Тенденції розвитку перестрахування в Україні

Страхування є невід'ємною ланкою фінансової системи будь-якої розвиненої країни світу. Воно задовольняє потреби підприємств і населення у страховому захисті і таким чином сприяє забезпеченню безперервності відтворювального процесу. Страхові компанії зосереджують на собі ризики багатьох страхувальників. Вартість таких ризиків в сучасних умовах може оцінюватися сотнями мільйонів доларів. Отже, страхова діяльність характеризується підвищеною ризикованістю, що об'єктивно призводить до необхідності перерозподілу відповідальності за прийнятими на страхування ризиками між багатьма страховиками, тобто до застосування перестрахування. Як свідчить проведене дослідження витоків перестрахування, відчутного розвитку світовий перестраховувальний ринок зазнав у другій половині ХХ століття, завдяки бурхливому розвитку науково-технічних досягнень, структурним перебудовам у світовому господарстві, зростанню життєвого рівня населення у провідних країнах світу. Такі зміни сприяли більш інтенсивному використанню страховиками перестраховувальних операцій. В процесі генезису перестрахування виокремилося в самостійну сферу страхової діяльності, яка протягом останнього десятиліття стабільно демонструє тенденції зростання.

Особлива увага приділена розкриттю сутності перестрахування, адже від цього залежить, які саме правові норми будуть застосовані до нього. Перестрахування являється самостійною сферою страхових відносин, яка включає широкий перелік форм і видів перестраховувального захисту.

Виділено такі переваги застосування перестраховувальних операцій. По-перше, підтримання страхувальником відносин лише з одним страховиком (перестрахувальником) зменшує витрати по обслуговуванню договорів у порівнянні зі співстрахуванням. Так, при настанні страхової події відповідальним перед страхувальником є страховик (перестрахувальник), що дає можливість отримати страхувальнику страхове відшкодування у нього в повному обсязі, а не звертатись до кількох страховиків, як це існує у співстрахуванні.

По-друге, перестрахування при настанні страхової події дає можливість уникнути кумуляції збитків при застосуванні певного покриття (катастрофічного ексцеденту збитку). Отже, перестрахування є універсальним і найбільш ефективним методом забезпечення фінансової стійкості страхових операцій для вітчизняних страховиків.

На розвиток перестрахування впливає ряд факторів, які можна поділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх факторів можна віднести законодавчу вимогу перестраховувати ризики, які перевищують 10% місткостей компаній, «зарегульованість» зовнішнього перестрахування, жорсткі умови роботи брокерів, вплив перерахованої премії на податкові зобов’язання (від суми премії) та слабка капіталізація ринку внаслідок відкладеного інвестиційного попиту.

До зовнішніх факторів можна віднести великі місткості міжнародних перестраховиків, масова пропозиція офшорного перестрахування, вимоги до наявності рейтингів перестраховиків, резервування обмеження на обсяг перевезення та продажу валюти, концентрація міжнародного ринку перестрахування за рахунок злиттів та поглинань.

Серед проблем, які потребують найшвидшого вирішення, слід відзначити необхідність удосконалення законодавчої, інформативно-правової та нормативної бази як страхування, так і перестрахування. В Україні поки що не сформована необхідна законодавча база, яка б регулювала перестрахування. У статті 11 Закону України «Про страхування» є лише одне визначення перестрахування, яке, на нашу думку, неповне і не враховує відносин вторинного перерозподілу ризиків. В законі сказано, що страховику дозволяється перестраховувати ризик повністю або частину його. Більшість спеціалістів вважають за доцільне передавати перестраховику лише частину відповідальності. В протилежному випадку страховик, по суті, перетворюється в брокера. В Законі України «Про страхування» нема визначення договору перестрахування, не вказано чим він відрізняється від страхового договору.

Проблема адаптації і гармонізації законодавчої бази до міжнародних стандартів страхових і перестрахувальних норм права також є актуальною. На мою думку, повинні бути встановлені певні вимоги до перестраховиків щодо формування резервів, оформлення документів, порядку оцінки і прийняття ризиків на перестрахування. Взаємним визнанням у міжнародному страхуванні є здатність вітчизняних наглядових органів контролювати перестраховиків у своїх регіонах. Якість перестрахування необхідна для спрощення вимог до перестраховиків. Взаємне визнання національних ринків призведе поступово до подібності (порівняльності) систем нагляду, що є ознакою глобалізації.

В сучасних умовах можна спостерігати перші виклики перестрахового регулювання. Це, зокрема, глобалізація ринків перестрахування (глобальні ризики, глобальні безпеки), глобалізація клієнтських баз компаній і глобалізація самих учасників — страховиків і перестраховиків.

Страхові компанії все більше починають впроваджувати складні ІТ-системи, вдосконалювати процеси інформатизації й операційні бізнес-процеси, які отримали назву «діджіталізації». Перспективною є денаціоналізація місцевих стандартів. Існують різні моделі оцінки платоспроможності та фінансової стійкості компаній. Міжнародна асоціація органів страхового нагляду (ІАІS) розробила проект про платоспроможність фінансових і страхових груп, який має вирішити проблему з достатністю ресурсів капіталу, резервів і фінансової стійкості. Пропонується здійснювати тест стійкої якості, який допоможе проаналізувати роботу компанії і правильність вибраної нею моделі побудови стратегічного розвитку. Наприклад, калібраційна модель із застосуванням принципу 99,5% рівня достатності капіталу повинна застосовуватися як внутрішня система контролю в страховій чи перестраховій діяльності. Проблемним і дискусійним у перестрахуванні залишається питання ліцензування перестрахувальної діяльності. В умовах ліцензування страхової діяльності зазначається, що страховик має право приймати ризики перестрахування лише з тих видів добровільного і обов’язкового перестрахування, на здійснення яких він отримав ліцензію. На нашу думку, перестрахування як вид діяльності повинно здійснюватись професійно, з дотриманням певних вимог, норм і підлягати ліцензуванню.

Актуальною є проблема оподаткування перестрахувальної діяльності. Існує велика різниця в оподаткуванні доходів нерезидентів (12%) і резидентів — 3%. Це створює дискомфорт в оподаткуванні операцій зовнішніх перестраховиків. Такі ставки оподаткування доходів нерезидентів було введено з метою боротьби з «псевдострахуванням» (відмиванням грошей за кордон). Це призвело до іншої проблеми — визначення «security» (надійності) вітчизняних страховиків.

Ємкість вітчизняного ринку досить мала. Для визначення фінансової стійкості згідно з міжнародними стандартами компанії повинні мати рейтинг, не нижчий за «ВВВ». Згідно з Розпорядженням Держфінпослуг України № 2885 від 03.12.2004 р. встановлені вимоги до рейтингу страховиків і перестраховиків-нерезидентів щодо платоспроможності відповідно до класифікації міжнародних рейтингових агентств. На мою думку, необхідно розробити критерії вибору перестраховиків і обмежень для передачі певного об'єму ризиків.

Страховик повинен обов’язково розробити програму перестрахування та узгодити її з органом нагляду. Для можливості передачі ризиків необхідно встановити вимоги до перестраховиків-нерезидентів із застосуванням норм міжнародного права при укладенні договорів перестрахування з нерезидентами. Згідно чинного страхового законодавства України встановлено межу відповідальності страховика при прийнятті ризиків у перестрахування — 10% вартості статутного фонду та сформованих страхових резервів. Проте законодавчо затвердженої методики розрахунку власного утримання немає. З цією метою вкрай необхідно підвищити рівень перестрахувального андеррайтингу (оцінки ризиків). Доцільно ввести градацію розмірів власного утримання в залежності від об'єкта страхування і періоду діяльності компанії.

В Україні законодавчо не визначений статус професійної перестрахувальної компанії, який дозволив би затвердити на ринку єдині принципи і стандарти перестрахування.

Спеціалізовані перестрахувальні компанії повинні мати інший, ніж прямі страховики, предмет діяльності, у них інші клієнти, інший маркетинг. Сьогодні професійних перестраховиків в Україні мало і назвати їх чисто професійними не можна, бо вони здійснюють і певні види страхування.

Узагальнюючи розгляд основних проблемних аспектів вдосконалення перестрахувальної діяльності в Україні, можна зробити висновок про необхідність створення законодавчих та економічних умов розвитку перестрахування й адаптації його до міжнародного перестрахування. Вирішення вищевказаних актуальних проблем сприятиме розвитку перестрахувальної діяльності в Україні та створення цивілізованого перестрахувального ринку.