I Олімпійські игры

I Олімпійські игры.

Афины 6−15 квітня 1896 года.

Решение Паризького конгресу 1894 року проведення Ігор I Олімпіади сучасності в 1896 року у Афінах було схвально сприйнято більшістю населення Греції. Адміністрація Афін і грецьке уряд нездатна були зробити повні видатки проведення Ігор. Уряд не погоджувався виділення додаткові засоби, мотивуючи свою відмову тим, що афіняни мовляв слабко розуміються на спорті, що у місті немає необхідних спортспоруд щодо змагань, а фінансове становище Греції Демшевського не дозволяє запросити представників із багатьох країн на святкування. Багато визначні державні та політичних діячів підтримали заяву уряду. Наприклад, впливовий політичний діяч Стефонос Дратомис писав, що Греція неспроможна в життя чудову ідею П'єра де Кубертена і проведення Ігор краще всього відкласти до 1900 року, як складової частини Всесвітньої у Парижі. П'єр де Кубертен вимушений був звернутися листом до Ф. Кеменю з проханням вишукати можливість проведення Ігор 1896 року в угорської території. Проте угорські влади у проханні категорично відмовили у через брак коштів. Після прочитання цих відмов П'єр де Кубертен все-таки наполягав на проведенні Ігор у Греції. На думку П'єр де Кубертена, з організацією Ігор можна було обмежитися без особливих урядових витрат і прогнозувати допомогу приватних осіб. Цю точку зору поділяв і грецький кронпринц Костянтин, створив спеціальну комісію сприяння. Він призначив колишнього мера Афін Филемона генеральним секретарем комісії, і навіть звернувся безпосередньо до народу із закликом вимагати про пожертвуванні засобів у фонд підготовки Олімпіади. Гроші почали надходити тільки від жителів Греції, але й Лондона, Марселя, Константинополя й інших містах, де існували багаті грецькі колонії. На гроші, що надійшли з Олександрії від Ґеорга Авероффа, відновили древній олімпійський стадіон. У Афінах було споруджено також велодром і стрільбище. У центрі міста розмістили тенісні корти. Спортсменам надавалися павільйони з елінгами і раздевалками щодо змагань з греблі. Підготовкою місць щодо змагань I Олімпіади займався грецький Національний олімпійський комітет, яке зуміло закінчити все підготовчі роботи протягом року. Міжнародний олімпійський комітет і національні комітети інших країнах підбирали учасників Ігор, що непростим справою. Ось що писав з цього приводу П'єр де Кубертен: «Більшість гімнастичних асоціацій Німеччини, Німеччині й Бельгії сповнена свідомістю власної винятковості: члени цих асоціацій наміру терпіти у програмі Ігор тих видів спорту, що вони не культивують. Особливу ненависть вони викликають так звані «англійські «видів спорту… Інші асоціації були готові надіслати Афіни своїх представників лише після надання їм інформації про те, наскільки пробуджує себе намічений спортивний свято… Німецька преса, на додаток всього, заявила, що Олімпіади є виключно франко-греческим підприємством. Тим часом пан Кемень в Угорщини, майор Бальк у Швеції, генерал Бутовский у Росії, професор Слоэн в США, лорд Амптхилл в Англії й доктор Гут-Ярковский в Богемії доклали зусиль можливе у тому, щоб викликати у до майбутнім змагань ». Організовуючи ці Ігри, П'єру де Кубертену доводилося враховувати політичні стосунки держави й розбіжності між країнами, й у першу чергу між Німеччиною й Грецією. У 1895 року у Німеччини було освічений комітет із брати участь у сучасних Олімпійських іграх. 6 квітня 1896 року, на Мармуровому стадіоні, король Греції присутності 80 тисяч глядачів оголосив Ігри I Олімпіади відкритими. «То справді був хвилююча мить. Тисяча п’ятсот двох років тому імператор Феодосії заборонив Олімпійські гри, безперечно вважаючи, що, знищуючи цей ненависний пережиток язичництва, він сприяє справі прогресу. І ось християнський монарх оголосив про формальної скасування імператорського указу… Коли король знову зайняв своє місце, хор в 150 голосів виконав олімпійську оду, написану спеціально на цей випадок грецьким композитором Самарою » , — зазначав П'єр де Кубертен. 311 спортсменів із 12 країн — Австралії, Австро-Угорщини, Болгарії, Великобританії, Німеччини, Греції, Данії, США, Франції, Чилі, Швейцарії, Швеції, узяли участь у олімпійських змаганнях. Близько 70% учасників були представниками Греції. Другий за чисельністю була команда Німеччини — 21 спортсмен, потім Франції - 19, США — 14. У змаганнях брали участь лише чоловіки. Спортсмени Росії активно готувалися до I Олімпіаді, однак через відсутність коштів російська команда до Сіднея була спрямована. Тільки кільком спортсменам від Одеси, найактивніше готовившимся до Олімпійських ігор, вдалося виїхати до Грецію, але довелося повернутися через брак грошей, не досягнувши Афін. У. Штейнбах повідомляє, що Киянин Микола Ріттер зумів прибути до столиці Ігор Олімпіади й подала заявку щодо участі у змаганнях з боротьбі і стрілецької спорту, але потім відкликав свою заявку й у змаганнях участі прийняв. Програма Ігор включала 9 видів спорту — боротьба класична, велоспорт, гімнастика, легка атлетика, плавання, стрілянина кульова, теніс, важка атлетика фехтування, де була розіграно 43 комплекту нагород. Уже Іграх першої Олімпіади організатори і міжнародний олімпійський комітет зіштовхнулися з проблемою аматорства, яка їм супроводжувати до 1980 року. Першим олімпійським чемпіоном сучасності став американський спортсмен Джеймс Конолли, завоював золоту медаль в потрійному стрибку показавши результат 13 м 71 див. Національним героєм Греції, удостоившимся високих почестей, став переможець в марафонському бігу Спиридон Луїс, який пробіг 40 км за 2 год 58 хв 50 з. Л. Кун повідомляє про цікавому факті, що, крім олімпійських нагород і популярності переможця чекали такі призи: золотий кубок, заснований французьким академіком Мішелем Бреалем, настоявшим на включенні у програмі Ігор марафонського бігу, бочка вина, талон на безплатне харчування протягом року, безплатний пошив сукні і користування послугами перукаря протягом усього життя, 10 центнерів шоколаду, 10 корів і 30 баранів. П'єр де Кубертен так описує перемогу Спиридона Луїса: «Коли Луїс з’явився і в стадіоні, що очікували його 60 тисяч глядачів підхопилися із своїх місць, охоплені надзвичайним хвилюванням. Знову зметнулась зграя випущених з клітин голубів… Деякі глядачі, вони виявилися вони ближчі до Луїсові, спробували пробратися щодо нього, щоб із тріумфом винести з поля. Луїса задушили в обіймах, якби кронпринц і принц Георгій не супроводили його з арени ». Француз Поль Массон в гонках на треку завоював три золотими медалями в спринтерської гонці, і навіть на дистанціях 2000 і десяти 000 м. Проте велосипедні змагання запам’яталися джентльменським поведінкою іншого француза — учасника 100-кілометровій гонки Леона Фламана. У основного суперника спортсмена з Франції грека Георгиеса Коллеттиса зламався велосипед і він вимушений був зупинитися у тому, щоб змінити машину. Леон Фламан теж зупинився і чекав суперника. Він був як переможцем Ігор, а й однією з популярних спортсменів, вибороли симпатії публіки, поруч із Еге. Кларком й О. Константинидисом. У змаганнях із боротьбі був поділу на вагові категорії. Тим паче почесною виявилася перемога спортсмена в Німеччині Карла Шумана, який був легким з учасників. Крім перемоги у боротьбі, Шуман зумів завоювати ще три золотими медалями у змаганнях з гімнастики — в опорному стрибку, соціальній та командну першість в вправах на брусах і перекладині. У важкоатлетичному турнірі відзначився англієць Лонсестон Елліот результат 71 кг в вправі однієї рукою, і датчанин Вигго Енсен з результатом 111,5 кг в вправі двома руками. У змаганнях зі стрільби три золоті медалі здобули грецькі спортсмени — у стрільбі з армійської гвинтівки, і двоє американських спортсмена — стрілянина з револьвера. Яскраву перемогу у в змаганнях з тенісу здобув англієць Джон Боленд, виграв все партії, у одиночному розряді і який переміг разом із Фріцем Трауном з Німеччини парному розряді. Так само вражаючою була перемога у плаванні відомого угорського спортсмена Альфреда Хайоша, який зумів штормову погоду випередити від конкурентів і виграти заплив на дистанцію 1200 м. Цікаво, що за 28 багатьох років після перемоги у Афінах, Хайош знову взяв участь у сучасних Олімпійських іграх і завоював срібну медаль у конкурсі мистецтв у розділі архітектури — за проект стадіону. У фехтувальному турнірі відзначився француз Еміль Гравлот — рапіра, і грек Янніс Георгиадис — шабля. Серед спортсменів-професіоналів у перегонах на рапірах — рапіра для маестро, переконливою перемоги домігся відомий у Афінах господар фехтувальної школи Леон Пиргос. Нагородження переможців відбувався за день закриття Ігор — 15 квітня 1896 року. З Ігор I Олімпіади встановилася традиція виконання честь переможця національного гімну і підйому національного прапора. Нагородження переможців розвивався день закриття Ігор. Переможця увінчували лавровим вінком, йому вручали срібну медаль, виготовлена знаменитим гравером Шаплэном, і оливкову гілку, зрізану в Священної гайку Олімпії і дипломом, виконаним грецьким художником. Найбільше медалей завоювали грецькі спортсмени — 10 золотих, 19 срібних і 17 бронзових, олімпійці США отримали 19 медалей — 11 золотих, 7 срібних, 1 бронзову, Німеччини 14 медалей — 7 золотих, 5 срібних, 2 бронзових. Без медалей залишилися спортсмени Болгарії, Чилі й Швеції. Уже перших Іграх сучасності довелося зустрітися ще з інтенсивним використанням олімпійського спорту політичних цілях. Кошти масової інформації Греції, натхненні вражаючим успіхом на сучасних Олімпійських іграх, зробили досить спроб прославляння своєї країни, уявлення її як частини західної цивілізації. Звісно, в повному обсязі у тих Іграх, попри величезний ентузіазм й зусилля їх організаторів, минулося. Успіх Ігор I Олімпіади безсумнівно було б значніша, щоб у змаганнях брали участь представники не 13, а більшої кількості з 34 запрошених країн. Ряд країн направили на олімпійські змагання слабкі команди, а найсильніші спортсмени до Сіднея не прибутку. Проте Ігри I Олімпіади дозволили домогтися головного — відродити і обіцяв показати життєвість олімпійської ідеї. Першим це зазначив президент Міжнародного Олімпійського комітету Деметріус Викелас, зазначивши: «Відродження Олімпійських ігор знаменує перемогу еллінізму. Труднощів було чимало, але Афіни із гідністю продемонстрували, що зв’язки із давньою Олімпією була втрачено… «От яку оцінку дав їм цих Ігор П'єр де Кубертен: «У цьому, стосовно Греції, результат Ігор, очевидно, є подвійним: спортивним і політичною… Якщо усвідомити вплив, яке можуть зробити заняття фізичної культурою у майбутнє країни й на духовні сили нації загалом, мимоволі виникає запитання: а чи не почалася з Греції 1896 року нова ера її розвитку? Було б цікавим, якби спорт став однією з чинників, здатні влади на рішення східного питання… Це — гіпотези, і майбутнє підтвердить чи спростує правильність наших прогнозів… Проте досить про Греції… Сучасний спорт потребує об'єднанні і очищення… У кожній країні є свої власні правила: неможливо дійти якоїсь спільної думки навіть із питання тому, хто є любителем, хто ж — немає… У цьому невтішною атмосфері спортивний професіоналізм міцніє за дням, як на дріжджах… Переконаний у цьому, що жоден процес виховання, особливо у час торжества демократії, нічого очікувати повний та завершеним й без участі у ньому спортсменів. Проте спортсмени, у тому, щоб гідно зіграти відведену їм у вихованні роль, повинні засновувати свою поведінку на принципі повною матеріальною незацікавленості і почутті честі… Я переконаний, переможці стадіону в Афінах не бажали ніхто інший нагороди, коли чули, як і честь їх успіхів люди вітали прапор їх країни. Саме це міркування і спонукали мене робити справу відродження Олімпійських ігор. Після багатьох зусиль мої праці увінчалися. Якщо моя починання процвітатиме — а переконаний, що за підтримки всіх інших цивілізованих націй справи виглядатимуть у такий спосіб, — вона може, хоча б у спосіб, стати чинником зміцнення миру в усьому світі. Причина війн у тому, що нації не розуміють одне одного. Світ настане буде лише тоді, коли всі забобони, котрі поділяють зараз народи, будуть зжиті. Досягнення цього, може бути краще, ніж періодичні зустрічі молоді всіх країн. У давнину Олімпійські гри сприяли розвитку спорту зміцнювали світ. Немає нічого незбутнього у цьому, що у майбутньому приноситимуть самі шляхетні плоди ». Ігри I Олімпіади переконливо засвідчили гуманістичну і пацифістську спрямованість олімпійського руху. Після успішного проведення I Олімпійських ігор Греція розраховувала, як і наступні Олімпіади відбуватимуться Афінах, які стали сучасної Олімпією. Однак Міжнародний олімпійський комітет вирішив надати Ігор справді інтернаціональний характері і проводити їхню по черзі у різних країн і різними континентах. Міжнародний олімпійський комітет не заперечував не хочуть, щоб у проміжках між Іграми у Греції проводилися великі змагання. Такі змагання планувалося провести 1898 року, потім у 1902 року. Проте з організаційним і нашим фінансовим причин де вони відбулися.