Собственник чи уповноважений їм орган як суб'єкт трудового права Украины

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого.

Реферат.

на тему:

Власник чи уповноважений їм орган.

як суб'єкт трудового права Украины.

Виконав: студентка II факультета.

15 группа.

Люберцева Л.В.

Перевірив: преподаватель.

Ярошенко О.Н.

ХАРЬКОВ.

2000 г.

Содержание Вступление 3.

1.Собственник як суб'єкт трудового права 4.

2.Уполномоченный власником орган як суб'єкт трудового права 6.

Выводы 9.

Список використаної літератури 10.

Вступление.

Головною потребою людину, є працю. Використовуючи працю, люди вступають стосункам друг з одним, які проявляються у різноманітних галузях життя, як форми взаємодії чи протидії. Участь цих питаннях, тим більш, що вони врегульовані нормами права, ставить їх учасників певні правничий та обов’язки. Визнання юридичних чи громадян носіями правий і обов’язків, надання їм певної правосуб'єктності тобто наділення общественно-юридическими якостями, які дозволяє йому брати участь у різних майнових, організаційних, особистих немайнових правовідносинах перетворює в суб'єктів цих правоотношений.

Громадські відносини що неспроможні існувати між абстрактними суб'єктами. Вони є конкретні. Відносини, що складаються з застосування праці, також виникають з урахуванням конкретної власності. Тому суб'єктами цих відносин, насамперед, є власник, і навіть обличчя, що буде застосовувати свою працю з урахуванням цієї собственности.

1. Власник як суб'єкт трудового права.

Щоб громадянина України став працівником, він має розпочати трудові відносини з власником коштів виробництва чи з часом підприємствами, установами, організаціями. Саме власник коштів виробництва, незалежно від цього, буде це держава, кооператив, громадська організація, громадянин чи група громадян, проти неї володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном по-своєму розсуд. Використання його виробничої діяльності може здійснюватися із застосуванням праці громадян за умови, що він будуть забезпечені соціальні й економічні гарантії, встановлених у законе.

З розвитком кооперації праці, значної кількості працівників підприємстві виникла функція управління виробництвом, що поступово виділилася в самостійний вид праці. Управління виробництвом здійснює власник безпосередньо сам чи з допомогою уповноваженого ним управління органу — одноосібного чи колегіального. Це першу чергу стосується держави, яка може безпосередньо використовувати власність, гармату й засоби виробництва. Держава розподіляє майно між своїми органами, які для виробничої діяльність у установленому порядку можуть створювати підприємства, установи, організації, яке набувають статусу юридичного особи. Створене юридична особа здійснює володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном, відповідно затвердженого статуту чи положения.

Для управління підприємством, установами, організаціями державний орган, якому виділено майно, призначає керівник, з яким складається контракт як особлива форма трудового договора.

Це посадова особа здійснює управління на засадах єдиноначальності, що забезпечує єдність свободи багатьох тоді, коли необхідно організувати виробничий процес до виконання певних задач.

Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства чи організації. У цьому власник майна немає права втручатися в оперативну діяльність керівника. Керівнику належить також право самостійно розв’язувати питання прийомі працювати своїх заступників, керівників і спеціалістів підрозділів апарату управління і структурних підрозділів, і навіть про їхнє увольнении.

Але у, тому разі, коли підприємством чи організація освічено державою, не дає підстави вважати, що керівник й інші службові особи перебувають у державної службе.

Під державної службою визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади як у державних органах і апараті що стосуються практичного виконання завдань та зняття функцій держави й отримують зарплатню з допомогою державних средств.

2.Уполномоченный власником орган як суб'єкт трудового права.

Правове положення уповноваженою власником управління службової особи тісно що з правовим статусом підприємства. На державне підприємство становище директора є подвійним, що в тому, що з одного боку він член трудового колективу, з другого — органом підприємства, яке створене з урахуванням загальнодержавної власності. І він відповідно п. 1 ст.16 закону України «Про підприємства України» відпо-відає результати своєї роботи підприємства перед державою, власником і трудовим колективом. Це ставить за обов’язок керівник відстоювати інтереси як колективу, так і держави, які завжди совпадают.

Уповноважена власником обличчя — це, власне, керівник адміністрації, як сукупності посадових осіб підприємства, установи, організації. Саме термін «адміністрація» застосовувався переважають у всіх законодавчі акти про працю до внесення 20 березня 1991 року змін — у Кодекс законів про працю України. Адміністрація підприємства, установи, організації, як комплекс службових осіб, які проводять управління цим підприємством, установою, організацією у межах наданих їм прав, тобто исполнительно-распорядительный орган підприємства, сама перебуває в власником у відносинах наймання. Усі службові особи, які входять до складу адміністрації, разом з іншими найманими працівниками входять до складу колективу, є суб'єктами трудових відносин як наймані працівники. Їх на відміну від інших працівників полягає у тому, що внаслідок свого службове становище і виконуваної функції ці обличчя несуть відповідальність по здійсненню виробничого процесу чи проведення окремого його циклу. Тому суб'єктом трудових відносин із іншими працівниками адміністрація підприємств, установ, організацій, чи нинішньої термінологією — уповноважений власником орган — не выступает.

Те, що уповноважений власником орган не виступає суб'єктом трудових відносин, а є лише органом підприємства чи установи, зазначено й у юридичної літературі. А визнання уповноваженого власником органу суб'єктом трудових правовідносин означає автоматичну можливість пред’явлення щодо нього майнових претензій, які випливають з цих відносин. Тоді як ці претензії висуваються до предприятию.

Трудової договір працівник укладає ні з уповноваженим власником службовою особою, і з підприємством, установою, організацією як юридичною особою, де він і реалізується своє декларація про труд.

Якщо визнати, що трудового договору складається з уповноваженим власником органом чи службовою особою, то припинення власником з цією особою трудових відносин має викликати припинення трудового договору з працівниками, хто був прийняті ним працювати, оскільки припинила своє існування одна зі сторін трудового договору. Тим більше що, особливо на державних підприємствах, установах, організаціях частенько можуть змінюватися службові особи, зокрема керівні. Але за такої заміні працівники залишаються працювати у укладанні трудового договору на роботі визначений термін чи безстроково, бо справжні договору складалися з підприємством, установою, організацією, а чи не зі службовцями адміністрації чи органом, уповноваженим управління производством.

Отже, зізнання у статті 21 Кодексу законів про працю України уповноваженого власником органу управління виробництвом стороною трудового договору є сумнівним. Будучи суб'єктом трудового права, наділений цілим комплексом правий і обов’язків, уповноваженим власником управління орган виявляє самостійний інтерес до застосуванню норм законодавства про працю. Це виявляється, наприклад, при укладанні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, різноманітних нормативних положень, затверджені на підприємстві як локальні правові акты.

Ряд обов’язків уповноваженого власником органу певні безпосередньо нормами трудового права. Так, на неї місію обов’язок створювати безпечні безневинні умови праці; систематично проводити інструктаж (навчання) працівників із питанням охорони праці, протипожежної охорони; вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом упровадження прогресивних технологій, досягнень науку й техніки, способів механізації і автоматизації виробництва, вимог економіки, позитивного досвіду в охорони праці, зниження чи усунення запорошеності і загазованості повітря на виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрацій, випромінювань; з участю профспілок розробляти й реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці; здійснювати постійний контролю над дотриманням працівниками нормативних актів з охорони праці; проводити розслідування і вестиме облік нещасних випадків, професійних захворювань, і аварій на производстве.

Як орган, що становить підприємство, установа, організацію, уповноважена власником службова особа виступає суб'єктом колективних правових відносин із трудовим колективом та її представницьким органом — профспілковим комітетом для встановлення умов праці, щодо застосування чинного законодавства про труде.

Але уповноважена власником управління службова особа виступає суб'єктом індивідуальних трудових правовідносин. До цього службовій особі неможливо знайти пред’явлені претензії майнового характеру, наприклад, з праці, відшкодуванню шкоди у зв’язку з нещасним випадком, який стався з виробництва тощо. Такі претензії висуваються до підприємству, установи, організації. Що стосується задоволення цих претензій вимогу до службовій особі то, можливо пред’явленої гаразд регресу, якщо з вини цієї особи підприємство, установа, організація понесли зайві выплаты.

Натомість, працівник як індивід не виступає суб'єктом колективних правових відносин, оскільки з їхньою об'єктом не працю, а організація цієї роботи, умови контроль над її здійсненням. На власника чи уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати й управляти ними процесом праці, забезпечити його виконання, укладати колективні договору. Ці відносини є правовими, оскільки вони детально врегульовані законодавством, що належить до області трудового права Украины.

У системи суспільної організації праці уповноважений власником орган постає як орган господарського управління. Організаційною формою організації праці виступає підприємство, установа, організація, майнова відособленість яких отримала вираження у наданні їм прав юридичної особи. Саме це дозволяє підприємству, установі, організації самостійно, від імені розпочинати правові відносини з іншими, як юридичних осіб, і гражданами.

Выводы.

Отже, попри всі формах власності власник особисто постає як суб'єкт трудового права. Але може передавати належні йому права певним своїм органам, уполномочивая їх у проведення господарської та праці. З іншого боку, власник може створювати підприємства міста і організації, призначати певні особи чи органи керівництво цими підприємствами і міжнародними організаціями. Створювані власником підприємства міста і організації, посадові особи, найняті ним для керівництва створюваними підприємствами і міжнародними організаціями, виступають як суб'єкти трудового права.

Список використаної литературы.

1. Кодекс законів про працю України / від 10 грудня 1971 года.

2.Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юридичних вузів і факультетів. — До.: Вентурі, 1996. — 224 с.