Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Проблеми реалізації організаційно-господарських правовідносин у сфері авіаційного страхування щодо діяльності професійного об"єднання страховиків

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Закріпити в Положенні «Про авіаційний страховий пул України» наступні умови що визначають правовий статус такого об'єднання, а саме: пул є юридичною особою, яка утворюється і діє відповідно до установчих документів та положення про нього; пул є неприбутковою організацією, яка утримується за рахунок внесків його членів та не провадить підприємницької та страхової діяльності; пул може створювати… Читати ще >

Проблеми реалізації організаційно-господарських правовідносин у сфері авіаційного страхування щодо діяльності професійного об"єднання страховиків (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ АВІАЦІЙНОГО СТРАХУВАННЯ ЩОДО ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО ОБ'ЄДНАННЯ СТРАХОВИКІВ

Н. Пацурія Вступ. Страхування як система захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб є необхідним елементом соціально-економічної системи суспільства. Застосування інституту страхування в процесі здійснення господарської діяльності надає гарантії відновлення порушених майнових інтересів у випадку настання непередбачуваних випадкових подій. На думку фахівців в сучасному світі не створено більш раціонального та надійного соціально-економічного механізму захисту майнових інтересів суб'єктів господарювання та фізичних осіб ніж страхування [18, 5]. Вказане яскраво унаочнюється при здійсненні професійної господарської діяльності у сфері авіації.

Актуальність досліджуваної теми обумовлена наявністю законодавчих прогалин при регулюванні організаційно-господарських правовідносин в сфері авіаційного страхування та необхідністю висвітлення у вітчизняній юридичній науці проблематики щодо створення та діяльності в Україні професійного об'єднання страховиків в цій сфері.

Теоретичну основу для написання статті становлять праці вітчизняних та зарубіжних вчених Алексеєва С.С., Базилевича В. Д., Базилевич К. С., Бобрової Д.В., Брагінського М.І., Вітрянського В.В., Граве К. О., Заруби О. Д., Ідельсона В.Р., Йоффе О. С., Журавльової Ю.М., Клепікової О.В., Коссака В. М., Лунца Л. А., Никифорака В. М., Осадця С. С., Пфайфера К., Райхера В. К., Рейтмана Л.І., Серебровського В.І., Толстого Ю. К., Турбіної В.К., Фогельсона Ю. Б., Халфіної Р. О, Шахова В. В., Шершеневича Г. Ф., Шимінової М.Я., Шинкаренка І.Е., Щербини В. С., Яковлєва В.М., Янішена В.П. та інших авторів.

Цілями статті є дослідження актуальних проблем реалізації організаційно-господарських правовідносин у сфері авіаційного страхування щодо створення та діяльності професійного об'єднання страховиків в цій сфері. Для досягнення поставлених цілей вбачається необхідним здійснення аналізу загальних засад правового регулювання авіаційного страхування як в Україні так і в світі а також висвітлення вітчизняного та іноземного досвіду з питань створення та діяльності професійних об'єднань страховиків у вказаній сфері.

Основний зміст. Як зазначають історики, один із перших полісів страхування повітряного судна на випадок авіакатастрофи був виданий перед Першою світовою війною в Лондоні із страховою сумою у 300 ф.ст. І саме з тих пір Лондонський страховий ринок залишається одним із головних центрів світового авіаційного страхування та перестрахування. Найбільший розвиток страхування повітряних суден отримало на початку 70-х років ХХ століття у зв’язку із розповсюдженням комерційної експлуатації цивільних суден, початком серійного випуску багатомісних пасажирських широко фюзеляжних авіалайнерів, вантажних повітряних суден та розширенням регулярних перевезень. Страхування ризиків авіаційної відповідальності отримало поширення з середини 50-х років ХХ ст. [21, 138].

Сучасна глобалізація страхових відносин є процесом стирання законодавчих та економічних бар'єрів між національними страховими ринками, що відбувається під впливом змін у світовій економіці, і має на меті формування глобального страхового простору [18, 5].

Авіаційне страхування визнається вкрай ризикованим та характеризується катастрофічними збитками. Реакцією страховиків світу на авіакатастрофи останніх десятиліть та на катастрофічні розміри збитків стало призупинення укладання договорів страхування авіаційної відповідальності перед третіми особами, а згодом необмежене зростання тарифних ставок [17].

Протягом останніх років учасники страхового ринку України намагаються переконати законодавця у необхідності розвитку даного виду страхування, який за об'єктивних умов, переживає стагнацію.

Відповідно до ст. 352 Господарського кодексу України [1] страхуванням є діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Авіаційне страхування є одним із видів страхування, який передбачає надання страхових послуг у сфері авіації. [15, 336] Межі правового регулювання авіаційного страхування на сьогодні окреслені нормами Господарського, Цивільного [2] та Повітряного кодексів України [4], Законом України «Про страхування» [5], Постановами Кабінету Міністрів України [8], Указами Президента України [6], низкою відомчих нормативних актів та локальними актами суб'єктів страхової авіаційної діяльності.

Авіаційне страхування в Україні та за її межами, як правило, здійснюється як на добровільних засадах так і засадах обов’язковості [12; 13; 14]. Тобто у формі добровільного та/або обов’язкового авіаційного страхування.

Добровільне авіаційне страхування це страхування, яке здійснюється на підставі договору страхування між страховиком і страхувальником, у відповідності до правил добровільного авіаційного страхування, які визначають загальні умови і порядок його здійснення, і підлягають реєстрації у державному органі нагляду за страховою діяльністю при видачі останнім ліцензії страховику на право здійснення конкретного виду добровільного авіаційного страхування.

Стаття 6 Закону України «Про страхування» визначає перелік із 20 видів добровільного страхування, який не є вичерпним. В якості добровільних видів авіаційного страхування, що вміщені у переліку вказаної статті можуть здійснюватися: страхування повітряного транспорту; страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника). При цьому страховик може запропонувати будь-який інший вид добровільного авіаційного страхування, який не вказано у переліку ст. 6 Закону України «Про страхування», розробивши і затвердивши при цьому правила добровільного страхування та подавши їх на реєстрацію до Держфінпослуг [11], за умови, що положення вказаних правил не суперечитимуть чинному законодавству України.

Перелік обов’язкових видів страхування міститься у ст. 7 Закону України «Про страхування», вказаний перелік є вичерпним і в якості обов’язкових видів страхування наведена норма встановлює авіаційне страхування цивільної авіації. Для здійснення такого виду страхування Кабінет Міністрів України у Постанові від 12 жовтня 2002 року № 1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації» (далі Постанова КМУ № 1535) встановив порядок та правила його проведення, форми типового договору, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів, тощо.

Згідно Постанови КМУ № 1535 обов’язкове авіаційне страхування цивільної авіації проводиться з метою забезпечення захисту інтересів експлуатантів, пасажирів, третіх осіб і включає: 1) страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу; 2) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам; 3) страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу;

1) страхування повітряних суден; 5) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.

Слід згадати, що Повітряний Кодекс України від 1993 року [3] (Розділ XVII) у ст. 103 встановлював, що повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов’язані страхувати: членів екіпажу і авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна; власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна; а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту, а усі експлуатанти третім особам, не нижче за рівень, встановлений Урядом України. В свою чергу ст. 105 Повітряного кодексу України від 1993 року визначала, що замовник зобов’язаний страхувати своїх працівників, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків. Експлуатант зобов’язаний страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.

Повітряний кодекс України від 19 травня 2011 року на сьогодні визначає, що експлуатант цивільного повітряного судна комерційної авіації зобов’язаний страхувати: 1) членів екіпажу повітряного судна та інший авіаційний персонал; 2) свою відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам; 3) осіб, які мають право перебувати на борту повітряного судна на законних підставах без придбання квитків.

При цьому зобов’язані страхувати: експлуатант або власник цивільного повітряного судна комерційної авіації повітряні судна; авіаперевізник свою відповідальність за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, вантажу і пошті; замовник авіаційних робіт своїх працівників, працівників інших організацій, задіяних у виконанні авіаційних робіт, та осіб, які забезпечують технологічний процес під час виконання авіаційних робіт; експлуатант або власник повітряних суден авіації загального призначення, у тому числі легких, надлегких, аеростатичних та аматорських відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам; аеропорт та сертифіковані суб'єкти наземного обслуговування свою відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам; організації, що надають послуги з аеронавігаційного обслуговування свою відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам; розробники, виробники цивільної авіаційної техніки, організації з технічного обслуговування, що мають право проводити випробувальні польоти повітряні судна, членів екіпажу, інший авіаційний персонал та свою відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам. Це положення також застосовується до навчальних закладів під час виконання навчально-тренувальних польотів (ст.118).

Традиційно до авіаційного страхування (Aviation Insurance) відносять страхування повітряних суден (так зване «авіаКАСКО») поряд із страхуванням різних видів відповідальності експлуатантів повітряних суден і інших літальних апаратів перед третіми особами, перед пасажирами на випадок смерті або тілесних пошкоджень, за їх багаж, поклажу, вантаж, загальну цивільну відповідальність авіакомпанії та інші види відповідальності. Міжнародна практика відносить до сфери авіаційного страхування також багато інших видів страхування, в тому числі страхування авіа запчастин і двигунів, пасажирів від нещасних випадів, авіадиспетчерів і інших фахівців від ризику втрати можливості займатися їх професійною діяльністю, страхування відповідальності аеропортів і власників або операторів ангарів, відповідальності виробників літальних апаратів і іншої продукції авіаційно-промислового комплексу та пов’язаних з авіацією галузей [21, 138].

Так, згідно світової класифікації до авіаційного страхування відносять: 1) страхування КАСКО повітряних суден; 2) страхування різноманітних видів страхової відповідальності: експлуатантів повітряних суден і інших літальних апаратів перед третіми особами; перед пасажирами на випадок смерті або тілесних пошкоджень; відповідальність за багаж або поклажу, за вантаж і пошту; загальна цивільна відповідальність аеропортів; відповідальність власників і операторів ангарів; відповідальність організаторів авіаційних виставок і авіа шоу; відповідальність товаровиробників літальних апаратів і іншої продукції авіаційно-промислового-комплексу і пов’язаних з авіацією галузей; 3) страхування пілотів і екіпажу від нещасних випадків; 4) страхування пілотів від ризику втрати професійної ліцензії [21, 139].

Сьогодні на ринку авіаційного страхування України досить активно працює до 20-ти страхових організацій, проте ліцензії на здійснення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації близько 60 страховиків [17].

Найважливішим фактором, що гарантує якість надання страхових послуг у сфері авіаційного страхування, як виду страхування що забезпечує покриття катастрофічних ризиків, є фінансова стійкість страхових компаній.

Для забезпечення фінансової стійкості зазначеного виду страхування всесвітня страхова практика виробила формулу об'єднання страховиків у професійні об'єднання (пули, бюро, асоціації та інші).

Авіаційні страхові об'єднання це основна організаційна форма співпраці страховиків, які надають послуги у сфері авіаційного страхування. Слід вказати, що ємність великих пулів дозволяє повністю забезпечити страхування основних ризиків, пов’язаних з експлуатацією повітряних суден. Без сумніву, фінансові можливості авіаційного пулу щодо покриття великих авіаційних ризиків і компенсації збитків набагато ширше, ніж у окремих, навіть найбільш потужних страхових компаній [20].

Зрозуміло, що саме з вказаною метою український законодавець у ч.3 ст. 13 Закону України «Про страхування» встановив, що страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків … можуть створити Авіаційне страхове бюро.

Таким чином, в нормативному акті спеціальної дії встановлено диспозитивну норму щодо можливості утворення страховими компаніями, які здійснюють окремі види авіаційного страхування, професійного об'єднання страховиків.

В розвиток вказаної норми законодавець у Постанові Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 561 «Про затвердження Положення про Авіаційне страхове бюро» (далі Постанова КМУ № 561) [9] натомість вказував, що бюро створюється страховиками, які мають ліцензію на право здійснення обов’язкового авіаційного страхування та зареєстровані в Державному департаменті авіаційного транспорту відповідно до Указу Президента України від 15 січня 1998 року № 17 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення безпеки авіації України», орган управління яких прийняв рішення про вступ до Бюро, за умови виконання вимог цього Положення. Бюро створюється зазначеними страховиками шляхом укладення установчого договору. Страховики, які прийняли рішення про вступ до Бюро, подають заяви до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг призначає дату проведення загальних зборів засновників Бюро.

Аналіз наведеного вище дозволяє стверджувати, що законодавець у Постанові КМУ № 561 по іншому (ніж в ч.3 ст. 13 Закону України «Про страхування») підходив до врегулювання вказаних відносин: 1) фактично встановивши обов’язковість вступу страховиків до професійного об'єднання; 2) чітко визначивши види обов’язкового авіаційного страхування, при отриманні ліцензій на які, страховики зобов’язані набути членства у Авіаційному страховому бюро; 3) встановивши обов’язковість проходження процедури реєстрації страховиків у Державному департаменті авіаційного транспорту (в Державіаслужбі України); 4) закріпивши процедуру подання заяви до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, у разі, якщо страховики, прийняли рішення про вступ до Бюро.

З огляду на те, що Постанова КМУ № 561 як підзаконний нормативно-правовий акт по іншому врегульовувала правовідносини визначені Законом України «Про страхування» (ч.3 ст.13) слід загострити увагу на проблемах реалізації організаційно-господарських страхових правовідносин щодо створення та діяльності Авіаційного страхового бюро в Україні, які існували в законодавстві України з 1998 по 2005 роки.

Аналізована Постанова КМУ № 561 втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 788 від 20 серпня 2005 року «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі Постанова № 788).

Вказану дію законодавця слід було б визнати такою, що усуває окреслені вище проблеми правового регулювання з питань порядку і форми створення та діяльності Авіаційного страхового бюро та встановлює диспозитівність у діяльності страховиків, які мають ліцензію (ліцензії) на здійснення обов’язкового авіаційного, щодо об'єднання у професійну спілку.

В період чинності Повітряним кодексом України від 1993 року (з 1993 по 2011 рік) у ст. 103 «Обов'язкове страхування» зазначалося, що повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов’язані [курсив мій П.Н.] страхувати членів екіпажу і авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна, власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна, а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення; іншим користувачам повітряного транспорту, а усі експлуатанти третім особам, не нижче за рівень, встановлений Урядом України.

Наведена стаття вказувала, що обов’язкове страхування, передбачене частиною першою цієї статті, здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Авіаційного страхового бюро [курсив мій П.Н.], яке здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Авіаційного страхового бюро та його державна реєстрація здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Повітряний кодекс України від 1993 року встановлював пряму залежність надання послуг із обов’язкового авіаційного страхування від факту набуття членства страховика у Авіаційному страховому бюро, тобто фактично вказував на обов’язковість такої процедури.

З огляду на викладене, вважається, що довгий час головним недоліком у реалізації організаційно-господарських страхових правовідносин щодо створення та діяльності Авіаційного страхового бюро вбачалася відсутність чіткої позиції законодавця щодо питання диспозитивності та/або обов’язковості набуття членства у Авіаційному страховому, адже два законодавчих акта вищої юридичної сили встановлювали різні правові режими (форми) об'єднання страховиків, які надають послуги у сфері авіаційного страхування, що визнавалося недоліком законодавчої техніки і створювало конкуренцію норм.

Новий Повітряний кодекс України у розділі 16 «авіаційне страхування» жодним чином не згадує про будь яке професійне об'єднання страховиків у сфері авіаційного страхування.

І знову в законодавстві, у відповідності до Закону України «Про страхування», ми спостерігаємо положення про «можливість» (диспозитивність) створення на страховому ринку України Авіаційного страхового бюро. Вказане слід було б розглядати як позитивний крок правотворця, щодо впорядкування питань стовно порядку створення та організаційної форми діяльності професійного об'єднання страховиків. Тим не менш, головна проблема у реалізації організаційно-господарських страхових правовідносин щодо діяльності професійного об'єднання страховиків у сфері авіації полягає в іншому у повній відсутності вказаного виду об'єднання у будь-який формі на страховому ринку України.

Слід вказати, що такий вид професійного об'єднання певний час існував на вітчизняному страховому ринку. І тут доцільно згадати історичні факти. Авіаційне страхове бюро було створено в Україні у відповідності до Постанови КМУ № 561 і юридично припинило свою діяльність у 2005 році з моменту набуття чинності Постановою КМУ № 788. Однак, фактично Авіаційне страхове бюро України не працювало вже з 2002 року. При цьому, протягом існування Авіаційного страхового бюро його діяльність не задовольняла потреби учасників страхового ринку України, які надавали послуги із авіаційного страхування. Так, Білошицька Л. А. Голова правління ЗАТ СК «Укргаз» вказувала, «формально, ми маємо Авіаційне страхове бюро. На превеликий жаль, Авіаційне страхове бюро не піднялось ані до рівня Морського, ані до Моторного бюро. Може, це пов’язано з нашим менталітетом, та авіаційні страховики вирішують свої проблеми самотужки. Не хочеться нікого ображати, але особисто я не в захваті від такого об'єднання, яке не може захистити себе від зазіхань колишніх працівників. … Дуже жаль, що ми розвалили те, що було, не побудувавши нічого нового кращого» [17].

Одна з найгостріших проблем яка поставала перед Авіаційним страховим бюро це мала фінансова ємкість українського авіаційного страхового ринку. Страхові ризики у сфері авіації, як правило, сягають десятків мільйонів доларів, а розмістити на вітчизняному страховому ринку вдавалося не більше $ 1−2 млн. [17].

Не зважаючи на відсутність Авіаційного страхового бюро на страховому ринку України, необхідність об'єднання страховиків, що надають послуги у сфері авіації, переважно в організаційній формі страхового пулу, доведена міжнародною практикою.

Організація діяльності страхових пулів заснована на принципах, які були сформульовані Л.І. Рейтманом: «Страховий пул це об'єднання страхових компаній для спільного страхування певних ризиків, що створюється переважно при прийнятті на страхування великих і небезпечних ризиків. Діяльність страхового пулу будується на принципах співстрахування.

Кожна компанія передає в пул застраховані ризики, отримує певну частку внесків і в тій же частці несе відповідальність по відшкодуванню збитків." [19, 99].

Метою створення страхових пулів є задоволення потреб страхувальників, страховиків, а також перестраховиків, в організації комплексного страхового захисту певних майнових інтересів, у тому числі за рахунок забезпечення фінансової стійкості страхових операцій, а також гарантій страхових виплат [16, с.43−44].

У світовій страховій практиці існують різні види страхових пулів. Практично в кожній країні функціонують національні страхові пули, які створюються страховими компаніями в певних галузях страхової діяльності. Страховик, що вступає в пул, повинен мати ліцензію на проведення відповідних видів страхування. Вступ в пул не обмежує можливостей страховика в його відносинах з третіми особами і не є перешкодою для участі в інших професійних об'єднаннях.

Страхування великих ризиків (авіаційні, атомні, військові і т.д.), як зазначалося раніше, через страхові пули надає страховикам можливість перерозподіляти ці ризики з іншими страховиками, що позитивно впливає на фінансову стійкість страхування та виконання страхових зобов’язань [22, с.123]. Принцип розподілу ризиків встановлюється договором між учасниками пулу.

В наш час у світі функціонують наступні пули у сфері авіаційного страхування: Австралійський авіаційний пул під егідою страхової компанії Кью-Бі-І Австралія; Американський авіаційний пул «Авіаційна страхова група США»; Американський авіаційний пул «Асоційовані авіаційні андерайтери»; Швейцарський авіаційний пул під егідою страхової компанії Уинтертур; Японський авіаційний пул під егідою перестрахової компанії Тао Реиншуранс Ко [21, 138].

Як правило кожен із вказаних об'єднань страховиків має подібну структур органів управління: загальні збори найвищий орган об'єднання, до компетенції якого входить вибір і затвердження комітетів пулу, затвердження звітів виконавчих органів пулу, вибір і затвердження членів правління об'єднання, прийняття рішення про внесення змін до договору про дольову участь у пулі і про його ліквідацію; комітети вирішують технічні питання діяльності пулу, питання про розмір комісійної винагороди членам пулу (брокерам, агентам та ін.); правління керує поточною діяльністю об'єднання, приймає рішення за пропозиціями підготовленими комітетами, репрезентує пул у міжнародних об'єднаннях [21, 139].

Вказані види об'єднань страховиків безпосередньо страховою діяльністю не займаються.

Крім того, слід означити ще одну проблему, яка зводить нанівець можливість функціонування професійних об'єднань страховиків у сфері авіації на страховому ринку України це відсутність у національному законодавстві окремого спеціального нормативно-правового акту, який би визначив особливості правового становища некомерційних (непідприємницьких) організацій.

Викладене доводить об'єктивну необхідність створення в Україні професійного страхового об'єднання страховиків у сфері авіації, переважно в організаційній формі страхового пулу на засадах обов’язковості.

Наведене дозволяє сформулювати пропозиції до законодавця, а саме:

  • 1. Прийняти Закон України «Про некомерційні (непідприємницькі) організації», в якому визначити понятійний апарат, мету діяльності, особливості функціонування, організаційні форми не комерційних суб'єктів господарювання, правові підстави створення та припинення їх діяльності, тощо;
  • 2. Внести зміни до Закону України «Про страхування» в частині закріплення імперативної норми стосовно створення в України Авіаційного страхового пулу;
  • 3. Закріпити в Законі України «Про страхування» та в Повітряному кодексі України поняття авіаційного страхового пулу, яке можна сформулювати наступним чином: Авіаційний страховий пул це обов’язкове об'єднання страховиків, яким на підставі ліцензії дозволено здійснювати обов’язкове страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу; страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам; страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу; страхування повітряних суден; страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.
  • 4. Прийняти Положення «Про авіаційний страховий пул України» ;

Закріпити в Положенні «Про авіаційний страховий пул України» наступні умови що визначають правовий статус такого об'єднання, а саме: пул є юридичною особою, яка утворюється і діє відповідно до установчих документів та положення про нього; пул є неприбутковою організацією, яка утримується за рахунок внесків його членів та не провадить підприємницької та страхової діяльності; пул може створювати фонди, загальна кількість, цільове призначення, порядок формування, наповнення та витрачання яких визначаються загальними зборами членів пулу; метою утворення Пулу є координація діяльності його членів, пов’язаної зі обов’язковим страхуванням: відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу; відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам; членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу; повітряних суден; працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт; основними завданнями пулу є: здійснення організаційних заходів щодо співстрахування та перестрахування з метою забезпечення фінансової надійності страховиків членів пулу; впровадження єдиних для всіх членів пулу правил поведінки на ринку страхових послуг, а також правил, спрямованих на захист прав страховиків і запобігання порушенням та зловживанням; участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, що сприяють досягненню завдань пулу; представництво у відносинах з органами державної влади, страхувальниками, страховиками, об'єднаннями страховиків і громадськими організаціями, захист інтересів членів пулу; установлення та підтримання зв’язків з іноземними фахівцями у сфері страхування, координація взаємовідносин з об'єднаннями страховиків інших країн; організація навчання і підвищення кваліфікації працівників страховиків членів пулу, інших підприємств, установ та організацій, проведення семінарів, конференцій з обов’язкового страхування; утворення філій, представництв та інших відокремлених підрозділів; організація методологічного супроводження діяльності пулу; розроблення та здійснення спільних програм та методів здійснення страхування будівельних ризиків, заходів щодо запобігання страховим випадкам; вищим органом управління пулу є загальні збори його членів. Порядок формування та повноваження органів управління пулу визначаються установчими документами.

Крім того, законодавцю, при розроблення положення про авіаційний страховий пул України, слід приділити увагу: врегулюванню питання щодо порядку і правил застосування вітчизняним страховиками стандартних Застережень Інституту авіаційних страховиків Ллойду та уніфікованих умов лондонських страховиків; проблемі недостатнього фінансування Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність [7]; процесам вивчення, дослідження та розробки методології функціонування професійного об'єднання страховиків у сфері авіації, методології оформлення угод, методології роботи при настанні страхових подій.

Висновок. Викладене доводить наявність проблем у реалізації організаційно-господарських правовідносин в сфері авіаційного страхування щодо діяльності професійного об'єднання страховиків у сфері авіації в Україні. Для вирішення в вищеозначених проблем сфера авіаційного страхування потребує посилення державного контролю та належного законодавчого регулювання.

Перспективи подальших розвідок у напрямку дослідження реалізації організаційно-господарських правовідносин в сфері авіаційного страхування в тому числі щодо діяльності професійного об'єднання страховиків полягають у законодавчому закріпленні наведених у статті пропозицій щодо внесення змін та/або доповнень до законодавства України.

професійний авіаційний страхування.

Література

  • 1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року// Офіційний вісник України. 2003. № 11. ст. 462.
  • 2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року// Офіційний вісник України.-2003.-№ 11. Ст. 461.
  • 3. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року № 3167-XII // Відомості Верховної Ради України 1993 № 25. Ст. 274.
  • 4. Повітряний кодекс України від 19 травня 2011 року // Офіційний вісник України. 2011. № 46. Ст. 1881.
  • 5. Закон України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 18. Ст. 78.
  • 6. Указ Президента України від 15 січня 1998 року № 17 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення безпеки авіації України» // Урядовий кур'єр. 1998. № 13−14. 22 січня.
  • 7. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 року № 819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» [Електронний ресурс] / Законодавство України. Режим доступу: http://zakon1.raCa.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
  • 8. Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2002 року № 1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації» // Офіційний вісник України. 2002. № 42.-стор. 157. Ст. 1943.

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 561 «Про порядок утворення та державної реєстрації Авіаційного страхового бюро і Морського страхового бюро» // Офіційний вісник України. 1998. № 17. Ст. 625.

  • 10. Постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 року № 1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації» // Офіційний вісник України. 2002. № 42.-стор. 157. Ст. 1943.
  • 11. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження скороченої назви Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України» №РК-10/2003 від 24.07.2003 року // [Електронний ресурс] /Інформаційно правова система ЛІГА:ЕЛІТ.
  • 12. Воздушный кодекс Российской Федерации от 19 марта 1997 года № 60-ФЗ [Електронний ресурс]/ «Консультант». Режим доступу: http://www.consultant.ru/ popular/air/.
  • 13. Закон Российской Федерации от 27 ноября 1992 года № 4015−1 «Об организации страхового дела в Российской Федерации» [Електронний ресурс]/ «Консультант». Режим доступу: http://www.consultant.ru/popular/
  • 14. Постановление Правительства РФ от 27 октября 2008 года № 797 «Об утверждении Типовых правил обязательного страхования гражданской ответственности перевозчика перед пассажиром воздушного судна» // Собрание законодательства РФ. 2008. № 44. ст. 5099.
  • 15. Булгакова І. В., Клепікова О. В. Транспортне право України: [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / К.: Прецедент, 2011. 344 с.
  • 16. Комментарий к закону РФ «Об организации страхового дела в РФ» // Н. Г. Кабанцева, В. А. Ларионова. М.: Волтерс Клувер, 2007.
  • 17. Паращак О., Лисенко Н. Специфіка ринку авіа страхування. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.forinsurer.com
  • 18. Семеняка В. В. Цивільно-правове регулювання страхування в сфері космічної діяльності. Дис… канд. юр. наук: 12.03. Київ, 2003. 199 с.
  • 19. Страховое дело/ под ред. Рейтмана Л. И. М.:Банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992. 524 с.
  • 20. Формы объединений страховщиков. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://straxconsult.ru/pravovaya-baza/obedineniyastraxovshhikov
Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою