Заклади розміщення м. Миколаєва як складова інституту гостинності (кінець ХІХ початок ХХ ст.)

Заклади розміщення м. Миколаєва як складова інституту гостинності (кінець ХІХ початок ХХ ст.)

В Європі інститут гостинності почав складатися ще з давньогрецьких часів. У Давній Греції між деякими містами укладалися договори про взаємну гостинність — проксенію. Згідно з договором громадянам, які відвідували інше місто, гарантувався притулок. Тож із самого початку найважливішими елементами інституту гостинності стали послуги з розміщення і харчування, а заклади тимчасового розміщення і заклади харчування — головними елементами відповідної інфраструктури. Перші були представлені постоялими дворами, другі — трактирами, які часто також надавали послуги розміщення, так як і перші — можливість харчування.

Отже, досліджуючи розвиток цих закладів, можна створити уявлення щодо стану гостинності певного міста, регіону і навіть рівня культури населення.

Місто Миколаїв, що з самого моменту заснування набуло стратегічного призначення з точки зору розвитку Чорноморського флоту і суднобудування на Півдні Російської Імперії, мало інтенсивні комунікації зі столицями імперії, особливо Санкт-Петербургом, а отже, мало відвідуватися значною кількістю приїжджих з військових, морських, адміністративних, комерційних справ. Потреба надавати приїжджим притулок і харчування викликала до життя відповідну інфраструктуру, що складалася із закладів тимчасового розміщення і закладів харчування: спочатку постоялих дворів і трактирів, згодом: готелів, ресторанів.

Незважаючи на інтенсивне кількісне зростання цієї інфраструктури, її якісні характеристики протягом тривалого часу залишалися такими, що бажали кращого. В обласному архіві зберігся цікавий документ, що датується 17 липня 1871 року. Це Наказ № 1985 Миколаївського військового Губернатора Віце-Адмірала М. О. Аркаса. М. Аркас, який був призначений на цю посаду 26 квітня 1871 року замість попереднього військового губернатора Б. Глазенапа, вступивши на посаду, очевидно, вирішив навести лад у міському господарстві, наслідком чого і став даний наказ. У документі йшлося про наступне (мова і орфографія оригіналу):

«До сведения моего, между прочим, дошло, что существующие в нашем городе: гостинницы, ресторации, трактирные заведения, харчевни, постоялые дворы и другого рода подобных им заведения, содержатся в таком дурном состоянии, что не только не приставляют никаких удобств посетителям и остнавливающимся в некоторых из них проезжающим, но напротив того, служат вредом для народного здравия, не говоря уж о том, что дворы сих заведений загромождены кучами навоза и других нечистот…» [1,арк.2].

Наказуючи здійснити певні заходи щодо покращення стану справ, Губернатор приписує повідомляти йому особисто про хід виконання наказу.

На жаль, як швидко і наскільки якісно усувалися вказані недоліки і змінювався стан на краще у сфері гостинності міста, сказати важко, оскільки архівних даних з цього приводу не має.

Проте у Державному архіві Миколаївської області зберігся документ, який дає хоча б часткове (оскільки у ньому йдеться лише про частину території міста) уявлення про кількість закладів цієї сфери, їх власників і місце розташування. Це «Ведомость гостинниц, трактиров, харчевен, постоялых дворов и других заведений, находящихся в Одесской части г. Николаева» (Дата, коли був складений цей документ, відсутня, проте можна стверджувати, що він був написаний до 1882 року, оскільки вул. Молдаванська, яка кілька разів зустрічається у ньому, в зазначеному році була перейменована на вул. Глазенапівську).

Згідно «Відомості…» в Одеській частині м. Миколаєва були розташовані 1 готель, 5 чайних заведений, 1 харчевня, 10 булочних заведень, 1 ковбасне заведення, 11 постоялих дворів, 1 кафе-ресторан.

Єдиним готелем був готель «Золотий Якір», що належав купцю Карлу Монте, і розташовувався за адресою вул. Рождественська № 1 (в оригіналі назва вулиці «Рожестенская», далі «Рожественская» Г. Г.). Це був перший готель міста, який був побудований батьком Карла Монте ще в середині ХІХ ст. До речі, Карл Монте у 1881 року поряд з готелем побудував ще й театр, відомий як «Театр Карла Монте».

Далі у «Відомості…» йдуть 11 постоялих дворів, серед яких два належали колоністам — Філіпу Гернеру і Леонару Мартену і один іноземцю Генріху Ретлінгу.

Постоялий двір колоніста Філіпа Гернера знаходився у домівці міщанина Осипа Чевка за адресою вул. Рождественська № 22.

Така ж установа міщанина Янкеля Вахнянського розміщувалася за адресою вул. Соборна № 35 в домі почесного громадянина міста Якова Аукландера.

Постоялий двір Якова Житкова по вул. Соборній № 37 розміщувався у домі власника.

Міщанин Григорій Рогозин у своєму домі за адресою вул. Соборна № 39 утримував постоялий двір.

Міщанин Рафаїл Куперман (водночас і власник чайної) у власній домівці по вул. Молдаванській № 31 тримав також і постоялий двір.

Постоялий двір міщанина Якова Старчеуса розміщувався за адресою вул. Привозна № 24 в домі купця Сибірцева.

Колоніст Леонар Мартен по вул. Молдаванській № 25 тримав постоялий двір у домі, що належав вдові чиновника Шестериковій.

Чиновник Пилипенко утримував постоялий двір у власному домі за адресою вул. Німецька № 29.

Купець Вульф Дорфман тримав постоялий двір у дому, що належав міщанину Павлу Старчеусу за адресою вул. Соборна № 53.

Колоніст Симка Серака? (прізвище нерозбірливо — Г. Г.) тримав постоялий двір по вул. Соборній № 55 у домі, що належав міщанину Олексію Асєєву.

І іноземець Генріх Ретлінг по вул. Католіческой № 52 тримав постоялий двір у домі купця Івана Дехтерева [1,арк.7−8].

Не зважаючи на те, що документ має в цілому статистичний характер, з нього тим не менш можна отримати деякі свідоцтва й щодо якісного стану сфери гостинності, адже у документі є примітки, які очевидно зроблені автором документу —"И.д. («исполняющим должность» — Г. Г.) пристава", прізвище якого, нажаль, написане нерозбірливо, оскільки є власним розписом.

Проти всіх номерів, під якими записані постоялі двори, помітки: «Нужно навоз убрать» або «Тоже». Проти записи постоялого двору чиновника Пилипенкі і купця Вульфа Дорфмана примітки:"Нужно убрать навоз і сор" і «Тоже» відповідно. Проти установи Генріха Ретлинга — «Навоз і сор убрать».

Жодної записи постоялого двору без цієї помітки у «Відомостях…» немає!

Тож можна припустити, що з часів Наказу № 1985 Миколаївського військового губернатора мало що змінилося: гній як був, так і залишився неодмінною ознакою таких закладів тимчасового розміщення як постоялі двори.

Про подальше зростання кількості і якості закладів сфери гостинності у м. Миколаєві дізнаємося з такого документу як «Раскладка трактирного в доходъ города сбора на 1904 год, опеределенного Городской Думой в заседание ея 19 октября 1903 года, с заведений трактирного промысла производящих торговлю водочными изделиями и отнесенных к первой группе» [2,арк.5−5зв.]. Мова йде про категорію місцевих податків, яка визначалася «Положенням про трактирний промисел», «височайше затвердженого 8 червня 1893 року» [3,арк.1].

У відповідності до ст. 25 і ст. 43 «Положення…» право «взимания с заведений трактирного промысла в доход города сбора, распределение заведений трактирного промысла на группы и определение суммы трактирного в доход города сбора с заведений каждой группы» залишалося за місцевою владою.

Згідно нормативу, до першої групи відносилися першокласні готелі, трактири і буфети, в яких здійснювався продаж горілчаних виробів. Тому дані цього документу дають уявлення лише про заклади цієї групи, а всього їх існувало п’ять груп.

У «Раскладке трактирного в доходъ города сбора на 1904 год, опеределенного Городской Думой в заседание ея 19 октября 1903 года, с заведений трактирного промысла производящих торговлю водочными изделиями и отнесенных к первой группе» фігурує двадцять закладів трактирного промислу, які були представлені готелями, трактирами і буфетами.

Згідно «Раскладке…» у Миколаєві у 1903 році існувало чотири готелі: «Лондонський готель», розташований по вул. Спаській № 40, який належав Барцеву Миколі Федоровичу. Виходячи з суми збору, встановленому в розмірі 1300 руб. і на 1903 рік і на 1904 рік, цей готель був найбільшим, принаймні найбільш прибутковим.

Другий готель належав Барбе Йосифу Семеновичу і так і називався «Готель Барбе». Він був розташований по Соборній вул. № 3/ 5 і обкладався збором у розмірі 800 руб. щорічно.

Третім був «Санкт-Петербурзький готель», що належав Зорину Філіпу Лаврентійовичу, розташовувався на вул. Соборній № 16 і обкладався збором у 800 руб.

Нарешті, четвертим був «Центральний готель», розташований на куті вулиць Католіческой і Соборній № 41. Власником його був Франков Іван Михайлович. Розмір збору з готелю встановлювався у 800 руб. щорічно.

Таким чином, якщо за період з середини до початку80-х років ХІХ ст. у м. Миколаєві налічується один готель — сімейства Монте (Монті), то за аналогічний термін — з початку 80-х років ХІХ ст. до початку ХХ ст. — готелів вже чотири. Постоялі двори вже не згадуються, але вони не зникають, а згідно «Положения про трактирный промысел» входять до іншої — четвертої —категорії, і тому в данному документі не представлені.

З географічної точки зору порівняння закладів, що фігурують у двох документах — «Ведомостях.» і «Раскладке.», можливе тому, що дані заклади розташовані приблизно на тій же самій території: це вулиці Соборна, Глазенапівська (колишня Молдованська), Херсоньска, Нікольська.

Подальшу динаміку розвитку закладів розміщення міста допомагає з’ясувати наступний аналогічний документ — це знов «Раскладка», але вже від 1905 року.

У 1905 році в Миколаєві нараховується вже 34 заклади трактирного промислу, яких було віднесено до першої групи. Вони знов представлені готелями, трактирами і буфетами, проте до них додалися ще й ресторани.

У «Раскладке трактирного в доход города сбора» визначається сума збору за 1905 рік і затверджується сума на 1906 рік [4,арк.4−5].

Готелів нараховується вже шість порівняно з попередніми чотирма: «Лондонський» готель — власник Барцев Микола Федорович. Сума податку визначена в розмірі 1100 руб. Порівняно з 1903;1904 роками вона зменшена на 200 руб. Адресу свою готель не змінив.

А ось власникові готелю «Барбе» — Барбе Йосипу Семеновичу збір збільшили на 150 рублів і податок склав 950 руб. (порівняно з 800 руб. у попередній період). Виходячи з цього, можна припустити, що справи готелю покращилися, що й відбулося у збільшенні збору.

«Санкт-Петербурзький» готель змінив власника з Зорина Ф. Л. на Денисова П. Д. і суму оподаткування також з 800 на 700 руб. На 1906 рік податок ще більше зменшений: до 650 руб. На противагу від попередньої установи — готелю Барбе, ця динаміка є негативною, очевидно, справи «Санкт-Петербурзького» готелю погіршилися, можливо це стало і причиною заміни власника.

Змінив свого власника і «Центральний готель». Замість Франкова І.М. власником стала Інглезі Олена Георгіївна. Податок встановлений у розмірі 700 руб. (на 100 руб. менше ніж у 1903;1904 рр).

З’являються два нових готелі. Готель по вул. Таврійській 35 (назви не має). Власниця Вижилевська Катерина Іллівна. Сума податку 415 руб. І готель «Фінляндія» з рестораном по вул. Рождественській № 31. Власниця Вехтерштейн Олександра Тихонівна. Податок визначений у розмірі 365 руб. Прізвище Вижилевської К.І. вже зустрічалося: у «Раскладке» від 1903 року: там вона фігурує як власниця буфету за цією ж адресою — вул. Таврійська № 35. Причому, виходячи з суми збору у 415 руб., буфет цей був вельми прибутковим. Очевидно настільки, що через два роки він вже перетворився на готель, зберігши при цьому суму оподаткування.

Таким чином, можна стверджувати, що динаміка розвитку закладів розміщення м. Миколаєва є позитивною: протягом двох років 1903;1905 — збільшилася кількість готелів (шість проти чотирьох). Крім цього відбувся певний перерозподіл трактирного збору між готелями: з готелю «Барбе» податок був збільшений на 150 руб., а з готелів «Лондонський». «Центральний», «Санкт-Петербург» зменшений на 200, 100 і 100 руб. відповідно. Відбулося певне вирівнювання податкового тиску на власників готелів (якщо не враховувати знов прибулих до цієї групи платників податків, яким збір був встановлений максимально пільговий), оскільки якщо у 1903 році різниця складала 500 руб. (максимальний податок падав на готель «Лондонський» — 1300 руб., а решта готелів сплачували по 800 руб.), то у 1905 році різниця між максимумом і мінімумом податку складала вже 400 руб. (максимум хоча й залишився за «Лондонським» готелем, проте він вже складав 1100 руб., а мінімум — 700 руб. — приходився на «Центральний» і «Санкт-Петербурзький» готелі). Крім цього податок став більш диференційованим, оскільки з’явилася ще й проміжна цифра у 950 руб. з готелю «Барбе». Більше того, для знов створених готелів — на Таврійській № 35 і «Фінляндія» — режим оподаткування був, очевидно, пільговим як для таких, що лише «стають на ноги» — у 415 руб. і 365 руб. відповідно.

Все це свідчить про гнучку податкову політику місцевої влади щодо закладів розміщення, а це, у свою чергу, може розглядатися як створення сприятливих умов і для відвідувачів цих закладів, адже останні надавали диференційовані з точки зору вартості послуги, що надавало можливість задовільними потреби у відповідних послугах різних — з точки зору платоспроможності — категорій подорожуючих. І це однозначно сприяло подальшому розвитку сфери гостинності м. Миколаєва.

Варто також додати, що у 1905 році з шести готелів міста половина належала жінкам, у той час як за попередній період — 1903 рік — жодної жінки серед власників закладів подібного типу не було.

Про стан сфери гостинності, зокрема, закладів тимчасового розміщення міста напередодні Першої світової війни свідчить документ, датований 1912 роком — Доклад члена Міської Управи М. А. Максимова до Миколаївської Міської управи з приводу трактирного збору. Мета докладу — впорядкування збору цього податку та його оптимізація.

Необхідно пояснити, що цей Доклад був викликаний змінами, які відбулися внаслідок нового, від 22 квітня 1906 року, закону, що вніс зміни до «Положения про казенную продажу питей», згідно якого дозволи на здійснення торгівлі як горілчаними виробами, так і виноградним вином видавалися Управляючим акцизними зборами по узгодженню з Градоначальником. Згідно нового закону пивні лавки відкривалися у містах, при виборці встановленого патенту, без дозволу означених властей. Проте закон надавав Міським Думам право обкладати пивні лавки особливим, на користь міста, збором на умовах, що визначалися Положенням про трактирний промисел.

Виходячи із закону і «Положення…» постановою міської Думи м. Миколаєва від 14 жовтня 1911 року означені заклади були розподілені на 5 груп.

З «Докладу…» дізнаємося про наступне (мовою оригіналу):

«В настоящее время заведений трактирного промысла имеется первоклассных гостинниц с продажей водочных изделий и других напитков произвольными мерами и по произвольным ценам, трактиров с продажей водочных изделий в запечатанной посуде — 26, буфетов — 7, трактиров с продажей русского виноградного вина и пива без водочных изделий — 9, чайних гостинных — 2, постялых и заєзжих дворов, кухмистерских, и т. п. без продажи напитков — 41 и пивных лавок с распивочною продажею — 71.

К 1-ой группе отнесены первоклассные гостинницы с продажей водочных изделий и других напитков произвольными мерами и по произвольным ценам и буфеты Собрания, на вокзале и на Бульваре, ко 2-ой группе трактирные заведения с продажей водочных изделий в запечатанной посуде, пива и меда и некоторые мелкие буфети с розробитной продажей водочных изделий; к 3-й группе пивные распивочные с продажей горячей пищи, к 4-ой группе постялые дворы, кухмистерские, кондитерские и т. п. без продажи напитков и к 5 группе пивные с холодными закусками. Размер трактирного в доход города сбора был установлен на 1912 год по группам: 1-ой группе 6700 руб.; 2-ой — 8800 руб., 3-й гр.1100 руб., 4 группе 3650 руб. и с 5 группы 4750 руб., а всего 25 000 руб. Для распределения этих сумм между отдельными заведениями каждой группы установлены следующие нормы, ниже или выше которых не могут быть произведены расклади, а именно: для первой группы от 100рб., для ІІ группы от 125 руб. до 1000 руб., для ІІІ группы от 100 до 500 руб., для ІУ гр. от 30 до 400 руб. и для У группы по 60 руб. с пивной"[3,арк.1−3]. Отже, з цього документу стає відомим, що загальна кількість «першокласних готелів» і трактирів 26. Крім того, постоялих дворів і кухмістерських — 41. Якщо врахувати, що у 1905 році готелів нараховувалося 6, а трактирів 11 (дані з Розкладки за 1905 рік), тобто то за сім років кількість установ цієї групи збільшилася на дев’ять одиниць.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. За досліджуваний період розвиток сфери гостинності м. Миколаєва мав позитивну динаміку. Зокрема, збільшилася чисельність закладів розміщення і покращилися якісні показники, що їх характеризують.

Джерела та література

• 1. Державний архів Миколаївської області. — Ф.231.Оп.1. — Спр.1112.
• 2. Там само. — Ф.216. — Оп.1. — Спр.3253.
• 3. Там само. — Спр.3602.
• 4. Там само. — Спр.3352.