Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни «Механізація тваринництва»

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ПРИРОДНИЧО-ГУМАНІТАРНИЙ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ

ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему «Теоретико-методичні аспекти організації

практичного навчання при вивченні студентами дисципліни «Механізація тваринництва»

Виконав О. Ю. Павлушко Керівник магістерської роботи Я. М. Рудик Консультант О. О. Заболотько КИЇВ — 2009

ЗМІСТ

Вступ Розділ 1. Практична підготовка студентів аграрних вищих навчальних закладів

1.1 Зміст практичної підготовки студентів в аграрних вищих навчальних закладах

1.2 Форми та методи практичного навчання

1.3 Фактори, що впливають на ефективність практичної підготовки молодших спеціалістів-аграрників Розділ 2. Планування та організація практичного навчання студентів у процесі вивчення дисципліни «Механізація тваринництва»

2.1 Зміст, роль та місце дисципліни" Механізація тваринництва" у підготовці майбутніх інженерів-механіків

2.2Організаційно-методичні основи практичного навчання студентів у процесі вивчення дисципліни «Механізація тваринництва»

2.3 Методика проведення практичного навчання на тему: «Зрівноваження ротора молоткової дробарки та розміщення молотків на ньому»

2.4 Методичні рекомендації щодо планування практичного навчання майбутніх фахівців із дисципліни «Механізація тваринництва»

Розділ 3. Експериментальна перевірка впливу методики проведення практичних занять на успішність студентів

3.1 Умови та методика виконання експериментальної перевірки впливу методики проведення практичних занять на успішність студентів Висновки Список використаних літературних джерел Додатки

РЕФЕРАТ

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, одного додатку та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність дипломного дослідження, визначено його об'єкт і предмет, сформульовано мету і завдання, розглянуто практичне значення.

У першому розділі «Практична підготовка студентів аграрних вищих навчальних закладів» - проаналізовано зміст та форми практичної підготовки студентів вищих навчальних закладів Міністерства аграрної політики України та з’ясовано її роль у фаховій підготовці фахівця для потреб АПК.

У другому розділі «Планування та організація практичного навчання студентів у процесі вивчення дисципліни «Механізація тваринництва» — розкрито зміст та місце дисципліни «Механізація тваринництва» у процесі підготовки фахівців спеціальності 6.91 902 «Механізація сільського господарства» у вищих навчальних закладах Міністерства аграрної політики України, а також проаналізовано організаційно-методичні основи практичного навчання студентів. Розроблено методику проведення практичного заняття з дисципліни «Механізація тваринництва» на тему «Зрівноваження ротора молоткової дробарки та розміщення молотків на ньому» .

У третьому розділі — " Експериментальна перевірка впливу методики проведення практичних занять на успішність студентів — наведено експериментальну перевірку впливу методики проведення практичних занять на успішність студентів, що проходила на базі відокремленого структурного підрозділу НУБіПУ «Немішаївський агротехнічний коледж».

У висновках узагальнено результати дослідження.

Ключові слова: вищий навчальний заклад міністерства аграрної політики України, практична підготовка, практичне навчання, практичне заняття, методика навчання.

ВСТУП

Актуальність теми. Необхідність і важливість практичної підготовки фахівців інженерних спеціальностей для аграрного сектора на сьогоднішній день не можна поставити під сумнів або спростувати. Практичне навчання є важливим компонентом навчальної програми студентів і повинне наблизити майбутнього фахівця до виробничої сфери.

Сучасною освітою визначаються такі основні напрямки практичної підготовки студентів: навчальна, аудиторна, робота під час навчальної та виробничої практик, навчальна позааудиторна.

Можна визначити багато шляхів реалізації практичної підготовки у процесі навчання студентів. Тому наукові дослідження її оптимізації, вироблення засобів активізації практичних вмінь і навиків через різні важелі управління (мотиваційні, організаційні, фізіологічні та інші) є на сьогодні актуальними і необхідними. Необхідність підвищення ефективності практичної підготовки фахівців-аграріїв в сучасних умовах зумовили вибір теми дипломної роботи — «Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни «Механізація тваринництва».

Об'єктом дослідження є навчально-виховний процес у вищих аграрних навчальних закладах.

Предмет дослідження — організація практичного навчання при вивченні студентами дисципліни «Механізація тваринництва».

Метою дослідження є аналіз особливостей організації практичного навчання з дисципліни «Механізація тваринництва».

Відповідно до мети було поставлено такі завдання дослідження:

— проаналізувати зміст та форми практичної підготовки студентів вищих аграрних навчальних закладів та з’ясувати її роль у фаховій підготовці майбутніх інженерів.

— розкрити місце дисципліни «Механізація тваринництва» у процесі підготовки фахівців спеціальності 6.91 902 «Механізація сільського господарства».

— визначити та науково обгрунтувати педагогічні шляхи реалізації організаційно-методичного забезпечення практичної підготовки студентів-аграрників техніко-технологічних спеціальностей.

— виявити і проаналізувати основні організаційно-методичні умови та фактори, що впливають на ефективність практичної підготовки студентів у вищих аграрних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації.

— розробити методику проведення практичного заняття.

— експериментально перевірити ефективність розробленої методики проведення практичних занять.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання фактичного матеріалу та висновків науково-педагогічними працівникам вищих навчальних закладів Міністерства аграрної політики України з метою поліпшення фахової підготовки інженерів, слухачів та студентів; у навчальному процесі вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації.

РОЗДІЛ І. ПРАКТИЧНА ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ АГРАРНИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

1.1 Зміст практичної підготовки студентів в аграрних вищих навчальних закладах

Аграрна галузь економіки є життєво важливою сферою матеріального виробництва і соціального розвитку суспільства. Вона характеризується специфічними умовами праці, наявністю різноманітних форм власності. Перспективи розвитку цього сектору, відповідно до вимог сучасної ринкової економіки, залежать від рівня технологічної, технічної та економічної підготовки фахівців.

Це, природно, висуває низку додаткових вимог до підготовки фахівців, покликаних у першу чергу підняти рівень сільськогосподарського виробництва відповідно до сучасних світових стандартів. Випускник вищого навчального закладу, поряд з високою професійною компетентністю та ерудицією, повинен вміти раціонально організовувати виробництво в умовах ринкових відносин, бути здібним до впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій, творчо підходити до вирішення виробничих завдань.

Підготовка таких фахівців здійснюється насамперед завдяки навчальному процесу вищого аграрного закладу освіти, який можна розглядати як сукупність системоутворюючих складових елементів. Так, залежно від основної дидактичної мети професійного навчання навчальний процес можна поділити на теоретичне і практичне навчання.

Домінуюча мета теоретичного навчання — теоретичне освоєння професії, тобто засвоєння системи професійних знань про техніку, технологію, економіку, планування, організацію і управління виробництвом, а практичного — формування системи професійних умінь та навичок, тобто практичне освоєння професійної діяльності. Процес теоретичного навчання у своїй основі будується відповідно до логіки засвоєння знань, а практичного — до логіки формування умінь та навичок.

Однак, при цьому слід зазначити, що теоретичне навчання забезпечує не тільки формування знань, але і умінь та навичок. І, навпаки, практичне навчання не зводиться тільки до формування умінь та навичок. Воно має і свою струнку та чітко виражену теорію.

Для позначення різних видів практик в їх сукупності використовують терміни: «виробниче навчання», «практична підготовка». У словнику з професійної освіти цим термінам дано таке визначення.

Виробниче навчання — складова частина професійної підготовки учнів професійно-технічних закладів освіти. Виробниче навчання виконує інтеграційну функцію в системі навчання і виховання майбутніх робітників, у ході його перевіряються міцність знань, здобутих учнями, умінь переносити ці знання на навчально-виробничу діяльність, формуються і закріплюються соціально-необхідні і професійно значущі якості особистості майбутнього робітника, засвоюються основи професійної майстерності.

Практична підготовка студента — обов’язковий компонент освітньо-професійної підготовки, що має на меті вироблення у студентів професійних навичок і умінь для здобуття кваліфікаційного рівня. Проводиться в умовах професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача вищого навчального закладу та спеціаліста з певного фаху, здійснюється на сучасних підприємствах і в організаціях різних галузей господарства, науки, освіти, охорони здоров’я, культури, торгівлі, державного управління.

На думку І.Паламаря в період практичної підготовки знання знаходять сферу свого застосування, формуються професійно важливі практичні вміння і навички, навчання наближається до виробництва, виявляються нові проблеми і суперечності, пов’язані з потребами в нових знаннях.

За своїм змістом ці два поняття в основному співпадають. Разом з тим між ними є певна різниця. Наприклад, навчання конкретним видам діяльності майбутнього тракториста-машиніста, токаря, робітника і т.д. називають виробничим навчанням. Разом з тим практичне навчання майбутнього вчителя, юриста, лікаря, агронома, як правило, не називають виробничим навчанням. Так, практичне навчання майбутнього вчителя за нормативними документами Міністерства освіти називають педагогічною практикою. У контексті предмета нашого дослідження ці два поняття будемо вживати як синоніми.

Для визначення закономірностей і специфіки розвитку системи практичного навчання у вищих аграрних навчальних закладах необхідно провести ретроспективний аналіз його розвитку.

Різні аспекти професійної освіти, зокрема практичної підготовки, весь час приветрають увагу вчених, педагогів, виробників.

Питаннями історії професійної освіти займались М. Пузанов, Г. Терещенко, А. Аноков, А. Булгаков, А. Веселов, Н. Кузьмін, Ф. Блінгевський, Г. Зеленко, Д. Павлов, П. Лукашенко, В. Прохорович, Є.Степанович, І.Коваленко, Н. Михайловська та ін. [2; 12; 18; 19; 31; 38; 46; 56; 60; 68; 69; 70].

Питання теорії професійної і практичної підготовки зокрема, розглядали Д. Тхоржевський, К. Катханов, Ю. Якуба, В. Байденко, А. Киверялг, М. Махмутов, Н. Думченко, З. Решетова, Н. Ничкало, В. Симоненко, С. Шапоринський, В. Шипунов, Б. Мотрук, А. Захарцев, Б. Борисов, Н. Розина, А. Фурсенко, В. Коркин, М. Саєнко, С. Котляров, А. Гаврилов, В. Саюшев, Р. Бабалова, К. Марквардт, С. Батишев, А. Бєляєва, В. Беспалько, Е. Бойко, П. Лауш та ін. [3; 4; 7; 9; 11; 17; 22; 25; 26; 34; 35; 39- 42; 51−54; 56; 63; 69; 71; 74; 75; 78; 83−85; 89; 91; 92; 95].

Питаннями теорії, методики, організації та змісту сільськогосподарської практичної професійної підготовки займались К.Іванович, Е. Корушпін, Л. Островський, В. Сироватко, П. Парамонов, П. Караваєв, В. Рижков, В. Тихєєв, П. Лузан, Т.Іщенко, В. Рябець, В. Чумаченко, П. Гребенщикова, А. Шостак, В. Божієв, І.Каиров, І.Мещерський, А. Храпаль, І.Міклашевський та ін. [14; 27−29; 32; 33; 36; 37; 45; 59; 61; 73; 80; 90; 93].

Значний внесок у розробку питань активізації практичного навчання шляхом впровадження в процес навчання елементів наскрізності зробили вчені-педагоги Національного університету біоресурсів і природокористування України Д. Войтюк, М. Барабаш, Я. Михайлович, Т. Іщенко (21, C. 26−29). Крім того, в інституті механізації й електрифікації сільського господарства Подільского державного аграрно-технічного університету (м. Кам? янець-Подільський) розроблені і широко впроваджуються схеми наскрізної організації практичного навчання за спеціальностями «Механізація сільського господарства», «Енергетика сільськогосподарського виробництва» та «Професійне навчання. Механізація сільськогосподарського виробництва і гідромеліоративних робіт» [8, C.299−307].

Аналіз останніх досліджень свідчить про ефективність практичного навчання за принципом наскрізності в окремо взятих освітньо-кваліфікаційних рівнях: «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст».

Дослідження з питань організації самостійної роботи у блоці практичного навчання аграрноінженерних спеціальностей представлені в основному вченими-педагогами Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. П. М. Василенка М. Бойко, Д. Мазоренко, Л. Тищенко, В. Пастухов, Г. Мазнєв, О. Богомолов і Подільського державного аграрно-технічного університету В. Дуганець, І. Бендера [15, С.3−9; 62, С.10−16; 47, С.16−28; 13, С.29−31; 8, с.299−307)].

Практичне навчання — це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Основна мета практичного заняття — розширення, поглиблення й деталізація наукових знань, отриманих студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення умінь і навичок, розвиток наукового мислення та усного мовлення студентів. Тематика і плани проведення практичних занять із переліком рекомендованої літератури заздалегідь доводяться до відома студентів. Перелік тем і зміст практичних занять визначаються робочою навчальною програмою дисципліни. Практичне заняття проводиться, як правило, з академічною групою. З окремих навчальних дисциплін, виходячи з особливостей їх вивчення та вимог безпеки життєдіяльності, допускається поділ академічної групи на підгрупи.

На мистецько-творчих спеціальностях практичні заняття з фахових навчальних дисциплін можуть проводитися з 2−3 студентами або індивідуально з одним студентом. Кількісний склад навчальних груп для проведення практичних занять у таких випадках визначається навчальною програмою дисципліни або рішенням керівника вищого закладу освіти. Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби. Студенти згідно з тематичним планом проведення практичних занять самостійно опрацьовують лекційний матеріал та рекомендовану літературу з відповідної теми, готують, при потребі, необхідні дидактичні матеріали та виконують домашні завдання.

Якість підготовки студентів до заняття та їх участь у розв’язуванні практичних завдань оцінюються викладачем і враховуються при виставленні підсумкової оцінки з цієї навчальної дисципліни. Строго кажучи, все, що не є лекцією, можна віднести до практичного навчання. Головна функція практичних занять — організація і проведення відробітку учбового матеріалу і формування у студентів умінь і навичок по застосуванню знань з практики, самостійного їх придбання і поглиблення. Заняття такого типу, як правило, складаються з двох частин. Спершу проводиться підготовка студентів до самостійної роботи, потім вони самостійно вирішують поставлені задачі. Ця форма занять забезпечує індивідуалізацію навчання і сприяє активізації пізнавальної діяльності студентів. Заняття повинні бути організований так, щоб всі без виключення студенти були зайняті рішенням посильної для них пізнавальної задачі. Значить, викладач повинен добре знати (з позиції діагностики) індивідуальні особливості студентів. Бажано так організувати заняття, щоб вони сприяли пред’явленню достатньо високих вимог до самих підготовлених студентів, забезпечували їх максимальний інтелектуальний розвиток і в той же час створювали умови для успішного придбання знань і умінь менш підготовленими студентами.

Практичні заняття проводяться як в аудиторіях або учбових лабораторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою, довідковою літературою, так і зовні аудиторії — на виробничих базах, на підприємствах і в організаціях [55; 65].

Практична підготовка як складова процесу підготовки фахівця аграрної галузі конкретизується системою завдань практичного навчання, основними з яких є:

— оволодіння професійними знаннями, уміннями і навичками, культурою розумової і фізичної праці;

— формування соціальних мотивів позитивного і творчого ставлення до майбутньої фахової діяльності;

— вироблення високих моральних якостей: працьовитості, відповідальності, цілеспрямованості, підприємливості, діловитості, чесності, ощадливості, практичності, хазяйновитості;

— розвиток економічного мислення, навичок економічного аналізу. Процес практичної підготовки майбутнього фахівця аграрної галузі є досить складним, йому об'єктивно притаманні як закономірності, так і певні суперечності. Головна суперечність цього процесу — між навчальною діяльністю студента і професійною діяльністю майбутнього фахівця-аграрника[88, С. 15].

Практична підготовка як складова процесу підготовки фахівця-аграрника має безпосереднє відношення до основних напрямів виховання — морального, патріотичного, трудового, естетичного, фізичного, розумового, емоційного тощо. Отже, цілями практичної підготовки студентів-аграрників є не тільки формування професійних знань, умінь та навичок, а в першу чергу — різнобічне виховання особистості. Основним засобом при цьому є праця як розумова, так і фізична.

Одна з переваг практичних занять порівняно з іншими видами аудиторної учбової роботи полягає в тому, що вони інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні уміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характеру. Зіткнення теорії і досвіду, що здійснюється в учбовій лабораторії, активізує пізнавальну діяльність студентів, додає конкретний характер тому, що вивчається на лекціях і в процесі самостійної роботи теоретичному матеріалу, сприяє детальному і міцному засвоєнню учбової інформації. Робота в лабораторіях вимагає від студента творчої ініціативи, самостійності в ухвалюваних рішення, глибокого знання і розуміння учбового матеріалу.

Практичні заняття активізують роботу студентів над предметом, що вивчається. Загальновідомо, що найінтенсивніша і ритмічна робота протягом семестру проводиться студентами по тих дисциплінах, по яких є практичні заняття.

Завдяки практичним заняттям студенти краще засвоюють програмний матеріал, оскільки в процесі виконання практичних робіт багато розрахунків і формул, що здавалися відвернутими, стають цілком конкретними: при цьому виявляється безліч таких деталей, про які студенти раніше не мали ніякого уявлення, а тим часом вони сприяють з’ясуванню складних питань науки. Словом, зіткнення теорії і досвіду, що відбувається в лабораторії, не тільки сприяє засвоєнню учбового матеріалу, але і розвиває певним чином мислення, додаючи йому активний характер. Окрім курсового і дипломного проектування, жодна з форм учбової роботи не вимагає від студента такого прояву ініціативи, як робота в лабораторіях.

У більшості практичних робіт студентам надається можливість стати «співвідкривачем істини», що сприятливо позначається на розвитку пізнавального інтересу.

Реалізовуючи функції експериментального підтвердження і роз’яснення теоретичних положень учбового курсу, практикум по учбовому предмету повинен бути тісно пов’язаний з лекціями і семінарськими заняттями, служити їх активною творчою ілюстрацією. Задача принципового значення: забезпечення єдності всіх практикумів і окремих практичних робіт по науковому рівню, методології, апаратурі і приладам, дослідницькому характеру, що використовується. В рішенні цієї задачі слід йти по шляху створення уніфікованих лабораторних комплексів, що концентрують новітню апаратуру і її моделі, відповідаючих сучасним вимогам до методики і техніки експерименту, розрахованих на застосування ПЕВМ і забезпечуючих оволодіння студентами прийомами автоматизації досліджень і новітніми методами обробки експериментальних даних. Таким чином, головний напрям вдосконалення практичних робіт у вищій професійній школі визначається необхідністю створення цілої системи занять, що забезпечує формування в стінах вузу фахівця, що володіє дослідницьким апаратом у відповідній практичній сфері.

В сучасній вищій професійній школі практичні заняття так само, як і всі інші види аудиторної практичної учбової роботи, у все більшій мірі набувають характеру учбово-дослідницької діяльності. Це означає, що, крім практичного відробітку матеріалу, що вивчається, заняття розвивають творчу ініціативу студентів, активізують їх пізнавальну діяльність, формують стійкі професійні інтереси. Орієнтація практичної підготовки студентів у вказаному напрямі тісно пов’язана з моделюванням реальної виробничої діяльності майбутніх фахівців, з реалізацією в методичній побудові практичних занять принципів проблемного навчання. У результаті створюються умови для відтворення в ході заняття складних управлінських ситуацій, які сучасний висококваліфікований фахівець повинен вирішувати ефективно в умовах гострого дефіциту часу.

Практичні заняття по різних учбових предметах мають різне призначення і різний характер. Особливості їх постановки стосовно кожного учбового предмету, природно, можуть бути врахований тільки при розробці методик викладання відповідних предметів, методик керівництва практичними заняттями. Тут же представляється можливим і доцільним зробити спробу виявити тільки найзагальніші, найпоширеніші особливості практичних занять загальнопедагогічного характеру, властиві більшості вимагаючих експериментів предметів.

Велике значення має правильна організація практичних занять, причому успіх справи нерідко залежить від що виробилася у вузі системи організації, сталих вимог і позитивних учбових традицій, які звичайно присутні в практичних заняттях. Сама обстановка занять повинна організаційно діяти на студентів і викликати у них бажання творчо працювати. Психологічно дуже важливо створити для студентів і такі умови, в яких абсолютно немає місця турботі і тривозі за можливі невдачі експериментування. В лабораторії завжди повинен діяти здоровий стимул, підтримуваний керівником занять, який би безперервно направляв студентів на пошуки якнайкращих рішень поставленої задачі. Студенту завжди повинна супроводити упевненість в успішному виконанні роботи, підкріплювана його власною ініціативою, бажанням творчо трудитися, винахідливістю і кмітливістю в з'єднанні з доброю попередньою теоретичною підготовкою [40, С. 8].

Оскільки в організації занять бере участь учбово-допоміжний персонал, він не тільки повинен знати техніку справи, але і володіти певною педагогічною підготовкою. Кожний лаборант і препарує повинен розуміти, ніж, коли і як слід допомогти студенту і в яких випадках «допомога» може принести шкоду.

Насправді, якщо, наприклад, лаборант надасть в розпорядження студента одну з раніше виконаних схем проведення експерименту, тоді як основною його задачею є самостійна розробка такої схеми, — природно, це буде не допомога, а явна шкода для студента. Правильне відношення учбово-допоміжного персоналу до учбової роботи досягається настирливо що проводиться викладачами виховної роботи серед лаборантів, препарують і інших співробітників.

Практичні роботи можуть виконуватися після проходження всього теоретичного курсу або одночасно з його вивченням. Організаційно вони можуть бути формальними або груповими коли студенти розділені на невеликі групи з 2—5 чоловік, виконуючі різні роботи. Для вибору методу і організаційних форм проведення практичних робіт слід провести всесторонній аналіз їх достоїнств з урахуванням конкретних можливостей даного учбового закладу.

Питання планування і організації роботи учбової лабораторії мають самостійне значення і повинні тісно ув’язуватися з учбовим процесом і перспективами розвитку лабораторії. Успішне планування можливо, коли учбова лабораторія створена як самостійна одиниця по дисципліні або по двох-трьом дисциплінах, наприклад, по технічній механіці, включаючи при цьому теоретичну механіку, опір деталей, теорію машин і механізмів, деталі машин, підйомно-транспортні машини. У разі об'єднання предметів при правильному підході можна досягти позитивного ефекту, оскільки концентрація наявного устаткування дозволить більш повно використовувати його в учбовому процесі разом з відведеними під лабораторію приміщеннями. Наявність самостійної учбової лабораторії підвищує науковий рівень практичних робіт, а також дозволяє містити устаткування завжди в стані повної готовності до проведення занять.

Лабораторію необхідно постійно розвивати. Розвиток її учбової матеріальної бази можна вести по двох напрямах: придбаваючи що випускається промисловістю устаткування і розробляючи і виготовляючи окремі установки своїми силами. При цьому другий напрям вирішує не тільки задачу поповнення учбової матеріально-технічної бази, але і є добрим об'єктом для експериментальної науково-дослідної роботи студентів. Беручи участь в розробці лабораторних установок, студенти розвивають технічне мислення, придбавають раціоналізаторські і винахідництва навички; з підвищеною відповідальністю відносяться до виконання проектних робіт, оскільки по конструкторській документації студенти самі ж і виготовляють деталі і доводять установку до робочою стани. Таким чином, студенти беруть участь в повному циклі створення виробу (від ідеї до його повного завершення і установки на робочому місці) в учбовій лабораторії.

Практичні роботи необхідно постійно удосконалювати і модернізувати, а іноді і замінювати новими, більш корисними, цікавими і сучасними. Введення нових практичних робіт, модернізація старих установок, методик проведення занять в лабораторії, успіхи і невдачі студентів на практичних заняттях повинні обговорюватися на засіданнях кафедри [40, С. 8].

Зміст і зовнішній вигляд лабораторії повинен відповідати вимогам технічної естетики: необхідно ретельно і красиво оформити установки і робочі місця. Це виховує у студентів культуру роботи. Можна використовувати так зване методичне розфарбовування установок (об'єкт дослідження виділений червоним, силовий потік — синьою лінією і т.д.); дуже корисно розробити до кожної установки наочний, методичний плакат, на якому б була образно висловлена суть роботи, її ідея, методи реалізації і очікувані результати, тобто мета і задачі. Такі загальноприйняті підходи до організації практичних занять. Далі увазі читачів пропонується реалізація окремих викладених вище ідей на прикладі курсу «Механізація тваринництва», який викладається у Немішаєвському аграрному коледжі.

Тематика практичних робіт по цьому курсу умовно включає три напрями:

* ознайомлювальні практичні роботи, що мають на меті вивчення зразків конструкцій редукторів, розробку, збірку і регулювання елементів зачіпляє і підшипників, вимірювання окремих деталей і визначення основних параметрів редукторів і порівняння їх із стандартними. При ознайомленні з реальними промисловими зразками редукторів студенти засвоюють конструкції об'єктів для майбутнього проектування, що забезпечує порівнянність проектувальних розрахунків з прототипом промислового виробу.

* експериментальні практичні роботи, мета яких — визначення окремих характеристик (наприклад, коефіцієнта основного навантаження в затягнутому різьбовому з'єднанні або випробування з'єднань з гарантованим натягом) на достовірність експерименту розрахунковим даним.

* проблемно-пошукові практичні роботи, направлені на формування і розвиток самостійності і технічного творчого мислення студентів. До цієї групи відносяться роботи за визначенням КПД гвинтової пари, черв’ячних редукторів, підшипників кочення при різних поєднаннях пар і способу підведення мастила, що труть.

Ефективне засвоєння наукового змісту курсу механізація тваринництва, закладеного в практичних роботах, неабиякою мірою залежить від їх організації. Приведені вище принципи організації практичних робіт сприяють решению наступних педагогічних задач.

По-перше, як відомо, студенти можуть помітно відрізнятися один від одного рівнем свого інтелектуального розвитку і здібностей до творчого мислення. Інтенсивні форми організації занять покликані забезпечити у всіх студентів високий рівень інтелектуального розвитку. Форми навчання розвиваються лише в тому випадку, якщо дозволяють студенту піднятися на більш високий рівень в своєму інтелектуальному розвитку. У зв’язку з цим, система багатоваріантних занять, коли більш здібним студентам видаються складніші завдання, а менш здібним — менш складні, виявляється недостатньо ефективною тому, що вони одержують завдання, відповідні їхньому сьогоднішньому рівню і не можуть піднятися на сходинку вище в своєму інтелектуальному розвитку. Більш доцільно давати студентам задачі, дещо перевищуючі актуальний рівень їх інтелектуального розвитку. Для вирішення таких задач студентам може бути потрібна допомога викладача. При цьому допомога повинна бути диференційованою: студентам з високим рівнем розвитку слід допомагати мінімально, з середнім рівнем розвитку — дещо більше, а з низьким рівнем розвитку — максимально.

Допомога з боку викладача повинна полягати в роз’ясненні деяких положень в умові задачі і постановці навідних питань, що направляють хід думки студентів у потрібне русло. Реалізувати викладені вище положення можна через групові форми навчання, при якій учбова група ділиться на три підгрупи з урахуванням рівня інтелектуального розвитку студентів. У першу підгрупу можуть бути об'єднані студенти з високим рівнем розвитку, в другу — з середнім рівнем, в третю — з низьким рівнем розвитку.

По-друге, запропоновані підходи організації практичних занять відповідають багаторівневій системі навчання у вищій професійній школі. Тут слід зупинитися на двох рівнях. Перший рівень — це традиційні практичні роботи, виконувані для даної дисципліни в строгій відповідності з робочою програмою курсу на учбовому устаткуванні, спеціально призначеному для цієї мети. Така форма навчання може лежати в основі підготовки бакалавра техніки. Другий рівень — учбово-дослідницькі роботи, мета яких навчити студентів проводити самостійну роботу з тієї або іншої тематики наукових методів теоретичного і експериментального досліджень. Цей метод навчання, не виключаючи можливості його використовування на бакалавраті, найбільш ефективний на більш високих ступенях навчання при підготовці магістрів, інженерів-дослідників, а також при перепідготовці фахівців [40, С. 8].

Практична підготовка студентів найперше пов’язана з цілями трудового виховання, від «стовбуру» якого відходять цілі інших напрямів — морального, розумового, фізичного, естетичного тощо. Це конкретизується системою завдань практичного навчання, основними з яких є:

оволодіння професійними знаннями, уміннями і навичками, культурою розумової і фізичної праці;

формування соціальних мотивів позитивного і творчого ставлення до майбутньої фахової діяльності;

вироблення високих моральних якостей: працьовитості, відповідальності, цілеспрямованості, підприємливості, діловитості, чесності, ощадливості, практичності, хазяйновитості;

розвиток економічного мислення, навичок економічного аналізу.

Процес практичної підготовки спеціалістів-аграрників забезпечується відповідними методами та прийомами практичного навчання.

Варто додати, що метод практичного навчання є складовою дидактичної категорії методу навчання і виокремлюється за ознакою «мета». А. Мельничук у цьому аспекті доречно зазначає, що виділення методів практичного навчання досить умовне, оскільки з методами теоретичного навчання вони мають багато спільного — джерела знань, спільна діяльність педагога і студента тощо. Слід підтримати думку вченої про те, що означені методи в більшості використовують рухові процеси, вони спрямовані на оволодіння студентами найбільш доцільними трудовими діями, прийомами, операціями трудового і виробничого процесу в цілому. Окрім того зазначимо, що методи практичного навчання, на нашу думку, виділені досить умовно і функціонують у тісному безперервному зв’язку з теоретичними способами навчальної діяльності, а співвідношення між цими категоріями слід розглядати за аналогією відношень між «знаннями» і «уміннями».

Практика студентів як форма навчання є обов’язковою для вищих професійних учбових закладів і передбачає отримання студентами професійних умінь і навичок встановленого кваліфікаційного рівня. Практична підготовка студентів здійснюється на кращих сучасних підприємствах і організаціях різних галузей виробництва, науки, охорони здоров’я, культури, торгівлі і управління. Практика організовується в умовах професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача вузу і фахівця в даному напрямі.

Таким чином, ми визначили такі умови практичного навчання: організація оволодінням необхідними пізнавальними уміннями та навичками для засвоєння знань в натуральному вигляді; організація безперервного контролю знань як засобу залучення до систематичної навчальної діяльності; створення у процесі практичного навчання виробничих ситуацій; застосування на лабораторних заняттях та навчальній практиці адекватних навчальним цілям форм організації праці студентів; забезпечення адекватності навчально-матеріальної бази змісту практичного навчання.

1.2 Форми та методи практичного навчання

У нашій дипломній роботі до методів практичного навчання віднесено: пояснення, розповідь, бесіду, демонстрування, ілюстрування, самостійне спостереження, вправи, самостійне виконання виробничих завдань, лабораторний метод, виробничо-практичний метод.

Охарактеризуємо означені методи практичного навчання із зазначенням їх характерологічних особливостей.

Пояснення — словесний, науково обґрунтований, доказовий виклад навчального матеріалу із застосуванням практично-наслідкових зв’язків, аналіз властивостей, причин, співставлення, порівняння і висновки.

Розповідь — це словесний, образний, оповідний опис предмета, явища чи процесу.

Самостійна робота як метод практичного навчання сприяє виробітку в студентів умінь орієнтуватися у виробничо-технічній документації та довідковій літературі за спеціальністю, уявити трудові процеси, технологію виробництва сільськогосподарської продукції загалом. Оволодіння майбутніми аграрниками таким досвідом не тільки сприяє раціональній організації праці, підвищенню її продуктивності, а й розвиває такі якості особистості, як пізнавальна самостійність, професійна мотивація, компетентність тощо. Практичні завдання, що передбачають самостійну роботу студентів із виробничо-технічною документацією та довідковою літературою повинні поступово ускладнюватися відповідно до логіки оволодіння студентами майбутнім фахом.

Бесіда — усний виклад навчального матеріалу у вигляді запитань та відповідей. Ці методи усного викладу спрямовані на ознайомлення студентів з тим, що йому потрібно виконати, які матеріали чи інструменти використати, як спланувати свої практичні дії. До того ж, ці методи водночас є способами діяльності студента під час виконання майбутньої роботи. Без цих методів студенту неможливо осмислити майбутню трудову діяльність, спланувати, уявити та зкоригувати свої практичні дії. Варто зазначити, що без цього майже неможливо ознайомитися з передовим виробничим досвідом, оволодіти новим, ефективним прийомом виконання трудової операції.

Демонстрування й ілюстрування у практичному навчанні мають відмінність від теоретичного навчання в тому, що тут здійснюється показ предметів, об'єктів у аспекті трудових дій, необхідних для отримання продукту праці. У свою чергу самостійне спостереження, як метод навчання, передбачає формування в студентів умінь складати плани трудових процесів і операцій, використання матеріалів, інструментів, машин тощо. Воно спрямоване на формування умінь аналізувати, порівнювати, узагальнювати те, що спостерігається. Наприклад, виконання будь-якої технологічної операції вирощування сільськогосподарських культур (оранка, боронування, посів, підживлення, збирання врожаю) студентом починається з того, що він повинен побачити, як кваліфікований працівник (майстер, інструктор та ін.) готує агрегат, здійснює під'їзд до поля, розпочинає роботу, які прийоми використовує в її процесі тощо. І лише після спостереження (організованого, з аналізом та висновками) він може самостійно виконувати перші спроби.

Демонстрація способів виконання прийомів, операцій, процесів використовується викладачем (майстром, інструктором) для формування у студентів умінь і навичок розподіляти м’язові та розумові напруження під час виконання окремих елементів трудових процесів. Студенти оволодівають навичками розподілу уваги між положеннями покажчиків на приладах, уміннями керувати своєю поставою, узгодженого руху ніг і рук під час керування машинами чи агрегатами тощо.

Дослідники методів навчання зазначають, що для формування стійких умінь, навичок професійної праці у навчально-виховному процесі доцільно застосовувати вправу — свідоме багаторазове виконання подібних дій з метою оволодіння ними чи їх удосконалення. Зазначимо, що у практичній підготовці студентів вправи виступають джерелом знань, засобом оволодіння уміннями і навичками; способом організації і управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів, однією з форм прояву методів практичного навчання; способом стимулювання, мотивації ефективного оволодіння студентом майбутнім фахом; засобом зв’язку теорій з практикою, контролю за фаховою підготовкою тих, хто навчається.

Принагідно додамо, що за характером умінь і навичок, які необхідно виробити у студентів, розрізняють вправи усні, письмові, графічні та технічні. Організацію проведення вправи може бути умовно розподілено на такі етапи: перший етап — викладач чи майстер, спираючись на сприйняті й осмислені студентами знання, пояснює їх мету, завдання тренувальної діяльності; другий етап — показ педагогом, як треба виконувати ту чи іншу вправу; третій етап — попереднє відтворення студентами дій із застосування знань на практиці чи оволодіння професійними навичками; четвертий етап — наступна тренувальна діяльність; п’ятий етап — контрольно-оцінювальний: висновки, узагальнення, оцінювання виконаної роботи. У процесі дослідно-експериментальної роботи ми зробили висновок, що ефективність вправи як методу практичного навчання детермінована саме дотриманням послідовності означених етапів вправи.

Дуже часто дослідники основ практичного навчання лабораторний метод відносять до загальнодидактичних методів, а не до методів практичного навчання. На наш погляд, цей метод притаманний практичному навчанню, оскільки лабораторний метод якраз і започатковує оволодіння студентами практичними навичками роботи з лабораторним устаткуванням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальної роботи в конкретній предметній галузі. На це вказує і значення слова лабораторний (від лат. Labor — праця, труд; Laboro — трудитися, долати утруднення, труднощі). Лабораторний метод реалізують на лабораторних заняттях.

Метод самостійного виконання виробничих завдань і виробничо-практичний метод дуже схожі за організацією, але все ж мають певні відмінності. Перший застосовується на виробничій базі сільськогосподарського технікуму чи коледжу, другий — під час роботи безпосередньо на виробництві. Самостійне виконання виробничих завдань використовується з метою формування раціональної організації праці, підвищення її продуктивності [1, С. 25].

Метод самостійного виконання виробничих завдань передбачає декілька етапів: планування роботи студентом; підготовка робочого місця; підбір обладнання, інструментів, матеріалів; вибір раціональних прийомів виконання практичних дій, операцій, трудового процесу загалом; виконання практичного завдання; контрольне оцінювання результатів роботи.

Виробничо-практичний метод, на відміну від інших методів навчання, має безпосередній вихід у промислове і сільськогосподарське виробництво з метою створення реальних цінностей.

Методи практичного навчання мають безліч форм прояву під час підготовки студентів-аграрників. Їх розрізняють за двома ознаками: за навчальними предметами; за характером і результатами діяльності студентів.Виробничо-практичний метод передбачає участь студентів у виконанні планових завдань у сільськогосподарських підприємствах і організаціях, а також фермерських господарствах. Це сприяє формуванню організаторських, підприємницьких, економічних, фахових умінь і навичок майбутніх молодших спеціалістів техніко-технологічного спрямування.

Методи практичного навчання, які характеризують внутрішню сторону оволодіння студентами професійними знаннями, уміннями та навичками, конкретизуються формами організацій практичного навчання. Єдність методів і форм навчання, крім цього, розглядається як закономірність навчання.

У нашому дослідженні під формами (forma — лат. устрій, зовнішність) практичного навчання ми розуміємо зовнішнє вираження узгодженої діяльності викладача (майстра) і студентів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. Отже, форми практичного навчання характеризують зовнішній аспект навчальної взаємодії: кількість студентів, місце і тривалість практичного навчання, особливості спілкування педагога і студентів тощо.

За кількістю студентів розпізнають індивідуальну та групову форми практичного навчання. За характером взаємодії - фронтальну та ланкову або індивідуально-циклову форми виконання навчально-практичних робіт.

Індивідуальна форма практичного навчання застосовується під час навчання студентів керування тракторами і комбайнами, роботи на машинно-тракторних агрегатах. При цьому створюються найкращі умови для індивідуального вправляння, врахування індивідуальних особливостей кожного студента, дотримання практикантами правил техніки безпеки. Але за індивідуальної форми навчання витрачається значна кількість паливно-мастильних та інших матеріалів, задіяно водночас багато майстрів-інструкторів. Крім цього, зазначена організація практичного навчання потребує досить значної кількості навчальних годин для відпрацювання студентами одних і тих самих вправ чи дій.

Фронтальна форма виконання практичних робіт характеризується тим, що студенти групи водночас виконують однотипні вправи чи операції, використовуючи для цього однакові інструменти, машини чи апарати. За такої організації практичного навчання проводиться колективний інструктаж із техніки безпеки, створюються сприятливі умови для контролю та оцінювання навчальних досягнень, спостерігається взаємодопомога, взаємовиручка, взаємоконтроль між студентами. Учені справедливо зазначають, що ця форма практичного навчання ефективна під час навчання студентів роботи на машинно-тракторних агрегатах у період сезонних робіт (оранка, сівба, міжрядний обробіток тощо), коли практичне навчання проходить у сільськогосподарському підприємстві [44, С. 27].

Поряд з позитивними сторонами фронтальної форми практичного навчання слід вказати і на її недоліки. Це, в першу чергу, потреба великої кількості однотипних робочих місць, низький коефіцієнт використання засобів навчання (робочих місць), постійна їх заміна перед кожною новою темою тощо.

Ланково-циклова форма виконання практичної роботи студентів найбільш ефективна за операційно-комплексної системи навчання. За цієї організації академічна група поділяється на п’ять-сім ланок. Кожна з них виконує навчально-виробничі завдання, послідовно переміщуючись за спеціалізованими дільницями. Навчально-виробничі завдання для студентів вибирають таким чином, щоб вони були близькі за складністю, подібні за технологією, мали закінчений характер. Наприклад, для майбутніх молодших спеціалістів з механізації сільського господарства для виконання пропонуються такі роботи: ремонт деталей слюсарними засобами; механічна обробка деталей на верстатах; наплавлення, нарощування і зварювання деталей; складання, облаштування та вирощування двигунів; технічне обслуговування і ремонт двигунів тощо. Під час застосування групової форми навчання використовується ланково-циклова форма виконання практичних робіт, що дає змогу краще й ефективніше використати навчальний час і засоби.

В аграрних вищих навчальних закладах наразі дуже важко відбувається процес переходу на лекційно-семінарську систему організації навчання. Відомо, що за означеної системи виклад навчального матеріалу здійснюється на лекціях, а на семінарських, лабораторно-практичних заняттях закріплюються знання, формуються уміння практичного застосування знань, виконується контроль та оцінювання навчальних досягнень студентів. Слід зазначити, що до застосування в технікумах і коледжах лекцій навчальні заклади не були готові. Викладачі щоденно працювали лише з однією групою, проводячи різнотипні заняття (вивчення нового матеріалу; вдосконалення знань, умінь і навичок; узагальнення і систематизація; контроль і корекція знань, умінь і навичок; комбіновані заняття). Педагогічним працівникам виявилося дуже важко побороти «урочні» стереотипи, оволодіти лекційною методикою. Перед адміністрацією постала не менш складна проблема — де проводити лекції, в яких аудиторіях, як їх оснастити?

Зважаючи на те, що означені проблеми не входять до завдань нашого дослідження, зупинимося на конкретних формах організації практичного навчання студентів в умовах лекційно-семінарської системи навчання.

У цьому аспекті А. Мельничук справедливо зазначає, що лабораторно-практичні заняття забезпечують перший етап формування умінь і навичок студентів за фахом.

Лабораторне заняття — форма навчального заняття, під час якого студент за керівництва викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою проведення експериментальних досліджень у поширеній предметній галузі. У «Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», крім того, зазначається, що практичне заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань.

Невід'ємною складовою частиною процесу підготовки фахівців у аграрних вищих навчальних закладах є практика студентів. Її мета — оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професійної діяльності, формування в них професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати у практичній діяльності.

У «Положенні про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України» зазначено, що залежно від конкретної спеціальності чи спеціалізації практика може бути: навчальна, технологічна, експлуатаційна, конструкторська, педагогічна, економічна, науково-дослідна тощо.

Розглянемо організаційні аспекти проведення основних видів практики в аграрних вищих навчальних закладах — навчальну, виробничо-технологічну та виробничу переддипломну.

До навчальних практик студентів належать: практичне навчання студентів робочих професій; навчальна практика з окремих навчальних дисциплін; комплексна навчальна практика.

Навчальна практика з дисципліни проводиться в лабораторіях навчального закладу, навчально-виробничих майстернях, ветеринарних клініках, інколи на сільськогосподарських підприємствах.

Мета такої практики передбачає оволодіння студентами системою умінь і навичок з конкретної навчальної дисципліни. Для цього академічна група поділяється на дві підгрупи. Керує такою практикою викладач, який проводив теоретичні заняття.

У більшості випадків навчальна практика з дисципліни організовується після того, як студенти засвоїли необхідний теоретичний матеріал. Інколи залежно від матеріально-технічної бази навчального закладу, особливостей дисципліни, кількості студентів тощо, така практика проводиться почергово з теоретичними заняттями впродовж семестру чи навіть навчального року.

Комплексна навчальна практика зазвичай проводиться на виробництві. Вона відрізняється від предметної навчальної практики тим, що практичні роботи, які виконуються студентами, передбачають використання знань із кількох дисциплін. У процесі виконання комплексних завдань студенти оволодівають первинними професійними уміннями і навичками, розвивають здібності застосовувати системні знання на практиці.

Після закінчення терміну навчальної практики (як з дисципліни, так і комплексної) студенти звітують про виконання програми та індивідуальних завдань. Комісія, що призначається заступником директора навчального закладу, приймає залік у студентів. Результати вносяться до заліково-екзаменаційної відомості та залікової книжки студента.

Доцільність оволодіння студентами робочими професіями обумовлена вимогами до підготовки фахівця того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня. Наприклад, молодший спеціаліст із спеціальності 5.91 902 «Механізація сільського господарства» повинен уміти:

працювати на ремонтно-технологічному обладнанні, що використовується для слюсарної, механічної і ковальської обробки металів, зварювання, наплавлення та нарощування деталей, а також виконувати операції щодо діагностування, обслуговування та ремонту машин і обладнання, технологічної наладки машинно-тракторних агрегатів та обладнання тваринницьких ферм і ремонтно-обслуговуючих майстерень;