Г.Г. Маркес – поет міфів, «Через сто років самотності» – найбільший міф современности

Творческое завдання з зарубіжної литературе.

РР. Маркес — поет мифов,.

«Через сто років самотності» — найбільший міф современности.

Виконав учень 7 класса.

Силантьєв Евгений.

Перевірила викладач зар.лит.

Гусєва Олена Владимировна.

Днепропетровск.

2004 г.

Я — реаліст, оскільки вірю, що у Латинської Америки все можливо, все реально…

РР. Маркес.

РР. Маркес — поет мифов.

Габріель Гарсія Маркес колумбійський письменник і публіцист, одне із найбільших прозаїків Латинська Америка, лауреат Нобелівської премії одне із найяскравіших представників «магічного реалізму». Маркес народився 6 березня 1928 р. в провінційне містечко Аракатака у багатодітній сім'ї телеграфіста. Виховувався майбутній геній дідуся і бабусі, де зараз його вперше торкнувся фольклором. Після закінчення єзуїтською школи вступає у Національний університет у Боготі. Однак через «виоленсии» (період тривалих і кривавих воїн в Колумбії) в 1948 р. університет закривають, і майбутній письменник переїжджає до Картахена-да-лас-Индеас, де продовжує навчання й стає репортером.

З кінця 50-х до 80-х рр. пише свої кращі роботи: повість «Полковнику хто б пише» (1958), романи «Через сто років самотності» (1967), «Осінь патріарха» (1975), «Любов під час холери» (1985), «Генерал в лабіринті» (1989). У 1982 р. отримав Нобелівської премії за романи і його розповіді, у яких фантазія і реальність, сполучаючись, відбивають життя й конфлікти цілого континента.

Роман «Через сто років самотності» — це було найбільше одкровення написане испанским.

П. Неруда.

«Через сто років самотності - найбільший міф современности.

«Через сто років самотності» — апогей творчого майстерності Маркеса. До доти, коли роман було видано вперше, його автор прожив майже років, і нагромадив величезний багаж життєвого досвіду, який і втілив в романе.

Як можна і більшість творів Маркеса для роману «Через сто років самотності» характерні розмитість граней простору, часу, реальності і фантазії. Роман просочений магією і чарами, алхімією і фантастикою, пророцтвами і ворожіннями, предсказаньями і загадками… здавалось би добра казка… але є проблема, що її можуть розв’язати герої роману, — одиночество.

Самотність — спадкова риса, сімейний знак і «прокляття» роду Буэндиа, але ми бачимо, що члени сім'ї защіпаються у своїй самітності не відразу, а результаті різноманітних життєвих ситуацій. Побоювання помсти, безумство, любов, війна…- ось далеко ще не всі їх одиночества.

Протягом роману перед нашими очима проходить життя шести поколінь сімейства Буэндиа. Життя яких показано в повному обсязі, а фрагментами (автор намагається уникнути буденності, показуючи шматочки «фантастичну буденність»), що нагадують катрени Нострадамуса. Маркес намагається, як заразу, вичленувати гнилу дійсність, показану у романі. Він акцентує з кожної щаблі деградації суспільства, на кожному мить знеціненого, бездуховного й у принципі безглуздого існування человека.

Маркес виводить назовні усі вади роду людського, але з показує шляхи їхнього розв’язання… Письменник свідомо залишає багато білих плям історія Макондо — дає читачу простір на роздуми і міркування, змушує її думать.

Попри важливість та глибину поставлених автором питань, в романі переважає іронія й казка. «Через сто років самотності» — це у першу чергу філософська казка у тому, як треба жити на планеті повергнутой в самотність Всесвіту. Це притча про абсолютно реальному житті наповненій чудесами, які людина розучився бачити через своїх «очок обыденности».

Геніальне з'єднання казки і роману, міфу і притчі, пророцтва і глибокої філософії - це один із складників які принесли Маркесу всесвітню славу титану світової літератури та Нобелівську премию.

Його роман — це нова Біблія. У якій показані все людські гріхи і провини. І, як й у Біблії, за гріхи слід покарання. І автор виносить суворий вирок сірості, одноманітності, буденності. Це вирок творця за скоєні шаленства, упродовж свого гріховності і аморальності, на створене заради наживи. І це вирок таке: «…тим пологам людським, що приречені на років самотності, не судилося з’явитися землі дважды».