Освітній портал MyReferatik

Спостерігаючи з вікна свого будинку за вечірнім небозводом, ви побачите за обрієм червонувату зірочку. Це Марс. "червона зірка". З давніх часів ця планета притягає до себе розуми й погляди людей. Передусім, тому що вона схожа на нашу Землю. У нижчеподаній таблиці дані деяких параметрів Землі й Марса.

	МАРС	ЗЕМЛЯ
Астрономічний знак
Середня відстань від Сонця	228 млн. км	149.6 млн. км
Зоряний період обертання	1.88 року	1.0 року
Період обертання навколо осі	24 год. 37 хв. 23 сек.	23 год. 56 хв. 41 сек.
Маса	6.4 * 10   кг.	59,76 * 10   кг.
Середня щільність	4000 кг/м	5518 кг/м
Діаметр	6776 км	12756 км
Супутники	Фобос, Деймос	Місяць
Склад атмосфери	СО   - 95% Nа   - 2,5% Ar   - 1,5% СО   - 0,06% Н2О  - 0,1%	Nа   - 78,08% О    - 20,95% решта: Н2О, СО3, інертні та інші гази.

З таблиці видно, що Марс більше віддалений від Сонця, чим Земля, і тому один його оборот навколо Сонця тривати майже два земних роки; Марс значно менший від землі, але марсіанська доба трохи довша земної, тому що обертається він навколо своєї осі повільніше; Атмосфера там розріджена й дихати в ній людина не зможе. Ну чому тоді людина так тягнеться до цієї планети? Може тому, що Марс одна із самих загадкових із всіх близьких до нас планет.

З історії дослідження Марса

1877 рік - час чергового великого протистояння Марса й Землі, коли планети, рухаючись по своїх орбітах, зближаються на мінімальну відстань 55 млн. км. Астрономи користувались випадком: всі засоби спостереження були спрямовані на Червону планету в пошуках нових відкриттів. 11 серпня 1877 року Асаф Хол, співробітник Морської обсерваторії США, виявив перший супутник Марса. А ще через кілька днів, 17 серпня, він же відкрив ще один супутник. Оскільки Марс, відповідно до давньоримської міфології, бог війни, то й супутники його повинні носити відповідні імена, вирішили вчені. Назвали їх Фобос і Деймос, що в перекладі із грецького означає Страх і Жах.
Серед астрономів які спостерігали за Марсом, був і випускник Туринського університету, співробітник Брерскої обсерваторії в Мелані Джованні Скіапареллі. Він дивився на Червону планету в 1877, і в 1882 році. За цей час Марс встиг відійти від Землі на велику відстань, і саме ця обставина допомогла Скіапареллі зробити відкриття. Він побачив то, що не видів раніше: чіткі лінії, що простягнулися по поверхні Марса, на багато сотень і навіть тисячі кілометрів. Багато хто вважав, що ці канали - це, безсумнівно, зрошувальна сітка, за допомогою якої марсіяни борються з обезводненням на своїй планеті. Однак в 1903 році "гіпотеза про мниме існування геометричної мережі дістала кінцеве підтвердження... Тому що самі сильні інструменти нашого часу не виявили й сліду тієї мережі, тим часом як деталі, набагато більше тонкі, чим прямолінійні канали, були постійно видні".

Загадки Марса

В 1976 році американські апарати „Вікінг” досягли поверхні Марса. Вони
передали на Землю майже 300 тисяч телезнімків ландшафту Марса, які фіксувались у пам’яті комп’ютерів.
В 1980 році фахівець НАСА Вінсент Ді Пістро, обробляючи знімки, виявив у південній частині Ацидалійскої рівнини скелю, зображення якої нагадувало злиту в небо людську особу. Дивне утворення висотою біля 300 метрів і поперечником більше 1500 метрів викликало сенсаційний інтерес. Американські вчені продовжили більш скрупульозне вивчення загадкового знімка. На спорудження віддалені від сфінкса на 7 кілометрів звернули увагу трішки пізніше. (Споруджень - це м'яко сказано, Тюрин-Авінский нарахував у цьому місці цілих 11 пірамід – справжнє місто!). Самі сміливі прогнози незабаром підтвердилися. Навіть більше того, на схемі проступили 5 більших пірамід й 20 малих, з'являються дороги й дивна кругла площадка. Розміри і тут поражають уяву: сама більша піраміда майже в десять разів (!) перевершує піраміду Хеопса в Єгипті. Знайдене місто назвали Кідонія.
Але не тільки "Вікінги" зафіксували на Марсі щось незвичайне. Автоматична станція "Марс-3" зафіксувала чітко відсічений світловий відблиск, який повторюється при певних вузлах між Сонцем, поверхнею планети й направленням осі візування. Блиск нагадував сонячного зайчика на відкритому водному просторі. Але таких на марсі немає!
Через два роки електронне око однієї з американських станцій "Марінер", знаходячись біля Марса, зафіксувало якийсь яскравий об’єкт, світло якого порушило систему навігації міжпланетної станції. Потім наступив ряд разючих невдач. В 1988 році до Марса були запущені два радянських космічних апарати "Фобос-1" й "Фобос-2". Експедиція закінчилася повним крахом. "Фобос-1", як повідомили офіційні джерела інформації, зійшов із траєкторії в результаті неправильної команди із Землі, а із другим апаратом був загублений зв'язок. 23 серпня 1993 року пропав на марсіянскій орбіті американський "Марс-Обсервер". Дивна ця планета, ми послали туди 10 космічних апаратів, жоден з них не виконав програму до кінця, примарсіанились тільки два (стільки ж в американців), більшість взагалі зникла в безкрайніх просторах. Вчені там того часу думали, що наступна спроба розгадати тайну марса належатиме російському апарату в 1997 році.