Овд

Организация Варшавського договора.

Організація Варшавського договору було засновано 1955 року — через 6 років після утворення НАТО, проте співробітництво країн соц. табору існував задовго доти: після Другої Першої світової у країнах Східної Європи здобули владу уряду на чолі з комуністами, почасти це було пов’язано про те, що тепер після другий Першої світової на сході Європі залишилися радянські війська, котрі творили психологічний фон. До освіти ОВС відносини між державами соціалістичної системи будувалися з урахуванням договорів про й співробітництві. У 1949 року був створено Раду економічної взаємодопомоги (міжурядова економічна організація була створена «цілях сприяння планомірному розвитку народного господарства «країн-членів РЕВ — СРСР, Угорщина, Болгарія, Польща, Румунія, Чехословаччина. 1949 г.- Албанія 1950 г.- НДР 1962 г.- Монголія — 5−8 січня 1949 г. Москва), куди спочатку ввійшли СРСР, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія та Чехословаччина, та був й інших стран.

Передумови образования.

У зв’язку з деякими перекосами у взаєминах СРСР із своїми союзниками після березня 1953 року у Східній Європі, у країнах соц. табору позначилися ознаки масового невдоволення. Минули страйки і демонстрації у містах Чехословаччини, загострилася ситуація у Угорщини. Найбільш серйозні хвилювання у червні 1953 року у НДР, де страйки і насторожуючі демонстрації, викликані погіршенням життя населення, привели країну до межі загального страйку. Радянський уряд був змушений запровадити в НДР танки, які з допомогою поліції придушили виступи робочих. Після смерті Й.В.Сталіна нове радянське керівництво вдалося до низки поїздок за кордон, з єдиною метою переговорів й особистого знайомства та лідерами соц. країн. У результаті цих поїздок в 1955 року і було освічена організація Варшавського договору, до якої ввійшли майже всі країни Східної Європи, крім Югославії, яка традиційно дотримувалася політики неприєднання. У межах ОВС було створено об'єднана командування Збройних Сил та Політичний консультативний комітеторган, координуючий зовнішньополітичну діяльність країн Східної Європи. Визначальну роль переважають у всіх військово-політичних структурах ОВС грали представники радянської армии.

Варшавський договір 1955 року дружбу, співробітництво й взаємної допомоги. Укладання договору було викликане діяльністю НАТО і мета дбати про безпеку країн-учасниць В.Д. та підтримка світу у Європі. Вищий орган Організації - Політичний консультативний комітет. Договір передбачав надання країнам-учасницям взаємодопомоги у разі нападу одну з них, взаємні консультації в кризових обставин і створення Об'єднаного командування збройними силами.

Варшавський договір 1955 (дружбу — співробітництво й взаємної допомоги), підписано 14 травня у Варшаві Албанією (з 1962 не брала участь у роботі створеної з урахуванням Варшавського договору Організації, а вересні 1968 вийшов із Організації), Болгарією, Угорщиною, НДР (після приєднання до ФРН 1990;го вийшов із Організації), Польщею, Румунією, СРСР, Чехословаччиною. Цілями Варшавського договору проголошувалися забезпечення безпеки країн — учасниць Варшавського договори та підтримання миру у Європі. Держави Варшавського договору створили Об'єднане командування збройних сил, керівне разом із Військовим радою і штабом діяльністю Об'єднаних Збройних Сил (місцеперебування штабу — Москва). Вищий орган Організації Варшавського договору — Політичний консультативний комітет (ПКК). 26 квітня 1985 Варшавський договір продовжений на 20 років. Вже у лютому 1990 скасовані військові органи Організації. 1 липня 1991 у Празі Болгарією, Угорщиною, Польщею, Румунією, СРСР і Чехословаччиною підписано протокол про яке припинення дії Варшавського договору 1955.

Організація Варшавського Договору (ОВС) було створено 14 червня 1955 р. як військово-політичне об'єднання всіх соц. країн Східної Європи (крім Югославії) після ухвалення ФРН на НАТО напротивагу цьому блоку.

Но Західна Європа не хотіла бути заручницею, нейтральній смугою в протистоянні між СРСР та. Тож у жовтні 1956 р. Угорщина поставила СРСР популярність про бажання вийти з Варшавського договори та оголосити про нейтральній позиції стосовно як Сходом, і до демократичного заходу. У відповідь 31 жовтня Радянський Союз перед вів свої танки до Будапешта. Введення танків з’явився грубим втручанням СРСР. На вулицях розгорілися бої, під час яких багато громадян Угорщини. 5 листопада виступи за демократичні свободи були жорстко придушені захоплювали радянські війська. Керівництво СРСР тоді було готове застосувати озброєну собі силу й задля наведення «порядку» у Польщі, де у тому ж році проходили народні хвилювання. Але тут вдалося знизити напругу пристрастей мирними средствами.

Особливу позицію у «соціалістичному таборі» посіла Румунія, яка найбільше країн Східної Європи пережила потреба у національному затвердженні. У 1958 р. вона цього домоглася виведення радянських військ зі своїми території і що відмовила підтримувати дії керівництва СРСР. Усе це свідчила про початку розколу «соціалістичного лагеря».

У 1959 р. знову вибухнув Берлінський криза. І тоді восточногерманские війська 12 серпня 1961 р. звели у ніч стіну навколо Західного Берліна, і встановили контрольно-пропускні пункти на кордоні. Будівництво стіни викликало ще більший напруга, що спричинило у себе масовий результат людей з радянського сектора Берліна. Невдовзі в Бранденбурзьких воріт, у головних пропускних пунктів, сконцентрувалися радянські і американські танки. Радянсько-американське танкове протистояння закінчилося відведенням радянських танків від командно-пропускных пунктов.

Розгортання на Кубі радянських наступальних ракет наступного року стала подією, що ледь не розпалило глобальну катастрофу. Висновок радянських ракет із Куби, американських — з Туреччини і зобов’язання США — не вдаватися до якихось діям проти Куби дозволили запобігти конфликт.

Європу на середині 60-ых захлеснули антивоєнні демонстрації. 21 серпня 1968 р. Радянський Союз перед і запровадив свої танки до Праги «празька весна», це був агресивна акція проти суверенної країни. Цього дня світ вступив у нову історичну епоху руйнації радянської ідеології, епоху остаточного занепаду СРСР. Уряди швидко забувають своїх помилок, але в народів довга пам’ять. У Угорщини та Чехословаччини виросло кілька поколінь твердо знають, що з СРСР виходить загроза. 1981;го р. Польща уникнула національного приниження бути покараної за бажання свободи, за пошук власного світового пути.

Потому, як 1 вересня 1983 р. радянські винищувачі збили літак «Боїнг» південнокорейської авіакомпанії з 269 пасажирами на борту, світове думку відвернулася СРСР. Зовнішня політика Радянського Союзу зайшла в тупик.

Ні Америка, ні Європа очікував швидкого вибуху комуністичної системи зсередини. Разом з оточуючими НАТО виявилася геть не готовою настільки стрімкому розвиткові подій — від вільних виборів у Польщі й відкритих меж, посеред Угорщини до руйнації листопада 1989 р. Берлінської стіни, народження об'єднаної Німеччини) і закінчення «холодної війни». Розвал соціалістичної системи Східної Європи неминуче навів до припинення 1991 р. діяльності Організації Варшавського Договора.

24 февраля1991г. міністрів закордонних справ й Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Румунії, Болгарії та Радянського Союзу підписали у Будапешті протокол про розпуск Варшавського пакту. Місце підписання документа виявилося дуже символічним. У 1956 г. у місті на Дунаї радянські війська придушили повстання угорців проти комуністичної диктатури. Через тридцять років Варшавський договір розпався. А далі все цей час саме такий військовому союзі вважався найголовнішим загрозою вільному миру.

Проте ознаки кінця нинішнього примусового блоку під керівництвом російських з’явилися ще раніше включилися, як у 1989 г. спочатку у Польщі, Угорщини та Східній Німеччині, а в Чехії та Словаччини почалися визвольні процеси. 24 вересня 1990 р. напередодні об'єднання Німеччини перша з складу Варшавського договору формально вийшла НДР. Доти весь час існування організацію залишила одне країна: в 1968 р. зі складу блоку вийшла Албания.

Мотором розпаду радянської військової імперії стали три держави Центральної Європи — Польща, Угорщина та НДР. Будапештський протокол 1991 р. підвела риску під існуванням військової організації Варшавського договору. Свої московські резиденції залишили представники Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Болгарії та Румынии.

Потім був заключний акт драми. Теж на символічною сцені: у Празі. Там 30 червня 1991 р. під керівництвом Вацлава Гавела минуло останнє засідання голів держав та урядів, котрі підписали остаточний документ про розпуск Варшавського пакту, яке проіснувало 36 років. Заключне засідання відбулося саме під його головуванням колишнього дисидента Гавела, і у Празі, де у серпні 1968 р. була проведена єдина відкрита військова інтервенція Варшавського договору, подавившая визвольний порив чеських і словацьких коммунистов.

Подальший шлях звільнених держав намітився ще під час дворічної агонії військовим блоком. Вже 1990 р. у Будапешті, Празі й у Варшаві заговорили, що закликають приєднатися до НАТО. Вони почали ще голосніше по тому, що навесні 1991 р. президент Гавел і міністр закордонних справУгорщини Хорн — до великого невдоволення Москви — вимагали від НАТО дбати про безпеку стан Східної Європи. Після розпуском Варшавського пакту, і натомість невдалої спроби комуністичного путчу в Москві влітку 1991 р., державну незалежність здобули три колишні республіки радянської Прибалтики.

Через десятиліття три колишні члени Варшавського договору — Польща, Чехія або Угорщина — увійшли до НАТО, інші ж «стоять у черзі». Насамперед, на захист західного Альянсу розраховують три держави Балтії, особливо жертви московського імперіалізму. Росія, як і під час першого етапу розширення НАТО, намагається протидіяти вступу до Альянс нових членів, передусім, Литви, Латвії і Естонії. Проте Москва досить швидко забула про вступ у НАТО трьох держав Східної Європи, тож цілком можливо, що й після входження держав Балтії незабаром успокоится.

З кінцем холодної громадянської війни і розпадом Варшавського договору 1991 року роль НАТО у справах Європи стала невизначеною. Напрям діяльності НАТО у Європі змістилося у напрямку до у співпраці з Європейськими організаціями, як, наприклад Організація з безпеки і співробітництва у Европе (ОБСЕ) із єдиною метою планувати політику з не меншою загрозою континентальної безопасности.

Також НАТО працює у напрямі включення до свій склад колишніх країнучасників Варшавського договору ЄС і країн СНД з метою оточити Росію кільцем зі своїх баз і диктувати умови, і навіть скуповувати російську сировину по заниженим ценам.

Нині НАТО, переважно у особі США — не мають у своєму світі досить сильного політичного й військової противаги і отже мало обмежені у діях, зрозуміло видно з прикладу військового конфлікту на Балканах, у якому США проводили політику односторонньої підтримки Хорватів і винищення сербів, як у майбутньому потенційних союзників Росії. Гіпотетично, у майбутньому можливо противагою НАТО у відносинах стане років зараз Японія у блоці з іншими країнами (наприклад Китай, Корея …) і цілком імовірно, що Росія вступить у цей «новий антинатовский блок і втрачений паритет буде відновлено (гипотетически).