Морально-етичні аспекти запобігання злочинності щодо дітей

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ЩОДО ДІТЕЙ

Постановка проблеми. На сьогодні питання вивчення злочинів проти дітей, безумовно, є актуальним. Така проблема набула для України особливого значення, оскільки зазначене явище являє собою надзвичайну загрозу безпеці людства в цілому. Нерідко дорослі особи втягують неповнолітніх у вчинення злочинів, посягають на їх життя та здоров’я, статеву недоторканність.

Військова агресія з боку Росії та підтримуваних нею бойовиків вже забрала життя десятків дітей, сотень або навіть тисяч позбавила майбутнього. У свідомості дитини вже більше року формується стереотип вседозволеності та беззаконня, нормального відношення до вирішення певної проблеми за допомогою зброї та насильства. Якщо доросла людина — це сформована у всіх відношеннях особистість, яка усвідомлює всю дійсність сучасного світу, яка не завжди включає в себе лише позитив© В. В. Шаблистий, 2015 ні елементи, то дитина ж, зважаючи на відсутність життєвого досвіду, ще не здатна повною мірою усвідомлювати та оцінювати всі реалії нашого життя, тому саме ця вікова категорія населення потребує особливої уваги.

Сьогодення України характеризується доволі складною ситуацією у сфері охорони дитинства, супутниками якої є демографічна криза, погіршення як кількісних, так і якісних характеристик населення, загострення проблеми здоров’я дітей, значне зростання дитячої бездоглядності та злочинності неповнолітніх [1, с. 9]. Поряд зі злочинами, які вчиняють діти, значного поширення з кожним роком набуває тенденція щодо «перетворення» їх на потерпілих від різних злочинів. Небезпечність такого явища є аксіоматичною, внаслідок цього шляхи його мінімізації мають бути такими ж.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Гострі питання, що стосуються системи боротьби зі злочинністю щодо дітей як одного з елементів кримінологічної безпеки дитини, знайшли своє відображення в працях багатьох вчених, зокрема О. М. Бандурка, Ю. В. Баулін, В. С. Батиргареєва, А. Б. Блага, В. І. Борисов, В. О. Глушков, С. Ф. Денисов, Т. А. Денисова, О. М. Джужа, В. П. Ємельянов, О. М. Костенко, В. М. Куц, О. М. Литвак, О. М. Литвинов, Ю. В. Нікітін, В. М. Трубников, В. О. Туляков, П. В. Хряпінський та багатьох інших. При цьому саме зараз назріла потреба приділити більш значну увагу такому елементу системи запобігання злочинності щодо неповнолітніх, як їх кримінологічна уразливість.

Метою статті є обґрунтування необхідності належного морального виховання дитини, що має бути спрямоване на забезпечення зменшення рівня її кримінологічної уразливості, що, у свою чергу, є невід'ємним елементом боротьби зі злочинністю щодо неповнолітніх, а також визначення інших напрямків роботи для її забезпечення.

Виклад основного матеріалу. Протидія злочинності є цілеспрямованим впливом на криміногенні фактори з метою їхнього усунення, послаблення або нейтралізації. Мета і завдання протидії злочинності досягаються шляхом забезпечення комплексного впливу на причини та умови вчинення злочинів і на всі форми прояву злочинності з метою запобігання її самодетермінації [2, с. 189]. Варто звернути увагу на те, що шляхом боротьби зі злочинністю може бути не лише робота, пов’язана з джерелом небезпеки — криміногенним фактором, а і взаємодія із можливою жертвою протиправних посягань, що має на меті мінімально необхідне виховання, яке в подальшому сприятиме зменшенню рівня її віктимності.

На жаль, така взаємодія в наш час зустрічається не так часто, як того вимагає навколишня дійсність, проблеми економічного, соціального, політичного тощо характеру впливають на населення не найкращим чином. Під тиском таких факторів стрімко зростають проблеми в родинах, часто пов’язані зі вживанням алкоголю, наркотичних засобів, та призводять до такого способу життя, що не є прийнятним, особливо для виховання дитини. Не в зовсім, м’яко кажучи, благополучній родині, є величезний негативний потенціал, що загрожує вже в найближчому майбутньому різким зростанням злочинності в найтяжчих її формах, в тому числі стосовно неповнолітніх.

Неповнолітні як найбільш соціально вразлива група населення виявляються не в усіх випадках готовими до вирішення певних питань, що стосуються, в тому числі, правових відносин, а також до вибудовування відносини не лише з дорослими, а й зі своїми ровесниками. На рівень злочинності щодо них, безумовно, впливає ступінь віктимності характеру людини, але ще однією складовою є така характерна риса, як уразливість, що, в свою чергу, також формується із самого малечку, насамперед внаслідок виховання дитини батьками.

Вразливість людини постійно знаходиться в тісному зв’язку із її віктимністю (буде неправильним різко розмежовувати ці два, хоч і не тотожні, поняття).

Не потребує пояснень той очевидний факт, що особливо вразливими щодо всіх негараздів, в тому числі пов’язаних зі злочинністю, є діти. Одним із наслідків цього є така велика проблема для України, як стрімке зростання бродяжництва та дитячої безпритульності. Категорія таких дітей дедалі частіше стає і жертвами, і злочинцями одночасно. Завдяки способу свого життя для них стає нормою вчинення злочинів проти власності, основу яких складають крадіжки, дівчата втягуються у проституцію як з власної ініціативи, так і примусово, яка, в свою чергу, знаходиться в тісному взаємозв'язку з торгівлю людьми.

Залежно від особистісних якостей і поведінки конкретного індивіда, ступінь його уразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не отримує віктимність у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження і до смерті, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину [3, с. 4].

На вразливість дитини впливає також і те, що відносини із соціальним середовищем у неповнолітніх є дещо вужчими, аніж у дорослої людини; їх оточення в більшості випадків обмежується товаришами-ровесниками, батьками та шкільним колективом. Внаслідок цього інформаційно-психологічний вплив є одностороннім, нерідко позбавленим об'єктивності. Неповнолітні особи з огляду на свій характер, як правило, часто піддаються ефектним проявам поведінки оточуючих, які нерідко є спонтанними та необдуманими, наслідком цього може виступати участь у масових акціях, протестах і т. д. У всьому цьому велику роль відіграє азарт та «ефект натовпу», коли особа, не усвідомлюючи повною мірою своєї поведінки та можливих її наслідків, сліпо слідує за більшістю.

Також до групи неповнолітніх, яка найбільше схильна бути вразливою, можна віднести ту, яка вже зазнала насильства в сім'ї. З цього приводу А. Б. Блага провела дослідження за вказаною тематикою, де сформульовано нові наукові положення, які заслуговують на увагу, адже впровадження їх у життя матиме вплив на розвиток дитини завдяки необхідним у конкретних життєвих умовах методам роботи з батьками.

Якщо вразливість не є сталою з народження, а на ступінь її вираженості та розвитку впливають певні чинники та існують фактори, що її збільшують та розвивають в людині, то логічно буде зробити висновок, що існують і протилежні фактори, які певним чином зможуть зменшити ступінь розвитку вказаної характеристики.

Ключову роль для забезпечення мінімізації кримінологічної вразливості дитини відведена суб'єкту забезпечення кримінологічної безпеки, який, в свою чергу, для досягнення вказаної мети повинен вирішувати завдання не лише виховного, а й профілактичного характеру. Для таких цілей мають застосовуватись методи та способи переконання дитини в необхідності виховання в собі насамперед правосвідомості. Окрім загальної, необхідно вкладати в дитину правову освіту, хоча б на базовому рівні, адже це буде краще, ніж нічого, ніж повна відсутність знань про право та законність. Отриманий результат такого впливу має визначитись як правова, певною мірою — кримінологічна стійкість, що, в свою чергу, сприятиме зменшенню ступеня кримінологічної вразливості.

Щодо кримінологічної стійкості дитини, слід зазначити, що вона характеризується певним переліком властивостей, які зумовлюють зменшення проявів кримінологічної вразливості. Це своєрідна властивість розуміти ситуацію, оточення, взагалі, навколишнє середовище, оцінювати його реальність. Також до цього переліку варто внести здатність передбачити небезпечність ситуації, в якій опинилась особа, у тому випадку, якщо така має місце, що дасть змогу уникнути її та самого джерела такої небезпеки. Важливим моментом такої властивості є здатність захистити себе від злочинного посягання, застосовуючи правомірні способи, про які також повинна йти мова під час правового виховання дитини.

Важливою якістю людини для забезпечення мінімізації кримінологічної уразливості є емпатія — здатність розуміти, відчувати емоційні стани інших людей. Її рівень має генетичні передумови, а також є результатом спеціальних зусиль. За словами К. Роджерса, бути у стані емпатії означає сприймати внутрішній світ іншого точно, зі збереженням емоційних та смислових відтінків. Ніби стати цим іншим, але без втрати відчуття «ніби». Емпатія — це пізнання людиною внутрішнього світу інших людей, їх думок і почуттів, співпереживання і співчуття по відношенню до інших людей [4].

Ступінь розвиненості такої властивості людини буде також впливати та ступінь кримінологічної уразливості. Це стосується і неповнолітніх осіб також. Опинившись у криміногенній ситуації, дитина може цього ще не усвідомлювати, але завдяки емпатії ймовірність стати жертвою буде дещо нижчою. Для прикладу можна створити модель такої ситуації. В особи виник умисел на вчинення статевого злочину стосовно неповнолітньої дівчини, яка повертається зі школи додому сама звичайною та знайомою для неї дорогою. Особа з метою насильницького задоволення статевої пристрасті йде поруч із можливою жертвою, починаючи розмовляти з дівчинкою на різні теми, цікаві для дитини; не виключена можливість пропозиції цукерки, шоколадки, або чогось іншого, що зацікавить неповнолітню, для налагодження відносин та викликання довіри. Начебто доброзичлива поведінка злочинця не повинна викликати ніяких страхів у дівчини. Поряд із цим, якщо в характері такої дівчині закладено правильні властивості, серед яких ті, які є складовими емпатії, вона буде здатна, хоч і не повністю передбачити небезпечність ситуації. Звичайно, не варто забувати про те, що для такої ситуації одну з важливих ролей повинне відігравати і правильне виховання батьків та педагогів, роз’яснення заборони спілкуватись та підтримувати будь-які відносини з незнайомими особами.

Для забезпечення зміцнення й розвитку кримінологічної стійкості має на належному рівні проводитись профілактична робота. Слід погодитися з думками О. М. Джужи з цього приводу. У профілактичній діяльності необхідно виокремити конкретні заходи, що мають відверто виражене загальнопрофілактичне значення. До них слід віднести: виявлення й нейтралізацію криміногенних факторів, що сприяють вчиненню злочинів; створення на основі аналізу криміногенної обстановки умов, що об'єктивно перешкоджають вчиненню злочинів на певній території (об'єкті); внесення пропозицій щодо ослаблення, нейтралізації або усунення причин і умов злочинності тощо [5, с. 187].

Важлива роль у формуванні кримінологічної стійкості відведена розвитку індивідуальної свідомості під час соціалізації людини. Дитина під час спілкування з оточуючими повинна засвоювати необхідні знання, що є основоположними для формування правосвідомості. У процесі свого розвитку неповнолітній повинен набувати необхідного правового досвіду, однією з передумов набуття якого є моральне виховання дитини, яке одночасно виступає одним зі шляхів зменшення кримінологічної уразливості дитини. кримінологічний вразливість емпатія злочинний Що стосується поняття моралі взагалі, то воно є деякою мірою абстрактним. Мораль (лат. moralis — моральний, від mos (moris) — звичай, воля, закон, властивість) — система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості [6]. Вона є свідченням певного рівня психічного розвитку особи.

Моральним вихованням, в свою чергу, можна визначити вплив, в тому числі виховного характеру, школи, сім'ї, громадськості на суб'єкта, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів, закріплених у суспільстві. До таких якостей, без сумніву, належать принципи доброчесності, совісті, правди, милосердя, справедливості, добропорядності тощо.

Такий вид виховання — дуже ємнісна та важка робота, батьків і педагогів, яка повинна бути налагодженою та спрямовану на розвиток тотожних якостей людини, тому що не завжди збігаються вимоги школи і сім'ї, у суспільстві відбувається багато негативного, тому передбачити всі непотрібні впливи на дитину й огородити останню від них дуже складно, а інколи зовсім неможливо.

Особливо важливим є моральне виховання дошкільнят, тому що саме в такому віці дитина особливо сприймає до засвоєння інформацію, серед якої моральні норми і вимоги. Це одна з дуже важливих сторін процесу формування особистості дитини. Інакше кажучи, моральне виховання дітей раннього віку можна розглядати як процес засвоєння ними встановлених у суспільстві зразків поведінки, які в подальшому будуть регулювати їхні вчинки й дії. В результаті такого виховання дитина починає діяти, керуючись необхідністю дотримання засвоєної норми поведінки як важливого правила у відносинах між людьми.

Необхідно звернути увагу на той факт, що у житті дитини саме емоції відіграють дуже важливу роль, адже кожного дня вони пізнають елементарні для дорослої людини речі, які для них є чимось новим. Моральне виховання дітей визначається тим, що в цей період вони засвоюють мову емоцій і почуттів, опановують прийняті в суспільстві форми вираження своїх переживань, бажань. Водночас дитина повинна навчитися стримувати себе в прояві своїх почуттів, користуватися своїми почуттями свідомо.

Із системою моральних цінностей у нерозривному зв’язку знаходиться оволодіння молоддю необхідним обсягом правових знань, етичних правил поведінки, що є запорукою виховання правослухняної особистості, яка дотримується норм права, знає свої права та обов’язки, усвідомлює свою належність до народу, держави [7, с. 38].

На жаль, неправомірна поведінка, в тому числі й серед неповнолітніх, не є новиною. Звичайно однією з причини є неправильне моральне виховання, тобто людина не усвідомлює неправомірність своїх дій. Причинами цього також є й соціальна незрілість та фізіологічна несформованість організму, що проявляються у прагненні пізнати нові відчуття, допитливості, недостатній здатності передбачати наслідки своїх дій тощо. Слід під час виховання підлітків навчити їх принципам мислення в позитивному напрямку, яскраво виражений негативний характер дитини необхідно блокувати одразу після виявлення такого. На жаль, це робиться далеко не завжди, і тоді психологічні особливості неповнолітнього стають певною мірою асоціальними. Внаслідок цього збільшується не лише ризик того, що дитина вестиме протиправний спосіб життя, а й ступінь її кримінологічної уразливості.

Більшість молодих людей мають уявлення про деякі свої права, але в більшості випадків такі уявлення не стосуються обов’язків, переліком яких часто нехтують, оскільки на відміну від прав, обов’язок — це міра необхідної поведінки, яка не завжди викликає зацікавленість в її підтриманні. Проте їхні знання здебільшого неповні та несистематизовані, вони не відрізняються глибиною висновків.

В індивіда навіть без глибоких правових знань завдяки впливу моральних норм повинні формуватися позитивні установки на правомірну поведінку. Мораль і право входять до числа основних регуляторів суспільних відносин [8, с. 221].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, можна без сумніву стверджувати, що мораль дійсно має неабиякий вплив на розвиток особи, а моральне виховання безпосередньо впливає на процес її формування. Елементом такого формування є і кримінологічна вразливість. Завдяки прищепленню дитині морально-етичних норм, хоча б загальних, стає можливим спрямовування її розвитку в потрібному напрямку. Але разом з тим потрібно враховувати, що вплив різних чинників на людину може бути різним. Також під час розвитку суспільства, в тому числі й науково-технічного прогресу, з’являються нові фактори, що впливають на розвиток особи, у зв’язку з цим, вся система впливу на свідомість підлітка потребує постійного контролю й удосконалення.

Безперечно, буде доцільним надання дитині необхідних мінімальних знань щодо їх безпеки. Такі знання мають стосуватися необхідних моментів, які забезпечать безпеку життєдіяльності дитини під час можливої криміногенної ситуації. Необхідні знання в даній сфері мають надаватися в школі, але все ж таки, в першу чергу, на розвиток дитини впливають її рідні, батьки. Не є новиною, що більшість дорослих в наш час, також не повною мірою володіють елементарними знаннями в галузі права, отже, про яке правове виховання ними дитини може йти мова. Для покращення ситуації необхідно розробляти спеціальні програми формування правосвідомості дитини не лише для загальноосвітніх закладів, а й для батьків та інших осіб, які відповідають за виховання дитини.

Список використаних джерел

• 1. Самченко М. Ю. Кримінологічна характеристика та попередження сімейного насильства щодо неповнолітніх: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / М. Ю. Самченко; Львів. держ. ун-т внутр. справ. — Л., 2011. — 18 c
• 2. Горішний О. О. Співвідношення механізмів протидії злочинності та кримінально-правового впливу / О. О. Горішний // Форум права. — 2011. — № 2. С. 189−193.
• 3. Кримінологія: курс лекцій / Ю. В. Александров, А. П. Гель, Г. С. Семаков. — К.: МАУП, 2002. — 295 с.
• 4. Профілактика злочинів: підручник / О. М. Джужа, В. В. Василевич, О. Ф. Гіда та ін.; за заг. ред. проф. О. М. Джужи. — К.: Атіка, 2011. — 720 с.
• 5. Омельчук І. А. Поняття та основні фактори формування правосвідомості молоді щодо прав і свобод людини / І. А. Омельчук // Українські наукові записки. — 2011. — № 4 (40). — С. 34−40.
• 6. Поліщук П. В. Основні детермінанти формування правосвідомості в сучасних умовах суспільного буття / П. В. Поліщук // Публічне право. — 2014. — № 3. — С. 220−223.