Для критичного огляду була обрана публікація російського доктора політичних наук, вченого Інституту Європи Російської Академії Наук Олексія Анатолійовича Громико під назвою «Устоит ли новый Вавилон?» (Проблемы межцивилизационной интеграции Европы).

Диваны италия. Итальянская мягкая мебель. Качественная мебель из Италии по доступной цене.

В даній науковій публікації автор намагається розкрити сутність інтеграційних процесів в Європі, що мають місце на сучасному етапі розвитку Західної цивілізації і спрогнозувати напрямок та наслідки цього процесу для європейського суспільства.
Автор робить вступ, наголошуючи на актуальності теми, що підтверджується частими публікаціями її в провідних ЗМІ Європи. Піднімаючи проблему нелегальних імміграційних процесів, автор, зокрема, приводить приклад зібрання в Стокгольмі міністрів іноземних справ країн ЄС, що на найвищому рівні активно обговорювали це питання в липні 2009 року.
Олексій Анатолійович приводить країни, що мають значні проблеми з нелегальними мігрантами. До них він відносить Італію, Грецію, Францію, Велику Британію. Виражено це динамічним зростанням показника чисельності іммігрантів та ставленням до них, наближеним до критичного. Так, ми мали змогу чути в новинах про жорсткі дії з боку влади Італії, коли в 2009 році по ночам вони завертали та відправляли назад кораблі з людьми назад до Лівії. Наголошує автор також і на тому, що більше половини нелегальних іммігрантів в Європу потрапляє через територію Греції, з приводу чого влада б’є справжню паніку. Неоднозначне рішення по боротьбі з емігрантами приймала і влада Франції, коли примусово відправляли циганські народи з території своєї держави. Все літо 2009 року в Франції з приводу проблем нелегалів точилися демонстрації та масові безпорядки.
Цікавим є інформація про те, що кожен 35 житель планети Земля є мігрантом, таким чином, якщо створити єдину країну для них, то вона б займала 5 місце по чисельності. Європа лідирує по кількості іммігрантів з чисельністю в 60 млн. осіб, за нею йде Азія та Північна Америка. Порівнюючи з минулим, з 1846 по 1939 роки Європу покинули 60 млн. осіб, а основним магнітом для іммігрантів тоді буди США та Канада. Іммігранти трудові та економічні мають більшу частку в загальній структурі ніж вимушені іммігранти, нелегальні та біженці. Так, автор приводить статистику про частку іноземної робочої сили в країнах: 26% - в Австралії, 22% – в Новій Зеландії, 20% – в Канаді, 16% – в США, 10% – в Германії, 6–8% – в Франції і Англії, 4% – в Іспанії и Італії. Більш того, число мігрантів в світі, починаючи з 1965 року зросло в 2 рази в 2000 році з 75млн. до 150млн.
Автор дає пояснення, що унікальності в сьогоднішньому процесі міграцій немає, а є скоріш історичною закономірністю. Імперії, що утворилися та розпалися згодом внаслідок злиття різних народів є, як приклад Російська та Римська. Завдяки імміграції утворилися та мали розвиток такі країни, як США, Канада, більшість країн Латинської Америки. Об’єктивність імміграційних процесів в Європі пояснюється старінням націй, зростанню її заможності і, як наслідок, можливості і бажання залучати іноземні трудові ресурси.
Вирізняє автор дві імміграційні моделі – асиміляція та багатокультурря. Перша представлена в Данії, Франції та Швеції. Друга розвинена в Британії, Німеччині та країнах Бенілюксу. В процесі аналізу автор приходить до висновку, що обидві моделі є приблизно однаково розвинені та представлені в Європі. Проте, автор наголошує на їх недосконалість, підіймає тему сек’юритизації імміграції в контексті внутрішньої безпеки країни.
Подальші думки автора стосуються відносин ісламських країн з рештою світу. Він згадує загальновідому працю Хантінгтона «Зіткнення цивілізацій», з його концепцією про розподіл та можливу ворожнечу між Західною та Східною цивілізацією. Далі згадується також ще одна, більш пізня праця американського політолога «Захід та решта». Тут Хантінгтон однозначно виступає проти нав’язування західних стандартів іншому світу. Пояснюється це не якими-небудь морально-етичними поглядами, а не здатністю і не достатністю ресурсів для здійснення таких процесів. Таким чином, Самюель виступає не тільки проти впровадження західної іншим культурам, а і говорить про необхідність відродження незахідних культур. Відродження незахідних культур найдинамічніше відбувалося з кінця минулого століття особливо ісламу. Між іншим, представників даної релігії, як зазначається в публікації, більше 15 млн. осіб В Європі.
Отже, подальші думки автора спрямовуються на розкриття сутності культури ісламу. Він приходить до висновку, що на фоні підвищення економічної значущості країн Ближнього Сходу за рахунок відмінного енергетичного потенціалу, вони виступають на противагу європейській культурі. Більш того, їх часті радикальні та консервативні настрої, підкріплені дозволеністю Кораном насилля являють пряму загрозу всьому населенню планети. Закінчується стаття висловлюванням автора про необхідність нести цю нішу Європі, оскільки вона є платою за той достаток і благополуччя, що вона отримала в результаті глобалізації.