Проблеми і перспективи інвестування у підприємства вугільної промисловості України

Реферат на тему:

Проблеми і перспективи інвестування у підприємства вугільної промисловості України У останні роки акцент досліджень з проблем, пов’язаних із специфікою процесів трансформаційної економіки змістився у бік пошуку механізмів економічного зростання та підвищення ефективності функціонування економіки України у цілому. Центральне місце сьогодні займають проблеми інвестиційної активності розвитку вугільної промисловості. Тому що, на теперішній час і на віддалену перспективу вугілля — єдиний енергоносій, обсяги якого потенційно достатні для практично повного забезпечення потреб національної економіки.

Результати проведеного аналізу тенденцій розвитку світової енергетики свідчать про те, що в структурі світових запасів органічного палива на вугілля припадає 67 відсотків, на нафту — 18 та на природний газ — 15 відсотків. В Україні ці показники становлять відповідно 95,4 відсотка, 2 і 2,6 відсотка. Загальний обсяг запасів вітчизняного вугілля становить близько 117,5 млрд. тонн, з них промислових на діючих шахтах — 6,5 млрд. тонн, з яких майже 3,5 млрд. тонн — енергетичне вугілля.

Незадовільний стан галузі зумовлений цілим рядом факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До об'єктивних належить складність гірничо-геологічних умов видобутку вугілля, низький технічний рівень вугледобувних та вуглепереробних підприємств, великий ступінь фізичного і морального зносу основних фондівсуб'єктивні пов’язані з обмеженістю інвестиційних ресурсів, неефективною системою управління галуззю і відсутністю ринкового механізму ціноутворення на вугільну продукцію.

За останні роки у вугільній промисловості України посилилися процеси, пов’язані з трансформацією форм власності, насамперед вугледобувних підприємств. Проте, через низьку інвестиційну привабливість підприємств галузі, проведення непослідовної державної політики, відсутність досконалого механізму реформування відносин власності та їх правового забезпечення — роздержавлення шахт і розрізів не відповідає ринковим вимогам та перетворенням, які відбуваються у національній економіці. На теперішній час у вугільній промисловості функціонують 167 вугледобувних підприємств різних форм власності, з них 93 відсотки державної власності.

В 2005 році розроблена Концепція розвитку вугільної промисловості. Згідно з якої фінансове забезпечення розвитку вугледобувної галузі передбачає залучення інвестицій.

Справа в тому, що сам інвестиційний процес бере початок з кожного окремого підприємства, в надрах якого формується той імпульс, що надає руху інвестиційним циклам, які суттєво впливають на спрямованість та швидкість економічного розвитку країни.

Якщо розглядати сучасну українську економіку, можна виділити ряд факторів, які обумовлюючи загальну низьку ефективність інвестиційних процесів в Україні. Серед таких антиінноваційних факторів основними є:

— низький попит на кінцевий продукт виробника;

— наявність альтернативних (не інноваційних) варіантів підтримки прибутковості бізнесу. Справа в тому, що інтерес підприємства до інноваційного ресурсу залежить від того, як співвідносяться його ціна і доступність з іншими видами ресурсів;

— швидкість обігу капіталу. Об'єктивно, одним із головних критеріїв формування пріоритетів інвестиційної політики є норма прибутку на капітал;

— низький конкурентний клімат вітчизняної економіки. В економіці нашої країни, як показує практика, подібного ефективного конкурентного середовища не існує - має місце досить високий рівень монополізації серед вітчизняних підприємств і відсутня ефективна конкуренція з боку зарубіжних виробників. Високий рівень концентрації виробництва вітчизняної економіки є, по-перше, спадком від попередньої централізовано-планової системи і, по-друге, результатом не досить ефективної антимонопольної політики сьогодні. Що ж стосується конкуренції з боку зарубіжних економічних суб'єктів, то її інтенсивність ніколи не була значною, тому що привабливість українського ринку для вкладання інвестицій була і залишається не досить високою. Більш того, досить часто подібна конкуренція, як не парадоксально, стимулювала гальмування інноваційних процесів у нашій економіці. Подібні тенденції пояснюються тим, що, як правило, зарубіжні фірми виходили на наш ринок з морально застарілими технологіями та продукцією і, одночасно, прагненням не створювати собі в майбутньому потенційно сильного конкурента.

Зважаючи на це, як уявляється, механізмом вирішення цього протиріччя повинна стати науково обґрунтована, виважена та послідовна діяльність державних інститутів, спрямована на створення сприятливих передумов для підвищення інвестиційної активності економічних суб'єктів на вітчизняному ринку. Необхідно зауважити, що на сьогодні безперечним фактом є досить обмежений потенціал держави як основного інвестора, тому що загальна макроекономічна ситуація в Україні зумовлює досить мізерні можливості як бюджету (державного і місцевих), так і державних спеціальних фондів (наприклад, інвестиційного фонду України) брати участь у широкомасштабних інвестиційних проектах. Тому, одним з найбільш важливих завдань державної інвестиційної політики є стимулювання приватних інвесторів вкладати свої кошти в розвиток вітчизняної економіки.

Як показує практика найбільш привабливою формою залучення фінансових ресурсів для національної економіки є прямі інвестиції, бо, на відміну від запозичення, вони не лягають додатковим тягарем на внутрішній чи зовнішній борг держави. Проте в Україні на сьогодні ще не створені сприятливі умови для прямого інвестування у вітчизняну економіку. Більш того, і в найближчій перспективі не слід очікувати значного збільшення пропонування інвестиційних ресурсів з боку вітчизняних підприємств. Це зумовлене тим, що в Україні немає реальних підстав для суттєвого збільшення в найближчій перспективі доходів населення та більшості підприємств — основних суб'єктів заощаджень та інвестицій.

Найбільш привабливими та ймовірними джерелами необхідних фінансових потоків за цих умов можуть бути іноземні прямі інвестиції. Така форма інвестування має ряд суттєвих переваг порівняно з іншими. По-перше, прямі іноземні інвестиції можуть забезпечувати трансферт технологій, ноу-хау — передових методів управління та маркетингу. По-друге, вони можуть сприяти найбільш ефективній інтеграції національної економіки у світову завдяки зростаючим зовнішнім контактам, різноманітному виробничому та науково-технічному співробітництву. Тому держава повинна забезпечувати привабливі умови для залучення іноземних інвестицій. У цьому контексті можна виділити ряд факторів, які або будуть зумовлювати реальні надходження іноземних прямих інвестицій, або перешкоджатимуть їм. Серед них:

— загальні умови накопичення та оподаткування, регулювання експорту та імпорту, характер банківської системи, механізм валютного регулювання;

— характер національного законодавства у цілому та спеціального законодавства, що визначає діяльність іноземних інвесторів;

— загальна економічна та політична стабільність, розвинута культура підприємництва, державного управління тощо.

Як показує практика інших країн з економікою подібного типу, особливу увагу іноземні інвестори звертають на останній факт. Це пояснюється тим, що навіть при пільгових умовах вкладення капіталу потенційна прибутковість від подібних вкладень перекривається політичним та комерційним ризиком, пов’язаним із загальною внутрішньополітичною та економічною нестабільністю, відсутністю нормального доступу до інформації, високим ступенем бюрократизму та корумпованості. Поліпшення інвестиційного клімату в Україні багато в чому буде визначатися змістом та характером дій державних органів влади, подальшим реформуванням адміністративної системи, успішністю проведення загальноекономічних реформ, спрямованих на досягнення стійкої макроекономічної стабільності.