Территории в міжнародному праве

Министерство спільного освітнього і профессионального.

Образования Російської Федерации.

Российский Державний Гуманітарний Университет.

Факультет Захисту Информации.

Студент 3 курсу д/о.

Борисов Сергій

Реферат на уроках «Міжнародне Право».

На тему:.

Території в Міжнародному Праві Москва 2000

ПЛАН.

1.

Введение

..

2. Державна територія.

3. Кордон.

4. Міжнародне морське право.

5. Внутрішні води — вид морських просторів..

1.1 Класифікація морських просторів. 1.2 Поняття внутрішніх морських вод.

6. Порядок заходу іноземних судів у морські порты..

7. Арктика і Антарктика.

8. Список Литературы.

У його рефераті хочу приділити увагу територіям в міжнародне право, міжнародно-правовому режиму Світового океану, проблемам Арктики і Антарктики, але з торкатися космічне право, т.к. воно є частиною мого доповіді..

Под територією в міжнародне право розуміється простір з певним правовим режимом — частина земної кулі (сухопутне, водна території, надра тощо), і навіть космічний простір і небесні тіла. Правовий статус територій визначається нормами внутрішньодержавного законодавства і журналіста міжнародного права..

По правовому режиму території поділяються за державні, території зі змішаним режимом і території міжнародною режимом..

Государственные території є матеріальну базу існування відповідного держави й перебувають у його суверенітетом. Основу правового статусу державних територій становлять норма національного права..

Территории зі змішаним режимом (континентальний шельф ні економічна зона) не входять до складу державних територій. Території міжнародною режимом (відкрите море поза територіальними водами, міжнародний район морського дна, річки, протоки тощо.). Правовий режим цих територій визначається міжнародними договорами..

Государственная территория.

Государственная територіяце частина земної кулі, що під.

суверенитетом відповідного держави. Державну територію.

образуют: сухопутне територія, водна територія, повітряна територія,.

недра. Умовною державної територією прийнято вважати морські,.

воздушные, космічні кораблі, які перебувають поза межами державної.

территории, і навіть трубопроводи, інші сооружения..

У межах державної території держава здійснює своє.

территориальное верховенство і на національну юрисдикцію..

Сучасне міжнародне право забороняє насильницьку зміну.

государственной території. Територія держави змінюватися в.

результате:.

1. Поділу існуючої держави, виходу частини території зі складу держав, об'єднання двох або кількох государств..

2. Національно визвольних змагань та її реалізації права на самовизначення..

3. Обміну державними територіями відповідно до угоді сторон..

4. Застосування заходів відповідальності за агрессию..

5. Цессии-уступки права на территорию..

Кордон.

Государственная кордон — лінія і що відбувається у цій лінії вертикальна поверхню, визначальна державну територію, просторовий межа державного суверенітету..

Проходження кордону устанавливается:.

— суші - за характерними точкам, лініях рельєфу чи ориентирам..

— на море — по зовнішньому межі територіальних вод.

— на річках — посередині головного форватера або за їх середині..

Державні кордону встановлюються в договірному порядку. У цьому спочатку вирішується питання делемитации, тобто. юридичної приналежності певній території. Делімітація передбачає визначення в договірному порядку загального напрями проходження державного кордону з її на карті. Далі здійснюється демаркація — проведення лінію кордону на місцевості з одночасним позначенням її прикордонними знакамистовпами, пірамідами тощо., на водістворами, віхами і т.п..

Режим державного кордону встановлюється національним законодавством і міжнародними договорами і включає правила:.

змісту границы;.

перетинання кордону особами та транспортними средствами;.

пропуску з-за кордону осіб і товаров;.

ведення за українсько-словацьким кордоном господарської та інший деятельности;.

дозволу прикордонних інцидентів;.

Від режиму державного кордону слід відрізняти прикордонний режим — режим прикордонної зони, територіальних й міністерство внутрішніх вод. Прикордонний режим націлений створення необхідних умов охорони кордону. Ширина прикордонної зони вбирається у, зазвичай, п’яти кілометрів..

Порядок відліку територіального моря:.

1. Від лінії найбільшого відпливу — 12 миль.

2. Від прямих вихідних ліній, що з'єднують промовці море точки узбережжя, якщо берегову лінію глибоко порізана і звивиста — 12 миль.

3. Від внутрішніх морських вод — 24 мили.

Простір зі змішаним правовим режимом:.

Шельф — поверхню й надра морського дна, простирающееся від зовнішнього кордону територіального моря..

1. до глибини покриваючих вод 200 м..

2. Або для цього межею, до такого місця, куди глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районов..

Международное морське право.

Международное морське право є одним із найдавніших частин міжнародного права, йдучи щей своїм корінням за доби античного світу. Але його кодифікація уперше здійснено лише 1958 року у Женеві І Конференцією ООН із морського права, яка схвалила чотири конвенції: про территориаль ном морі та прилежащей зоні; про відкритому ж морі; про кін тинентальном шельфі; про рибальстві й охороні живих ресурсів моря. Ці конвенції й у час мають силу для що у них держав. Положе ния цих конвенцій в того рівня, у якій декла рируют загальновизнані норми міжнародного права, зокрема міжнародні звичаї, повинні поважатися та інші державами. Та заодно треба пам’ятати, що невдовзі після прийняття Женевських конвенцій із морського права 1958 року, нові чинники історії ческого розвитку, зокрема появу у початку 1960;х років значної частини незалежних та розвитку госу дарств, які зажадали створення нової морського пра ва, відповідального інтересам цих країн, як і виникнення внаслідок науково-технічної револю ции нових можливостей освоєння Світового океану та його ресурсів, сприяли глибокі зміни між народного морського права. Ці зміни і в цьому свій відбиток у Конвенції ООН із морського права 1982 року, яку підписали 157 держав, і навіть ЄЕС і від Намібії Рада ООН по Намібії..

Некоторые підрахунки свідчать, у цілому в Конвенції міститься приблизно 1500 і положень, створюють конкретні зобов’язання для держав з їх виконання й дотриманню. З цієї кількості сотні норм цілком новых..

Принятия що така норм призвело до суттєвого зміни правового режиму морських просторів, до встановлення нових правовідносин між державами при користуванні морями і океанами, їх ресурсами..

Новые норми ставляться як до режимам відкритого моря, територіального моря, припливів, архипелажных вод государств-архипелагов, виняткових економічних зон і континентального шельфу, режиму островів, замкнених та напівзамкнутих морів, і прав внутрішньоконтинентальних держав на доступ на море, заходам запобіганню забруднення морського середовища і т.д..

Особое місце у Конвенції займають норми, створені задля регламентацію використання морських просторів..

Помимо зазначених вище конвенцій міжнародне морське право включає зна чительное число інших угод та Міжнародних звичаїв, які визначають правової режим морських просторів. На правовому режимі внутрішніх вод хочу докладніше зупинитися у своїй курсовой..

Внутренние води — вид морських пространств..

1.1 Класифікація морських пространств..

Пространства морів, і океанів на планеті з міжнародно-правової погляду поділяють ся на:.

1) простору, які під суверенітетом різних держав і складові територію каж дого з них;.

2) простору, куди не распро страняется суверенітет жодного з них..

Принадлежность частини Світового океану до жодного з зазначених видів морських просторів визначає, в такий спосіб, правове становище, чи правової статус, цієї маленької частини моря. Правовий ж статус будь-якого морського простору надає велике вплив значно встановлення й змісту правового режиму, регули рующего діяльність у даному просторі. У цьому, природно, враховуються й інші обставини, в частий ности значення відповідного морського простору для комунікацій і різних видів співпраці між государствами..

В склад країни, має морське узбережжя, входять частини моря, розташовані вздовж його берегів і іменовані внутрішніми морськими водами і територіальним морем (чи територіальними у дами — обидва терміна рівнозначні). До складу террито вдз держав, які перебувають повністю вже з і більше архіпелагів, входять архипелажные води, розташований ные між островами всередині архипелага..

Внутренние морські води, територіальне морі та архипелажные води — лише невелика частина Світового, океану. Величезні простору морів, і океанів поза ними не входять до складу території Польщі і не подчине ны суверенітету жодного державами, тобто мають правової статус. Проте класифікація морських просторів основі їх правового статусу не носить вичерпного характеру. Практика показує, два, котрий іноді більш, морських простору, мають однаковий правової статус, тим щонайменше име ют різні правові режими, які регулюють в кожному їх відповідну діяльність. Право виття режим внутрішніх морських вод у деяких важ ных аспектах відрізняється від правового режиму террито риального моря, а правової режим архипелажных вод не збігаються з правовим режимом ні внутрішніх вод, ні територіального моря, хоча ці частини морських вод вважаються відповідно водами прибреж ного держави, тобто мають однаковий право виття статус. Ще строкату картину можна наблю дати в рамках морських просторів, не які підпадають під суверенітет жодного державами і знаходить ся поза територіальними водами. Вони складаються з районів, які один від друга специфиче ским правовим режимом (прилежащая зона, виключи тельная економічна зона, континентальний шельф тощо. д.).

Указанные обставини беруться до класси фикации морських пространств..

Отдельный вид морських просторів становлять протоки, використовувані для міжнародного судоходст ва. У тому межах перебувають води, мають як різні правові режими, а й різний правової статус. Тому самі ці протоки діляться на цілий ряд категорий..

Своеобразна ситуація з декотрими найважливішими морськими каналами. Вони, будучи штучними соору жениями прибережного держави та її внутрішніми водами, через великого значення для міжнародного судноплавства підпорядковані специфічного міжнародно-правовому режиму..

Таким чином, правова класифікація морських просторів має здійснюватися з урахуванням правового статусу особливостей правового режиму конкретного морського простору. Такий підхід відповідає исто рически сформованою традицією і у своїй основі опи рается на Конвенцію щодо морської праву 1982 года..

1.2 Поняття внутрішніх морських вод..

В склад території кожної держави, має морське побе режье, входять внутрішні морські води. Международ ные угоди, і національні закони різних держав належать до ним води, які перебувають між берегом держави й прямими вихідними лініями, прийнятими для відліку ширини територіального моря. Внутренними морськими водами прибережного держави вважаються також:

1) акваторії портів, обмежені лінією, що проходить через найвіддаленіші убік моря точки гідротехнічних та інших споруд портів;.

2) мо ря, оточені зусібіч суходолом однієї й тієї ж государ ства (наприклад, Аральське море), і навіть моря, всі узбережжя яких і було обох берегах з'єднання з іншим морем (чи океаном) належать одному й тому державі (наприклад, Азов ское море. Біле море);.

3) морські бухти, губи, лимани і затоки, берега яких належать одному й тому держави і ширина входу у яких вбирається у 24 морських миль..

Если ширина входу у затоку більше 24 морських миль, то тут для відліку внутрішніх вод у тому затоці проводиться пряма вихідна лінія в 24 морські милі всередині затоки берега до берега, але так, щоб нею було отграничено віз можна більше водне простір. Це ж правило примі няется до морським бухтам, губах і лиманам.

В склад державної території деяких морських держав входять також історичні води. Зокрема, Кон венция про територіальному морі та прилежащей зони і Конвенція ООН із морського права підтвердили міжнародну прак тику, за якою деякі затоки, незалежно від ширини входу, вважаються внутрішніми водами прибережного держави у силу історичної традиції. Такі затоки на зываются «історичними ». До них, наприклад, належить Далекому Сході затоку Петра Великого до лінії, з'єдную щей гирлі ріки Тюмень-Ула з мисом Поворотний (ширина входу 102 морські милі). Його статус як історичного затоки було визначено Росією 1901 року у правилах морського риб ного промислу у територіальних водах Приамурского генерал-губернаторства, соціальній та угодах з Японією з питань рибальства 1907, 1928, 1944 років. Цей статус затоки Петра Великого було підтверджено виданий 1957 року Постановле нием Ради Міністрів СРСР. Історичним затокою СРСР є й Чеська губа у Баренцовому море, яка глибоко вдасться в суходіл і оточена ею..

Канада вважає історичними водами Гудзонов затоку (ширина входу близько 50 морських миль), Норвегія — Варангерфьорд (ширина входу 30 морських миль), Туніс — Габесский затоку (ширина входу 50 морських миль)..

Доктрина міжнародного права теж ставить під сомне ние право держав оголошувати деякі затоки, оточені суходолом однієї держави, але мають ширину входу більш 24 морських миль, історичними затоками. Так, Д. Коломбос вважає: «З огляду на історичних чи прицерковних давністю підстав, або підстав, що лежать на особливостях затоки, прибережне держава вправі притязать на широкий пояс берегових вод, коли вона може довести, що його дли тельное час здійснювало верховенство над даним затокою що таке домагання безпосередньо чи мовчазно визнано подавши ляющим більшістю інших держав ». Отже, на думку Д. Коломбоса, для оголошення державою како го-либо затоки історичним необхідно передусім выдви нуть або історичні підстави, або підстави, вытекаю щие з особливостей затоки. Така характерна й у великої кількості інших — фахівців між народного права..

Международное договірне право досі зовсім позбавлений визначень понять «історичні води «чи «історичний затоку «і передбачає підстав щодо оголошення государ ствами своїх прав таких морські води. Генеральна Ассам бекаючи ООН ще 1959 року (резолюція 1453 (XIV) від 7 грудня 1959 р.) доручила Комісії міжнародного права вивчити це питання направити отримані результати государ ствам — членам ООН. Ця робота не завершена..

Правовой режим внутрішніх морських вод устанав ливается прибережним державою з його розсуду. Зокрема, судноплавство і рибальство у внутрішніх морських водах, і навіть наукова і дослідницька діяльність регулюються виключно законів і правилами прибережного держави. У цих водах інв странцам зазвичай заборонено займатися будь-якими про мыслами і дослідницької діяльністю без спе циального дозволу. Зазвичай, будь-які иностран ные суду можуть заходити у внутрішні води іншої іноземної держави із дозволу останнього. Винятком яв ляются випадки вимушеного заходу судів через стихій ного лиха, і навіть води відкритих портов..

Военные кораблі, перебувають у іноземних внутрішні води з дозволу прибережного держави, користуються имму нитетом від юрисдикції прибережного держави. Але вони зобов’язані дотримуватись законів і правил останнього, і навіть відповідні принципи і норми міжнародного права (заборона загрози силою чи його застосування, повагу тер риториальной недоторканності, невтручання і др.)..

Порядок заходу іноземних судів у морські порты..

Воды морських портів — частина внутрішніх морських вод прибережного держави. Як зазначено в ст. 11 Конвенції ООН щодо морської удачі, «найвидатніші у морі посто янные портові споруди, що є складовою системи даного порту, розглядаються як частину берега». Через це акваторія морського порту опиняється немовби оточеній берегами прибережного государства.

Прибрежное держава вправі саме визначати порядок доступу до своєї порти судів інших країнах, і навіть правової режим їх перебування там. Воно вирішує, відкривати чи ні ті чи дехто з своїх портів для заходу іноземних судів. Це становище відтворено в закладеною у 1923 року у Женеві Конвенції про режимі морських портов..

В деяких доктринах іноді зустрічається думка у тому, що морські торгові порти повинні відчиненими всім держав, і торгові судна всіх країн заслуговують заходу будь-який морської порт, службовець для зовнішньої тор говли. Однак це думка відповідає сучасно му стану міжнародного морського права. Практика держав полягає в повазі повного суверенітету при брежного держави її внутрішніми морськими водами, включаючи морські порти. Саме цим пояснюється то обстоя тельство, що Конвенція про територіальному морі та при лежачої зоні, ні Конвенція ООН із морського права, участ ніки якої усвідомлюють, як зазначено у її преамбулі, «тісну взаємозв'язок проблем морського простору й потреба розглядати наступних їх як єдине ціле», не встановлюють тим щонайменше правового режиму внутрішніх морських вод у цілому або будь-якої їх останній частині. Встановлення зазначеного правового режиму є суверенної прерогативою прибережного го сударства..

Такой ж прерогативою є право прибережного го сударства оголошувати будь-який свій порт відкритим чи закритим для заходу іноземних судів. Однак у інтересах підтримки та розвитку міжнародних економічних пріоритетів і інших відносин прибережні держави зазвичай відкривають частина з своїх портів для вільного заходу іноземних невійськових судів незалежно від їх прапорів і дискримінації, і навіть укладають з деяких питань, що стосується перебування іноземних судів у яких, міжнародні угоди. Зазвичай, відвідання відкритих портів непотрібен вимагати влади прибережного держави дозволу захід чи направ лять їм повідомлення про этом..

В морські порти, не оголошені відкритими, захід інв дивних судів можлива тільки із дозволу влади прибережного держави, отриманого в порядку, встановлено ном цією державою. Виняток допускається, як поки зывает загальна практика і, отже, міжнародний звичай, лише у випадках вимушеного заходу судна (аварія, потреба у медичної допомогу й ін.). Про таке заході судно повинна подати владі відповідного морського порта..

В останні роки у зв’язку з виниклою загрозою забруднення морського середовища, появою суден з ядерними двигунами, зрослої інтенсивністю морського судноплавства і з недо торым інших міркувань прибережні держави почали приймати правила, котрі або обмежують входження у откры тые порти деяких категорій іноземних судів, або ж встановлюють певні умови, без виконання яких іноземне судно може бути допущено у відкритий морської порт. Так, законодавства Швеції, Данії, Фин ляндии, Марокко інших країн запроваджено дозвільний поря док для заходу їх порти державних некомерційних судов..

Естественно, міжнародне право неспроможна всупереч згоди держав обмежувати законні прояви су веренной волі держав, включаючи їх чи право на регулювання допуску іноземних судів у свої порти. У. А. Кисельов спра ведливо зауважив, що прибережного держави предъ являюся до іноземним судам певних вимог в ка честве умови допуску до портів випливає з його суверенітету над внутрішніми морськими водами і це право належним чином враховано як і Конвенції про територіальному морі та прилежащей зоні (і. 2 ст. 16), і у Конвенції ООН із морського права (і. 2 ст. 25). Зазначені норми конвенцій, пише У. А. Кисельов, означають, що прибережне держава лише може висунути національні вимоги в ка честве умови допуску іноземних судів у порти, і навіть перешкоджати заходженню в територіальні води направляю щихся у його порти судів, які відповідають таких вимог. Разом про те слід уточнити, що прибережне го сударство може у тому випадку перешкодити заходженню іноземного судна, прямуючого, як свідчать становища конвенцій, у внутрішні води, а над територіальне морі або територіальні воды..

Столь ж точно таке правомочність випливає і з п. 3 ст. 211 Конвенції ООН із морського права, що передбачає право держав встановлювати «особливі вимоги до запобігання, скорочення вантажовідправки і збереження під медичним наглядом забруднення морського середовища умовою для заходу іноземних судів у їх порти чи внутрішні води та для зупинки в їхніх прибережних терміналів». Це закріплено також у кількох інших согла шений, зокрема у Міжнародної конвенції з охорони людського життя на море 1974 року, гол. VIII якої вимагає, щоб іноземні ядерні суду перед заходженням у порт перед ставляли прибережному державі інформацію про безопас ности такого заходу. Якщо прибережне держава визнає, що захід атомного судна загрожує водних шляхів чи оточуючої морського середовища тощо. буд., воно може допустити таке судно на свій порт..

Однако, характеризуючи суверенне право прибережного держави недопущення заходу іноземних судів у його мор ские порти гаразд попередження будь-якого порушення умов, де ці суду допускаються їм у свої порти внутрішні води, треба мати в виду, що цього права не осу ществляется довільно. Умови допуску іноземних судів у порти формулюються у законах і пра вилах прибережного держави, публікованих їм у «Извещени ях мореплавцям» або іншим суб'єктам належним чином. Природно, що прибережне держава може виходити далеко за межі вуста новленных нею самою розпоряджень. Разом про те оскільки за брежное держава відкриває свої порти для міжнародного спілкування, і у сфері розвитку міжнародної сотрудничест ва, зазначені закони та правила мають приймати з урахуванням як загальноприйнятих міжнародних стандартів, і практики, так та інтересів міжнародного співробітництва, зокрема й у від носінні регулювання допуску іноземних судів у порти та звернення із нею там без будь-якої дискримінації. У про тивном разі такі закони та правила як ні соот ветствовать інтересам рівноправного міжнародного сотень рудничества, але й мають заподіяти йому ущерб..

Совершенно очевидно, що «вибіркові» заборони на за ходи іноземних судів у відкриті для міжнародного судноплавства порти за політичними мотивами ведуть до підриву принципу міжнародного співробітництва Києва та є актами дискримінації, суперечать принципу суверенної рівності і рівноправності держав. У цьому терені, що з вестно, систематично проявляються навіть що з їх союзників. Упродовж багатьох років американська влада вантажили в «чорних списків» морські суду, котрі відвідували порти Куби, на цьому підставі не допускали в порти США. Нині до портів США заборонено доступ судів, пла вающих під прапором Албанії, Куби, Кампучії, КНДР і Вьєт нама, а судів, мають національність держав — учасників Варшавського Договору, захід заборонено в партії 11 аме риканских портів. У цьому для судів низки соціалістичних країн встановлено вимога завчасного запиту про вирішенні на захід навіть у відкриті їм порты..

Некоторые держави вимагають отримання предваритель ного дозволу для заходу свої порти научно-исследова тельских чи криголамних судів. Навряд чи що така тре бования відповідають загальним принципам мореплавання і заохочення наукових досліджень про. Зазначені вимоги явно розходяться з положеннями Конвенції ООН із морського права, що встановлює, що прибережні держави прини мают заходи для полегшення. доступу до своєї гавані і сприяння наданні допомоги морським дослідницьким судам, соблюдающим становища конвенції (ст. 255)..

Что стосується військових кораблів, те, як й у будь-яку частина внутрішніх морських вод, в морські порти, зокрема откры тые, зазначені кораблі можуть заходити після одержання перед варительного дозволу чи запрошення (наприклад, завдати візит ввічливості) прибережного держави або, якщо задо нодательство прибережного держави — це допускає, після попереднього повідомлення. Прибережне держава має встановлювати число і клас (як і лад і термін пре бывания) іноземних військових кораблів, що допускаються у його порти..

Арктика і Антарктика

Арктика — частина земної кулі, обмежена Північним полярним колом й включає у собі околиці материків Євразія і Північна Америка, і навіть Північний Льодовитий Океан. Територія Арктики поділена між США, Канадою, Данією, Норвегією і Росія на полярні сектора. Відповідно до концепції полярних секторів все землі й заселили острови, які перебувають північніше арктичного узбережжя відповідного приполярного держави у межах сектора, освіченого цим узбережжям і сходящимся у точці Північного полюси меридіанами, вважаються які входять у територію цієї держави. Слід зазначити, що бічні кордону полярних секторів є державними межами. СРСР закріпив своїх прав в полярному секторі постановою ЦВК СРСР 1926 г. Винятки становлять острова архіпелагу Шпіцберген, належать Норвегии..

Антарктика є територію земної кулі південніше 60 градусів південної широти і між включає у собі материк Антарктиду, шельфовые льодовики і прилеглі моря. Правовий статус Антарктиди визначено Договором про Антарктиду 1959 г., у якому бере участь близько сорока держав. Цю угоду держав-учасників Договору в 1995 р. визнано безстроковим..

Відповідно до становищем Договору 1959 г. все територіальних претензій держав в Антарктиці «заморожуються»..

Договором встановлено, що Антарктика може використовуватися лише з метою. У Антарктиці забороняється:.

1. створення військових баз і укреплений.

2. проведення воєнних маневров.

3. випробування будь-яких видів оружия.

4. проведення ядерних взрывов.

5. скидання радіоактивних отходов.

За дотриманням Договору встановлено суворий контроль. Кожне держава-учасник Договору може робити призначення своїх спостерігачів, які заслуговують доступу до будь-якого району Антарктики у час. Спостерігачі і науковий персонал станцій в Антарктиці перебувають під юрисдикцією держави, чиїми громадянами вони являются..

Правовой режим живих і мінеральних ресурсів Антарктики регламентується Конвенцією про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 г., Конвенцією із регулювання освоєння мінеральних ресурсів Антарктики 1988 г..

Последним обмежувальним документом став Мадридський протокол 1991 р., який передбачає 50-річний мораторій ведення в Антарктиді геолого-розвідувальних і гірничо-видобувних робіт. Вважається, що підписання Основних напрямів, замість підготовленої конвенції про мінеральних ресурсах «шостого континенту», пов’язані з побоюванням ряду розвинених країн спізнитися з створенням відповідної техніки до поділу антарктичного «пирога»..

То є можна говорити про проблеми, з якими зіштовхнулася Росія Антарктиці. Якщо буде фінансування наших станцій, ми муситимемо піти звідти, а пішовши одного разу, ми втратимо Антарктику назавжди..

И під кінець хочу сказати, що Росія є ще одне з територієюцю проблему — Каспійське море. Після розпаду СРСР відразу кількох країн стали на ресурси Каспію, але оскільки досі не визначено, що є Каспий-море чи озеро-проблема розподілу до дільниць дуже утруднена. Тобто терміновому порядку необхідно ухвалити якісь резолюции..

1) Бабурін С. «Територія держави: правові норми й геополітичні проблеми», М., 1997 г..

2) Ільїн Ю.Д. «Лекції з міжнародного публічному праву», м. Харків,.

изд-во Консум, 1996 г..

3) О. Лукашук І.І. «Міжнародне право. Загальна частина», М., 1997 г..

4) «Міжнародне морське, повітряний і космічне право: загальне та особливе», М., 1992 г..

5) «Міжнародне право», під ред. Колосова Ю. М. і Кузнєцова В.І., М., 1995 г..

6) «Світовий океан і міжнародний право. Основа сучасного правопорядку у світовому океані», М., 1986 г..