Слово як основна одиниця мови. 
Диференційні ознаки слова

[Матеріал подано з підручника: Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенка. — К.: Вища шк., 1997].

Слово є однією з найважливіших одиниць мови, всі інші мовні одиниці тією чи іншою мірою пов’язані з ним. Мовні звуки реалізуються лише в слові; такі мовні одиниці, як морфеми, можуть існувати тільки на базі слова; із слів складаються словосполучення і речення, за допомогою яких людина оформлює свої думки й передає їх іншим людям, фактично за допомогою слів реалізується найважливіша функція мови — комунікативна.

В ієрархічній системі мовних одиниць слово належить до вищого після морфеми ряду й займає місце безпосередньо після неї. Зрідка воно складається з однієї фонеми й значно частіше з комплексу фонем, які реалізуються в різноманітному, специфічному для кожної мови звуковому вияві, що й становить його матеріальну основу.

Слову як мовній одиниці властиві такі диференційні ознаки: номінативна функція, лексичне значення, відокремлено оформленість, внутрішньоструктурна цілісність, позиційна рухливість, відтворюваність.

Ознака відокремлено оформленості полягає у тому, що слово — це мінімальна вільна форма, яка може вичленовуватись у потоці мовлення, тобто у складі одиниць комунікативного плану, характеризуючись при цьому відповідною предметною співвіднесеністю.

За ознакою внутрішньоструктурної цілісності, безпосередньо пов’язаної з відокремлено офломленістю, слово виступає як строго визначена, нероздільна послідовність спеціалізованих з функціонального погляду складових частин, до яких в українській мові належать кореневі і службові морфеми. Напр., префіксальні морфеми завжди перебувають у препозиції до кореневих, словотворчі і формотворчі суфікси — у постпозиції, закінчення займає абсолютно кінцеву позицію у слові.

Ознака позиційної рухливості полягає в тому, що в українській мові слово не має сталої, закріпленої позиції в реченні, на відміну від, напр., німецької.

Ознака відтворюваності полягає в тому, що слово в процесі мовлення заново не твориться, як словосполучення і речення {будуються заново}, а відтворюється.

На підставі викладеного вище слово можна визначити як найменшу самостійну одиницю мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше — з граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність у процесі мовлення.