Правознавство. (Контрольна)

Оренбургский Державний університет Факультет професіональною підготовкою дипломованих фахівців Спеціальність: Бухгалтерський облік і аудит. Попова Наталя Петровна КОНТРОЛЬНАЯ РОБОТА по Правоведению г. Оренбург 1998 г.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА по Правоведению.

Завдання 5.

Іванов, будучи інвалідом II групи, працював штампувальником в цеху. При черговому огляді ЛТЕК у висновку було зазначено, що він у подальшому неспроможна виконувати зазначену роботу. Йому рекомендована робота без великому фізичному навантаження. Адміністрація запропонувала йому роботу вахтёром. Іванов від запропонованої роботи відмовився, посилаючись на можливість очевидно: він і надалі згоден працювати штампувальником і зі свого роботи справляется.

Розгляньте підстави розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації, виключають провину работника.

Чи правомірне дане увольнение?

Кому подведомственен даний трудовий спор?

Вирішіть справу з существу.

РЕШЕНИЕ:

Чинне нині російське трудове законодавство, встановлюючи юридичні гарантії прав громадян працю й забезпечуючи стійкість трудових договорів, забороняє звільнення працівників із ініціативи адміністрації безпідставно, вказаних у законі, хоча саме закон (КзпПр РРФСР) суворо обмежує перелік таких оснований.

Загальні підстави звільнення працівника з ініціативи адміністрації передбачені ст. 33 КзпПр РРФСР, проте крім підстав щодо деяких категорій працівників КзпПр встановлює і висуваються додаткові підстави для припинення трудового договору (контракту) з ініціативи адміністрації (ст. 254 КзпПр РСФСР).

Однією з загальних підстав звільнення працівника з ініціативи адміністрації є підставу, вказаний у п. 2 ст. 33 КзпПр РСФСР.

Пункт 2 статті 33 КзпПр РРФСР передбачає звільнення по невідповідності працівника виконуваної роботі (посади) і розкриває, що слід розуміти під невідповідністю працівника. У цьому невідповідністю працівника виконуваної роботі вважається неспроможність її через недостатньою кваліфікації, підготовки чи стану здоров’я виконувати належним чином доручену роботу. Тобто кваліфікація й сьогодні стан здоров’я — дві причини, які мають суб'єктивної провини працівника, проте можуть служити критерієм визнання його невідповідним займаній посади, виконуваної роботі. Отже, невідповідність працівника виконуваної роботі - або об'єктивна нездатність, невміння даного працівника виконувати якісно зумовлену трудовим договором роботу, або знижена працездатність, перешкоджає якісному виконання роботи без шкоди здоров’я працівника чи здоров’ю те, які осіб. Проте, невідповідність роботі не можна змішувати з винним невиконанням трудових обов’язків (п. 3 ст. 33 КзпПр РРФСР). Характерно, що невідповідність працівника виконуваної роботі зобов’язана довести адміністрація. Об'єктивна нездатність працівника систематично виконувати зумовлену трудовим договором роботу проявляється у незадовільному за його вині виконанні трудових функцій. У цьому треба враховувати, що незадовільне виконання працівником своїх трудових функцій внаслідок несприятливих умов праці, створених з вини адміністрації, неспроможна кваліфікуватися як невідповідність працівника, оскільки адміністрація зобов’язана забезпечити нормальних умов роботи, потім вказує стаття 108 КзпПр РСФСР.

Невідповідність працівника роботу з стану здоров’я має бути підтверджено медичним укладанням (загальне правило). Проте слід відзначити, що наявність в працівника хронічного захворювання чи інвалідності саме не є підставою звільнення через невідповідність, якщо, звісно, це впливає якість праці та безпечно нього і оточуючих. Слід також відзначити, що часткова втрата працівником працездатності як така теж може бути основою звільнення через невідповідність, якщо працівник міг би належно виконує свої трудові обов’язки, і дана робота з стану здоров’я їй немає протипоказана і її виконання цим працівником безпечно й інших. На це теж вказує Пленум Верховного Судна РФ у своєму Постанові від 22 грудня 1992 року (п.22).

З його змісту запропонованої завдання слід, що укладанням ЛТЕК Іванову (інвалід II грн.) була рекомендована робота без великому фізичному навантаження, й роботу штамповщика він виконувати неспроможна. Адміністрацією йому було запропоновано інша робота, проте працівник (Іванов) від неї відмовився, пославшись те що, що він і подальшому згоден працюватимете, і зі своїми роботою справляється. Вважаю, що звільнення Іванова правомірно за такими основаниям:

Пункт 2 ст. 33 КзпПр РРФСР передбачає звільнення у зв’язку з обнаружившимся невідповідністю працівника займаній посаді чи виконуваної роботі внаслідок недостатньою кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджають продовження даної роботи. У задачі зазначено, що висновок ЛТЕК, у якій зазначено, що Іванов неспроможна виконувати роботу штамповщика. Тобто має місце невідповідність станом здоров’я, подтверждённое медичним укладанням (у цій завданню — при огляді), що й який суперечить становищу п. 2 ст. 33 КзпПр РРФСР. Адміністрація у виконанні частини 2 статті 33 КзпПр РРФСР, і з рекомендації ЛТЕК запропонувала Іванову іншу роботу (вахтёром), від якої вона відмовилася. Треба враховувати, що згідно зі ст. 35 КзпПр РРФСР розірвання трудового договору (контракту) з ініціативи адміністрації, в випадку передбачених п. 2 ст. 33 КзпПр РРФСР (що є місце у даної завданню) здійснюється з згоди відповідного виборного профспілкового органу. Профорган, розглядаючи уявлення адміністрації дати згоду на звільнення працівника по п. 2 ст. 33 КзпПр РРФСР повинен з’ясувати такі обстоятельства:

. Чи працівник може забезпечити належне виконання своїх трудових обов’язків, тобто встановити було саме невідповідність работника;

. Чи пов’язане це невідповідність з його кваліфікацією чи стану здоров’я, чому це подтверждается;

. Якщо можливість перевести працівника з його згодою в іншу работу.

З його змісту завдання помітні, всі ці умови слід вважати соблюдёнными.

Отже, невідповідність Іванова роботі викликана його станом здоров’я та перемоги робота штамповщика йому протипоказана з укладання ЛТЕК. Від запропонованої роботи (вахтёра) вона відмовилася, що дає право адміністрації на звільнення по п. 2 ст. 33 КзпПр РРФСР із дотриманням вимог ст. 35 КзпПр РСФСР.

Вважаю, що цей трудову суперечку слід розглядати у суді відповідно до умовами ст. 210 КзпПр РРФСР. Суд, розглядаючи колективний трудовий спір, вирішує його за підставі всіх суд матеріалів, дозволяючи залежить від відповідність до обставинами справи і законодавства. У рішенні суд вказує, які вимоги, якою підставі, у якому розмірі у питаннях якого відповідача підлягають задоволенню чи яких отказано.

Завдання 16.

Підприємство набуло в іншого устаткування. Гарантійний термін моменту його встановлювалися на півроку. Устаткування було встановлено лише крізь рік, й одразу виявлено у ньому дефекти. Претензія щодо її усунення продавцем було відхилено із посиланням те, що закінчився гарантійний термін. У арбітражний суд відповідач підтвердив свою позицію: устаткування було встановлено невчасно і поза недоліки, виявлені після закінчення гарантійного терміну, продавець відповідальності не несёт.

Яке співвідношення гарантійних, претензійних і термінів позовної давності? Наслідки закінчення кожного з них?

Як може бути разрешён справжній спор?

РЕШЕНИЕ:

Сутність позовної давності розкривається у статті 195 ДК РФ. Характерно, що ні ДК 1964 року, ні з Основах, такий статті не існувало. Позовна давність виявляється у встановленні тимчасових меж за захистом порушеного права у суді. Відповідно перепустку терміну позовної давності служить сам собою достатньою підставою винесення судом рішення про відмову у позові (п. 2 ст.199 ДК РФ). Разом про те перепустку терміну позовної давності не впливає на дійсність защищаемого права. Отже, те що особі право існує лише у межах термінів позовної давності, а й після їх закінчення. Зазначений ознака дозволяє відрізнити терміни позовної давності від пресекательных термінів. Як приклад можна зазначити терміни, передбачені для пред’явлення претензій кредитором спадкодавця для її спадкоємцям (ст. 554 ДК 1964 року), до ухвалення спадкоємцем спадщини (ст. 546 ДК 1964 року) тощо. Нині діючий Цивільний кодекс закріплює принцип, за яким позовна давність може застосовуватися лише з вимозі боку у спорі. У вигляді загальне правило перепустку терміну позовної давності може викликати у себе втрату постраждалою стороною можливості використовувати будьякі засоби захисту. Цивільний кодексом РФ встановлюється єдиний загальний строк позовної давності - 3 роки (ст. 196 ДК РФ). Проте своє дія норми про сокращённых строки позовної давності. Вони стосуються пред’явлення різних вимог, зокрема і стягнення неустойки. Цивільний кодекс РФ також уважає можливим передбачити й більші терміни позовної давності, прикладом може бути стаття 181 ДК РФ, що встановлює визнання угод незначними довший термін (10 років). Характерно, що чинний ДК РФ містить коло вимог, куди позовна давність не поширюється (ст.208).

На відміну від позовної давності претензія ця потреба кредитора до боржникові про добровільному врегулюванні спору (про сплату боргу, відшкодуванню збитків, сплаті штрафу, усунення недоліків поставленої продукції, проданої речі чи виконаної роботи) що з порушенням його майнові права та інтересів. Претензія мусить бути пред’явлена до подачі позову, який із відносин між юридичних осіб (за деяким винятком), і навіть позови фізичних юридичних осіб до перевізникові (якщо ці вимоги не випливають із договору перевезення) і органу зв’язку з закінчення послуг зв’язку. Претензії стосовно речей, куплених у роздрібній торгівлі, котрим встановлено гарантійні терміни, пред’являють протягом цих термінів. Претензионным порядком може бути форму врегулювання суперечок між кредитором і боржником. При претензионном порядку до передачі спору до Вищого арбітражу кредитор зобов’язаний пред’явити боржникові обгрунтовану претензію і у разі відмовитися від її задоволення або неотриманні відповіді неї у призначений термін вправі пред’явити позов. Характерно, що претензионный порядок застосовується у разі, якщо з його необхідність зазначено в законі чи іншому нормативному акте.

Претензионный порядок врегулювання суперечок застосовується, якщо інше не передбачено законодавством чинним біля Російської Федерації. Нині претензионный лад у відсутність іншого регулюється Положенням про претензионном порядку врегулювання суперечок. Слід враховувати, що порядок врегулювання розбіжностей під час укладання договорів визначається законодавством, який регламентує взаємовідносини сторін (п. 7 Положения).

Заявник претензії вправі пред’явити позов у Арбітражний суд разі повного чи часткового відмови претензії або отримання вчасно відповіді неї. Положенням встановлено 30 денний термін розгляду претензій. Він застосовується, якщо інший термін не встановлено угодою сторін, міжнародними договорами, а як і контрактами з іншими фирмами.

Угодою сторін може бути встановлений термін розгляду претензії, як менш, і понад 34 днів. Позовну заяву, подані до закінченні цих термінів підлягає поверненню, якщо у відповідь претензію не получен.

Що стосується вищевикладеному треба сказати, що на даний час, зазначене положення фактично не действует.

Відповідно до ст. 4 АПК РФ, якщо федеральним законом для певній категорії суперечок встановлено досудовий (претензионный) порядок врегулювання або він передбачено договором, суперечка може бути на розгляд арбітражу лише після дотриманні такого порядку. Тому недотримання досудового порядку врегулювання спору є необхідною підставою для залишення позову без розгляду. Досудове врегулювання суперечок обов’язково для сторін у випадках передбачених федеральним законом чи договором, тому обов’язковий, якщо такий порядок, наприклад, передбачено постановою Уряди РФ.

Отже, до претензионным ставляться терміни, протягом яких суб'єкт, який налаштований захистити своє порушене право, зобов’язаний заявити претензію безпосередньо порушнику, а останній розглянути їх у установлений термін і розв’язати змагання з заявником шляхом задоволення чи мотивованого відхилення претензії. Недотримання за встановлений термін пред’явлення претензії влечёт не можливість пред’явлення позову в арбітражного суду. Гарантійні ж терміни призначені підвищення якості продукції (товарів, робіт), входять до складу матеріального правовідносини і служать захистом прав споживача продукції, оскільки дають можливість, передусім безоплатного усунення недоліків. У перебігу гарантійного терміну кредитор (покупець, замовник) вправі пред’явити боржникові (постачальнику, підрядчику, виконавцю) й вимога щодо усуненні виявлених і що у передбаченому порядку недоліків продукції (роботах, послугах), а боржник зобов’язаний усунути в безспірному порядку безоплатно, або замінити предмет договору іншим належного якості, або безоплатно усунути згадані недоліки, або пропорційно зменшити покупну ціну, або прийняти товар із вадами і сплачену суму, а то й доведе, що недоліки з’явилися результатом порушення правил користування або збереження предмета договору кредитором, дії третіх осіб, або непереборної сили. При виявленні недоліків поза гарантійного терміну зацікавлена сторона втрачає право вимагати усунення порушень в безспірному порядку, а може звернутися до захисту права в арбітражний суд. Правила про застосування гарантійних термінів передбачаються законами, підзаконними нормативними актами, стандартами, технічними умовами, а також угодою сторін. Гарантійні терміни встановлюються зазвичай від часу продажу речі, передачі робіт. Задля реалізації прав по гарантії важливо, щоб встановлення недоліків, і заяву вимог про їхнє усуненні сталося під час течії гарантійного терміну. Від гарантійних термінів слід відрізняти терміни придатності товару. Ці терміни встановлюються виробником визначають можливості використання проданого товару за призначенням. Від гарантійного терміну вона й термін їхньої служби товару, це у останньому, вимога по приводу недоліків то, можливо заявлено лише у в судовому порядку, а чи не в незаперечному, як під час дії гарантійного срока.

У завданню має місце гражданскоправові відносини, які з договору купівліпродажу регульовані зараз Цивільним кодексом Російської Федерації. Відповідно до ст. 469 ДК РФ продавець зобов’язаний передати покупцю товар, якість якого відповідає договору купівлі-продажу. Тобто товар має відповідати вимогам якість, в останній момент передачі. Якщо інший момент визначення відповідності товару вимогам про її якості не передбачено договором, то товар може бути придатним цілей, котрим товари що така зазвичай використовуються, не більше розумного терміну (ст. 470 ГК.

РФ). З його змісту завдання слід, що у продане устаткування було встановлено шестимісячний гарантійний термін. Зі статті 471 ДК РФ слід, що гарантійний термін починає текти з передачі товару покупцю, якщо інше не передбачено самим договором. Отже, з завдання слід, що протягом гарантійного починається з передачі покупцю. Щоб з спору важливим є і те, що придбане устаткування було встановлено лише крізь рік й у ньому відразу було виявлено дефекти. Виходячи з цього варто звернутися до пункту 2 статті 471 ДК РФ, де вказується, що гарантійний термін не тече лише коли покупець був не містить можливості використовувати набутий товар для розслідування обставин залежать від продавця. На такі обставини завдання посилається, отже, можна припустити відсутність, але це своєю чергою показує, що гарантійний термін не припинявся. Важливо і те, що гарантійного терміну теж було зовсім, так як гарантійний термін продовжується тимчасово, протягом якого товар у не міг використовуватися через виявлених у ньому недоліків, за умови сповіщення продавця вади товару. Отже, покупець устаткування вправі пред’явити вимоги, пов’язані із вадами товару, для виявлення недоліків у протягом гарантійного терміну (п. 3 ст.477 ДК РФ). Однак передбачуваний договором гарантійний термін становив менш як 2-х років й недоліки устаткування виявлено покупцем після закінчення, у разі продавець відповідатиме, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передачі чи з причин, що виникли доти момента.