Тема вічних мук в сучасному християнстві

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Історико-культурний аналіз об’явлення 14: 10−11
• 1.1 Авторство книги Об’явлення
• 1.2 Місце і час написання
• 1.3 Адресат
• 1.4 Історичне значення терміну «геєна»
• 1.5 Висновки до розділу 1
• Розділ 2. Лексико-синтаксичний аналіз об’явленння 14: 10−11
• 2.1 Чотири вирази, які, ніби-то, вказують на вічні муки
• 2.2 Паралель Об’явлення 14: 10−11 з Ісая 34: 9−10
• 2.3 Висновки до розділу 2
• Розділ 3. Літературний аналіз об’явленннЯ 14: 10−11
• 3.1 «Ні вдень, ні вночі»
• 3.2 Пити вино Божого гніву
• 3.3 Вогонь і сірка
• 3.4 Дим мук підійматиметься аж навіки віків
• 3.6 Висновки до розділу 3
• Розділ 4. Теологічний аналіз об’явленння 14: 10−11
• 4.1 Справедливість Божа
• 4.2 Висновки до розділу 4
• Розділ 5. Гомілетичний аналіз об’явленння 14: 10−11
• 5.1 До чого призводить неправильне розуміння Об’явлення 14: 10−11
• 5.1.1 Спіритизм
• 5.1.2 Чотири категорії ошуканих
• 5.1.3 «Свята інквізиція»
• 5.2 Аргументи тих, хто є прихильником вічних мук і контраргументи щодо цього
• 5.3 Висновки до розділу 5
• Загальні висновки і заключення
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність проблеми сьогодення щодо теми вічних страждань полягає в тому, що сучасне християнство приймає доктрину вічних страждань в пекельному полум'ї за істину, незважаючи на те, що ця доктрина по своїй природі є антибіблійною і несе з собою багато негативних наслідків.

Постановка проблеми. Відомий християнський письменник Джош Макдауел у своїй книзі «Обманщики» описує різного роду культи, що існують сьогодні в нашому світі, такі, наприклад, як Харе Крішна, церква Злуки (муністи), трансцендентальна медитація, теософія та ін. Останніми в цьому списку він перераховує Церкву християн адвентистів сьомого дня. Одним з критеріїв, за якими автор зараховує адвентистську церкву до числа настільки суперечливих істині культів, є те, що адвентисти вірять у повне «знищення неправедних замість вічного покарання у пеклі» .

Чи дійсно вчення про відсутність вічних мук у пеклі, що проповідують адвентисти, є антібіблійним? І звідки взагалі взялося поняття вічних мук? На ці питання ми зможемо знайти відповідь, досліджуючи біблійний уривок з книги Об`явлення 14: 10−11. Чи справді в цьому уривку мова йде про ніколи не припинні муки в пекельному полум'ї, — вченні, в яке вірять сотні тисяч християн, або ж тут йдеться про щось інше? Ми побачимо, як поверхневе, без ретельного аналізу читання Об`яв.14: 10−11 призводить не вдумливого читача до спотвореного розуміння біблійних істин про природу людини, про стан померлих і про характер вічного люблячого Бога.

Об'єктом дослідження є доктрина про «вічні муки, — ідея, яка стала популярною серед сучасних християнських церков, і яка включає в себе такі поняття, як пекло, нескінченні страждання грішників, вічне покарання.

Предметом дослідження даної курсової роботи є уривок з книги Об’явлення 14: 10−11. «Книга Апокаліпсис або Книга пророка Йоанна є однією з найбільш яскравих і таємничих книг Біблії. Вона включає в себе теми боротьби сил зла з силами добра, в центрі якої знаходиться вірний Божий народ — так званий Залишок, Другого Пришестя Ісуса Христа, Божого праведного суду, Тисячолітнього царства. І над усім цим височіє величний образ піднесеного Христа — Агнця Божого, що звільняє від гріха і припиняє всяке посягання на Його владу». Слід зауважити, що серед тем, які повстають перед нами в Об`явлені, однією з найбільш захоплюючих є тема вічної долі грішника і праведника. Передаючи Божу звістку, пророк використовує колоритну, насичену образами мову. Так, практично в самій середині книги Об`явлення, в 14 розділі, з 10-го по 11-й вірші, згадується про покарання, яке спіткає кожну людину, яка відкидає Бога. Саме тут найбільш яскраво представлена тема вічних мук у пеклі, що породжує різні, діаметрально протилежні і вкрай суперечливі тлумачення.

Метою даного дослідження є, перш за все, виявлення справжнього змісту того, що записано в досліджуваному нами уривку. У той самий час, провівши ретельний аналіз Об`яв. 14: 10−11 ми зможемо досягти ще однієї, більш актуальної для сучасного християнина мети: розкриття наболілої теми вічних мук.

доктрина християнство біблійний теологічний

Розділ 1. Історико-культурний аналіз об’явлення 14: 10−11

В історико-культурному аналізі ми дамо відповіді на такі запитання, як авторство книги Об’явлення, час її написання, кому в першу чергу була адресована ця книга і чи має написане в ній якесь відношення до нас.

1.1 Авторство книги Об’явлення

Для нас є дуже важливим визначити, хто насправді був автором книги Об`явлення, тому що якщо це був один з апостолів Ісуса Христа, то він має знати істину про покарання грішників «з перших вуст» — те, шо про це говорив Сам Ісус Христос.

Як стверджує Біблійний словник Нюстрема, «автором цієї книги був євангеліст Йоанн, що підтверджують Іустин Мученик, Іриней і багато наступних свідків. Щодо часу її написання Іриней говорить: „Вона з’явилася нещодавно, майже в наш час, в кінці царювання Доміціана“. (Цей імператор царював 81−96 рр. По Р. Хр.)» .

Цієї ж думки дотримується і Геллей у своєму біблійному довіднику: «Від днів апостолів і на думку багатьох віруючих, встановлено, що апостол Йоанн,» улюблений учень", найбільш близький із земних друзів Ісуса, який написав Святе Євангеліє від Йоанна, є автором книги Об`явлення (1: 1,4,9; 22: 8; Йоан.21: 20,24). Припущення, очевидно, зроблене з метою дискредитувати цієї книги, що нібито, автором її був інший Йоан, але це не має підстави" .

1.2 Місце і час написання

Час і місце написання книги Об`явлення мають велике значення, тому що це вплинуло на стиль написання цієї книги.

" Місцем, де було записано Об`явлення, названий маленький острів Патмос, що лежить недалеко від південно-західного. узбережжя Середземного моря (Об.1: 9). Іван був засланий туди за своє свідоцтво про Ісуса — Євангеліє. Ймовірно, він був засуджений до каторжних робіт на копальнях. Перебуваючи в такому важкому становищі, Іван у своїх видіннях отримав від Господа і підтримку, і особливе доручення. Іриней повідомляє, що це відбувалося в кінці царювання Доміціана (81−96 рр. по Р. Х.). Ймовірно, Іриней отримав ці відомості від Полікарпа, котрий особисто знав Івана. Положення всередині тих церков, про яких йдеться в Об.2: 3, історично підтверджується іншими джерелами. Природно, у молодих церков існували свої труднощі і проблеми (пор.1Кор; 2Кор; Гал), але втрата «першого кохання» (Об.2: 4), духовна смерть при начебто збереженні життя (Об.3:

1), інертність і самовдоволення (вірші 16,17) відносяться все-таки до тих явищ, які більш властиві другому поколінню віруючих, ніж першому. Згадка про гоніння на християн (Об.1: 9; 2: 9,10,13, порівн. 17: 6) також найбільш відповідає часу Доміціана, оскільки до нього, за Нерона, відбувалися лише локальні і короткочасні переслідування" .

1.3 Адресат

Нам важливо знати також і те, кому була адресована книга Об`явлення, бо якщо ця книга була написана не тільки для якоїсь однієї конкретної церкви минулого, але і для всіх сучасних церков, то це має для нас велике значення.

" Безпосереднє місце призначення цієї книги майже не викликає сумніву, так як вона точно була адресована азійським церквам, згаданим в 2 і 3 розділах, але не всім християнським церквам у цій провінції, тому що в I столітті християни безсумнівно існували в Троаді (Дії 20: 7 і далі), Гієраполі і Колосах (пор. Кол.2: 1; 4: 13, 16) і майже точно в Траллі і Магнезії, так як на початку II століття Ігнатій посилає їм свої листи. Яким же принципом керувався Йоанн у своєму виборі церков? Звичайно не в силу їх державної ваги, хоча перші три займали високе положення, тому що включення таких маленьких міст, як Тіятира і Філадельфія, і виключення значно більших міст свідчить проти принципу державної важливості.

На думку В. М. Рамсея вибір церков був обумовлений великою окружною дорогою, яка їх пов’язувала і тому давала можливість розповсюдити листи по всій провінції. Порядок їх згадки вказує на шлях, яким ішов посильний з книгою. Це припущення дуже переконливо, але не можна випускати з уваги, що Іван пише своє послання як пряме одкровення, безпосередньо отримане від Господа, і тому можна припустити, що це були церкви, про які він особливо дбав і за які ніс особливу відповідальність перед Господом. Деякі не відносять їх до «подорожніх записок», так як книга звернена до «Ангелів» церков, а не до самих церков, що в такому Писанні не дивно. Однак листи настільки явно пов’язані з історичними обставинами, що ніяк не можна припустити, що Іван не хотів, щоб кожна церква прийняла до відома звернене до неї послання. І Рамсей ясно показує, що кожен лист не тільки задовольняє потреби церков, але і відображає їх географічне місце розташування.

Тому можна вважати, що в усій книзі письменник перш за все думає про безпосередні потреби азійських церков, але також і передбачає, що благовістя про торжество християнства над протиборчими силами зла отримає набагато більше поширення. І важко не побачити, що він припускав поширення своєї книги серед більш широкого кола християн за межами названих семи церков. Раннє посвідчення книги показує, що це дійсно так і сталося" .

" Що Бог відкрив апостолу? Те, чому слід відбутися незабаром. Багато подій торкнуться Церкви того часу і Церкви майбутнього, особливо в кінці історії цього світу. Іван побачив небезпеки і боротьбу, конфлікти і перемоги. Він побачив остаточне звільнення решти народу Божого і отримав особливі вістки, що допомагають людині приготуватися до повернення Христа.

Бог відкрив майбутнє в «картинах», немов гортаючи альбом з фотографіями, і дозволив Йоану побачити в драматичних і реальних символах основні етапи історії християнської Церкви та розвитку разючих подій останнього часу" .

Тепер, ознайомившись з контекстом книги Об`явлення в цілому, зосередимо свою увагу на більш поглибленому дослідженні обраного нами уривка з цієї книги.

1.4 Історичне значення терміну «геєна»

" Хотілося б коротко зупинитися на виразах «будуть вони день і ніч на вічні віки «і «підуть на вічную муку», в оригіналі - «покарання», які були вжиті саме в алегоричному плані. Це висловлювання Христа було породжене наявністю одного страхітливого «наочного посібника», яке використовував Ісус під час і до місця. Тут хочеш не хочеш у людей прокидалися дрімаючі думки і почуття, завдяки чому істина про спасіння все ж досягала своєї мети.

В околицях Єрусалиму, з південного боку, розташовувалася так звана долина синів Енномових або Тофед. Вона користувалася поганою і зловісною славою. За днів царювання нечестивих Юдиних царів у цій долині відбувалися страшні речі: відступивші від істинного Бога ізраїльтяни брали культ Ваала, Астарти, Молоха та інших ідолів, де обов’язковим актом цих огидних обрядів було принесення в жертву живих дітей через спалення; крім цього, там же існувала і храмова проституція, де чоловіки й жінки вступали в інтимні стосунки з жерцями і жрицями обох статей. Це представляло суцільне неподобство, що призводило до морального і розумового отупіння людей. Так що не дивуйтеся тому, що Ісус вдавався до таких сильних образів і виразів, і вони годилися саме у причтах. Про це дивне місце написано в пророка: «І влаштували висоти Тофета в долині синів Енномових, щоб спалювати синів своїх і дочок у вогні, що Я (Господь) не наказував, і що на серце Мені не приходило» (4 Цар.23: 10; Єр.9: 5; Єр.7: 31).

За днів Христа це похмуре місце стало міським звалищем, туди виносили нечистоти, сміття, трупи тварин, там же ховали бездомних бродяг, вічно горів вогонь, розносився сморід, дим, постійне гниття, царство черв’яків. З назви енном воно поступово трансформувалося в слово «геєна», що найкраще асоціювалося у свідомості образів і «наочних посібників» мимоволі спонукало темних людей до протверезіння.

" Gehenna" - це слово ототожнюється з вогненим судом. Воно має дуже цікаву історію, що відводить нас до Старого Завіту. У стародавні часи невелика долина на південній околиці міста Єрусалиму належала Гінномовим синам. Нечестивий цар Ахаз проводив у цій долині огидне і брудке ідолослужіння. Про це йдеться:". і він не робив угодного в очах Божих. і навіть зробив литі статуї Ваалів, і він кадив у долині синів Сина, і проводив синів своїх через вогонь, за гидотою тих народів, яких вигнав Господь «(2 Хр.28: 1−3).

Також нечестиво діяв і цар Манасія (2Пар.33: 6). Наступний цар Йосія, який був на боці Бога, вів боротьбу з язичницькими гидотами. Він перетворив споруджені навколо Єрусалиму ідольські вівтарі в купи руїн (2Цар.23: 5,10). Після цього в долині Єном протягом століть спалювалося сміття, нечистоти і покидьки. Тут також віддавалися вогню трупи злочинців. Дим, який можна було бачити з Єрусалиму, піднімався день і ніч до неба. Ця долина «Gehinnom» (Єном) з часом отримала назву як місце, де нечестиві за допомогою вогню будуть покарані - «Gehenna» (геєна, пекло) (див. Zeller, Біблійний настільний словник, стор.347).

Долина Єном, що лежить поза міста Єрусалиму, стала символом майбутнього місця покарання. Це приводить нас до розуміння того, що Біблія має на увазі під цим вогнем, який буде запалено Богом після тисячі років на цій землі для того, щоб покарати безбожних, які будуть відроджені для суду. Безбожні, які названі в Об`явленні «інші», будуть відроджені через тисячу років після Другого пришестя Ісуса Христа, щоб отримати заслужене покарання: «А інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років.» (Одкр. 20: 5).

" якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників «(Євр.10: 27).

" І смерть і пекло вкинені в озеро вогняне. Це — смерть друга «(Об`яв. 20: 14).

" А лякливим, і невірним, і мерзким, і вбивцям, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всіх брехунів — доля в озері, що горить вогнем та сіркою; це — друга смерть «(Об`яв.21: 8)» .

1.5 Висновки до розділу 1

" Істина Божа проголошувалася в різні історичні епохи, різними особистостями, у різному культурному оточенні. Серед письменників Біблії були видатні мислителі, керівники, пастухи, рибалки, митарі, священики та ін, але вони знаходилися під керівництвом «єдиного пастиря», і у всій Біблії відчувається єдина спрямованість та ідея. Тому Біблія сприймається як одне ціле, нероздільне. Вони проголошували Божественну істину в контексті тієї епохи та культури, частиною якої вони були" .

Розділ 2. Лексико-синтаксичний аналіз об’явленння 14: 10−11

У лексико-синтаксичному аналізі ми подивимось на деякі незрозумілі слова з вибраного нами біблійного уривка, розберемо чотири вирази, які зустрічаються в цьому уривку і які вважають «важкими» місцями Біблії. Крім того, ми з’ясуємо, як такі слова, як «вічний» використовуються в інших уривках Біблії.

2.1 Чотири вирази, які, ніби-то, вказують на вічні муки

Даний уривок з книги Об`явлення цікавить нас з тієї причини, що в ньому містяться висловлювання, які нібито вказують на вічні муки тих, хто відвернеться від Бога:

буде пити вино люті Божої, вино незмішане в чаші гніву Його;

буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем;

дим їхніх мук буде сходити аж на віки віків;

не матимуть спокою ні вдень, ні вночі.

І, як вже було сказано, для поверхневого читача цей вірш є ґрунтом для поспішних висновків про долю нечестивих. Давайте ж підійдемо до цього «важкого» місця Святого Письма з неупередженої позиції глибокого дослідника. Нам необхідно зрозуміти біблійне застосування виразів «вічно», «вічність», «невгасимий» і т.п. У єврейському тексті Старого Заповіту для вираження слова «вічно» стоїть слово «olam», а в грецькому оригіналі Нового Заповіту «вічність» позначається словом «aion» і як прикметник — «aionios». У всій Біблії ці слова зустрічаються 541 разів.

У різних словниках слово «aion» має цілий ряд значень. «Aion» і «aionios» застосовуються як іменник і прикметник для наступних визначень часу: тривалий період часу, доісторичний час, час глибокої давнини (Деян.15: 18), жодного разу, ніколи, кінець (наприклад, світового часу, часу жнив), протягом життя або покоління майбутньої або минулої епохи, постійно, тривалий час: Вих.21: 5−6;

Вих.29: 9; Повт. Закону 23: 3; 1Цар.1: 22; Йон.2: 7.

2.2 Паралель Об’явлення 14: 10−11 з Ісая 34: 9−10

" Самим очевидним джерелом ідей та образів книги Об`явлення є Старий Заповіт. Найбільше автор використовував Книги пророків Данііла-140, Іезекііля-141 і в меншій мірі Захарії, які дали йому форми для вираження нових апокаліптичних одкровень. Проте він також використовував і інші частини Старого Завіту, зокрема Книгу пророка Ісаї (слів з якої набагато більше, ніж з будь-якої іншої), Книги пророків Єремії, Йоіла і Вихід (у паралелях з лихами). І дійсно, з 404 віршів у всьому Об`явленні тільки в 126 немає посилань на Старий Заповіт.

Однак, слід зауважити, що письменник ніде не цитує його, і навіть там, де його мова наслідує старозавітню, він рідко вживає його дослівно. Це не свідома побудова старозавітного матеріалу в мозаїчній формі. Швидше мова Старого Завіту такою мірою сформувала думку письменника, що він не може писати, не відбиваючи його" .

Напевно будь-який вдумливий і добре знайомий зі Старим Заповітом читач помітить, що книга надзвичайно насичена старозавітними темами і образами. Однак автор, як це вже було зазначено вище, досить своєрідно використовує цей матеріал. Він жодного разу дослівно не цитує Старий Заповіт; то в одному, то в іншому місці, словом, фразою або ідеєю він ніби натякає, дає алюзію на нього. Однією з таких алюзій є алюзія з книги Об’явлення 14: 10−11 на Ісая 34: 9,10.

Подивимося тепер на зв’язок Об`явл. 14: 10−11 з Іс.34: 9,10.

Об`явл. 14: 10−11: «10 той буде пити вино люті Божої, вино незмішане в чаші гніву Його, і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем, 11 і дим їхніх мук підійматиметься вічні віки, і не матимуть спокою ні вдень, ні вночі ті, хто поклоняються звірині та образу її, і приймають знамено ймення його» .

Бачимо паралель з Іс.34: 9,10:

" 9 І перетворяться річки його в смолу, і прах його — у сірку, і буде земля його палаючою смолою:

10 не буде гаснути ні вдень, ні вночі; вічно буде дим його підійматися, від роду в рід опустошений буде, на віки віків не перейде по ній «:

1. Не матимуть спокою ні вдень, ні вночі = не будуть гаснути ні вдень, ні вночі.

2. Дим мук підійматиметься на віки віків = вічно буде дим її.

3. Буде мучений в огні й сірці = перетворяться річки його в смолу, і прах його — у сірку, і буде земля його палаючою смолою.

" При тлумаченні тексту потрібно проводити розходження між звісткою і засобом її передачі. Метафори служать для передачі певної вістки, але вони не сама звістка. Тобто, даючи тлумачення вкрай символічних образів пекла, ми повинні прагнути зрозуміти звістку, а не сприймати образи як буквальний опис реальності" .

2.3 Висновки до розділу 2

Таким чином, провівши лексико-синтаксичний аналіз, ми побачили, що «зазначені на сторінках Писань картини «пекла «або «лісовики», «провидіння» і тому подібне — це відгомін світоглядів народів, що оточували землю євреїв, які сприймали ці «вітри вчення». Ці образи пророки, апостоли й Сам Христос нерідко використовували в своїх настановах у вигляді алегорій і причт, маючи на увазі розумову відсталість людей. І це закономірно, тому що Біблія — книга Загальнолюдська, в ній задіяний весь світ. Але викладаючи суто біблійне вчення, письменники Біблії говорили і писали ясно, доступно і конкретно» .

Розділ 3. Літературний аналіз об’явленннЯ 14: 10−11

В літературному аналізі ми з’ясуємо, до якого жанру літератури відноситься книга Об’явлення і те, як це впливає на зміст досліджуваного нами уривку з чотирнадцятого розділу цієї книги. Ми прийдемо до висновку, що літературний стиль написання має дуже великий вплив на зміст, а також на тлумачення цього змісту.

3.1 «Ні вдень, ні вночі»

" Ця фраза (Об'явл. 14: 11) тлумачиться традиціоналістами, як опис вічних мук у пеклі. Проте вона означає безперервність, а не вічне продовження дії. Йоан використовує той самий вираз «день і ніч» для опису тварин, які прославляють Бога (Об'явл. 4: 8); мучеників, службовців Богу (Об'явл. 7: 15), сатани, що звинувачує братів (Об'явл. 12: 10) і лжетроїці, яка мучиться в озері вогненому (Об'явл. 20: 10). У кожному випадку проводиться одна й та сама думка: дія не переривається протягом всього свого терміну. Гарольд Гуіллебод справедливо відзначає, що вираз «не мають спокою ні вдень, ні вночі» (Об'явл. 14: 11)" виразно говорить, що страждання послідовників звіра будуть безперервними весь термін, поки вони тривають, але в самій цій фразі немає нічого, що говорило б про те, що вони будуть тривати вічно" .

3.2 Пити вино Божого гніву

" Злиття чаші Божого гніву — сталий старозавітний символ Божественого суду (Іс.51: 17, 22; Єр.25: 15−38; Пс.59: 5; 74: 9). Бог виливає вино «незбиране», тобто нерозбавлене, забезпечуючи його смертоносний вплив. Пророки користувалися подібною мовою: «Будуть пити, проковтнуть і будуть, як би їх не було» (Авд.1: 16, порівн. Єр.25: 18, 27, 33)" .

Згадка про Божий гнів, що призводить до повного знищення:

Іс.13: 9; Пс.68: 25−26; Іс. Нав.7: 26; Іез.22: 31; Ієз.22: 20; Пл. Ієр.4: 11; Пл. Ієр.2: 4; Ієр.44: 6; Ієр.25: 37,38; Ієр.4: 26; Соф.3: 8; Євр.10: 27.

3.3 Вогонь і сірка

" Доля нечестивих описана в образах самого жахливого суду, який коли-небудь осягав землю, — вони будуть знищені вогнем і сіркою Содому і Гоморри. «І буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та Агнцем» (Об'явл.14: 10). Образ вогню і сірки, які згубили ці два міста, нерідко використовується в Біблії для позначення повного знищення (Іов 18: 15−17; Іс.30: 33; Єз.38: 22; Повт. Зак.29: 23.)" .

3.4 Дим мук підійматиметься аж навіки віків

Цей вираз є літературним прийомом того часу і не слід сприймати його буквально. Наприклад, коли ми говоримо, що збираємося взяти таксі, щоб дістатися додому, то ми маємо на увазі, що за допомогою таксі, яке ми зупинимо на дорозі, ми зможемо доїхати додому. І тому, коли хтось говорить, що збирається взяти таксі, то ми не сприймаємо цей вислів так, ніби він буде намагатися брати це таксі в свої руки і щось з ним робити. Так само, коли ми говоримо, що, наприклад, хтось «врізав дуба», то ми маємо на увазі під цим висловом, що хтось помер. Нікому навіть у голову не приходить приймати цей вислів буквально, уявляти собі людину і дуб, який він з незрозумілих причин «врізав». Так і вираз «дим муки буде сходити аж на віки віків» слід сприймати як ідіому, яка говорить про вічне знищення, яке ніхто не зможе змінити. Вираз «дим їхніх мук сходитеме аж на віки віків» слід розглядати як свого роду ідіоматичний оборот, який має на увазі значення, відмінне від буквального. Але давайте звернемо особливу увагу на слова «навіки вічні», так як у нашому дослідженні вони грають ключову роль. Наприклад, в Ісая 34: 10 сказано про Едом: «вічно буде сходити дим її», але з історії нам відомо, що Едом був знищений раз і назавжди, і дим від нього не тривав вічно.

3.5 «Навіки віків»

У Біблії слова «навіки віків» зовсім необов’язково означають «нескінченно». У дійсності, Біблія використовує цей вираз п’ятьдесят-шість разів у зв’язку з подіями, які вже закінчилися.

У книзі Вихід 21: 1−6 сказано, що раб з числа євреїв буде служити своєму господареві «вічно», однак очевидно, що це означало «до кінця життя». У 27-му розділі 1-ї книги Царів про филистимського царя Ахіша сказано: «І вірив Ахіш Давидові, кажучи: він спротивився своєму народові в Ізраїлі і буде мені за вічного раба!» (Вірш 12).

Значення цього слова ясно визначено в Псалмі 47: 14: «Бо Цей Бог то наш Бог на вічні віки, Він буде провадити нас аж до смерті». Запустіння Едома повинно було продовжуватися «на віки вічні» (Ісаї 34: 10). Ісус названий «священиком навіки» (до Євреїв 5: 6), хоча Його праця первосвященика закінчиться після того, як гріх у всесвіті буде скасований. Біблія говорить: «Коли несправедливі ростуть, як трава, і цвітуть всі злочинці, то на те, щоб навіки були вони знищені». (Псалми 91: 8)

Важко собі уявити, щоб у муки, яка є неодухотвореним, подібним до понять «любов», або «лють», був би дим, який би сходив постійно. З таким самим успіхом я можу сказати своїй коханій дівчині, що моя любов до неї не знає меж, так що здатна дістати їй зірочку з неба і подарувати золоті гори. Іншими словами, важливо взяти до уваги наступне — що означали ті чи інші думки, звичаї, традиції в ті часи і як нам ставитися до них у наш час. Що означало написане тоді і як це відноситься до нас. «Якщо ж ми не будемо враховувати особливості Священого Писання, і не приймемо всерйоз зазначені фактори при дослідженні Слова Божого, то наші дослідження неодмінно заведуть нас у глухий кут. У такому випадку нам практично неможливо дійти до повного пізнання істини» .

" Щоб зрозуміти зміст виразу «не погасне вогонь їхній», необхідно пам’ятати, що в Палестині підтримка багаття, на якому спалювалися трупи, вимагало значних зусиль. Трупи горять неохоче, і на їх знищення потрібно багато дров, які в тих місцях — велика рідкість. Під час своїх поїздок по Близькому Сходу і Африці мені не раз доводилося бачити недогорівші трупи тварин, коли вогонь згасав, не встигнувши їх повністю знищити".

Тому, коли мова йде про знищення грішників і нечестивих, то вираз «вічно» слід розуміти не як щось нескінчене, а як те, що знищить навіки. Іншими словами, вічний і невгасимий сам вогонь, який спалить грішників, а не самі грішники, які потраплять у цей вогонь.

Образ незгасаючого вогню нерідко використовується в Писанні для позначення вогню пожираючого (Єз. 20: 47, 48), який повністю знищує (Ам.5: 5, 6; Мв.3: 12).

" Слід зауважити, що грецьке слово aionios, перекладається як «вічний» або «нескінченний», буквально означає «триває певний час». Давньогрецькі папіруси містять численні згадки про римських імператорів, названих aionios. Це означає, що вони правили до кінця життя. На жаль, слова «вічний» або «нескінченний» неточно передають зміст терміна aionios, що буквально означає «триває століття» .

" Визначення «вічний «нерідко означає незмінність результату, а не тривалість процесу. Наприклад, в Юд.7 сказано, що Содом і Гоморра піддалися «карі вічного вогню [aionios]». Цілком очевидно, що вогонь, спопеливши ці два міста, вічний не по своїй тривалості, але за незмінності результатів його впливу» .

Тому й вогонь, про який йде мова в Об`явл.14: 10 є вічним не тому, що буде тривати вічно, а тому, що вічні результати його дії: повне знищення і винищення безбожних, яке ніхто ніколи не зможе змінити.

" Щоб до кінця вирішити цю наболілу проблему, зупинимося на словах «вічний», «вічна», «вічність» в їх різноманітному призначенні і значенні. Особливо багатьох лякає і розбурхує фраза «вічні муки». Але перш за все хотілося б звернути нашу увагу на те, як ми вживаємо їх у нашому сучасному побуті? Коли ми адресуємо нашим близьким і дорогим або даруємо їм що-небудь на пам’ять, то зазвичай пишемо чи говоримо: «На вічну пам’ять дорогому.», або «дорогій.», «дорогим», в тому числі і таким, кому вже за сімдесят, вісімдесят і більше. Що ж залишається від цієї «вічності»? Це означає, що решту життя, а можливо і місяці, які і складають нашу земну «вічність» .

3.6 Висновки до розділу 3

Провівши літературний аналіз, ми розглянули, що означають вирази з Об`явл.14: 10−11 і Іс.34: 9,10. Відомо, що книга пророка Ісаї і книга Об`явлення відносяться до жанру пророчої та апокаліптичної літератури. А як пише Генрі А. Верклер: «У пророцтвах і апокаліптиці частіше використовуються слова в символічному, метафоричному й переносному значеннях, ніж в інших жанрах». Тобто, не слід сприймати те, що написано в Об`явл.14 та Іс.34 буквально.

Тому є кілька причин. По-перше, у згадуваному нами уривку з книги пророка Ісаї просліджується така особливість єврейської поезії, як паралелізм. Нам відомі, щонайменше, п’ять видів паралелізму: синонімічний, в якому одна і та ж думка повторюється майже дослівно (Пс.48:

1); антітетічний, де будь-яка думка висловлюється за рахунок протиставлення іншої думки (Прип.15:

1); синтетичний, при якому другий член доповнює або завершує думку першого (Прип.4: 23); хіастичний, який побудований за схемою АББА (Пс.50:

1); і кульмінаційний, який побудований на принципі поступового зростання (Пс.28:

1). Текст з Ісаї 34: 10 побудований за принципом синонімічного паралелізму, в якому одна і та ж думка повторюється майже дослівно:

Псалом 48: 1: «Слухайте це, всі народи;

Візьміть до ушей, усі мешканці всесвіту" .

Іншими словами, можна поставити знаки рівності між «слухайте це» і «візьміть до ушей», а також між «всі народи» і «всі мешканці цілого світу» .

Той самий принцип використовується і в Ісаї 34: 9,10:

не буде гаснути ні вдень, ні вночі = вічно буде дим її = буде від роду в рід опустошений = на віки віків не перейде по ній. Таким чином, висловлювання «вічно буде дим її», «не буде гаснути ні вдень, ні вночі» можна сміливо прирівняти до виразів «буде від роду в рід опустошений» і «на віки віків не перейде по ній». А це значить, що поняття вічного вогню розглядається в Біблії не як те, що ніколи не припиниться, а як те, що ніхто не зможе зупинити і змінити, тому що цей вогонь не згасне до тих пір, поки навічно не знищить і не спустошить.

Пророцтво на Едом, записане в Іс.34: 9,10, а також його виконання в історії красномовно свідчить на користь розуміння вічного вогню, як того, який знищує навіки. Адже з історії ми можемо побачити, що Едом був повністю зруйнований і ніхто не в змозі його відновити. «Ні боги їх (2 Пар.25: 20), ні зміцнення в горах (Єр.49: 16), ні мудрість (Єр.49: 7) не могли врятувати їх від призначеної їм Богом долі (Мал.1: 4; Іс.34: 10). Величні руїни їх міст дотепер свідчать про правдивість пророцтва» .

Розділ 4. Теологічний аналіз об’явленння 14: 10−11

Теологічний аналіз допоможе нам зрозуміти, чи відповідає доктрина про вічні муки всьому змісту Біблії, чи не суперечить вона тому, що Біблія повідомляє нам про Бога.

4.1 Справедливість Божа

" Підставою для справедливості служить віра в те, що Бог буде судити людей" за вчинками «їх (див. Об. 20: 12). Виходячи з цього, ми можемо припустити, що покарання, яке накладається, буде відповідати за своїми розмірами скоєному злу. Цей принцип застосовувався в давньоєврейському судочинстві, де стягнення обмежувалося масштабами заподіяної шкоди: «Душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу» (див. Вих.21: 23, 24). Так чи не будуть, в такому випадку, серйозної диспропорції між гріхами, що чинилися протягом певного часу, і муками, що випробовуються протягом всієї вічності? Я не применшую тяжкість гріха як повстання проти Бога-Творця, але я задаюся питанням, чи сумісні «вічні свідомі муки» з біблійним одкровенням про Божествену справедливість.

Більше того, вічні муки не служать до виправлення грішників, оскільки вони лише завдають біль, не змінюючи характер грішників. Ця концепція виявляє крайню помстливість Бога, яка прямо суперечить тому, що Ісус відкрив нам про любов Його Батька до людей, які гинуть" .

" А раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий. Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть". (Лк.12: 47, 48). На останньому суді кожна людина буде засуджена не по одній і тій самій мірі, а за її відгуком на отримане світло (Лк.23: 34; Ів.15: 22; 1 Тим.1: 13; Як.4: 17).

Кінцева мета плану порятунку — викорінити присутність гріха і грішників у цьому світі. Тільки якщо грішники, сатана і біси повністю зникнуть в озері вогненному і будуть повергнуті в небуття від другої смерті, ми зможемо з повним правом сказати, що викупна місія Христа завершилася беззастережною перемогою.

4.2 Висновки до розділу 4

Завдяки теологічному аналізу ми побачили, як доктрина про вічні муки спотворює Божий характер та весь план порятунку людини. Ми прийшли до висновку, що ця доктрина є однією з найруйнівних і найвпливовіших щодо невірного уявлення людиною Бога.

Розділ 5. Гомілетичний аналіз об’явленння 14: 10−11

Гомілетичний аналіз показує практичні наслідки прийняття людством доктрини вічних мук. На основі вибраного нами уривку ми побачимо, що написане в ньому напряму стосується кожного сучасного мешканця нашої планети. Ми також побачимо, що принцип, закладений у досліджуваному нами уривку є універсальним і що він має не лише тимчасове значення.

5.1 До чого призводить неправильне розуміння Об’явлення 14: 10−11

5.1.1 Спіритизм

Ідея про вічні муки нероздільно пов’язана з доктриною про безсмертя душі, яка за своєю суттю є небіблійною і наслідком якої є сучасний спіритизм з усіма його катастрофічними наслідками. Якщо душа безсмертна, то вона не потребує що-небудь від Бога. Якщо душа безсмертна, то вона і безначальна. Але в Біблії ми не знаходимо жодних вказівок на те, що людина сама по собі володіє безсмертям. Навпаки, Слово Боже говорить, що Бог — Єдиний, Хто має безсмертя (1 Тим.6: 16).

Проте, всупереч здоровому вченню Святого Письма про стан людини після смерті, люди повірили в ідею про безсмертя душі, і, як наслідок, у нашому світі стало активно набирати обертів таке явище, як спіритизм, який приносить людству багато зла. Сьогодні в нашому світі спіритизм досяг таких масштабів, що навіть політичні діячі не обходяться без порад духів з потойбічного світу при прийнятті відповідальних рішень державного, а іноді і світового рівнів. Ось як про це пише Мартін Кобялка у своїй книзі «Життя після життя?» :

" Політики, що приймають відповідальні, важливі рішення, потребують ради і допомоги. Чимало державних мужів у цих випадках звертається до окультизму. Так англійська королева Вікторія мала при собі постійного радника — спіритичного медіума Джона Врауна, тримала також у себе відомого медіума Роберта Джеймса Ліза. Англійським політикам Глеедстону і Д'Із-Раелем Роберт Ліз неодноразово допомагав радою явно потойбічного походження. Йому ж були зобов’язані кардинали Меннінг, Ньюмен і Гіббонс, а також архієпископи Темпл і Бенсон. Німецький Кайзер Вільгельм консультувався зі спіритичним медіумом — якоїсь пані Шен. Російський імператор, як відомо, перебував під впливом Распутіна та інших медіумів. Тому не дивно, що політика, інспірована медіумами, призвела до Першої світової війні.

Сер Артур Джеймс Балфур, міністр закордонних справ Великобританії, в 1917 році за наполяганням радників з окультного світу підписав так звану «Декларацію Балфур». Від імені англійського уряду євреям було обіцяно право на створення в Палестині національного дому. Одночасно був обіцяний також і захист англійської корони арабському населенню Палестини. Як наслідок, проблема Палестини вилилася в нерозв’язний конфлікт, що коштував багато крові. У період між двома світовими війнами лікар сер Артур Конан-Дойль, медіум, що проповідував життя після смерті, був вхожим до радників президента США Рузвельта, англійському королю Едварду Сьомому і міністру Ллойду Джорджу. Уїнстон Черчиль в молодості відвідував спіритичні сеанси і встановив контакт з одним з духів. Будучи військовим кореспондентом газети «Морнінг пост» під час англобурської війни, він одного разу заблукав в африканській савані, але був дивовижним чином врятований цим духом. З тих пір Черчиль не приймав жодного значного рішення, не порадившись зі своїм «будинковим». Британська преса відкрито писала про це.

Відомим був і той факт, що англійські політики Герберт Моррісон і сер Стаффорд Кріпс приймали рішення тільки після консультацій зі спіритичними медіумами. Макензі Кінг, канадський прем'єр, не приховував, що підтримує зв’язок з потойбічним світом.

На початку своєї кар'єри Адольф Гітлер брав активну участь у Мюнхенському гуртку спіритів. Духи, які були на сеансах, передбачали національне повстання в Німеччині. Вони ж вказали на Гітлера як на знаряддя для цієї справи. З тих пір Гітлер постійно перебував під впливом могутнього духу, якого часто називав «носієм благословень». Чари закінчилися в п’ять хвилин після півночі, і Гітлер наклав на себе руки.

Від Англії, Франції, Німеччини, Канади та США, які приймали важливі політичні рішення за допомогою завжди послужливих потойбічних радників, не відставала також і Росія. Йосип Сталін наблизив до себе спіритичного медіума Вольфа Мессінга. У Москві був створений парапсихологічний інститут, який вивчав оккультні способи ведення війни.

Таким чином, Друга світова війна стала кромішним пеклом. Це був страшний наочний приклад того, до чого призводить контакт з потойбічними радниками і який їхній справжній характер. В останній книзі Нового Заповіту Христос передбачав діяльність демонічних духів: «Це — духи, що чинять ознаки, вони виходять до царів усього всесвіту, щоб зібрати їх на війну!» (Об`явл.16: 14)". [8; 46].

5.1.2 Чотири категорії ошуканих

Ідея про вічні муки в пеклі є антибіблійною і вкрай руйнівною для свідомості християн, які свято в неї вірять. Ось що пише Є. Уайт з приводу наслідків, які приносить віра в доктрину про вічні муки: дияволу вдалося представити людям Бога, не як люблячого Отця, а як помстливого тирана, що кидає в пекло всіх, хто Йому неугодний, і віддає вічним мукам всіх, хто викликав Його гнів. «Сатана внущав людям, що Бог із задоволенням дивиться на те, як мучаються в невимовних стражданнях грішники, корчаться в невгасимому полум'ї пекельного вогню» .

Одні замість любові і захоплення стали відчувати до Бога ненависть, інші ж, навпаки, «повірили в те, що застереження, поміщені в Слові Божому, ніколи не будуть виконані буквально, так як Його прихильному і люблячому характеру суперечить ввергати створених Ним істот у вічні муки». Таким чином, «правосуддя Боже і попередження Його Слова нереальні, милосердний Бог є всепрощуючим, і ніхто не загине, але всі - і святі, і грішники — будуть зрештою врятовані і зостануться в Його Царстві». А це, в сою чергу, призводить до того, що дехто починає дуже сильно піддавати сумніву богонатхненість книги Біблії.

Інші взагалі приходять до заперечення Бога, так як не бачать послідовності і цілісності в зображенні Його характеру в Біблії і тому приходять до висновку, що Бога і Біблію придумали люди.

" Є ще одна категорія людей — полохливі і боязкі. Випробовувані сатаною, вони грішать, а потім стикаються з його обвинуваченням, що відплата за гріх — не смерть, а вічне життя в страшних муках. Перебільшуючи таким чином жахи вічних пекельних мук, диявол тим самим опановує слабкою свідомістю цих людей, і вони втрачають здатність міркувати тверезо. Тоді диявол і його ангели радіють, а нечестиві та атеїсти об'єднуються разом, кидаючи закиди всьому християнству. Вони стверджують, що такі відхилення є природним наслідком віри в Біблію і в Бога, тоді як насправді причина полягає у прийнятті на віру популярної єресі" .

Через страх перед пекельними муками, якими вони представлені в цьому уривку, дійсно, відбувалися" звернення «до віри, проте їх основі вкрай бракує тієї сили, яка виходить тільки від щирої оцінки характеру Божого і належного розуміння Писань». [12; 388].

5.1.3 «Свята інквізиція»

" Хибне вчення про пекельні муки калічить (спотворює) психіку людини, насаджує в його душі сатанинські почуття, породжує неправильне поняття про Бога, недовіру до Біблії, до релігії Христа і, найстрашніше — породжує ворожнечу до Бога, а потім веде до Його повного відкидання, що ми й бачимо на власні очі" .

" Виникає питання: чи не спонукала віра в пекло як місце, де Бог буде вічно мучити грішників у вогні і сірці, Святу Інквізицію на ув’язнення, катування і подальше спалення на вогнищі так званих «єретиків», які відмовлялися приймати традиційні церковні доктрини?

Найбільш логічним поясненням для черствіння моральної свідомості християн того часу служать моторошні картини і розповіді про пекельне полум’я, які були постійно на слуху у віруючих. Такі уявлення про пекло давали моральну підставу для наслідування Богу в спалюванні єретиків земним вогнем на прообраз вогню вічного, що чекає їх від рук Божих. Не піддається оцінці той величезний вплив, який чинила впродовж століть доктрина про вічне охоплення пекельним полум’ям на релігійну свідомість християн, що вилилося у виправдання нетерпимості, тортур і спалювання «єретиків». У християнській літературі, — пише Вільям Крокет, — ми знаходимо богохульників, підвішених за язики; розпутні жінки, котрі заплітати коси, щоб спокусити чоловіків, розгойдуються над киплячим зіллям, підвішені за волосся або шию; наклепники пережовують власні язики, їхні очі випалені розжареним залізом.

Інші лиходії страждають в не менш мальовничих муках. Убивць кидають у ями, повні отруйних гадів, а їхні тіла кишать хробаками. Жінки, які зробили аборт, по шию занурені в випорожнення. Ті, хто балакав на богослужінні, стоять у чані з палаючої сіркою і смолою. Біси затягують перелюбників на високі скелі і кидають їх униз — туди, де стирчать гострі камені, а потім заново тягнуть у скелі. Грішників, відвернувшихся від Бога, поволі підсмажують на пекельному полум'ї". Логіка тут проста: якщо Бог збирається палити єретиків у пеклі всю вічність, чому б церкві не спалити їх вже тепер? Практичні наслідки, що випливають з доктрини про буквальне, вічне пекельне полум’я, просто лякають. Традиціоналісти повинні ретельно зважити ці факти. Зрештою, Ісус сказав: «По плодах їх пізнаєте їх» (Мф.7: 20). А плоди вчення про пекло ніяк не можна назвати добрими. Доктрина, згідно з якою платою за гріх буде пекельний вогонь, проповідує бездушність. Ця доктрина, посіяла в світі жорстокість і принесла багатьом поколінням людей жорстокі муки" .

5.2 Аргументи тих, хто є прихильником вічних мук і контраргументи щодо цього

Аргумент 1. Бог нікого не посилає в Пекло і нікого насильно не тягне в Рай. Людина сама вибирає, де проводити вічність.

Контраргумент.

Це дійсно так. Але думка про те, що якщо існує вічне життя, тобто життя, яке ніколи не закінчується, то значить, і вічна смерть — це смерть, яка ніколи не закінчується, є помилковим. Винищення безбожних не може бути вічним за своєю тривалістю, бо важко уявити собі вічний, той, що ніколи не закінчується, процес знищення — адже знищення передбачає повну ліквідацію.

Аргумент 2. Пекло — це місце вічного існування без Бога. Бог створив нас по своєму образу і подобі. Наша душа створена вічною. І після смерті тіла вона потрапляє або в пекло, або в рай, де й проводить своє подальше життя: або з Богом в Раю, або без Бога в Аду.

Контраргумент.

" У 2-му сторіччі справжні християни вважали вчення Платона про безсмертя душі «антибожественим і антихристиянським» .

Але вже Августин (354−440 рр.) майже узаконив це вчення. Фома Аквінський, один із стовпів католицизму, підтвердив це вчення, яке стало одним з головних догматів Церкви. На 5-му Латеранському соборі папа Лев Х офіційно оголосив вчення (догму) про безсмертя душі". Доктрина про безсмертя душі за своєю природою є антибіблійною.

Аргумент 3. Термін «вічні муки» також означає нескінченні муки. Здавалося б — це так жорстоко. Але не треба забувати, на яку жертву пішов наш Бог, щоб позбавити нас від цих вічних мук: 1 Петра 3: 18 «Бо й Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведний за неправедних». Хто цурається цієї жертви сам прирікає себе на вічне покарання.

Контраргумент.

Складається таке враження, що Христос прийшов не для того, щоб відновити в людині втрачені образ і подобу Божі, і не для того, щоб повернути людині радість спілкування з Богом, а для того, щоб врятувати людину від вічних мук, які Сам же і придумав. Заради того, щоб врятувати нас від цих вічних мук, Бог навіть Свого Сина не пощадив, — навіть Синові дісталося. Однак, в Біблії ми читаємо про те, що Бог послав у світ Свого Однонародженного Сина, щоб «кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне.» (Ів.3: 16). Мова йде не про вічні муки, а про загибель або смерть, які є наслідком гріха. До того ж, термін «вічні муки», як ми з’ясували, не може означати «нескінченні муки» .

Виникає питання: а чи не є Бог помстливим і злопам’ятним? Чи не доставляє Йому задоволення бачити, як люди, які Йому не корилися протягом свого життя, мучаться тепер всю вічність? Таке враження складається, що нарешті-то, Бог дочекався можливості помститися Своїм супротивникам. Однак, «помста включає мстивість, злопам’ятність, або кровну помсту. Такі мотиви абсолютно чужі природі Бога» .

Аргумент 4. Хтось може сказати: «Ну, помучилися б вони трохи в пеклі, виправилися б і потім пішли в рай.» Заперечення: А з чого ви взяли, що, помучившись в пеклі, вони б одумалися і виправилися? На землі люди теж мучаться, проте це їх не змінює.

Контраргумент.

З твердженням про те, що муки в пеклі не виправлять грішника, не можна не погодитись. Тоді який же сенс увічнювати ці муки?

Аргумент 5. Бог дуже докладно описав і рай і пекло в Своєму Слові, щоб кожна людина могла зробити розумний вибір.

Контраргумент.

Ніде в Біблії ми не знаходимо детального опису раю і пекла.

Аргумент 6. Пекло — це страшне місце. І тому наше завдання — попередити як можна більше людей про те, що їх чекає після смерті; щоб люди знали, що пекло — це місце вічних мук, і щоб вони встигли прийняти правильне рішення і не потрапити в нього.

Контраргумент.

Правильне рішення люди зможуть прийняти лише у відповідь на любов, а не на залякування. До того ж, твердження про те, що пекло є місцем вічної муки, як ми вже могли бачити, є помилковим і не має під собою біблійного обгрунтування.

Аргумент 7. Щоб когось у чомусь звинувачувати, треба самому бути краще за нього. Отже, звинувачувати і засуджувати Бога може тільки той, хто без гріха. Чи ви відноситися до цього розряду людей?

Контраргумент.

Йов не був святіший від Бога, однак не боявся ставити Богові сміливі та відверті питання. Коли йому було не зрозуміло, чому Бог допустив у його житті такі важкі страждання, то Йов не мовчав, а запитував і навіть у якійсь мірі судив Бога. Була й інша категорія людей — друзі Йова. Вони захищали Бога, як тільки могли, а Йова дорікали в тому, що він не має права судити Бога. Однак, наприкінці всієї цієї історії Бог засудив друзів Йова в тому, що вони говорили про Нього не так вірно, як Йов (Йов 42: 7−8).

Христос поставив у приклад батька, який, будучи за своєю гріховною природою злим, здатний дати своєму синові їсти, коли той у нього попросить. А потім переклав цю аналогію на Небесного Отця, сказавши, що якщо ми, люди, будучи за своєю природою гріховними, здатні розрізняти, що є справедливо, а що ні, то тим більше Небесний Батько (Мф.7: 9−11). Тому, якщо ми, люди, розуміємо, що несправедливо покарати людину, яка грішить протягом сімдесяти років вічною мукою в пекельному полум'ї, то тим більше це розуміє і наш Небесний Батько.

5.3 Висновки до розділу 5

Гомілетичний аналіз допоміг нам зрозуміти, що ті аргументи, які приводять прихильники вічних страждань, не мають під собою біблійного обґрунтування. Крім того, ми чітко змогли побачити, як віра в вічні муки пов’язана з такими явищами, як інквізиція, спіритизм, а також неправильне розуміння Бога-Творця.

Перш за все, нам вдалося з’ясувати, що між вченням про вічні муки і біблійним портретом Бога існує велика прірва, тому що Бог не може в одному місці Біблії говорити одне, а в іншому місці - зовсім інше, прямо протилежно тому, що сказав до цього, при цьому не роблячи ніяких пояснень щодо цих змін. Провівши гомілетичний аналіз, ми змогли побачити, що небіблійна доктрина про вічні муки призводить до негативної зміни мислення людини і її ставлення до Бога, до себе, і до інших людей.

Загальні висновки і заключення

Провівши історико-культурний аналіз Об`явл. 14: 10−11, ми побачили коли, ким, кому і з яких причин була написана книга Об`явлення. Ми також подивилися на те, що означала геєна, і як це вплинуло на розуміння значення Об`явл. 14: 10−11.

Провівши лексико-синтаксичний аналіз, ми розглянули 4 вираження в Об`явл. 14: 10−11, які, нібито, вказують на вічні муки в пеклі. Ми побачили, що при більш ретельному дослідженні даних виразів, ми не знаходимо підтвердження концепції вічних мук.

Ми також провели паралель між аналізованим нами уривком з Об`явлення зі старозавітним уривком з Іс.34: 9−10, так як з’ясували, що між цими уривками існує зв’язок, тому що автор книги Об`явлення наводить у своїй книзі безліч алюзій на старозавітні тексти. Ми побачили, що слово «вічно», яке використовується у Ісаї в пророцтві про Едом, зовсім не означає «нескінченно» .

У літературному аналізі ми побачили, що висловлювання, які застосовуються в Об`явл. 14: 10−11 для опису покарання заколотників проти Бога, є літературним прийомом того часу і їх не слід сприймати буквально.

Теологічний аналіз показав нам, наскільки сильно спотворюється характер Бога-Творця при неправильному розумінні Об`явл. 14: 10−11, яке є наслідком поверхневого читання Біблії.

І, нарешті, в гомілетичному дослідженні обраного нами уривка ми розглянули, на чому ґрунтується думка тих, хто вважає, що вічні муки все-таки будуть. Крім того, ми побачили катастрофічні наслідки прийняття доктрини про вічні муки, такі, як віра в безсмертя душі, наслідком якої стали інквізиція і бездушність в Середні століття, поклоніння Діві Марії і всім святим, сучасний спіритизм, спотворене розуміння Бога і в кінцевому підсумку заперечення Бога і Біблії.

У цій роботі була зроблена спроба проаналізувати й осмислити 14 розділ і 10-й 11-й вірші книги Об`явлення з метою зрозуміти, якою є головна і фундаментальна ідея уривка. Ми переконалися, що в ньому немає того, що традиційно вбачали в перебігу століть богослови, а саме: немає чужого біблійному баченню та світогляду вчення про вічні муки і пекло.

Християнство — це не меню в ресторані, звідки кожен може висмикнути, що йому заманеться. Варто лише втратити що-небудь, підмінити, затуманити хоч одну з основ (догматів) віри, як рано чи пізно весь наш світогляд почне розвалюватися на частини: перед нами виникнуть «нерозв'язні» питання, ми почнемо «підправляти» віру, а потім і зовсім її втратимо.

Біблія є книгою цільною, яка не суперечить сама собі. Це є одним з критеріїв її богонатхення. Питання вічних мук є спірним у середовищі богословів протягом вже не одного століття. Однак при більш ретельному дослідженні «важких» біблійних текстів, таких, як Об`явл. 14: 10−11, які, нібито, вказують на вічні муки в пекельному полум'ї, ми виявляємо, що досліджуваний нами біблійний текст не підтверджує дані уявлення. Чи означає це, що грішники уникнуть праведного Божого покарання? Зовсім ні. Нечестиві люди понесуть на собі покарання, що буде виражатися в їх знищенні раз і назавжди. І хоча це покарання буде страшною мукою, однак воно не буде тривати вічно. Милість Божа проявиться в тому, що грішники, які не змогли б терпіти присутність Бога і праведних протягом всієї вічності, будуть спалені раз і назавжди вічним вогнем — вогнем, який знищує навічно, так що ніхто не зможе скасувати або змінити результати його дії.

" Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, Який не позоставить їм кореня, ані галузки." (Малахії 4:1).

Список використаних джерел

1. Бакіоки С." Безсмертя чи воскресіння": Пер. з англ. — Заокський: «Джерело життя» 2004.

2. Брокгауз Біблійна енцеклопедія 1992.

3. Велосо М. «Книга Об`явлення і кінець світу» 1996.

4. Верклер Генрі А." Герменевтика. Принципи і процес тлумачення Біблії 1995.

5. Гатрі Д." Вступ до Нового Заповіту" 1996.

6. Гелей Г. Біблійний довідник 1996.

7. Карпенко В. А." Запрошення до безсмертя" 1999.

8. Кобялка М." Життя після життя? «.» Вісник світу", Київ — 1994.

9. Макдауел Д. «Обманщики» 2001.

10. Нюстрем Е. Біблійний довідник. Християнська спілка «Біблія для всіх» 1996.

11. Томазі М. «Смерть і воскресіння» 2001.

12. Уайт Е." Історія спасіння" 2006.

13. Ralph Blodgett HELL: Will the Wicked Burn Forever? PACIFIC PRESS PUBLISHING ASSOCIATION Mountain View, California Oshawa, OntarioCopyright (c) 1981.