Проблематика повісті А. П. Платонова «Котлован»
Особо автор стає в ролі колективізації. У описі «організаційного двору» він вказує, що арештовували й відправляли на перевиховання за те, що вони «впали в сумнів» чи «плакали під час усуспільнення». «Навчання мас» у цьому дворі виробляли бідняки, тобто влада отримали найбільш ліниві й бездарні селяни, які змогли вести нормальне господарство. Платонов підкреслює, що колективізація вдарила по опорі… Читати ще >
Проблематика повісті А. П. Платонова «Котлован» (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Проблематика повісті А. П. Платонова «Котлован»
Андрей Платонов став відомим широкого кола читачів лише у останнім часом, хоча самий активний період його творчості були двадцяті роки нашого століття. Платонов, як і багато інших письменників, які протиставили свою точку зору офіційна позиція радянського уряду, був заборонено. Серед найбільших його найкращих робіт можна назвати роман «Чевенгур», повісті «Про Запас» і «Засумнівавшись Макар».
Я хотів би зупинити свою увагу повісті «Котлован». У цій книжці автор ставить кілька проблем. Центральна проблема сформульована у назві повісті. Образ котловану — це відповідь, який давала радянська дійсність на запитання про сенс життя. Робітники риють яму на закладку фундаменту «загальнопролетарського вдома», у якому потім має щасливо жити нове покоління. Однак у процесі роботи з’ясовується, що запланований будинок буде недостатньо місткий. Котлован вже видавив все життєві соки із робітників: «Усі сплячі були худі, як мертві, тісне місце між шкірою та у кістками в кожного працювали жилами, і з товщині жив бачили, як багато крові вони мають пропускати під час напруги праці». Проте план вимагав розширення котловану. Я розуміємо, потреби у тому «домі щастя» будуть величезні. Котлован буде нескінченно глибокий і широкий, у неї йтимуть сили, здоров’я та працю широкого людського загалу. У той самий час робота не приносить цих людей ніякої радості: «Вощев вдивився межи очі безмовний сплячого — не висловлює чи воно безмовний щастя задоволеного людини. Але сплячий лежав мертві, глибоко й сумно зникли ока».
Таким чином, автор розвінчує міф про «світле майбутнє», показуючи, що робочі ці живуть не заради щастя, а заради котловану. Звідси випливає, що у жанру «Котлован» — антиутопія. Жахливі картини радянського життя протиставляються ідеології й цілям, проголошеним комуністами, і навіть показується, що людина перетворився з розумного істоти на додаток пропагандистської машини.
Другая важлива проблема цього твору ближчі один до реальному житті минулих років. Платонов зазначає, що на догоду індустріалізації країни було принесено на поталу тисячі селян. У повісті цей дуже добре видно, доки робітники не наштовхуються на селянські труни. Самі селяни пояснюють, що вони заздалегідь готують ці труни, оскільки передчувають швидку загибель. Продрозкладка відняла в них не все залишивши коштів для існування. Ця сцена дуже символічна, оскільки Платонов показує, нова життя будується на мертвих тілах селян їхніх дітей.
Особо автор стає в ролі колективізації. У описі «організаційного двору» він вказує, що арештовували й відправляли на перевиховання за те, що вони «впали в сумнів» чи «плакали під час усуспільнення». «Навчання мас» у цьому дворі виробляли бідняки, тобто влада отримали найбільш ліниві й бездарні селяни, які змогли вести нормальне господарство. Платонов підкреслює, що колективізація вдарила по опорі сільського господарства, якої були сільські середняки і заможні селяни. При їх описі автор як історично реалістичний, а й виступає своєрідним психологом. Прохання селян об невеличкий відстрочку перед прийняттям в радгосп, щоб осмислити майбутні зміни, показує, що у селі не могли навіть звикнутися з думкою про відсутність власного наділу землі, худоби, майна. Пейзаж відповідає похмурої картині усуспільнення: «Ніч покрила весь сільський масштаб, сніг зробив повітря непроникним і тісною, у якому задихалася груди. Мирний покрив застелив перед сном всю видиму землю, лише навколо хлівів сніг розтанув і Земля була чорна, оскільки тепла кров корів і овець вийшла з-під огорож назовні».
Образ Вощева відбиває свідомість звичайного людини, що намагається зрозуміти й осмислити нових законів і підвалини. В нього і на гадці немає протиставляти себе іншим. Але він я почав міркувати, і тому його. Такі люди небезпечні існуючому режиму. Вони потрібні лише тим, щоб рити котлован. Тут автор вказує на тоталітарність державної машини та відсутність справжньої демократії у СРСР.
Особое місце у повісті займає образ дівчинки. Філософія Платонова тут проста: критерієм соціальної гармонії суспільства є доля дитини. А доля Насті страшна. Дівчинка не знала імені матері, зате знала, що є Ленін. Світ цієї дитини знівечений, адже у тому, аби врятувати дочку, мати вселяє їй приховувати своє непролетарское походження. Пропагандистська машину вже укоренилася у її свідомість. Читач жахається, дізнаючись, що вона радить Сафро-нову вбити селян у справі революції. У кого ж виросте дитина, яка має іграшки зберігаються у труні? Наприкінці повісті дівчинка гине, а із нею гине і промінь надії для Вощева та інших робітників. У своєрідному протистоянні котловану і Насті перемагає котлован, й у підставу майбутнього вдома лягає її мертве тіло.
Повесть «Котлован» пророча. Її головне завдання був показати жахи колективізації, розкуркулювання й тяжкість життя минулих років, хоча письменник зробив це майстерно. Автор вірно визначив напрям, у якому піде суспільство. Котлован став нашим ідеалом і головна мета. Заслуга Платонова у цьому, що він зазначив нам джерело негараздів і нещасть на багато років. Країна наша досі борсається у тому котловані, і якщо життєві принципи і світогляд людей не зміняться, в котлован й далі йти всі сили і кошти.
Список литературы
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.