Правоохоронна діяльність

ПРАВООХРАНИТЕЛЬНАЯ ДІЯЛЬНІСТЬ: СПРАВЕДЛИВІСТЬ ПРОТИ ЭФФЕКТИВНОСТИ.

.

.

Известный американський економіст, професор Массачусетського технологічного інституту Лестер Карл Туроу (2) належить, на відміну більшості інших фахівців із проблем економіки злочинів і покарань, немає неоинституциональному напрямку экономикса, а до прибічникам нової інституціональної економічної теории (3). Тому, тоді як інші економісти ставлять у центр своїх досліджень проблему ефективності боротьби з злочинністю, Л. Туроу звертає основну увагу на цю проблему соціальну справедливість правоохоронної деятельности.

Для порівняння попиту законність і Порядок з ефективністю урядових витрат використовується стандартний метод аналізу витратвигод (cost — benefit analysis) правоохоронної діяльності. І тому проводяться різноманітні дослідження, завдання яких — визначити, як домогтися значного зниження рівня злочинності при найменших видатках. Автор пропонує подивитись інший бік проблеми — на справедливість правоохоронної діяльності, акцентуючи увагу до протистояння між вимогами економічну ефективність та соціальній справедливости.

«Допустим, наприклад, — пише Л. Туроу, — що ефективність окреслюється максимальне зниження злочинності при заданому бюджеті витрат право на захист порядку» (з. 85). На цьому визначення слід, що основна мета захисту правопорядку — запобігання злочинам, а чи не розшук і спіймання злочинців. Бо є райони, де за заданих витратах на охорону правопорядку можливо велике скорочення злочинності, те ж саме там під час першого чергу, й повинні, з погляду забезпечення ефективності, використовуватися наявні ресурси. «Така інтерпретація цілей ефективності можуть призвести до що в різних груп населення чи громадян різна ймовірність стати потерпілими. [З іншого боку], різні типи злочинців матимуть різну ймовірність бути пійманими… одні території перебуватимуть під більшої поліцейської захистом, ніж інші» (з. 86). Вже від цього найпростішого міркування слід, що прагнення максимізувати ефективність створює певні проблеми із забезпеченням справедливости.

Схожие проблеми з’являються і при прагнення до забезпечення справедливості. Припустимо, що справедливість визначається в такий спосіб: «поліцейські сили мають бути використані, щоб зрівняти ймовірність стати жертвою злочину, ймовірність бути пійманим, строгість, з якою застосовується кожен закон, і поліцейську захист території» (з. 86). Але від цього визначення слід, що з здобуття права зрівняти ймовірність стати жертвою, треба вимагати одній території більшої поліцейської захисту, ніж іншої. Поліцейські сили будуть тоді використовуватися там, де запобігти злочину важче. Як наслідок — менше сил залишиться там, де злочин легше запобігти. Отже, прагнення забезпечити всім рівну захисту від злочинності призведе до їх зниження ефективності правоохоронної деятельности.

В подальшому Л. Туроу формулює вимоги соціальну справедливість для жертв злочинів, і навіть для самих злочинців, і розглядає, як реалізація цих вимог стимулюватиме ефективність захисту порядка.

Цели справедливості для жертв Прежде всього, на думку автора статті, необхідно з’ясувати, «чи хоче суспільство, щоб поліція розглядала кожну скаргу [потерпілих]». Щоб мінімізувати рівень злочинності, від такої соціальної мети слід відмовитися, оскільки у розслідування правоохоронні органи кожної скарги піде багато часу. «Щоб ефективними, вони повинні розслідувати кожну скаргу» (з. 87).

«Для здобуття права ефективно організувати правоохоронну діяльність, суспільство має визначити, як мають бути розподілені втрати від злочинів» (з. 87). Якщо йти до вирівнюванню втрат, це що означає, що кожна людина мусиш заподіювати рівні втрати від злочинів. Звісно, в дійсності реальні втрати різні люди неминуче будуть різнитися: деяким не пощастить, і вони почнуть жертвами злочинів, іншим вдасться уникнути злочинних зазіхань, навіть якщо ймовірність приєднатися до ролі жертви в всіх буде однакова. Але мають у принципі багаті і бідні, чорні і білі однаково нести тягар можливих збитків преступности?

«Одним із можливих рішень проблеми [вирівнювання збитків злочинності] може бути виплата компенсацій жертвам злочинів» (з. 87). У цьому випадку наслідки злочинів стануть рівними і зникнуть збитки, т. е. втрати від злочинну діяльність. З іншого боку, слід відзначити й те що, що компенсація втрат потерпілих з допомогою правопорушника дешевше суспільству, ніж тюремне ув’язнення злочинця. При аналізі выплат-компенсаций треба сказати, що економічні чи матеріальні втрати, звісно, можна перекрити компенсацией.

Но як бути з людськими життями і травмами, які, природно, компенсувати не? І тут суспільство, може лише вимагати, щоб правоохоронна діяльність забезпечувала всім рівну захисту від злочинів проти особистості. За такого стану зусилля правоохоронних органів мають бути із захисту тих, хто має меншу ймовірність стати жертвою злочину, право на захист тих, хто має така ймовірність вище. Захищати останніх, напевно, дорожче, і тому перед суспільством постає дилема: або збільшувати ресурси, створені задля запобігання злочинам, або дозволити зростати числу злочинів. «При даному правоохоронному бюджеті вирівнювання ймовірності шкоди може збільшити середню ймовірність шкоди» (з. 88).

Цели справедливості для преступников.

«Является суспільство відповідальних зрівнювання [для злочинців] ймовірності бути пійманими і покараними? Якщо з’ясується, що легше виловити і притягти до відповідальності злочинця якийсь раси, соціального шару, котра живе в певній території, має чи правоохоронна діяльність концентруватися саме у цих напрямах? Мінімізація числа злочинів вимагає концентрації. А справедливість — не обов’язково» (з. 88).

Оказывается чи обличчя, скоїла злочин, поза які у даному суспільстві цінностей рівності і заслуговує воно звернення, рівного в порівнянні зі ставленням решти правопорушникам? Зазвичай однакову звернення гарантується передбаченими у законі процесуальними процедурами після арешту. Проте передбачають чи вимоги справедливості рівну можливість осуду тільки після арешту або ж цілому після виконання преступления?

Соблюдение справедливості слід також під час використання суспільством покарання як чинника, стримуючого зростання злочинів. Розглянемо два різних злочину, що завдають суспільству однаковий збитки. Одне і те покарання може стримувати одна частка злочинів і стримувати інший. Чи можна тоді покарання із цих видів злочинів, бути вище, як інший? Перед нами — проблема так званої горизонтальній справедливості (horizontal equity), т. е. рівного роботи з однаковими людьми. Схожі складно і з повним дотриманням вертикальної справедливості (vertical equity) — справедливим, нерівним ставленням до людей, що чинять злочини Боротьба з різними соціальними наслідками. Покарання має відповідати злочину; але чи передбачає воно врахування тільки прямих наслідків чи ще й непрямих, демонстраційних? Якщо в злочину є демонстраційний ефект, це, що вчинення одного злочину спонукає за інші до здійсненню так само. Виходячи з цього, чи який учинив злочин відповідати через те, що інші можуть бути його приклад?

Наказание правопорушників породжує й інші проблеми. Існує, зокрема, проблема визначення кореляції між вагою злочини минулого і вагою покарання. Чи можна покарання посилюватиметься у тій мері, як і зростає тяжкість злочину? Вочевидь, наприклад, що «застосування страти ефективно стримує злочинність, але завжди є справедливым.

Использование покарання як засобу стримування може розходитися зі використанням покарання як засобом перевиховання злочинців. Їх виправлення вимагає будівництва сучасних в’язниць, подібних до звичайні житлові будинки, але такі в’язниці може бути менш ефективним засобом стримування злочинів. А що як вони дадуть високий реабілітаційний ефект, але водночас збільшать число злочинів? Треба чітко визначити функцію в’язниць — виправлення злочинців чи стримування злочинності, оскільки ті мету суперечать друг другу.

«Справедливость до жертв і соціальна справедливість до злочинцям як і можуть конфліктувати [друг з одним], — зазначає Л. Туроу. — Скорочення чисельності злочинів у [негритянських] гетто рівня, розмірного з рівнем [престижних] приміських районів, можуть призвести до підвищення ймовірності арешту чорношкірого злочинця проти ймовірністю арешту білого. Як оцінюємо ці дві типу справедливості? Як має суспільство врівноважувати мети справедливості, якщо вони у конфлікті?» (з. 90).

Заключение

Таким чином, протиріччя між справедливістю і мінімізацією числа злочинів цілком реальне. Так, проведення політики, уравнивающей ймовірності крадіжки різних районах і арешту які роблять цим крадіжкам злочинців, збільшує саму ймовірність кражи.

«Возможно, конфлікт між ефективністю і справедливістю нічого очікувати серйозним, — пише американський економіст. — Однак понад мабуть, що він гострим» (з. 90). З допомогою аналізу витрат і вигод вивчаються різні методи стримування злочинів. Ресурси направляються туди, де їх дають більший ефект. Саме розбіжності у порождаемом ними стримуванні злочинності зумовлюють й проблеми справедливості, й проблеми эффективности.

В узагальненому вигляді суть економічного підходи до аналізу ефективності та справедливості яких правоохоронної діяльності слід висловити такими тезисами:

1. Усі докази зазначають, що з ефективної захисту порядку можливі великі выгоды.

2. Перш ніж системно аналізувати отримання цих вигод, суспільству треба встановити критерії справедливості щодо жертв і злочинців. Адже прийоми стримування злочинності высокоэффективны тільки тоді ми, що вони відповідають громадським стандартам справедливости.

3. Загальноприйнята організація правоохоронної діяльності ігнорує і ефективність яких і справедливість. Кількість злочинів і можливість арешту правопорушників розподілені навмання і нерівномірно" (з. 90).

Теоретически конфлікт між справедливістю і ефективністю слід дозволяти законодавчим органам. Саме вони мають вирішувати питання розподілу судових витрат між постраждалими, і навіть питання розподілу покарання між злочинцями. На жаль, малоймовірно, що вони збираються цим заниматься.

Автор статті пропонує підхід до практичного вирішення проблеми розподілу збитків від злочинну діяльність між різноманітними групами населення, побудований на аналогії з існуючої фіскальної системою. Нехай, наприклад, федеральний податку доходи людей з облагаемыми податком доходами від 0 до 500 дол становить 14%, тоді як граничний податок особам з доходом від 22 000 до 26 000 дол становить вже 55%. Отже, відповідно до податкового законодавства, передбачається, що втрати в 14 центів в людини з доходах до 500 дол потягне таку ж скорочення добробуту, як і збиток у 55 центів в людини з доходах 22 000 — 26 000 дол. «Збитки від злочинів можна розглядати як громадський податок, такий кожному іншому податку. Отже, кожний долар збитку від злочинів, що несе людина з доходом 0 — 500 дол, людина з доходом в 22 000 — 26 000 дол. мусить відбути втрати від злочинів у 3,93 дол [(1 дол / 0,14) 0,55], щоб їх втрати у добробуті були рівні. Досягнення цього результату повинні бути використані або попередня [ex-ante] розподілу заходів для запобігання злочинів, або наступна [ex-post] компенсація» (з. 91).

Когда результатом злочину стає загублена людське життя, жертві може бути виплачена ніяка компенсація. Тож у подібних випадках варто рівномірно розподіляти лише захисту, чи, що таке саме, зрівнювати ймовірність бути убитим.

Что стосується справедливості стосовно злочинцям, то можливі два різних подхода:

1. Суспільство вирішує, що, що здійснюють злочину, стоять поза суспільством. «Отже, воно зацікавлене над справедливому ставленні до злочинцям, а в захисту потенційних жертв» (з. 92). Розмір покарання буде тоді залежати виключно від цього, як він впливає ймовірність стати жертвою злочину. Правоохоронні органи при цьому підході турбуватися про захисту жертв і невинних, та не справедливості стосовно преступникам.

2. Суспільство вирішує, що теж належать до нашого суспільства та заслуговують справедливого себе відносини. «Отже, правоохоронні органи повинні прагнути зрівняти ймовірність затримання й незвичні покарання по [різним] злочинів, [соціальним] групам і регіонам» (з. 92).

«Наша сучасна законодавча система перебуває між двома крайнощами. Вона зацікавлена зрівнювання ймовірності покарання при умови, що заарештовані, але він не зацікавлена зрівнювання ймовірності їх арешту. І тому відмінності, здається, немає жодних логічних підстав. Мати [лише] одна частка рівноправності, які мають іншого, — означає, мати [лише] видимість справедливості, насправді ж — несправедливість» (з. 92).

При здійсненні правоохоронної діяльності постійно доводиться робити важкий вибір між справедливістю і ефективністю, вказує у фіналі Л. Туроу. Поліція нині здійснює цей вибір неусвідомлено. Економічна теорія злочинності, концентрирующая увагу на методах підвищення ефективності, явно та свідомо робить вибір на користь ефективності, ігноруючи справедливість. Автор статті вважає, що переважне увагу до ефективності правозахисної діяльності без обговорення справедливості цього прислів'я буде безпідставним: «…суспільство, яка може приймати досить справедливих рішень, навряд чи зможе стати ефективним» (з. 92). Необхідний пошук таких методів правоохоронної діяльності, які забезпечували б суспільству, і ефективність, і справедливость.

Список литературы

Составлено по: Thurrow L. Equity versus Efficiency in Law Enforcement // The Economics of Crime / Cambridge, N. Y. etc., 1980. P. 85 — 92. Вперше дана стаття опублікована: Public Policy. 1970. Vol. 18. № 3. P. 451 — 459.

(2)О Л. Туроу див.: Васильєв В.С. Економіст «із людським обличчям» (погляди й концепції проф. Л. До. Туроу) // США: ЭПИ. 1991. № 10. З. 3 — 13. Із робіт Л. Туроу російською опубліковані створений ним що з Р. Хейлбронером підручник «Економіка всім» (Хейлбронер Р., Туроу Л. Економіка всім. Новосиб.: Экор, 1994) і фрагменти з оповідання «Майбутнє капіталізму» (Туроу Л. Майбутнє капіталізму. Як економіка сьогодні формує світ завтрашній // Нова постіндустріальна хвиля у країнах: Антологія / Під ред. В. Л. Иноземцева. М.: Academia, 1999. З. 185 — 222). У ИНИОНе видано два реферату Шевченкових творінь (Туроу Л.К. Небезпечні течії. Стан економіки. М.: ІНІСН, 1985; Туроу Л. Рішення з травня нульової сумою. Створення американської економіки світового класу. М.: ІНІСН, 1987).