Мислення

Мислення — гору блаженства і життя, доблестнейшее заняття человека.

Аристотель.

МИСЛЕННЯ, ЙОГО ПЛАНИ І ФОРМИРОВАНИЕ.

1. Загальне поняття про мышлении.

2. Розумові процессы.

3. Судження і умозаключение.

4. Поняття. Засвоєння понятий.

5. Розуміння. Рішення розумових задач.

6. Види мышления.

7. Індивідуальні розбіжності у мышлении.

8. Формування мислення в детей.

9.

Список литературы

.

1. Загальне поняття про мышлении.

Предмети і явища дійсності мають такими властивостями і відносинами, які можна пізнати безпосередньо, з допомогою відчуттів і сприйняттів (кольору, звуки, форми, розміщення та переміщення тіл в видимому просторі), і такими властивостями й рівнішими стосунками, які можна пізнати опосередковано і завдяки узагальнення, тобто. у вигляді мислення. Мислення — це опосередковане й узагальнена відбиток дійсності, вид розумової діяльності, що полягає у пізнанні сутності речей і явищ, закономірних зв’язків та відносин між ними.

Перша особливість мислення — його опосередкований характер. Те, що людина неспроможна пізнати прямо, безпосередньо, він пізнає побічно, опосередковано: одні властивості через інші, невідоме — через відоме. Мислення завжди спирається на дані почуттєвого досвіду — відчуття, сприйняття, уявлення — і раніше куплені теоретичні знання. Непряме пізнання це і є пізнання опосредованное.

Друга особливість мислення — його обобщённость. Узагальнення як пізнання спільного освітнього і істотного об'єктах дійсності можливо, що це властивості цих об'єктів пов’язані один з одним. Загальне є і виявляється лише в окремому, в конкретном.

Узагальнення люди висловлюють у вигляді промови, мови. Словесне позначення належить як до окремому об'єкту, але й до цілу групу подібних об'єктів. Обобщённость також властива і образам (уявленням і навіть сприйняттям). Але туди вона завжди обмежена наочністю. А слово дозволяє узагальнювати безмежно. Філософські поняття матерії, руху, закону, сутності, явища, якості, кількості тощо. — щонайширші узагальнення, виражені словом.

Мислення — вища щабель пізнання людиною дійсності. Почуттєвою основою мислення є відчуття, сприйняття й уявлення. Через органи почуттів — ці єдині канали зв’язку організму з навколишнім світом — вступає у мозок інформація. Зміст інформації переробляється мозком. Найбільш складної (логічного) формою переробки інформації є діяльність мислення. Вирішуючи розумові завдання, які перед людиною ставить життя, вона розмірковує, робить висновки та цим пізнає сутність речей і явищ, відкриває закони їхнього нерозривного зв’язку, та був цій основі перетворює мир.

Мислення як як найтісніше пов’язані з відчуттями і сприйняттями, але це формується з урахуванням їх. Перехід враження до думки — складного процесу, яка полягає насамперед у виділенні і відокремленні предмета чи ознаки його, відособлено від конкретного, одиничного і встановленні істотного, загального багатьом предметов.

Мислення виступає переважно як вирішення завдань, питань, проблем, котрі висуваються людей життям. Рішення завдань завжди має дати людині щось нове, нові знання. Пошуки рішень іноді бувають дуже важкими, тому мислительна діяльність, як правило, — діяльність активна, потребує сосредоточённого уваги, терпіння. Реальний процес думки — це процес як пізнавальний, а й эмоционально-волевой.

Об'єктивною матеріальної формою мислення є мову. Думка стає думкою і собі та інших лише крізь слово — усне і письмове. Завдяки мови думки людей не губляться, а передаються як системи знань із покоління до покоління. Проте й додаткові кошти передачі результатів мислення: світлові і звукові сигнали, електричні імпульси, жести тощо. Сучасна наука і широко використовують умовні знаки як універсального і економного кошти передачі информации.

Наділяючись в словесну форму, думку водночас формується і реалізується у процесі промови. Рух думки, уточнення її, зв’язок думок друг з одним та інші відбуваються лише за допомогою мовної діяльності. Мислення і йшлося (мову) едины.

Мислення нерозривно пов’язане з мовними механізмами, особливо речеслуховими і рече-двигательными.

Мислення також тісно пов’язане і із практичною діяльністю людей. Кожен вид діяльності передбачає обмірковування, облік умов дії, планування, спостереження. Діючи, людина вирішує будь-які завдання. Практична діяльність — основну умову виникнення і розвитку мислення, і навіть критерій істинності мышления.

Мислення — функція мозку, результат його аналітико-синтетичною діяльності. Він забезпечується роботою обох сигнальних систем при провідну роль другою сигнальною системи. За позитивного рішення розумових завдань в корі мозку відбувається процес перетворення систем тимчасових нервових зв’язків. Перебування нової думки фізіологічно означає замикання нервових зв’язків з нового сочетании.

2. Розумові процессы.

Мисленнєва діяльність людини являє собою рішення різноманітних розумових завдань, вкладених у розкриття сутності чогоабо. Мисленнєва операція — це з способів мисленнєвої діяльності, з якого людина вирішує розумові задачи.

Розумові операції різноманітні. Це — аналіз стану та синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з логічних операцій застосує людина, це від завдання й від характеру інформації, що він піддає мисленнєвої переработке.

Аналіз — це мисленне розкладання цілої на частини, або мисленне виділення з цілого його сторін, дій, отношений.

Синтез — зворотний аналізу процес думки, це — об'єднання частин, властивостей, дій, взаємин у одне. Аналіз і синтез — дві взаємозалежні логічні операції. Синтез, як і аналіз, може бути як практичним, і умственным.

Аналіз і синтез сформувалися в практичної діяльності. У праці люди постійно взаємодіють із предметами і явищами. Практичне освоєння їх й призвело до формування розумових операцій аналізу та синтеза.

Порівняння — це встановлення подібності та відмінності предметів і явищ. Порівняння грунтується на аналізі. Перш ніж порівнювати об'єкти, необхідно виділити чи кілька ознак їх, відбуватиметься вироблено сравнение.

Порівняння то, можливо одностороннім, чи неповним, і багатостороннім, чи більше повним. Порівняння, як аналіз політики та синтез, то, можливо різних рівнів — поверхнева й глибше. І тут думку людини йде від зовнішніх ознак подібності та відмінності до внутрішнім, від видимого до що, від явища до сущности.

Абстрагування — це процес уявної відволікання від деяких ознак, сторін конкретного з єдиною метою кращого пізнання його. Людина подумки виділяє який-небудь ознака предмети й трактується ізольовано від інших ознак, тимчасово відволікаючись від нього. Ізольоване вивчення окремих ознак об'єкта за одночасного відволіканні від інших допомагає людині глибше зрозуміти сутність речей і явищ. Завдяки абстракції людина змогла відірватися від одиничного, конкретного і піднятися на найвищий щабель пізнання — наукового теоретичного мышления.

Конкретизація — процес, зворотний абстрагуванню і нерозривно пов’язані з ним. Конкретизація є повернення думки від спільного освітнього і абстрактного до конкретного з єдиною метою розкриття содержания.

Мисленнєва діяльність завжди спрямовано отримання якогось результату. Людина аналізує предмети, порівнює їх, абстрагує окремі властивості про те, щоб виявити загальне у яких, щоб розкрити закономірності, управляючі їх розвитком, аби оволодіти ими.

Узагальнення, в такий спосіб, є виділення в предметах і явищах загального, яке виявляється у вигляді поняття, закону, правила, формули і т.п.

3. Судження і умозаключение.

Мислення людини відбувається у формі суджень й висновків. Судження — це форма мислення, відбиває об'єкти неминучого у зв’язки і відносинах. Кожне судження є окрема думка про чём-либо. Послідовна логічна зв’язок кількох суджень, необхідна для здобуття права вирішити якусь мислительну завдання, зрозуміти щось, знайти на запитання, називається міркуванням. Міркування має практичний сенс буде лише тоді, як його призводить до визначеному висновку, умовиводу. Умовивід і буде відповіддю питанням, результатом пошуків мысли.

Умовивід — це вихід із кількох суджень, дає нас новий знання про предметах і явищах об'єктивного світу. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні і з аналогии.

Індуктивне умовивід — це умовивід від одиничного (приватного) до спільного. З суджень про кілька поодинокі випадки або про групах їх людина робить загальний вывод.

Міркування, у якому думку рухається у напрямі, називають дедукцією, а висновок — дедуктивним. Дедукція є висновок окремого випадку з загального стану, перехід думки від загального до менш загальному, до окремого чи одиничному. При дедуктивному міркуванні ми, знаючи загальний стан, правило чи закон, бачимо про приватних випадках, хоча раніше їх спеціально і изучали.

Умовивід за аналогією — це умовивід від приватного до окремого. Сутність умовиводи за аналогією у тому, на основі подібності двох предметів у деяких відносинах роблять висновок подібність цих предметів та інших відносинах. Умовивід за аналогією є основою створення багатьох гіпотез, догадок.

4. Поняття. Засвоєння понятий.

Результати пізнавальної діяльності людей фіксують у вигляді понять. Пізнати предмет — отже, розкрити його сутність. Поняття — є відбиток істотних ознак предмета. Щоб ці ознаки розкрити, потрібно всебічно вивчити предмет, з’ясувати час його зв’язки з іншими предметами. Поняття предметі виникає з урахуванням багатьох суджень і умовиводів про нём.

Поняття як наслідок узагальнення досвіду людей є найвищим продуктом мозку, вищої щаблем пізнання мира.

Кожне нове покоління людей засвоює наукові, технічні, моральні, естетичні й поняття, вироблені суспільством, у процесі історичного развития.

Засвоїти поняття — це що означає усвідомити його зміст, вміти виділяти суттєві ознаки, точно знати його межі (обсяг), його місце серед інших понять про те, ніж плутати з подібними поняттями; вміти користуватися даним поняттям в пізнавальної і з практичної деятельности.

5. Розуміння. Рішення розумових задач.

Мисленнєва діяльність людини проявляється у розумінні об'єктів мислення та у вирішенні цій основі різноманітних розумових задач.

Розуміння — процес проникнення думки в сутність чогось. Об'єктом розуміння може бути будь-якою предмет, явище, факт, ситуація, дію, мова людей, твір літератури і мистецтва, наукова теорія і т.д.

Розуміння то, можливо включено у процес сприйняття об'єкту і виражатися в впізнавання, усвідомленні його, він може здійснюватись і поза восприятия.

Розуміння є обов’язковою умовою рішення розумових задач.

Діючи, людина вирішує різноманітні завдання. Завдання представляє собою ситуацію, що визначає дію людини, задовольняючого потреба шляхом зміни цієї ситуации.

Сутність завдання полягає у досягненні мети. Складні завдання людина вирішує на кілька етапів. Усвідомивши мета, питання, що виникла потреба, він потім аналізує умови завдання, становить план діянь П. Лазаренка та действует.

Одні завдання людина вирішує безпосередньо, шляхом виконання звичних практичних і розумових дій, інші проблеми вирішує опосередковано, шляхом придбання знань, необхідні аналізу умов завдання. Завдання останнього типу називаються мыслительными.

Рішення розумових завдань проходить кілька етапів. Перший етап — усвідомлення питання завдання й прагнення знайти в нього відповісти. Без питання немає завдання, загалом немає діяльності мышления.

Другий етап рішення розумових завдань — це аналіз умов завдання. Не знаючи умов, неможливо вирішити жодної завдання, ні практичної, ні умственной.

Третій етап рішення мисленнєвої завдання — саме рішення. Процес рішення здійснюється з допомогою різних розумових дій зі використанням логічних операцій. Розумові дії утворюють певну систему, послідовно переміняючи друг друга.

Останнім етапом рішення розумових завдань є перевірка правильності рішення. Перевірка правильності рішення дисциплінує мислительну діяльність, дозволяє осмислити кожен крок її, знайти непомічені помилки і виправити их.

Уміння вирішувати розумові завдання характеризує розум людини, особливо, Якщо людина може вирішувати безпосередньо їх самостійно й більше найбільш ощадливими способами.

6. Види мышления.

Залежно від цього, яке у розумовому відігравали слово, образ і дію, як вони співвідносяться між собою, виділяють три виду мислення: конкретно-действенное, чи практичне, конкретно-образне і абстрактне. Ці види мислення виділяються ще й виходячи з особливостей завдань — практичних і теоретических.

Конкретно-действенное мислення спрямоване влади на рішення конкретних завдань за умов виробничої, конструктивної, організаторської й інший практичної діяльності людей. Практичне мислення це передусім технічне, конструктивне мислення. Вона полягає у сенсі техніки й у умінні людини самостійно розв’язувати технічні завдання. Процес технічної діяльності процес взаємодій розумових і практичних компонентів роботи. Складні операції абстрактного мислення переплітаються з практичними діями людини, нерозривно пов’язані з ними. Характерними рисами конкретно-действенного мислення є яскраво виражена спостережливість, увагу до деталей, частковостей й уміння використовувати в конкретної історичної ситуації, оперування просторовими образами і схемами, вміння швидко переходити від роздуми до дії і назад. Саме у цьому вигляді мислення найбільшою мірою проявляється єдність думки і воли.

Конкретно-образне, чи художнє, мислення характеризується тим, що отвлечённые думки, узагальнення людина втілює на конкретні образы.

Абстрактне, чи словесно-логічне, мислення спрямовано у основному на знаходження спільних закономірностей у природі й людському суспільстві. Абстрактне, теоретичне мислення відбиває загальні зв’язку й відносини. Воно оперує переважно поняттями, широкими категоріями, а образи, подання у ньому грають допоміжну роль.

Усі три виду мислення тісно пов’язані один з одним. В багатьох людей однаковій мірі розвинені конкретно-действенное, конкретно-образне і теоретичне мислення, але у залежність від характеру завдань, які людина вирішує, першому плані виступає то один, то інший, то третій вид мышления.

Якщо мислення розглядати у розвитку її в дітей, можна знайти, що передусім виникає мислення конкретно-действенное, потім конкретно-образне і, нарешті, абстрактно-логічне. Але особливості кожного із зазначених видів мислення в дітей дещо інші, зв’язок їх проще.

7. Індивідуальні розбіжності у мышлении.

Види мислення є водночас типологічними особливостями розумової і з практичної діяльності людей. У основі кожного виду лежить особливе ставлення сигнальних систем. Якщо людина переважає конкретнодієве чи конкретно-образне мислення, це відносне переважання в нього першої сигнальною системи над інший; Якщо ж людині найбільш властиво словесно-логічне мислення, це відносне переважання в нього другою сигнальною системи над першої. Є й інші розбіжності у мисленнєвої діяльності людей. Якщо вони самі стійкі, їх називають якостями ума.

Поняття розуму ширше поняття мислення. Розум людини характеризують як особливості його мислення, а й особливості інших пізнавальних процесів (спостережливість, творче уяву, логічна пам’ять, пильність). Розуміючи складні зв’язок між предметами і явищами навколишнього світу, розумна людина повинен добре розуміти й іншим людям, бути чуйним, чуйною, добрим. Якості мислення — основні якості розуму. До ним відносять гнучкість, самостійність, глибину, широту, послідовність та інших мышления.

Гнучкість розуму виявляється у рухливості розумових процесів, умінні враховувати мінливі умови розумових чи практичних діянь П. Лазаренка та в відповідно до цього змінювати шляхи вирішення завдань. Гнучкості мислення протистоїть інертність мислення. Людині інертної думки більш властиво відтворення усвоенного, ніж активні пошуки невідомого. Інертний розум — це ледачий розум. Гнучкість розуму — обов’язкове якість людей творчества.

Самостійність розуму виявляється у здатності ставити і питання знаходити оригінальні шляхи їхнього розв’язання. Самостійність розуму передбачає його самокритичність, тобто. вміння людини бачити сильні й слабкі боку своєї діяльності загалом і розумової в частности.

Інші якості розуму — глибина, широта і послідовність також мають важливого значення. Людина глибокого розуму здатний «досягати кореня », вникати у сутність предметів і явищ. Люди послідовного розуму вміють суворо логічно розмірковувати, переконливо доводити істинність чи неправдивість будь-якого виведення, перевіряти хід рассуждения.

Усе це розуму виховуються у процесі дітей у шкільництві, і навіть шляхом наполегливої роботи над собой.

8. Формування мислення в детей.

Дитина народжується, не володіючи мисленням. Щоб мислити, необхідно мати деяким почуттєвим і практичним досвідом, закріпленим пам’яттю. Наприкінці першого роки життя в дитини можна спостерігати прояви елементарного мышления.

Основним умовою розвитку мислення дітей є цілеспрямоване виховання і т. е. У процесі виховання дитина оволодіває предметними діями і промовою, навчаються самостійно розв’язувати спочатку прості, потім і більше складні завдання, і навіть розуміти вимоги, запропоновані дорослими, і продовжує діяти відповідно до ними.

Розвиток мислення виявляється у поступове розширенні змісту думки, в послідовному виникненні форм та способів мисленнєвої роботи і зміні їхнього принаймні загального формування особистості. Одночасно в дитини посилюються і спонукування мисленнєвої діяльності - пізнавальні интересы.

Мислення розвивається протягом усього життя у його діяльності. На кожному віковому етапі мислення має особенности.

Мислення дитини раннього віку виступає у вигляді дій, вкладених у розв’язання конкретних завдань: дістати який-небудь предмет, що у зору, надіти кільця на стрижень іграшкової піраміди, закрити чи відкрити коробочку, знайти сховану річ, влізти на стілець, принести іграшку тощо. Виконуючи такі дії, дитина думає. Він мислить діючи, його мислення наглядно-действенное.

Опанування промовою оточуючих людей викликає зрушення у розвитку наочнодієвого мислення дитини. Завдяки мови діти починають мислити обобщённо.

Подальший розвиток мислення виявляється у зміні співвідношень між дією, способом мислення й словом. У рішенні завдань все великій ролі грає слово.

Існує певна послідовність у розвитку видів мислення в дошкільному віці. Попереду йде розвиток наглядно-действенного мислення, слідом за формується наочно-образне і, нарешті, словесне мышление.

Мислення учнів середнього шкільного віку (11−15 років) оперує знаннями, засвоєними переважно словесно. Під час вивчення різноманітних навчальних предметів — математики, фізики, хімії, історії, граматики та інших. — учні мають справу лише з фактами, але й закономірними відносинами, загальними зв’язками між ними.

У старшому шкільному віці мислення стає абстрактним. Разом з тим простежується розвиток конкретно-образного мислення, особливо під впливом вивчення художньої литературы.

Навчаючись основам наук, школярі засвоюють системи наукових понять, кожна з яких відбиває жодну зі сторін дійсності. Формування понять — справа тривала, залежить від рівня обобщённости і абстрактності їх, від його віку школярів, їх розумової спрямованості і зажадав від методів обучения.

У засвоєнні понять є кілька рівнів: з розвитком учні дедалі ближчою підходять до сутності предмета, явища, визначеного поняттям, легше узагальнюють і пов’язують друг з одним окремі понятия.

Для першого рівня характерно елементарне узагальнення конкретних випадків, які вибираються зі особистого досвіду школярів або з літератури. З другого краю рівні засвоєння виділяються окремі ознаки поняття. Кордони поняття учні то звужують, то зайве розширюють. На рівні учні намагаються дати розгорнуте визначення поняття із зазначенням основних ознак і приводять вірні приклади із цивілізованого життя. На четвертому рівні відбувається повне оволодіння поняттям, вказування її місця серед інших моральних понять, успішне застосування поняття на життя. Поруч із розвитком понять формуються судження і умозаключения.

Учням 1−2 класів характерні судження категоричні, позитивної форми. Діти судять якесь предметі однобічно і доводять своїх суджень. У зв’язку з збільшенням обсягу знань та зростання словника школярі 3−4 класів з’являються судження проблематичні і умовні. Учні 4 класу може розмірковувати, спираючись як на прямі, а й у непрямі докази, особливо у конкретному матеріалі, взятому з особистих спостережень. У людей середнього віку школярі вживають також розділювальні судження і свої висловлювання частіше обгрунтовують, доводять. Учні старшої школи практично володіють всі форми висловлювання думки. Судження з припущенням висловлювання, припущення, й т.д. стають нормою у їх міркуваннях. З однаковою легкістю старші школярі користуються индуктивными і дедуктивними думками і висновком по аналогії. Самостійно можуть ставити запитання й доводити правильність відповіді него.

Розвиток понять, суджень й висновків відбувається у єдність із заволодінням, узагальненням тощо. Успішне оволодіння розумовими операціями залежить тільки від засвоєння знань, а й від спеціальної роботи вчителя у цьому направлении.

9.

Список литературы

.

1. Психологія. під ред. А.А. Зарудної, Мінськ, «Вышэйшая школа », 1970 г.

2. Як займатися самовихованням. А.І. Кочетов, Мінськ, «Вышэйшая школа », 1986 г.

21.03.98 г.