Укладання договорів

Заключение

договорів Зміст: Поняття і значення договору. Зміст і форма договору. Укладання договорів. Зміна і розірвання договорів. Поняття і значення договору.

Термін «договір» вживається у цивільному праві у різних значеннях. Під договором розуміють й цілком юридичне факт, лежить у основі зобов’язання, і саме договірне зобов’язання, і документ, у якому закріплено факт встановлення зобов’язального правовідносини.

Договір — це найпоширеніший вид угод. Тільки нечисленні односторонні угоди не ставляться до договорів. А основна маса можна зустріти у цивільному праві угод — договори. Відповідно до цим договір підпорядковується загальним всім угод правилам. До договорами застосовуються правила про поїздку двохі багатосторонніх угодах. До зобов’язанням, які виникають з договору, застосовуються загальних положень зобов’язання, якщо інше не передбачено загальними правилами про договори і правилами про окремих видах договорів (пп. 2, 3 ст. 420 ГК).

Як і кожна угода, договір є вольовий акт. Однак це вольовий акт має її специфічними обов’язками. Він є не розрізнені вольові дії двох чи більше осіб, а єдине волевиявлення, лист про їхні спільні волю. Щоб ця загальна воля можна було сформовано і вона закріплена у договорі, повинен бути вільний від якого — або зовнішнього впливу. Тому ст. 421 ДК закріплює низку правил, які забезпечують свободу договора.

По-перше, свобода договору передбачає, що суб'єкти громадянського права вільні вирішенні питання, укласти або укласти договір. Спонука до висновку договору заборонена, крім випадків, коли обов’язок укласти договір передбачена ДК, законом чи добровільно прийнятим зобов’язанням.

По-друге, свобода договору передбачає свободу вибору партнера під час укладання договору. Так було в наведеному прикладі, коли заставник чи заставоутримувач з закону зобов’язаний укласти договір страхування закладеного майна, його зберігається свободу вибору страховика, з яким опиниться договір страхования.

По-третє, свобода договору передбачає свободу учасників громадянського обороту у виборі виду договору. Сторони можуть укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів, передбачені законами чи інші правовими актами.

По-четверте, свобода договору передбачає свободу розсуду сторін щодо умов договору. Відповідно до п. 4 ст. 421 ДК умови договору визначаються на розсуд сторін, крім випадків, коли зміст відповідного умови наказано законом чи інші правовими актами.

Договір є одним з найунікальніших правових коштів, у якого інтерес кожного боку, у принципі, може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу з іншого боку. І це підтверджує загальний інтерес сторін у укладанні договори та його належному виконанні. Саме тому договір, підстав на взаємну зацікавленість сторін, здатний забезпечити таку організованість, лад і стабільність би в економічному обороті, яких не можна чого з допомогою найжорстокіших адміністративно-правових средств.

Договір — те й найбільш оперативне і гнучке засіб зв’язок між виробництвом і які споживанням, вивчення потреби і негайного реагування ними із боку виробництва. Через це саме договірно-правова форма здатна забезпечити необхідний баланс між попитом й пропозицією, насичувати ринок тими товарами, у яких потребує споживач. Договір дозволяє учасникам економічного обороту відчужувати зайві чи непотрібні їм матеріальних цінностей, одержуючи натомість їх відповідний грошовому еквівалентові чи що їм матеріальними благами у натуральній формі. З допомогою договору громадяни з своєму розсуду витрачають отримані як зарплати, доходів від підприємницької діяльності інших доходів кошти, набуваючи ними ті цінності, які можуть задовольняти їх індивідуальні потребности.

З допомогою договору громадяни мають юридичних осіб формується у тому, що й підприємницька діяльність забезпечать усіма необхідними матеріалами передумовами, а результати підприємницької діяльності знайдуть зізнання споживачів і буде реалізовані. Така впевненість, своєю чергою, сприяє розвитку виробничої сфери. З допомогою договору вдосконалюється та інформаційний процес розподілу виробничих у суспільстві матеріальних благ, оскільки договір дозволяє доставити вироблений продукт тому, хто його нуждается.

Договір забезпечує ефективний обмін виробничими і розподільними матеріальними благами у разі зміни потреб учасників економічного обороту. Нарешті, договір представляє можливість споживати що у суспільстві матеріальних цінностей їм власниками (володарями інших речових прав), а й інші учасники економічного обороту, котрі відчувають потреби у даних матеріальних ценностях.

Ці та багатьох інших якості договору неминуче зумовлюють зусилля його ролі й розширення сфери застосування принаймні початку ринкової економіки. Разом про те справді безцінні властивості договору зберігаються лише до того часу, поки забезпечується необхідна нічого для будь-якого договору свобода розсуду сторін за його укладанні.

2.Содержание і форма договора.

Умови, у яких досягнуто згоди сторін, становлять зміст договору. З власного юридичному значенням всі умови діляться на суттєві, звичайні і випадкові.

Суттєвими зізнаються умови, необхідних і вистачає підписання договору. Щоб договір вважався ув’язненим, необхідно узгодити усі його суттєві умови. Договір нічого очікувати укладено до того часу, поки що не складено хоча одне з його істотних умов. Тому важливо чітко визначити, які умови для цього договору є суттєвими. Коло істотних умов залежить від особливостей конкретного договору. Так, ціна земельних ділянок, будинку, споруди, квартири чи іншого нерухомого майна є важливим умовою договору продажу-купівлі нерухомості, хоча до звичайного договору продажу-купівлі ціна продаваного товару істотним умовою не вважається.

На відміну від істотних, звичайні умови не потребують узгодженні сторін. Звичайні умови передбачені в цьому відповідних нормативні акти і автоматично наберуть чинності в останній момент підписання договору. Не означає, що це звичайні умови діють всупереч волі сторін у договорі. Як і інші умови договору, звичайні умови грунтуються на угоді сторін. Якщо боку не бажають укласти договір на умовах, можуть включити у зміст договору пункти, що скасовують чи які змінюють звичайні умови, якщо останні визначено диспозитивної нормою.

Випадковими називаються такі умови, які змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони входять у договору на розсуд сторін. Їх відсутність, як і і відсутність звичайних умов, не впливають на дійсність договору. Проте на відміну від вони набувають юридичної чинності у випадку включення в договору. На відміну від істотних, відсутність випадкового умови лише тому випадку тягне у себе визнання цього договору неукладеною, якщо зацікавлена сторона доведе, що вона вимагала узгодження даного умови. Інакше договір вважається ув’язненим без випадкового условия.

Форма договору покликана закріплювати і відбивати узгоджене волевиявлення його сторін. Проте насправді це відбувається, на жаль, далеко ще не на завжди. Трапляється, що відсотковий вміст договору викликає неоднозначне його тлумачення і породжує суперечки між його учасниками. Зумовлено це тим, що договору та її внутрішні реквізити визначаються учасниками договору, найчастіше досвідченими в тонкощах громадянського правничий та не які володіють повною мірою його термінологією. З метою дозволу зазначених суперечок ст. 431 ДК формулює правила тлумачення договору. При тлумаченні умов договору судом береться до уваги буквальне значення його слів і висловів. Буквальне значення договору разі її неясності встановлюється шляхом порівняння з іншими умовами і здоровим глуздом договору цілому. Отже, при з’ясуванні змісту договору вирішальне значення надається його буквальному тексту і вытекающему потім із нього змісту. Це орієнтує учасників громадянського обороту вимушені старанно детальної роботи над текстом договору, який має адекватно відбивати справжню волю сторін, має місце під час укладання договору. І лише тому випадку, якщо вищевикладені правила неможливо визначити зміст договору, мусить бути вияснена справжня загальна воля сторін з урахуванням мети договору. У цьому допускається притягнення до дослідженню як самого договору, а й інших супутніх обставин. До таких обставин ставляться: попередні договору переговори листування, практика, встановлена у взаємних відносинах сторін, звичаї ділового обороту, наступне поведінка сторон.

3. Укладання договоров.

Щоб боку могли досягти угоди і цим укласти договір, необхідно, по крайнього заходу, щоб одне з них зробила пропозиції щодо укладанні договору, іншу — прийняла цю пропозицію. Тому підписання договору відбувається на стадії. Перша стадія що називається офертою, а друга — акцептом. Відповідно до цим сторона, що робить пропозицію укласти договір, іменується оферентом, а сторона приймаюча пропозицію, — акцептантом. Договір вважається ув’язненим, коли оферент отримає акцепт від акцептанта.

Разом про те далеко ще не всяке пропозицію укласти договір набуває силу оферти. Пропозиція, визнане офертою, відповідно до ст. 435 ГК:

має вистачити певних захворювань і висловлювати явне намір особи укласти договор;

повинна утримувати всі істотні умови договора;

має бути звернене одній або кільком конкретним лицам.

Акцептом визнається згоду особи, якому адресована оферта, прийняти цю пропозицію, причому не будь-яке згоду, а лише таке, що є повний та беззастережним. Якщо ж принципову згоду попри пропозицію укласти договір супроводжується будь-яким доповненням чи змінами умов, які у оферті, то таку згоду немає сили акцепту. Скоєння обличчям, які мають оферту, вчасно, встановлений на її акцепту, дій зі виконання вказаних у ній умов договору (відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, сплата відповідної суми тощо.) вважається акцептом, якщо інше не в законі передбачено, іншими правовими актами або зазначено в оферте.

Важливе значення під час укладання договорів набуває питання час і місце підписання договору. До договірним відносинам застосовується законодавство, чинне на даний момент реєстрації того території, де було укладено. Угоду вважається що відбувся на той час, коли оферент фактично отримав згоду акцепту. Ця деталь зізнається часом підписання договору. Інше правило встановлено для реальних договорів, для укладання котрих необхідне як угоду сторін, а й передача майна. Такі договори вважаються ув’язненими з передачі відповідного майна. Нарешті, договір, підлягає державної реєстрації речових, вважається пов’язаним із моменту її реєстрації, якщо інше встановлено законом. Якщо договорі немає місце реєстрації, договір визнається укладеної місці проживання громадянина чи місці перебування юридичного особи, який направив оферту.

Зміна і розірвання договора.

Ув’язнені договори мають виконуватися за тими умовах, у яких було досягнуто згоди сторін, і повинні змінюватися. Таке загальне правило надає стійкості цивільному обороту. Це застосовується й тоді, коли відразу після.