Демографія Китаю

Реферат.

Тема: Народонаселення Китайської Народної Республіки та її розвиток до 2025 года.

Оксана Язухина.

Группа:

B-101.

Таллінн, 1998 г.

1. Загальні сведения.

Китай, Китайська Народна Республіка, КНР, лежить у Центральній Азії та Східній Азії. Найбільша у світі країна за чисельністю населения.

Старокитайська етнічна спільність в 7−6 століттях е. на среднекитайской рівнині внаслідок контактів різних народів, котрі говорили на китайско-тибетских, протоалтайских, австро-азиатских і австронезийских мовами. Результатом подальшого історичного поступу Китаю стало його присутність серед сучасному населенні значної частини національних меншин. У складі населення Китаю понад 50 народів, які належать до різним мовним групам і сім'ям; 93,3% населення — китайці (хань), інші - хуэй, уйгури, маньчжури, ицзу, тибетці, буї, мяо і другие.

2. Оцінки чисельності населення і ще природний прирост.

У древніх історичних хроніках вказується, що у території Китаю перші обліки («перепису») населення здійснювались у царстві Чжоу в 788 року е. й у царстві Чу в 589 року е. такі обліки населення проводилися порівняно регулярно після освіти централізованого держави. За перші 150 років цього періоду було понад 10; обліку підлягали лише платники податків, і навіть жінки у віці 15−30 років; середня чисельність населення за цим переписам 63,5 млн. людина, з поправкою попри всі населення — 80−85 млн. людина. Ці «перепису» були недосконалі, неповні; недооблік і повторний рахунок існували одночасно, реєстрації не підлягали національні меншини, не враховувалися переселенцы.

Після утворення КНР країни став налагоджуватися повсюдний облік населення Криму і в 1953 року було проведена перша загальнодержавна перепис, результати якої показали чисельність населення — 582,6 млн. людина (без Тайваню). Друга перепис населення КНР відбулася 1964 року, чисельність населення в цій даті становило 698,6 млн. людина. Влітку 1982 року проводилася третя загальнонаціональна перепис населення; чисельність становила 1008,2 мільйонів, тобто. вперше перевищила 1 мільярд людина. Дані перепису 1990 року засвідчили, що 29 провінцій і автономних районів Китаю становило 1,160 млрд. человек.

Населення КНР за 1949;1990 рік зросла на 618 мільйонів, з 542 до 1160 млн. людина, середній абсолютний приріст становила близько 15 млн. людина. Слід зазначити, що з першій половині двадцятого століття населення збільшилося тільки 50−60 млн. людина, темпи приросту населення близько 0,3% на рік. Із загальної суми абсолютного приросту на 1950;ті роки доводиться 120 млн. людина, на 1960;і роки — 145 млн., на 1970;ті роки — 146 млн.

Таблица 1. Динаміка чисельності та приросту населення КНР.

|Годы|Численность населення, млн. |Приріст | | |людина |населення, % | |1950|551,9 |- | |1955|614,6 |11% | |1960|662,1 |8% | |1965|725,4 |10% | |1970|829,9 |14% | |1975|924,2 |11% | |1980|987,1 |7% | |1985|1048,0 |6% | |1990|1160,0 |11% | |1992|1205,1 |4% | |2000|1309,7 |9% | |2025|1539,7 |18% |.

3. Віково-статева структура населения.

Вікова структура населення характеризується інтенсивним процесом наростання частки групи осіб, у працездатному віці. У роки існування КНР на молоді віку доводилося 34% населення, наприкінці 1960;х років — 43%. Проте, внаслідок заходів із обмеження народжуваності питому вагу населення віком до 15 років кілька змілів і становить нині 33,6% загальній чисельності населення. У 1953 року частку осіб у віці до 14 років доводилося 36,3%, від 15 до 64 років — 59,3%, в 1964 року — відповідно, 40,4 і 56,1%; в 1972 року — 35,8 і 59,4%; в 1982 року — це співвідношення змінилося дуже важливо: до 14 років — 33,6%, 15−64 року 61,5, а 2000 року — 23 і 70%.

Особливістю структури населення Китаю є значне перевищення чоловічого населення над жіночим (відповідно 519,4 млн., чи 51,5%, і 488,7 млн., чи 48,5%). У КНР чоловіків перевищує жінок на 30,7 млн. людина. На кожні 100 жінки припадає 106 чоловіків. У Китаї є низка провінцій і навіть районів з великим перевищенням чоловічого населення. Це стосується насамперед до периферійним районам інтенсивної миграции.

4. Динаміка народжуваності і смертности.

Упродовж багатьох століть в Китаї була властива виключно висока смертність. Лише наприкінці 40-х, початку 1950;х років нашого століття вдалося значно знизити показники смертності; дитяча смертність зменшилася в 3−4 рази, й становила містах 75 на 1000 дітей до один рік. Кількість вмираючих від інфекційних захворювань різко зменшилося, змінилася і структура причин смертності. Значне зміна смертності, яке відбувався за 50-і роки, було припинено під час 1958;1962 рік. Середня тривалість життя за народженні в 1981 року становила 67,9 року (66,4 чоловікам і 69,3 роки женщин).

Через зміни вікової структури та підвищення у ній частки літніх вікових груп відбуватиметься поступове збільшення смертності - до 7,3% до 2000 року і 9,4% у першій третині наступного тисячоліття по прогнозним оцінкам ООН.

Таблица 2. Динаміка коефіцієнта смертності в КНР.

|Годы|Коэффициент смертності,| | |% | |1950|18,00 | |1955|12,28 | |1960|25,43 | |1965|9,50 | |1970|7,60 | |1975|7,32 | |1980|6,34 | |1985|6,57 | |1990|6,59 | |1992|6,60 |.

На початку 1950;х років зберігалася вищому і майже незмінному рівні, що визначалося збереженням комплексу чинників, що обумовлюють традиційно високий рівень народжуваності у колишньому Китаї. Наявність мирних умов у цей період, сприятлива соціально-економічна обстановка країни сприяли освіті нових сімей. Результати 16 обстежень, проведених у різних провінціях Китаю у 1951;1954 роках, дають середній показник народжуваності 41,6%. У період часу чітко простежується тенденція до зниження коефіцієнта народжуваності - до кінцю 1970;х років показник зменшився вдвічі проти періодом 50-х — 1960;х років. Зменшення народжуваності відбувалося під впливом зміни соціально-економічних умов, дії цілого ряду довгострокових чинників, серед які слід відзначити такі: 1) зростання рівня загальної економічної й санітарної культури населення, що призвело до зменшення дитячої смертності; менше народжень вимагалося задля досягнення бажаного розміру сім'ї; 2) зміна функцій сім'ї, трансформація традиційних сімейних відносин, зменшення економічної корисності дітей; 3) ослаблення релігійних норм традиційного китайського суспільства, втрата значення багатьох релігійних ритуалів; 4) залучення жінок на активне трудове діяльність як і міської, і у сільській місцевості, поширення образования.

Таблица 3. Динаміка коефіцієнта народжуваності в КНР.

|Годы|Коэффициент народжуваності,| | |% | |1950|37,00 | |1955|32,60 | |1960|20,86 | |1965|37,88 | |1970|33,43 | |1975|23,01 | |1980|18,21 | |1985|17,80 | |1990|19,37 | |1992|18,20 |.

5. Демографічна політика: еволюція, методи проведення, результаты.

Маючи найчисельніше населення у світі, КНР протягом усього періоду свого існування й особливо останні десятиліття відчувала величезне впливу демографічного чинника на соціально-економічному розвитку страны.

Необхідність вирішення питань, що виникають у з тривалим існуванням величезного за кількістю населення країни, змушує китайське керівництво проводити демографічну політику, спрямовану на обмеження народжуваності. Певні кроки у цій галузі було зроблено в середині 1950;х років відтоді демографічна політика, її характері і обгрунтування не раз закінчувалися істотні зміни, причому періоди «активності» і «спаду» багато в чому від стану економічної і політичною життя страны.

Для контролю за народжуваністю на початку 1980;х років прийнято низку законів й головних урядових постанов. З першого січня 1981 року вступив силу нового закону одруження, що передбачає підвищення віку в шлюб — з 20 до 22 років на чоловіків, і із 18-ї до 20 років на жінок, і навіть становища щодо обмеження рождаемости.

Нині однодетная сім'я розглядається китайським керівництвом як єдино можливого методу оптимізації відтворення населення. Проте, дослідження сучасної демографічної ситуації у КНР і репродуктивного поведінки китайського населення показує, що у справжніх умовах населення не готова до сприйняттю та її реалізації установок на однодетную сім'ю. Здійснення цієї політики стикається з великими труднощами, особливо у сільській місцевості, де населення орієнтується на менш як на дводітну сім'ю. Такий орієнтації сприяє і переконання у необхідності віддавати перевагу синам, страх не мати підтримки у старості. Слідство цього — дедалі частіші останнім часом явища инфантицида (вбивство новонароджених дівчаток). За матеріалами вибіркового обстеження селянських родин у провінції Хубей мати одну дитину бажають лише 5% сімей, 2-х дітей — 51%, 3-х і більше — 44%.

У в протиріччя з здійсненням політики однодітної сім'ї вступає і запровадження системи виробничої відповідальності. Закріплення окремих ділянок сім'ї за окремими сім'ями сприяє зацікавленості селян на збільшенні розмірів сім'ї, особливо з допомогою чоловічих робочих рук. При таких формах організації сільськогосподарського виробництва зростання матеріального добробуту створює умови утримання більшого кількості дітей, що зумовлює закріплення традицій багатодітності, притаманних Китаю. У китайській друку визнається, що систему виробничої відповідальності «завдала удару планування рождаемости».

Зміни у природному русі населення (істотне зниження народжуваності, зменшення смертності й природничого приросту населення) почали виявлятися особливо помітно 70-х — початку 80-х. Проте він менш, утримання чисельності населення до 2000 року лише на рівні 1,2 млрд. людина, відповідно до планів китайського керівництва, не надається можливим. За даними третину населення КНР посідає вікову групу від 10 до 23 років, що може спричинити найближчими роками до «новому буму дітородіння». Якщо таки кожен новий родина мати 2-х дітей, чи до 2000 року народиться майже 400 млн. чоловік і загальна кількість населення перевищить 1,3 млрд. человек.

6. Характер процесу урбанизации.

Китай належить країн із низькому рівні урбанізації, причому до 1949 року це було пов’язано з недостатнім розвитком сучасного виробництва, у містах. Значне зростання міського населення, порівняно з попереднім періодом зафіксований у 1953;1957 роках. Міське населення збільшувалася швидше проти сільським, темпи приросту становили середньому відповідно 6,4 і 1,6% на рік. До урбанізованим районам ставляться провінції Хэйлунцзян (40%) і Ляонін (42%). Найбільшими містами є: Шанхай — 6,3, Пекін — 5,6, Тяньцзінь — 5,1, Чунцын — 2,7, Харбін — 2,5.

На початку 1958 року необхідно близько 3-х мільйонів було вислано із міської місцевості. У цей час міським населенням Китаю збільшилася приблизно до 115 мільйона чоловік. Одночасно здійснювалося переміщення з многонаселенных районів в малонаселені, переважно, з міст центрального підпорядкування — Пекіна, Шанхая, Тяньцзіня, і навіть з густонаселених провінцій страны.

Нині у містах Китаю проживає 207 мільйонів. Питома вага міського населення загальній чисельності населення країни зколишньому не великий — 20,6%. Вочевидь, зростання міст відбувається з допомогою природний приріст населения.

Зростання міського населення загострює проблеми забезпечення городян житлом, транспортом, комунальними та ін послугами. У 1977 року у 190 містах країни у середньому становив одну людину припадало лише 3,6 м² житлової площі. У наступні роки прискорився житлове будівництво містах. Попри зростання міського громадського транспорту на 10 тис. жителів доводилося всього 2,2 одиниці транспорту. Збереження унормованого системи постачання продовольства на містах теж створює умов розвитку процесів урбанізації в КНР.

7.

Заключение

.

Величезне населення дає усім проблемам у Китаї масштабність, глибину, надзвичайну гостроту і настійність. Важко керований зростання населення значною мірою вносить елемент стихійності й у розвиток громадського виробництва. Зараз стає зрозуміло, що, не домігшись стабілізації чисельності населення, неможливо досягти помітних успіхів у рішенні інших соціально-економічних проблем.

1. Демографічні дослідження. Москва. 1988 г.

2. Енциклопедичний демографічний словник. Москва. 1988 г.

3. «Народонаселення». Энцеклопедический словник. Москва. 1994 г.