітництва здійснюється знизу вгору, стрижневим моментом є поняття доцільності і практичності. Кінцевою метою зовсім на ігнорується, але усвідомлюється, що з її досягнення знадобиться багато часу. Прихильники двостороннього підходу вважають найкращою підвалинами розвитку інтереси двох держав, які зіштовхуються з проблемами і виявляють готовність вирішити це проблеми. Ефективність значною мірою залежить від волі держав, і це найкраще проявляється у випадках, коли окремі держави готові налагоджувати активне і стабільне співробітництво задля досягнення загальних цілей. У цьому діючі обопільні умови про взаємної допомогу й видачі, і навіть інші форми сприяння забезпечують модель для вищого рівня сотрудничества.

Комплексний підхід до міжнародного співробітництву у тому, що, оскільки проблема носить глобального характеру, найкращим рішенням є діяльність, широка в масштабах, багатостороння за формою і глобальна за охопленням. Визнається необхідність упорядкувати ситуацію, яка може бути «досить безладним набором глобальних, регіональних еліт і двосторонніх механізмів, створених не враховуючи загальних параметрів ». Застосування багатостороннього підходу дозволило б виправити нинішній стан. Співробітництво розвивалося б поступово, без якийабо спільною стратегії, проте, попри етапі процес вимагає планування й державного регулювання, зокрема шляхом застосування більш комплексних і частка довгострокових підходів, наприклад, розробки конвенції про боротьбі проти організованої транснаціональної злочинності. Ключова концепція багатостороннього підходу у тому, що розв’язання гострих проблем необхідні кардинальних заходів, то такий підхід наштовхується на традиційну відданість національному суверенітету. Однак у дійсності не про втрату суверенітету, йдеться про тому, чи готові держави пожертвувати частиною формальних вимог, пов’язаних із нею, щоб уникнути руйнації внаслідок діяльності транснаціональних злочинних організацій. Як і більшість інших теоретичних схем, багатосторонній підхід орієнтовано певну кінцеву мету й передбачає найбільш короткий і прямий шлях її досягнення. Такий підхід, діючий згори донизу, враховує проблеми й те ж час виходить із невблаганною логіки, що забезпечує стимули їхнього преодоления.1.

У середньому кожен історичний період міжнародна боротьби з злочинністю зберігала риси своєї епохи. У період рабовласництва все міждержавні зв’язку у цій галузі полягали в висновку договорів про видачу або просто до практиці видачі політичних втікачів. Дані зв’язку, природно, мали лише двосторонній характері і розвивалися в небагатьох регіонах. Розвинених принципів співробітництва немає. При феодалізмі коло держав, які мають зв’язки у справі боротьби з злочинними діяннями, розширився, активна роль цьому належала церкви. І хоча міждержавні зв’язку зколишньому обмежувалися укладанням договорів та практикою від видачі злочинців, детальніше став визначатися коло осіб, які підлягають видачі. У період феодалізму широко застосовувалися звичайні норми, але з’являлося все більше договорів. Панівним принципом був принцип боротьби з політичними преступлениями.

З появою капіталізму України в міжнародній боротьби зі злочинністю сталися кардинальні зміни. По-перше, стало загальновизнаним цілком нову правило: не видавати політичних діячів і співпрацювати лише у боротьби з общеуголовными злочинами, що, проте, не означало точного прямування цьому принципу практично. По-друге, сам предмет співробітництва став ширше. Між державами почали полягати угоди боротьби з окремими видами злочинів. Серед перших документів що така стала прийнята Віденським конгресом 4 лютого 1815 р. Декларація, у якій заявлялося про неприпустимість торгівлі африканськими неграми. Після неї, були прийнято домовленості про боротьби з торгівлею жінками й дітьми, незаконним поширенням наркотичних речовин та інших. Далі надзвичайно посилилася роль кримінального закону, у справі боротьби за і безпеку, рівноправність народів та націй, проти геноциду, расової дискримінації тощо. Нові принципи міжнародного права часом забезпечуються також силон внутрішньодержавного примусу. Наприклад, уславили чимало держав прийняли спеціальні акти, які забороняють пропаганду війни. Збільшилася роль міжнародних угод боротьбі зі злочинами. І це у тому, що збільшується кількість таких угод, а й у тому, що тепер спочатку виробляється договір, та був, згідно з його законами, приймаються внутрішньодержавні законы.

Істотна риса сучасного стану міжнародної боротьби з злочинністю — зростання ролі відділу міжнародних організацій як організаційних і координуючих центров.

З огляду на, що міждержавні зв’язку у сфері боротьби з злочинністю дуже динамічні, тобто майже щорічно з’являються нові й нові угоди щодо окремих видів злочинів, у цьому дослідженні докладно розглянемо боротьбу саме міжнародною терроризмом.

У документах ООН відзначається, що час розгляду діяльності транснаціональних злочинних організацій незмінно стають питання, що стосуються використання тактики терору, і зв’язку з терористичними організаціями. Злочинні організації вдаються до терору найчастіше для здобуття права створити сприятливіші умови для діяльності своїх злочинних підприємств. Їх дії спрямовані проти конкретної політики у сфері забезпечення законності, а чи не проти існуючих владних структур. Навпаки, терористичні групи переслідують політичну мету, які найчастіше спрямовані зміну становища або лише на рівні держави, або міжнародною рівні. У злочинну діяльність, наприклад, у торгівлі наркотиками чи зброєю, терористичні групи беруть участь, зазвичай, з єдиною метою здобути кошти, необхідні собі ще ефективного виконання їхніх політичних завдань. Однак, що державні кошти і цілі злочинних і терористичних організацій зовсім різні, в даний час більше проявляється тенденція до злиттю, яка може бути необратимой.

Однією з ознак цієї тенденції є пряме використання злочинними організаціями акцій террора.1.

Досліджувана проблема була предметом кількаразового розгляду в ООН. Так, її сьомий Конгрес із запобігання злочинності і зверненню з правопорушниками у своїй резолюції в Міланському плані дій підтвердив, що першочергову увагу я має приділятися боротьби з тероризмом у всіх його формах, в ключах, за необхідності, скоординовані, узгоджені дії міжнародного співтовариства. Сьомий Конгрес ООН просив Комітет із попередження злочинності і боротьбі із нею розглянути можливість розробки рекомендацій про міжнародних дії щодо зміцненню правоохоронних заходів, зокрема процедур видачі злочинців, угод про юридичну допомогу і співробітництво щодо правопорушень терористичного характера.

Будучи стурбований швидким поширенням національної та міжнародної терористичної злочинної активності, і навіть усвідомлюючи серйозну загрозу, якою є розглянута активність для соціальної і політичною стабільності і життя величезної кількості людей, восьмий Конгрес ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками особливо наголосив тенденцію інтернаціоналізації тероризму. У цьому сенсі Конгрес запропонував міжнародного співтовариства прийняття узгоджених заходів у відповідь боротьби з національним та продемонструвати міжнародним тероризмом глобального характеру. З метою скоординованих дій проти міжнародного тероризму як у національному, і на міжнародних рівнях, восьмий Конгрес ООН виробив спеціальні рекомендація, іменовані «Додаток «Про боротьбу міжнародною терроризмом».

У цьому «Додатку» відсутня визначення міжнародного тероризму. Цей прогалину можна пояснити наступним. Починаючи з першого дослідження міжнародного тероризму, проведеного ООН в 1972 р., міжнародну спільноту до нашого часу неспроможна досягти згоди щодо загальноприйнятного змісту терміна «міжнародний тероризм ». Так само досягти загального злагоди і щодо заходів, необхідні запобігання згубних наслідків тероризму, й загалом боротьби із нею. До узгодження загальноприйнятного визначення міжнародного тероризму «Додатку «рекомендується визначити злочинну поведінка терористів і основі засад міжнародного права створити систему ефективних заходів превенции і принуждения.

У своєму виступі на п’ятої сесії генеральної Асамблеї ООН керівник американської делегації у ООН М. Олбрайт заявила, що США буде просити Асамблею прийняти рішення, що стосуються тероризму, корупції та злочинності, наркобізнесу і незаконної торгівлі зброєю. За її словами, США лобіюватимуть резолюцію з укладання конвенції проти терористичних актів із застосуванням вибухових пристроїв. «Тероризм подібний до чумі, поширилася в усі куточки земної кулі, — заявила Олбрайт, — Ми має діяти разом у тому, щоб попереджати і запобігати терористичні акти, які організаторів і виконавців залучати до відповідальності. Ми мусять дати зрозуміти тим, хто планує подібні акти, що міжнародну спільноту наважаться на опір них єдиним фронтом ». Ще одним пріоритетом є заборона застосування, зберігання, виробництва та передачі наземних хв, сказала М.Олбрайт. США домагатися ухвалення «міжнародної декларації про безпеку громадян, які мають продемонструвати рішучість боротьби з міжнародної злочинністю переважають у всіх її формах » .

Лідери найбільших промислово розвинених країн прийняли пакет заходів, вкладених у боротьбу з міжнародною злочинністю, незаконний оборот наркотиків і тероризмом на що відбулося саміті НАТО у Ліоні 1996;го р.1 Цей пакет, являє собою перелік із сорока рекомендацій, передбачає прийняття конкретних дій із боку «Великої сімки «і России.

Зазначений пакет містить конкретні пропозиції щодо чотирьох ключовим направлениям.

" Відмова у про надання притулку ": вісім країн повинні обмінюватися інформацією у зв’язку з договорами про екстрадицію і запитами про екстрадицію щодо розшукуваних злочинців, терористів і злочинних організацій, соціальній та зв’язки України із програмами захисту свідків. Це буде здійснюватися шляхом обміну працівниками прокуратур, судових і правоохоронних органів; з допомогою координації зусиль у сфері міжнародної підготовки працівників правоохоронних органів, і навіть за рахунок збільшення кількості договорів та інших двосторонніх і багатосторонніх угод, що стосуються экстрадиции.

" Позбавлення злочинців і терористів необхідних ресурсів ": вісім країн обмінюватимуться інформацією, що стосується боротьби з відмиванням грошей, зокрема про методи ведення розслідувань і методи залучення злочинців до відповідальності. Вони нібито будуть сприяти збільшення кількості країн, які вважають практику відмивання грошей до злочинів і приймаючих закони, що дозволяють накладати арешт на майно злочинцівтеррористов.

" Зашита національних кордонів ": вони підсилять діяльність із боротьби з організаціями та підпільними ринками, підтримують злочинну терористичну діяльність; вони обмінюватися інформацією щодо обличчях і організаціях, котрі займаються незаконної торгівлею зброєю, контрабандою людьми, і навіть даними про розшукуваних злочинців; вони обмінюватися останніми досягненнями у сфері технологій, застосовуваних при захисту кордонів, використовувати удосконалені види в'їзних і виїзних документів і майже досконалішу техніку щоб виявити підробок; вони сприяти нарощуванню числа країн, які вважають контрабанду людьми до категорії преступлений.

" Виявлення й профілактика злочинів і терористичних актів, скоєних із застосуванням передових технологій ": вісім країн розроблять загальні підходи до боротьби з високотехнологічними злочинами і комп’ютерним піратством, зокрема з його діями терористів, використовують останні досягнення інформаційної технології в просуванні в бази даних фінансових установ і введення державних учреждений.

У цьому необхідно виділити іще одна документ, ухвалений міністрами «вісімки» нараді в Оттаві від 12.12.95.1 у якому закріплювалися питання зміцнення міжнародного співробітництва, міжнародні і національні правові рамки, питання обміну досвідом та інформацією, питання захоплення заручників, фінансування терористичної роботи і др.

У межах Інтерполу (Міжнародної організації кримінальної поліції) склався діючу механізм кооперації і координації дій поліції різних країн боротьби з общеуголовной злочинністю. Але контакти поліцейських служб у системі Інтерполу — лише деякі з загальнішого і широкого міжнародного співробітництва держав з соціальних питань, серед яких пошуки найефективніших форм і методів боротьби з злочинністю як у національному, і міжнародною уровне.

Боротьба Інтерполу з міжнародним тероризмом завжди була важкою. До останнього часу він взагалі розпочав протиборство з нею через побоювання щодо «політичної «природи цього злочину. Таке ставлення Інтерполу до тероризму полягає в ст. 3 Статуту Міжнародної організації кримінальної поліції (офіційно текст Статуту опубліковано ні), у якій зазначено, що «організації суворо заборонено всякі втручання чи діяльність політичного, військового, релігійного чи расового характеру «Виняток становили лише прояви «суто «кримінального тероризму, що відзначалося під час проведення таких злочинів, як, наприклад, незаконна торгівля наркотиками чи фальшивомонетничество.

У 1984 р. Генеральна асамблея Інтерполу в Люксембурзі затвердила нові «основні напрями », дозволяють Інтерполу діяти, якщо терористи орудують поза своєї національної території. У 1987 р. Генеральної асамблеєю Інтерполу була створена спеціальна антитерористична група, її називають ТЕ-группа. У тому 1987 р. Генеральний секретаріат Інтерполу розіслав у Національні центральні бюро (НЦБ) країн-членів Інтерполу «Посібник із боротьби з міжнародним тероризмом » .

У боротьби з європейським тероризмом Інтерпол відіграє в наступних аспектах:

1) Якщо національна поліція країни має намір заарештувати когось до її межами, вона повинна переважно діяти через Інтерпол. Ніхто немає права заарештувати іноземця не більше Європейського співтовариства чи деінде за злочин, досконале поза цієї країни, без наявності особливого сповіщення чи оповіщення з Интерпола.

2) Інтерпол використовується тоді, коли розслідування акта тероризму, скоєного у Європі, виходить поза його межі, оскільки це єдина поліцейська організація, діюча у світовій масштабе.

3) Інтерпол у боротьби з європейським тероризмом, надаючи консультації фахівців і технічне сприяння, наприклад проводить експертизу по вибуховою речовин чи вогнепальному оружию.

Інтерпол головну своєї діяльності боротьби з міжнародним тероризмом зосередив на питаннях попередження захоплень і вибухів на повітряному транспорті. Тільки у вересні 1980 р. ТЕ-группа відправила 18 попереджень, що з повітряним тероризмом і нападом на посольства дипломатів. Дані про можливі терористичних замахи перевіряються, потім повідомляються на національні поліції, і навіть направляються на два міжнародних організацій, відповідальні за безпеку на повітряному транспорті: IATA (Міжнародна асоціація цивільної авіації) і UCAO (Міжнародна організація цивільної авіації), до ухвалення відповідних мер.

Слід також звернути увагу про діючих міжнародних договорах про видачу та поглибленням взаємної допомоги. Дані договори є ефективним засобом співробітництва держав боротьби з терористичної діяльністю, водночас обопільних умов про видачу та поглибленням взаємної допомоги притаманні недоліки. З цією форми співробітництва характерна нерегулярність, що є причиною низької технологічної ефективності, поганий координування й дублювання зусиль, якщо розглядати діяльність загалом. Двостороння співробітництво вимагає значного часу й ресурсів, що складно для малих держав, котрі мають належними ресурсами і досвідом ведення численних двосторонніх переговорів і розробити різних інструментів співробітництва. Хоча наявність типових договорів кілька спрощує це завдання, нестача ресурсів, очевидно, і надалі бути суттєвою перешкодою. Звідси випливає, що, хоча система двосторонніх контактів буде розроблено та далі зміцнюватися, її треба доповнити різними формами багатостороннього сотрудничества.

Регіональне співробітництво у питаннях судового та кримінального переслідування природно доповненням зусиль зі створення політичного та скорочення економічної союзу, хоча вона пов’язані з поруч делікатних і складних аспектів національного суверенітету. У цьому сенсі може бути розглядати як чергового етапу (чи неминучого результату) ширших політичні й економічні процесів, заснованого тим не менш на визнання те, що повне однаковість внутрішньодержавного законодавства ні реальним, ні бажаним. Річ у тім, що «все системи кримінального правосуддя створюють у повній відповідності до конкретними особливостями різних країн. Таке рівновагу можна порушувати лише тому випадку, якщо це дозволить отримати суттєві переваги ». Тим більше що регіональне співробітництво є визнанням необхідності зробити конкретні кроки у відповідь загострення регіональних проблем через відкриття внутрішніх кордонів Шотландії й розвитку єдиного рынка.

Разом про те багатосторонні механізми «відкривають значні переваги, однією з важливих серед якого є усунення потреби у розробці окремих двосторонніх угод з великим числом іноземних урядів ». Ведення переговорів є щодо легкою справою значних держав із високорозвиненими адміністративними структурами; проте до дрібних держав із обмеженими ресурсами і досвідом ефективнішими за затратами є багатосторонні форми співробітництва. Вони особливо корисні, якщо уряди не бажають здійснювати двостороннє співробітництво чи її неможливо за політичними міркувань. Хоча по закінченні «холодної «війни політичне й ідеологічне протистояння перестав бути значної проблемою, багатостороннє співробітництво як і відкриває такі змогу співробітництва, яких немає на двосторонньому рівні. Ще однією перевагою багатосторонньої співпраці і те, що його менше стає об'єктом у відповідь із боку організованих злочинних групп.1.

Глава 3. Проблема кримінально — правовим регулюванням боротьби з міжнародним тероризмом. § 1. Тероризм і кримінальна ответственность.

Вперше відповідальність за тероризм введена Федеральним законом РФ від 01 липня 1994 року (ст. 213.3 КК РРФСР). Це многообъектное злочин, оскільки зазіхає життя і громадян, на майно, на громадську безпека продукції та нормальне функціонування органів влади. Застрашливе вплив тероризму часто звернене широкому й іноді невизначеному колу людей, навіть до населення цілих міст і адміністративних районів чи мікрорайонів, і навіть до конкретних посадовим конкретних особах і органів державної влади, наділеним правом приймати організаційні, управлінські, судові чи ті рішення. Зазначене вплив то, можливо адресовано релігійним, політичним, громадським діячам, діячам культури; для бажану реакцію він може здійснюватися у відношенні представників ділових кіл, осіб, зайнятих у виробництві та торгівлі, нарешті, щодо членів інших злочинних організацій. Так, зараз тероризм досить часто застосовується при вимаганні, хоча які завжди офіційно фіксується у тому качестве.

Включення в кримінальний кодекс спеціального складу якихось злочинів — тероризму — є значний крок уперед у справі більш ефективне використання кримінального закону, у боротьбі з такою небезпечним злочином. До 1994 р. кримінальної відповідальності передбачалася лише вбивство державного або громадського діяча чи від державної влади у зв’язку з його державній чи громадської діяльністю, з єдиною метою підриву чи ослаблення радянської влади, або за нанесення тяжкого тілесного ушкодження тим самим особам, і навіть за вбивство представника іноземної держави із єдиною метою провокації війни чи міжнародних ускладнень, або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження тим самим особам з тією ж целью.

Нагадаємо зміст ст. 205 КК РФ:

1. Тероризм, тобто вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, створюють небезпека загибелі людей, заподіяння значного майнового шкоди або наступу інших суспільно небезпечних наслідків, коли ці дії скоєно з метою порушення громадську безпеку, залякування населення або надання на прийняття рішень органами влади, а також погроза вчинення зазначених дій у тих-таки цілях — караються позбавленням волі терміном від п’яти до десяти лет.

2. Ті ж діяння, скоєні: а) групою осіб із попередньому змови; б) неодноразово; в) із застосуванням вогнепальної зброї, — караються позбавленням волі терміном від восьми до п’ятнадцяти лет.

3. Діяння, передбачені частинами першої або ж другий справжньої статті, якщо вони скоєно організованою групою або призвели до по необережності смерть людини чи інші тяжкі наслідки, так само як пов’язані з зазіханням на об'єкти використання атомної енергії або з використанням ядерних матеріалів, радіоактивні речовини чи джерел радіоактивного випромінювання, караються позбавленням свобода терміном від десяти до двадцяти лет.

Примітка: Обличчя, брало участі підготовкою акта тероризму, звільняється з кримінальної відповідальності, коли вона своєчасним попередженням органів влади — чи іншим чином сприяло запобіганню здійснення акта тероризму, й тоді як діях цієї особи немає іншого складу преступления.1.

У частину 3 цієї статті Федеральним законом від 09.02.99 № 26-ФЗ «Про внесення і доповнень в кримінальний кодекс РФ» було внесено зміни. Об'єктивний бік цього злочину була доповнена такими діями як зазіхання об'єкти використання атомної енергії або використання ядерних матеріалів, радіоактивні речовини чи джерел радіоактивного излучения.1.

Тероризм виражається, відповідно до Закону, у вчиненні «вибуху, підпалу чи інших дій, створюють небезпека загибелі людей, заподіяння значного майнової шкоди або наступу інших суспільно небезпечних наслідків» чи загрозу «скоєння зазначених дій». Таким чином, йдеться про суспільно небезпечних вчинках, отже, під «іншими діями» слід розуміти пристрій обвалів, затоплень, каменепадів, аварій на об'єктах життєзабезпечення населення водою, теплом, електроенергією тощо.; блокування транспортних комунікацій, пристрій аварій та катастроф на транспорті; захоплення та руйнація будинків, вокзалів, портів, культурних чи релігійних споруд; зараження джерел води та продуктів, поширення хвороботворних мікробів, здатних викликати епідемію чи епізоотію, інше, радіоактивне, хімічне, бактеріологічна зараження місцевості. Зрозуміло, дати вичерпний перелік «інших дій, створюють…» неможливо, оскільки людська винахідливість у справі лиходійства невичерпна. Тут наведено ті, що зустрічаються частіше від інших, або ті, які найвірогідніші. У цілях попередження останніх в усіх країнах робляться заходи забезпечення безпеки відповідних объектов.

Акт тероризму можна вважати закінченим, коли вже скоєно вищевказані дії або постала реальна загроза їх здійснення, причому ця загроза найчастіше висловлена самими терористами і вже скоєно необхідні підготовчі дії. Для закінченого складу тероризму непотрібен фактичного наступу вказаних у законі наслідків. Досить, щоб терористичні дії створювали реальну небезпека загибелі людей, заподіяння значного майнової шкоди чи наступу інших суспільно небезпечних последствий.

У розділі ст. 205, ч.1 КК РФ полягає ніби з двох частин: У першій вказано конкретно дії, які створюють «небезпека загибелі людей, заподіяння значного майнової шкоди або наступу інших суспільно небезпечних наслідків»; на другий міститься вказівку на загрозу скоєння зазначених дій. Це друга форма тероризму. Її реальність залежить від того, чи здатна загроза викликати в окремої людини, групи осіб або влади побоювання, що вона здійснена, а збитки, який буде завдано певними діями, — значимим. І тут має діяти залякування, а сама загроза має усно, письмово, чи в спосіб, зокрема із сучасних технічних зв’язку. Дарма, була загроза висловлена яка відкрито або анонімно, широкого кола осіб або одній людині, наприклад, службовцю ж державної установи по телефону.

Оцінюючи кримінально — правове значення небезпеки кваліфікації конкретні дії як тероризму, треба бачити різницю між загрозою при тероризм і загрозою убивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ст.119), загрозою у зв’язку з здійсненням правосуддя чи виробництвом попереднього розслідування (ст. 296), загрозою застосування насильства щодо від державної влади (ст. 318). Відмінності можна знайти як і характері самих дій, їх масштабах, і особливо у цілях поступков.

Суб'єктом тероризму може бути будь-який осудне обличчя, досягла чотирнадцятирічного віку. Це становище стосовно оскільки він розглядався злочину особливо на часі, що у національному і релігійному тероризмі, як свідчить практика, бере участь значна частина підлітків. У разі масової істерії вони охоче можуть у силу свій вік потрапляти під агресивний вплив дорослих та робити злочинні дії. Суб'єктами тероризму може бути громадяни РФ, іноземці, й особи без гражданства.

Тероризм може відбуватися тільки з прямим наміром, оскільки терорист усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, передбачає можливість чи неминучість наступу суспільно небезпечних наслідків і прагне їх наступу. Прямий умисел терориста спрямовано вчинення вибуху чи іншого дії, що створює реальну загрозу виникнення зазначених наслідків для досягнення певних целей.

Частина 2 ст. 205 передбачає відповідальність скоєння тих ж дій за наявності кваліфікуючих обставин, які (за загальним правилу) свідчить про більшої суспільної небезпечності. Це такі обставини: а) групою осіб із попередньому змови; б) неодноразово; в) із застосуванням вогнепальної оружия.

Для визначення скоєння злочину групою осіб із попередньому змови потрібно враховувати становища ст. 35 КК РФ. Це стаття передбачає відповідальність скоєння злочину групою осіб із попередньому змови, якщо у неї брали участь особи, заздалегідь договорившиеся спільну скоєнні злочину. Якщо терористичний акт вже почався, то наступне приєднання співучасників (соисполнителей) не тягне відповідальності по п. «а» ч.2 ст. 205 КК РФ, якщо наперед не домовлялися про спільну у вчиненні терористичного акту, тобто був попереднього змови. Але цілком імовірно, що така змова (домовленість) — набрати чинності тільки певному історико-правовому етапі - цілком міг відбудуться раніше, тож казати про спільному скоєнні злочину є всі основания.

У розділі ст. 205 говорить про скоєнні злочину, та не його виконавців. Учасниками скоєння є виконавці, посібники, підбурювачі, організатори. Вони можуть учинити акт тероризму без попереднього змови, але ці щодо рідкісний случай.

Частина 2 ст. 205 має ще один кваліфікуючий ознака — неодноразовість. Це означає неодноразовість скоєння саме терористичних, а чи не якихось інших насильницьких і навіть «родинних» злочинів. Неодноразовість — це вперше, бо як мінімум, на другий раз.

Застосування вогнепальної зброї під час проведення тероризму розглядається законодавцем як чергового квалифицирующего обставини. Це призводить деякі сумніви, окільки така її зброю не видається більш небезпечним порівняно з вибуховими речовинами, здатними викликати вибухи, пожежі та інші часто масові зі свого характеру бедствия.

Аналізованого квалифицирующего ознаки нічого очікувати, якщо вогнепальна зброя застосовувалося щоб уникнути затримання після здійснення акту тероризму. Такі дії кваліфікуються самостійно. Тероризм можна вважати здійсненим із використанням вогнепальної зброї, коли вона застосовувалося для нанесення тілесного ушкодження або демонструвалося іншим особам як готовність злочинця пустити їх у хід у будь-яку довільну время.

Частина 3 ст. 205 КК РФ встановлює кримінальну відповідальність діяння, передбачені частинами першої та другої цієї статті, якщо вони скоєно організованою групою або призвели до необережно смерть людини чи інші тяжкі наслідки, так само як пов’язані з зазіханням на об'єкти використання атомної енергії або з допомогою ядерних матеріалів, радіоактивні речовини чи джерел радіоактивного излучения.

У розділі ст. 35 КК дає визначення організованою групи. На думку авторів цієї статті, це стійка група осіб, заздалегідь які об'єдналися для скоєння однієї чи кількох преступлений.

Скоєння тяжких чи особливо тяжких злочинів перестав бути відмітним ознакою злочинних співтовариств (злочинних організацій), оскільки що така злочину можуть здійснювати і групи іншого типу. Головна характерна риса злочинного співтовариства (злочинної організації) це масштабність дій, тривалість функціонування, організованість, налагоджений механізм управління, замаскированность, навіть глибока конспірація, невловність, здатність проводити великі соціальні, політичні, економічний рішення, тісний зв’язок, іноді підпільна, з державними, політичними, громадськими, фінансовими організаціями та їх деятелями.

Суб'єктивна сторона тероризму, що спричинило необережно смерть людини чи інші тяжкі наслідки, характеризується подвійний формою провини: прямим наміром стосовно терористичним діям і необережністю (як легкодумством, і недбалістю) стосовно зазначених у п. 3 ст. 205 наслідків. Природно, що необережно може бути нанесено й нетяжкий збитки — у разі відповідальність повинна наступати по ч.1 чи з ч.2 ст. 205.

Як уже відзначалося вище в ч.3 ст. 205 внесли зміни, як як на мене, обгрунтовано, бо об'єкти використання атомної енергії, ядерні матеріали, радіоактивні речовини, джерела радіоактивного випромінювання є об'єктами підвищеної небезпеки, і можуть заподіяти необмеженому колі осіб, майну, навколишньому середовищі величезний, невиправна вред.

У розділі ст. 205 КК РФ містить примітка, за яким обличчя, «яке набувало що у підготовці акта тероризму, звільняється з кримінальної відповідальності, коли вона своєчасним попередженням органів влади — чи іншим чином сприяло запобіганню здійсненню акта тероризму, й тоді як діях цієї особи немає іншого складу злочину». Ця норма певною мірою дублює норму про добровільну відмову від злочину (ст.31), але водночас і розходиться із нею. Якщо особи підпадає під добровільна, має застосовуватися ст. 31 як норма загальної частини КК, за якою обличчя не підлягає кримінальної відповідальності (а відповідність до приміткою до ст. 205 — освобождается).

У примітці до ст. 205 КК РФ є вказівку на прямі активні позитивні дії людини, який готував терористичний акт чи брав участь у підготовці, але потім вирішив недопущення його шляхом своєчасного попередження органів влади — чи іншим чином. Такі дії може бути добровільними у тому разі, коли він діяв в страху перед викриттям, з релігійних мотивів, прямої вказівки священика під час сповіді тощо. Але є підстави неокончательными у цьому сенсі, що й зробивши їх, обличчя може самостійно, чи групи продовжувати підготовку до терористичного акту. І тут індивід не може розраховувати на визволення з кримінальної відповідальності, тому що може бути даний лише за остаточне вирішення не доводити задумане остаточно, одній або групи, й, звісно, до наступу суспільно небезпечних последствий.

Важливо. Що примітка до ст. 205 може діяти лише тому випадку, якщо проговорилася особа своєчасно попередило органи виконавчої влади або іншим суб'єктам способом сприяла запобіганню здійснення акта терроризма.1.

Висвітлюючи кримінально — правової аспект боротьби з міжнародним тероризмом, мушу звернути увагу до таке питання як за явно неправдиве повідомлення про акт тероризму (ст. 207 КК РФ).

Тероризм веде до дестабілізації у суспільстві, створює атмосферу страху, порушує діяльність підприємств, організацій та установ. Явище це викликало і «жартівників «— осіб, роблять хибні повідомлення про підготовці акта тероризму. Такі дії непоодинокі. Про неї постійно як повідомляють у засобах масової информации.

Хибне повідомлення про акт тероризму травмує людей тієї ж ступеня, як і правдиве. Такі повідомлення найчастіше викликають необхідність евакуації з приміщень людей, припиняють трудові процеси, ведуть до припинення роботи транспорту, навчання у школах, вузах, породжують матеріальні і трудові витрати. У зв’язку з цим у Кримінальному кодексі РФ виникає кримінальна відповідальність за явно неправдиве повідомлення про акт тероризму (ст. 207).

Ця діяння полягає у явно фальшивому повідомленні про що готується вибуху, підпалі чи інших діях, створюють небезпека загибелі людей, заподіяння значного майнової шкоди або наступу інших суспільно небезпечних наслідків. До «інших дій» можна віднести, до прикладу, руйнація греблі, мосту, зараження радіоактивними ізотопами водойм, житлових масивів, пасажирського транспорта.

Для наявності складу якихось злочинів, передбаченого ст. 207 КК РФ, потрібно, щоб повідомлення про акт тероризму було явно хибним, тобто. таким, яке відповідає фактичним обставинам. Вона може бути передано телефоном, листом, через посередника. Повідомлення передаються в різні адреси: у установа, організацію, на підприємство, додому, до органів і органи виконавчої влади. Найчастіше телефонують в міліцію з телефона-автомата. Для розкриття злочинів, скоєних у такий спосіб, особливих перешкод немає: є апаратура, що фіксує. Аититеррористические групи зазвичай нас дуже швидко перебувають на місце, звідки пролунав дзвінок, затримують всіх підозрюваних і там проводять перевірку по записаному на плівку голосу.

Це злочин відбувається з прямим наміром. Обличчя усвідомлює, що повідомляє явно неправдиві дані про акт тероризму, й хоче зробити це. При цьому винний наперед знає, що повідомляє саме хибні сведения.

Важливим ознакою складу якихось злочинів є мотив. Їм нерідко виступають хуліганські спонукання. У судової практиці хуліганськими спонуканнями прийнято вважати внутрішню потреба, не викликану зовнішніми обставинами, зашкодити, накапостити, примусити випробувати страх, тривогу, обурення, утвердитися у своїй зарозумілості і в очах інших «неординарною людиною «шляхом скоєння дій, спрямовані проти всього суспільства. Хуліганські дії відбуваються зазвичай без зовнішнього приводу, Разом про те його присутність серед діях хуліганського мотиву має місце і тоді, що вони скоєно по нікчемному приводу. Наприклад, небажанню брати участь у процесі, роботі, у зв’язку з прагненням заподіяти керівництву неприємності по службе.

Суб'єктом якихось злочинів є обличчя, досягла чотирнадцяти років. Караються злочин штрафом у вигляді від двохсот до п’ятисот мінімальних розмірів оплати праці, або виправними роботами від однієї до два роки, або позбавленням волі терміном близько трьох лет.

Явно хибне повідомлення про акт тероризму тісно примикає до хуліганству (ст. 213 КК РФ), Останнє також зазіхає суспільний лад і має хоча б мотив, як і хибне повідомлення про акт тероризму. Відрізняються вони характером дій. Хуліганство полягає у діях, пов’язаних із застосуванням насильства на громадян чи загрозою його застосування, а одно знищенням чи ушкодженням чужого майна. При хуліганстві насильство зазвичай проявляється у нанесення ударів, побиття, заподіянні легкого шкоди здоров’ю, зв’язуванні. Загроза насильством виявляється у обіцянку заподіяти фізичний шкода потерпілому. Знищення чужого майна — це приведення їх у повну непридатність, наприклад спалення. Ушкодження майно передбачає приведення їх у такий стан, у якому використання по призначенню без ремонту невозможно.

Для хуліганства, в такий спосіб, характерно фізичне вплив на чоловіки й предмети матеріального світу із їм шкоди. Явно хибне повідомлення про акт тероризму утримує лише загрозу заподіяння їм шкоди, та й ложную.

Кримінальна відповідальність за хуліганство (по год. 1 ст. 213 КК РФ) настає із 16-го, а й за явно неправдиве повідомлення про акт тероризму, як зазначалося, — з 14-ма лет.

До явно брехливому повідомленню про акт тероризму примикає і є загроза убивством чи заподіянням тяжкого шкоди здоров’ю (ст. 119 КК РФ). У цьому разі загроза носить реальний характер, хоча найчастіше винний не має намір привести їх у исполнение.

Хибне ж повідомлення про акт тероризму повністю виключають приведення погрози на виконання. Якщо за вираженням загрози убивством тощо. йдуть якісь дії з його реалізації, наприклад, винний впадає за зброєю, бере до рук ніж, палицю, камінь, мотузку, можна виявити вже інша злочин — приготування до вбивства чи заподіянню тяжкого шкоди здоров’ю, а окремих випадках — замах скоєння преступления.

Відрізняються зазначені злочину тим, що хибне повідомлення про акті тероризму відбувається анонімно, Загроза убивством — відкрите злочин. Перше спрямоване на залякування великих мас людей, друге — конкретної людини. Різні і мотиви: у свідомо неправильного повідомлення про акті тероризму мотивом є хуліганські спонукання; у випадку загрози убивством — особисті: помста, ревнощі, заздрість сусідам т.п.1.

Є ще один злочин, тісно переплетене з тероризмом, яким хотілося б звернути увагу. Це — зазіхання життя державного або громадського діяча (терористичний акт).

Це з найнебезпечніших злочинів, оскільки він здатне дестабілізувати політичну обстановку країни, загострити соціальні, політичні, державні та економічні протиріччя. Невипадково, такі терористичні акти використовувалися і торік, й у настоящем.

Кримінальним кодексом містить пряма вказівка мети подібного терористичного акту: припинення державній чи іншої політичної діяльності державного або громадського діяча або помста на таку діяльність. Порівняйте можна назвати, що у ст. 66 КК РРФСР (1960 р.) метою терористичного акту називалася трохи інакша, але дуже подібна мета — підрив чи ослаблення радянської влади, а ст. 67 («Терористичний акт проти представника іноземної держави») — провокація війни чи міжнародних відносин. У чинному кримінальному кодексі говоритися помститися лише над відповідну державну чи громадської діяльності. По повз цілей надзвичайно важливо звернути увагу до мотив (чи мотиви) терористичного акту проти державного або громадського деятеля.

У розділі ст. 66 КК РРФСР передбачала кримінальну відповідальність вбивство чи нанесення тяжкого тілесного ушкодження як державному чи громадському діячеві, а й представнику влади. Це було чимало обгрунтовано, оскільки лише представники влади рангу державного діяча можуть піддаватися терору, а й інші службовці державних установ. Інакше кажучи технічного секретаря какой-нибудь обласної державної адміністрації чи співробітника відділу листів центрального міністерства можуть позбавити життям лише оскільки вони уособлюють ненависне установа. Зараз зазіхання життя таких осіб (за умови встановлення відповідного мотиву) то, можливо кваліфіковано як терроризм.

Терористичний акт вважається кінченим в останній момент початку зазіхання, а чи не в останній момент заподіяння смерті потерпілому. Заподіяння тяжкого шкоди здоров’ю може бути кваліфіковано по ст. 277, у якій говоритися про зазіхання життя. Зазіхати ж життя можна лише шляхом вбивства. Навіть тяжкий шкода здоров’ю, небезпечний життя, не є зазіхання саме життя. Це і є шкода здоров’ю, хоч і дуже тяжкий, а чи не знищення жизни.

У розділі ст 66 КК РРФСР роздільно передбачала відповідальність за убивство дружин і за тяжке тілесного ушкодження заподіяне державному чи громадському діячеві чи представнику влади. Здається, що це було правильно, оскільки відмінність між убивством та важкою шкодою здоров’ю величезна, при тому, іноді заподіяння подібного шкоди повністю виключає якусь роботу державного або громадського діяча. З огляду на зазначену різницю, її й відбили в санкції за відповідні діяння. Заподіяння тяжкого шкоди здоров’ю державного чи громадського діяча, особливо такого, що цілком лишає її працездатності, здібності вирішувати звичні державні чи громадські завдання, теж представляє велику небезпеку суспільству. Тому за доцільне встановити кримінальної відповідальності за заподіяння тяжкого шкоди здоров’ю державного або громадського діяча із метою припинення його державній чи іншої політичної діяльності чи помсти на таку деятельность.

У диспозиції ст. 277 КК РФ вказані мети цього злочину — припинення державній чи іншої політичної діяльності потерпілого або помста на таку діяльність. Цей ознака носить обов’язкового характеру. Отже, якщо з’являється зазіхання життя відомого громадського діяча не було за його політичну діяльність або вона з помсти, дане зазіхання не можна буде кваліфікувати як терористичного акту. Вказівка у законі на «іншу політичну діяльність» щоразу вимагає точного встановлення того, була вона політичною, або нет.

Це злочин то, можливо скоєно тільки з прямим наміром — обличчя усвідомлює, що його діяння спрямоване на позбавлення життя державного або громадського діяча, передбачає наступ таких наслідків і прагне их.1.

§ 2. Прогалини й недоліки кримінального законодавства регулюючого боротьбу з терроризмом.

Говорячи про кримінально — правовому регулюванні боротьби з міжнародним тероризмом, розглянувши становища кримінального закону, який встановлює відповідальність за цей злочин, мушу сказати у тому, що є прогалини, вади суспільства і неточності кримінального законодавства регулюючого питання відповідальності за терористичні деяния.

Опис об'єктивної боку тероризму, дану у диспозиції ч.1 ст. 205 КК РФ, має низку похибок. У ньому висловлення тероризму використовуються словосполучення «інших дій» і «такі дії», які передбачають лише активну форму поведінки людини. Тим більше що терористична акція іноді можна здійснити і шляхом бездіяльності (наприклад, у вигляді невиконання обов’язків, пов’язаних із своєчасним відключенням виробничих чи технологічних процесів в енергетиці, на транспорті або у видобувної промисловості). Тому, напевно, в диспозициях ч.2 і ч.3 ст. 205 КК РФ і вжиті висловлювання «ті ж діяння» і «діяння», своїм змістом що охоплює і дії, і бездіяльність людей.

По ч.1 ст. 205 КК РФ до терористичним діям прирівняно і загроза їх здійснення. Але це не виправдано. Особливо тоді, коли загроза не пов’язані з приготуванням до акту тероризму чи взагалі, коли її виконання нереально навіть при сумлінному омані обличчя на своєї здібності здійснити цю загрозу. Адже, суворо за законом, винних у таких загрозах як підлягають покаранню як позбавлення волі терміном від п’яти до десятиріччя (ч.1 ст. 205 КК РФ), а й у випадках неоднократности загрози або загрози, висловленої двома особами за попередньою змовою, по ч.2 ст. 205 КК РФ може бути покарані позбавленням волі терміном від восьми до п’ятнадцяти років (приміром: вбивство відповідно до ч.1 ст. 105 КК РФ карається терміном лише від шести до п’ятнадцяти років позбавлення волі). Загроза скоєння вибуху, підпалу, інших терористичних дій (якщо вона не пов’язані з підготовкою чи безпосереднім здійсненням терористичної акції або коїться з іншими діяннями, скажімо, захопленням заручників — ст. 206 КК РФ) по суспільної небезпечності не дорівнює реальному вибуху, підпалу, іншим терористичним діям. Таке рівність, закріплене у диспозиції ч.1 ст. 205 КК РФ, лише підтверджує факт порушення у цьому випадку законодавцем ним і проголошених принципів: рівності громадян перед законом (ст. 4 КК РФ), справедливості (ст. 6 КК РФ) і гуманізму (ст. 7 КК РФ).

Зміст терміна «значний майновий збитки», використаного в диспозиції ч.1 ст. 205 КК РФ, аналогічно змісту терміна «значної шкоди», ужитого в складах крадіжки (п. «р» ч.2 ст. 158 КК РФ), шахрайства (п «р» ч.2 ст. 159 КК РФ), присвоєння та розтрати (п «р» ч.2 ст. 160 КК РФ), грабежу (п «буд» ч.2 ст. 161 КК РФ), навмисного знищення чи пошкодження майна (ч.1 ст. 167 КК РФ). Оскільки значущість шкоди встановлюється і з урахуванням майнового становища потерпілих, законодавець за умов яка на цей час розриву прибутків різних верств населення, швидше за все, свідомо не став розкривати зміст зазначених термінів, залишаючи це розсуд суду. Тим більше що стосовно складам злочинів проти власності за період дії КК РРФСР 1960 р., навіть за відносної стабільності в рівні цін, і меншому коливанні у розмірі доходів громадян, задовільного вирішення цього питання на судової практики і тоді не було найдено.

Проблема, проте, й не так в складності встановлення змісту терміна «значний майновий збитки», як у обгрунтованості визначення тероризму як дій, створюють небезпека заподіяння значного майнової шкоди. Не можна соціальне утримання і тяжкість тероризму висловлювати у законі через небезпека заподіяння шкоди. Адже навіть, наприклад, для наявності складу порушення правил дорожнього руху, і експлуатації транспортних засобів (ч.1 ст. 264 КК РФ) крім іншого потрібно заподіяння великого шкоди, тобто. щонайменше у 500 раз перевищує мінімальний розмір оплати труда.

Законодавчим огрехом видається і визначення тероризму як дій, створюють небезпека наступу інших суспільно небезпечних наслідків. Оскільки злочин — це «винне досконале суспільно небезпечне діяння» (ч.1 ст. 14 КК РФ), під час проведення основної маси злочинів таки наступають інші, ніж загибель покупців, безліч заподіяння значного майнової шкоди, суспільно небезпечні наслідки. А небезпека наступу суспільно небезпечних наслідків властива всім без винятку преступлениям.

Навряд достатні ще й підстави визнання тероризму, досконалого із застосуванням вогнепальної зброї (п «в» ч.2 ст. 205 КК РФ), небезпечніше тероризму, сполученого з вибухом, підпалом тощо. діями (ч.1 ст. 205 КК РФ). Тим паче, що у вражаючим властивостями вибухові устрою часто набагато перевершують вражаючі властивості вогнепальної оружия, 1 тому незрозуміло, чому п «в» ч.2 ст. 205 не включено також використання бойових припасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв. З букви закону виходить, що пристрій обвалів, каменепадів, затоплень із застосуванням вогнепальної зброї чи навіть стрілянина потім із нього за спорудою вокзалу є як небезпечним злочином, ніж вчинення тієї ж дій зі застосуванням вибухових речовин чи вибухових пристроїв або вибух на вокзале.

У першому випадку дії винного кваліфікуються по п «в» ч.2 ст. 205 КК РФ, у другому по ч.1 ст. 205 КК РФ. Логіка законодавця тут незрозуміла. У зв’язку з цим вважається за необхідне вводити на число кваліфікуючих ознак тероризму застосування бойових припасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв, тим більше п «до» ч.1 ст. 63 КК РФ відносить таке використання до обставин, обтяжуючих наказание.1.

Аналіз норми тероризм свідчить у тому, що, по-перше, як було зазначено, діяння, створюють небезпека заподіяння значного майнової шкоди, і є загроза скоєння дій, вказаних у ч.1 ст. 205 КК РФ, менш небезпечні, щоб каратися від п’яти до десятиріччя позбавлення свободи, як це передбачається в санкції ч.1 ст. 205 КК РФ. По-друге, в випадках, коли, роблячи вибух, підпалив, інші терористичні дії, обличчя передбачає можливість чи неминучість наступу смерті багатьох громадян, і цього хоче (прямий умисел), але загибель людей не настає по незалежних від цієї особи обставинам, максимум санкції ч.1 ст. 205 КК РФ, навпаки, представляється недостатнім. Так, найманий убивця, який стріляв на свій жертву і промахнувшийся, то, можливо покараний терміном від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі (п «із» ч.2 ст. 105, ч.3 ст. 66 КК РФ), а обличчя, яка заклала бомбу в повітряний судно, якщо вона була своєчасно знешкоджена чи навіть і вибухнула протягом кількох хвилин до розміщення у літаку людей — від п’яти до десяти лет.

Виняткова громадська небезпека тероризму залежить від того, що заодно діянні відбуваються вбивства багатьох. Проте самі поширені і небезпечні форми тероризму лише прирівнюються до вбивства при обтяжуючих обставин (наприклад, вбивство з єдиною метою приховати інше злочин тягне згідно із законом таку ж покарання, як і вибух пасажирського складу, що спричинив загибель десятків, або навіть сотень людей). Такий стан не можна визнати справедливим. На його усунення можна було б можливості встановити скоєння терористичних акцій в, що з убивствами людей, покарання до понад тридцять років позбавлення волі. Хоча з КК РФ покарання може бути призначена лише з сукупності вироків (ч.4 ст.56), проте це виняток було цілком виправданим щодо террористов.1.

Висвітлюючи проблему кримінально — правовим регулюванням боротьби з тероризмом мушу зупинитися на питаннях розмежування тероризму, й суміжних з нею преступлений.

Найскладнішим представляється розмежування тероризму з убивством особи або його близьких у зв’язку з здійсненням цією особою службову діяльність чи виконанням громадського боргу чи досконалим загальнонебезпечним способом, з убивством по мотивацію національної, расовою, релігійної ненависті чи ворожнечі або кревної помсти (пп. «б», «е», «л» ч.2 ст. 105 КК РФ).

Звісно ж, що розмежування складів у разі, коли позбавляються життя особи, виконують свій службовий чи громадянський обов’язок, слід шукати в суб'єктивний бік скоєного, саме — у назві місії скоєних дій, створюють небезпека загибелі людей тому числі шляхом вибуху, підпалу та інших подібних действий.

Як зазначалося, при тероризмі дії відбуваються із єдиною метою порушення громадську безпеку, залякування населення, надання на прийняття рішень органом влади. Вибух, підпал і пов’язана із нею вбивство людини використовують як засіб досягнення цілей і адресуються суспільству в целом.

При убивстві, подпадающем під п. «б» ч.2 ст. 105 КК РФ, мета, помститися за законно здійснювану службову чи громадської діяльності конкретної людини — жертви або його близьких, або перешкодити цієї законної діяльності. При тероризмі ж вибір жертви невизначений, тобто. нею може бути будь-яка особа, зокрема і будь-яка з виконували свій службовий чи громадянський обов’язок (випадкова, «безневинна» жертва).

Що ж до виду провини стосовно смерті жертви, то п. «е» ч.2 ст. 105 КК РФ це то, можливо прямий чи опосередкований умысел.

По ч.3 ст. 205, як встановлено у самій статті, до смерті можлива лише необережна вина. Вказівка у законі те що, що дії при тероризмі створюють небезпека загибелі людей, мій погляд, ставляться до об'єктивної небезпеки, і з суб'єктивної боку такі ситуації Андрійовича не виключають і необережною провини до смерті конкретної людини. Понад те, як зазначалося, можливо поєднання прямого наміру щодо одних осіб, непрямого наміру і необережності щодо інших потерпілих від акта терроризма.

В усіх життєвих наведених ситуаціях, коли час терористичних дій настала зумисне заподіяна смерть людини, виникає запитання необхідність кваліфікації тероризму, й навмисного вбивства по сукупності, зокрема з пп. «а», «б», «е», «л» ч.2 ст. 105, зі ст.ст.295 чи 317 КК РФ залежно від способу, наслідків, мотивів убийства.

Особливо це для ситуацій, коли винний зазіхає одночасно на два об'єкта: вбиває конкретної людини, але загальнонебезпечним способом або за інші обставини, які свідчать про прагнення налякати інших лиц.

Гадаю, що ця ідеальна сукупність має бути відбита в кваліфікації про те, щоб повністю охоплена юридична сукупність і громадська небезпека содеянного.

Певні труднощі викликає і розмежування таких дуже схожих за багатьма ознаками злочинів, як тероризм і бандитизм.

Бандитизм — це організація збройних банд з єдиною метою напади проти підприємства, організації або окремих осіб, так само як що у таких бандах чи скоєних ними напади. Об'єктом бандитизму є також громадська безопасность.

Основними разграничивающими ознаками цих злочинів виступають елементи об'єктивної сторони, і мети скоєння преступлений.

Обов’язковий ознака об'єктивної боку бандитизму — створення стійкою, озброєного угруповання (банди) з метою нападу. При тероризмі створення терористичної угруповання — лише приготування до кваліфікованому тероризму, а терористичний акт, досконалий організованою групою — кваліфікований терроризм.

Напад — основне суспільно небезпечне дію бандформувань. Тероризм не пов’язані з насильством над конкретними людьми та представниками державних та громадських організацій, він, скоріш, є «розсіяну» загрозу чи небезпека населенню, обществу.

Озброєність — обов’язковий ознака бандитизму, тоді як із тероризмі можливі дії, які пов’язані з наявністю чи застосуванням зброї. А застосування вогнепальної зброї є кваліфікуючим ознакою терроризма.

І все-таки головна відмінність полягає у цілі злочинів. Цілями бандитських нападів стають різні матеріальні інтереси: заволодіння майном, зброєю, наркотиками; залякування і «оподаткування даниною» підприємців та т.п.

Мета тероризму — залякування населення, надання на владні органи до ухвалення ними рішень, необхідних терористам, тобто. швидше, це ідеологічні (як протилежність матеріальним) цели.

По законодавчої окресленню дій (вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, вкладених у руйнація чи ушкодження підприємств, споруд, шляхи й кошти повідомлення, зв’язку, об'єктів життєзабезпечення населення цілях підриву економічній безпеці про обороноздатності Російської Федерації) диверсія майже зовсім збігається з терроризмом.

Проте, тоді як ст. 281 КК РФ, промовляючої про відповідальність за диверсію, дано вичерпний перелік злочинних дій, чи до тероризму ставляться, крім названих у ст. 205 КК РФ, ще самі різноманітні інші дії. З іншого боку, в диспозиції ст. 205 КК РФ передбачено як дію, а й загроза такими действиями.

Диверсія закінчено в останній момент самого заподіяння шкоди, головною складовою котрого є матеріальним збиткам, тероризм ж закінчено в момент створення небезпеки суспільно небезпечних последствий.

Метою диверсії є саме знищення чи ушкодження матеріальних об'єктів, щоб безпосередньо у такий спосіб підірвати міць держави, тероризм не має на меті вбити, знищити, зашкодити, головне — залякати населення, впливати бути прийнятим рішення органами влади, тому терористові «досить» створення небезпеки, хоча, як раніше зазначалося, терористичні дії який завжди закінчуються лише створенням опасности.

Істотним разграничивающим знаком є демонстративність, ультимативність дій при терроризме.

Різниця між розглянутими злочинами полягає й у об'єкті зазіхання — громадська безпеку при тероризмі (спокій, відчуття захищеності населення) ні економічна безпеку Росії - при диверсии.1 Заключение.

Попередження тероризму є виключно складну завдання, оскільки це явище породжується багатьма соціальними, політичними, психологічними, економічними, історичними й іншими причинами. Отже, такі причини повинні прагнути бути об'єктом профілактичного втручання, але це вельми непросто, оскільки значної частини названих причин пов’язані з володінням державної владою і її захопленням, розподілом власності, торжеством «своєї» ідеології, зміною національної чи соціального структури суспільства тощо. Водночас тероризм, як вище, невикорінний, оскільки є різновидом одвічного і невмирущого супутника людства — вбивства. Важко уявити собі, щоб коли-небудь зникли з обличчя землі шалені і сліпі шукачі правди та справедливості яких, готові жертвувати собою та інші для загального щастя чи гегемонії своєї соціальної чи національної групи; неможливо уявити, щоб большє нє народжувалися землі люди, які шляхом терору виконують свої корисливі завдання, причому як матеріальні, а нібито заради торжества загального равенства.

Власне, питання негоже про цілковите винищення тероризму у світі, якщо пам’ятати його найбільш різноманітні прояви. Цивілізоване суспільство слід прагнути до того що, ніж давати йому поширюватися та дійде вчасно виявляти терористичну угрозу.

Попередження тероризму має здійснюватися одночасно у декількох напрямах: 1) вплив на основні, навіть глобальні явища і процеси у суспільстві, які мають терористичним ефектом. Дане напрям може бути стратегічним, і було б природно, якби йому передувало б довгострокове і навіть сверхдолгосрочное прогнозування найбільш значної терористичної активності з визначенням їх можливих суб'єктів; 2) виявлення і запобігання терористичних актів, які б бути скоєно у майбутньому чи навіть найближче час. Це вимагає виявлення суб'єктів та тероризму, його причин, засобів і інші обставини; 3) припинення совершающегося тероризму, й терористичних актів щодо державних підприємств і громадських діячів, затримання винних і переказ їх суду. Надзвичайно важливо покарання як виконавців і посібників, а й організаторів і натхненників терору, що, як відомо, дуже важко; 4) попередження, запобігання і припинення таких подібних з міжнародним тероризмом злочинів, як захоплення заручників, геноцид, диверсія, зазіхання життя особи, здійснює правосуддя чи попереднє розслідування, і т.д. Особливе місце у діяльності державних та громадських організацій боротьби з міжнародним тероризмом належить міжнародних організацій, і навіть координації зусиль різних країн попередженні і припиненні цього зла.

Крім названих напрямів боротьби з такою явищем як тероризм необхідно боротися з цією ситуацією злом максимально ефективно і законодавчому рівні, покращувати і поглиблювати законодавство що регулює боротьбу з тероризмом, встановлює для неї ответственность.

Список використаної литературы:

Нормативний материал.

1. Конституція РФ від 12.12.1993. Офіційне видання. М., 1993. 2. Про боротьбу з міжнародним тероризмом. Закон РФ від 25.06.98 //Російська газета. 1998.

4 серпня. 3. Кримінальним кодексом РФ від 13.06.1996 //Збори законодавства РФ. 1996.

№ 25. Ст. 2954. 4. Про внесення і доповнень в КК РФ. Закон РФ от.

09.02.99.//Собрание законодавства РФ. 1999. № 7. Ст. 873. 5. Концепція національної безпеки безпеки РФ. Утв. указом президента от.

10.01.2000 //Збори законодавства РФ. 2000. № 2. Ст. 170. 6. Положення про міжвідомчої антитерористичної комісії РФ. Утв. постановою уряду РФ від 16.01.1997 //Збори законодавства РФ. 1997. № 4. Ст. 547. 7. Підсумковий документ наради міністрів «вісімки» боротьби з міжнародним тероризмом //Збірник правових актів. М., 1998. Вип. 10. З. 125.

Наукова і спеціальна литература.

2.1. Антонян Ю. М. Тероризм. Криминологическое і угловно-правовое дослідження. М., 1998. 2.2. Білу книгу Російських спецслужб. М., 1995. 2.3.Гончаров С. А. Особливості тероризму Росії //Актуальні проблеми Європи. Вип. 4. Проблеми тероризму. М., 1997. 2.4. Даль У. Тлумачний словник живого великоросійського мови. М., 1955. 2.5. Ємельянов В. П. Тероризм як діяння і склад злочину. Харків., 1999.

2.6. Кабанов П. О. Політичний тероризм: причини деякі заходи попередження //Слідчий. 1999. № 3. 2.7. Качмазов Про. Кримінальна відповідальність за тероризм //Законність. 1998. № 8. 2.8. Комісарів В.С., Ємельянов В. П. Терор, тероризм, «державний тероризм»: поняття і співвідношення //Вісник Московського університету. 1999. № 5. 2.9. Кудаев. А. Відповідальність за явно неправдиве повідомлення про акт тероризму //Російська юстиція. 1998. № 10. 2.10. Малевил Ж. Вірменська трагедія 1915 р. Баку., 1990. 2.11. Мальцев В. В. Тероризм: проблема кримінально-правового регулювання //Держава право. 1998. № 8. 2.12. Миньковский Р., Ревин У. Характеристика тероризму, й деякі напрями підвищення ефективності боротьби з нею //Держава право. 1997. № 8. 2.13. Міжнародне кримінальна право. Під. ред. Кудрявцева В. М. М., 1995. 2.14. Овчинникова Г. В. Тероризм. С-Пб., 1998. 2.15. Ожегов С.І. Словник російської. М., 1989. 2.16. Основи боротьби з організованою злочинністю. Під. ред. Овчинского В. С., Эминова В.Є., Яблокова Н. П. М., 1996. 2.17. Петрищев В.Є. Боротьба тероризмом як загальнодержавне завдання //Актуальні проблеми Європи. Вип. 4. Проблеми тероризму. М., 1997. 2.18. Петрищев В.Є. Правові і соціально-політичні проблеми боротьби з міжнародним тероризмом //Держава право. 1998. № 3. 2.19. Салимов К. Н. Сучасні проблеми тероризму. М., 1999. 2.20. Тероризм: психологічні корені і правових оцінок // Держава право. 1995. № 4. 2.21. Чуфаровский Ю. В. Тероризм — глобальну проблему сучасності (методологічний аналіз) //Слідчий. 1998. № 5.

1 Див.: Салимов К. Н. Сучасні проблеми тероризму. М., 1999. З. 8.

1 Див.: Чуфаровский Ю. В. Тероризм — глобальну проблему сучасності (методологічний аналіз) // Слідчий. 1998. № 5. З. 36−37.

1 Салимов К. Н. Указ. тв. З. 10−11.

1 Чуфаровский. Ю. В. Указ. тв. С. 37.

1 Комісарів В.С., Ємельянов В. П. Терор, тероризм, «державний тероризм»: поняття і співвідношення //Вісник московського університету. 1999. № 5. С. 38.

2 Див.: Даль У. Тлумачний словник живого великоросійського мови. Том 4. М., 1955. С. 401.

3 Див.: Ожегов С.І. Словник російської. М., 1989, С. 649.

1 Див.: Малевил. Ж. Вірменська трагедія 1915 року. Баку. 1990. С. 7.

1 Салимов К. Н. Указ. тв. З. 12−15.

1 Салимов К. Н. Указ. тв. С. 16.

1 Антонян Ю. М. Тероризм. Криминологическое і кримінально-правове дослідження. М., 1998. З. 8.

1 Див.: Ємельянов В. П. Тероризм як діяння і склад злочину. Харків. 1999.

1 Чуфаровский Ю. В. Указ. тв. С. 36.

1 Див.: Гончаров С. А. Особливості тероризму Росії //Актуальні проблеми Європи. Проблеми тероризму. Вип. 4. М., 1997. С.181−183.

1 Чуфаровский Ю. В. Указ. тв. З. .38−39.

1 Гончаров С. А. Указ. тв. С.183−185.

1 Див.: Кабанов П. О. Політичний тероризм: Причини і пояснюються деякі заходи попередження //Слідчий. 1999. № 3. З. 31.

1 Див.: Петрищев В.Є. Правові і соціально-політичні проблеми боротьби з міжнародним тероризмом // Держава право. № 3. 1998. С.88−89.

1 Антонян Ю. М. Указ. тв. З. 238−239.

1 Див.: Тероризм: психологічні корені і правових оцінок // Держава право. 1995. № 4. С.24−25.

1 Саме там. З. 25−26.

1 Саме там. С.29−30.

1 Саме там. З. 34−35.

1 Див.: Гончаров С. А. Особливості тероризму Росії //Актуальні проблеми Європи. Вип. 4. Проблеми тероризму. М., 1997. З. 181−189.

1 Див.: Микола Бахрошин. Навіщо ФСБ намагалася підірвати цукор? //Версія. 2000. № 7. С. 9.

2 Гончаров С. А. Указ. тв. З. 189.

1 Див. Тероризм: психологічні корені і правових оцінок // Держава право. 1995 р. № 4. С.41−42.

1 Див.: Миньковский Г. М., Ревин В. П. Характеристика тероризму, й деякі напрями підвищення ефективності боротьби з нею //Держава і право. 1997. № 8. З. 89.

1 Г. М. Миньковский, В. П. Ревин. Указ. тв. З. 89−91.

2 Див.: Російська газета. 1996. 12 марта.

1 Див.: Збори законодавства РФ. 1997. № 4. У розділі ст. 547.

2 Див.: Збори законодавства РФ. 2000. № 2. У розділі ст. 170.

1 Див.: Білу книгу Російських спецслужб. М., 1995. З. 58−59.

2 Див.: Петрищев В.Є. Боротьба тероризмом як загальнодержавне завдання //Актуальні проблеми Європи. Проблеми тероризму. Вип. 4. М., 1997. С. 192.

1 Петрищев В. А. Указ. тв. С.192−196.

1 Петрищев В.Є. Указ. тв. С. 197.

1 Гончаров С. А. Указ. тв. С.187−190.

2 Салимов К. Н. Указ. тв. С. 72.

1 Салимов К. Н. Указ. соч.С. 136−137.

1 Див.: Основи боротьби з організованою злочинністю. М., 1996. З. 24.

1 Див.: Підсумковий документ наради міністрів «вісімки» боротьби з тероризмом //Збірник правових актів. М., 1998. Вип. 10. З. 125.

1 Див.: Збірник правових актів. М., 1998, вип. 10. З. 108.

1 Салимов К. Н. Указ. тв. З. 79−81.

1 Кримінальним кодексом РФ //Збори законодавства РФ. 1996. № 25. У розділі ст. 2954.

1 Див.: Збори законодавства РФ. 1999, № 7. У розділі ст. 873.

1 Антонян Ю. М. Указ. тв. З. 276−286.

1 Див.: Кудаев А. Відповідальність за явно неправдиве повідомлення про акт тероризму //Російська юстиція. 1998. № 10. З. 8.

1 Антонян Ю. М. Указ. тв. З. 287−292.

1 Див.: Мальцев. Тероризм: Проблема кримінально-правового врегулювання //Держава право. 1998. № 8. У розділі ст 104−105.

1 Див.: Качмазов. Про. Кримінальна відповідальність за тероризм //Законність. 1998. № 8. З. 29.

1Мальцев В. В. Указ. тв. С. 106.

1 Див.: Овчинникова Г. В. Тероризм. С-Пб., 1998. З. 29−32.