Адвокат у кримінальному процесі

Адвокат у кримінальному процесі

Курсова робота Виконав студент 13 ЮФД Роглєв М. М.

Міністерство освіти та науки України Київський університет туризму, економіки та права Київ — 2002 р. Зміст.

Вступ

Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у підсумковому документі VIII Конгресу 00Н з запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 року. У «Основних положеннях про роль адвокатів «на основі принципових засідок Статуту 00Н, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні й культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено усі сторони діяльності адвокатів, їхні права, обов «язки, а також вол «язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів із консультування та надання допомоги усім, хто її потребує до судів, трибуналах та адміністративних органах.

Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у з статтею 129 Конституції України до основних засідок судочинства віднесені ряд положень, котрі сприяють діяльності адвокатури й перш на це пункт, згідно із яким звинувачуваному забезпечується декларація про захист. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у з статтею 14 проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати собі особисто чи через посередництво обраного нею захисника. Це ж положення закріплене й в з статтею 59 Конституції України. Варто вказати, що адвокатура представлена й у Вищій раді юстиції трьома представниками, рекомендованими із «їздом адвокатів України.

Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України «Про адвокатуру «від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає визначення адвокатури як добровільного професійного громадського про «єднання, покликаного згідно із Конституцією України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України та інших країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами про «єднань адвокатів й здійснюється за принципами верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму й конфіденційності.

I Адвокат — захисник підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного.

1.1. Конституція України — головні принципи забезпечення підозрюваному, обвинувачуваному, підсудному права на захист, презумпцію невинуватості та змагальності.

Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має декларація про захист[1]. Забезпечення обвинуваченому цого права є однією із основних засідок судочинства[2]. Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура (ч.2 ст.59).

В Конституції України також закріплено принцип презумції невинуватості, згідно із яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її провину не якщо доведено в законному порядку, й встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконим шляхом, але в припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності звинувачуй особини тлумачаться на її користь (частини 1,2 й 3 ст.62). Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист й презумпції невинуватості є важливою гарантією об'єктивного розслідування й суднового розгляду справ та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб.

Підозрюваний — це особа, якої затримано за підозрою у вчиненні злочину чи до якої застосовано запобіжний захід (наприклад, підписка про невиїзд із місця постійного проживання чи тимчасового знаходження без дозволу органу дізнання чи слідчого) до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого[3] .

Обвинувачений — це особа, щодо якої є досить доказів, котрі вказують на скоєння нею злочину, й на цій підставі слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ч.1 ст. 43 КПК). Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним, а после винесення вироку — засудженим чи виправданим.

Право вказаних осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи обвинувачення, то й декларація про захист своїх особистих й майнових інтересів. Функція захисту виникає одночасно із функцією обвинувачення й здійснюється паралельно із нею на всіх етапах кримінальної справ, поки існує обвинувачення.

Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи, прокурор, громадський обвинувач, а також потерпілий, цивільний позивач та їхні представники. Це — сторони обвинувачення.

Функцію захисту від підозри і обвинувачення здійснюють підозрюваний, обвинувачений, підсудний й засуджений (надалі для стислості ми будемо говорити переважно про обвинуваченого), їхнього захисник, громадський захисник, а також цивільний відповідач та його представник. Це — сторони захисту.

Оскільки сторони обвинувачення й захисту відстоюють кожна свою позицію, свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального характеру, що забезпечує повне, всебічне й об'єктивне дослідження всіх обставин справ та її правильне, із врахуванням законних інтересів сторін, вирішення. Змагальність сторін та свобода в наданіі ними суду своїх доказів й доведенні перед судом їхні переконливості є однією із основних засідок судочинства[4] .

Обвинувачений заінтересований до того, щоб не бути: притягнутим до кримінальної відповідальності й засудженим, якщо він є невинним, чи за более тяжкий злочин, ніж тієї, який дійсно вчинив; без встановлених законом підстав підданим арешту та іншим заходам процесуального примусу4 підданим несправедливому покаранню, тобто такому, яку призначено без врахування характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особини виного і обставин справ, котрі пом’якшуюють чи обтяжують відповідальність; обмеженим у правах, наданих законом; щоббула надана можливість реалізувати ці права й були забезпечені його собисті й майнові права. це — законні інтереси обвинуваченого, смердоті включаються в його декларація про захист у кримінальному процесі.

Забезпечення охорони особистих й майнових прав підозрюваного і обвинуваченого сілідчими органами й судом полягає в обов’язку цих органів: не розголошувати без необхідності обставин їхні особистого життя; не провадити дій, котрі принижують гідність цих осіб чи є небезпечними для їхнього здоров’я; повідомити про затримання особини, підозрюваної у вчиненні злочину, сім'ю, якщо місце її проживання відоме; повідомити про арешт підозрюваного чи обвинуваченого й його місце перебування дружину чи іншого родича, а також сповістити про це за місцем роботи чи навчання; якщо обвинувачений є іноземним громадянином — направити постанову про арешт в Міністерствозакордонних справ України; вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей, до охорони майна й житла заарештованого чи засудженого; скасуватти запобіжний захід чи постанову про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їхні подальшому застосуванні немає необхідності; вжити заходів до відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконого засудження, затримання чи арешту. Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуальног закону й є однією із найбільш поширених підстав для скасування вироків чи інших рішень у справі.

1.2. Способи залучення адвоката як захисника до участі у справі

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає до того, що закон: наділяє їхні як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання які дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси; надає згаданим особам право скористатися юридиною допомогою захисника; покладає на особу, котра провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю й суд обов «язок до Першого допиту підозрюваного, обвинуваченого й підсдного роз’яснити їм право матір захисника й скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення, забезпечити охорону їхніх особистих й майнових прав[5], а також забезпечити безпечу підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб (ст. 2 ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, котрі беруть доля в кримінальному судочинстві»).

Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є доля захисника в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необізненість, а також психологічний шок, стан пригніченості, викликані фактом затримання, пред’явлення обвинуваченя й засудження, смердоті не спроможні сам повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають под вартою, тобто в ізоляції. Для надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до стороньої особини, незалежної від слідчих органів, прокурора й суду, якій бі смердоті повністю довіряли й могли б із нею радитися й спілкуватися на засідках довірительності, конфіденційності.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав й свобод людини й громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. В частности, в частині першій з статтею 59 Конституції України закріплено декларація про правову допомогу. Право на правову допомогу — це гарантована Конституцією України можливість фізичної особини одержати юридичні (правові) послуги.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб «єктів надання правової допомоги та їхнього повноваження. Аналіз чинного законодавства України із цого запитання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб «єктів надання правової допомоги:

державні органи України, до компетенції які входити надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство роботи та соціальної політики України, нотаріат тощо);

адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією із функцій якого є захист особини від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах[6] ;

суб «єкти підприємницької діяльності, котрі надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

об «єднання громадян для здійснення й захисту своїх прав й свобод[7] .

Положення частини першої з статтею 59 Конституції України гарантує кожному декларація про вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття «захисник «у чинному законодавстві України відсутнє. У Конституції України це поняття вживається також у частині четвертій з статтею 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника.

Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна «захисник ». За одним тлумаченням цей термін ототожнюється із терміном «адвокат », за іншим — терміну «захисник «надається более широке значення.

Закріпивши право будь-якої фізичної особини на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав «(частина перша з статтею 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним й стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а і інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника із метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають із цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а чи не лише із кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному й кримінальному судочинстві.

Таким чином, положення частини першої з статтею 44 Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується декларація про вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим й підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має декларація про надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особини не відповідає положенням частини першої з статтею 59 Конституції України.

Тому Конституційний Суд України вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними):

— положення частини першої з статтею 44 Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується декларація про вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим й підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має декларація про надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Захисником є особа, на якої покладено обов’язок використовувати усі зазначені у законі засоби для встановлення обставин, що виправдовують обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного чи пом’якшуючих чи виключаючи їхнього відповідальність, а також надавати їм необхідну юридичну допомогу (ст. 48 КПК).

Участь захисника у кримінальному процесі є одним із найважливіших проявів реального забезпечення права обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного на захист, гарантованого Конституцією України.

На практиці адвокатами є переважно особини, що мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. У стадії суднового розгляду, за згодою підсудного, до виступу у ролі захисника можуть бути допущені його близькі родичі, піклувальники, опікуни[8]. як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 10 від 07.07.1995 р. «Про застосування законодавства, що забезпечує обвинувачуваному, підозрюваному, підсудному декларація про захист», повноваження захисника можуть бути підтверджені:

адвокатів, що займаються адвокатською діяльністю індивідуально чи в об'єднаннях — відповідним свідоцтвом, а також ордером на наявність згоди чи згодою на доля в справі;

близьких родичів, опікунів, піклувальників — заявою підсудного на здійснення цими особами його захисту, а також поручництвом й відповідними документами, що є підставою для участі їхні у справі. Ос-кільки законом не обмежено кількість захисників, на запрошення обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного, його родичів, законних представників чи інших осіб до участі у справі можуть бути допущені декілька захисників.

Закон особливо обумовлює момент допущення захисника до участі в справі. За загальним правилом, захисник допускається до участі у справі по усім питанням із моменту пред’явлення обвинувачення, а й у разі затримання особини, підозрюваного у вчиненні злочину, чи застосування запобіжного заходженню у вигляді взяття под варту — із моменту оголошення йому протоколу про затриманні чи постанови про застосування запобіжного заходженню, але й не пізніше двадцяти чотирьох часів із моменту затримання (ч.2 ст. 44 КПК).

По справам про суспільно небезпечні дії, що вчинені особами у стані неосудності, а, по злочинам осіб, що захворіли, а душевну хворобу после скоєння злочину, захисник допускається до участі у справі із моменту отримання доказів про душевне захворювання особини. (ч.3 ст. 44 КПК).

У разі, коли дізнання чи попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі после віддання обвинуваченого до суду. (ч.4 ст. 44 КПК) Відомо, що КПК (ч.4 ст.6) надає можливість порушення кримінальної справ у зв’язку із вчиненням суспільно небезпечного діяння особою, що досягла 11 років, але й до досягнення нею віку, із якого законом передбачена кримінальна відповідальність; розслідування та вирішення таких справ виконується в порядку передбаченому ст. 73 КПК. По справах цієї категорії закон встановлює, що захисник допускається до участі із моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків чи замінюючих них осіб із постановою про закриття справ та із матеріалами справ, а й у випадку поміщення неповнолітнього до прийомника-розподільника — не пізніше двадцяти чотирьох часів із моменту поміщення до цого заставі (ч.5 ст. 44 КПК).

Допуск захисника до участі у справі уже на початкових етапах попереднього розслідування суттєво посилює процесуальні гарантії прав підозрюваного та обвинувачуваного, утворює додаткові умови для повного та правильного розслідування справ, забезпечення режиму законності на цій стадії процесу.

Принципово важливою є вимога ст. 45 КПК про обов’язкову доля захисника при провадженні дізнання, попереднього розслідування та розгляді кримінальної справ у суді першої інстанції, крім випадків відмови підозрюваного, обвинувачуваного та підсудного від захисника у порядку, передбаченому ч.2 ст. 46 КПК.

Виходячи із конституційного положення про свободу шкірного у обранні захисника своїх прав, останній може бути запрошений підозрюваним, обвинувачуваним та підсудним, то й його законними представниками, родичами чи іншими особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного[9]. У зв’язку із цим, особа, що провадить дізнання, слідчий, суд зобов’язані забезпечити право вільного обрання захисника. Якщо, однак, з’явлення для участі у справі захисника, обраного підозрюваним, неможлива протягом двадцяти чотирьох часів, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, — протягом сімдесяти двох часів, особа, що провадить дізнання, слідчий суд чи суддя відповідно повинні роз’яснити вказаним особам їхнього право запросити іншого захисника і реально забезпечити їм таку можливість. Якщо підозрюваний, обвинувачуваний та підсудний не оберуть собі іншого захисника, орган, у провадженні якого знаходиться справа, зобов’язаний призначити йому захисника, про що виносить відповідне рішення; зобов’язання забезпечити доля захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за містом розслідування справ чи її розгляду у суді (ч.3 ст. 47 КПК). Аналогічно вирішується запитання про призначення захисника й в тихий випадках, коли підозрюваний, обвинувачуваний чи підсудний взагалі не обрали захисника. Оплата роботи захисника як у випадку його участі у справі по призначенню, то й у випадку, коли підозрюваному, обвинувачуваному чи підсудному через малозабезпеченість юридична допомога надається безкоштовно, проводитися за рахунок держави.

Закон допускає заміну одного захисника іншим, але й лише после клопотання чи за згодою підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного (ч.3 ст. 47 КПК).

Підозрюваний, обвинувачений та підсудний можуть у чи який момент провадження по справі відмовитися від захисника. така відмова має бути лише добровільною. Вона можлива лише за умови, ініціатива відмови йде від вказаних часників процесу й що є реальна можливість участі захисника у справі (ч.1 ст. 46 КПК). Неможливо, щоб особа що провадить дізнання чи слідчий рекомендували підозрюваному чи обвинуваченому, а суд — підсудному відмовитися від захисника. про відмову від захисника особа, що проводити дізнання, чи слідчий складають протокол, а суд виносить ухвалу, суддя — постанову. Відмова від захисника не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора чи громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачуваних чи підсудних (ч.1 ст. 46 КПК).

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що при розгляді заяви підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного про відмову від участі у справі захисника особа, що проводити дізнання, слідчий чи суд зобов’язані з’ясувати відмовляється він від захисника та якщо самостійно виконувати свій захист чи бажає замінити цого захисника іншим. У останньому випадку слід надати йому можливість замінити захисника.

Надаючи можливість підозрюваному, обвинувачуваному та підсудному відмовитися від участі захисника у справі, закон разом із тім, встановлює ряд випадків, коли відмова цих осіб від захисника не може бути прийнята, а саме:

1) по справах осіб у віці до 18 років, підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину;

2) по справах про злочини осіб, що внаслідок фізичних чи психічних недоліків (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть сам реалізувати своє декларація про захист;

3) по справах осіб, що не володіють мовою на якій ведеться судочинство;

4) коли санкція з статтею, за якою кваліфікується злочин передбачає смертну кару;

5) при провадженні справ про застосування примусових заходів медичного характеру (ч.3 ст. 46 КПК).

Відповідно не може бути прийнято відмову від захисника із боці неповнолітнього[10] при розслідуванні та розгляді про нього справ у порядку, передбаченому ст.ст.73 та 447 КПК.

Після передачі справ до суду захисник отримує можливість надати клопотання про визнання немаючими юридичної сили доказів, що отримані із порушенням закону та, залежно від значення, що їм надавалось на стадії попереднього слідства клопотати про зупинення справ, перекваліфікації звинувачення на менш тяжке, виключенні із обвинувачення деяких пунктів звинувачення, про відміну запобіжного заходу.

Закон передбачає доля захисника в справі за згодою та за призначенням.

Захисник за згодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим й підсудним, його законними представниками, родичами чи іншими особами за його дорученням чи на їхнього прохання (ч.1 ст. 47 КПК). Це відповідає прийнятим на 8 конгресі ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 у Нью-Йорку «Основними положеннями про адвокатів», котрі передбачають, що будь-яка людина вправі звернутися за допомогою для підтвердження своїх прав захисту на всіх стаїх кримінальної процедури (п.1) й що обов’язком урядів є забезпечення можливості кожному бути інформованим, компетентними владами про його право отримати допомогу адвоката за його вибором при арешті, затриманні чи поміщенні в тюрмі чи обвинуваченні в кримінальному злочині (п.5). Конституція України проголошує, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав[11] .

Захисник за призначенням (при чому лише із числа адвокатів) залучається до участі в справі особою, Яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом через адвокатські об'єднання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята й він не запрошується підозрюваним, підсудним чи іншими переліченими вище посадовими особами. На прохання підозрюваного, обвинуваченого й підсудного участьзахисника в справі забезпечується особою, Яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом й в іншихвипадках (наприклад, коли обвинувачений перебуває под вартою, не знає будь-кого в даній місцевості, є малозабезпеченим тощо). «Основні положення про роль адвокатів» передбачають, що особа, котра не має адвоката у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цого, винна бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компетенцію й досвід ведення справ, щоб забезпечити їй ефективну юридичну допомогу без оплати із її сторони, якщо у неї немає необходимых коштів (п.6). Конституція України також встановлює, що кожен має правову допомогу, а й у випадках передбаченихзаконом ця допомога надається безоплатно[12] .

В разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата роботи здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабміном України.

Слідчий орган, суддя й суд зовсім не вправі відмовити в допуску захисника за угодою под тім приводом, що в справі бере доля захисник за призначенням. У цьому разі останній замінюється захисником за угодою, якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний матір певного захисника, то заміна його іншим без їхнього згоди, відсутності данних про неможливість участі обраного захисника в справі протягом тривалого рядок є порушенням права на захист, бо заміна одного захисника іншим можлива лише за клопотанням чи за згодою підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. У тихий випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 часів, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, — протягом 72 часів, особа, Яка продить дізнання, слідчий, суд чи суддя пропонують їм запросити іншого захисника чи забезпечують сам. Обов’язок забезпечити доля захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського про «єднання за місцем провадження справ (ч.3 ст. 47 КПК).

ІІ. Адвокат — представник по потерпілого, цивільного позивача й цивільного відповідача.

2.1. Права та обов'язки адвоката як представника потерпілого, цивільного позивача й цивільного відповідача..

Чинне кримінально-процесуальне законодавство чітко обговорює права та обов’язки адвоката.

Адвокат помиляюся відмовлятися при проведенні дізнання, попереднього слідства та у судновому засіданні від прийнятого у собі захисту підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного та винен здійснювати свої функції у відповідності зі своїм процесуальним призначенням.

Адвокат є самостійним учасником кримінального процесу, хоч його самостійність має свої межі, що виходять зі специфіки його процесуальних відносин із підзахисним. У своїй діяльності він не завжди залежить від вимог та бажань останнього, не завжди винен розділяти і ту позицію, що її займає підозрюваний, обвинувачуваний, підсудний. Він вільний у виборі засобів захисту. Головне — щоб ці засоби були законними та цілком відповідали характеру тієї функції, що її захисник винен виконувати. Тому, виконуючи захист, він винен керуватися законом, виходи із чітко встановлених фактів та захищати лише законні інтереси підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного, задовольняти лише тих його вимоги, що не суперечать закону.

На відміну від органів, що ведуть процес, — органів дізнання, слідчого, прокурора та суду — закон не поширює на захисника вимог ст. 22 КПК про з’ясування всіх обставин справ, до того числі що викривають обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) та обтяжуючих його відповідальність. Через характер процесуальної функції, що він виконує, діяльність захисника має певною мірою однобічний характер, бо він має захищати і лише захищати свого підзахисного. Усі, що не відповідає такій діяльності - не відповідає закону. Однак у межах цієї діяльності він винен повно, всебічно та об'єктивно розглядати все, що сприяє підзахисному, виправдовує його чи пом’якшує відповідальність. З цим пов’язана і вимога закону про ті, що одна та сама особа не може бути захисником двох чи декількох підозрюваних, обвинувачуваних чи підсудних, якщо інтереси одного із них відповідають інтересам захисту іншого (ч.2 ст. 47 КПК).

Охороняючи процесуальну самостійність захисника, закон не дозволяє внесення подання органу дізнання, слідчого, прокурора, а також особистої постанови судье чи ухвали суду стосовно правової позиції захисника по справі (ч.11 ст. 48 КПК).

Крім вказаних вище, на захисника покладаються обов’язки:

своєчасно з’являтися для участі у виконанні слідчих чи процесуальних дій у які його доля є обов’язковою (ч.5 ст. 48 КПК);

не розголошувати без дозволу слідчого чи прокурора дані попереднього розслідування (ст. 121 КПК);

не розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку із виконанням своїх процесуальних обов’язків; він не може бути допрошений як свідок про обставини, що він взнав, виконуючи обов’язки захисника (п. 1 ст.69 КПК).

Розголошення захисником відомостей. Повідомлених йому підзахисним, його родичами чи іншими особами може завдати шкоди інтересам цих осіб, а також державним й громадським інтересам, підриває моральні та психологічні підвалини захисту — довірчі стосунки між захисником й підзахисним, іншими особами, котрі бажають їм допомогти.

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Її предметом є запитання, із якими громадянин чи юридична особа зверталися до адвоката, суть даних ним консультацій, порад роз’яснень та інші відомості, одержані адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Адвокату забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці й використовувати їхнього у своїх інтересах чи в інтересах третіх осіб (ст. 9 Закону про адвокатуру).

За порушення свого професійного обов’язку адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

З моменту допущення до участі у справі захисник відповідно до ст. 48 КПК має широкі процесуальні права:

до Першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого матір із зустріч («віч-на-віч»), а после Першого допиту — без обмеження їхні кількості та довго тривалості;

мати зустріч із засудженим та особою, до якої застосовано примусові заходь медичного характеру;

бути при допитах підозрюваного та обвинуваченого, а також при вчиненні інших слідчих дій, що проводяться за участю чи за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника;

за згодою особини, що проводити дізнання чи слідчого брати доля й у інших слідчих діях;

застосовувати науково-технічні засоби при вчиненні тихий слідчих дій, у які приймає доля захисник, а також при ознайомленні із матеріалами справ — за згодою особини, що проводити дізнання, слідчого, а суді, якщо справа розглядається у відкритому судновому засіданні, — за згодою судье чи суду;

знайомитись із матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходженню чи пред’явлення обвинувачення, а после закінчення попереднього слідства — із усіма матеріалами справ та виписувати із цих матеріалів необхідні відомості;

брати доля в судновому розгляді справи;

надавати докази та заявляти клопотання та відводи.

Постраждалий та адвокат як його представник мають право:

надавати докази;

заявляти клопотання;

знайомитись із усіма матеріалами справ із моменту закінчення попереднього слідства;

брати доля в судновому розгляді;

заявляти відводи;

— подавати скарги на дії особини, що проводити дізнання, слідчого, судье чи суду, але в вирок чи рішення суду та постанову судді[13] .

Захисник не вправі:

сам здійснювати ніяких слідчих дій по збиранню та перевірці доказів, оскільки за чинним КПК це є винятковою компетенцією слідчих органів, прокурора, судье й суду. Алі, беручи доля в справі адвокат має право збирати відомості про факти, котрі можуть бути використані як докази.

подавати скарги на дії та рішення особини, Яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судье та суду;

збирати відомості про факти. Коли можуть бути використані як докази у справі, зокрема одержувати документи чи їхні копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їхнього згодою;

ознайомлюватись на підприємствах, в установах й організаціях із необхідними документами й матеріалами, за винятком тихий, таємниця які охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців із питань, що потребують спеціальних знань.

2.2. Розгляд та вирішення зауважень адвоката на протокол суднового засідання.

Про кожне судове засідання й про кожну окрему судову дію, проведену поза цим засіданням, складається протокол, який є важливим процесуальним документом. У протоколі зазначаються суть й зміст процесуальних дій, що були виконані судом, сторонами, іншими особами, котрі беруть доля в справі, іншими учасниками процесу в судновому засіданні под годину розгляду справ чи поза засіданням. Протокол суднового засідання є основним процесуальним документом, на підставі якого суд касаційної, наглядової інстанції перевіряють, чи законний склад суду, що розглядав справу, додержавння законодавства при розгляді справ, чи не порушив суд права сторін та інших осіб, котрі беруть доля в справі тощо.

Адвокат, який бравши доля в судновому засіданні, протягом трьох діб із дня складання протоколу має право ознайомитися із ним й додати письмові зауваження, вказавши на його неправильність чи неповноту.

Розглянувши зауваження, суд вносити вмотивовану ухвалу, а суддя — постанову, якою посвідчує правильність зауважень чи відхиляє їх.

Зауваження на протокол й ухвала суду чи постанова судье у всіх випадках приєднується до справ [14] .

Висновок

Адвокат — професійний спеціаліст-юрист, покликаний своєю діяльністю в відповідності із Конституцією й законами України:

а) сприяти захисту прав й свобод, представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу;

б) діяти в складі адвокатури України, котра у відповідності із Законом України «Про адвокатуру» (09.12.1992 р.) є добровільним професійною спілкою, діючою на підставі верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму, конфіденційності;

в) давати, у межах своєї компетенції, консультації та роз’яснення, довідки по законодавству, складати заяви, скарги та інші документи правового характеру, сприяти правовими способом, а здійсненню підприємницької діяльності;

г) володіти глибокими знаннями над межах юриспруденції, бути тонким психологом, матір хорошу мову, неухильно дотримуватись адвокатської етики та професійного призначення — захищати не злочин, а людину.

При підготовці цієї курсової роботи автор керувався декількома принципами:

максимально наблизити собі до тими, чи можливо, моєї майбутньої діяльності;

максимально докладно викласти матеріал, який стосується всіх аспектів діяльності адвоката та взагалі юриста;

відкрити перш на горизонти, перспективи цієї галузі права.

На мою думку, адвокат обов’язково винен стояти на захисті прав та свобод людини, котрі їй надала держава, Конституція, закони та інші нормативно-правові акти. Адвокат винен в, досить нездоровому суспільстві, захищати людину від різного роду посягань на її честь та гідність, у тісній сполуці з законом.

Список литературы

Конституція України (від 26.06.96).

Кримінальний кодекс України.

Закон України «Про атестаційну комісію».

Кримінально-процесуальний Кодекс України.

Цивільно-процесуальний Кодекс України.

Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України. — До. — Юрінком інтер. — 1997.

С.В. Бородіна «Процесуальные акти попереднього розслідування». — М. — «Юридична література». — 1978.

О.В Ефіменко, К. В. Манжул «Основи галузевого законодавства». — Кіровоград. — 1998.

«Нравственные основи захисту». — М.1978 «Етика» № 5.

«Слово адвокату». — М. «Юридична література» 1968 г.

Борщевский М.Ю. «Бізнес — адвокат США, Німеччини» — М. 1995 г.

Ермакова С.В. «Практичні поради юристам.» Симфирополь. 1997 р.

Гальченко У. «Розмови юриста» — До. 1976.

[1] Ч.2 ст. 63.

[2] П. 6 ч.3 ст. 129.

[3] Ч.1 ст. 43 1 КПК.

[4] П. 4 ч.3 ст. 129 КУ.

[5] У розділі ст. 21КПК.

[6] Частина друга з статтею 59 Конституції України.

[7] Частина перша з статтею 36 Конституції України.

[8] Ч.1 ст. 44 КПК.

[9] Ч.1 ст. 47 КПК.

[10] У віці від 11 до 14 років.

[11] Ч.1 ст. 59.

[12] Ч.1. ст. 59.

[13] Ч.3 ст. 49 КПК.

[14] Ст. 88 КПК.