Освітній портал MyReferatik

Вступ

Загальноукраїнський менталітет існує лише як певна проективна можливість, нерозгорнута потенційність, а становлення української особистості повинно виступити чинником дефрагментації української ментальності, причому у виробленні стратегії особистісного формування слід свідомо і рішуче долати існуючі в ментальному ландшафті елементи фобій, рештки всіляких комплексів меншовартості, історичної скривдженості тощо.
Перспективи становлення особистості завжди великою мірою визначаються специфічними соціокультурними факторами, які сформовані століттями історичного розвитку. Серед таких фундаментальних факторів заслуговує на першочергову увагу такий чинник, як менталітет.
Звернення до ментальних факторів особистісного існування необхідне з точки зору того, що, по-перше, нерідко вважається, ніби специфіка ментальності нації може взагалі унеможливити будь-які реформи і позитивні соціальні трансформації. По-друге, врахування особливостей українського менталітету необхідне для того, щоб у процесі оцінки перспектив особистісної еволюції не втратити, не загубити визначальних рис. По-третє, треба з'ясувати, в чому полягає феномен "українського менталітету" з тією метою, щоб у разі необхідності прагматично використати або ж рішуче подолати гравітацію ментального тяжіння. І, нарешті, по-четверте, відносно неупереджений (наскільки це можливо) і критичний розгляд існуючих поглядів на український менталітет дозволить, ми сподіваємося, дистанціюватися від невиправданих крайнощів у тлумаченні менталітету і його впливу на життя суспільства.

Висновок

Критично розглянувши існуючі погляди на походження і сутність менталітету, а також репрезентовані підходи до української ментальності, можна зробити наступні висновки.
Менталітет виступає складним духовним феноменом гетерогенної природи, у якому водночас репрезентовані інтелектуальні, усвідомлювані, а також емоційні, мало- чи зовсім неусвідомлювані аспекти. Характерна риса менталітету - його темпоральність, ситуативність, зумовленість соціальним середовищем, субкультурною і територіальною специфікою. Саме у цьому відношенні можна вести розмову про стійкість (усталеність) ментальних структур.
У той же час немає серйозних підстав вести розмову про наскрізну - через століття - непохитну спадкоємність ментальних проявів того чи іншого народу. Такі прояви важко зафіксувати, взагалі важко довести надісторичну (тим більш генетичну) природу ментальних феноменів. Вони виникають, породжені конкретним збігом соціальних факторів. Причому ментальні феномени мають багато спільного у подібній обстановці незалежно від етнічної приналежності - взяти хоча б ідентичні риси менталітету представників тих чи інших професій, вікових груп, мешканців регіону.
Отже, категорія менталітету нагально потребує демістифікації, навіть "десакралізації", але й певного виправдання, неупередженого обгрунтування (вільного від зайвого метафоризування та відвертих фантазій).
Автор статті виходить з того, що усталеного, реально існуючого загальноукраїнського менталітету внаслідок дії багатьох чинників ще не склалося. Він існує як певна проективна можливість, нерозгорнута потенційність. Становлення української особистості має виступити чинником дефрагментації української ментальності. При цьому у виробленні стратегії особистісного формування слід свідомо та рішуче долати існуючі в ментальному ландшафті елементи фобій, рештки всіляких комплексів меншовартості, історичної скривдженості тощо.
Позитивна програма відродження і "оздоровлення" (хоча доцільніше вести розмову саме про формування) українського менталітету обов'язково мусить враховувати важливі особливості українського минулого (колишню роз'єднаність українського народу, його перебування у різних державних утвореннях, регіональні та місцеві особливості тощо) і бути спрямованою на суспільну консолідацію, формування громадянської гідності та патріотичних чеснот. Для виконання завдань творення ментального середовища новітньої української державності в особистісному вихованні слід велику увагу приділити відновленню (або знов-таки формуванню) історичної пам'яті, використанню доробку історичної персоналістики, широкій популяризації імен славетних українців.
Наприкінці підкреслимо, що менталітет існує у трьох визначально важливих вимірах, які треба враховувати у світлі завдань формування особистості.
По-перше, менталітет репрезентований у вимірі наукової картини світу, а саме як штучно сконструйоване поняття на кшталт веберівського ідеального типу, який не має емпіричного прообразу. В цьому відношенні треба розробляти моделі змісту і структури менталітету сучасної особистості, робити ці моделі надбанням освітян, виробляти відповідні технології практичного впровадження тих чи інших проективних інновацій у формування особистості.
По-друге, менталітет існує у вимірі ідеології, де він став ідеологічним знаряддям, ідеологемою. У цьому відношенні категорія "менталітет" повинна досить активно використовуватися для обгрунтування завдань громадянської консолідації, доведення того, що народ має глибокі і поважні традиції терпимості й працьовитості, зваженості й поваги до приватної власності, індивідуалістичні риси й естетичну витонченість тощо. Тим самим ідеологія може стати в пригоді у справі спрямування ментальних потоків у бажане русло розвитку.
По-третє, у вимірі свідомості, у вигляді уявлення українців про самих себе. Тому вплив українського менталітету на формування особистості треба розглядати у ракурсі ідеологічного тиску і засвоювання масових уявлень індивідом протягом процесу соціалізації.
Ми виходимо з принципової можливості й необхідності активної політики виховання відчуття приналежності українських громадян до історії та культури, формування ментальних засад консолідації громадянського суспільства в Україні, дбайливого збереження всього того, що складає духовну спадкоємність народу і може вважатися справжнім уособленням кращих рис національного менталітету. Багато в чому цей менталітет може бути відповідним чином реконструйований, відтворений, в тому числі через посередництво освітянської політики (принаймні у тих його рисах, які концентрують уявлення народу про цінність праці, про справедливість, про життєві цінності тощо). Іншими словами, у ракурсі становлення особистості менталітет треба розглядати як феномен динамічний і гнучкий, як перспективний об'єкт виховного й ідеологічного впливу.

Література

1. Тарасенко В. Криза соціального самовизначення в Україні. До питання про соціальну ідентифікацію українського суспільства // Віче. - 2000. - №11. - С.58-68.
2. Бадзьо Ю. Національна ідея і національне питання. - К.: Смолоскип, 2000. - 52 с.
3. Хабермас Ю. В поисках национальной идентичности. Философские и политические статьи. - Донецк: Донбасс, 1999. - 123 с.
4. Гонський В. Український патріотизм і формування менталітету нації // Розбудова держави. - 1993. - № 11. - С. 55.